Рішення

від 27.07.2023 по справі 160/9285/23

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2023 року Справа № 160/9285/23

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кадникової Г.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору Головне управління Державної Казначейської служби України у Дніпропетровській області, про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) з вернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (далі - ГУ ДФС у Дніпропетровській області, відповідач) щодо не нарахування та не виплати позивачу одноразової грошової допомоги у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 10 повних календарних років служби;

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу грошової компенсації за 21 календарний день невикористаної частини відпусток;

- стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість з виплати одноразової грошової допомоги у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 10 повних календарних років служби у сумі 45225грн. 00коп.;

- стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість з виплати грошової компенсації за 21 календарний день невикористаної частини відпустки у сумі 6127 грн. 17 коп.;

- стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за весь період затримки розрахунку по день ухвалення судового рішення.

В обґрунтування своїх вимог позивач, зазначила, що вона у період з 17.09.2018 по 01.03.2023 проходила службу на посаді слідчого з особливо важливих справ третього відділу розслідування кримінальних проваджень слідчого управління фінансових розслідувань Головного управління ДФС у Дніпропетровській області. 3 17.09.2019 по 17.09.2022 перебувала у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. 26.07.2021 позивачеві вручено попередження про наступне вивільнення з займаної посади та податкової міліції ДФС, відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України та на підставі пункту «г» пункту 64 Положення про проходження служби рядовим начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою кабінету Міністрів Української РСР від 29.07.1991 №114 (зі змінами), у зв`язку з повним скороченням штатів, за відсутності можливості подальшого використання на службі. 01.03.2023 наказом №2-0 позивача звільнено з податкової міліції пунктом 64 «г» (через скорочення штатів) згідно Положенням 3 за про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 №114. Однак, в день звільнення 01.03.2023, відповідач письмово не повідомив про нараховані суми належні при звільненні та не здійснив виплату належних коштів, що є грубим порушенням ч.1 ст116 КЗпП України.

24.03.2023, позивач в письмовій формі звернулась до відповідача з вимогою надати розрахунок одноразової грошової допомоги у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 10 повних календарних років служби та розрахунок компенсації за невикористану частину відпусток.

06.04.2023 відповідач листом №101/6/04-97-10/рг, надав розрахунок одноразової грошової допомоги у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 10 повних календарних років служби, розрахунок компенсації за невикористану частину відпусток та одноденний розрахунок грошового забезпечення. З цими розрахунками позивач погоджується, проте на дату звернення з відповідним позовом до суду, зазначені суми їй не виплачені. У зв`язку з чим, позивач звернулась до суду за захистом своїх прав свобод та інтересів.

Ухвалою суду позовну заяву залишено без руху на підставі ст.169 Кодексу адміністративного судочинства України, зі встановленням строку для усунення виявлених недоліків.

На виконання ухвали суду, позивачем усунуті виявлені недоліки позовної заяви.

Ухвалою суду від 29.05.2023р. позовну заяву прийнято до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.

Відповідачем до суду подано відзив на позовну заяву, в обґрунтування якого заперечує проти заявлених позовних вимог, просив суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі та зазначає, що позивач проходила службу в підрозділах податкової міліції з 10.09.2012 року по 01.03.2023 року. У зв`язку з набуттям чинності 25 березня 2021 року Закону України від 28 січня 2021 року №1150-ІХ «Про Бюро економічної безпеки України», згідно з вимогами постанови Кабінету Міністрів України від 18 грудня 2018 року №1200 «Про утворення Державної податкової служби України та Державної митної служби України», здійснювалися та на сьогодні здійснюються відповідні заходи, пов`язані з реорганізацією (ліквідацією) Державної фіскальної служби України (далі - ДФС). У зв`язку із чим, всіх працівників ГУ ДФС у Дніпропетровській області було звільнено з займаних посад податкової міліції та державної служби у зв`язку із повним скороченням штату Головного управління ДФС у Дніпропетровській області. Станом на 31.12.2021 року незвільненими залишились тільки 7 співробітників податкової міліції, які відмовились звільнятись, перебуваючи на той час у відпустці по догляду за дитиною. Працівники кадрової служби ГУ ДФС неодноразово проводили бесіди та надавали роз`яснення співробітникам, що у подальшому (після грудня 2021 року) виділення коштів з Державного бюджету України на утримання Державної фіскальної служби України (з її територіальними органами ГУ ДФС в областях) не передбачається у зв`язку із закінченням процесу реорганізації служби.

Окрім того, відповідач зазначає, що Міністерство фінансів України, в особі голови комісії з реорганізації ДФС України Володимира Якубівського, листом від 08.02.2023 №16040-02-10/3620 повідомило, що Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» не передбачено видатків у 2023 році на утримання ДФС та її територіальних органів, що, у свою чергу унеможливлює, станом на сьогодні, здійснення будь-яких виплат, зокрема, проведення вчасного та повного розрахунку з працівниками при звільненні. У зв`язку з наведеним, кошторис ГУ ДФС на 2023р не затверджувався. Штатний розпис не затверджувався на 2023р.

Позивачем подано відповідь на відзив, яка за своїм змістом підтверджує обґрунтування позову.

Вивчивши матеріали справи, оцінивши наведені сторонами доводи, суд виходить з наступного.

З матеріалів справи вбачається, ОСОБА_1 проходила службу в підрозділах податкової міліції з 10.09.2012 року по 01.03.2023 року.

У період з 17.09.2018 по 01.03.2023 проходила службу на посаді слідчого з особливо важливих справ третього відділу розслідування кримінальних проваджень слідчого управління фінансових розслідувань Головного управління ДФС у Дніпропетровській області.

3 17.09.2019 по 17.09.2022 перебувала у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

26.07.2021 позивачу вручено попередження про наступне вивільнення з займаної посади та податкової міліції ДФС, відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України та на підставі пункту «г» пункту 64 Положення про проходження служби рядовим начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою кабінету Міністрів Української РСР від 29.07.1991 №114 (зі змінами), у зв`язку 3 повним скороченням штатів, за відсутності можливості подальшого використання на службі.

01.03.2023 наказом №2-0 позивача звільнено з податкової міліції пунктом 64 «г» (через скорочення штатів) згідно Положенням 3 за про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 №114.

При звільненні з позивачем не проведено розрахунків, щодо виплати компенсації за невикористану частину відпустки та одноразової грошової допомоги.

24.03.2023 позивач звернулась до відповідача із заявою надати розрахунок одноразової грошової допомоги у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 10 повних календарних років служби та розрахунок компенсації за невикористану частину відпусток.

Відповідачем листом №101/6/04-97-10/рг від 06.04.2023 надано розрахунок одноразової грошової допомоги у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 10 повних календарних років служби, розрахунок компенсації за невикористану частину відпусток та одноденний розрахунок грошового забезпечення.

Відповідно до вказаного розрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні на пенсію: посадовий оклад 5500,00 грн., оклад за спеціальне звання - 1200,00 грн., надбавка за вислугу років (10 років 06 місяців 01 день) 35% 2345,00 грн., всього місячне грошове забезпечення 9045,00 грн.

Розмір допомоги у відсотках 50%

Кількість років служби 10

Розмір допомоги всього 45225,00 грн.

Згідно розрахунку грошової компенсації за невикористану відпустку:

Одноденний розмір грошового забезпечення 9045,00:31 к.д. = 291,77 грн.

кількість календарних днів місяця настання події (березень) - 31 к.д.

Кількість дні невикористаної відпуски, яка підлягає компенсації - 21 к.д.

Чергова відпустка за 2017 рік - 15 к.д.

Чергова відпустка за 2019 рік 5 к.д.

Чергова відпустка за 2022 рік 8 к.д.

Чергова відпустка за 2023 рік 5 к.д.

Грошова компенсація за невикористану відпустку складає:

291.77 грн*21 к.д. = 6127,17 грн.

Не погодившись із зазначеним розрахунком, а також не виплатою вказаних сум, позивач звернувся за захистом свої прав, свобод та інтересів.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 45 Конституції України передбачено, що кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.

Відповідно до ст.47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

За приписами ст.116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Частиною 1 ст.117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

За вимогами ч.2 ст.117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 року №4-рп/2012 у справі №1-5/2012 за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Закріплені у статтях 116, 117 Кодексу законів про працю України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Отже, вищезазначеними нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В свою чергу, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у строки, що передбачені ст.117 КЗпП України, є підставою для відповідальності, передбаченої цією статтею.

За висновками Великої Палати Верховного Суду в постанові від 30.01.2019 у справі №910/4518/16 за змістом приписів статтей 94,116,117 КЗпП і ст.1,2 Закону України від 24 березня 1995 року №108/95-ВР Про оплату праці середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.

Верховний Суд зазначає, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена ст.117 КЗпП України відповідальність.

Отже, відповідачем допущено протиправну бездіяльність, що полягає у затримки виплати компенсації за невикористану частину відпустки та невиплаті позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 затверджений Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок №100).

Пунктом 2 Порядку №100 встановлено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку. Якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то цей місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць.

У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (п.8 Порядку №100).

Таким чином, суд вважає, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 117 КЗпП України в редакції Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин №2352-ІХ.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц зазначила, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця. Працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах, водночас працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Великою Палатою Верховного Суду зроблено правовий висновок про те, що якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена у часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема, з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків (пункт 78 постанови 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц).

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Виходячи з частини першої статті 9 ЦК України, така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному, порівняно із стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає у тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи із середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Оцінка втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

Відтак, зважаючи на компенсаційний характер заходів відповідальності роботодавця перед звільненим працівником за несвоєчасний розрахунок, суд, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, за певних умов може зменшити розмір заявленого працівником до стягнення з роботодавця відшкодування у порядку, передбаченому статтею 117 КЗпП України, незалежно від того, чи задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

А, відтак, суд вважає, за необхідне стягути з відповідача на користь позивача компенсацію за невикористану частину відпустки та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, не більш як за шість місяців за затримку з 02.03.2023 року (наступний день після звільнення) по день ухвалення судового рішення - 27.07.2023, що становить 118 календарні дні.

Щодо не нарахування та невиплати позивачу одноразової грошової допомоги.

Відповідно до пункту 10 Постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 №393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам, які мають право на пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», крім військовослужбовців строкової служби і членів їх сімей та прирівняних до них осіб», військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції. Державної кримінально-виконавчої служби, особам начальницького складу Національного антикорупційного бюро, особам із спеціальними званнями Бюро економічної безпеки, які звільняються із служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, за наявності вислуги 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Позивач прийнята на службу в органи податкової міліції Державної податкової сліжби України 01.09.2012 року. Тобто на дату звільнення 01.03.2023 року, визначену у наказі про звільнення від 01.03.2023 року, позивач мала вислугу більше 10 років, тому мала право на виплату одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 10 повних календарних років служби.

Отже у даному випадку суд вважає, що відповідачем протиправно не нараховано та не виплачено позивачу одноразову грошову допомогу у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 10 повних календарних років служби, тому необхідно стягнути з Головного управління ДФС у Дніпропетровській області на користь позивача одноразову грошову допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 10 повних календарних років.

Суд звертає увагу, що Порядок здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 20.10.2011 №1074.

За пунктами 5,6 вказаного Порядку, орган виконавчої влади припиняється шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. Права та обов`язки органів виконавчої влади переходять: у разі злиття органів виконавчої влади до органу виконавчої влади, утвореного внаслідок такого злиття; у разі приєднання одного або кількох органів виконавчої влади до іншого органу виконавчої влади до органу виконавчої влади, до якого приєднано один або кілька органів виконавчої влади; у разі поділу органів виконавчої влади до органів виконавчої влади, утворених внаслідок такого поділу; у разі перетворення органу виконавчої влади до утвореного органу виконавчої влади; у разі ліквідації органу виконавчої влади і передачі його завдань іншим органам виконавчої влади до органів виконавчої влади, визначених відповідним актом Кабінету Міністрів України.

В даному випадку для встановлення факту публічного правонаступництва визначальним є встановлення або припинення Державної фіскальної служби України або перехід його функцій (адміністративної компетенції), з яких виник спір, до Державної податкової служби України.

Відповідно до п.1 постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.2018 №1200 «Про утворення Державної податкової служби України та Державної митної служби України» утворено Державну податкову службу України та Державну митну службу України, реорганізувавши Державну фіскальну службу шляхом поділу.

ДФС України продовжує здійснювати повноваження та виконувати функції у сфері реалізації державної податкової політики, державної політики у сфері державної митної справи, державної політики з адміністрування єдиного внеску, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового, митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску до завершення здійснення заходів з утворення Державної податкової служби, Державної митної служби та центрального органу виконавчої влади, на який покладається обов`язок забезпечення запобігання, виявлення, припинення, розслідування та розкриття кримінальних правопорушень, об`єктом яких є фінансові інтереси держави та/або місцевого самоврядування, що віднесені до його підслідності відповідно до Кримінального процесуального кодексу України.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 №682-р «Питання Державної податкової служби» Кабінет Міністрів України погодився з пропозицією Міністерства фінансів щодо можливості забезпечення здійснення Державною податковою службою покладених на неї постановою Кабінету Міністрів України від 6 березня 2019р.№227 Про затвердження положень про Державну податкову службу України та Державну митну службу України (Офіційний вісник України, 2019 р., №26, ст. 900) функцій і повноважень Державної фіскальної служби, що припиняється, з реалізації державної податкової політики, державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Виконання ДПС України функцій і повноважень ДФС України, що припиняється розпочато за наказом ДПС України від 28.08.2019 №36 «Про початок діяльності Державної податкової служби України».

За приписами ч.1, ч. 5 ст.104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Станом на час розгляду справи відсутній запис у Державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про припинення Головного управління ДФС у Дніпропетровській області.

Постанова Кабінету Міністрів України від 18.12.2018 №1200 і розпорядження Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 №682-р свідчать про компетенційне (публічне) правонаступництво ДПС України, тобто до ДПС України перейшли функції ДФС України у сфері реалізації державної податкової політики, державної політики з адміністрування єдиного внеску.

Оскільки предметом розгляду справі є стягнення заборгованості: з виплати грошової компенсації за невикористану частину відпустки та з виплати одноразової грошової допомоги за 10 повних календарних років служби, а також стягнення середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні працівника Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, то спір не є таким, що виник з питань реалізації публічно-владних функцій ДПС з реалізації державної податкової політики, державної політики з адміністрування єдиного внеску.

Таким чином, належним відповідачем у справі є Головне управління ДФС у Дніпропетровській області.

Відповідно до ч.1.ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із ст. 90 КАС Українисуд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

З огляду на викладені вище обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Враховуючи положення статті 139 КАС України, сплачений позивачем судовий збір в розмірі 1073,60 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 9, 72-77, 90, 139, 241-246, 260-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору Головне управління Державної Казначейської служби України у Дніпропетровській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління ДФС у Дніпропетровській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 10 повних календарних років служби.

Стягнути з Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 39394856, 49005, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17-А) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) одноразову грошову допомогу у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 10 повних календарних років служби у сумі 45 225 грн. 00 коп. (сорок п`ять тисяч двісті двадцять п`ять грн. 00 коп).

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління ДФС у Дніпропетровській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за 21 календарний день невикористаної частини відпусток.

Стягнути з Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 39394856, 49005, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17-А) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) грошову компенсацію за 21 календарний день невикористаної частини відпусток у сумі 6127 грн. 17 коп. (шість тисяч сто двадцять сім грн. 17 коп).

Стягнути з Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 39394856, 49005, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17-А) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) середній заробіток за весь період затримки розрахунку по день ухвалення судового рішення.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 39394856, 49005, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17-А) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1073грн. 60коп. (одна тисяча сімдесят три грн. 60 коп).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Г. В.Кадникова