Рішення

від 06.09.2023 по справі 501/1974/23

ІЛЛІЧІВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Дата документу 06.09.2023

Справа № 501/1974/23

2/501/998/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 вересня 2023 року м. Чорноморськ Одеської області

Іллічівський міський суд Одеської області в складі:

головуючого судді Смирнова В.В.,

за участі :

секретаря судового засідання Кочкіної О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Чорноморськ, в відкритому судовому засіданні, в порядку письмового провадження, цивільну справу № 501/1974/23

за позовом Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеса, місцезнаходження: 65058, Одеська область, м. Одеса, вул. Армійська, буд. 18

до

відповідача: ОСОБА_1 , місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 ,

відповідача: ОСОБА_2 , місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_2 , місце проживання за адресою: АДРЕСА_3 ,

третя особа: Військова частина НОМЕР_1 , місцезнаходження за адресою: АДРЕСА_4 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2

третя особа: Служба у справах дітей Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області, місцезнаходження: Одеська область, м. Чорноморськ, проспект Миру, буд. 33

предмет тапідстави позову: про усунення перешкод у користуванні приміщенням,

негайно після закінчення судового розгляду, перебуваючи в нарадчій кімнаті, ухвалив рішення про наступне:

ВСТАНОВИВ:

І. виклад позиції позивача та відповідача.

Позивач КЕВ м. Одеса звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні приміщенням, мотивуючи свої позовні вимоги тим, що

Згідно із Наказом Міністерства оборони України від 03.07.2013 № 448 «Про затвердження положення про організацію квартирно-експлуатаційного забезпечення Збройних Сил України», Положення про Квартирно-експлуатаційний відділ м. Одеса (далі - КЕВ м. Одеса) від 12.12.2022 № 322 Квартирно-експлуатаційний відділ м. Одеса є військовою державною структурою (установою), призначеною для квартирно-експлуатаційного (інженерно-інфраструктурного) забезпечення діяльності військових формувань Збройних Сил України.

Квартирно-експлуатаційний відділ м. Одеса веде облік казарменно-житлового фонду, в порядку, визначеному Статутом гарнізонної та вартової служб Збройних Сил України, наказу Міністерства оборони України від 03.07.2013 №448 «Про затвердження Положення про організацію квартирно-експлуатаційного забезпечення Збройних Сил України» та Положенням про квартирно-експлуатаційний відділ м. Одеса, а також здійснює контроль за використанням жилого фонду Міністерства оборони України в порядку ст. 29, ЗО Житлового кодексу України.

Посадовими особами військової частини НОМЕР_3 , НОМЕР_1 вивчалася можливість використання будівель військового містечка Іллічівськ-1(2) для розміщення підрозділів військових частин повітряного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 ».

За результатами роботи було встановлено, що в приміщенні № НОМЕР_4 , переобладнаному для тимчасового проживання, яке знаходиться за адресою АДРЕСА_5 , без оформлення необхідних дозвільних документів проживає військовослужбовець військової частини НОМЕР_1 , старший сержант ОСОБА_1 , разом зі своєю сім`єю складом 2 (дві) особи (дружина - ОСОБА_2 , 1993 р.н., донька - ОСОБА_3 (2015 р.н.).

Приміщення №1. переобладнане для тимчасового проживання, за адресою АДРЕСА_5 , в якому проживає старший сержант ОСОБА_1 разом зі своєю сім`єю, відноситься до відомчого фонду Міністерства оборони України, балансоутримувачем якого є Квартирно-експлуатаційний відділ м. Одеса.

Як зазначено у рапорті начальника квартирно-експлуатаційної служби військової частини НОМЕР_1 від 12.03.2023 ОСОБА_4 дозвіл для тимчасового проживання в переобладнаному приміщенні, усно надав командир військової частини НОМЕР_5 . Жодних дозвільних документів на вселення ОСОБА_1 разом із членами родини, зокрема спеціального ордеру, який є єдиною підставою для вселення в надане службове жиле приміщення не надавалося.

У 2005 році, військову частину НОМЕР_5 було ліквідовано та на її основі утворено військове містечко « ІНФОРМАЦІЯ_2 ». Правонаступником військової частини НОМЕР_5 було визначено військову частину НОМЕР_1 , якій було передано у користування вказане містечко з метою його охорони та оборони.

На виконання директиви Міністерства оборони України, військове містечко « ІНФОРМАЦІЯ_2 » наразі виведено із розпорядження військової частини НОМЕР_1 та передано до іншого військового формування, з метою виконання покладених завдань з відсічі та стримуванні збройної агресії з боку російської федерації.

Будь-яких дозволів на проживання ОСОБА_1 та членам його сім`ї на території військового містечка « ІНФОРМАЦІЯ_2 » або на використання нежитлових приміщень вказаного містечка, військова частина НОМЕР_1 не надавала.

Відповідачу ОСОБА_1 листом командирав/ч НОМЕР_1 від 15.03.2023№350/303/1/425було повідомлено,що увійськової частини НОМЕР_1 відсутня можливістьвиконувати договірніумови щодонадання таоплати комунальнихпослуг,які булираніше укладеніз ним,зокрема договір№6про відшкодуваннявитрат заспожиту електроенергію. Командиром військової частини НОМЕР_1 листом від 15.03.2023 №350/303/1/425 письмово попереджено мешканців в/м « ІНФОРМАЦІЯ_2 », в тому числі ОСОБА_1 про необхідність звільнити вказані приміщення та запропоновано добровільно звільнити незаконно зайняте приміщення №1, переобладнаному для тимчасового проживання, яке знаходиться за адресою АДРЕСА_5 , в якому він проживає разом зі своєю сім`єю, протягом місяця із одночасним погашенням заборгованості за спожиті комунальні послуги.

Однак, дана вимога була відповідачами проігнорована, що послугувало підставою для вжиття заходів судового захисту згідно із положеннями чинного законодавства України. Позивач змушений звернутись за захистом своїх прав, та просить суд:

Усунути перешкоди Квартирно-експлуатаційному відділу м. Одеса у праві користування та розпоряджання приміщенням №1, переобладнаному для тимчасового проживання, яке знаходиться за адресою АДРЕСА_5 , шляхом виселення з нього ОСОБА_1 (1991 р.н., паспорт НОМЕР_6 , РНОКПП НОМЕР_7 ).

Усунути перешкоди Квартирно-експлуатаційному відділу м. Одеса у праві користування та розпоряджання приміщенням №1, переобладнаному для тимчасового проживання, яке знаходиться за адресою АДРЕСА_5 , шляхом виселення з нього ОСОБА_2 1993 р.н., паспорт НОМЕР_8 ).

Судові витрати покласти на відповідачів та стягнути на користь користь Квартирного-експлуатаційного відділу м. Одеса (65058, м. Одеса, вул. Армійська, 18, р/р НОМЕР_9 в ДКСУ м. Київ, МФО 820172, код 08038284) судовий збір у розмірі 2684,00 грн.

Представник відповідачів ОСОБА_5 надав до суду відзив по справі, просив суд відмовити в задоволенні вимог по справі (а.с. 35-43).

ІІ. Заяви (клопотання) учасників справи.

Представник відповідачів ОСОБА_5 надав до суду від 19.06.2023 року відзив по справі, просив суд відмовити в задоволенні вимог по справі (а.с. 35-43).

Представник відповідачів ОСОБА_5 надав до суду від 19.06.2023 року клопотання про відкладення слухання справи (а.с. 44-45).

Представник відповідачів ОСОБА_5 надав до суду від 19.06.2023 року заяву із запереченнями проти розгляду справи в спрощеному порядку (а.с. 46-48).

Представник відповідачів ОСОБА_5 надав до суду від 11.07.2023 року клопотання про відкладення слухання справи та продовження строку підготовчого судового засідання (а.с. 62-64).

Представник позивача - ОСОБА_6 надав до суду від 14.08.2023 року клопотання про відкладення судового засідання (а.с. 72-93).

Треті особи сповіщалися належним чином, в судове засідання не з`явилися, письмових пояснень не надали, про причини неявки не сповістили (а.с. 70, 96, 97).

ІІІ. Інші процесуальні дії у справі.

30.05.2023 року ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області відкрито провадження по справі.(а.с. 29).

12.07.2023 року ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області в задоволенні клопотання представника відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , - ОСОБА_5 про залишення позову без руху відмовлено (а.с. 67).

12.07.2023 року ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області задоволено клопотання представника позивача та відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , - ОСОБА_5 про залучення третьої особи (а.с. 68).

12.07.2023 року ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області клопотання представника відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - ОСОБА_5 про розгляд справи в загальному порядку задоволено (а.с. 69).

14.08.2023 року ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області підготовче провадження закрито та призначено слухання справи в письмовому порядку (а.с. 95).

ІV. Фактичні обставини, встановлені Судом та зміст спірних правовідносин.

Судом встановлено, що договором про відшкодування витрат за споживання електроенергії №6 від 21.11.2016 року зазначено ВЧ НОМЕР_1 з одної сторони та мешканець Військового містечка, приміщення № НОМЕР_4 ,переобладнаному длятимчасового проживання,яке знаходитьсяза адресою АДРЕСА_5 ОСОБА_1 з іншої сторони уклали зазначений договір на сплату боргу за електроенергію (а.с. 7-8).

Згідно довідки зазначено, що магазин-майстерня за ГП №46 яка знаходиться за адресою: військове містечко Іллічівськ-1(2) обліковується на балансовому обліку КЕВ м. Одеса (а.с. 9).

Відповідно довідки про перевірку житлових умов №89 від 14.03.2023 року за адресою: АДРЕСА_6 проживає ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (а.с. 10-11).

Згідно листа №350/303/425 від 15.03.2023 Міністерство оборони України ВЧ НОМЕР_1 звернулось до ОСОБА_1 , з проханням звільнити зайняте приміщення протягом тридцяти днів та розрахуватися за комунальні послуги спожиті за час користування приміщенням (а.с. 12).

Відповідно акта № 644/1 від 18.04.20233 року зазначено про незаконне зайняття приміщення за адресою: АДРЕСА_6 (чайна) ОСОБА_1 та членами його сім`ї (а.с. 13-14).

Згідно повідомлення №350/303/1/462 від 17.03.2023 року ОСОБА_1 роз`яснено про те, що договір з надання послуг на постачання комунальних послуг укладений з ним раніше іншим підрозділом скасовано, та просять здійснити розрахунок за спожиті комунальні послуги (а.с. 15).

Відповідно розпорядження командира В/Ч НОМЕР_1 зазначена вимога до 24.03.2023 року попередження осіб, які незаконно займають приміщення у військовому містечку №Іллічівськ-1(2), та попередження мешканців про сплату заборгованості по спожитим комунальним послугам (а.с. 20).

Згідно рапорту капітана ОСОБА_7 на адресу командира В/Ч НОМЕР_1 зазначено, що дозволи для тимчасового проживання військовослужбовців та членів їх сімей в переобладнаних приміщеннях в/ АДРЕСА_7 , надавались командиром частини усно (а.с. 21).

V. Оцінка Суду.

Згідно ст.1ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ст.4ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Разом з цим, звертаючись до суду кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог, або заперечень.

Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України).

Згідно вимог ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.

Згідно п. 14 Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР, затвердженого постановою РадиМіністрів УРСРвід 04.02.1988№37 службове жиле приміщення надається працівникові на всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним (а також на дружину (чоловіка) і неповнолітніх дітей, які проживають окремо від заявника в даному або в іншому населеному пункті), вказаних у пункті 9 цього Положення.

Статтею 64Житлового кодексуУкраїни визначені права і обов`язки члені сім`ї наймача. Члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору.

До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї.

Оскільки вказане житлове приміщення було надане ОСОБА_1 у зв`язку з характером його трудових відносин, сам позивач робить посилання на службовий статус вказаної квартири (ст.ст. 118, 121 Житлового кодексу Української РСР, пункт 2 Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Український РСР та інші нормативні положення щодо порядку регулювання надання службових приміщень), а отже факт наявності статусу службового приміщення є очевидним та визнаним.

Згідно п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України вир 12.04.1985 № 2 «Про деякі питання, що виниклі у практиці застосування судами Житлового кодексу України» зазначено, що: Приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду вважаються службовими з моменту винесення рішення виконавчим органом районної, міської, районної в місті ради про включення їх до числа службових.

Спір, що виник між сторонами, стосується виселення зі службового житла, наданої сім`ї військовослужбовця, який після звільнення за власним бажанням з лав збройних сил України, продовжує проживати у наданому житловому приміщенні. Тому, слід встановити, чи вважатиметься виселення відповідачів з квартири без надання іншого житлового приміщення втручанням держави, що здійснюється «згідно із законом» у розумінні п. 2 ст. 8 Конвенції.

Згідно з ч. 2 ст.10ЦПК України суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. А відповідно до частини четвертої цієї статті суд застосовує при розгляді справ Конвенцію прозахист правлюдини іосновоположних свобод 1950 року (далі Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Конституція України у ч. 3 ст. 47 проголошує, зокрема, що ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

За змістом ст.8Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод 1950 року (далі Конвенція) кожен має право на повагу до свого житла, а органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Європейський суд з прав людини констатував, що «згідно з Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщенням, яке законно займано або створено. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем» (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 40, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року).

Суди установили, що відповідач з дітьми вселилася у спірне жиле приміщення на підставі спеціального ордеру, постійно проживає і зареєстрована там, не має іншого житла на момент подання позову про виселення, тому є підстави стверджувати, що вона має достатні та триваючі зв`язки з конкретним місцем проживання, а спірна квартира є їхнім «житлом» у розумінні статті 8 Конвенції.

Колегія суддів звертає увагу на те, що у разі невідповідності правового акта правовому акту вищої юридичної сили, суд застосовує норми правового акта вищої юридичної сили (частина сьома статті 10 ЦПК України), а у разі невідповідності правового акта міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, суд застосовує міжнародний договір України (ч. 8 ст. 10 ЦПК України). З огляду на вказане справа повинна бути проаналізована згідно з положеннями ЖК, Конвенції та відповідної практики Європейського суду з прав людини.

Як зазначає Європейський суд з прав людини, «втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла» (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 41, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року). Тому суд повинен встановити, чи відповідатиме виселення відповідачів з квартири, що є службовим житлом, без надання іншого житлового приміщення критеріям, що викладені у пункті другому ст. 8 Конвенції.

«Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві…» (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 42, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року).

Європейський суд з прав людини вважає, що «вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід мав підставу в національному законодавстві, але також звертається до якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своїх термінах, а також закон має передбачати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування» (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 43, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року).

Отож, суд повинен з`ясувати, наскільки чітким і прогнозованим є чинне законодавство України щодо виселення колишнього військовослужбовця та його дружини з квартири, що є службовим житлом і в якій вони проживають з малолітньою дитиною, за відсутності у них іншого житла та без надання іншого житлового приміщення.

Відповідно до ч. 4 ст.9ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Згідно з ч.1 та 2 ст.109ЖК України виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Стосовно виселення зі службового житла без надання іншого житлового приміщення, то відповідно до ст.124ЖК України робітники і службовці, що припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією підлягають виселенню зі службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого жилого приміщення.

Однак, ст.125ЖК України визначає перелік осіб, які не можуть бути виселені зі службового житла у випадках, передбачених ст. 124 цього кодексу, без надання іншого жилого приміщення. Зокрема, не може бути виселено осіб, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення, не менш як десять років; (абзац 3 ст. 125 ЖК України).

Відповідно до статті 119Житлового кодексу УРСР службові житлові приміщення можуть бути надані лише категоріям осіб, що визначені у відповідному Переліку, затвердженому постановою Ради Міністрів УРСР від 04.02.1988 № 37.

Призначенням службового житла є забезпечення можливості працівників проживати поблизу від роботи, враховуючи особливий характер їх роботи.

Службові житлові приміщення надаються особам за рішенням адміністрації органу, закладу, установи, підприємства без урахування їх перебування/неперебування на обліку, пільг, а також черговості.

Особа, якій надається службове житло, повинна постійно проживати та бути зареєстрована у населеному пункті, де знаходиться такий орган, підприємство, установа, організація.

Службове житло надається на всіх членів сім`ї, які проживаються разом з ним. При цьому, службове житлове приміщення може бути також надане на дружину та неповнолітніх дітей, що проживають окремо, в тому числі в іншому населеному пункті.

За загальним правилом службове житло надається особам, що не забезпечені житловими приміщеннями. Водночас, коли розташування власного житла унеможливлює належне виконання своїх трудових (службових) обов`язків, особа також може бути забезпечена службовим житловим приміщенням.

Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Аналогічний висновок висловлено в постанові Одеського апеляційного суду від 04.02.2021 року у справі №501/1472/17.

За таких обставин суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову.

З цих підстав, керуючись статтями 2, 5, 10-13, 18, 258, 259, 263 265, 352 Цивільного процесуального кодексу України, Суд,

У Х В А Л И В :

В задоволенні позовних вимог Квартирно-експлуатаційноговідділу м.Одеса до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,терті особи: Військовачастина НОМЕР_1 ,Служба усправах дітейЧорноморської міськоїради Одеськогорайону Одеськоїобласті про:

Усунення перешкод Квартирно-експлуатаційному відділу м. Одеса у праві користування та розпоряджання приміщенням №1, переобладнаному для тимчасового проживання, яке знаходиться за адресою АДРЕСА_5 , шляхом виселення з нього ОСОБА_1 (1991 р.н., паспорт НОМЕР_6 , РНОКПП НОМЕР_7 ).

Усунення перешкод Квартирно-експлуатаційному відділу м. Одеса у праві користування та розпоряджання приміщенням №1, переобладнаному для тимчасового проживання, яке знаходиться за адресою АДРЕСА_5 , шляхом виселення з нього ОСОБА_2 1993 р.н., паспорт НОМЕР_8 ).

Покладення на відповідачів судових витрат та стягнення на користь Квартирного-експлуатаційного відділу м. Одеса (65058, м. Одеса, вул. Армійська, 18, р/р НОМЕР_9 в ДКСУ м. Київ, МФО 820172, код 08038284) судового збору у розмірі 2684,00 грн. відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Суддя Іллічівського міського

суду Одеської області В.В.Смирнов