Ухвала

від 06.09.2023 по справі 755/12559/23

ДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа №:755/12559/23

Провадження №: 2/755/5910/23

У Х В А Л А

про залишення позовної заяви без руху

"06" вересня 2023 р. суддя Дніпровського районного суду м. Києва Катющенко В.П., перевіривши виконання вимог ст.ст. 175, 177 ЦПК України за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ШЛЯХОВЕ БУДІВНИЦТВО «АЛЬТКОМ»</a>, про стягнення заборгованості із заробітної плати, компенсації за невикористану щорічну основну відпустку, компенсації за невикористану щорічну додаткову відпустку та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -

В С Т А Н О В И В :

До Дніпровського районного суду м. Києва 25.08.2023 надійшла зазначена позовна заява, яка 29.08.2023 передана у провадження судді Катющенко В.П. у відповідності до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями.

Як убачається із заявлених позовних вимог, позивач просить суд:

1. Стягнути з ТОВ «ШЛЯХОВЕ БУДІВНИЦТВО «АЛЬТКОМ» на користь ОСОБА_1 нараховану, але не виплачену заробітну плату (заборгованість із заробітної плати) в сумі 9 710,60 грн. (дев`ять тисяч сімсот десять гривень 60 коп., із відрахуванням обов`язкових платежів та внесків).

2. Стягнути з ТОВ «ШЛЯХОВЕ БУДІВНИЦТВО «АЛЬТКОМ» на користь ОСОБА_2 компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку в сумі 20 964,04 грн. (двадцять тисяч дев`ятсот шістдесят чотири гривні 04 коп., із відрахуванням обов`язкових платежів та внесків).

3. Стягнути з ТОВ «ШЛЯХОВЕ БУДІВНИЦТВО «АЛЬТКОМ» на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористану щорічну додаткову відпустку за 2021-2022 рік, в сумі 21 599,30 грн. (двадцять одна тисяча п`ятсот дев`яносто дев`ять гривень ЗО коп., із відрахуванням обов`язкових платежів та внесків).

4. Стягнути з ТОВ «АЛЬТКОМ» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 152 701,44 грн.

5. Допустити негайне виконання рішення суду в частині виплати заробітної плати в межах суми платежу за один місяць.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 175 ЦПК України визначені основні вимоги до позовної заяви, які мають бути дотримані особами, які звертаються до суду за захистом своїх прав та інтересів шляхом пред`явлення позову до суду.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 175 ЦПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

Згідно з ч. 4 ст. 177 ЦПК України до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Позивач, з посиланням на п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», вважає себе звільненою від сплати судового збору при поданні позову про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Дійсно, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Проте, як убачається із заявлених позовних вимог, позивачка, серед іншого, просить суд також стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 152 701,44 грн.

Пункт 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» не визначає пільг у трудовому спорі щодо вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Так, у Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Отже, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України «Про оплату праці».

Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати - це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

За наведених обставин середній заробіток за час вимушеного прогулу за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час вимушеного прогулу не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника.

Верховний Суд України у справі № 6-1121цс16 (постанова від 30 листопада 2016 року) зазначив, що згідно з пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» у редакції, чинній до 01 вересня 2015 року, від сплати судового збору звільняються позивачі - за подання позовів про стягнення заробітної плати, поновлення на роботі та за іншими вимогами, що випливають із трудових правовідносин. З 01 вересня 2015 року ця категорія учасників справи, що користуються такими пільгами, звужена. Так, за пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» у редакції, яка діє з 01 вересня 2015 року, від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі. Отже, починаючи з 01 вересня 2015 року, позивачі в справах за позовними вимогами, що випливають із трудових відносин, не звільняються від сплати судового збору, за винятком позивачів у двох категоріях вимог: про стягнення заробітної плати та про поновлення на роботі.

Велика Палата Верховного Суду у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-301гс18) зробила висновок, що розміщення норм статей 116, 117 Кодексу законів про працю України в розділі VII «Оплата праці» є логічно вмотивованим, оскільки ними встановлено відповідальність роботодавців за затримку виплат коштів винагороди за виконану працівниками роботу, які повинні бути виплачені при їх звільненні. Проте таке розташування зазначених норм права не свідчить про належність середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до структури заробітної плати. З огляду на викладене пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», згідно з якою від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, не поширюється на вимоги позивачів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні під час розгляду таких справ в усіх судових інстанціях.

Таким чином, з урахуванням наведеного, суддя погоджується з тим, що в силу вимог п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» позивач є звільненою від сплати судового збору за позовні вимоги про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати та за позовні вимоги про стягнення компенсації за невикористані щорічну та додаткову відпустки, оскільки такі виплати входять до структури заробітної плати. Водночас, за позовну вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивачка повинна здійснити оплату судового збору як за позовну вимогу майнового характеру.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до абз. 2 пп. 1 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду: позовної заяви майнового характеру, яка подана: фізичною особою або фізичною особою - підприємцем, справляється судовий збір у розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму на одну працездатну особу та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму на одну працездатну особу.

У відповідності до ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», установлено у 2023 році прожитковий мінімум працездатних осіб: з 1 січня 2023 року - 2 684 гривні.

З огляду на викладене, позивачці слід сплатити судовий збір за позовну вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні як за майнову вимогу, що складає 1527,01 грн., що передбачено викладеними вище нормами законодавства, та надати суду відповідні підтверджуючі документи щодо цього або ж надати суду документи, що підтверджують інші підстави звільнення позивача від сплати судового збору відповідно до закону.

При зверненні з позовом до Дніпровського районного суду міста Києва судовий збір сплачується за наступними реквізитами: отримувач коштів - ГУК у м. Києві/Дніпров.р-н/22030101, Код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 37993783, Банк отримувача - Казначейство України (ел. адм. подат.), код банку отримувача (МФО) - 899998, рахунок - №UA478999980313141206000026005, Код класифікації доходів бюджету - 22030101.

Згідно з п. 8 ч. 3 ст. 175 ЦПК України позовна заява повинна містити: перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви.

При цьому, статтею 95 ЦПК України передбачено, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Учасники справи мають право подавати письмові докази в електронних копіях, посвідчених електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до закону. Електронна копія письмового доказу не вважається електронним доказом. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який заходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.

Однак, додані до матеріалів позовної заяви письмові докази не засвідчені позивачем належним чином у відповідності до вимог ст. 95 ЦПК України та позовна заява не містить відомостей щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких долучено до матеріалів позовної заяви, що також підлягає усуненню.

Відповідно до ч.1 ст. 185 ЦПК України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

За таких обставин, суддя дійшов висновку, про необхідність залишення позовної заяви без руху та надати строк позивачу для усунення зазначених в ухвалі недоліків, оскільки позовна заява не відповідає вимогам процесуального закону.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 95, 175, 177, 185 ЦПК України, суддя -

П О С Т А Н О В И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ШЛЯХОВЕ БУДІВНИЦТВО «АЛЬТКОМ»</a>, про стягнення заборгованості із заробітної плати, компенсації за невикористану щорічну основну відпустку, компенсації за невикористану щорічну додаткову відпустку та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - залишити без руху.

Надати можливість позивачу виправити недоліки в строк не більше ніж п`ять днів з дня отримання позивачем ухвали, про що у вказаний термін надати суду документальні підтвердження.

Попередити, що у випадку не виконання вимог цієї ухвали, позовна заява буде вважатися неподаною та підлягає поверненню.

Суддя: