Ухвала

від 17.09.2024 по справі 501/1974/23

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2024 року

м. Київ

справа №501/1974/23

провадження № 61-10541ск24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Олійник А. С.,

Фаловської І. М.,

розглянув касаційну скаргу Одеського квартирно-експлуатаційного управління командування сил логістики Збройних Сил України на рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 06 вересня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 30 квітня 2024 року у справі за позовом Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеса до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: Військова частина НОМЕР_1 , Служба у справах дітей Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області, про усунення перешкод у користуванні приміщенням,

В С Т А Н О В И В:

ІНФОРМАЦІЯ_1 звернулося до суду з позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про усунення перешкод

у користуванні приміщенням.

Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 06 вересня

2023 року, яке залишено без змін постановою Одеського апеляційного суду від 30 квітня 2024 року, відмовлено у задоволенні позову Одеського

квартирно-експлуатаційного управління командування сил логістики Збройних Сил України.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, керувався тим, що виселення відповідача та його родини у складі дружини та малолітньої доньки з квартири, що є службовим житлом, без надання іншого житлового приміщення не буде переслідувати легітимну мету, оскільки не здійснюється згідно із законом та не може розглядатись як необхідне в демократичному суспільстві.

18 липня 2024 року Одеськеквартирно-експлуатаційне управління командування сил логістики Збройних Сил Українизасобами поштового зв`язку направило до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 06 вересня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 30 квітня 2024 року.

У касаційній скарзі заявник просить суд касаційної інстанції скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове про задоволення позову.

Ухвалою Верховного Суду від 12 серпня 2024 року залишено без руху касаційну скаргу Одеського квартирно-експлуатаційного управління командування сил логістики Збройних Сил Українита надано строк для усунення недоліків, а саме надання заяви про поновлення строку на касаційне оскарження із наведеними причинами пропуску такого строку та доказами на їх підтвердження в оригіналах чи належним чином завірені їх копії та подати нову редакцію касаційної скарги та її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі, із належним обґрунтуванням пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України, на який заявник посилається, як на підставу касаційного оскарження судових рішень.

На виконання вимог ухвали Верховного Суду від 12 серпня 2024 року,

06 вересня 2024 року засобами поштового зв`язку від заявника надійшла уточнена касаційна скарга, у якій останній просить поновити строк на касаційне оскарження судових рішень та надає докази на підтвердження пропуску строку.

Відповідно до частини першої статті 390 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення (частина друга статті 390 ЦПК України).

Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині третій статті 394 цього Кодексу (частина третя статті 390 ЦПК України).

У частині першій статті 127 ЦПК України встановлено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Клопотання заявника підлягає задоволенню, оскільки копію повного тексту постанови Дніпровського апеляційного суду від 30 квітня 2024 року він отримав 26 червня 2024 року, що підтверджується роздруківкою з електронного кабінету заявника. Касаційну скаргу заявник направив до Верховного Суду засобами поштового зв`язку 18 липня 2024 року, тобто протягом тридцяти днів з дня отримання копії повного тексту судового рішення.

Підставою касаційного оскарження судового рішення заявник зазначає пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме суди

постановили оскаржувані рішення без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 06 червня 2018 року у справі

№ 752/5881/15-ц, від 05 липня 2018 року у справі № 489/7095/15-ц,

від 06 квітня 2020 року у справі № 404/9374/14-ц, від 16 вересня 2020 року у справі № 754/16005/17, від 09 грудня 2020 року у справі № 442/7187/18, від 03 липня 2024 року у справі № 521/11914/21.

Згідно із частиною першою статті 394 ЦПК України, одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження.

Суд першої інстанції встановив, що згідно з рапорту начальника

квартирно-експлуатаційної служби військової частини НОМЕР_1 , дозволи для тимчасового проживання військовослужбовців та членів їх сімей в переобладнаних приміщеннях військового містечка № АДРЕСА_1 , надавались усно командиром військової частини НОМЕР_1 .

Відповідач ОСОБА_1 з 02 вересня 2014 року має зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 .

З довідки про перевірку житлових умов, складеною комісією військової частини НОМЕР_1 від 14 березня 2023 року № 89 встановлено, що військовослужбовець військової частини НОМЕР_1 старший сержант

ОСОБА_1 мешкає за адресою: АДРЕСА_3 разом із сім`єю ( ОСОБА_2 (дружина) та ОСОБА_3 (донька 2015 року народження)).

ОСОБА_1 та його дружина зареєстровані у цьому будинку з 2014 року, а їх донька ОСОБА_3 з 2015 року.

За результатами перевірки житлових умов (довідка від 14 березня

2023 року № 89), комісія дійшла висновку про те, що родина проживає у приміщенні переобладнаному для тимчасового проживання, потребує поліпшення житлових умов.

Магазин-майстерня ГП № 46 , яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 (2) обліковується на балансовому обліку

Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеса.

Відповідно до договору № 6 про відшкодування витрат за споживання електроенергії від 21 листопада 2016 року, укладеного між військовою частиною НОМЕР_1 та ОСОБА_1 вбачається, що військова частина забезпечує надання послуг ОСОБА_1 з постачання електричної енергії, а він в свою чергу забезпечує своєчасно відшкодування витрат за надані послуги з постачання електроенергії. Також зазначено, що ОСОБА_1

є квартиронаймачем приміщення загальною площею 54 кв. м., за адресою:

АДРЕСА_5 .

У пункті 7. 1. зазначеного вище договору передбачено, що він укладається на строк до 31 грудня 2016 року, набирає чинності з дня його підписання та вважається продовженим на наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення цього терміну не буде заявлено однією із сторін про відмову від цього договору або його перегляду. Договір може бути розірвано в інший термін за ініціативою будь-якої із сторін у порядку, визначеному законодавством, з попередженням про припинення дії договору не менш ніж за 1 місяць до дати його розірвання.

Листом від 17 березня 2023 року за №350/303/1/462 року ОСОБА_4 повідомлено, що на виконання директиви Міністерства оборони України, військове містечко «Іллічівськ -1(2)» виведено із розпорядження військової частини НОМЕР_1 та передано до іншого військового формування з метою виконання покладених завдань з відсічі та стримуванні збройної агресії з боку російської федерації. Також зазначено, що військовою частиною НОМЕР_1 розірвано договір із Одеським квартирно-експлуатаційним управлінням щодо надання комунальних послуг, а також відповідно наказу Міністерства оборони України про передачу військового містечка «Іллічівськ - 1(2)» іншому військовому формуванню, військова частина НОМЕР_1 вимушена розірвати вказаний вище договір.

15 березня 2023 року військова частина НОМЕР_1 звернулась до

ОСОБА_1 із листом № 350/303/425, у якому просила протягом 30 днів звільнити займану квартиру та розрахуватися за використані комунальні послуги.

18 квітня 2023 року військовою частиною НОМЕР_1 складено акт № 644/1 про незаконне заняття ОСОБА_1 та членами його родини приміщення за адресою: АДРЕСА_1 ), будівля за генеральним планом № 46 (чайна).

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із частинами першою, третьою статті 12 Закону України

«Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у порядку і відповідно до вимог, встановлених ЖК України та іншими нормативно-правовими актами.

Військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової військової служби) та члени їх сімей, які проживають разом з ними, забезпечуються службовими жилими приміщеннями, що повинні відповідати вимогам житлового законодавства.

Порядок забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей жилими приміщеннями, а також розмір і порядок виплати військовослужбовцям грошової компенсації за піднайом (найом) ними жилих приміщень визначений Порядком забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2006 року №1081 (далі - Порядок).

Військовослужбовці та члени їх сімей, які проживають разом з ними,

за відсутності в них житла для постійного проживання в населених пунктах

за місцем проходження військової служби та/або в безпосередній близькості від місця проходження військової служби, що дає змогу щодня своєчасно прибувати до місця проходження військової служби, забезпечуються службовими житловими приміщеннями (пункт 7 Порядку)

Службове житлове приміщення надається військовослужбовцю на всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним (у тому числі на дружину (чоловіка) і неповнолітніх дітей, які проживають окремо від військовослужбовця в даному або іншому населеному пункті). Члени сім`ї військовослужбовця дають письмову згоду на проживання в службовому житловому приміщенні. Військовослужбовець та повнолітні члени його сім`ї беруть письмове зобов`язання щодо звільнення службового житлового приміщення в передбачених законодавством випадках (пункт 14 Порядку).

Службове житлове приміщення надається незалежно від перебування військовослужбовця на квартирному обліку, без урахування пільг, передбачених для забезпечення громадян житлом (пункт 15 Порядку).

Військовослужбовець та члени його сім`ї зобов`язані вивільнити займане ними службове житлове приміщення в разі переміщення по службі, пов`язаного з переїздом до іншого населеного пункту, звільнення з військової служби, одержання або придбання житла для постійного проживання, якщо інше не передбачено законодавством. Військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом осіб офіцерського складу, та члени їх сімей зобов`язані вивільнити займане ними службове житлове приміщення у двотижневий строк з дня виключення зазначених військовослужбовців із списків особового складу військової частини (пункт 19 Порядку).

Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно з статтею 9 Житлового кодексу України (далі - ЖК України) громадяни мають право на одержання у безстрокове користування у встановленому порядку жилого приміщення в будинках державного чи громадського житлового фонду або на одержання за їх бажанням грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення для категорій громадян, визначених законом, або в будинках житлово-будівельних кооперативів.

Ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.

Згідно з статтею 109 ЖК України виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду (частини перша, друга цієї статті).

Відповідно до статті 118 ЖК України службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв`язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири.

Згідно із абзацами 1, 3 пункту 1 статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у межах норм і відповідно до вимог, встановлених ЖК України, іншими законами, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової служби) та члени їх сімей, які проживають разом з ними, забезпечуються службовими жилими приміщеннями, що повинні відповідати вимогам житлового законодавства.

Стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод

1950 року (далі - Конвенція) закріплює право кожного на повагу до його приватного і сімейного життя, житла і до таємниці кореспонденції.

Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права інакше, ніж згідно із законом і коли це необхідно в демократичному суспільстві в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

У пункті 36 рішення від 18 листопада 2004 року у справі «Прокопович проти Росії» Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) визначив, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (рішення ЄСПЛ у справі

«Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року, пункт 63).

Таким чином, тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла.

Будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які у свою чергу мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «загальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним законній меті (рішення ЄСПЛ від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції»).

Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення ЄСПЛ від 13 травня 2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства»).

Ураховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, суд надає особливої ваги процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення (рішення ЄСПЛ від 16 липня 2009 року у справі «Зехентнер проти Австрії»). Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співрозмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції (рішення ЄСПЛ від 09 жовтня 2007 року у справі «Станкова проти Словаччини»; рішення ЄСПЛ від 15 січня 2009 року у справі «Косіч проти Хорватії» та рішення ЄСПЛ від 22 жовтня 2009 року у справі «Пауліч проти Хорватії»).

Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.

Згідно із статтею 18 Закону України «Про охорону дитинства» діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень (стаття 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей»).

Відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.

Зважаючи на викладене, колегія суддів погоджується із висновками судів, що відповідачі не можуть бути виселені зі службового житла без надання іншого житлового приміщення, оскільки відповідач ОСОБА_1 продовжує проходити військову службу, у службовому житлі останній зареєстрований та проживає з вересня 2014 року, тобто тривалий час, що становить майже 10 років, з ним також проживають його дружина

ОСОБА_2 та неповнолітня донька подружжя - ОСОБА_3 ,

2015 року народження. Матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що відповідачі мають інше постійне місця проживання чи інше житло на праві власності.

Встановивши, що відповідачі, про виселення яких заявлено позов, протягом тривалого часу відкрито проживали у вказаному службовому житлі, між ними та попереднім власником майна виникли договірні відносини щодо відшкодування витрат по наданню комунальних послуг, відсутні відомості про те, що відповідачі перебувають на обліку потребуючих поліпшення житлових умов у виконавчому комітеті органу місцевого самоврядування, тому не можуть бути забезпечені іншим житлом за рахунок держави або органів місцевого самоврядування, суди, з висновками якого погоджується колегія суддів, дійшли обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову.

Звернення з цим позовом без надання іншого житла, що вочевидь не є пропорційним втручанням, колегія суддів вважає таким, що не відповідає праву відповідачів на повагу до їх житла, гарантоване статтею 8 Конвенції.

Верховний Суд відхиляє доводи заявника про те, що суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених

у постановах від 06 червня 2018 року у справі № 752/5881/15-ц, від 05 липня 2018 року у справі № 489/7095/15-ц, від 06 квітня 2020 року у справі

№ 404/9374/14-ц, від 16 вересня 2020 року у справі № 754/16005/17,

від 09 грудня 2020 року у справі № 442/7187/18 ) є необґрунтованими з огляду на таке.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини

є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

У постанові від 06 червня 2018 року у справі № 752/5881/15-ц Велика Палата Верховного Суду переглядала справу за позовом ОСОБА_5 до Національної академії Служби безпеки України про визнання протиправним та скасування рішення житлово-побутової комісії про зняття з квартирного обліку та поновлення на квартирному обліку для отримання житла позачергово та дійшла висновку, що позивач звільнений із військової служби у запас Служби безпеки України у зв`язку із закінченням строку дії контракту, що позбавляє його права залишатися на квартирному обліку Національної академії Служби безпеки України, оскільки підставою для звільнення в запас було закінчення строку дії контракту, а не вік, стан здоров`я або скорочення штатів чи проведення інших організаційний заходів. Інструкція про організацію забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями також не передбачає підстав для залишення позивача на обліку громадян, потребуючих поліпшення житлових умов, з огляду на його звільнення у запас у зв`язку з закінченням строку дії контракту та наявністю в нього лише 13 років календарної вислуги.

У постанові від 05 липня 2018 року у справі № 489/7095/15-ц Верховний Суд розглядав позов Будинкоуправління № 1 квартирно-експлуатаційного відділу м. Миколаєва до ОСОБА_6 , яка також діє в інтересах малолітнього ОСОБА_7 про виселення, без надання іншого жилого приміщення та дійшов висновку, що члени сім`ї відповідача проживають у спірній кімнаті гуртожитку без відповідного на це дозволу, спірна кімната надана відповідачу на період роботи у військовій частині, з якої він звільнився за власним бажанням та рішенням суду виселений з цієї кімнати.

У постанові від 06 квітня 2020 року у справі № 404/9374/14-ц Верховний Суд розглянув позов виконавчого комітету Кіровоградської міської ради до ОСОБА_8 , який діяв в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_9 , про виселення із самовільно зайнятого жилого приміщення без надання іншого жилого приміщення та дійшов висновку, що відповідачі не довели, що були членами сім`ї квартиронаймача та були вселені у спірну квартиру на законних підставах.

У постанові від 16 вересня 2020 року у справі № 754/16005/17 Верховний Суд переглядав справу за позов Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Деснянського району

м. Києва» до ОСОБА_10 про виселення зі службового жилого приміщення без надання іншого житла та дійшов висновку, що відповідач набула право користування спірним службовим житлом як член сім`ї

ОСОБА_11 , яка на час отримання ордеру перебувала у трудових відносинах з ЖЕК № 1018 управління житлового господарства Дніпровського району м. Києва та була звільнена з роботи за власним бажанням, у зв`язку з чим втратила право користування зазначеним службовим житлом. При цьому судами було враховано, що ОСОБА_10 перебуває на позачерговому квартирному обліку у Відділі обліку та розподілу житлової площі Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, а також те , що позивач має нагальну суспільну необхідність для виселення, а саме: наявність черги працівників, які можуть претендувати на заселення у службове житло.

У постанові від 09 грудня 2020 року у справі № 442/7187/18 Верховний Суд розглянув позов ОСОБА_12 до ОСОБА_13 про виселення та дійшов висновку, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім`ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час. Верховний Суд, оцінюючи виселення ОСОБА_13 на предмет пропорційності, встановивши, що порушені права

позивача - власника житла, гарантовані як національним законодавством України, так і статтею 8 Конвенції, а також статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, вважає, що в даному випадку виселення відповідача зі спірного житла є законним та пропорційним заходом, переслідує легітимну мету та є необхідним.

Отже висновки у цих справах, на які посилається заявник у касаційній скарзі, і у справі, яка переглядається, не є суперечливими. Встановлені судами фактичні обставини є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази, з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Таким чином, відсутні підстави вважати, що суди у справі, яка переглядається, не врахували висновки щодо застосування норм права

у подібних правовідносинах, викладені у наведених як приклад постановах касаційного суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).

Касаційна скарга не має обґрунтованих посилань на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, а зводиться до незгоди заявника з ухваленими судовими рішеннями, законність та обґрунтованість яких доводами касаційної скарги не спростована.

З огляду на викладене у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити, оскільки касаційна скарга є необґрунтованою, а правильне застосовування судами попередніх інстанцій норм матеріального права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення.

Керуючись пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Поновити Одеському квартирно-експлуатаційному управлінню командування сил логістики Збройних Сил України строк на касаційне оскарження рішення Іллічівського міського суду Одеської області

від 06 вересня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду

від 30 квітня 2024 року.

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Одеського квартирно-експлуатаційного управління командування сил логістики Збройних Сил України на рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 06 вересня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 30 квітня 2024 року у справі за позовом

Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеса до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: Військова частина НОМЕР_1 , Служба у справах дітей Чорноморської міської ради Одеського району Одеської області, про усунення перешкод у користуванні приміщенням.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Ігнатенко

А. С. Олійник

І. М. Фаловська