Ухвала

від 06.09.2023 по справі 646/3660/23

ЧЕРВОНОЗАВОДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

06.09.2023

Справа № 646/3660/23

Провадження № 1-кс/646/1680/2023

УХВАЛА

іменем України

06.09.2023 року слідчий суддя Червонозаводського районного суду м. Харкова - ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання старшого слідчого СВ Куп`янського РВП ГУНП в Харківській області капітана поліції ОСОБА_3 за матеріалами досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022220000000624 від 18.10.2022 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 111-1 КК України про арешт майна,

в с т а н о в и в :

Старший слідчий СВ Куп`янського РВП ГУНП в Харківській області капітан поліції ОСОБА_3 звернулась до суду із вказаним клопотанням, погодженим з начальником Великобурлуцького відділу Куп`янської окружної прокуратури Харківської області ОСОБА_4 , в обґрунтування якого зазначила, що станом на 24.02.2022 року ОСОБА_5 була засновником та обіймала посаду директора фермерського господарства «Зевс-Д» (юридична адреса: Харківська область Куп?янський район (колишній Великобурлуцький район) с. Стецьківка, вул. Шкільна, буд. 10, код ЄДРПОУ 34173445), що здійснювала господарську діяльність у сфері вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур, вирощування інших багаторічних культур, розведення свиней, установлення столярних виробів на території Куп?янського району Харківської області. Після тимчасової окупації російськими військами території Куп`янського району Харківської області та створення підпорядкованої, керованої та фінансованої російською федерацією окупаційної адміністрації, до якої входили органи і структури, функціонально відповідальні за управління тимчасово окупованою територією України в тому числі і на території смт. Великий Бурлук, в липні 2022 року, більш точний час в ході досудового розслідування встановити не представилось можливим за об`єктивних обставин, у громадянки ОСОБА_5 виник злочинний умисел, направлений на провадження господарської діяльності, у взаємодії з державою-агресором, незаконними органами влади, створеними на тимчасово окупованій території, у тому числі з окупаційною адміністрацією держави-агресора. Реалізуючи свій вищезазначений злочинний умисел, будучи достеменно обізнаною про факт ведення військами та іншими незаконними збройними та воєнізованими формуваннями рф агресивної війни проти України, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій та бажаючи настання негативних наслідків, ОСОБА_5 встановивши стійкі робочі та ідеологічні зв`язки з представниками незаконних органів влади, створених на тимчасово окупованій території, у тому числі окупаційною адміністрацією та незаконними збройними та воєнізованими формуваннями держави-агресора, з початку липня 2022 року, більш точний час в ході досудового розслідування встановити не представилось можливим за об`єктивних обставин, почала здійснювати господарську діяльність у взаємодії з так званою «Военно-гражданской администрацией». ОСОБА_5 здійснюючи господарську діяльність у взаємодії з державою-агресором її незаконними органами влади та окупаційною адміністрацією, з власної ініціативи та підтримуючи збройну агресію рф на території України, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій та бажаючи настання негативних наслідків, маючи постійний зв`язок з представниками країни-агресора рф, з метою особистого збагачення, отримання привілейованого ставлення від представників окупаційних сил, збагачення, та отримання надприбутків, здійснювала господарську діяльність, а саме використовуючи спеціально обладнану техніку та транспортні засоби, залучивши найманих працівників, оплату, яким здійснювала у валюті російський рубель, проводила збір врожаю сільськогосподарської продукції, завантаження, перевезення, поставку та подальшу реалізацію врожаю з тимчасово окупованих територій на території Білгородскьої області РФ.

31.07.2023 року ОСОБА_5 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 111-1 КК України, у кримінальному провадженні № 12022220000000624 від 18.10.2022 року.

В ході проведення досудового розслідування, відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 341295684 встановлено, що підозрювана ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 є власником нерухомого майна, а саме:

-Земельна ділянка, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1632812314230; кадастровий номер: 1423082000:05:000:0991; площа 3,65 Га; адреса: Донецька область, Лиманський район; цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, серія та номер: 2626 виданий 30.08.2018, спільна часткова, розмір часткова: 1/2.

З урахуванням вказаних обставин, діяльність ОСОБА_5 може бути спрямована на заподіяння шкоди економічній безпеці України, фінансування дій з метою насильницької зміни та повалення конституційного ладу, захоплення державної влади.

3 отриманих доказів вбачається, що причетність ОСОБА_5 до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на вище зазначене майно. При цьому, негативні наслідки від застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження відсутні, адже накладення арешту на майно належне ОСОБА_5 не є перешкодою для повноцінної роботи підприємства, а лише забезпечує унеможливлення їх відчуження підозрюваною ОСОБА_5 з метою уникнення у подальшому можливого призначення покарання у вигляді конфіскації майна.

Враховуючи ті обставини, що вартість майна у справі перевищує 200 розмірів мінімальної заробітної плати, чинне законодавство України передбачає лише один шлях визначення порядку зберігання речових доказів - це передача майна Національному агентству в управління ним для реалізації або передачі в управління за договором у порядку та на умовах, визначених статей 1, 9, 19-24 Закону.

На підставі викладеного, в ході досудового розслідування у органа досудового розслідування виникла необхідність в накладенні арешту на майно, що перебуває у власності підозрюваної ОСОБА_5 , яка підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, за вчинення якого законом передбачено, окрім іншого, покарання у виді конфіскації майна.

Просила накласти арешт на зазначене вище майно; заборонити власникам чи іншим особам, у володінні яких перебуває вище вказане майно, розпоряджатися, користуватись, відчужувати будь-яким чином зазначеним майном та використовувати його, що не пов`язано з проведенням досудового розслідування по даному кримінальному провадженню; передати арештоване вищевказане майно Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, для здійснення заходів з управління ним в порядку та умовах, визначених ст. ст. 19, 21, 21-1 ЗУ «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів»; з метою забезпечення збереження майна, розглядати клопотання без виклику особи (представників), у володінні якої знаходиться майно.

Слідчий в судове засідання не прибула, про час і місце розгляду клопотання повідомлялась своєчасно та належним чином. Надала суду заяву, в якій клопотання підтримала та просила задовольнити.

Вказане клопотання розглядається без повідомлення підозрюваної та її захисника у відповідності до вимог ч. 2 ст. 172 КПК України, оскільки зазначене майно не було тимчасово вилучене.

Слідчий суддя, дослідивши витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального провадження, в рамках якого подається клопотання та інші матеріали, якими слідчий обґрунтовує доводи клопотання, доходить до наступного.

Згідно ст. 2 КПК України основним завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляд)' з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден не винуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КПК України, під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов`язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.

Слідчим суддею встановлено, що в провадженні СВ Куп`янського РВП Головного управління Національної поліції в Харківській області перебуває кримінальне провадження № 12022220000000624 від 18.10.2022 року, попередня кваліфікація ч. 4 ст. 111-1 КК України.

В рамках вказаного кримінального провадження ОСОБА_5 було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 4 ст. 111-1 КК України - провадженні господарської діяльності у взаємодії з державою-агресором, незаконними органами влади, створеними на тимчасово окупованій території, у тому числі окупаційною адміністрацією держави - агресора.

Санкція ч. 4 ст. 111-1 КК України передбачає, окрім іншого, покарання у виді конфіскації майна.

Відповідно до ч. 1 ст. 131 КПК України захід забезпечення кримінального провадження застосовується з метою досягнення дієвості цього провадження.

Одним із заходів забезпечення кримінального провадження є арешт майна (ч. 2 ст. 131 КПК України).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи.

Відповідно до ч. 5 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому п. 3 ч. 2 цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.

З долучених до матеріалів клопотання відомостей слідчим суддею встановлено, що ОСОБА_5 на праві приватної власності належить:

-Земельна ділянка, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1632812314230; кадастровий номер: 1423082000:05:000:0991; площа 3,65 Га; адреса: Донецька область, Лиманський район; цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, серія та номер: 2626 виданий 30.08.2018, спільна часткова, розмір часткова: 1/2.

Враховуючи, що вказане майно, а саме, земельна ділянка, на яку слідчий просить накласти арешт, належить на праві приватної власності підозрюваній ОСОБА_5 та з урахуванням того, що арешт спрямований на забезпечення конфіскації майна як виду покарання, санкція статті кримінального закону, за якою ОСОБА_5 повідомлено про підозру, передбачає покарання у виді конфіскації майна, слідчий суддя вважає наявними передбачені ч. 2 ст. 170 КПК України підстави для арешту належного на праві власності підозрюваній майна.

Згідно з ч. 2 ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

Так, прокурором доведено необхідність арешту зазначеного в клопотанні майна.

Слідчий суддя вважає, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою забезпечення кримінального провадження. На даній стадії слідчий не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у особи за вчинення кримінального правопорушення, а лише зобов`язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майна, а тому вважає розумним та співрозмірним обмеження права власності завданням кримінального провадження.

Разом з тим, Європейський суд з прав людини, неодноразово підкреслював, що в разі, коли держави вважають за потрібне вдаватися до таких заходів, як обшуки з метою отримання доказів вчинення протиправних діянь, вилучення майна або арешт майна, Суд оцінюватиме, чи були підстави, наведені для виправдання таких заходів, відповідними та достатніми, і чи було дотримано принцип пропорційності, а також, зокрема, чи були у справі також інші докази на той час вчинення протиправних діянь та на рішення ЄСПЛ у справі «Новоселецький проти України» (Заява №47148/99, рішення від 22.02.2005 року, остаточне рішення від 22.05.2005 року) Європейський суд з прав людини вказує, що у кожній справі, в якій йде мова про порушення вищезгаданого права (володіння своїм майном), суд повинен перевірити дії чи бездіяльність держави з огляду на дотримання балансу між потребами загальної суспільної потреби та потребами збереження фундаментальних прав особи, особливо враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та непомірний тягар .

Відповідно до п. п. 69,73 рішення Європейського суду з прав людини від 23.09.1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції» (Sporrong and Lonnroth v. Sweden) будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи.

Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар.

Згідно зі ч. 4 ст. 173 КПК України у разі задоволення клопотання слідчий суддя, суд застосовує найменш обтяжливий спосіб арешту майна. Слідчий суддя, суд зобов`язаний застосувати такий спосіб арешту майна, який не призведе до зупинення або надмірного обмеження правомірної підприємницької діяльності особи, або інших наслідків, які суттєво позначаються на інтересах інших осіб.

Враховуючи встановлені обставини по кримінальному провадженню, наявність відповідних умов для зберігання арештованого майна, а також принцип розумності та спів розмірності обмеження права власності завданням кримінального провадження, слідчий суддя вважає необхідним частково задовольнити клопотання прокурора про накладення арешту на зазначене майно шляхом заборони відчуження та розпорядження, що відповідає вимогам ч. 1 ст. 170 КПК України, зазначений спосіб арешту майна не позначиться на інтересах власника майна та інших осіб.

В частині вимоги щодо заборони користування вказаним нерухомим майном, слідчий суддя вважає її безпідставною.

Щодо передачі арештованого майна Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (далі - Національне агентство), слідчий суддя зазначає наступне.

Спеціальним механізмом для забезпечення збереження арештованого у кримінальному провадженні майна є визначений законодавством України інститут управління таким майном, який закріплено Законом України «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів».

Зазначений Закон визначає єдиною підставою для управління активами накладення на них арешту у кримінальному провадженні (ч. 1 ст. 19 Закону) без конкретизації мети такого арешту.

Положеннями ч. 6 ст. 100 КПК України передбачено, що речові докази вартістю понад 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, якщо це можливо без шкоди для кримінального провадження, передаються за письмовою згодою власника, а в разі її відсутності - за рішенням слідчого судді, суду Національному агентству, для здійснення заходів з управління ними з метою забезпечення їх збереження або збереження їхньої економічної вартості, а речові докази, зазначені в абзаці першому цієї частини, такої самої вартості - для їх реалізації з урахуванням особливостей, визначених законом.

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів» управління рухомим та нерухомим майном, цінними паперами, майновими та іншими правами здійснюється Національним агентством шляхом реалізації відповідних активів або передачі їх в управління.

Згідно ч. 1 ст. 19 вказаного Закону Національне агентство здійснює управління активами, на які накладено арешт у кримінальному провадженні, у тому числі як захід забезпечення позову - лише щодо позову, пред`явленого в інтересах держави, із встановленням заборони розпоряджатися та/або користуватися такими активами, а також у позовному провадженні у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави із встановленням заборони користуватися такими активами, сума або вартість яких дорівнює або перевищує 200 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня відповідного року.

В силу вимог ч. 7 ст. 100 КПК України вирішення питання про передачу майна в управління здійснюється за правилами накладення арешту на майно. Натомість, арешт майна, згідно з п. 7 ч. 2 ст.131 КПК України є заходом забезпечення кримінального провадження.

Отже, питання про передачу майна в управління Національному агентству слідчий суддя розглядає з урахуванням загальних правил застосування заходів забезпечення кримінального провадження.

Вирішуючи питання щодо передачі майна в управління Національному агентству, слідчий суддя звертає увагу на те, що обов`язковою умовою передачі майна в управління Національного агентства є наявність мети забезпечення збереження таких речових доказів або збереження їхньої економічної вартості, звідси має наслідком покладення обов`язку на слідчого, прокурора щодо доведення обставин, які підтверджують, що у разі нездійснення таких дій, майно може бути перетворене, знищене, зіпсоване або його економічна вартість істотно зменшиться в ціні.

Європейський суд з прав людини, неодноразово підкреслював, що в разі, коли держави вважають за потрібне вдаватися до таких заходів, як обшуки з метою отримання доказів вчинення протиправних діянь, вилучення майна або арешт майна, Суд оцінюватиме, чи були підстави, наведені для виправдання таких заходів, відповідними та достатніми, і чи було дотримано принцип пропорційності, а також, зокрема, чи були у справі також інші докази на той час вчинення протиправних діянь та на рішення ЄСПЛ у справі «Новоселецький проти України» (Заява № 47148/99, рішення від 22.02.2005 року, остаточне рішення від 22.05.2005 року) Європейський суд з прав людини вказує, що у кожній справі, в якій йде мова про порушення вищезгаданого права (володіння своїм майном), суд повинен перевірити дії чи бездіяльність держави з огляду на дотримання балансу між потребами загальної суспільної потреби та потребами збереження фундаментальних прав особи, особливо враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та непомірний тягар.

Відповідно до п. п. 69, 73 рішення Європейського суду з прав людини від 23.09.1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції» (Sporrong and Lonnroth v. Sweden) будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи.

Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар.

Відтак, за допомогою такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна вже досягнуто завдань кримінального провадження, які полягають у запобіганні можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

Положення КПК України та Порядок зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов`язаних з їх зберіганням і пересиланням, схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження, затвердженого постановою КМУ від 19.11.2012 року за № 1104, покладаються на сторону кримінального провадження, якій надані речові докази під час досудового розслідування, обов`язок організувати належне збереження таких речових доказів та забезпечити їх схоронність.

Разом з тим, слідчий, звертаючись з вимогою про передачу Національному агентству для здійснення заходів з управління майном в рамках кримінального провадження № 12022220000000624, не надав слідчому судді жодних доказів, які б свідчили про наявність наведених в клопотанні ризиків, вказане не може тягнути за собою його обов`язкову передачу Національному агентству.

Слідчим не доведено, що незастосування заходів щодо передачі в управління Національному агентству майна, зазначеного у клопотанні, унеможливить виконання завдань кримінального провадження та не забезпечить його збереження, не доведено обставин, які підтверджують, що у разі нездійснення передачі вказаного у клопотанні майна в управління Національному агентству, майно може бути перетворене, знищене, зіпсоване або його економічна вартість істотно зменшиться в ціні, а тому, на переконання слідчого судді, застосування такого порядку зберігання речових доказів суперечитиме принципу розумності та співрозмірності обмеження права власності завданням кримінального провадження.

Враховуючи обставини кримінального провадження, підстав передачі зазначеного майна в управління Національному агентству, слідчий суддя не вбачає.

Таким чином, слідчий суддя задовольняє частково клопотання слідчого про накладення арешту на майно.

При цьому слідчий суддя звертає увагу на те, що власник або володілець майна, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково.

Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування за клопотанням власника або володільця майна, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано (ч. 1 ст. 174 КПК).

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 131, 170-175 КПК України, слідчий суддя -

у х в а л и в:

Клопотання старшого слідчого СВ Куп`янського РВП ГУНП в Харківській області капітана поліції ОСОБА_3 про арешт майна по кримінальному провадженню, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022220000000624 від 18.10.2022 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 111-1 КК України - задовольнити частково.

Накласти арешт на майно підозрюваної ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , шляхом позбавлення права на його відчуження та розпорядження, а саме:

-1/2 частку земельної ділянки, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1632812314230; кадастровий номер: 1423082000:05:000:0991; площа 3,65 Га; адреса: Донецька область, Лиманський район; цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, серія та номер: 2626 виданий 30.08.2018, спільна часткова, розмір часткова: 1/2 до скасування арешту майна у встановленому КПК України порядку.

В задоволенні іншої частини клопотання - відмовити.

Ухвала про арешт майна виконується слідчим, прокурором негайно.

Ухвала слідчого судді може бути оскаржена безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її проголошення.

Слідчий суддя