Ухвала

від 11.09.2023 по справі 300/6056/23

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про відмову у відкритті провадження

"11" вересня 2023 р.справа № 300/6056/23

м. Івано-Франківськ

Суддя Івано-Франківського окружного адміністративного суду Микитин Н.М., перевіривши матеріали позовної заяви Державного підприємства "Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№41)" до Коломийського відділу державної виконавчої служби у Коломийському районі Івано-Франківської області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправними та скасування постанов про арешт майна та зняття арешту з майна, -

В С Т А Н О В И В:

Державне підприємство "Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№41)" звернулося до суду з позовом до Коломийського відділу державної виконавчої служби у Коломийському районі Івано-Франківської області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправними, скасування постанови про арешт майна у виконавчих провадженнях №58520135 від 17.04.2019, №61960245 від 07.05.2020 та зняття арешту з майна.

Приписами пункту 4 частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.

Вирішуючи питання щодо відкриття провадження у даній справі, суд зазначає наступне.

У відповідності до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Частиною 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Згідно пункту 1 частини 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Суд зазначає, що процесуальні відносини, пов`язані з оскарженням рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, регулюються процесуальним законодавством різних судових юрисдикцій, зокрема Кодексом адміністративного судочинства України (стаття 287), Цивільним процесуальним кодексом України (розділ VII), Господарським процесуальним кодексом України (розділ VI).

Стаття 287 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця.

Так, згідно частини 1 статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Таким чином, необхідною умовою для реалізації позивачем права на звернення до адміністративного суду з позовною заявою про оскарження рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби є відсутність іншого порядку судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності такого суб`єкта.

Із змісту позовної заяви та доданих до неї документів слідує, що позивач просить суд визнати протиправними та скасувати постанову про арешт нерухомого майна ДП "Підприємство ДКВС України (№41)", винесену державним виконавцем Коломийського відділу Державної виконавчої служби у Коломийському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства у виконавчому провадженні №58520135 від 17.04.2019 при примусовому виконанні судового наказу,виданого Господарським судом Івано-Франківської області та постанову про арешт нерухомого майна ДП "Підприємство ДКВС України (№41)" винесену державним виконавцем Коломийського відділу Державної виконавчої служби у Коломийському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства у виконавчому провадженні №61960245 від 07.05.2020 при примусовому виконанні судового наказу,виданого Господарським судом Івано-Франківської області.

У відповідності до частини 1 статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Відтак, критеріями визначення юрисдикції судів щодо вирішення справ з приводу оскарження рішень дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення є юрисдикційна належність суду, який видав виконавчий документ.

Згідно частини 1 статті 339 Господарського процесуального кодексу, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Відповідно до частини 1 статті 340 Господарського процесуального кодексу, скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.

Аналіз наведених правових норм та обставин справи дає підстави для висновку про те, що спір щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності державного чи приватного виконавця під час виконання судового рішення у господарській справі, винесеного господарським судом за правилами господарського судочинства, належить до юрисдикції суду, який видав виконавчий документ, і його потрібно розглядати в порядку господарського судочинства.

Аналогічним є правовий висновок, викладений, зокрема, у постанові Верховного Суду від 28 квітня 2022 року у справі №640/28341/21.

Згідно частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що Державне підприємство "Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№41)" як боржник у виконавчих провадженнях №58520135 та №61960245 з примусового виконання судових наказів, має право на звернення до Господарського суду Івано-Франківської області в порядку господарського судочинства зі скаргою на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця під час виконання судового рішення у справах, ухвалених відповідно до норм Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини поняття "суд, встановлений законом" передбачає розуміння суду, як юрисдикційного органу, що вирішує питання, віднесені до його компетенції на підставі норм права, відповідно до встановленої процедури. Цей орган має бути встановлений законом. ЄСПЛ у рішеннях наголосив, що поняття "суд, встановлений законом", стосується не тільки юридичного підґрунтя самого по собі існування "суду", але також і дотримання судом спеціальних норм, які регулюють його юрисдикцію, підсудність, повноваження судді ("Coeme та інші проти Бельгії" №3249296, рішення від 22 червня 2000 року; "Gurov проти Молдови" №3645502, рішення від 11 липня 2006 року; "Олександр Волков проти України" №21722/11, рішення від 9 січня 2013 року; "DMD Group A.S. проти Словаччини" №1933403, рішення від 5 жовтня 2010 року; "Сокуренко і Стригун проти України" №№29458/04 та 29465/04, рішення від 20 липня 2007 року).

За вимогами частини 1 статті 18 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства між собою - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є предмет спору, суб`єктний склад та характер спірних матеріальних правовідносин. Таким критерієм може бути також і пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Враховуючи те, що чинним законодавством встановлений інший порядок судового оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб органів державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку, що цю справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, оскільки цей спір підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства місцевим господарським судом.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Враховуючи наведене, керуючись статтями 5,19, 170, 241-243, 248, 287, Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, -

У Х В А Л И В:

Відмовити Державному підприємству "Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№41)" у відкритті провадження в справі за позовом до Коломийського відділу державної виконавчої служби у Коломийському районі Івано-Франківської області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправними та скасування постанов про арешт майна та зняття арешту з майна.

Копію цієї ухвали, разом з позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами, невідкладно надіслати особі, яка подала позовну заяву.

З врахуванням приписів частини 6 статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України, роз`яснити Державному підприємству "Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№41)", що заявлені вимоги відносяться до юрисдикції господарського суду, а саме Господарського суду Івано-Франківської області та підлягають розгляду в порядку господарського судочинства.

Повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку.

Відповідно до статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складання в повному обсязі, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту підписання суддею.

Суддя Микитин Н.М.