Постанова

від 07.09.2023 по справі 520/2399/22

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2023 р. Справа № 520/2399/22Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Подобайло З.Г.,

Суддів: Присяжнюк О.В. , Бартош Н.С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.11.2022, головуючий суддя І інстанції: Зоркіна Ю.В., м. Харків, повний текст складено 24.11.22 по справі № 520/2399/22

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "БРЕНТ ОЙЛ-95"

до Головного управління ДПС у Харківській області

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "БРЕНТ ОЙЛ-95" звернулось до суду з позовом до Головного управління ДПС у Харківській області, утворене на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, в якому просить суд скасувати податкове повідомлення-рішення № 00000250704 від 04.01.2022 р., прийняте ГУ ДПС у Харківській області.

В обґрунтування заявлених вимог зазначив, що відповідачем протиправно застосовано штраф у розмірі 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, оскільки її застосування відтерміновано законодавцем до 01.08.2021 року, тоді як перевірка застосування РРО проведеназа період з 13.11.2018 по 30.06.2021.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2022адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення рішення від 04.01.2022 № 00000250704 в частині застосування штрафних санкцій на суму 76500 грн. В іншій частині вимог позов залишено без задоволення. Cтягнуто на користь ТОВ "Брент Ойл-95" за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС в Харківській області утворене на правах відокремленого підрозділу ДПС України судовий збір у розмірі 2325 грн 94 коп.

Головного управління ДПС у Харківській області, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подало апеляційну скаргу , вважає рішення суду таким, що прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, з викладенням в ньому висновків, які не відповідають обставинам справи. Посилаючись на обставини та обґрунтування , викладені в апеляційній скарзі , просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.11.2022, відмовити позивачу у задоволенні позову у повному обсязі.

Товариство з обмеженою відповідальністю "БРЕНТ ОЙЛ-95" подало до суду відзив на апеляційну скаргу , вважає , що судом при розгляді справи не було допущено жодного порушення норм процесуального та матеріального права, апелянтом не доведено зворотного. Просить суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.11.2022 залишити без змін.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Учасникам по даній справі було направлено судом апеляційної інстанції та отримано останніми копії ухвал Другого апеляційного адміністративного суду про відкриття апеляційного провадження та про призначення даної справи до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження, у т.ч. копію апеляційної скарги, що підтверджується наявними в матеріалах справи довідками про доставку електронного листа.

Згідно з ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, вислухавши суддюдоповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи , що з 25.10.2021 проведена планова документальна перевірка ТОВ «БРЕНТ ОЙЛ-95» (код за ЄДРПОУ 42623890) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 13.11.2018 по 30.06.2021,валютного законодавства за період з 13.11.2018 по 30.06.2021, з питань єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 13.11.2018 по 30.06.2021, іншого законодавства за період з 13.11.2018 по 30.06.2021,відповідно до затвердженого плану (переліку питань) документальної перевірки.

За результатами перевірки складено акт від 10.12.2021 № 23362/20-40-07-04-08/42623890, яким встановлено, порушення п.11 ст.3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», зокрема на підставі наданих до перевірки документів: касової книги підприємства, прибуткових та видаткових касових ордерів, авансових звітів про використання коштів, виданих під звіт, аналізу рахунків 301 «Каса», 311 «Розрахунковий рахунок», 685 «Розрахунки за іншими операціями» при перевірці дотримання вимог Закону України від 06 липня 1995 №265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» із змінами та доповненнями (даліЗакон №265) встановлено проведення розрахункових операцій через РРО без використання режиму програмування найменування підакцизних товарів (пального) із зазначенням коду товарної підкатегорії згідно з УКТ ЗЕД, а саме: у період з 13.11.2018 по 30.06.2021 на АЗС ТОВ «БРЕНТ ОЙЛ-95», що розташовані за адресами:

Харкiвська обл., м. Балаклія, вул. Генерала Бобкіна, буд. 3 (РРОФН 3000504947, чек продажу від 11.07.2020 №2475);

Харкiвська обл., Балаклійський р-н, смт Савинці, вул. Комунальна, буд. 14 (РРО-ФН 3000786267, чек продажу від 30.06.2021 №9713, РРО - ФН 3000504957, чек продажу від 30.03.2020 №27159 );

м. Харків, просп. Науки, буд. 75 (РРО - ФН 3000506134, чек продажу від 03.01.2020 №10292);

м. Харків, просп. Московський, буд. 301-А (РРО - ФН 3000746390, чек продажу від 30.11.2019 №9162, РРО - ФН 3000504876, чек продажу від 29.10.2019 №25);

м. Полтава, автошлях Київ-Харків-Довжанський, 349-й км+800м (РРО - ФН3000504014, чек продажу від 29.07.2020 № 58561);

м. Харків, вул. Кар`єрна, 3 (окружна дорога Київ-Довжанський 491-й км, РРО-ФН 3000504011, чек продажу 30.12.2019 № 14000);

Сумська обл., Охтирський р-н, с Мала Павлівка, вул. Центральна, буд. 10 (РРОФН 3000506164, чек продажу від 28.07.2020 №14111);

Сумська обл., Охтирський р-н, с Пологи, вул. Центральна, буд. 8 (РРОФН 3000506142, чек продажу від 30.07.2020 №24000);

м. Харків, просп. Гагаріна, буд. 225, 227 (РРО - ФН 3000503262, чек продажу від 30.10.2019 №30323);

Харкiвська обл., Харківський р-н, смт Пісочин, вул. Генерала Бобкіна, буд. 3 (РРО - ФН 3000504008, чек продажу від 29.12.2019 №14772, РРО - ФН 3000830370, чек продажу від 04.12.2019 №777);

Харкiвська обл., Харківський р-н, м. Мерефа, вул. Дніпропетровська, буд. 293 (РРО- ФН 3000508553, чек продажу від 20.12.2019 №10928);

Харкiвська обл., Дергачівський р-н, смт Мала Данилівка, вул. Кільцевий Шлях,буд. 4 (РРО - ФН 3000503265, чек продажу від 19.12.2019 №44515);

Харкiвська обл., Барвінківський р-н, с/р Грушуваська, комплекс будівель та споруд обслуговуючого призначення (РРО - ФН 3000506176, чек продажу від 17.05.2019 №126).

Порушення, встановлені актом перевірки стали підставою для винесення податкового повідомлення рішення від 04.01.2022 року № 00000250704, яким з урахуванням кількості порушень, з урахуванням приписів п.7 ст.17 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» визначено штрафну санкцію у розмірі 81600,00грн.

Висновок про порушення вимог названого Закону стосується діяльності позивача за період з 13.11.2018 по 30.06.2021.

Задовольняючи позовні вимоги частково та скасовуючи податкове повідомлення- рішення від 04.01.2022 № 00000250704 у розмірі 76500 грн., суд першої інстанції виходив з того , що відповідальність за порушення приписів п. 11 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» у розмірі трьохста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян запроваджена з 01.08.2020, а станом на цю дату контролюючим органом не встановлено відповідного порушення зі сторони позивача, тому застосування до позивача фінансової санкції у розмірі 300 неоподаткованих мінімумів доходів громадян за порушення вчинені до 01.08.2020 є протиправним.

При цьому, суд першої інстанції відмовив в іншій частині позовних вимог , виходячи з того , що згідно акту перевірки 30.06.2021 позивачем здійснена розрахункова операція через РРО без використання режиму програмування найменування підакцизних товарів (пального) із зазначенням коду товарної підкатегорії згідно УКТ ЗЕД на об`єкті позивача за адресою Харкiвська обл., Балаклійський р-н, смт Савинці, вул. Комунальна, буд. 14 (РРО-ФН 3000786267, чек продажу від 30.06.2021 №9713), отже вказане порушення відбулось після 01.08.2020 року, позивач у позовній заяві не заперечує факту вчинення правопорушення, тому відповідно податковим органом правомірно розрахована штрафна санкція у розмірі 300 неоподаткованих мінімумів доходів громадян за вказане порушення.

Згідно з ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову сторонами не оскаржується. Доводів щодо незгоди з рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову апеляційна скарга не містить.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає ПК України.

Колегія суддів, перевіряючи оскаржувані податкові повідомлення - рішення на відповідність наведеним вимогам ч. 2 ст. 2 КАС України, а також надаючи оцінку наданим сторонами по справі доказам, зазначає.

Правові засади розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг визначені Законом України Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг від 06.07.1995 №265/95-ВР (далі - Закон №265/95-ВР).

Відповідно до пункту 11 статті 3 Закону №265/95-ВР, суб`єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для подальшого її переказу зобов`язані проводити розрахункові операції через реєстратори розрахункових операцій з використанням режиму попереднього програмування найменування (для пального із зазначенням коду товарної підкатегорії згідно з УКТ ЗЕД), цін товарів (послуг) та обліку їх кількості.

Позивач не заперечує факту такого порушення, проте, спірним є лише питання застосування розміру штрафних санкції за порушення , які вчинені до 01.08.20.

Вирішуючи питання правомірності застосування до позивача штрафної санкції, колегія суддів зазначає таке.

Відповідальність за вчинення вказаного порушення визначена у ст. 17 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" (надаліЗакон № 265/95-ВР).

У період вчинення відповідного правопорушення (з 17.05.2019 до 01.08.2020) передбачена відповідальність згідно п.6 ст. 17 Закону № 265/95-ВР , в редакції яка діяла до 01.08.2020, а саме:

п`яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - у разі проведення розрахункових операцій через реєстратори розрахункових операцій без використання режиму попереднього програмування найменування (для пального із зазначенням коду товарної підкатегорії згідно зУКТ ЗЕД), цін товарів (послуг) та обліку їх кількості.

У подальшому, на момент винесення спірного податкового повідомлення-рішення, відповідальність за встановлене порушення , передбачена п. 11 ст. 17 Закону № 265/95-ВР , а саме:

триста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - у разі проведення розрахункових операцій через реєстратори розрахункових операцій та/або програмних реєстраторів розрахункових операцій без використання режиму програмування найменування кожного підакцизного товару із зазначенням коду товарної підкатегорії згідно з УКТ ЗЕД, ціни товару та обліку його кількості (п. 7 ст. 17 Закону).

Така редакція статті, яка передбачає фінансову санкцію у розмірі трьохста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, запроваджена Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" та інших законів України щодо детінізації розрахунків у сфері торгівлі та послуг" від 20 вересня 2019 року №128-IX, який з урахуванням приписів Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 17.03.2020 № 533-ІХ, набрала чинності з 1 серпня 2020 року.

В апеляційній скарзі відповідач вказав, що санкції податковим органом застосовані у розмірі, який визначений п. 11 ст. 17 Закону № 265/95-ВР у редакції, чинній на момент винесення спірного податкового повідомлення-рішення, у розмірі 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а не у розмірі п`яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, яка була визначена п. 6 ст. 17 Закону № 265/95-ВР у редакції, чинній на момент вчинення відповідного порушення.

Відповідно до пункту 11 підрозділу 10 Перехідних положень Податкового кодексу України штрафні (фінансові) санкції (штрафи) за наслідками перевірок, які здійснюються контролюючими органами, застосовуються у розмірах, передбачених законом, чинним на день прийняття рішень щодо застосування таких штрафних (фінансових) санкцій.

Враховуючи зазначені положення податковим органом нараховано штрафні (фінансові) санкції у розмірах, передбачених законом, чинним на день прийняття рішень щодо застосування таких штрафних (фінансових) санкцій.

З даного приводу колегія суддів зазначає, що відповідно до частини першої статті 58 Конституції України «Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи».

Стаття 58 Основного Закону України передбачає зворотну дію законів в часі у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують саме юридичну відповідальність особи, що також є загальновизнаним принципом права.

Відповідно до положень частини третьої статті 5 Кримінального кодексу України закон про кримінальну відповідальність, що частково пом`якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, а частково посилює кримінальну відповідальність або іншим чином погіршує становище особи, має зворотну дію у часі лише в тій частині, що пом`якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи.

При цьому згідно з положеннями частини першої статті 5 Кримінального процесуального кодексу України процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього Кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення.

Отже, термін «поліпшує становище особи» законодавець застосував тільки щодо правовідносин у сфері визначення законом діяння злочином та державного примусу, і не застосовано щодо правовідносин у галузі кримінального процесуального права (кримінального провадження).

Інститут дії Кодексу адміністративного судочинства України у часі також не містить положень щодо зворотності дії цього закону у часі у разі, якщо новим законом якимось чином «поліпшується становище особи».

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України(справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 09.02.1999 №1-рп/99 визначено, що "за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Конституція України, закріпивши частиною першою статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права. Тобто щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом`якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього."

У Рішенні Конституційного Суду України № 3-рп/2001 від 5 квітня 2001 року у справі про податки зазначено, що дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли та закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Зворотна дія нормативно-правового акта у часі (expostfacto) - це дія нового нормативно - правового акта на факти та відносини, що мали місце до набуття ним чинності.

При цьому, надання зворотної дії в часі нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.

Отже, в зазначеному рішенні Конституційного Суду України, визначено, що на правовідносини які виникли і закінчилися до набрання чинності нового закону не поширюється дія нового закону (постанова Верховного Суду від 11.07.2019 року в справі № 320/1175/17-а).

Частиною другою статті 6 та частиною першою статті 7 КАС України передбачено, що суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини (метою цього Закону є впровадження в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини) суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пунктах 70-71 рішення по справі Рисовський проти України (заява № 29979/04) Європейський Суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу належного урядування, зазначивши, що цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах Беєлер проти Італії (Beyeler v. Italy), заява № 33202/96, пункт 120, Онер`їлдіз проти Туреччини (Oneryildiz v. Turkey), заява № 48939/99, пункт 128, Megadat.com S.r.l. проти Молдови (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), № 21151/04, пункт 72, Москаль проти Польщі (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, пункту 51). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах Лелас проти Хорватії (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, пункт 74, Тошкуца та інші проти Румунії (ToscutaandOthers v. Romania), заява № 36900/03, пункт 37) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах Онер`їлдіз проти Туреччини (Oneryildiz v. Turkey), пункт 128, та Беєлер проти Італії (Beyeler v. Italy), пункт 119).

Принцип належного урядування, як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі Москаль проти Польщі (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, пункт 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, interalia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (там само). З іншого боку, потреба виправити минулу помилку не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки (PincovaandPine v. theCzechRepublic), заява № 36548/97, пункт 58). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі Лелас проти Хорватії (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, пункт 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справах Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки (PincovaandPine v. theCzechRepublic), заява № 36548/97, пункт 58, Ґаші проти Хорватії (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, пункт 40, Трґо проти Хорватії (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, пункт 67).

У рішення Конституційного Суду України від 27 лютого 2018 року №1-р/2018 (справа № 1-6/2018) зазначено, що основними елементами конституційного принципу верховенства права є справедливість, рівність, правова визначеність. Конституційні та конвенційні принципи, на яких базується гарантія кожному прав і свобод осіб та їх реалізація, передбачають правові гарантії, правову визначеність і пов`язану з ними передбачуваність законодавчої політики, необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано (абзац третій пункту 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005). Принцип правової визначеності вимагає від законодавця чіткості, зрозумілості, однозначності правових норм, їх передбачуваності (прогнозованості) для забезпечення стабільного правового становища.

Наведене узгоджується із сталою практикою ЄСПЛ, яка знайшла своє відображення у справі Звежинський проти Польщі, в якій Суд підкреслив, що, розглядаючи питання, які мають загальний інтерес, органи державної влади повинні діяти конкретно і дуже послідовно (рішення у справі Беєлер проти Італії). Крім того, як охоронець громадського порядку держава має моральне зобов`язання бути взірцевою, вона повинна стежити за тим, щоб такими були й державні органи, що захищають публічний порядок (пункт 73).

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Податкового кодексу України поняття, правила та положення, установлені цим Кодексом та законами з питань митної справи, застосовуються виключно для регулювання відносин, передбачених статтею 1 цього Кодексу.

Пунктом 1.1 ст. 1 передбачено , що Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

У свою чергу, преамбулою Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" встановлено, що цей Закон визначає правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг. Дія його поширюється на усіх суб`єктів господарювання, їх господарські одиниці та представників (уповноважених осіб) суб`єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі.

За визначенням, наведеним у ст. 2 Закону, фінансова санкція - грошова сума, що стягується за порушення вимог цього Закону з суб`єктів господарювання за місцем їх реєстрації до відповідного місцевого бюджету.

Розділ V цього Закону регулює питання відповідальності за порушення його вимог та не містить жодних положень про ретроспективну дію правових норм щодо застосування заходів фінансової відповідальності. Немає у Законі й норми, яка вказує на застосування відповідного (зменшеного чи збільшеного) розміру санкції на дату виявлення порушення, а не дату його вчинення.

Тому, враховуючи правила співвідношення податкового законодавства з іншими законодавчими актами, які наведено у ст. 5 Податкового кодексу України, застосування фінансових санкцій, визначених у ст. 17 Закону "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", віднесено до компетенції податкових органів, проте строки сплати та їх розмір Податковий кодекс України не визначає.

У свою чергу, порядок застосування, строки сплати та розмір фінансових санкцій, що встановлені у ст. 17 Закону, визначаються саме цим Законом та мають бути диференційовані залежно від того, у якому періоді таке порушення вчинене до 01.08.2020 чи після цієї дати.

Враховуючи, що правопорушення , вчинені позивачем до 01.08.2020, за які позивачу було визначено суму штрафних (фінансових) санкцій у загальному розмірі 76500,0грн ((17*300)*15), не є триваючими, вони виникли і закінчилися у відповідні дати , колегія суддів відхиляє посилання податкового органу на положення пункту 11 підрозділу 10 Перехідних положень ПК України.

Колегія суддів зазначає про те, що застосовані до позивача фінансові санкції у розмірі, який визначений п. 11 ст. 17 Закону № 265/95-ВР у редакції, чинній на момент винесення спірного податкового повідомлення-рішення, за порушення вчинені до 01.08.2020 є непропорційними до вчинених порушень, погіршує фінансове становище підприємства, відповідачем не обґрунтовано застосування збільшеного розміру штрафу, із застосуванням норм закону, який не діяв на час вчинення порушення і який збільшує відповідальність позивача у відповідній сфері діяльності. Крім того , на момент вчинення встановлених перевіркою правопорушень (з 17.05.2019 до 01.08.2020) була передбачена відповідальність п.6 ст. 17 Закону № 265/95-ВР , в редакції яка діяла до 01.08.2020, у значного меншому розмірі - п`яти неоподатковуваних мінімумів доходів .

Враховуючи вищенаведене , колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо скасування податкового повідомлення-рішення від 04.01.2022 № 00000250704 в частині застосування штрафних санкцій на суму 76500 грн.

Ухвалюючи це судове рішення, колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення «Серявін та інші проти України») та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України» (п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За змістом частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.11.2022 по справі № 520/2399/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло Судді(підпис) (підпис) О.В. Присяжнюк Н.С. Бартош