Постанова

від 30.08.2023 по справі 163/2793/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

30 серпня 2023 року

м. Київ

справа № 163/2793/21

провадження № 61-6476св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Рівненський заклад дошкільної освіти (дитячий садок) «Світлинка» Рівненської сільської ради Любомльського району Волинської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Рівненського закладу дошкільної освіти (дитячий садок) «Світлинка» Рівненської сільської ради Любомльського району Волинської області на постанову Волинського апеляційного суду від 28 березня 2023 року в складі колегії суддів: Здирлюк О. І., Бовчалюк З. А., Карпук А. К.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Рівненського закладу дошкільної освіти (дитячий садок) «Світлинка» Рівненської сільської ради Любомльського району Волинської області про визнання незаконним і скасування наказу про відсторонення від роботи та зобов`язання виплатити заробітну плату за час вимушеного прогулу.

В обґрунтуванням позову вказала, що вона працює вихователем, інструктором з фізкультури, а також є керівником гуртка у Рівненському закладі дошкільної освіти (дитячому садку) «Світлинка» Рівненської сільської ради Любомльського району Волинської області.

04 листопада 2021 року адміністрація дошкільного закладу їй вручила письмове повідомлення за № 46, у якому зазначено, що з 08 листопада 2021 року на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України (далі - КМУ), щеплення від COVID-19 є обов`язковим для працівників закладу. До 05 листопада 2021 року їй було запропоновано надати документ, який підтверджує вакцинацію або довідку про абсолютні протипоказання. Попереджено, що при ненаданні одного з таких документів, вона з 08 листопада 2021 року буде відсторонена від роботи без збереження заробітної плати на підставі статті 46 КЗпП України та статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб».

Вона неодноразово усно повідомляла керівництво дошкільного закладу, що запитувана інформація не підлягає розголошенню і що щеплення є різновидом медичної допомоги, що проводиться виключно за згодою особи. Не зважаючи на це, наказом відповідача № 50-к/тр від 05 листопада 2021 року її відсторонено від роботи з 08 листопада 2021 року на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати. Підставою відсторонення зазначено повідомлення від 04 листопада 2021 року № 46.

Вказала, що наказ відповідача про відсторонення її від роботи є незаконним по своїй суті, вакцинація від COVID-19 не є медичним оглядом та є добровільною для усіх груп населення, у тому числі професійних. Відповідач фактично обмежив її конституційне право на працю, що є неприпустимим і є дискримінацією, адже жодної законодавчої вимоги про обов`язок працівника сфери освіти вакцинуватися проти коронавірусної хвороби на цей час немає, зміни до статті 46 КЗпП України щодо надання роботодавцю права відстороняти від роботи з підстав відсутності у працівника вакцинації від COVID-19 не вносилися. Конституційний Суд України у рішенні від 28 серпня 2020 року № 10 вказав, що обмеження конституційних прав може встановлюватися виключно законом, а встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить статтям 1, 3, 6, 8, 19, 64 Конституції України.

Ураховуючи наведене, уточнивши позовні вимоги, позивач просила суд визнати незаконним і скасувати наказ відповідача від 05 листопада 2021 року № 50-к/тр в частині її відсторонення від роботи з 08 листопада 2021 року та зобов`язати відповідача оплатити на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 08 листопада 2021 року до дня її допуску до роботи, що є днем набрання судовим рішенням законної сили.

Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень

Рішенням Любомльського районного суду Волинської області від 28 червня 2022 року в складі судді Шеремети С. А. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у позові, суд першої інстанції дійшов висновку, що відсторонення позивачки від роботи є правомірним.Оскаржуваний наказ про відсторонення від роботи відповідає вимогам чинного законодавства та не порушує трудових прав позивача, внаслідок чого підстави для його скасування відсутні. Позивач не надала доказів щодо наявності у неї абсолютних протипоказань до проведення вище вказаного профілактичного щеплення.

Водночас суд врахував, що наказ про відсторонення позивача від роботи був виданий з метою забезпечення допуску до роботи виключно тих працівників закладів освіти, що пройшли щеплення або ж надали відповідні документи про абсолютні протипоказання до щеплення. Вказані обмеження прав можуть допускатись задля забезпечення суспільних інтересів, у тому числі здоров`я нації та суспільства.

Крім того, суд констатував відсутність порушення права позивача на працю, визначеного статтею 43 Конституції України, оскільки за нею зберігалось робоче місце, трудовий договір не був припинений, обмеження позивача було правомірним та відповідало пріоритету забезпечення безпеки життя, здоров`я і безпеки людей, зокрема, учасників освітнього процесу.

Постановою Волинського апеляційного суду від 28 березня 2023 року рішення Любомльського районного суду Волинської області від 28 червня 2022 року скасовано та ухвалено нове, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано незаконним і скасовано наказ Рівненського закладу дошкільної освіти (дитячий садок) «Світлинка» Рівненської сільської ради Любомльського району Волинської області від 05 листопада 2021 року № 50-к/тр в частині відсторонення від роботи ОСОБА_1 .

Стягнуто з Рівненського закладу дошкільної освіти (дитячий садок) «Світлинка» Рівненської сільської ради Любомльського району Волинської області на користь ОСОБА_1 42 804,78 грн середнього заробітку за час відсторонення від роботи з 08 листопада 2021 року по 10 березня 2022 року.

Задовольняючи позовні вимоги, апеляційний суд керувався тим, що в Україні відсутній закон, яким би встановлювалась обов`язковість щеплення від SARS-CoV-2, що підтверджено, зокрема, у частині першій статті 12 Закону № 1645-ІІІ.

Крім того, суд, зваживши на відсутність інформації про статистику смертності від вакцинації проти COVID-19, побічних ефектів та ускладнень, обмеження інформації про клінічні дослідження вакцин, дійшов висновку, що у цьому питанні принцип важливості суспільних інтересів превалює над особистими правами, оскільки таке втручання не має об`єктивних підстав та обґрунтування.

З огляду на відсутність у оспорюваному наказі посилання на подання відповідної посадової особи державної санітарно-епідеміологічної служби про відсторонення позивачки від роботи, суд дійшов висновку, що цей наказ є протиправним та підлягає скасуванню, а на користь позивачки підлягає стягненню середній заробіток за час відсторонення від роботи.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

У квітні 2023 року Рівненський заклад дошкільної освіти (дитячий садок) «Світлинка» Рівненської сільської ради Любомльського району Волинської області подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову суду апеляційної інстанції, у якій просить її скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставами касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року справа № 130/3548/21 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування пункту 41-6 постанови Кабінету Міністрів України № 1236, який доповнено постановою Кабінету Міністрів України № 1096 (пункт 19), у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував зміст посадової інструкції позивача як вихователя закладу дошкільної освіти, зокрема і те, що вона у своїй роботі має прямі контакти із дітьми. Організувати надомну чи дистанційну роботу для позивача відповідач не має можливості, оскільки робота позивача безпосередньо пов`язана із контактом із здобувачами дошкільної освіти. Відтак, керуючись чинним законодавством України та необхідністю обмеження соціальних контактів позивача через відсутність щеплення проти COVID-19, відповідач правомірно відсторонив останню від роботи.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 08 червня 2023 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Ухвалою Верховного Суду від 18 серпня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Позивач на підставі наказу відповідача від 04 січня 2021 року з 01 січня 2021 року працює вихователем, інструктором з фізкультури та керівником гуртка у Рівненському закладі дошкільної освіти (дитячий садок) «Світлинка» Рівненської сільської ради Любомльського району Волинської області.

Відповідно до посадової інструкції вихователя закладу дошкільної освіти позивач як вихователь сприяє збереженню та зміцненню здоров`я дітей, виконує інструкції з охорони праці, охорони життя та здоров`я дітей (а. с. 21-25).

Згідно із посадовою інструкцією інструктора з фізкультури позивач є педагогічним працівником дошкільного навчального закладу, який організовує роботу з дітьми з фізичного виховання (а.с. 63-65).

Посадовою інструкцією керівника гуртка закладу дошкільної освіти передбачено, що позивач здійснює додаткову освіту дітей дошкільного віку та зокрема організовує учать вихованців у масових заходах (а. с. 66-68).

04 листопада 2021 року позивачці вручено письмове повідомлення директора Рівненського закладу дошкільної освіти «Світлинка» за № 46 про необхідність обов`язкового щеплення проти COVID-19.

У повідомленні зазначено, що оскільки з 08 листопада 2021 року на період дії карантину, встановленого КМУ, щеплення проти COVID-19 є обов`язковим для працівників вказаного закладу, позивачці необхідно надати документ, який підтверджуватиме наявність профілактичного щеплення проти COVID-19 або довідку про абсолютні протипоказання для такого щеплення.

05 листопада 2021 року директор Рівненського закладу дошкільної освіти «Світлинка» видав наказ № 50-к/тр «Про відсторонення від роботи невакцинованих працівників», яким ОСОБА_1 відсторонено від роботи з 08 листопада 2021 року на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати.

Із цим наказом позивачка ознайомлена 05 листопада 2021 року.

Мотивувальна частина

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Цим вимогам оскаржуване судове рішення не відповідає з таких підстав.

Щодо проведення обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19 відповідно до закону

Частиною шостою статті 12 Закону № 1645-ІІІ передбачено, що повнолітнім дієздатним громадянам профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об`єктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення; якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов`язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків.

Згідно із частиною сьомою цієї статті відомості про профілактичні щеплення, поствакцинальні ускладнення та про відмову від обов`язкових профілактичних щеплень підлягають статистичному обліку і вносяться до відповідних медичних документів. Медичні протипоказання, порядок проведення профілактичних щеплень та реєстрації поствакцинальних ускладнень установлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Системний аналіз норм права дає підстави для висновку, що для отримання профілактичного щеплення, в тому числі проти COVID-19, необхідна згода працівника, який отримав повну й об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього тощо. Роботодавець має довести до відома працівника наслідки для виконання трудових обов`язків відмови чи ухилення працівника від обов`язкового профілактичного щеплення, а лікар - надати об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього для здоров`я та можливі поствакцинальні ускладнення.

Відмова поінформованого працівника від проведення обов`язкового профілактичного щеплення чи факт ухилення від останнього мають бути належно підтвердженими (див. пункт 10 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року в справі № 130/3548/21).

Щодо відсторонення від роботи працівника, який не пройшов обов`язкового профілактичного щеплення від COVID-19, на підставі закону

Частиною першою статті 46 КЗпП України передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі:

- появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння;

- відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу

і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони;

- в інших випадках, передбачених законодавством.

Згідно з пунктами «б», «г» статті 10 Закону № 2801-XII громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.

Закон № 1645-ІІІ визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов`язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.

За статтею 1 Закону № 1645-ІІІ протиепідемічні заходи - це комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій.

Стаття 11 цього Закону визначає, що організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров`я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян.

Частиною першою статті 12 Закону № 1645-ІІІ передбачено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт (частина друга статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (речення третє частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями (частина третя статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України (частина четверта статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань (частина шоста статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Згідно із Положенням про Міністерство охорони здоров`я України (далі - Положення про МОЗ), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90), МОЗ є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, попередження та профілактики неінфекційних захворювань.

Накази МОЗ, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов`язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами (пункт 8 зазначеного Положення).

Наказом МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік № 2153). У первинній редакції до цього Переліку увійшли: працівники центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 83 «Про затвердження переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави» затверджено Перелік об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави (далі - Перелік № 83).

Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 доповнено постанову Кабінету Міністрів України № 1236 новим пунктом 41-6, відповідно до якого керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій доручено забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком № 2153;

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що:

- на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 КЗпП України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»;

- відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;

- строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Питання відсторонення від роботи додатково регламентовано в Законі

№ 4004-XII та Інструкції № 66.

Відповідно до пункту 2.3 Інструкції № 66 з урахуванням змін, внесених наказом МОЗ від 30 серпня 2011 року № 544, подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності - це письмовий організаційно-розпорядчий документ Державної санітарно-епідеміологічної служби України, який зобов`язує роботодавців у встановлений термін усунути від роботи або іншої діяльності зазначених у поданні осіб.

Згідно з підпунктом 1.2.5 пункту 1.2 Інструкції № 66 особами, які відмовляються або ухиляються від профілактичних щеплень, визнаються громадяни та неповнолітні діти, а також окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи, які необґрунтовано відмовились від профілактичного щеплення, передбаченого Календарем профілактичних щеплень в Україні, затвердженим наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 59, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за № 1159/19897.

Відповідно до пункту 2.2 Інструкції № 66 право внесення подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності надано головному державному санітарному лікарю України, його заступникам, головним державним санітарним лікарям Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва, Севастополя та їх заступникам, головним державним санітарним лікарям водного, залізничного, повітряного транспорту, водних басейнів, залізниць, Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Державної пенітенціарної служби України, Державного управління справами, Служби безпеки України та їх заступникам, іншим головним державним санітарним лікарям та їх заступникам, а також іншим посадовим особам Державної санітарно-епідеміологічної служби, що уповноважені на те керівниками відповідних служб.

Пунктом 2.5 Інструкції № 66 визначено, що подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складають у двох примірниках, один з яких направляється роботодавцю, що зобов`язаний забезпечити його виконання, а другий зберігається у посадової особи, яка внесла подання. Подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складається за формою згідно з додатком 1 до цієї Інструкції.

Згідно з пунктом 2.7 Інструкції № 66 термін, на який відсторонюється особа, залежить від епідеміологічних показань та встановлюється згідно з додатком № 2 до цієї Інструкції.

Велика Палата Верховного Суду наголосила на тому, що положення абзацу шостого частини першої статті 7 Закону № 4004-XII та Інструкції № 66 не охоплюють порядок відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою чи ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень для запобігання захворюванню на COVID-19. Обов`язки роботодавців щодо забезпечення епідеміологічного благополуччя населення визначені не тільки Законом № 4004-XII. Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 передбачено, що відсторонення працівників в межах відповідних заходів боротьби з пандемією COVID-19 керівник підприємства, установи, організації проводить відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ і частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу».

Отже, відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом. Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника (див. пункт 11 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року в справі № 130/3548/21).

Щодо законності ненарахування працівникові заробітної плати впродовж строку відсторонення від роботи

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу, тобто заробітна плата виплачується саме за виконану роботу.

Оскільки під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов`язків та не може виконувати роботу, то такому працівникові заробітна плата в період відсторонення не виплачується, якщо інше не встановлено законодавством.

Чинним законодавством не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19. Водночас колективним та/або трудовим договором, рішенням роботодавця може бути передбачено інші умови.

У зв`язку із викладеним, у кожному конкретному випадку при вирішенні питання про нарахування сум за час правомірного відсторонення працівника від роботи слід виходити, насамперед, із норм КЗпП України, умов колективного договору, який діє на підприємстві, де працює відсторонений працівник, та укладеного з останнім трудового договору. У разі, якщо таке відсторонення не було правомірним, роботодавець зобов`язаний здійснити працівникові визначені законодавством виплати (див. пункт 12 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі

№ 130/3548/21).

Чи переслідувало втручання у право позивача на повагу до його приватного життя легітимну мету, що випливає зі змісту пункту 2 статті 8 Конвенції

Наказом МОЗ від 25 лютого 2020 року № 521 внесено зміни до Переліку особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб, затвердженого наказом МОЗ

від 19 липня 1995 року № 133, доповнено розділ «Особливо небезпечні інфекційні хвороби» пунктом 39, де зазначено COVID-19.

11 березня 2020 року у зв`язку з масштабами поширення SARS-CoV-2 ВООЗ офіційно визнала пандемію COVID-19.

Постановою від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (далі - Постанова № 211) Кабінет Міністрів України у межах усієї території України встановив карантин на період

із 12 березня до 03 квітня 2020 року, заборонивши: відвідування закладів освіти її здобувачами; проведення всіх масових заходів, у яких бере участь понад 200 осіб, крім заходів, необхідних для забезпечення роботи органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Спортивні заходи дозволялося проводити без участі глядачів (уболівальників).

Постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2020 року № 215 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня

2020 року № 211» назву і текст Постанови № 211 викладено в новій редакції. У подальшому, з огляду на незадовільну ситуацію з поширюваністю коронавірусної інфекції постановами Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 року № 392, від 22 липня 2020 року № 641, від 09 грудня 2020 року

№ 1236, від 17 лютого 2021 року № 104, від 21 квітня 2021 року № 405,

від 16 квітня 2021 року № 611, від 11 серпня 2021 року № 855, від 22 вересня 2021 року № 981, від 15 грудня 2021 року № 1336, від 23 лютого 2022 року

№ 229, від 27 травня 2022 року № 630, від 19 серпня 2022 року № 928,

від 23 грудня 2022 року № 1423 карантин неодноразово продовжувався (останнього разу - до 30 квітня 2023 року). Наведені постанови встановлювали низку карантинних заходів та обмежень, суворість яких визначалася з огляду на епідемічну ситуацію в державі та її окремих регіонах.

24 грудня 2020 року МОЗ видало наказ № 3018, яким затвердило «Дорожню карту з впровадження вакцини від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, і проведення масової вакцинації у відповідь на пандемію COVID-19 в Україні у 2021-2022 роках» (далі - Дорожня карта).

Дорожня карта передбачала, що імунізація населення безпечною та ефективною вакциною проти коронавірусної хвороби COVID-19 є найважливішим компонентом стратегії Уряду України в подоланні гострої фази пандемії коронавірусної хвороби COVID-19. Загальною метою здійснення масової вакцинації населення стало припинення поширення коронавірусної хвороби COVID-19 в Україні.

Дорожня карта в первинній її редакції передбачала, що вакцинація від коронавірусної хвороби COVID-19 в Україні буде добровільною для всіх груп населення та професійних груп, проте наказом МОЗ від 27 жовтня 2021 року

№ 2362 абзац про добровільність цієї вакцинації було виключено.

Поширення коронавірусної хвороби COVID-19 в Україні зумовлювало нагальну потребу вжиття державою певних обмежувальних заходів, пов`язаних, зокрема, із втручанням у право на повагу до приватного життя для захисту здоров`я населення від хвороби, яка може становити серйозну небезпеку, а саме: для запобігання подальшому її поширенню, попередження важких ускладнень у хворих на COVID-19, мінімізації серед них кількості летальних випадків. Така мета відповідно до пункту 2 статті 8 Конвенції є легітимною. Встановивши обов`язковість щеплення проти COVID-19 для окремих категорій працівників як умову продовження виконання ними трудових обов`язків, держава намагалася досягнути цієї мети (див.: пункт 13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21).

Враховуючи правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені

у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21, щодо законності проведення обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19, правомірності відсторонення від роботи працівника, який не пройшов обов`язкового профілактичного щеплення від COVID-19, Верховний Суд під час вирішення цієї справи не вважає за необхідне окремо наводити мотиви цих обставин, які є ідентичними у всіх справах розглядуваної категорії.

Щодо пропорційності втручання у приватне життя

За відсутності індивідуалізуючих ознак конкретного спору, відповідно до пункту 14.9 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня

2022 року у справі № 130/3548/21, розглядаючи цю категорію справ, суд повинен оцінювати виключно питання пропорційності описаного втручання у приватне життя позивача.

Критерії оцінки пропорційності Велика Палата Верховного Суду сформулювала у пункті 14.9 постанови від 14 грудня 2022 року у справі

№ 130/3548/21. Зокрема, потрібно враховувати такі обставини:

- кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих);

- форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим;

- умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження;

- контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням».

Визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з`ясовувати наявність наведених вище та інших факторів.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

У справі, що переглядається, встановлено, що позивачка працює вихователем, інструктором з фізкультури та керівником гуртка у Рівненському закладі дошкільної освіти (дитячий садок) «Світлинка» Рівненської сільської ради Любомльського району Волинської області.

04 листопада 2021 року позивачці вручено письмове повідомлення директора Рівненського закладу дошкільної освіти «Світлинка» за № 46 про необхідність обов`язкового щеплення проти COVID-19. У повідомленні зазначено, що оскільки з 08 листопада 2021 року на період дії карантину, встановленого КМУ, щеплення проти COVID-19 є обов`язковим для працівників вказаного закладу, позивачці необхідно надати документ, який підтверджуватиме наявність профілактичного щеплення проти COVID-19 або довідку про абсолютні протипоказання для такого щеплення.

Позивач неодноразово повідомляла керівництво дошкільного закладу, що запитувана інформація не підлягає розголошенню і що щеплення є різновидом медичної допомоги, що проводиться виключно за згодою особи.

Разом із тим відповідних документів щодо протипоказань організму від проведення обов`язкових профілактичних щеплень позивачка роботодавцю не надала.

Таким чином, у спірних відносинах є очевидним факт відмови позивача надати інформацію про проведення щеплення, що за логічно послідовним значенням вищенаведеного нормативного врегулювання фактично виявляє ухилення особи від такої процедури.

Ураховуючи характер виконуваних обов`язків вихователя у закладі дошкільної освіти, які пов`язані з об`єктивною необхідністю під час їхнього виконання особисто контактувати з дітьми, які здобувають дошкільну освіту у цьому закладі, позивачка підлягала обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, але після попередження про необхідність такого щеплення ухилилась від проходження вакцинації, відповідних документів щодо протипоказань організму від такого щеплення роботодавцю не надала, у зв`язку із чим відповідач (роботодавець) обґрунтовано з дотриманням чинного законодавства відсторонив її від роботи на термін усунення причин, що спричинили відсторонення.

Аналізуючи зазначені вимоги законодавства та враховуючи, що ОСОБА_1 виконувала обов`язки вихователя, інструктора з фізкультури та керівника гуртка у закладі дошкільної освіти, що обумовлює службову необхідність у контактуванні з іншими працівниками цього закладу та підвищувало ризик інфікування коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяння його подальшому поширенню, а іншу форму організації роботи (зокрема дистанційну або надомну) відповідач організувати позивачу не міг, тому роботодавець правомірно був змушений ухвалити рішення про відсторонення позивача від роботи.

Необхідно зазначити, що держава, встановивши відсторонення педагогічних працівників від виконання обов`язків, які не мають профілактичного щеплення, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всіх учасників освітнього процесу, в тому числі й самих дітей. Втручання у вигляді обов`язковості певних щеплень ґрунтується на законі, має законну мету, є пропорційним для досягнення такої мети, та є цілком необхідним у демократичному суспільстві.

У спорі, що розглядається, індивідуальне право (інтерес) відмовитись від щеплення при збереженні обсягу права на працю протиставляється загальному праву (інтересу) дітей як здобувачів дошкільної освіти та інших працівників цього закладу, які провели щеплення з метою загального блага у формі права на охорону здоров`я, що, крім іншого, гарантується статтями 3, 27 та 49 Конституції України.

З огляду на викладене, колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що за встановлених у справі обставин роботодавець правомірно прийняв рішення про тимчасове відсторонення ОСОБА_1 від роботи.

Враховуючи, що за позивачкою на період відсторонення зберіглось робоче місце, трудовий договір не припинений, отже, Верховний Суд не встановив порушення права позивачки на працю, передбачене у статті 43 Конституції України.

У цій справі позивачкою не доведено, а судами не встановлено обставин, які

б давали підстави для висновку, що тимчасове відсторонення позивачки від роботи становило непропорційне втручання у її приватне життя.

Оскільки підстави для скасування наказу про відсторонення від роботи не знайшли свого підтвердження, тому відсутні і правові підстави для задоволення вимог позову в частині стягнення з відповідача на користь позивачки середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Отже, у розрізі балансу інтересів суд не отримав даних про порушення права особи винесеним наказом про відсторонення від роботи. Оскаржуваний наказ прийнято повноважною особою в межах компетенції, на виконання вимог чинного законодавства, з врахуванням всіх пов`язаних аспектів в сфері забезпечення стану здоров`я як особи позивача, так і інших осіб.

Такі висновки суду узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 01 березня 2023 рокув справі № 697/2349/21 (провадження № 61-6083св22), від 01 березня 2023 року в справі

№ 751/8696/21 (провадження № 61-7240св22), від 15 березня 2023 року в справі № 697/2359/21 (провадження № 61-5525св22), від 29 березня

2023 року в справі № 682/2645/21 (провадження № 61-4736св22).

Враховуючи висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі

№ 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22), Верховний Суд погоджується із доводами касаційної скарги про те, що відсторонення позивача відбулося правомірно, підставно та у порядку, передбаченому законодавством, оскільки характер виконуваної позивачем роботи передбачає соціальні контакти на робочому місці, а тому відсутність вакцинації у позивача проти COVID-19 підвищувала ризик захворюваності оточуючих.

Об`єктивно оцінюючи загрозу, яку потенційно може нести невакцинований працівник, Верховний Суд виснував, що таке індивідуальне обмеження, а саме: тимчасове відсторонення невакцинованого працівника, відповідає загальновизнаному пріоритету захисту здоров`я суспільства від серйозних загроз, пов`язаних із поширенням на території України COVID-19.

Суд апеляційної інстанції наведеного не врахував, дійшовши помилкового висновку про те, що відсторонення ОСОБА_1 від роботи є незаконним.

Отже, Верховний Суд дійшов переконання, що суд першої інстанції розглянув спір з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Суд апеляційної інстанцій, скасовуючи законне рішення суду першої інстанції, не звернув уваги на те, що судом з`ясовано фактичні обставини справи, надано оцінку зібраним доказам, правильно заставано норми матеріального права та ухвалено рішення у відповідності до вимог статті 263 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду ухвалена без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, постанову апеляційного суду скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Щодо розподілу судових витрат

Згідно з частинами першою, другою, тринадцятою статті 141 ЦПК України судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки колегія суддів дійшла висновку про залишення в силі рішення суду першої інстанції, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , тому з неї на користь Рівненського закладу дошкільної освіти (дитячий садок) «Світлинка» Рівненської сільської ради Любомльського району Волинської області підлягає стягненню 3 632,00 грн на відшкодування сплаченого судового збору у суді касаційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 413, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Рівненського закладу дошкільної освіти (дитячий садок) «Світлинка» Рівненської сільської ради Любомльського району Волинської області задовольнити.

Постанову Волинського апеляційного суду від 28 березня 2023 року скасувати.

Залишити в силі рішення Любомльського районного суду Волинської області від 28 червня 2022 року.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Рівненського закладу дошкільної освіти (дитячий садок) «Світлинка» Рівненської сільської ради Любомльського району Волинської області 3 632,00 гривні на відшкодування сплаченого судового збору у суді касаційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович