Ухвала

від 08.09.2023 по справі 420/10327/23

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

08 вересня 2023 року

м. Київ

справа № 420/10327/23

адміністративне провадження № К/990/29390/23

Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О., перевіривши касаційну скаргу Одеської обласної прокуратури на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 травня 2023 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 25 липня 2023 року у справі № 420/10327/23 за адміністративним позовом Одеської обласної прокуратури до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача Фірми з іноземними інвестиціями «Телнет» у вигляді товариства про визнання протиправною та скасування постанови №42486279 від 13 квітня 2023 року,-

УСТАНОВИВ:

У травні 2023 року Одеська обласна прокуратура (далі - позивач) звернулась до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - відповідач), в якій позивач просив суд визнати протиправною та скасувати постанову №42486279 від 13 квітня 2023 року.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 29 травня 2023 року, залишеним без змін постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 25 липня 2023 року, у задоволенні позову Одеської обласної прокуратури відмовлено.

Не погоджуючись із такими судовими рішеннями, Одеська обласна прокуратура звернулася із касаційною скаргою до Верховного Суду як суду касаційної інстанції.

За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.

Перевіривши матеріали касаційної скарги, суд дійшов висновку про необхідність її повернення з таких підстав.

Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.

З 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 "Касаційне провадження", зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду.

Так, відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.

За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.

В обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень скаржник посилається на пункт 1 частини 4 статті 328 КАС України та зазначає, що судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосовано статті 63, 75 Закону України «Про виконавче провадження» без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 09 грудня 2020 року у справі № 522/19758/18, від 22 квітня 2021 року у справі № 1440/2242/18, від 20 травня 2021 року у справі № 420/5465/18, а саме, що невиконання боржником рішення суду тягне за собою певні наслідки, встановлені нормами Закону України «Про виконавче провадження», лише за відсутності поважних на те причин. Отже, на час прийняття державним виконавцем рішення про накладення штрафу має бути встановленим факт невиконання боржником судового рішення без поважних причин.

Водночас, суд касаційної інстанції звертає увагу скаржника, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).

При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.

Так, при встановленні доцільності посилання на постанови Верховного Суду на які посилається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий /висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.

У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.

Так, у справах № 522/19758/18, № 1440/2242/18, № 420/5465/18 предметом оскарження були постанови про накладення штрафів на УПФУ за невиконання рішення суду у повному обсязі, а саме за відсутності відповідного фінансового забезпечення. При цьому, судом касаційної інстанції було встановлено, що невиконання рішення суду в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансування та фактичної відсутності коштів не може вважатись невиконанням судового рішення без поважних причин.

Натомість у цій справі судами попередніх інстанцій було встановлено, що приймаючи постанову про накладення штрафу, відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначений законом, з огляду на невиконання Одеською обласною прокуратурою без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 04 березня 2014 року у справі №521/5324/13-к, а причини невиконання є неповажними, оскільки жодних доказів вчинення боржником у ВП№42486279 активних дій, направлених на виконання судового рішення, встановлення дійсного місцезнаходження втрачених документів, встановлення винних у втраті документів посадових/ службових осіб шляхом проведення службового розслідування з метою встановлення дійсних обставин щодо втрати документів та винних у цьому осіб, позивачем до суду не надано.

З огляду на наведене, обставини справи, та, відповідно, спірні правовідносини у справах № 522/19758/18, № 1440/2242/18, № 420/5465/18 не є подібними до обставин цієї справи, а висновки Суду у цій справі зроблені виходячи з конкретних, встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, та ґрунтуються на їх аналізі та оцінці у межах конкретних правовідносин сторін, а відтак правові позиції викладені Верховним Судом у постановах не є релевантними до спірних правовідносин у цій справі.

Верховний Суд уважає необхідним указати, що результат вирішення у кожній справі зумовлений конкретними обставинами та оцінкою доказів. Аналіз висновків суду апеляційної інстанції у цій справі та наведеним скаржником судовим рішенням суду касаційної інстанції, свідчить про те, що вони ґрунтуються на різних фактичних обставинах справи, що зумовило різне правозастосування норм, що регулюють спірні правовідносини, а отже й різні висновки, яких дійшли суди.

Отже, касаційна скарга не містить належних доводів та обґрунтувань щодо підстав оскарження судових рішень у цій справі на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

Виходячи з визначених процесуальним законом меж, предметом касаційного перегляду можуть бути виключно питання права, а не факту.

Посилання на приписи статті 242 КАС України не підміняє визначення таких підстав касаційного оскарження.

Посилання скаржника у касаційній скарзі на неправильне застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права зводяться до незгоди із висновками суду першої та апеляційної інстанції щодо обставин справи та наполяганні на переоцінці наявних у справі доказів, що не є належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України.

Крім того, Суд звертає увагу скаржника на те, що відповідно до частини третьої статті 333 КАС України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження з перегляду ухвали про повернення заяви позивачеві (заявникові), а також судових рішень у справах, визначених статтями 280, 281, 287, 288 цього Кодексу, якщо рішення касаційного суду за наслідками розгляду такої скарги не може мати значення для формування єдиної правозастосовної практики.

У свою чергу, статтею 287 КАС України передбачено особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця.

З матеріалів касаційної скарги та текстів оскаржуваних судових рішень слідує, що спір у цій справі виник з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби.

За такого правового врегулювання та обставин справи, оскарження рішення судів обох інстанцій в касаційному порядку можливе лише у випадку, якщо розгляд такої скарги може мати значення для формування єдиної правозастосовної практики.

Проте, скаржник не зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а також не посилається на значення саме цієї справи при формуванні єдиної правозастосовчої практики.

Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).

Відповідно до пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню особі, що її подала.

Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи.

Ураховуючи викладене та керуючись статтею 332 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Одеської обласної прокуратури на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 травня 2023 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 25 липня 2023 року у справі № 420/10327/23 за адміністративним позовом Одеської обласної прокуратури до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача Фірми з іноземними інвестиціями «Телнет» у вигляді товариства про визнання протиправною та скасування постанови №42486279 від 13 квітня 2023 року - повернути особі, яка її подала.

Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи.

Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.

Роз`яснити заявникові, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

СуддяЛ.О. Єресько