Постанова

від 29.08.2023 по справі 910/3867/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 серпня 2023 року

м. Київ

cправа № 910/3867/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Случ О. В. - головуючий, Волковицька Н. О., Могил С. К.,

за участю секретаря судового засідання - Росущан К. О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Поліс"

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 25.11.2021 (головуючий суддя - Медуниця О. Є., судді Гребенюк Н. В., Істоміна О. А.)

у справі № 910/3867/19

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Пермус"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Поліс",

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - 1) ОСОБА_1 і 2) ОСОБА_2 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - 3) приватний нотаріус Тишко Ірина Олександрівна і 2) Публічне акціонерне товариство "ВТБ Банк",

про усунення перешкод у користуванні правом власності шляхом скасування рішення про державну реєстрацію права власності, скасування державної реєстрації прав та зобов`язання поновлення відомостей у державному реєстрі речових прав,

(у судове засідання з`явилися: представник позивача - ОСОБА_2, представники відповідача - Білоцерковець Н. В., Данилів М. М., треті особи - ОСОБА_1 і ОСОБА_2 особисто, представник третьої особи ОСОБА_3 - Голубничий О. І.)

ВСТУП

1. Сторонами цього спору є Товариство з обмеженою відповідальністю "Пермус" (далі - позивач, ТОВ "Пермус", іпотекодавець) та Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Поліс" (далі - відповідач, ТОВ "ФК "Поліс", іпотекодержатель).

2. Позивач виступив майновим поручителем за виконання ОСОБА_1 кредитних зобов`язань перед відповідачем, передавши останньому в іпотеку нерухоме майно - нежитлове приміщення площею 269,6 к.м, що знаходиться за адресою: Полтавська область, м. Миргород, вул. Гоголя, буд. 4.

3. Внаслідок невиконання позичальником кредитних зобов`язань відповідач звернув стягнення на предмет іпотеки у позасудовий спосіб шляхом набуття права власності на нерухоме майно позивача.

4. Спір між сторонами виник щодо дотримання іпотекодержателем вимог закону щодо підстав та процедури звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку.

5. Позивач, зокрема, заперечував наявність експертної оцінки іпотечного майна, яка мала подаватися державному реєстратору на момент переходу до іпотекодержателя права власності на це майно. У свою чергу, відповідач стверджував щодо проведення експертної оцінки предмета іпотеки на момент вчинення оспорюваної реєстраційної дії, проте необов`язковості подання такої державному реєстратору для проведення державної реєстрації права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем.

6. Перед Судом постали такі ключові питання у даній справі: 1) "Чи необхідне подання державному реєстратору документа про експертну оцінку предмета іпотеки для проведення державної реєстрації права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем?" 2) "Чи може відсутність оцінки предмета іпотеки виступати єдиною підставою для визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем?"; 3) "Чи довів позивач порушення своїх прав чи законних інтересів внаслідок порушення процедури звернення стягнення на предмет іпотеки?"; 4) "Чи обрав позивач належний та ефективний спосіб захисту порушеного права?".

7. Справа розглядалася апеляційним судом неодноразово. В результаті нового розгляду справи Східний апеляційний господарський суд позитивно відповів на усі сформульовані вище питання, а тому позов задовольнив. Постанова апеляційного суду була оскаржена відповідачем до Верховного Суду, який з огляду на викладене нижче погодився із судом попередньої інстанції, касаційну скаргу ТОВ "ФК "Поліс" залишив без задоволення, постанову апеляційного господарського суду про задоволення позову - без змін.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

8. ТОВ "Пермус" звернулося з позовом до ТОВ "ФК "Поліс", у якому з урахування заяви про зміну предмету позову від 13.08.2019 (прийнята до розгляду ухвалою суду від 13.08.2019) просило суд усунути перешкоди у користуванні правом власності шляхом:

- скасування рішення про державну реєстрацію права власності від 25.03.2016 без вчинення нотаріальної дії приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тишко І. О., індексний номер 28947979 щодо реєстрації права власності на нежитлове приміщення по АДРЕСА_1, загальною площею 269,6 кв.м;

- скасування державної реєстрації прав на нерухоме майно індексний номер запису про право власності: 13880222 від 25.03.2016 на нежитлове приміщення АДРЕСА_1, 37600, загальною площею 269,6 кв.м за ТОВ "ФК "Поліс" та зобов`язання поновлення відомостей у державних реєстрах речових прав на нерухоме майно про спірний об`єкт нерухомого майна, що передували скасованим записам.

9. У позові позивач посилався на те, що 25.03.2016 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тишко І. О. без вчинення нотаріальної дії прийнято рішення про реєстрацію права власності та проведено державну реєстрацію, індексний номер 28947979 о 22:52, внаслідок чого, власником спірного майна, стало ТОВ "ФК "Поліс"; приміщення 1 по АДРЕСА_1, 37600 незаконно перейшло у власність ТОВ "ФК "Поліс", виходячи з того що: під час державної реєстрації права власності на спірне приміщення будь-якої нотаріальної дії не вчинялося; договір про задоволення вимог іпотекодержателя між ПАТ "ВТБ Банк", ТОВ "ФК "Поліс" і ТОВ "Пермус" не укладався; ТОВ "Пермус" (правонаступник МП "Мрія") не надавало згоди та нотаріально не посвідчувало будь-яких застережень щодо набуття іпотекодержателем права власності чи окремий договір про задоволення вимог іпотекодержателя; оцінка спірного майна не проводилася, станом на березень 2019 року ТОВ "Пермус" не відшкодовано різниці між вартістю майна та заборгованістю по кредиту; ні ТОВ "Пермус" - іпотекодавець, ні ОСОБА_1 - боржник, будь-яких вимог, повідомлень від відповідача - ТОВ ФК "Поліс" не отримувало (не отримувало виписок з рахунку позичальника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою про непогашення заборгованості); ТОВ "ФК "Поліс", як факторингова компанія, не мало права нараховувати та стягувати відсотки за користування кредитом, оскільки не є кредитною установою, яка надає та обслуговує кредити; відсутність у фінансової установи статусу кредитної установи не дає їй права звертати стягнення на предмет іпотеки, що забезпечує кредит, тому реєстрація права власності на предмет іпотеки є протиправною; під час звернення до приватного нотаріуса Тишко І. О., представник ТОВ "ФК "Поліс" знав про відсутність у нього повноважень, навмисно надав неналежним чином оформлені статутні документи та приховав інформацію, що станом на березень 2016 року підписант ОСОБА_4 не був директором ТОВ "ФК "Поліс"; звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку шляхом реєстрації права власності на предмет іпотеки відбулося із порушенням строків давності; державна реєстрація на предмет іпотеки відбулася з порушенням вимог законодавства, прав та законних інтересів позивача.

Короткий зміст судових рішень

10. Рішенням Господарського суду Полтавської області від 17.09.2019 позов задоволено частково. Усунуто перешкоди у користуванні правом власності шляхом скасування рішення про державну реєстрацію права власності від 25.03.2016 без вчинення нотаріальної дії приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тишко І. О., індексний номер 28947979 щодо реєстрації права власності на нежитлове приміщення по АДРЕСА_1 , загальною площею 269,6 кв.м. У решті позовних вимог відмовлено.

11. Місцевий господарський суд, задовольняючи позов частково, виходив зокрема з того, що набуття ТОВ "ФК "Поліс" права власності на нерухоме майно - нежитлове приміщення 1 по АДРЕСА_1, 37600, загальною площею 269,6 кв.м відбулося під час дії обтяження нерухомого майна, накладеного відповідно до ухвали Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 02.10.2013; заходи забезпечення позову (арешт), вжиті ухвалою від 02.10.2013 скасовані ухвалою Миргородського міськрайонного суду Полтавської області лише 28.03.2016; надані до розгляду державному реєстратору документи не відповідали вимогам, встановленим Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"; припинення обтяження щодо вказаного нежитлового приміщення відбулося на підставі документів, що не дають змоги встановити припинення обтяження та є підставою для відмови у державній реєстрації прав; звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку шляхом реєстрації на предмет іпотеки позивач набув 21.06.2016 - після набрання чинності ухвалою Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 28.03.2016.

12. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 04.12.2019 рішення Господарського суду Полтавської області від 17.09.2019 скасовано в частині задоволеної позовної вимоги. Ухвалено в цій частині нове рішення, яким у позові відмовлено повністю. У решті рішення Господарського суду Полтавської області від 17.09.2019 залишено без змін.

13. Суд апеляційної інстанції виходив з такого:

- позивач не вказував підставою позовних вимог арешт спірного нерухомого майна, про таку підставу ним зазначено лише в апеляційній скарзі та після того, як ТОВ "ФК "Поліс" звернулось до суду апеляційної інстанції з посиланням на цю обставину; наведене свідчить, що місцевий господарський суд, в порушення вимог статей 14, 46, 236 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), самостійно змінив підстави пред`явленого позивачем позову і обґрунтував рішення обставинами з яких позивач не виходив та застосував до спірних правовідносин положення норм права, на які позивач взагалі не посилався;

- на момент виникнення спірних правовідносин нотаріуси набули право здійснювати реєстраційні дії щодо речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень без вчинення нотаріальних дій щодо такого майна;

- відсутність факту реалізації домовленості сторін щодо укладення окремої угоди про задоволення вимог іпотекодержателя за наявності відповідного застереження в іпотечному договорі, наявність якого прирівнюється до угоди про задоволення вимог іпотекодержателя, та яке за змістом вимог Закону України "Про іпотеку" свідчить про те, що сторони домовилися про позасудовий порядок врегулювання спору, не є обставиною, яка обмежує державного реєстратора у здійсненні відповідної реєстраційної дії;

- положення статті 37 Закону України "Про іпотеку" фактично не ставлять в залежність право на стягнення від наявності чи відсутності оцінки предмета іпотеки; частина третя статті 37 Закону України "Про іпотеку" лише визначає спосіб встановлення вартості, за якою предмет іпотеки обліковуватиметься на балансі у іпотекодержателя.

14. Також апеляційний господарський суд відхилив як безпідставні посилання ТОВ "Пермус" на ті обставини, що: ТОВ "ФК "Поліс", як факторингова компанія не має права нараховувати та стягувати відсотки за користування кредитом; до державного реєстратора звернувся неналежний суб`єкт; оцінка майна не проводилася, а станом на березень 2019 року ТОВ "Пермус" не відшкодовано різниці між вартістю та заборгованістю по кредиту; сплив позовної давності на звернення до суду припинив суб`єктивного права кредитора на одержання від боржника виконання зобов`язання в позасудовому порядку.

15. Щодо заявленої позивачем вимоги про усунення перешкоди у користуванні правом власності шляхом скасування рішення про державну реєстрацію права власності від 25.03.2016 без вчинення нотаріальної дії приватним нотаріусом апеляційний господарський суд зазначив, що обраний позивачем спосіб захисту своїх прав не відповідає способам, встановленим чинним законодавством і, як наслідок, не може призвести до поновлення його порушеного права в цій частині позовних вимог та є підставою для відмови в їх задоволенні.

16. Також апеляційний господарський суд погодився з висновком місцевого господарського суду про те, що вимога позивача про скасування рішення про державну реєстрацію права власності від 25.03.2016 без вчинення нотаріальної дії приватним нотаріусом, індексний номер 28947979, щодо реєстрації права власності на спірне нежитлове приміщення задоволенню не підлягає, оскільки позивач не довів суду яким чином відповідач порушив права та законні інтереси позивача у даній справі внаслідок прийняття нотаріусом зазначеного рішення.

17. Постановою Верховного Суду від 07.09.2021 постанову Східного апеляційного господарського суду від 04.12.2019 у справі № 910/3867/19 скасовано, а справу передано на новий розгляд до апеляційного господарського суду.

18. Повертаючи дану справу на новий апеляційний розгляд, Верховний Суд зазначив, що висновки суду апеляційної інстанції стосовно питання застосування частини третьої статті 37 Закону України "Про іпотеку" не узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 14.07.2021 у справі №761/11601/19 (з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених в ухвалі від 16.06.2021 у цій же справі), щодо оцінки предмета іпотеки на час вчинення оспорюваної реєстраційної дії.

19. Верховний Суд в постанові від 07.09.2021 у цій справі вказав, що вартість за якою відповідач набув право власності на спірне приміщення не була досліджена судами під час розгляду справи, що є самостійною і достатньою підставою для скасування постанови суду апеляційної інстанції і направлення справи на новий апеляційний перегляд.

20. За наслідком нового апеляційного розгляду справи № 910/3867/19, постановою Східного апеляційного господарського суду від 25.11.2021 рішення Господарського суду Полтавської області від 17.09.2019 року скасовано, прийнято нове рішення, яким позов задоволено, а саме:

- скасовано рішення про державну реєстрацію права власності від 25.03.2016 без вчинення нотаріальної дії приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тишко І. О., індексний номер 28947979 щодо реєстрації права власності на нежитлове приміщення по АДРЕСА_1, загальною площею 269,6 кв.м;

- скасовано державну реєстрацію прав на нерухоме майно індексний номер запису про право власності: 13880222 від 25.03.2016 на нежитлове приміщення 1 по АДРЕСА_1, загальною площею 269,6 кв.м за ТОВ "ФК "Поліс";

- поновлено відомості у державних реєстрах речових прав на нерухоме майно про об`єкт нерухомого майна - нежитлове приміщення 1 по АДРЕСА_1, загальною площею 269,6 кв.м, що передували скасованим записам.

21. Мотивуючи постанову, суд апеляційної інстанції виходив з такого:

- наданий відповідачем висновок про вартість майна від 28.03.2016 не є належним доказом у розумінні статті 76 ГПК України на підтвердження факту проведення оцінки майна на момент (25.03.2016) переходу права власності до відповідача. Державна реєстрація права власності на іпотечне майно за іпотекодержателем (відповідачем) була проведена за відсутності документа про експертну оцінку предмета іпотеки, а отже рішення, прийняте приватним нотаріусом, не відповідає положенням частини третьої статті 37 Закону України "Про іпотеку";

- відповідачем не дотримано вимог частини першої статті 35 Закону України "Про іпотеку", пункту 57 "Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127 (далі - Порядок № 1127), та пункту 5.1 договору наступної іпотеки щодо надсилання боржнику письмової вимоги про усунення порушення;

- набуття ТОВ "ФК "Поліс" права власності на спірне нерухоме майно відбулося під час дії обтяження нерухомого майна, застосованого ухвалою Миргородського міськрайонного суду Полтавської області суду 02.10.2013 у справі № 541/2862/13-ц.

22. Також апеляційний господарський суд відхилив як безпідставні посилання ТОВ "Пермус" на обставини того, що звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку шляхом реєстрації права власності на предмет іпотеки відбулося із порушенням строків давності. Апеляційний суд зазначив, що наслідки спливу строку позовної давності для кредитора застосовуються у разі звернення його до суду із відповідним позовом, однак при зверненні стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя, яким вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначальне значення має чинність іпотеки, а отже і наявність відповідного права іпотекодержателя.

23. Інший довід позивача про те, що під час державної реєстрації права власності будь-якої нотаріальної дії не вчинялось, суд апеляційної інстанції також визнав безпідставним, оскільки на час вчинення 25.03.2016 оспорюваної реєстраційної дії, нотаріуси набули право здійснювати реєстраційні дії щодо речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень без вчинення нотаріальних дій щодо такого майна.

24. Щодо заявлених позивачем вимог, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про їх відповідність визначеним чинною редакцією статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно їх обтяжень" способам судового захисту порушених прав та інтересів особи.

25. Водночас, скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи нове рішення про задоволення позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що при прийнятті оскаржуваного рішення місцевим господарським судом не повно з`ясовано всі обставини, що мають значення для справи, а мотивувальна частина рішення не відповідає її резолютивній частині, що є порушенням норм процесуального права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

26. ТОВ "ФК "Поліс" подало касаційну скаргу, в якій, з урахуванням доповнень до касаційної скарги, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог і постанову суду апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу (узагальнено)

27. У касаційній скарзі відповідач не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позовних вимог, зазначає про застосування судами норм права, а саме: статті 14, частини третьої статті 46 ГПК України, без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 29.01.2020 у справі №904/5265/18, від 16.09.2021 у справі № 902/502/20, від 16.09.2021 у справі №643/6473/17, від 18.04.2019 у справі № 914/819/18, від 30.09.2021 у справі №382/1025/17.

28. На переконання скаржника, суди попередніх інстанцій помилково змінили підстави пред`явленого позову, обґрунтувавши рішення обставинами, з яких позивач не виходив, а саме щодо наявності накладеного арешту на предмет іпотеки на час вчинення спірної реєстраційної дії.

29. При цьому у цій частині доводів скаржник наголошує на неврахуванні судами змісту частини шостої статті 154 Цивільного процесуального кодексу України у відповідній редакції, у розумінні якої прийняття судом рішення про закриття провадження у справі є окремою підставою скасування вжитих судом заходів забезпечення позову, а відтак не потребує прийняття додаткової ухвали про їх скасування.

30. Водночас, обставини законності дій приватного нотаріуса Татаринцевої Є. А. щодо прийняття рішення по припиненню судового обтяження на спірне нерухоме майно встановлені судовим рішенням з іншої господарської справи № 917/499/19, проте, в порушення частини четвертої статті 75 ГПК України, безпідставно не враховані судом апеляційної інстанції при розгляді цієї справи.

31. Також скаржник зазначає про помилковий висновок апеляційного суду щодо недоведеності факту отримання боржником надісланої іпотекодержателем письмової вимоги про усунення порушень. На думку скаржника, зазначення у наступних договорах про внесення змін до кредитного договору іншої адреси реєстрації позичальника ОСОБА_1 , не спростовує обставин отримання позичальником вимоги про усунення порушень, направленої ТОВ "ФК "Поліс" на зазначену в кредитному договорі адресу фактичного проживання, що підтверджується наявним у справі рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №3760005165925. В цій частині доводів скаржник посилається на висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 761/9285/17.

32. Зазначає скаржник і про помилковий висновок суду апеляційної інстанції щодо необхідності надання державному реєстратору експертної оцінки предмета іпотеки, оскільки стаття 37 Закону України "Про іпотеку" у відповідній редакції таких вимог не містила, а встановлювала виключно необхідність визначення вартості предмета іпотеки для проведення розрахунків з іпотекодавцем, що відповідачем було здійснено на дату проведення оскаржуваної реєстрації. В цій частині доводів скаржник посилається на неврахування апеляційним судом висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 08.04.2020 у справі № 755/21962/15, від 08.09.2021 у справі № 725/2195/20, від 21.07.2021 у справі № 127/16575/19, від 13.05.2021 у справі № 715/2669/19, від 15.10.2020 у справі № 754/10648/18, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі № 521/18393/16-ц.

33. Окрім цього, скаржник зазначає, що всупереч статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" в редакції, чинній від 16.01.2020, заявлені позивачем позовні вимоги не містять вимог про визнання речових прав на спірне нерухоме майно за позивачем. Таким чином, на думку скаржника, виконання судового рішення у даній справі у випадку задоволення позовних вимог за визначеною Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" процедурою буде неможливим, а, отже, обраний позивачем спосіб захисту не забезпечує реальне поновлення його прав та є неефективним. В цій частині доводів скаржник посилається на висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 31.03.2021 у справі № 925/1150/19, від 14.08.2018 у справі № 910/1972/17, від 23.05.2019 у справі № 920/301/18, від 25.06.2019 у справі № 922/1500/18, від 24.12.2019 у справі № 902/377/19, та постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 02.02.2021 у справі №925/642/19.

34. Також, обґрунтовуючи підставу, передбачену пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник, посилаючись на пункт 4 частини третьої статті 310 ГПК України зазначає про те, що суд апеляційної інстанції встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, що, в свою чергу, унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

35. На переконання скаржника, в порушення статті 77 ГПК України, апеляційним судом безпідставно надано оцінку висновкам, викладеним в довідці Міністерства юстиції України від 10.10.2018, складеної за результатом перевірки державного реєстратора - приватного нотаріуса Тишко І. О., оскільки у іншій адміністративній справі №640/2107/19, рішення суду з якої набрало законної сили, встановлені обставини відсутності у Міністерства юстиції України повноважень щодо проведення камеральної перевірки зазначеного приватного нотаріуса. Як зазначає скаржник, наведене свідчить про незаконність довідки, складеної за результатом такої перевірки, а відтак і підстав для врахування судом апеляційної інстанції висновків з неї.

Позиція інших учасників справи

36. ТОВ "Пермус" подало відзив на касаційну скаргу, в якому не погоджується з доводами касаційної скарги, вважає їх безпідставними і необґрунтованими, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову Східного апеляційного господарського суду від 25.11.2021 у справі № 910/3867/19 - без змін.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДОМ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

37. 04.07.2008 між ПАТ "ВТБ Банк" (кредитор) та громадянкою ОСОБА_1 (позичальник) укладено кредитний договір № 22.94/О8-КЛ, відповідно до умов якого, позичальнику надано кредит у вигляді невідновлювальної кредитної лінії в сумі 1 650 000,00 грн, зі строком користування до 03.07.2018. Цільове призначення кредиту - на споживчі потреби.

38. До вказаного кредитного договору укладалися: договір про внесення змін від 01.10.2020 №1, договір про внесення змін від 23.03.2011 № 2, договір про внесення змін від 15.09.2011 № 3, договір про внесення змін від 29.12.2011 № 4.

39. На підставі договору поруки від 04.07.2008 № 22.94/08-ДП2, укладеному з ПАТ "ВТБ Банк", ОСОБА_2 взяла на себе зобов`язання перед банком відповідати за борговими зобов`язаннями позичальника - ОСОБА_1 , які виникають з умов кредитного договору від 04.07.2008 № 22.94/О8-КЛ.

40. Також 04.07.2008 між ПАТ "ВТБ Банк" та МП "Мрія" (поручитель) укладено договір поруки № 22.94/08-ДП1, за умовами якого, поручитель зобов`язався перед банком відповідати за борговими зобов`язаннями боржника - ОСОБА_1 , які виникли з умов кредитного договору від 04.07.2008 № 22.94/О8-КЛ.

41. 04.07.2008, в забезпечення виконання зобов`язання позичальника за кредитним договором від 04.07.2008 № 22.94/О8-КЛ, між ПАТ "ВТБ Банк" та МП "Мрія" (правонаступником якого є ТОВ "Пермус", іпотекодавець) укладено договір наступної іпотеки № 22.94/08-ДІ.

42. Предметом іпотеки, відповідно до пункту 1.2 договору наступної іпотеки, є нерухоме майно: нежитлове приміщення площею 269,6 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

43. Предмет іпотеки належить іпотекодавцю на праві власності, що підтверджується свідоцтвом про право власності, виданим виконавчим комітетом Миргородської міської ради від 21.05.2008 від 24.09.2015 та витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 23.05.2008 № 18934000, реєстраційний номер: 5551892.

44. Відповідно до пункту 5.1 договору наступної іпотеки, у разі порушення боргових зобов`язань, умов кредитного договору або умов цього договору, іпотекодержатель надсилає боржнику та іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менше ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без належного задоволення, іпотекодержатель має право розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки.

45. Згідно з пунктом 5.5 договору наступної іпотеки, у відповідності до статті 36 Закону України "Про іпотеку" цей договір є договором про задоволення вимог іпотекодержателя, на підставі якого іпотекодержатель на власний розсуд може згідно статті 37 Закону України "Про іпотеку" набути право власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов`язань боржника за кредитним договором. В цьому випадку цей договір є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.

46. 18.11.2015 між ПАТ "ВТБ Банк" (первісний кредитор) та ТОВ "ФК "Поліс" (новий кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги грошових зобов`язань за фінансовими кредитами № 21МБ, відповідно до якого первісний кредитор передає (відступає) новому кредитору свої права вимоги до боржників, а новий кредитор набуває права вимоги первісного кредитора за кредитним договорами та договорами забезпечення до них та сплачує первісному кредитору за відступлення права вимоги грошові кошти у сумі, що дорівнює ціні договору та в строки, встановлені цим договором.

47. В пункті 1.1 додаткової угоди від 27.11.2015 № 1 до договору про відступлення права вимоги грошових зобов`язань за фінансовими кредитами від 18.11.2015 № 21МБ, розмір заборгованості боржників, права вимоги яких відступається на дату укладення цієї додаткової угоди складає 1 410 388 721,09 грн. Зокрема, заборгованість ОСОБА_1 складає 1 717 301,88 грн.

48. 09.12.2015 між ПАТ "ВТБ Банк" (первісний кредитор) і ТОВ "ФК "Поліс" (новий кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги за договорами іпотеки та договорами застави, відповідно до пункту 1.1 якого, у зв`язку із укладенням сторонами договору про відступлення права вимоги грошових зобов`язань за фінансовими кредитами від 18.11.2015 № 21МБ та додаткової угоди № 1 до нього, первісний кредитор передає, а новий кредитор одержує в повному обсязі належні первісному кредитору права іпотекодержателя за договором наступної іпотеки від 04.07.2008 № 22.94/08-ДІ, укладеним з ТОВ "Пермус" (правонаступник МП "Мрія").

49. Як зазначав відповідач, 28.01.2016 він направив ТОВ "Пермус", МП "Мрія", ТОВ "ПАЖЖ" та боржнику - ОСОБА_1 вимоги за №№ 28.01.2016-1, 28.01.2016-2, 28.01.2016-3, 28.01.2016-4 про усунення порушення (в порядку статті 35 Закону України "Про іпотеку"), в яких вимагав сплатити у тридцятиденний строк з моменту отримання вимоги заборгованість за кредитним договором у розмірі 1 717 301,88 грн.

50. До матеріалів справи відповідачем додані копії вказаних вимог, а також копії поштових повідомлень ПАТ "Укрпошта" та описів вкладення до цінних листів.

51. 25.03.2016 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тишко І. О. прийнято рішення (індексний номер 28947979) про реєстрацію за ТОВ "ФК "Поліс" права власності та на об`єкт нерухомості за адресою: АДРЕСА_1, приміщення 1.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУД

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

52. Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (1). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (2). У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається (3). Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (4).

53. Разом з тим згідно із частиною четвертою статті 300 ГПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

54. Верховний Суд не розглядає вимогу скаржника про скасування судового рішення суду першої інстанції від 17.09.2019, оскільки за наслідком нового апеляційного розгляду це рішення вже було скасовано судом апеляційної інстанції з прийняттям нового рішення.

Щодо суті касаційної скарги

55. Причиною виникнення спору у цій справі стала незгода іпотекодавця з діями відповідача (іпотекодержателя) щодо звернення стягнення на предмет іпотеки - спірне нерухоме майно, у позасудовому порядку, шляхом реєстрації за собою права власності на предмет іпотеки.

56. Так, частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

57. За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

58. Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ГПК України).

59. Відповідно до статті 1 Закону України від 05.06.2003 № 898-IV "Про іпотеку" (тут і далі, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими

кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

60. Статтею 3 Закону України "Про іпотеку" встановлено, що іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом.

61. У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (стаття 33 Закону України "Про іпотеку").

62. Можливість і порядок звернення стягнення на предмет іпотеки передбачені, зокрема, статтями 35-37 Закону України "Про іпотеку".

63. Частиною першою статті 35 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження

про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

64. За змістом статті 36 Закону України "Про іпотеку" сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

65. За змістом статті 37 Закону України "Про іпотеку" іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному

договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.

66. Частиною третьою статті 37 Закону України "Про іпотеку" визначено, що іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов`язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.

67. Частиною першою статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

68. Відповідно до частин першої, третьої статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державним реєстратором є, зокрема, нотаріус. Державний реєстратор, зокрема, встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; перевіряє документи на наявність підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.

Щодо оцінки предмета іпотеки

69. Направляючи цю справу на новий апеляційний розгляд, Верховний Суд в постанові від 07.09.2021 зазначив про неврахування судом апеляційної інстанції правової позиції стосовно застосування частини третьої статті 37 Закону України "Про іпотеку", викладеної, зокрема, в постанові Верховного Суду від 14.07.2021 у справі №761/11601/19 (з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених в ухвалі від 16.06.2021 у цій же справі), а також надав вказівку про необхідність дослідження судом апеляційної інстанції питання щодо оцінки предмета іпотеки на час вчинення оспорюваної реєстраційної дії.

70. Так, під час розгляду справи по суті відповідач наполягав на тому, що на дату реєстрації права власності на спірне майно за ТОВ "ФК "Поліс" оцінка предмету іпотеки була проведена.

71. Судом апеляційної інстанції у цій справі встановлено, що із наданого відповідачем висновку про вартість майна, виконаного Товариством з обмеженою відповідальністю "М Консалтинг", вбачається, що ринкова вартість нежитлового приміщення, загальною площею 269,6 кв.м, розташованого в АДРЕСА_1 станом на дату оцінки - 25.03.2016 складає 1 917 000,00 грн. Разом із тим, апеляційний суд встановив, що у вказаному висновку зазначено про те, що датою складання звіту є 28.03.2016.

72. У суді апеляційної інстанції відповідач не заперечував обставини того, що він не подавав державному реєстратору висновок про вартість майна, але наполягав на тому, що Порядком № 1127 було передбачено вичерпний перелік документів, необхідних для подання державному реєстратору, і до цього переліку не входив звіт про оцінку предмета іпотеки, тобто, його подання державному реєстратору, на думку відповідача, було необов`язковим. Такі доводи скаржник наводить також і у касаційній скарзі.

73. Водночас, питання про те, чи може відсутність оцінки предмета іпотеки виступати єдиною підставою для визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем, неодноразово було предметом розгляду Великою Палатою Верховного Суду.

74. В постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 306/1224/16-ц та від 20.03.2019 у справі № 306/2053/16-ц сформульовано висновки щодо необхідності подання державному реєстратору документа про оцінку предмета іпотеки для проведення державної реєстрації права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем. Акцентовано увагу на тому, що ціна набуття права власності на предмет іпотеки є істотною обставиною.

75. Крім того, Велика Палата Верховного Суду, повертаючи справу № 761/11601/19 на розгляд Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, в ухвалі від 16.06.2021 зазначила, що у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 306/1224/16-ц та від 20.03.2019 у справі №306/2053/16-ц однозначно висловлено правові висновки щодо необхідності подання державному реєстратору документа про експертну оцінку предмета іпотеки для проведення державної реєстрації права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем. Відсутність оцінки предмету іпотеки на момент переходу права власності свідчить про порушення проведеної державної реєстрації права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем.

76. Подібні за змістом висновки, в тому числі із посиланням на вказані висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 11.06.2020 у справі № 914/953/19, від 12.08.2020 у справі № 921/353/19, а також постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11.07.2023 у справі № 725/2030/21 і від 16.08.2023 у справі № 369/16588/18, висновки з яких враховуються Судом на підставі частини четвертої статті 300 ГПК України.

77. Наведене свідчить про те, що суди однаково застосовують висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у справах № 306/1224/16-ц, № 306/2053/16-ц, та приходять до подібних висновків про те, що відсутність оцінки предмета іпотеки на момент переходу права власності свідчить про порушення проведення державної реєстрації права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем.

78. Відповідно до статей 13, 74 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

79. У відповідності до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

80. Як уже зазначалося в пункті 71 цієї постанови, ТОВ "ФК "Поліс" надало до суду апеляційної інстанції документ про експертну оцінку предмета іпотеки, а саме висновок про вартість предмету іпотеки. Апеляційний суд встановив, що в цьому висновку зазначено про те, що датою складання звіту є 28.03.2016, тоді як рішення про держану реєстрацію права власності прийнято приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тишко І. О. 25.03.2016. Отже, ці обставини свідчать про те, що на час державної реєстрації права власності за ТОВ "ФК "Поліс" на предмет іпотеки звіт про оцінку вартості предмета іпотеки державному реєстратору не було надано.

81. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 236 ГПК України).

82. Відтак, з урахуванням вказівок суду касаційної інстанції, які стали підставою для направлення цієї справи на повторний апеляційний розгляд, суд апеляційної інстанції зробив обґрунтований висновок про порушення іпотекодержателем порядку звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку шляхом державної реєстрації права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем, оскільки і законом і договором визначена необхідність встановлення вартості предмета іпотеки саме на момент переходу права власності на предмет іпотеки на підставі оцінки суб`єкта оціночної діяльності.

83. Доводи касаційної скарги та письмові пояснення скаржника в цій частині висновків апеляційного суду (з посиланням на постанови Верховного Суду, зазначені у пункті 32 цієї постанови) про те, що:

- пункт 61 Порядку 1127 (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин - пункт 57) не містив у переліку документів, необхідних для державної реєстрації права власності, обов`язкового документа - звіту про оцінку майна;

- датою оцінки у висновку визначено 25.03.2016, а дата складання звіту 28.03.2016 означає, що процедури по складенню саме звіту про оцінку завершено в цю дату,

не спростовують наведених висновків апеляційного суду щодо проведення державної реєстрації права власності на іпотечне майно за іпотекодержателем за відсутності відомостей про вартість предмету іпотеки, визначеної на момент такого набуття.

84. Доводи скаржника про те, що:

- постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 306/1224/16-ц і від 20.03.2019 у справі № 306/2053/16-ц не містять висновків про необхідність подання державному реєстратору звіту про оцінку предмета іпотеки, а про необхідність подання документів щодо оцінки майна державному реєстратору під час звернення стягнення на предмет іпотеки вперше висловлено в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2021 у справі № 761/11601/19 (про повернення справи на розгляд до Верховного Суду), що у розумінні частини четвертої статті 236 ГПК України не є висновком Верховного Суду;

- в постанові Верховного Суду від 07.09.2021 у цій справі містилася вказівка лише щодо необхідності дослідження судом вартості, за якою відповідач набув право власності на спірне приміщення, а не обставин подання саме державному реєстратору документа про оцінку майна,

колегією суддів відхиляються з огляду на таке.

85. Так, Велика Палата Верховного Суду, повертаючи ухвалою від 03.08.2022 на розгляд Верховного Суду справу №369/16588/18 (спір у якій виник за подібних правовідносин і правового регулювання), з посиланням на ухвалу Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2021 у справі № 761/11601/19 (див. пункти 74, 75 цієї постанови), визнала необґрунтованими підстави для передачі цієї справи на її розгляд відповідно до частини шостої статті 404 Цивільного процесуального кодексу України, внаслідок необхідності повторного вирішення питання про те, чи може відсутність оцінки предмета іпотеки виступати єдиною підставою для визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем.

86. При цьому Суд зазначає, що повертаючи на розгляд Верховному Суду справу №761/11601/19, а в подальшому і справу № 369/16588/18, Велика Палата зазначила про усталеність судової практики зі спірного питання (щодо оцінки предмета іпотеки), висновки в якій не потребують уточнення.

87. Таким чином, доводи скаржника в цій частині фактично зводяться до довільного, суб`єктивного тлумачення висновків Великої Палати Верховного Суду (справи №306/1224/16-ц і № 306/2053/16-ц) щодо відсутності необхідності подання державному реєстратору документа про експертну оцінку предмета іпотеки для проведення державної реєстрації права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем, неподання якого може бути єдиною підставою для висновку про порушення порядку звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі статті 37 Закону України "Про іпотеку".

88. Отже, колегія суддів зазначає, що здійснене судом апеляційної інстанції правозастосування в оскаржуваній постанові у цій справі, повністю відповідає та узгоджуються з останньою судовою практикою Верховного Суду у цій категорії справ (зокрема постановами Верховного Суду від 14.07.2021 у справі № 761/11601/19, від 11.07.2023 у справі № 725/2030/21 та від 16.08.2023 у справі № 369/16588/18 (частина четверта статті 300 ГПК України)), яка є сталою та сформованою, а застосовані правові позиції є релевантними до спірних правовідносин.

89. Довід скаржника про відсутність у постанові Верховного Суду від 07.09.2021 у цій справі вказівки щодо дослідження обставин подання державному реєстратору документа про оцінку майна, не спростовує правильність висновків суду апеляційної інстанції за результатами вирішення по суті спору, які відповідають нормам матеріального права.

Щодо способу захисту

90. Доводи скаржника щодо обрання позивачем неефективного способу захисту у спірних правовідносинах, з огляду на відсутність вимог про визнання речових прав на спірне нерухоме майно за позивачем, Верховний Суд вважає необґрунтованими з огляду на таке.

91. У практиці Великої Палати Верховного Суду закріпився принцип реєстраційного підтвердження речових прав на нерухоме майно (такий висновок сформульований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц і в подальшому повторювався у практиці Верховного Суду). Відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 48/340 (пункт 6.30), від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17 (пункт 4.17), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13) та інші).

92. Абзацом другим частини третьої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній з 16.01.2020) встановлено, що разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

93. Водночас, в абзаці третьому частини третьої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній з 16.01.2020), зокрема, встановлювалося, що ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

94. Зазначене положення закону обумовлено тим, що суд вирішує спір про право. Скасування державної реєстрації речових прав повинно бути пов`язано з підставою для проведення такої реєстрації з одночасним визнанням того, хто набуватиме це право. Сама по собі державна реєстрація не є окремою підставою набуття особою права власності, а є офіційним засвідченням державою набуття особою права власності.

95. Положення абзацу третього частини третьої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" адресовані насамперед суду, який, задовольняючи позов, зокрема про скасування рішення державного реєстратора, має чітко визначитися з тим, кому саме і яке речове право внаслідок задоволення такого позову належить.

96. Норми Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" регламентують процедуру внесення державним реєстратором відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. За загальним правилом, у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення, державний реєстратор повинен керуватися положеннями Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", чинними на момент вчинення ним дій на підставі такого судового рішення.

97. Абзацом другим частини третьої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у чинній нині редакції) передбачено, що якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав.

98. Чинна нині редакція абзацу другого частини третьої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" встановлює, що у разі, якщо в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень.

99. Абзац третій частини третьої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" також містить пряму вказівку на те, що у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав.

100. Таким чином, порядок дій державного реєстратора у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення врегульований чинними нині абзацами другим і третім частини третьої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

101. Отже, якщо суд дійшов висновку, що право власності позивача було порушено та підлягає поновленню, державний реєстратор повинен одночасно з державною реєстрацією припинення права власності відповідача на відповідне нерухоме майно провести державну реєстрацію набуття права власності на спірне нерухоме майно за позивачем.

102. При цьому в силу положень абзацу першого частини третьої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" відомості про право власності відповідача з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно не вилучаються. Задоволення позову є підставою для вчинення державним реєстратором нової реєстраційної дії - внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі судового рішення.

103. Відповідні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.12.2022 у справі № 914/2350/18(914/608/20), до розгляду якої зупинялося касаційне провадження у даній справі, та які (щодо визначення ефективності/неефективності способу захисту у цій справі) враховується Судом в силу приписів частини четвертої статті 300 ГПК України.

104. Таким чином, як зауважено вище, не є обов`язковим при зверненні із позовом щодо скасування рішення державного реєстратора також заявляти вимоги щодо визнання, зміну або припинення права власності на спірне майно. У той же час саме на суд покладений обов`язок під час розгляду вимоги щодо скасування рішення державного реєстратора дослідити і встановити, кому саме і яке речове право внаслідок задоволення такого позову належить. Аналогічна позиція зазначена у постанові Верховного Суду від 14.02.2023 у справі № 907/726/20.

105. Враховуючи викладене, доводи касаційної скарги відповідача про неефективність обраного позивачем способу захисту є безпідставними та не заслуговують на увагу колегії суддів.

106. У письмових поясненнях скаржник також посилається на необхідність врахування висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 13.07.2022 у справі № 199/8324/19 (в порядку частини четвертої статті 300 ГПК України) при вирішенні даної категорії спорів, в частині того, що належним способом захисту прав іпотекодавця, права якого порушені внаслідок державної реєстрації права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем, є подання віндикаційного позову про витребування майна (предмета іпотеки) з володіння іпотекодержателя.

107. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.07.2023 у справі № 759/5454/19 (спір щодо скасування державної реєстрації права власності на майно за іпотекодержателем), до розгляду якої також зупинялося провадження у цій справі, зазначила, що: "Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, вказав на необхідність відступити від висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 199/8324/19 (провадження № 14-212цс21), вказавши, що відповідно до статті 37 Закону України "Про іпотеку" рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оспорено іпотекодавцем у суді, що є для іпотекодавця гарантією дотримання іпотекодержателем вимог закону щодо підстав та процедури звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку. Тому належним та ефективним способом захисту позивача, який вважає, що його право порушене тим, що право власності на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, зареєстроване за відповідачем (іпотекодержателем) на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідного застереження в іпотечному договорі), є позов про скасування рішення про державну реєстрацію права власності іпотекодержателя на це майно".

108. Однак, у справі № 199/8324/19, відмовляючи в задоволенні позову, Велика Палата Верховного Суду, з урахуванням встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, виходила, зокрема, з того, що права позивача не порушено. А тому, переглядаючи справу №759/5454/19, Велика Палата Верховного Суду не встановила підстав для відступу від цих висновків з огляду на неподібність обставини справи №199/8324/19 до обставин справи, що переглядалася.

109. При цьому Великою Палатою Верховного Суду у справі №759/5454/19 залишено без змін постанову суду апеляційної інстанції від 16.09.2020, якою позов іпотекодавця про визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора, скасування державної реєстрації, було задоволено у тому числі з підстав недотримання іпотекодержателем позасудового порядку звернення стягнення на іпотечне майно.

110. Водночас, Верховний Суд зазначає, що ключовою відмінністю справи, що переглядається, від справи №199/8324/19, є те, що суд апеляційної інстанції визнав порушення прав позивача (іпотекодателя) саме державною реєстрацією права власності на спірне нерухоме майно за відповідачем (іпотекодержателем) у зв`язку з недотриманням іпотекодержателем позасудового порядку звернення стягнення на предмет іпотеки (зазначене відповідає переліченим вище позиціям Верховного Суду), а відтак, обґрунтовано вважав ефективним обраний позивачем спосіб захисту порушеного права, який призведе до відновлення становища, що існувало до порушення.

111. Отже, аргументи скаржника щодо неправильно обраного позивачем способу захисту порушеного права, у тому числі з огляду на позицію, викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 199/8324/19, судова колегія відхиляє, оскільки позивачем невірно тлумачаться висновки, зроблені Великою Палатою Верховного Суду у справі № 199/8324/19.

112. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу (постанова від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17), що суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати.

113. Висновки апеляційного суду у цій справі щодо способу захисту відповідають сталій судовій практиці Великої Палати Верховного Суду як в частині належного (ефективного) способу захист прав іпотекодавця саме у спосіб оскарження рішень (записів) про державну реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідного застереження в іпотечному договорі) (див. напр. постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.04.2020 у справі №520/13067/17, від 19.05.2020 у справі № 644/3116/18-ц), так і останнім висновкам Великої Палати Верховного Суду у справах №914/2350/18(914/608/20), №759/5454/19, до розгляду яких зупинялося провадження в цій справі, та які враховується Судом в силу приписів частини четвертої статті 300 ГПК України.

114. За таких обставин вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції встановивши, що на час проведення державним реєстратором реєстрації права власності на спірне нерухоме майно, в порушення вимог частини третьої статті 37 Закону України "Про іпотеку" висновок про оцінку предмета іпотеки був відсутній, дійшов обґрунтованого висновку про недотримання механізму позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки, що є самостійною і достатньою підставою для задоволення позовних вимог, яку скаржник належним чином не спростував з урахуванням передбачених процесуальним законом підстав касаційного оскарження.

115. Усі інші доводи касаційної скарги (в тому числі в частині доводів скаржника, обґрунтованих пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України (пункти 34, 35 цієї постанови)), зокрема, в частині оцінки законності дій приватного нотаріуса Татаринцевої Є. А. щодо прийняття рішення по припиненню судового обтяження на спірне нерухоме майно, доведеності факту отримання іпотекодавцем письмової вимоги іпотекодерджателя, відсутності арешту на спірне іпотечне майно на час вчинення державним реєстратором (приватним нотаріусом Тишко І. О.) оспорюваної реєстраційної дії, Суд відхиляє, оскільки вони (з огляду на зазначене вище) не мають вирішального значення для правильного вирішення цього спору (за умови наявності неспростованої скаржником окремої і самостійної підстави для задоволення позову) та/або не підпадають під правове регулювання частини другої статті 287 ГПК України, а тому Суд в силу приписів статей 287 і 300 ГПК України не надає їм оцінку.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

116. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

117. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (стаття 309 ГПК України).

118. Звертаючись із касаційною скаргою, скаржник, в межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, не спростував наведених висновків суду апеляційної інстанції та не довів неправильного застосування ним норм матеріального і процесуального права як необхідної передумови для скасування оскаржуваного судового рішення у справі.

119. За таких обставин, касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу ТОВ "ФК "Поліс" залишити без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного господарського суду - без змін.

Розподіл судових витрат

120. Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржуване судове рішення, відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Поліс" залишити без задоволення.

2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 25.11.2021 у справі № 910/3867/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Случ

Судді Н. О. Волковицька

С. К. Могил