Рішення

від 01.09.2023 по справі 750/2307/23

ДЕСНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЧЕРНІГОВА

Справа № 750/2307/23

Провадження № 2/750/605/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 вересня 2023 року м. Чернігів

Деснянський районний суд міста Чернігова у складі:

судді секретар за участю ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , позивача, представника позивача - адвоката Шаповалова М.С., представника відповідача - адвоката Осипчук Н.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 750/2307/23 за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Адамант Моторс Чернігів» про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

в с т а н о в и в :

У лютому 2023 року позивач звернувся до Деснянського районного суду

м. Чернігова з позовом до ТОВ «Адамант Моторс Чернігів» про стягнення заборгованості по заробітній платі в розмірі 73 795,45 грн за період з 01.05.2022 по 20.01.2023, компенсації за невикористану відпустку в розмірі 6 861,67 грн, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21.01.2023 по 20.02.2023 в розмірі 9 394,74 грн, всього на загальну суму 90 051,86 грн.

В обґрунтування позову зазначив, що він у спірний період працював на посаді менеджера із збуту автотранспорту відповідача, проте, у порушення вимог трудового законодавства України, останній в день звільнення не провів повний розрахунок і не сплатив усі належні до виплати суми, чим порушив його трудові права.

Ухвалою судді від 23.02.2023 позов залишений без руху.

Ухвалою судді від 02.03.2023 прийнято дану позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, яку призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

21.03.2023 відповідач через канцелярію суду подав відзив на позовну заяву, в якому проти задоволення позову заперечує, посилаючись на те, що доводи позивача про те, що він став до роботи з 01.05.2022 і фактично працював по день його звільнення (20.01.2023), не відповідають дійсності, тому він правомірно не нараховував заробітну плату позивачу за спірний період, а також не враховував до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку. При цьому, до даного стажу було зараховано період роботи позивача протягом січня-лютого 2022 року, а відтак компенсація при звільненні була розрахована виходячи з того, що у позивача було лише 3 дні невикористаної щорічної відпустки, а отже вимоги позивача щодо стягнення з відповідача компенсації за невикористану відпустку є безпідставними.Відповідач порушив строки виплати компенсації позивачу за невикористану щорічну відпустку з об`єктивних причин, які не залежали від його волі, у зв`язку з чим має бути звільнений від відповідальності за порушення строків розрахунку за період з 20.01.2023 по 01.02.2023 включно.

Ухвалою суду від 23.03.2023 справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 13.04.2023.

27.03.2023 представник позивача подав відповідь на відзив.

03.04.2023 представник відповідача подала заперечення на відповідь на відзив.

Ухвалою суду від 13.04.2023, за клопотанням представників відповідача, витребувано у АТ КБ «ПриватБанк» інформацію про таке: на який номер карткового рахунку здійснювалося зарахування заробітної плати

ОСОБА_3 в період з 01.06.2021 по 01.03.2022; яка дата останнього зарахування заробітної плати ОСОБА_3 у

2022 році; чи зараховувалася заробітна плата ОСОБА_3 на його картковий рахунок в період з березня 2022 року по січень 2023 року включно; з якого періоду було видалено/заблоковано картковий рахунок

ОСОБА_3 в зарплатному проекті ТОВ «Адамант Моторс Чернігів»; які причини блокування/видалення карткового рахунку

ОСОБА_3 в зарплатному проекті ТОВ «Адамант Моторс Чернігів». У підготовчому засіданні оголошено перерву до 16.05.2023.

16.05.2023 продовжено перерву у підготовчому засіданні до 01.06.2023 узв`язку з необхідністю направлення додаткових відомостей АТ КБ «ПриватБанк» для уточнення запиту.

01.06.2023 продовжено перерву у підготовчому засіданні до 20.06.2023 у зв`язку із оголошенням повітряної тривоги у м. Чернігові.

20.06.2023 продовжено перерву у підготовчому засіданні до 03.07.2023 у зв`язку із оголошенням повітряної тривоги у м. Чернігові.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 03.07.2023 закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні на 31.07.2023.

31.07.2023 оголошено перерву в судовому засіданні до 10.08.2023 у зв`язку з необхідністю допиту свідків.

10.08.2023 продовжено перерву в судовому засіданні до 21.08.2023 у зв`язку з необхідністю продовження допиту свідків.

21.08.2023 продовжено перерву в судовому засіданні до 31.08.2023.

У судовому засіданні позивач та представник позивача позов підтримали та просили задовольнити.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечувала.

Заслухавши пояснення позивача, представників сторін, показання свідків, дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.

У судовому засіданні встановлено, що 09.01.2020 ОСОБА_3 прийнято на посаду менеджера із збуту автотранспортну ТОВ «Адамант Моторс Чернігів», що підтверджується копією трудової книжки позивача (а.с. 10) та визнається відповідачем.

19.01.2023 позивач подав заяву на ім`я директора ТОВ «Адамант Моторс Чернігів» про звільнення за угодою сторін з 20.01.2023 (а.с. 125).

Наказом директора ТОВ «Адамант Моторс Чернігів» від 20.01.2023

№ 02-к позивача було звільнено з роботи з 20.01.2023 за угодою сторін, на підставі пункту першого статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Як убачається з довідки ТОВ «Адамант Моторс Чернігів`від 23.01.2023

№ W8400000001позивачу за січень-лютий 2022 року було нараховано дохід у розмірі 8 500,00 грн за кожен місяць, при цьому у період з березня до грудня 2022 року нарахування не здійснювалося (а.с. 13).

Позивач визнаючи, що через військовуагресіюросійської федерації у період з 24.02.2022 до 01.05.2022 ТОВ «Адамант Моторс Чернігів» не провадив свою господарську діяльність, стверджує, що вже з 01.05.2022 товариство відновило свою роботу і вінпо день звільнення(20.01.2023)належним чином виконував свої трудові обов`язки.

Проте, як зазначив позивач, ТОВ «Адамант Моторс Чернігів», у порушення вимог трудового законодавства України, в день звільнення не провело повний розрахунок і не сплатилоусі належні до виплати суми.

За розрахунком позивача, відповідач має перед ним заборгованість по виплаті заробітної платив розмірі 73 795,45 грн, компенсації за невикористану відпустку в розмірі 6 861,67 грн, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21.01.2023 по 20.02.2023 в розмірі 9 394,74 грн, а всього на загальну суму 90 051,86 грн.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно зі статтею 1 Конвенції про захист заробітної плати № 95 (у редакції від 23.06.1992) відповідно до мети цієї Конвенції термін "заробітна плата" означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити, на підставі письмового або усного договору про наймання послуг, працівникові за працю, яку виконано, чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано, чи має бути надано.

Відповідно до статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Статтею 1 Закону України «Про оплату праці» визначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Згідно з частиною першою статті 115 КЗпП України та статтею 24 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Частиною другою статті 233 КЗпП України передбачено право працівника звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком, у разі порушення законодавства про оплату праці.

Час початку і закінчення щоденної роботи (зміни) передбачається правилами внутрішнього трудового розпорядку і графіками змінності у відповідності з законодавством (стаття 57 КЗпП України).

У відповідності до частини першої статті 13 Цивільного процесуального кодексу України (далі за текстом - ЦПК України) суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Як убачається зі змісту пункту 5.3 Правил внутрішнього трудового розпорядку для працівників ТОВ «Адамант Моторс Чернігів», з умовами якого позивач ознайомлений 09.01.2020, для працівників установлено п`ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями з наступним графіком роботи: початок роботи - 9.00, перерва - 13.00 - 14.00, кінець роботи - 18.00 (а.с. 10-13 т. 2).

Посадовою інструкцією менеджера із збуту автотранспортних засобів ТОВ «Адамант Моторс Чернігів» було визначено посадові обов`язки позивача

(а.с. 166-167 т.1).

Отже, в даному випадку заробітна плата, заборгованість по якій просить стягнути позивач, є винагородою, обчисленою у грошовому виразі, яку за трудовим договором відповідач повинен був виплатити йому за виконувану ним у спірний період щоденну роботу, передбачену посадовою інструкцією, в межах установленого роботодавцем графіка роботи.

ТОВ «Адамант Моторс Чернігів» на підтвердження своїх доводів відсутності позивача на роботі у спірний період та не виконання ним своїх посадових обов`язків надало в якості доказів копії табелів обліку використання робочого часу (а.с. 48-105

т. 1) та копії актів про відсутність ОСОБА_3 на роботі з невстановлених причин від 16.05.2022, 01.06.2022, 16.06.2022, 01.07.2022, 18.07.2022, 01.08.2022, 16.08.2022, 01.09.2022, 16.09.2022, 03.10.2022, 17.10.2022, 01.11.2022, 16.11.2022, 01.12.2022, 16.12.2022, 02.01.2023, 16.01.2023, 20.01.2023 (а.с. 105-122 т.1);

Також, факт відсутності позивача на роботі у спірний період повністю підтвердився показами допитаних у судовому засіданні в якості свідків

ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 .

Так, свідок ОСОБА_4 (директор ТОВ «Адамант Моторс Чернігів») показав, що після відновлення роботи товариства у травні 2022 року він запросив позивача повернутися до виконання своїх посадових обов`язків, але той відмовився. У травні 2022 року бачив позивача в автосалоні декілька разів не більше години, а з червня 2022 він взагалі зник, у зв`язку з чим почали складати акти про відсутність на роботі. Про дистанційну роботу домовленості не було.

Свідок ОСОБА_5 (менеджер зі збуту ТОВ «Адамант Моторс Чернігів») показав, що після закінчення бойових дій на території Чернігівської області повернувся на роботу 02.05.2022 на запрошення директора товариства. Позивача бачив в автосалоні лише у травні 2022 року кілька разів не більше 2 годин. Дистанційна робота у товаристві не передбачена та не встановлювалася, оскільки виконувати посадові обов`язки менеджера зі збуту у дистанційному режимі неможливо. Позивач свої посадові обов`язки у спірний період не виконував.

Свідок ОСОБА_6 (бухгалтер ТОВ «Адамант Моторс Чернігів») показала, що після закінчення бойових дій на території Чернігівської області повернулася на роботу 30.05.2022. Займається кадровою роботою у товаристві, складає табелі обліку використання робочого часу щомісячно. Позивача з червня 2022 року не бачила на роботі. Станом на 30.05.2022 у товаристві працювало 24 особи з 49. Акти про відсутність на роботі позивача складалися два рази в місяць з метою визначення підстави не нарахування йому заробітної плати. У день звільнення 20.01.2023 з позивачем не проведений розрахунок, оскільки його зарплатна картка була видалена.

Свідок ОСОБА_7 (головний бухгалтер ТОВ «Адамант Моторс Чернігів») показала, що повернулася на роботу 28.04.2022 та працювала щодня. Більшість працівників також стали до роботи, проте позивача не бачила аж до 19.05.2023. Дистанційно позивач не працював і не міг працювати, оскільки виконувати посадові обов`язки менеджера зі збуту у дистанційному режимі неможливо. З приводу відсутності картки, на яку б можна було перерахувати кошти у зв`язку зі звільненням позивача, вона телефонувала у ПриватБанк, а також просила і позивача надати діючу картку.

Свідок ОСОБА_8 (адміністратор станції технічного обслуговування

ТОВ «Адамант Моторс Чернігів») також підтвердив відсутність позивача на роботі у спірний період та показав, що з початку травня 2022 року працює щоденно.

На підтвердження своєї позиції позивач стверджував, що працював з трьома клієнтами в період з 01.03.2022 по 20.01.2023: ТОВ «УЛФ-Фінанс»,

ОСОБА_9 та ОСОБА_10 .

У ході судового розгляду встановлено, що позивач запропонував ОСОБА_9 придбати автомобіль ще в грудні 2021 року, що підтверджується виписаним рахунком № НОМЕР_1 від 29.12.2021, а також скрін-шотом з програми 1С: Підприємство (а.с. 168 т. 1). Передоплата за автомобіль була зроблена ОСОБА_9 в розмірі 1000грн також в грудні 2021 року, що підтверджується меморіальним ордером

№ @2PL792437 від 29.12.2021 (а.с. 169 т. 1).

ОСОБА_10 позивач запропонував придбати автомобіль ще в січні 2022 року, що підтверджується виписаним рахунком № НОМЕР_2 від 19.01.2022

(а.с. 169 об. т. 1). Передоплата за автомобіль була зроблена ОСОБА_10 в розмірі 2000 грн ще в січні 2022 року, що підтверджується платіжним дорученням № 1709279 від 19.01.2022 (а.с. 170 т. 1). Автомобіль клієнту видавав ОСОБА_5 , що підтверджується показами ОСОБА_5

30.05.2022 позивач лише оформив документи на продаж та видав автомобіль клієнту ТОВ «УЛФ-ФІНАНС», що підтверджується копією рахунку-фактури

№ W8400014209 від 30.05.2022, показаннями свідків ОСОБА_11 ,

ОСОБА_5 . Факт перебування 30.05.2022 протягом 1-2 годин позивача в автосалоні знайшов своє підтвердження і під час показів ОСОБА_6 .

Отже, надані позивачем докази підтверджують лише перебування його в автосалоні протягом 1-2 годин 30.05.2022 під час видачі автомобіля

ТОВ «УЛФ-Фінанс» та не доводять факт виконання ним посадових обов`язків менеджера зі збуту автотранспортних засобів у межах встановленого правилами внутрішнього трудового розпорядку графіка роботи.

Щодо виконання позивачем роботи у дистанційному режимі суд виходить з наступного.

За визначенням частини першої статті 60-2 КЗпП України дистанційна робота - це форма організації праці, за якої робота виконується працівником поза робочими приміщеннями чи територією роботодавця, в будь-якому місці за вибором працівника та з використанням інформаційно-комунікаційних технологій.

Частиною 11 цієї статті встановлено, що у разі виникнення загрози збройної агресії, надзвичайної ситуації техногенного, природного чи іншого характеру дистанційна робота може запроваджуватися наказом (розпорядженням) роботодавця без обов`язкового укладення трудового договору про дистанційну роботу в письмовій формі. З таким наказом (розпорядженням) працівник ознайомлюється протягом двох днів з дня його прийняття, але до запровадження дистанційної роботи.

Тобто, законодавець чітко визначив лише дві форми запровадження дистанційної роботи: укладення письмового трудового договору або наказ (розпорядження) роботодавця (у разі загрози збройної агресії).

Частиною сьомою статті 60-2 КЗпП України передбачено, що працівник, який працює дистанційно має подавати у визначений відповідним договором/наказом спосіб та строки звіти про виконану роботу.

Посадовою інструкцією чітко встановлюються завдання та обов`язки менеджера зі збуту автотранспортних засобів, проаналізувавши перелік яких можна дійти однозначного висновку, що посада, на якій працював позивач, не передбачає можливості працювати дистанційно, виконуючи при цьому обов`язки належним чином, оскільки потрібно не лише використовувати інформаційно-комунікаційні технології, а й мати відповідне програмне забезпечення та доступи до внутрішніх облікових систем відповідача: п. 2.7., п. 2.8., п. 2.9., п 2.10., п. 2.13, п. 2.14. Посадової інструкції.

Той факт, що відповідач не запроваджував дистанційну роботу (ані шляхом укладання письмового договору, ані шляхом видання наказу по підприємству), підтверджується також показами свідків, які були допитані під час розгляду справи: ОСОБА_4 , ОСОБА_7 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 .

Більш того, сам позивач у ході судового розгляду підтвердив, що письмовий договір про дистанційну роботу не підписував і з наказом керівництва щодо запровадження дистанційної роботи на підприємстві не ознайомлювався, а звіти чи будь-які інші підтвердження того, що він виконував роботу дистанційно, відсутні.

Також суд зауважує, що позивач про дистанційну роботу у позовній заяві не вказував, зазначивши про це лише у відповіді на відзив, не надавши на підтвердження цього жодного доказу.

Таким чином, оскільки відповідачем доведено належними та допустимими доказами факт відсутності позивача на роботі та не виконання ним своїх посадових обов`язків у період з о1.05.2022 по 20.01.2023, на спростування яких останнім не надано достатніх доказів, суд не знаходить правових підстав для стягнення заборгованості по заробітній платі.

Щодо стягнення компенсації за невикористану відпустку суд зазначає наступне.

Положеннями діючого законодавства України, а саме статтею 82 КЗпП України та статтею 9 Закону України «Про відпустки», встановлено вичерпний перелік часу, який зараховується до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку.

Як зазначалося вище, позивач не звертався до відповідача із заявою щодо надання йому відпустки без збереження заробітної плати на час воєнного стану, як передбачено приписами частини третьої, четвертої статті 12 Закону № 2136-ІХ, так само і відповідач не призупиняв дію трудового договору з позивачем.

Ані Законом України «Про відпустки», ані КЗпП України не передбачено, що відсутність працівника на робочому місці «з інших підстав» зараховується до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку.

Таким чином, до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку було зараховано період роботи позивача протягом січня-лютого 2022 року, а відтак компенсація при звільненні була правомірно розрахована виходячи з того, що у позивача було лише 3 (три) дні невикористаної щорічної відпустки.

Отже, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача компенсації за невикористану відпустку в розмірі 6 861,67 грн. єбезпідставними і задоволенню не підлягають.

Щодо затримки розрахунку при звільненні суд зазначає наступне.

Частиною першою статті 47 КЗпП України встановлено, щороботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Частиною першою статті 116 КЗпП України передбачено, щопри звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Оскільки судом встановлено, що позивач у період з 01.05.2022 по 20.01.2023, а отже і в день звільнення, не працював, відповідачем правомірно проведено з ним розрахунок у день пред`явлення вимоги згідно заяви від 01.02.2023 (а.с. 126 т. 1).

Крім того, як убачається з показань свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_6 , а також змісту відповіді АТ КБ «ПриватБанк» від 29.05.2023 № 20.1.0.0.0/7-230524/ НОМЕР_3 , картковий рахунок ОСОБА_3 був заблокований, а нова зв`язка по клієнту по зарплатному проєкту з ТОВ «Адамант Моторс Чернігів» створено 01.02.2023, тобто в день виплати коштів позивачеві.

З огляду на викладене, суд доходить висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_3 до ТОВ «Адамант Моторс Чернігів» про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

За змістом статті 141 ЦПК України витрати на правничу допомогу покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

- розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність;

3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), у тому числі в рішенні від 28.11.2002 "Лавентс проти Латвії" за заявою

№ 58442/00 щодо судових витрат, зазначено, що за статтею 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (див., серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах "Ніколова проти Болгарії" та "Єчюс проти Литви", пункти 79 і 112 відповідно).

Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства.

Відповідно до пунктів 1, 2, 4, 5, 6, 12 частини третьої статті 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, верховенство права; повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Зі змісту статей 10, 11, 12, 13 ЦПК України в узагальненому вигляді, при вирішенні цивільного спору, у тому числі і при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень та обсягу поданих доказів.

При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України).

Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Це підтверджується і такими нормами ЦПК України.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу вважала за необхідне надати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких позивач має заперечення. У пунктах 44, 47 додаткової постанови зроблено висновок, що «саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності».

Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи (постанови Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 06.12.2019 у справі № 910/353/19, постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.05.2021 у справі № 910/7586/19).

Суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (див. пункти 38, 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

У відповіді на відзив представник позивача просив зменшити визначений відповідачем розмір витрат на професійну правничу допомогу, оскільки він не відповідає принципам справедливості та пропорційності, є неспівмірним з виконаною адвокатом роботою тощо.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), у тому числі в рішенні від 28.11.2002 "Лавентс проти Латвії" за заявою № 58442/00 щодо судових витрат, зазначено, що за статтею 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (див., серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах "Ніколова проти Болгарії" та "Єчюс проти Литви", пункти 79 і 112 відповідно).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Так, у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України» (заява № 19336/04, пункт 268) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Основними критеріями визначення та розподілу судових витрат є їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін. Схожі правові висновки викладені в пунктах 33, 34 та 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19.

Правничу допомогу відповідачеві надавала адвокат Осипчук Н.О. на підставі договору про надання правничої допомоги № 2022 від 15.04.2022. Як убачається з акта наданих послуг № 58 від 28.08.2023, загальна вартість робіт (послуг) склала 79 850,00 грн, проте адвокатом відповідача заявлено вимогу про стягнення витрат у розмірі 54 000,00 грн, сплачених відповідачем згідно платіжної інструкції № 300 від 10.03.2023 (а.с. 130).

У додатковій постанові Верховного Суду від 08.09.2021 у справі № 206/6537/19 (провадження № 61-5486св21) зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.

Виходячи з критеріїв реальності адвокатських витрат та розумності їх розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін (у матеріалах справи відсутні дані про працевлаштування позивача після звільнення), обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін, суд схиляється до необхідності зменшення заявленого відповідачем розміру витрат на професійну правничу допомогу до 15 000,00 грн.

Керуючись статтями 12, 13, 81, 141, 258, 259, 263-265, 267, 279, 354 ЦПК України, суд

в и р і ш и в :

У задоволенні позову ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Адамант Моторс Чернігів» про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Адамант Моторс Чернігів» 15 000 грн 00 коп. (п`ятнадцять тисяч гривень 00 копійок) у відшкодування витрат по оплаті правничої допомоги.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Чернігівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 08.09.2023.

Позивач: ОСОБА_3 , місце проживання:

АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_4 .

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Адамант Моторс Чернігів», місцезнаходження: вул. Ремзаводська, 4, м. Чернігів, код ЄДРПОУ - 42787596.

Суддя