Рішення

від 30.08.2023 по справі 308/2467/22

УЖГОРОДСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 308/2467/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 серпня 2023 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:

Головуючої судді - Бенца К.К.

при секретарі Майор Ю.В.

за участю:

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши увідкритомусудовомузасіданнівзалісудув м.Ужгородцивільнусправу за правилами спрощеного позовного провадженняза позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Обласний центр нейрохірургії та неврології» Закарпатської обласної ради про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Ужгородського міськрайонного суду з позовною заявою до Комунального некомерційного підприємства «Обласний центр нейрохірургії та неврології» Закарпатської обласної ради про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Позов мотивуєтим,що він перебував у трудових відносинах із Комунальним некомерційним підприємством «Обласний центр нейрохірургії та неврології» Закарпатської обласної ради , згідно наказу № 122 Ка від 29.04.2021 р. прийнятий на 0,25 ставки асистента ерготерапевта та 0,25 ставки асистента фізичного терапевта відділення цереброваскулярної патології до Комунального некомерційного підприємства «Обласний центр нейрохірургії та неврології» Закарпатської обласної ради з 05.05.2021 року. З 01.10.2021 року переведений на 0,25 ставки асистента ерготерапевта та 0,25 ставки асистента фізичного терапевта мультидисциплінарної реабілітаційної групи діагностично - амбулаторного відділення відповідно до наказу № 275-к від 01.10.2021 року в цьому ж закладі.

Вказує на те, що 05.01.2022 року його ознайомлено з повідомленням «Про обов`язкове профілактичне щеплення від COVID-19» в усній формі, яким повідомлено про вімогу в строк до 31.01.2022 року надати окумент, який підтверджуватиме наявність профілактичного щеплення від COVID-19 або довідку про абсолютні протипоказання та попереджено, що в разі ненадання одного із зазначених документів , з 31.01.2022 року його буде відсторонено від роботи без збереження заробітної плати, що є грубим порушенням вимог статті 19 Конституції України, права позивача на конфіденційність та повагу до його приватного життя.

Позивач вказує на те, що 31.01.2022 року директором Комунального некомерційного підприємства «Обласний центр нейрохірургії та неврології» Закарпатської обласної ради видано наказ № 28-к від 31.01.2022 року «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 » , яким відповідно до ч.2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06.04.2000 року № 1645 ІІІ, наказу МОЗ Про затвердження змін до Переліку професій , виробництв та рганізацій , працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням від 30.11.2021 року № 2664 , п. 41 Постанови КМУ від 09.12.2020 року № 1236 відсторонено його, ОСОБА_1 ерготерапевта та асистента фізичного терапевта мультидисциплінарної реабілітаційної групи діагностично - амбулаторного відділення від роботи з 31.01.2022 року без збереження заробітної плати на час відсутності щеплення проти COVID-19.

Позивач вважає наказ про відсторонення незаконним, таким, що не відповідає чинному законодавству та грубо порушує його трудові права.

Позивач зазначає про відсутність законної підстави для відсторонення його від роботи з посиланням на положення ст. ст. 21,43,46 Конституції України. Зазначає, що не порушував законодавство про працю, яке б стало підставою для відсторонення. Така підстава, відсторонення , як відмова виконувати розпорядження державного органу , нормами ст. 46 КЗпП України не передбачено , а відсторонення можливе тільки з підстав , що визначені законодавством , зокрема ст. 46 КЗпП.

Позивач у позовній заяві вказує на те, що належними , визначеними законодавством , доказами фактичних підстав для відсторонення є форма № 063-2/о , письмове підтвердження , акт присутності свідків ( відповдно покази свідків) або подання відповідних посадових осіб державної санітарно- епідеміологічної служби, а не відмова особи надати документи, що містять лікарську таємницю , в тому числі , що стосується щеплення чи наявності протипоказань.

Зазначає, що відповідно до приписів Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та обєктах пиймають головний державний санітарний лікар України , отже повноваження належать санітрному лікарю , а не МОЗ України без належної на те компетенції. Окрім того вказує на те що єдиним нормативно правовим актом, який визначає перелік обов`язкових щеплень є Календар профілактичних щеплень в Україні , а МОЗ України може встановити лише перелік професій чи виробництв.

Оскільки жодним законом не передбачено порядку відсторонення від роботи через відсутність щеплення та обов`язковості щеплення від COVID-19, а тому позивач вважає спірний наказ протиправним.

Позивач зазначає що рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на території України головним державним санітарним лікарем України не приймалося, а було лише прийнято рішення про затвердження переліку професій , проте обовязкової вакцинації від COVID-19 в переліку немає, а нормативно правовий колапс на думку позивача викликаний виключно діями влади , а відтак відсторонення з підстав ч.2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» є незаконним та безпідставним.

Вказує на те, що відповідачем не було дотримано положення ч.3 ст. 32 КЗпП України , не повідомлено позивача про зміну істотних умов праці не пізніше ніж за два місяці від відсторонення від роботи.

Окрім того вказує на відсутність зафіксованого у порядку передбаченому Законом факту відмови у вакцинації. Вважає вимогу відповідача надати конфіденційну інформацію про стан його здоров`я без його згоди є незаконною.

Посилаючись на викладене, на положення Конституції України, статей КЗпП України, вважаючи наказ незаконним, позивач просить суд: визнати незаконним та скасувати наказ КНП «ОКЦНН» ЗОР від 31.01.2022 року №28-К «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 » та стягнути з КНП «ОКЦНН» ЗОР на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 31 січня 2022 року по день ухвалення судового рішення у справі або допущення до роботи та стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати та витрати на правову допомогу.

Представником відповідача подано до суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого проти задоволення позову заперечує, вважає дану позовну заяву безпідставною, необґрунтованою та зазначає, що наказом КНП «ОКЦНН» ЗОР від 31 січня 2022 року №28-к «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 », було відсторонено позивача з роботи з посади асистента фізичного терапевта мультидисциплінарної реабілітаційної групи діагностично-амбулаторного відділення КНП «ОКЦНН» ЗОР у зв`язку з ненаданням сертифікату про вакцинацію від COVID-19.

Відповідно до частин 1-2 статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб.

У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Пунктом 41-6 постанови Кабінету Міністрів України №1236 від 09.12.2020 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», з наступними змінами, керівники державних органів (державної служби), керівники підприємств, установ та організацій мають забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 №2153;

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19, яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових щеплень проти COVID-19 відповідно до статі 46 Кодексу законів про працю України, частини 2 статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини 3 статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я.

Представник відповідача у відзиві зазначає, що Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 30.11.2021 №2664 «Про затвердження Змін до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» доповнено вищевказаний Перелік7-9 новими пунктами такого змісту:

«7. Органів місцевого самоврядування;

8. Закладів охорони здоров`я державної та комунальної форми власності;

9. Комунальних підприємств, установ та організацій.».

Таким чином, вказує на те, що відсторонення ОСОБА_1 було правомірно проведено відповідно до вимог частини 2 статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06 квітня 2000 р. №1645-ІІІ, пункту 41-6 Постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236 та наказу Міністерства охорони здоров`я України від 30.11.2021 №2664 «Про затвердження Змін до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням».

Згідно статуту, заклад охорони здоров`я в якому працює позивач ОСОБА_1 являється комунальним унітарним некомерційним підприємством.

Очевидним є той факт, що дана норма розповсюджується і на працівників Комунального некомерційного підприємства «Обласний клінічний центр нейрохірургії та неврології» Закарпатської обласної ради.

Звертає увагу, що наказ МОЗ №2664 офіційно опубліковано в газеті «Офіційний вісник України» від 31.12.2021 №100, тож він почав діяти 31 січня 2022 року.

Так, з 31 грудня 2021 року на період дії карантину, на виконання вимог законодавства, КНП «ОКЦНН» ЗОР видано наказ від 31.12.2021 №126-А «Про обов`язкову вакцинацію проти COVID-19», відповідно до якого керівники структурних підрозділів зобов`язані довести до відома підлеглих працівників про необхідність вакцинації проти COVID-19 (копія наказу додається).

На підставі пункту 2.1. цього наказу всім працівникам КНП «ОКЦНН» ЗОР було видано повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19.

17 січня 2022 року позивач відмовився ознайомлюватися із зазначеним повідомленням, тому текст повідомлення йому було зачитано вголос у присутності свідків, про що складено відповідний АКТ від 17.01.2022 №2 (копія акту - додається).

Слід відзначити, що в тексті повідомлення зазначено, якщо до 30 січня позивач не надасть одного із зазначених документів (а саме: документ про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 або медичний висновок про абсолютні протипоказання до вакцинації проти гострої респіраторної хвороби), то 31 січня 2022 року ОСОБА_1 відстороняють від роботи без збереження заробітної плати.

31 січня 2022 року позивачу було запропоновано надати документ про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 або медичний висновок про абсолютні протипоказання до вакцинації проти гострої респіраторної хвороби. Однак, жодних із зазначених вище документів позивач не надав, про що було складено відповідний АКТ від 31.01.2022 №2 (копія акту додається).

Згідно абзацу 2 підпункту 3 пункту 41 -6 Постанови Кабінету Міністрів України №1236 від 09.12.2020 року, відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються.

На цій підставі, керівником КНП «ОКЦНН» ЗОР було видано наказ від 31.01.2022 року №28-к «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 » на час відсутності щеплення проти COVID-19 (копія наказу- додається). Із вказаним наказом ОСОБА_1 ознайомлений 31.01.2022 року, що засвідчено особистим підписом позивача.

Виходячи з цього, відстороняючи позивача від роботи, керівництво КНП «ОКЦНН» ЗОР діяло в спосіб та в межах повноважень, передбачених законом, вказавши підстави та строк такого відсторонення.

Зазначає, що статтею 46 Кодексу законів про працю України встановлено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Відсторонення через відсутність щеплення це якраз той самий «інший випадок, передбачений законодавством». Міністерство охорони здоров`я має право визначити перелік категорій професій з огляду на потенційну небезпеку для суспільства на підставі Закону України «Про захист від інфекційних хвороб», а постанова Кабінету Міністрів України, в свою чергу, зобов`язує здійснювати таке відсторонення від роботи (пункті 19 постанови КМУ «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 р. № 1236» від 20.10.2021 № 1096).

Так, як позивач є працівником закладу охорони здоров`я комунальної форми власності, не пройшов обов`язкове профілактичне щеплення від COVID-19, не має протипоказань до вакцинації, керівник КНП «ОКЦНН» ЗОР зобов`язаний був, відповідно до діючого законодавства відсторонити позивача від роботи.

Тимчасове увільнення працівника від виконання ним його трудових обов`язків у порядку відсторонення від роботи (на умовах та підставах встановлених законодавством) за своєю суттю не є дисциплінарним стягненням, а є особливим запобіжним заходом. Застосовується такий захід у виняткових випадках, і має за мету відвернення та/або попередження негативних наслідків.

Представник відповідача у відзиві вказує на те, що обов`язкова вакцинація певної категорії громадян від COVID-19 задля попередження його поширення серед населення є виправданою та такою, що не порушує статтю 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Звертає увагу, що вимога роботодавця про надання сертифікату про профілактичне щеплення проти COVID-19 або медичного висновку про абсолютне протипоказання до такої вакцинації, не є втручанням в приватне життя позивача, оскільки така вимога не суперечить Конвенції про захист прав і основоположних свобод, зокрема статті 8 Конвенції «Право на повагу до приватного і сімейного життя», а також практиці Європейського суду з прав людини.

У даному питанні привалює принцип важливості суспільних інтересів над особистими, коли таке втручання має об`єктивні обставини.

Тимчасове відсторонення позивача від роботи в КНП «ОКЦНН» ЗОР не обмежує реалізацію його конституційного права на працю як такого, яке він може отримати у інших формах.

Будь-яке право об`єктивно кореспондується з обов`язками, зокрема, в даному випадку, права на працю, пов`язане із обов`язком проходження профілактичних щеплень, що має на меті запобігти поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19 та потребою забезпечити охорону здоров`я населення та необхідністю контролювати поширення інфекційного захворювання.

Враховуючи викладене, відсторонення від роботи позивача не є втручанням в його право на працю та право заробляти на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, яке закріплене Конституцією України.

Посилання позивача на норму трудового законодавства про те, що він повинен був бути повідомлений не пізніше, ніж за два місяці про зміну істотних умов праці вважає безпідставною.

Частиною 3 статті 32 Кодексу законів про працю України визначено, що у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, допустима зміна істотних умов праці, якщо робота продовжується за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Звертає увагу, що дана стаття визначає істотні умови, зміна яких потребує завчасного попередження, а саме зміна: систем та розмірів оплати праці, пільг, встановлення або скасування неповного робочого часу, режиму роботи, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших, про які працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці

Вважає, що відсторонення від роботи працівників у зв`язку з відмовою або ухиленням від вакцинації проти COVID-19, не викликано змінами в організації виробництва і праці. Відсторонення від роботи працівників у зв`язку з відмовою або ухиленням від вакцинації проти COVID-19 обумовлено нормами санітарного законодавства.

Отже, ототожнення обов`язкової вакцинації проти COVID-19 з істотними умовами праці несе пряму загрозу звільнення для працівників, які відмовляються від проведення обов`язкових щеплень (лист Мінекономіки від 22.12.2021 №4712-06/60382-07).

Таким чином, попереджати працівників про необхідність отримати обов`язкове щеплення проти COVID-19 за 2 місяці не потрібно, і звільняти працівників, які ухиляються або відмовляються вакцинуватися заборонено.

Позиція позивача про те, що без його згоди від нього незаконно вимагають надати конфіденційну інформацію про стан здоров`я на думку представника відповідача є абсолютно безпідставною.

Право на медичну таємницю закріплене в Законі України «Основи законодавства України про охорону здоров`я». Відповідно до частини 2 статті 39-1 вищевказаного Закону забороняється вимагати та надавати за місцем роботи інформацію про діагноз та методи лікування пацієнта. Право на таємницю про стан здоров`я, закріплене у статті 286 Цивільного кодексу України. Разом з тим, інформація про COVID-19 сертифікат та щеплення в переліку документів, що підпадають під медичну таємницю, в українському законодавстві немає. Відтак, COVID-19 сертифікат не є медичною таємницею.

Така позиція викладена у практиці Верховного суду, який стверджує наступне (постанова від 10.03.2021р. у справі №331/5291/19):

«Вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб, з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я зацікавлених осіб, є виправданою. Тобто в даному питанні превалює принцип важливості суспільних інтересів над особистими, однак лише у тому випадку, коли таке втручання має об`єктивні підстави тобто було виправданим».

Отже, держава, встановивши відсторонення працівників медичної сфери від виконання обов`язків, які не мають профілактичного щеплення, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всіх учасників медичного процесу, в тому числі й самих пацієнтів. Втручання у вигляді обов`язковості певних щеплень ґрунтується на законі, має виправдану мету, є пропорційним для досягнення такої мети, та цілком необхідним у демократичному суспільстві.

З огляду на викладене, вважає, що обов`язкова вакцинація певної категорії громадян від COVID-19 (захворювання, яке згідно наказу МОЗ України від 19.07.95 № 133 належить до особливо небезпечної інфекційної хвороби) задля попередження його поширення серед населення є виправданим та таким, що не порушує статтю 8 Конвенції.

Вважаєють, що Комунальне некомерційне підприємство «Обласний клінічний центр нейрохірургії та неврології» Закарпатської обласної ради, не порушило жодних вимог чинного законодавства України, відстороняючи позивача від виконуваної роботи.

Вказує , що відповідач видавши оспорюваний наказ, застосував відсторонення позивача від роботи, оскільки це прямо передбачено на законодавчому рівні. Так, зокрема, відповідно до постанови КМУ № 1236 (в оновленій редакції) саме керівники державних органів (державної служби), керівники підприємств, установ та організацій мають забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 4 жовтня 2021 р. № 2153;

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України,частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що:

на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»;

відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;

строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Оскільки норми щодо примусової вакцинації в законодавстві України не міститься, тому діюче законодавство у разі відсутності обов`язкової вакцинації дозволяє відсторонювати таких працівників без виплати заробітної плати.

Крім того, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 квітня 2020 року у справі № 761/12073/18 (провадження № 61-13444св19) зазначено, що «відсторонення працівника від роботи - це призупинення виконання ним своїх трудових обов`язків за рішенням уповноважених на це компетентних органів з підстав, передбачених законодавством, що, як правило, відбувається з одночасним призупиненням виплати йому заробітної плати. Відсторонення від роботи можливе лише у випадках, що передбачені законодавством. Про це оголошується наказом або розпорядженням керівника підприємства, установи чи організації, і про це працівник повинен бути повідомлений. Термін відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Просив суд відмовити у задоволенні й позовних вимог у повному обсязі та стягнути з позивача витрати на професійну правничу допомогу.

Позиція сторін справи :

Позивач в судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримав повністю з підстав та мотивів викладених у позові, просив суд їх задовольнити.

Представник позивача в судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримав повністю з підстав та мотивів викладених у позові, просив суд їх задовольнити. Надав пояснення аналогічні викладеним у позові.

Представник відповідача в судовому засіданні заявлені позовні вимоги не визнав з підстав та мотивів викладених у відзиві, просив суд відмовити у їх задоволенні. Надав пояснення аналогічні викладеним у відзиві. Просив суд врахувати правові висновки викладені ВП ВС у постанові від 16.12.2022 року у справі № 130/3548/21 .

Заяви, клопотання:

18.03.2022 року представником відповідача подано до суду клопотання про ознайомлення з матеріалами справи;

18.03.2022 року представником відповідача подано до суду клопотання про відкладення розгляду справи;

14.09.2022 року позивачем подано до суду копію запису з трудової книжки;

В ході розгляду справи проведені наступні процесуальні дії:

21.02.2022 року Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду відкрито провадження у справі в порядку спрощеного провадження з викликом сторін.

Заслухавши вступне слово позивача, представника позивача, представника відповідача , вивчивши та перевіривши в судовому засіданні матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичніобставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті суд приходить до наступного.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Статтею 12 ЦПК України, визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповіднодоч.1ст.81ЦПКУкраїникожнасторонаповиннадовеститіобставини,наяківонапосилаєтьсяякнапідставусвоїхвимогабозаперечень,крім випадків,встановлених цим Кодексом. Частиною 5 даної статтіпередбачено,що доказиподаються сторонами та іншими учасниками справи,ач.6 що доказуваннянеможе ґрунтуватисяна припущеннях.

Згіднозч.7ст.81ЦПКУкраїнисуднеможезбиратидокази,щостосуютьсяпредметаспору,звласної ініціативи,крімвитребування доказівсудомувипадку,коливін маєсумніви у добросовісному здійсненні учасникамисправиїхніх процесуальнихправ абовиконанні обов`язків щододоказів, а такожіншихвипадків,передбаченихцимКодексом.

Доказамиєбудь якідані,напідставіякихсудвстановлюєнаявністьабовідсутність обставин (фактів),щообґрунтовуютьвимогиізаперечення учасниківсправи,таінших обставин, які маютьзначення длявирішеннясправи(ч.1ст.76ЦПКУкраїни).

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин :

Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах із Комунальним некомерційним підприємством «Обласний центр нейрохірургії та неврології» Закарпатської обласної ради . Наказом Комунального некомерційного підприємства «Обласний центр нейрохірургії та неврології» Закарпатської обласної ради № 122 Ка від 29.04.2021 р. ОСОБА_1 прийнятий на 0,25 ставки асистента ерготерапевта та 0,25 ставки асистента фізичного терапевта відділення цереброваскулярної патології Комунального некомерційного підприємства «Обласний центр нейрохірургії та неврології» Закарпатської обласної ради з 05.05.2021 року, що стверджується відповідним записом у трудовій книжці, копія наявна в матеріалах справи.

Судом встановлено, що з 01.10.2021 року ОСОБА_1 переведений на 0,25 ставки асистента ерготерапевта та 0,25 ставки асистента фізичного терапевта мультидисциплінарної реабілітаційної групи діагностично - амбулаторного відділення Комунального некомерційного підприємства «Обласний центр нейрохірургії та неврології» Закарпатської обласної ради відповідно до наказу № 275-к від 01.10.2021 року , що стверджується відповідним записом у трудовій книжці, копія наявна в матеріалах справи.

КНП «ОКЦНН» ЗОР видано наказ від 31.12.2021 №126-А «Про обов`язкову вакцинацію проти COVID-19», відповідно до якого керівники структурних підрозділів зобов`язані довести до відома підлеглих працівників про необхідність вакцинації проти COVID-19 (копія наказу додається). ( а.с. 61-62)

На підставі пункту 2.1. цього наказу працівникам КНП «ОКЦНН» ЗОР було видано повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19.

Слід відзначити, що в тексті повідомлення ОСОБА_1 зазначено, якщо до 30 січня 2022 року ОСОБА_1 не надасть одного із зазначених документів (а саме: документ про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 або медичний висновок про абсолютні протипоказання до вакцинації проти гострої респіраторної хвороби), то 31 січня 2022 року ОСОБА_1 відстороняють від роботи без збереження заробітної плати. ( а.с. 56-57)

Як встановлено судом, 17 січня 2022 року ОСОБА_1 відмовився ознайомлюватися із зазначеним повідомленням та отримувати його, тому текст повідомлення ОСОБА_1 було зачитано вголос у присутності свідків, про що складено відповідний АКТ від 17.01.2022 №2 (копія акту - додається). ( а.с. 58-59)

Як встановлено судом, 31 січня 2022 року ОСОБА_1 було запропоновано надати документ про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 або медичний висновок про абсолютні протипоказання до вакцинації проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 на підставі листа повідомлення від 05.01.2022 року № 2. Однак, жодних із зазначених вище документів ОСОБА_1 не надав, відмовився ,про що було складено відповідний АКТ від 31.01.2022 №2 (копія акту додається). ( а.с. 60)

Як встановлено судом, КНП «ОКЦНН» ЗОР було видано наказ від 31.01.2022 року №28-к «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 » згідно якого ОСОБА_1 відсторонено від роботи з 31.01.2022 року без збереження заробітної плати на час відсутності щеплення проти COVID-19 (копія наказу- додається). Із вказаним наказом ОСОБА_1 ознайомлений 31.01.2022 року, що засвідчено особистим підписом ОСОБА_1 ( а.с. 63)

Як зазначено в наказі №28-к від 31.01.2022 року «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 », підставою видачі цього наказу є : повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 ОСОБА_1 від 05.01.2022 року №2, Акт про відмову ознайомитись та отримати лист-повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 №2, Акт про відмову ОСОБА_1 надати документ про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 від 31.01.2022 року №2.

Нормативно-правове обґрунтування :

Відповідно достатті 43 Конституції Україникожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Щодо проведення обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19 відповідно до закону

Медична допомога - діяльність професійно підготовлених медичних працівників, спрямована на профілактику, діагностику та лікування у зв`язку з хворобами, травмами, отруєннями і патологічними станами, а також у зв`язку з вагітністю та пологами (абзац п`ятий частини першої статті 3 Закону України № 2801-XII «Основи законодавства України про охорону здоров`я» (далі - Закон № 2801-XII)у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

За змістом пункту «б» частини першої статті 10 Закону № 2801-XII громадяни зобов`язаніу передбачених законодавством випадках робити щеплення. Щодо окремих особливо небезпечних інфекційних захворювань можуть здійснюватися обов`язкові медичні огляди, профілактичні щеплення, лікувальні та карантинні заходи в порядку, встановленому законами України (друге речення частини другої статті 30 цього Закону).

Медичне втручання (застосування методів діагностики, профілактики або лікування, пов`язаних із впливом на організм людини) допускається лише в тому разі, коли воно не може завдати шкоди здоров`ю пацієнта. Медичне втручання, пов`язане з ризиком для здоров`я пацієнта, допускається як виняток в умовах гострої потреби, коли можлива шкода від застосування методів діагностики, профілактики або лікування є меншою, ніж та, що очікується в разі відмови від втручання, а усунення небезпеки для здоров`я пацієнта іншими методами неможливе (частини перша та друга статті 42Закону № 2801-XII).

Статтею 284 ЦК України передбачено, що надання медичної допомоги фізичній особі, яка досягла чотирнадцяти років, провадиться заїї згодою. Повнолітня дієздатна фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій і може керувати ними, має право відмовитися від лікування.

Статтею 43 Закону№ 2801-XII визначено, що для застосування методів діагностики, профілактики та лікування необхідна згода інформованого відповідно до статті 39 цих Основ пацієнта.

Частиною шостою статті 12 Закону№ 1645-ІІІтакож передбачено, що повнолітнім дієздатним громадянам профілактичні щеплення проводяться заїх згодою після надання об`єктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення; якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов`язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків.

Згідно із частиною сьомою цієї статті відомості про профілактичні щеплення, поствакцинальні ускладнення та про відмову від обов`язкових профілактичних щеплень підлягають статистичному обліку і вносяться до відповідних медичних документів. Медичні протипоказання, порядок проведення профілактичних щеплень та реєстрації поствакцинальних ускладнень установлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Аналізуючи викладене, слід дійти висновку, що для отримання профілактичного щеплення, в тому числі проти COVID-19, необхідна згода працівника, який отримав повну й об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього тощо. Роботодавець має довести до відома працівника наслідки для виконання трудових обов`язків відмови чи ухилення працівника від обов`язкового профілактичного щеплення, а лікар - надати об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього для здоров`я та можливі поствакцинальні ускладнення. Відмова поінформованого працівника від проведення обов`язкового профілактичного щеплення чи факт ухилення від останнього мають бути належно підтвердженими.

Щодо відсторонення від роботипрацівника, який не пройшовобов`язкового профілактичного щепленнявід COVID-19, на підставі закону

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується (частина перша статті 43 Конституції України). За змістом частини другої цієї статті держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом (частина четверта вказаної статті).

Частиною першою статті 46 КЗпП України передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі:

- появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння;

- відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони;

- в інших випадках, передбачених законодавством.

Термін «законодавство» досить широко використовується у правовій системі, в основному в значенні сукупності законів та інших нормативно-правових актів, які регламентують ту чи іншу сферу суспільних відносин. Цей термін використовує і Конституція України (статті 9, 19, 118, пункт 12 розділу XV «Перехідні положення»). У законах залежно від важливості та специфіки суспільних відносин, що регулюються, цей термін вживається в різних значеннях: в одних маються на увазі лише закони; в інших в обсяг поняття «законодавство» включаються як закони та інші акти Верховної Ради України, так і акти Президента України, Кабінету Міністрів України, а в деяких випадках - також і нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади.

Конституційний Суд України у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 КЗпП України (рішення від 09 липня 1998 року № 12-рп/98) офіційно розтлумачив термін «законодавство». Так, Конституційний Суд України дійшов висновку, що термін «законодавство», який вживається в частині третій статті 21 КЗпП України щодо визначення сфери застосування контракту як особливої форми трудового договору, потрібно розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України,декрети і постанови Кабінету Міністрів України,прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.

У рішенні № 10-р/2020 від 28 серпня 2020 року у справі№ 1-14/2020(230/20)за конституційним поданням Верховного СудуВелика Палата Конституційного Суду України зазначила, що «обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України. Таке обмеження може встановлюватисявиключно законом- актом, ухваленим Верховною Радою України як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такогообмеження підзаконним актом суперечитьстаттям 1, 3, 6, 8, 19, 64Конституції України» (абзац другий пункту 3.2 мотивувальної частини).

Відповідно до абзацу другого частини четвертої статті 4 Цивільного кодексу України якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням цього Кодексу або іншому закону, застосовуються відповідні положення цього Кодексу або іншого закону.

Згідно з пунктами «б», «г» статті 10 Закону № 2801-XII громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.

Закон № 1645-ІІІ визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов`язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.

За статтею 1 Закону № 1645-ІІІ протиепідемічні заходи - це комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій.

Стаття 11 цього Закону визначає, що організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров`я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян.

Частиною першою cтатті 12 Закону № 1645-ІІІпередбачено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разівідмовиабоухилення від обов`язкових профілактичних щепленьу порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт (речення перше та друге частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (речення третє частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями (частина третя статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України (частина четверта статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Профілактичні щеплення проводятьсяпісля медичного огляду особив разівідсутності у неї відповідних медичних протипоказань(речення перше частини шостої статті 12 Закону № 1645-ІІІ).

Згідно із Положенням про Міністерство охорони здоров`я України (далі - Положення про МОЗ), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90), МОЗ є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидіїВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, попередження та профілактики неінфекційних захворювань.

Накази МОЗ, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов`язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами (пункт 8 вказаного Положення).

Наказом МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік № 2153). У первинній редакції до цього переліку ввійшли: працівники центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Наказом МОЗ від 01 листопада 2021 року № 2393 «Про затвердження змін до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», який набрав чинності 09 грудня 2021 року, Перелік № 2153 було доповнено пунктами 4-6, відповідно до яких у Перелік увійшли також працівники: підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади; установ і закладів, що надають соціальні послуги, закладів соціального захисту для дітей, реабілітаційних закладів; підприємств, установ та організацій, включених до Переліку № 83.

Наказом МОЗ від 30 листопада 2021 року № 2664 «Про затвердження змін до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», який набрав чинності 31 січня 2022 року, Перелік № 2153 доповнено пунктами 7-9, згідно з якими до Переліку увійшли працівники органів місцевого самоврядування, закладів охорониздоров`я державної та комунальної форми власності, комунальних підприємств, установ та організацій.

Наказом МОЗ від 25 лютого 2022 року № 380, який набрав чинності 01 березня 2022 року, зупинено дію наказу МОЗ № 2153 до завершення воєнного стану в Україні, який триває в Україні з 24 лютого 2022 року відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» з подальшими змінами.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096постанову Кабінету Міністрів України № 1236 було доповнено пунктом 41-6, відповідно до якого керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій доручено забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком № 2153;

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та яківідмовляються абоухиляютьсявід проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19відповідно достатті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що:

- на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 КЗпП України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»;

- відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;

- строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26 березня 2022 року № 372 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України № 1236, зокрема на період воєнного стану:

- фізичним особам і суб`єктам господарювання рекомендовано дотримуватися протиепідемічних заходів, спрямованих на запобігання поширенню COVID-19;

- фізичним особам рекомендовано забезпечити отримання повного курсу вакцинації від COVID-19 вакцинами, включеними ВООЗ до переліку дозволених для використання в надзвичайних ситуаціях;

- закладам охорони здоров`я забезпечити готовність до реагування на спалахи COVID-19 в умовах воєнного стану;

- пункт 41-6постанови№ 1236 було доповнено абзацом такого змісту: «Положення цього пункту не застосовуються на період воєнного стану».

Указане вище свідчить про те, що після набрання чинності цими нормативно-правовими актами і до завершення воєнного стану в Україні до працівників, які належать до Переліку № 2153, не може бути застосовано відсторонення від роботи у зв`язку з відсутністю щеплення від COVID-19.

Питання відсторонення від роботи додатково регламентовано в Законі № 4004-XII та Інструкції № 66.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 провадження № 14-82цс22 зазначила, що положенняабзацу шостого частини першої статті 7 Закону № 4004-XIIта Інструкції № 66 не охоплюють порядок відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою чи ухиленнямвід проведення обов`язкових профілактичних щеплень для запобігання захворюванню наCOVID-19. Обов`язки роботодавців щодо забезпечення епідеміологічного благополуччя населення визначені не тільки Законом № 4004-XII. Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 передбачено, що відсторонення працівників в межах відповідних заходів боротьби з пандемією COVID-19 керівник підприємства, установи, організації проводить відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ і частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу». Таким чином, відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом.Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника.

Щодо законностіненарахування працівникові заробітної плативпродовж строку відсторонення від роботи

Частиною другою статті 2 КЗпП України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Згідно із частиною першою статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу, тобто заробітна плата виплачується саме за виконану роботу.

Оскільки під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов`язків та не може виконувати роботу, то такому працівникові заробітна плата в період відсторонення не виплачується, якщо інше не встановлено законодавством.

Чинним законодавством не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19. Водночас колективним та/або трудовим договором, рішенням роботодавця може бути передбачено інші умови.

Належних та допустимих доказів того, що колективний та/або трудовий договір передбачав інші умови до суду не надано сторонами.

Чи переслідувало втручання у право позивачки на повагу до її приватного життя легітимну мету, що випливає зі змісту пункту 2 статті 8 Конвенції

Наказом МОЗ від 25 лютого 2020 року № 521 внесено зміни до Переліку особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб, затвердженого наказом МОЗ від 19 липня 1995 року № 133, доповнено розділ «Особливо небезпечні інфекційні хвороби» пунктом 39, де зазначено COVID-19.

11 березня 2020 року у зв`язку з масштабами поширення SARS-CoV-2 ВООЗ офіційно визнала пандемію COVID-19.

Постановою від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (далі - Постанова № 211) Кабінет Міністрів України в межах усієї території України встановив карантин на період з 12 березня до 03 квітня 2020 року, заборонивши: відвідування закладів освіти її здобувачами; проведення всіх масових заходів, у яких бере участь понад 200 осіб, крім заходів, необхідних для забезпечення роботи органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Спортивні заходи дозволялося проводити без участі глядачів (уболівальників).

Постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2020 року № 215 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211» назву і текст Постанови № 211 викладено в новій редакції.

У подальшому з огляду на незадовільну ситуацію з поширюваністю коронавірусної інфекції постановами Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 року № 392, від 22 липня 2020 року № 641, від 9 грудня 2020 року № 1236, від 17 лютого 2021 року № 104,від 21 квітня 2021 року № 405, від 16 квітня 2021 року № 611, від 11 серпня 2021 року № 855, від 22 вересня 2021 року № 981, від 15 грудня 2021 року № 1336, від 23 лютого 2022 року № 229, від 27 травня 2022 року № 630, від 19 серпня 2022 року № 928, від 23 грудня 2022 року № 1423 карантин неодноразово продовжувався (останнього разу - до 30 квітня 2023 року).Вказані постанови встановлювали низку карантинних заходів та обмежень, суворість яких визначалася з огляду на епідемічну ситуацію в державі та її окремих регіонах.

24 грудня 2020 року МОЗ видало наказ № 3018, яким затвердило «Дорожню карту з впровадження вакцини від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, і проведення масової вакцинації у відповідь на пандемію COVID-19 в Україні у 2021-2022 роках» (далі - Дорожня карта).

З початку реєстрації випадків коронавірусної хвороби COVID-19 в Україні станом на грудень 2020 року було зареєстровано 821 947 підтверджених випадків коронавірусної хвороби COVID-19 (показник захворюваності склав 2158,2 на 100 тис. населення). На той час одужали від коронавірусної хвороби COVID-19 423 704 людини. За час спостереження зареєстровано 13 733 летальних випадків серед людей з підтвердженим діагнозом коронавірусної хвороби COVID-19 (летальність склала 1,7 %).

Дорожня карта передбачала, що імунізація населення безпечною та ефективною вакциною проти коронавірусної хвороби COVID-19 є найважливішим компонентом стратегії Уряду України в подоланні гострої фази пандемії коронавірусної хвороби COVID-19. Загальною метою здійснення масової вакцинації населення стало припинення поширення коронавірусної хвороби COVID-19 в Україні.

Виконання заходів Дорожньої карти мало на меті досягнення таких цілей: скоротити тягар смертей, пов`язаних з коронавірусною хворобою COVID-19; скоротити тягар ускладнень для здоров`я, пов`язаних з коронавірусною хворобою COVID-19. Основним завданням Дорожньої карти протягом 2021-2022 років стало охоплення вакцинацією проти коронавірусної хвороби COVID-19 не менше 50 % населення України. Дорожня карта в первинній її редакції передбачала, що вакцинація від коронавірусної хвороби COVID-19 в Україні буде добровільною для всіх груп населення та професійних груп (згідно з наказом МОЗ № 2362 від 27 жовтня 2021 року абзац про добровільність цієї вакцинації було виключено).

У пункті 7.3 Резолюції Парламентської асамблеї Ради Європи № 2361 (2021) від 27 січня 2021 року «Вакцини проти COVID-19: етичні, правові та практичні міркування» Асамблея закликала держави-члени Ради Європи і Європейський Союзінформувати громадян про те, що вакцинація не є обов`язковою, і ніхто не здійснює політичного, соціального чи іншого тиску для того, щоб провести щеплення тим, хто сам цього не бажає; переконатись, що ніхто не зазнає дискримінації за те, що він не був вакцинований через можливі ризики для здоров`я або не бажає вакцинуватися.

Вакцинація проти COVID-19 в Україні розпочалася 24 лютого 2021 року вакциною «AstraZeneca». Згодом почали застосовувати інші вакцини: «CoronaVac» (з 13 квітня), «Pfizer» (з 19 квітня), «Moderna» (з 20 липня).

За змістом абзацу третього статті1 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» санітарне та епідемічне благополуччя населення - це стан здоров`я населення та середовища життєдіяльності людини, при якому показники захворюваності перебувають на усталеному рівні для даної території, умови проживання сприятливі для населення, а параметри факторів середовища життєдіяльності знаходяться в межах, визначених санітарними нормами.

Незважаючи на попередньо задекларовану добровільність вакцинації для всіх професійних груп, відповідно до статті10 Закону № 2801-XII, статті 12 Закону№ 1645-ІІІ, пункту8 Положення про МОЗ та з метою забезпечення епідемічного благополуччя населення України, попередження інфекцій, керованих засобами специфічної профілактики, 04 жовтня 2021 року МОЗ затвердило Перелік № 2153, якийпередбачав обов`язкове профілактичне щеплення для окремих категорій працівників проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України цього захворювання (вказаний Перелік доповнений наказами МОЗ від 01 та 30 листопада 2021 року № 2393 і № 2664 відповідно). А 27 жовтня 2021 року МОЗ видало наказ № 2362, згідно з яким із Дорожньої карти виключено абзац про добровільність щеплення від COVID-19.

Велика ПалатаВерховного Судуу постановівід 14грудня 2022року у справі№ 130/3548/21провадження №14-82цс22зазначила, що не вбачає підстав для сумнівів у тому, що у відповідний період Україна, поряд з іншими державами, зазнала значних труднощів у сфері охорони здоров`я. Згідно зі статистичними даними в середньому у 2021 році від COVID-19 в Україні помирало 7 168 осіб на місяць. Коронавірусна інфекція COVID-19 у тому році стала другою за частотою причиною смертей українців (12 %) після серцево-судинних захворювань (60,2 %) (https://opendatabot.ua/open/death-statistics). Вказане зумовлювало необхідністьвжиття державою певних обмежувальних заходів, пов`язаних, зокрема, із втручанням у право на повагу до приватного життя для захисту здоров`я населення від хвороби, яка може становити серйозну небезпеку, а саме для запобігання подальшому її поширенню, попередження важких ускладнень у хворих на COVID-19, мінімізації серед них кількості летальних випадків. Така мета відповідно до пункту 2 статті 8 Конвенції є легітимною. Встановивши обов`язковість щеплення проти COVID-19 для окремих категорій працівників як умову продовження виконання ними трудових обов`язків, держава намагалася досягнути цієї мети.

Чи було відсторонення позивача від роботи нагально необхідним і пропорційним легітимній меті втручання в його право на повагу до приватного життя

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) втручання вважатиметься «необхідним у демократичному суспільстві» для досягнення легітимної мети, якщо воно відповідає «нагальній суспільній необхідності» та є пропорційним цій меті, тобто дозволяє її досягнути найменш обтяжливими для людини засобами.З огляду на це в кожній конкретній ситуації треба з`ясовувати, наскільки захід втручання у відповідне право був виправданим.

Нагальна необхідність ужиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров`я населення (зокрема, для попередження поширеннякоронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих наCOVID-19) не викликає сумнівів. Проте слід з`ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення позивача від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети.

За змістом Переліку № 2153 обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають усі працівники визначених цим документом органів, закладів, підприємств, установ, організацій у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 595. Отже, Перелік № 2153 передбачав низку винятків, пов`язаних зі станом здоров`я конкретної людини, із загального правила про обов`язкову вакцинацію зазначених груп працівників незалежно від того, чи є в них об`єктивна необхідність контактувати на роботі з іншими людьми та з якою саме їх кількістю, тобто чи мають підвищений ризик інфікуватися коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню. Критеріїв вибору підприємств, установ та організацій для включення до Переліку № 2153 останній не містить.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 провадження № 14-82цс22 зазначила, що відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо.

Судом встановлено, що позивач є працівником Комунального некомерційного підприємства «Обласний центр нейрохірургії та неврології» Закарпатської обласної ради та обіймав посаду 0,25 ставки асистента ерготерапевта та 0,25 ставки асистента фізичного терапевта мультидисциплінарної реабілітаційної групи діагностично - амбулаторного відділення. Позивач належав до числа працівників, які підлягали обов`язковому профілактичному щепленню відCOVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.Під час виконання трудових обовязків позивач особисто контактує з іншими людьми, як колегами медичними працівниками так і з пацієнтами.

Відповідач стверджував в судовому засіданні , що обіймаючи посаду позивач міг спричинити поширення коронавірусної інфекції серед працівників медичного закладу і пацієнтів, які звертались за медичною допомогою. Позивач, створював загрози, які вимагали вжиття такого суворого заходу втручання у право на повагу до приватного життя, який позбавляв позивача заробітку. За видом його діяльності він не міг виконувати професійні обовязки дистанційно.

З огляду на викладене на переконання суду, таке відсторонення можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самого позивача.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 провадження № 14-82цс22 зазначила, що в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але йоцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як:

-кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих);

-форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим;

-умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження;

- контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 17 квітня 2019 року у справі № 682/1692/17 дійшов висновку, що вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я заінтересованих осіб є виправданою. Принцип важливості суспільних інтересів превалює над особистими правами особи, однак лише тоді, коли таке втручання має об`єктивні підстави та є виправданим.

Аналогічний висновок зробив Верховний Суд і в постановах від 10 березня 2021 року у справі № 331/5291/19 (провадження № 61-17335св20), від 20 березня 2018 року у справі № 337/3087/17 (провадження № К/9901/283/18), від 08 лютого 2021 року у справі № 630/554/19 (провадження № 61-6307св20).

Надаючи правову оцінку наказу про відсторонення позивача, суд дійшов висновку про його правомірність і законність відсторонення позивача від займаної посади, оскільки відсторонюючипозивача від роботи, відповідач діяв у спосіб та в межах повноважень, передбачених законом, зокрема статтею 46 КЗпП України та частиною другою статті 12 Закону № 1645-ІІІ. У наказі про відсторонення зазначені підстави та строк такого відсторонення. Дії роботодавця в цьому випадку, на думку суду були пропорційними переслідуваній легітимній меті, для досягнення якої держава передбачила можливість відсторонення працівника від роботи.З огляду на це суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відповідно дост. 89 ЦПК України,судоцінює доказиза своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних усправі доказів. Жоден доказне має длясуду наперед встановленогозначення.Судоцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, атакож достатність івзаємнийзв`язок доказів в їх сукупності.

Згідно ізст.263 Цивільного процесуального кодексу України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейськийсудзправлюдини вказав,щоп.1статті6Конвенціїзобов`язуєсудидавати обґрунтуваннясвоїхрішень,алеценеможесприйматисьяквимоганадаватидетальнувідповідьнакоженаргумент.Межіцьогообов`язкуможутьбутирізнимивзалежностівідхарактеру рішення.Крім того,необхіднобратидоуваги,міжіншим,різноманітність аргументів,якісторона можепредставитивсуд,тавідмінності,якііснуютьудержавах-учасницях,зоглядунаположення законодавства,традиції,юридичнівисновки,викладеннятаформулювання рішень.Такимчином,питання,чивиконав судсвійобов`язокщодоподання обґрунтування,щовипливає зістатті6Конвенції,можебутивизначенотількиусвітліконкретних обставинсправи (ПронінапротиУкраїни,№63566/00,§23,ЄСПЛ,від18липня2006року).

З урахуванням всіх обставин справи, враховуючи вимогист. 81 ЦПК України- кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, виходячи з принципупроцесуального рівноправ`ясторін, та враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, наякі вонапосилається, виходячи із принципів розумності та справедливості, оцінюючиналежність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, атакож достатністьі взаємний зв`язок в їхсукупностіза своїмвнутрішнім переконанням,що ґрунтується навсебічному, повному,об`єктивному табезпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають до задоволення з підстав та мотивів викладених вище.

Щодо розподілу судових витрат:

Відповіднодоп.2ч.2ст.141ЦПКУкраїни,уразівідмовивпозові,судовівитрати покладаються на позивача.

Виходячизвстановленихвищеобставин, суднезнаходитьпідставдля розподілу судових витрат, оскількипривідмовівзадоволенніпозовнихвимог,відповідно до змісту вимог ст.141ЦПКУкраїни, судовівитратипокладаютьсянапозивача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст.12,76,81,89, 141,259263-265,268,354, 355ЦПКУкраїни , суд, -

У Х В А Л И В :

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Обласний центр нейрохірургії та неврології» Закарпатської обласної ради про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу - відмовити.

Рішенняможебутиоскарженеу апеляційномупорядку доЗакарпатського апеляційного суду протягом тридцятиднівз дняйогопроголошенняшляхом подання апеляційної скарги.

Якщо в судовому засіданнібулооголошенолишевступну та резолютивнучастини судового рішення абоу разі розгляду справи(вирішенняпитання)безповідомлення (виклику)учасників справи,апеляційнаскарганарішення судуподаєтьсяпротягомтридцяти днівз дня складенняповного судового рішення(ч.1 ст.354,ст.355 ЦПК України).

Рішення суду набираєзаконної сили післязакінчення строку для подання апеляційноїскарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.У разі подання апеляційної скаргирішення,якщо його нескасовано, набирає законноїсили після повернення апеляційної скарги,відмовиу відкритті чи закриття апеляційного провадженняабо прийняттяпостанови судуапеляційноїінстанціїза наслідками апеляційного розгляду (ч.ч.1, 2ст.273 ЦПКУкраїни).

Учасник справи, якомуповне рішення не було вручене у день його проголошення або складення,має право напоновленняпропущеногостроку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скаргаподана протягомтридцяти днівз дняврученняйомуповногорішення(п.1 ч.2ст.354ЦПК України).

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску зіншихповажнихпричин (ч.3ст.354 ЦПК України).

Учасникисправи:

Позивач ОСОБА_1 (місце проживання : АДРЕСА_1 )

Відповідач -Комунальне некомерційне підприємство «Обласний центр нейрохірургії та неврології» Закарпатської обласної ради (місце знаходження : м. Ужгород, вул.Капушанська, 24 )

Дата складання повного судового рішення - 04.09.2023 року.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду К.К. Бенца