Рішення

від 11.09.2023 по справі 910/7834/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

11.09.2023Справа № 910/7834/23Господарський суд міста Києва у складі судді Андреїшиної І.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ФЛАЙХАЙ" (04215, місто Київ, проспект Григорія Гонгадзе, будинок 20-Д, квартира 288, ідентифікаційний код 40276833)

до Приватного акціонерного товариства "Авіакомпанія "Міжнародні авіалінії України" (01030, місто Київ, вулиця Лисенка, будинок 4, ідентифікаційний код 14348681)

про стягнення 1 031 753,20 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ФЛАЙХАЙ" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Авіакомпанія "Міжнародні авіалінії України" про стягнення заборгованості за договором поставки № 12-03-2019/П-07365 від 12.03.2019 у розмірі 1 031 753,20 грн, з яких: 596 352,00 грн основний борг, 61 710,18 грн 3% річних, 301 239,99 грн інфляційні втрати та 72 451,03 грн пеня.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх обов`язків за договором поставки № 12-03-2019/П-07365 від 12.03.2019, в частині повної та своєчасної оплати отриманого товару.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 25.05.2023 залишив позов без руху, надав строк для усунення недоліків позову у встановлений спосіб.

02.06.2023 від позивача через відділ діловодства суду надійшли матеріали на виконання вимог ухвали суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.06.2023 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).

На адресу суду від відповідача відзив на позов не надходив.

Судом, також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

12.03.2019 між Приватним акціонерним товариством «Авіакомпанія «Міжнародні Авіалінії України» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ФЛАЙХАЙ» було укладено договір поставки №12-03-2019/П-07365, відповідно до умов якого постачальник (позивач) в порядку та на умовах, визначених цим договором, зобов`язується поставити (передати у власність) покупцю (відповідач) продукцію, а покупець в порядку та на умовах, визначених цим договором, зобов`язується купити (прийняти та сплатити) товар.

Перелік (найменування, асортимент), ціна, кількість товару, строк та умови поставки, умови оплати, порядок розрахунків та інші необхідні умови, визначається у специфікації, що є невід`ємною частиною договору (пункт 1.2. договору).

Згідно із п. 3.6. договору приймання Товару (за найменуванням, видом, номенклатурою, асортиментом та кількістю) підтверджується шляхом підписання видаткової накладної уповноваженим представником покупця під час поставки товару. У випадку виявлення невідповідності поставленого товару за кількістю покупець здійснює приймання товару з оформленням акту про виявлені розбіжності.

У пункті 3.8. договору сторони погодили, що перехід права власності на товар відбувається в момент його приймання покупцем. Товар вважається прийнятим покупцем з моменту підписання видаткової накладної уповноваженим представником покупця.

Пунктом 4.1. договору визначено, що загальна сума цього договору складає 44 351,33 доларів США.

На підставі специфікації до договору, постачальник виписує та надає покупцю рахунки-фактури для подальшої оплати товару. Всі розрахунки здійснюються у безготівковій формі у національній валюті України. Оплата здійснюється покупцем на поточний рахунок постачальника, вказаний у договорі або в рахунку-фактурі (п. п. 4.2., 4.3., 4.5. договору).

Відповідно до п. 4.6. договору покупець оплачує вартість товару в наступному порядку:

4.6.1. Перераховує повну суму попередньої оплати зазначеної в специфікації та/або рахунку - фактурі протягом 5-ти банківських днів з моменту підписання цього договору і отримання рахунку.

4.6.2. Решту суми за договором покупець перераховує протягом 10-ти банківських днів з дати отримання товару згідно видаткової накладної.

Згідно з п. 8.3. договору за порушення строків виконання грошових зобов`язань покупець оплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми заборгованості за кожен день прострочення оплати товару.

Договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до 12.03.2020, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань (11.1. договору).

12.03.2019 сторонами погоджено специфікацію до договору на суму 44 351,33 доларів США, у пункті 3 якої домовились, що оплата товару здійснюється наступним чином: попередня оплата - 50 % від загальної вартості товару та решта 50 % оплачується протягом 10 банківських днів з моменту відвантаження товару.

20.06.2019 відповідач сплатив на рахунок позивача суму попередньої оплати у розмірі 596 352,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № ТАS 0032697 від 20.06.2019.

На виконання умов договору, позивач 22.10.2019 здійснив поставку товару відповідачу на суму 1 192 704,00 грн, що підтверджується видатковою накладною № 7 від 22.10.2019, проте відповідач в свою чергу своє зобов`язання по договору в частині оплати за поставлений товар не виконав.

08.05.2023 позивач направив відповідачу вимогу про сплату заборгованості №4 за договором поставки, однак як зазначає позивач, вимога залишена відповідачем без задоволення, а сума заборгованості за договором не сплаченою.

На підставі викладеного позивач просить стягнути з відповідача суму заборгованості за поставлений відповідачу товар у розмірі 596 352,00 грн.

Також позивач просить суд стягнути з відповідача 61 710,18 грн 3% річних, 301 239,99 грн інфляційних втрат та 72 451,03 грн пені.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Договір, укладений між сторонами, є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 Глави 30 Господарського кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно статтей 173, 174, 175 Господарського кодексу України, статтей 11, 202, 509, 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

В частині 1 статті 265 Господарського кодексу України зазначено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 6 статті 265 Господарського кодексу України внормовано, що до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення ЦК України про договір купівлі-продажу.

Відповідно до частини 2, 3 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Згідно з частини 1 статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 691 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - зі ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Згідно частини 1 та частини 2 статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Згідно наявної в матеріалах справи видаткової накладної № 7 від 22.10.2019, позивач поставив відповідачу 22.10.2019 товар на загальну суму 1 192 704, 00 грн.

Відповідно до підпунктів 4.6.1. та 4.6.2. пункту 4.6. договору, покупець оплачує вартість товару в наступному порядку: 1) перераховує повну суму попередньої оплати зазначеної в специфікації та/або рахунку-фактурі протягом 5-ти банківських днів з моменту підписання цього Договору і отримання рахунку; 2) решту суми за Договором покупець перераховує протягом 10-ти банківських днів з дати отримання товару згідно видаткової накладної.

У відповідності до пункту 3 специфікації № 1 до договору повна оплата за поставлений товар здійснюється протягом 10 днів з моменту відвантаження товару.

Підпунктом 5.2.1. пункту 5.2. договору сторони узгодили, що покупець зобов`язується, вчасно та в повному обсязі здійснити оплату товару, відповідно до пункт 4.6. договору та специфікації.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України внормовано, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін)

В силу статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Так, відповідач зобов`язаний був здійснити оплату за поставлений товар позивачу за здійснену поставку 22.10.2019 до - 01.11.2019 включно.

Однак, всупереч встановлених сторонами умов договору, відповідач в обумовлений термін в пункті 4.6. договору та пункті 3 специфікації до договору оплату позивачу за поставлений товар в загальному розмірі 596 352,00 грн не здійснив.

Отже, підсумовуючи все вище сказане, факт наявності боргу у відповідача перед позивачем в сумі 596 352,00 грн належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем визнаний, строк виконання зобов`язання відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України настав, а тому позовні вимоги про стягнення боргу у розмірі 596 352,00 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Також позивач просить стягнути з відповідача пеню в розмірі 72 451,03 грн.

За змістом з частини 2 статті 217 Господарського кодексу України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частини 1 статті 230 Господарського кодексу України).

За приписами частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина 3 статті 549 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняться через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Пунктом 8.3. договору сторони погодили, що за порушення строків виконання грошових зобов`язань покупець оплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми заборгованості за кожен день прострочення оплати товару.

Позивачем наданий розрахунок суми пені з якого вбачається, що позивач нараховує пеню в період з 06.11.2019 по 06.05.2020, суд здійснивши перевірку розрахунку зазначає, що він є арифметично вірним, а отже підлягає задоволенню.

Крім того, у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань щодо оплати поставленого товару, позивач нараховує 301 239,99 грн інфляційних втрат та 61710,18 грн трьох відсотків річних за період з 06.11.2019 по 18.04.2023.

Відповідно до положень статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом перевірено розрахунок позивача 3 % річних та інфляційні втрати, враховуючи відсутність контррозрахунку відповідача, суд вважає за можливе задовольнити позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 3 % річних в розмірі 61 710,18 грн та інфляційних втрат в розмірі 301 239,99 грн.

З огляду на викладене, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню повністю.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідачем не спростовано належними засобами доказування обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог.

Зважаючи на вищенаведене, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ФЛАЙХАЙ" є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з приписами статей 78-79 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

За приписами статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати зі справи слід покласти на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись статтями 129, 233, 238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути Приватного акціонерного товариства "Авіакомпанія "Міжнародні авіалінії України" (01030, місто Київ, вулиця Лисенка, будинок 4, ідентифікаційний код 14348681) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ФЛАЙХАЙ" (04215, місто Київ, проспект Григорія Гонгадзе, будинок 20-Д, квартира 288, ідентифікаційний код 40276833) заборгованість у розмірі 596 352 (п`ятсот дев`яносто шість тисяч триста п`ятдесят дві) грн 00 коп., інфляційну складову боргу у розмірі 301 239 (триста одна тисяча двісті тридцять дев`ять) грн 99 коп., 3% річних у розмірі 61 710 (шістдесят одна тисяча сімсот десять) грн 18 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 15 476 (п`ятнадцять тисяч чотириста сімдесят шість) грн 30 коп.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено 11.09.2023

Суддя І.О. Андреїшина