Рішення

від 30.08.2023 по справі 577/2120/23

КОНОТОПСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 577/2120/23

Провадження № 2/577/589/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 серпня 2023 року м. Конотоп

Конотопський міськрайонний суд Сумської області

головуючого судді Галяна С.В.

з участю секретаря судового засідання Кучер Л.П.

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача Мерженко Т.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Конотопі справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення грошових коштів невиплачених при звільненні,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом в якому просить стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» акціонерного товариства «Українська залізниця» на його користь заборгованість по заробітній платі у вигляді матеріальної допомоги на оздоровлення в сумі 10604 грн. та середній заробіток за весь період затримки розрахунку в сумі 816066,91 грн. Свої вимоги обґрунтовує тим, що у період з 1998 року по 05 листопада 2021 року він знаходився у трудових відносинах з виробничим структурним підрозділом «Конотопське територіальне управління» Філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» акціонерного товариства «Українська залізниця». Зазначене підтверджується записами у трудовій книжці. Станом на момент звернення до суду, виробничий структурний підрозділ «Конотопське територіальне управління» Філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і Споруд», акціонерного товариства «Українська залізниця» - припинене. 05 листопада 2021 року він був звільнений з роботи за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію, згідно наказу № 167/ос від 05.11.2021 року. Вказаним наказом була передбачена вихідна допомога у розмірі 3-х окладів при звільненні та виплата матеріальної допомоги як «Почесному залізничнику» також у розмірі 3-х окладів. Підтвердженням виплат є розрахунок заробітної плати за листопад 2021 року виданий відповідачем. Після його звільнення, відповідачем не була виплачена заробітна плата у вигляді матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі 50% його посадового окладу, що складає 10604 грн. 00 коп. Станом на день його звернення до суду, відповідач не повідомив його про відмову у виплаті та причини її затримку. В зазначеному вище розрахунку дана виплата відсутня. П.3.8. колективного договору виробничого підрозділу укладеного між адміністрацією та профспілковою організацією Конотопського БМЕУ на 2011-2020 рік продовжений на 2021 рік, передбачено: «Щорічно надавати працівникам управління, при наданні відпустки або по заяві працівника, матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі не менше 50% тарифної ставки (посадового окладу), чинних на момент надання допомоги». Профспілка залізничників і транспортних будівельників України своїм листом про недотримання норм колективного договору підрозділу і невиплати працівнику «оздоровчих» за 2021 рік при звільненні на пенсію №41/103 від 24.01.2022 року пропонує питання невиплати матеріальної допомоги на оздоровлення вирішити по суті АТ «Українська залізниця». Філія «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд акціонерного товариства «Українська залізниця» телефоном повідомила його про те, що на його як керівника розповсюджується дія колективного договору укладеного між філією «БМЕС» ПАТ «Укрзалізниця», а не колективний договір виробничого підрозділу, начальником якого він був. Таким чином прямо порушуючи його права на виплати при звільненні. Згідно штатного розпису виробничого структурного підрозділу «Конотопське територіальне управління» Філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» акціонерного товариства «Українська залізниця», затвердженого філією від 26.07.2021 року, до розділу штату «Керівництво» даного підрозділу входить посада «Начальник управління» з кількістю штатних одиниць-1. Тобто дія колективного договору виробничого структурного підрозділу «Конотопське територіальне управління» Філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» акціонерного товариства «Українська залізниця» розповсюджується і на посаду керівника, яку він займав до самого звільнення. Остаточний розрахунок при звільненні працівника проводиться в день його звільнення, з обов`язковим попереднім письмовим повідомленням працівника про розмір нарахованих сум. Однак, в день його звільнення 05 листопада 2021 року, відповідач письмово не повідомив позивача про нараховані суми належні при звільненні та не здійснив виплату належних коштів. Крім того, в разі не виплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у передбачені законом строки, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити своєму працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Згідно Порядку обчислення середньої заробітної плати затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року в інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середнього (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати на фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - на число календарних днів за цей період. Згідно довідки ОК-5 Пенсійного фонду України вбачається, що його заробітна плата за березень - квітень 2021 рік становить 60674,12 гри., кількість місяців 2. З червня місяця 2021 року він був відсторонений від роботи до дня його звільнення наказом відповідача. Тому розрахунковим періодом є квітень та травень 2021 року. Отже, 60674,12 грн. : на 40 відпрацьованих робочих днів = 1516,85 грн., середньоденна (годинна) заробітна плата. Враховуючи, що відповідач з дня його звільнення 05.11.2021 року по день звернення до суду 27.04.2023 року не здійснив повної виплати, час затримки у виплаті заробітної плати складає 538 днів, які множимо на середньоденну (годинна) заробітну плату 1516,85 грн., що становить 816066,91 грн. - середній заробіток за весь період затримки розрахунку. Сумарний розмір заборгованості перед позивачем становить: 816066,91 + 10604 = 826670,91 грн. В зв`язку із викладеним, позивач змушений звернутися до суду.

Позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 , кожен окремо, в судовому засіданні позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили їх задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_3 проти позову заперечує та пояснила, що строки звернення до суду із позовом про захист порушеного трудового права передбачені ст. 233 КЗпП України та ці строки не є строками позовної давності, які передбачені ЦК України і застосовуються незалежно від того, чи заявлено стороною вимогу про їх застосування чи ні. Згідно з положеннями ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Оскільки позивач 05.11.2021 року подав заяву про виплату матеріальної допомоги на оздоровлення, то з 06.11.2021 року знав про факт невиплати йому коштів за відповідною заявою. Таким чином, строк на звернення до суду почав свій перебіг 06.11.2021 року, а сплив 06.02.2022 року. З урахуванням наведеного, а саме пропущений позивачем строк на звернення до суду із позовними вимогами про стягнення матеріальної допомоги на оздоровлення та середнього заробітку за час затримки у розрахунку, можливо дійти висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог.

Крім того, у відповідача наявні 2 колективні договори: між керівництвом Державної адміністрації залізничного транспорту України і профспілковим комітетом апарату Укрзалізниці, та між адміністрацією і Первинною профспілковою організацією Конотопського будівельно-монтажного експлуатаційного управління на 2011- 2015 роки, продовжений на 2021 рік. При цьому, в першому випадку позивач в колективному договорі виступає як працівник, а в другому - як керівник. Постановою № 2 від 31.08.2017 року було постановлено «Поширити дію колективного договору між керівництвом Державної адміністрації залізничного транспорту України і профспілковим комітетом апарату Укрзалізниці на начальників виробничих підрозділів філії «БМЕС» ПАТ «Укрзалізниця» з моменту укладання ними трудових відносин за займаною посадою згідно рішення, прийнятого на зборах трудового колективу протокол від 31.08.2017 №2». Тобто, хоча позивач був стороною колективного договору на який посилається, він не був в тих правовідносинах працівником, а отже на нього не поширюється даний колективний договір, що також підтверджується постановою. Відповідно до колективного договору між адміністрацією і Первинною профспілковою організацією Конотопського будівельно-монтажного експлуатаційного управління на 2011-2015 роки, продовжений на 2021 рік, а саме п. 2.2.10 встановлено «Надавати працівникам апарату Укрзалізниці при виході у щорічну відпустку (тривалість якої не менше 14 календарних днів) матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі посадового окладу (місячної тарифної ставки)», що підтверджується витягом із колективного договору. Таким чином, відповідно до вказаних положень локальних нормативних актів, позивач не мав права на отримання матеріальної допомоги на оздоровлення на підставі заяви, оскільки він не виходив у відпустку.

Обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу проводиться згідно вимог постанови Кабінету Міністрів України № 100 "Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати" (далі - Порядок № 100). Згідно з абз. 1 п. 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. Абзацом 3 п. 2 Порядку № 100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Отже, відповідно до цитованих положень чинного законодавства, якщо наступає певна подія, яка тягне за собою виплату коштів працівнику, але така виплата проведена не була з вини роботодавця, то працівник має право на стягнення середнього заробітку, який розраховується за останні 2 місяці, які передують відповідній події. Відповідач у позовній заяві за відповідні місяці бере березень-квітень 2021 року всупереч тому, що звільнений він був 05.11.2021 року. Виходячи з цього, можливо зрозуміти, що подією, з якою позивач пов`язує виплату йому коштів, є подача ним заяви та його звільнення, які відбулись 05.11.2021 року. Таким чином, для розрахунку середнього заробітку, повинно бути взято до уваги заробіток, який він отримував за два попередні місяці, не беручи до увага місяць, в якому настала відповідна подія. В даному випадку, береться до уваги заробіток, який позивач отримав протягом вересня-жовтня 2021 року. Відповідно до наданої позивачем довідки форми ОК-5 від 19.04.2023 року, протягом вересня-жовтня 2021 року позивач отримав 100 грн. заробітної плати. Протягом вказаного періоду було 42 робочі дні. Таким чином, середньоденний заробіток позивача становить: 100 (заробіток за 2 останні місяці, які передують звільненню) / 42 (кількість робочих днів в даних місяцях) = 2,38 грн. Також позивач зазначає, що строк, протягом якого його право порушене становить 538 днів (з дня звільнення по день звернення до суду). Водночас, досліджуючи ст. 117 КЗпП України, можливо зрозуміти, що законодавець обмежив строк, за який може бути стягнуто середній заробіток, вказавши «...за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш за шість місяців». Таким чином, правильний розрахунок середнього заробітку, який підлягає стягненню виглядає наступним чином: 2,38 (середньоденний заробіток позивача) * 180 (6 місяців) = 428,40 грн. Відповідно до позовної заяви позивач вказує на недоплату йому 10604 грн. як матеріальної допомоги на оздоровлення. Водночас, посилаючись на положення чинного законодавства просить стягнути середній заробіток за весь період затримки в розмірі 816066,91 грн. Дана позиція є такою, що не відповідає положенням чинного законодавства, судової практики та призводить до необгрунтованого збагачення позивача. З урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум підлягають задоволенню у повному обсязі чи частково. Позивач вважає розмір свого середнього заробітку на рівні 1516,85 грн., кількість заявлених днів затримки - 538. 1516,85 * 538 = 816 065,3 грн. (всупереч заявленим 816066,91 грн.) При загальному розмірі заявленої заборгованості за виплату на оздоровлення, яка за твердженнями позивача складає 10604 грн. з відповідача не може бути стягнуто усю суму середнього заробітку за час затримки розрахунку в розмірі 816 065,3 грн. адже така істотно перевищує розмір заявлених несвоєчасно виплачених сум. Зокрема, виходячи із вказаної позиції можливо встановити, що істотність заявленої частки виплати на оздоровлення у порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає: 10604 (розмір невиплаченої відповідно тверджень позивача виплати на оздоровлення) / 816065,3 (розмір середнього заробітку) = 0,012 Тобто сума невиплачених на думку позивача коштів становить 2% суми, яку позивач хоче додатково стягнути у вигляді середнього заробітку за весь час затримки. Враховуючи дану обставину можливо дійти висновку, що середній заробіток, який може підлягати до сплаті у випадку задоволення позову становить: 816 065,3 (заявлений позивачем розмір середнього заробітку за час затримки) * 1,2% (істотність частки) = 9792,78 грн. Таким чином, з урахуванням принципу розумності, справедливості а співмірності, середній заробіток за час затримки розрахунок може бути виплачений позивачу виключно у розмірі 9792,78 гри., з рахуванням істотності частки несвоєчасно виплачених сум в порівнянні із середнім заробітком позивача.

Ухвалою судді Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 03.05.2023 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено підготовче судове засідання (а.с. 20).

Протокольною ухвалою Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 29.05.2023 року у зв`язку з заявою представника відповідача підготовче судове засідання відкладено (а.с. 23).

Протокольною ухвалою Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 18.07.2023 року у зв`язку з заявою представника відповідача підготовче судове засідання відкладено (а.с. 62).

Протокольною ухвалою Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 07.08.2023 року у зв`язку з заявою представника відповідача підготовче судове засідання відкладено (а.с. 76).

Ухвалою Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 14.08.2023 року зобов`язано АТ «Укрзалізниця» в особі відповідних підрозділів, зокрема Первинної профспілкової організації апарату АТ «Укрзалізниця» надати на адресу суду належним чином завірену копію Колективного договору між керівництвом Державної адміністрації залізничного транспорту України і профспілковим комітетом апарату Укрзалізниці 2002-2006 року із змінами та доповненнями. (а.с. 87).

Ухвалою Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 14.08.2023 року закрито підготовче провадження у справі та призначено до судового розгляду по суті (а.с. 89).

Суд вислухавши пояснення позивача ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2 , представника відповідача АТ «Українська залізниця» - Мерженко Т.П., вивчивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

В судовому засіданні встановлено, що позивач ОСОБА_1 в період з 1998 року по 05 листопада 2021 року перебував в трудових відносинах з виробничим структурним підрозділом «Конотопське територіальне управління» Філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» акціонерного товариства «Українська залізниця», що підтверджується копією трудової книжки позивача та був звільнений з 05 листопада 2021 року згідно ст. 38 КЗпП України за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком (а.с. 4,6,15).

Згідно ст. 10 КЗпП України, колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.

Статтею 13 КЗпП України визначено, що у колективному договорі встановлюються взаємні обов`язки роботодавця та працівника, зокрема, щодо встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати і інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій і т.і.) Колективним договором встановлюються додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії.

Згідно ст. 18 КЗпП України, положення колективного договору розповсюджуються на всіх працівників підприємства, установи, організації та є обов`язковими для роботодавця та працівника.

Відповідно до ч. 2 ст. 97 КЗпП України, форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

П.3.8. колективного договору виробничого підрозділу укладеного між адміністрацією та профспілковою організацією Конотопського БМЕУ на 2011-2020 рік продовжений на 2021 рік, передбачено: «Щорічно надавати працівникам управління, при наданні відпустки або по заяві працівника, матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі не менше 50% тарифної ставки (посадового окладу), чинних на момент надання допомоги» (а.с. 8,11,12).

Згідно штатного розпису виробничого структурного підрозділу «Конотопське територіальне управління» Філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» акціонерного товариства «Українська залізниця», затвердженого філією від 26.07.2021 року, до розділу штату «Керівництво» даного підрозділу входить посада «Начальник управління» з кількістю штатних одиниць-1 (а.с. 17).

Тому суд вважає, що на позивача ОСОБА_1 як працівника даного структурного підрозділу, який займав посаду керівника, згідно штатного розпису, поширюється дія колективного договору виробничого підрозділу укладеного між адміністрацією та профспілковою організацією Конотопського БМЕУ на 2011-2020 рік продовжений на 2021 рік.

Також, профспілка залізничників і транспортних будівельників України своїм листом про недотримання норм колективного договору підрозділу і невиплати ОСОБА_1 щорічної матеріальної допомоги на оздоровлення пропонувала відповідачу вирішити зазначене питання по суті та вжити необхідних заходів щодо здійснення належних виплат колишньому працівникові Товариства (а.с. 7).

05.11.2021 року позивач ОСОБА_1 подав заяву про виплату матеріальної допомоги на оздоровлення за 2021 рік (а.с.16), що визнано сторонами, а тому ця обставина не підлягає доказуванню (ч.1 ст. 82 ЦПК України).

Як вбачається з довідки про доходи № 39 від 05.06.2023 року, наданої відповідачем, середньомісячна заробітна плата ОСОБА_1 за 2021 рік складає 21208 грн. (а.с.37).

Приймаючи до уваги, що відповідно до положень п.3.8. колективного договору виробничого підрозділу укладеного між адміністрацією та профспілковою організацією Конотопського БМЕУ на 2011-2020 рік продовжений на 2021 рік, передбачено: «Щорічно надавати працівникам управління, при наданні відпустки або по заяві працівника, матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі не менше 50% тарифної ставки (посадового окладу), чинних на момент надання допомоги», позивач ОСОБА_4 , згідно штатного розпису, був працівником даного структурного підрозділу та середньомісячна заробітна плата якого за 2021 рік складала 21208 грн., тому суд приходить висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованість по заробітній платі у вигляді матеріальної допомоги на оздоровлення за 2021 рік в сумі 10604 грн. підлягають задоволенню.

Враховуючи викладене вище, суд не приймає до уваги заперечення представника відповідача, що на позивача розповсюджується дія колективного договору між керівництвом Державної адміністрації залізничного транспорту України і профспілковим комітетом апарату Укрзалізниці, оскільки даний договір погіршує становище та обмежує права позивача, який, згідно штатного розпису, був працівником виробничого структурного підрозділу «Конотопське територіальне управління» Філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» акціонерного товариства «Українська залізниця» займаючи посаду керівника.

Щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Звертаючись до суду з позовом про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, позивач посилався на те, що відповідачем при звільненні не проведено з позивачем повного розрахунку.

Відповідно до вимог ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП України.

Згідно зі ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Конституційний Суд України в Рішенні від 22.02.2012 № 4-рп/2012 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_5 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив, що за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Судом встановлено, що станом на день звільнення позивача із займаної посади 05.11.2021 року відповідач не провів виплату позивачеві всіх належних сум, а саме не виплатив недоплачену матеріальну допомогу на оздоровлення за 2021 рік в розмірі 10604 грн.

Позивач просить стягнути середній заробіток за весь час затримки розрахунку по день ухвалення рішення, тобто період, за який з відповідача на користь позивача має бути стягнутий середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, має становити з 29.07.2021 по день винесення рішення, тобто в межах заявлених позовних вимог, що узгоджується з ч. ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України.

При цьому, середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок).

З урахуванням цих норм, зокрема абзацу 3 п. 2 Порядку, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.

Пунктом 5 розділу ІV Порядку встановлено, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з п. 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - календарних днів за цей період.

Встановлений статтею 117 КЗпП України, механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Згідно з частиною першою статті 9 ЦК України, положення ЦК України застосовуються до врегулювання, зокрема трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами. Таким чином, положення ЦК України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин.

Відповідно п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

У трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України, така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві необхідно дійти висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Подібні за змістом висновки викладені у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, провадження № 14-623цс18.

У даному випадку судом встановлено, що розмір невиплаченої при звільненні позивача матеріальної допомоги на оздоровлення за 2021 рік становить 10604 грн. Позивач звільнився 05.11.2021 року, до суду про стягнення належних йому при звільненні виплат звернувся 01.05.2023 року.

При визначенні розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд враховує очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, дії позивача та відповідача, у зв`язку з чим приходить до висновку, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 15000 грн.

Розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який розрахований позивачем станом на 27.04.2023 року склав 816066,91 грн., що більш ніж у 76 разів перевищує розмір заборгованості із невиплаченої позивачу при звільненні матеріальної допомоги на оздоровлення (10604 грн.), що є очевидно непропорційним наслідком правопорушення та несправедливим щодо роботодавця.

З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості з виплати працівнику матеріальної допомоги на оздоровлення, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи й критеріям, визначеним Великою Палатою Верховного Суду, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним виплати належних при звільненні позивачу і присуджених до стягнення коштів в сумі 15000 грн.

Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було б передбачити.

Представником відповідача в судовому засіданні та у відзиві заявлено про застосування позовної давності.

Суд вважає, що дане клопотання не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Статтею 233 КЗпП України передбачено строки звернення до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду за вирішенням трудових спорів.

У частині першій зазначеної статті передбачено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Разом з тим, у частині другій цієї статті зазначено, що в разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Проаналізувавши зміст частини другої статті 233 КЗпП України слід дійти висновку про те, що в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком (постанова ВСУ від 26.10.2016 у справі № 6-1395цс16).

Згідно частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Оскільки позивач на підставі статті 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору, на підставі статті 141 ЦПК України, з відповідача підлягає стягненню на користь держави судовий збір у розмірі 2146 (за позовну вимогу про стягнення недоплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі 1073 грн., та за вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 1073 грн.).

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 36, 94, 116, 117, 233 КЗпП України, ст. ст. 4, 12, 13, 19, 42, 48, 76, 81, 82, 83, 95, 133, 141, 142, 258, 259, 263-265, 268, 272, 273, 354, 355, 430 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі у вигляді матеріальної допомоги на оздоровлення за 2021 рік в сумі 10604 грн. (десять тисяч шістсот чотири грн.).

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь період затримки розрахунку в сумі 15000 грн. (п`ятнадцять тисяч грн.).

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь держави судовий збір у сумі 2146 грн. (дві тисячі сто сорок шість грн.).

Рішення може бути оскаржене до Сумського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено 08 вересня 2023 року.

Повне найменування сторін:

Позивач: ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ).

Відповідач: Акціонерне товариство «Українська залізниця» (місцезнаходження: 03150, код ЄДРПОУ 40075815, юридична адреса: м. Київ, вул. Єжи Гедройця, 5) в особі Філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» Акціонерного товариства «Українська залізниця» (місцезнаходження: 03035 м. Київ, вул. Льва Толстого, 61, ЄДРПОУ: 41149437).

Суддя Галян С. В.