Постанова

від 03.08.2023 по справі 927/643/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" серпня 2023 р. Справа№ 927/643/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коробенка Г.П.

суддів: Кравчука Г.А.

Козир Т.П.

за участю секретаря судового засідання Огірко А.О.

за участю представника(-ів): згідно з протоколом судового засідання від 03.08.2023

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Чернігівської обласної прокуратури

на ухвалу Господарського суду Чернігівської області

від 01.11.2022 (повний текст складено та підписано 07.11.2022)

у справі №927/643/22 (суддя В. В. Шморгун)

За позовом Заступника керівника Прилуцької окружної прокуратури,

в інтересах держави в особі

Позивача: Чернігівської обласної державної адміністрації,

до відповідача-1: Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області,

відповідача-2: Талалаївської селищної ради Прилуцького району Чернігівської області,

відповідача-3: Приватного сільськогосподарського підприємства "Лан",

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" в особі Філії "Ніжинське лісове господарство"

Предмет спору: про визнання недійсним договору оренди, скасування рішення про державну реєстрацію та припинення права комунальної власності на земельну ділянку,

.

УСТАНОВИВ:

Заступник керівника Прилуцької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Чернігівської обласної державної адміністрації звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області, Талалаївської селищної ради Прилуцького району Чернігівської області, Приватного сільськогосподарського підприємства Лан, у якому прокурор просить суд:

- визнати недійсним договір оренди землі, укладений 28 травня 2020 року між Головним управлінням Держгеокадастру у Чернігівській області та Приватним сільськогосподарським підприємством Лан, площею 7,2538 га, кадастровий номер земельної ділянки 7425381000:02:001:0650 (зареєстрований в державному Реєстрі речових прав за №40048413 від 30.12.2020), та скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки індексний номер №56074931 від 05.01.2021, номер запису про інше речове право 40048413 від 30.12.2020;

- скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав індексний номер №57367852 від 30.03.2021, номер запису про право власності 41243771, та одночасно припинити за Талалаївською селищною радою Прилуцького району Чернігівської області у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право комунальної власності на земельну ділянку площею 7,2528 га кадастровий номер 7425381000:02:001:0650, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2061313674253.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 01.11.2022 позов залишено без розгляду у зв`язку з відсутністю підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі Чернігівської обласної державної адміністрації.

Місцевий суд мотивував свою ухвалу тим, що з матеріалів справи вбачається, що спірна земельна ділянка не відноситься до земель лісогосподарського призначення та не перебувала на праві постійного користування у ДП «Борзнянське лісове господарство», а за спірним договором оренди була надана у користування саме для сільськогосподарських, а не лісогосподарських потреб, у Чернігівської обласної державної адміністрації відсутні повноваження щодо розпорядження цією земельною ділянкою.

Не погоджуючись із винесеною ухвалою суду Чернігівська обласна прокуратура звернулася до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в які просить скасувати ухвалу від 01.11.2022 та направити до суду першої інстанції для продовження судового розгляду.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд при вирішенні справи не врахував, що відносно спірної земельної ділянки вже існував розпорядчий акт, згідно якого вона надана під заліснення, а тому ГУ Держгеокадастру в Чернігівській області не мало права розпоряджатися спірною земельною ділянкою ані щодо передачі її в оренду для товарного сільськогосподарського виробництва, ані в комунальну власність.

Враховуючи, що Лісовим кодексом України визначено, що обласні державні адміністрації передають у власність, надають у постійне користування для ведення лісового господарства земельні лісові ділянки, що перебувають у державній власності, на відповідній території (п.4 ст. 31), то наведене свідчить, що саме обласні державні адміністрації виконують функції розпорядника земельних ділянок лісогосподарського призначення від імені власника, яким є держава, а тому наявні підстави для представництва інтересів держави прокурором в особі Чернігівської обласної державної адміністрації.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.11.2022 апеляційну скаргу у справі № 927/643/22 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Коробенко Г.П., судді: Козир Т.П., Кравчук Г.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.12.2022 витребувано матеріали справи з суду першої інстанції та відкладено вирішення питання щодо подальшого руху справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.02.2023 відкрито апеляційне провадження у справі №927/643/22 та призначено розгляд справи.

Розгляд справи відкладався.

06.03.2023 на адресу суду від представника третьої особи надійшли письмові пояснення.

На адресу суду від представника відповідача-3 надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого представник заперечив проти доводів апеляційної скарги і просив суд оскаржувану ухвалу залишити без змін.

Від прокуратури надійшла відповідь на відзив на апеляційну скаргу.

Також, 09.03.2023 через канцелярію суду від представника відповідача-1 надійшли письмові заперечення та відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив оскаржувану ухвалу залишити без змін, при цьому зазначив, що прокурором не доведено наявності підстав для звернення з позовом до суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.03.2023 здійснено заміну Державного підприємства "Ніжинське лісове господарство" його правонаступником - Державним спеціалізованим господарським підприємством "Ліси України" в особі Філії "Ніжинське лісове господарство" (ЄДРПОУ 45078873, 16608, Чернігівська обл., м. Ніжин, вул. С. Прощенка 5).

Розгляд справи відкладався.

02.08.2023 на адресу суду від представника третьої особи надійшло клопотання про розгляд справи без його участі.

В судове засідання 03.08.2023 з`явився прокурор,який підтримав апеляційну скаргу і просив її задовольнити.

Решта учасників справи в судове засідання не заявилися, про розгляд справи повідомлені шляхом доставки процесуальних документів до Електронного кабінету, що підтверджується довідками від 17.07.2023.

Оскільки явка представників учасників справи в судове засідання не була визнана обов`язковою, зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення учасників справи про місце, дату і час судового розгляду, а також враховуючи те, що судочинство здійснюється, серед іншого, на засадах рівності та змагальності сторін і учасники судового провадження на власний розсуд користуються наданими ним процесуальними правами, зокрема, правом на участь у судовому засіданні, враховуючи заяву третьої особи про розгляд справи без її участі, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представників позивача, відповідачів та третьої особи.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм процесуального права при прийнятті оскаржуваної ухвали, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за результатами проведення земельних торгів 28.05.2020 між Головним управління Держгеокадастру у Чернігівській області та ПСП «Лан» укладено договір оренди землі, відповідно до якого останньому передано в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 7,2538 га, кадастровий номер 7425381000:02:001:0650, що розташована за межами населеного пункту на території Болотницької сільської ради Талалаївського району Чернігівської області.

30.12.2020 державним реєстратором проведено державну реєстрацію права оренди ПСП «Лан» спірної земельної ділянки.

Прокурор вважає, що укладений між відповідачем-1 та відповідачем-3 договір оренди землі від 28.05.2020 є незаконним, оскільки розпорядженням Талалаївської районної державної адміністрації від 17.07.2006 №187 надано дозвіл ДП «Борзнянське лісове господарство», правонаступником якого є ДП «Ніжинське лісове господарство», на проведення робіт по залісненню земельних ділянок загальною площею 22,7 га, у тому числі земельних ділянок, що прилягають до державного лісового фонду Талалаївського лісництва ДП «Борзнянське лісове господарство», до урочища «Липняк-Пономарка площею 22,7 га та до урочища «Борисківщина» площею 10,0 га із земель запасу Болотницької сільської ради та встановлено право постійного користування земельними ділянками у визначеному законом порядку.

Прокурор зазначає, що у 2006, 2007, 2009 роках спірна земельна ділянка, яка знаходиться в урочище Борисківщина, була заліснена ДП «Борзнянське лісове господарство»; крім того, у 2006 році був розроблений проект із землеустрою щодо надання у постійне користування ДП «Борзнянське лісове господарство» для створення захисних лісових насаджень зазначених земельних ділянок.

На думку прокурора, розпорядженням Талалаївської РДА від 17.07.2006 №187 спірна земельна ділянка була надана для потреб лісового господарства і саме для цих потреб використовувалась постійним спеціалізованим лісокористувачем, а тому з 2006 року вона належить до земель лісогосподарського призначення, відтак відповідач-1 не мав повноважень з передачі її в оренду як землі сільськогосподарського призначення для товарного сільськогосподарського виробництва.

Окрім того, наказом Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 09.12.2020 №25-ОТГ у комунальну власність Талалаївської територіальної громади передано земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 2125,7271 га, у тому числі, згідно з додатком до акту приймання-передачі, і спірну земельну ділянку, що перебуває в оренді ПСП «Лан», а рішенням Талалаївської селищної ради від 23.12.2020 №64-3/VIII ці земельні ділянки прийняті у комунальну власність.

На підставі вказаних актів державним реєстратором Управління адміністративних послуг Чернігівської області прийнято рішення №57367852 від 30.03.2021, згідно з яким до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесені зміни щодо спірної земельної ділянки із зазначенням форми власності комунальна та власника Талалаївська об`єднана територіальна громада в особі Талалаївської селищної ради.

Таким чином, прокурор вважає, що відповідач-1 не мав права розпоряджатися спірною земельною ділянкою ані щодо передачі її в оренду відповідачу-3, ані щодо передачі її в комунальну власність та фактично змінив цільове призначення цієї земельної ділянки й здійснив вилучення земель лісогосподарського призначення за відсутності на те повноважень.

Обґрунтовуючи наявність підстав для звернення із позовом в інтересах держави в особі Чернігівської обласної державної адміністрації, прокурор зазначив, відповідно до ч. 5 ст. 122 Земельного кодексу України ОДА є розпорядником земель лісогосподарського призначення, у тому числі і щодо вилучення земельних ділянок вказаної категорії.

Оскільки уповноважений орган Чернігівська ОДА не здійснює належним чином захист інтересів держави, прокурор звернувся до суду із цим позовом.

Прокурор вважає, що у даному випадку звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання при розпорядженні земельною ділянкою лісового фонду та повернення її у розпорядження постійного лісокористувача.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до частини третьої статті 3 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Згідно із частиною третьою статті 41 ГПК України у господарських справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Стаття 53 ГПК України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до ч. 4 статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема, цивільних правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в пунктах 6.21, 6.22 постанови від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11, в пунктах 4.19, 4.20 постанови від 26.02.2019 у справі № 915/478/18, пункт 26 постанови від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц).

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно з ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Виходячи з аналізу наведених правових норм, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. При цьому, в кожному конкретному випадку прокурор при зверненні до суду з позовом повинен довести існування обставин порушення або загрози порушення інтересів держави.

Так, Конституційний Суд України у своєму рішенні від 08.04.1999 № 3-рп/99 з`ясовуючи поняття "інтереси держави" визначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорони землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (ч. 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).

Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".

З огляду на викладене, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Таким чином, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Враховуючи зазначене, наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17 та від 15.05.2019 у справі № 911/1497/18.

У пункті 76 постанови від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що відповідно до частини третьої статті 23 Закону прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу. При цьому поняття компетентний орган у цій постанові вживається в значенні органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (див. пункт 27 зазначеної постанови).

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокурором у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду. При цьому прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень для захисту інтересів держави.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 25.04.2018 у справі№ 806/1000/17, від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17, 18.08.2020 у справі № 914/1844/18.

Підстави представництва прокурор мотивував тим, що орган, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження щодо звернення з подібним позовом, є Чернігівська ОДА, оскільки вона є розпорядником земель лісогосподарського призначення, до яких, на думку прокурора, відноситься і спірна земельна ділянка, право постійного користування якої належить ДП «Ніжинське лісове господарство».

Натомість як відповідач-1, так і відповідач -3 стверджують, що спірна земельна ділянка відноситься до земель сільськогосподарського призначення, ДП «Ніжинське лісове господарство» не набуло права постійного користування нею, а тому Чернігівська ОДА не має права розпоряджатися цією земельною ділянкою.

Отже, для з`ясування наявності підстав для представництва інтересів держави прокурором необхідно встановити цільове призначення спірної земельної ділянки.

Прокурор, посилаючись на розпорядження РДА №187, проект землеустрою щодо надання в постійне користування деградованих та малопродуктивних земельних ділянок, що підлягають консервації для створення захисних лісових насаджень ДП «Борзнянське лісове господарство», здійснення останнім заліснення наданих йому земельних ділянок, у тому числі спірної, зазначає, що внаслідок цих дій відбулась зміна цільового призначення земельної ділянки сільськогосподарського призначення на лісогосподарського призначення.

Так, 17.07.2006 Талалаївською районною державною адміністрацією видано розпорядження №187 (далі - розпорядження РДА №187), відповідно до п. 1, 2 якого:

- надано дозвіл на проведення робіт по залісненню земельних ділянок загальною площею 22,7 га, у тому числі земельних ділянок, що прилягають до державного лісового фонду Талалаївського лісництва ДП «Борзнянське лісове господарство», до урочища «Липняк-Пономарка площею 22,7 га та до урочища «Борисківщина» площею 10,0 га із земель запасу Болотницької сільської ради;

- ДП «Борзнянське лісове господарство» провести на заліснених земельних ділянках лісовпорядкування та встановити право постійного користування земельними ділянками у встановленому законом порядку.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується учасниками справи, спірна земельна ділянка знаходиться на території урочища «Борисківщина», дозвіл на заліснення якого надано РДА.

Відповідно до положень статті 1 Закону України «Про землеустрій» цільове призначення земельної ділянки - використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.

Отже, основою для визначення цільового призначення земельної ділянки є її належність до відповідної категорії земель і відповідного способу використання. Поділ земельного фонду країни на категорії передбачено Земельним кодексом України (далі - ЗК України).

Відповідно до статті 19 ЗК України (у редакції, чинній на момент видачі розпорядження РДА №187) до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії:

а) землі сільськогосподарського призначення;

б) землі житлової та громадської забудови;

в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;

г) землі оздоровчого призначення;

ґ) землі рекреаційного призначення;

д) землі історико-культурного призначення;

є) землі лісогосподарського призначення;

є) землі водного фонду;

ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

Усі землі у межах України мають своє цільове використання, як це передбачено статтею 19 ЗК України.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 22 ЗК України (у редакції, чинній на момент видачі розпорядження РДА №187) землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури або призначені для цих цілей.

До земель сільськогосподарського призначення належать:

а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги);

б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі тимчасової консервації тощо).

Статтею 55 ЗК України (у редакції, чинній на момент видачі розпорядження РДА №187) визначено, що до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

Відповідно до ст. 4, 5 Лісового кодексу України (далі ЛК України) (у редакції, чинній на момент видачі розпорядження РДА №187) до лісового фонду України належать лісові ділянки, в тому числі захисні насадження лінійного типу, площею не менше 0,1 гектара.

До лісового фонду України не належать:

зелені насадження в межах населених пунктів (парки, сади, сквери, бульвари тощо), які не віднесені в установленому порядку до лісів;

окремі дерева і групи дерев, чагарники на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства.

Віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства.

За приписами ч. 1 ст. 20 ЗК України (у редакції, чинній на момент видачі розпорядження РДА №187) віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Натомість матеріали справи не містять рішення органу державної влади або органу місцевого самоврядування щодо віднесення спірної земельної ділянки до певної категорії на момент видачі розпорядження РДА №187.

Разом з тим, відповідач-1 надав викопіювання з технічної документації по інвентаризації земель на території Болотницької сільської ради Талалаївського району Чернігівської області, виготовленої Українським науково-дослідним і проектно-вишукувальним інститутом по землевпорядкування у 1991 році.

Відповідно до картографічного матеріалу (карти) встановлено, що масив земельних ділянок площею 57 га, на якому розташована спірна земельна ділянка, позначений на карті як «колективні пасовища».

Тобто на момент видачі розпорядження РДА №187 спірна земельна ділянка за видом фактичного використання відносилась до сільськогосподарських угідь (пасовища), які є складовою земель сільськогосподарського призначення державної власності, що не заперечується прокурором.

Аналогічна правова позиція щодо встановлення цільового призначення земельної ділянки за фактичним її використанням викладена у постанові Верховного Суду від 16.05.2019 у справі №910/6641/18.

Щодо зміни цільового призначення спірної земельної ділянки.

Частиною 2 ст. 20 ЗК України (у редакції, чинній на момент видачі розпорядження РДА №187) визначено, що зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Отже, зміна цільового призначення земельних ділянок (тобто переведення земельної ділянки з однієї категорії, визначеної частиною 1 статті 19 ЗК України в іншу) здійснюється за проектами землеустрою та з дотриманням відповідної процедури.

Відповідно до ч. 1, 3, 6, 7 ст. 123 ЗК України (у редакції, чинній на момент видачі розпорядження РДА №187) надання земельних ділянок юридичним особам у постійне користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за проектами відведення цих ділянок.

Юридична особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у постійне користування із земель державної або комунальної власності, звертається з відповідним клопотанням до районної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій або сільської, селищної, міської ради.

Проект відведення земельної ділянки погоджується із землекористувачем, органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури та охорони культурної спадщини і після одержання висновку державної землевпорядної експертизи по об`єктах, які їй підлягають, подається до відповідної державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради, які розглядають його у місячний строк і, в межах своїх повноважень, визначених цим Кодексом, приймають рішення про надання земельної ділянки.

При наданні земельної ділянки у користування обласними державними адміністраціями, Радою міністрів Автономної Республіки Крим або Кабінетом Міністрів України сільські, селищні, міські, районні, обласні ради, районні державні адміністрації за місцем розташування земельної ділянки подають свій висновок відповідно обласній державній адміністрації, Раді міністрів Автономної Республіки Крим.

За приписами ч. 1 ст. 125, ч. 1 ст. 126 ЗК України (у редакції, чинній на момент видачі розпорядження РДА №187) право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Частина 3, 4 ст. 17 ЛК України (у редакції, чинній на момент видачі розпорядження РДА №187) визначено, що ліси надаються в постійне користування на підставі рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центральних органів виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища.

Право постійного користування лісами посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою.

Як вбачається з матеріалів листування між учасниками справи у 2006 році на підставі звернення ДП «Борзнянське лісове господарство» ТОВ «Геоінформпроект» було виготовлений проект із землеустрою щодо надання в постійне користування деградованих та малопродуктивних земельних ділянок, що підлягають консервації для створення захисних лісових насаджень ДП «Борзнянське лісове господарство» на території Болотницької сільської ради (ур. «Бризківщина», ур. «Липняк Пономарка») Талалаївського району Чернігівської області.

Проте відповідного рішення державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради про затвердження проекту землеустрою та надання земельної ділянки не було прийнято та державного акта на право постійного користування земельними ділянками, на які розроблявся проект щодо їх відведення, ДП «Борзнянське лісове господарство» не отримало, про що також вказувалось останнім у листі від 17.02.2021 №79, а відтак відповідно до приписів ст. 125, ч. 1 ст. 126 ЗК України права постійного користування земельними ділянками, у тому числі спірною, у нього не виникло.

З чого слідує, що зміна цільового призначення спірної земельної ділянки не відбулась, оскільки сама лише наявність проекту із землеустрою, який не був затверджений в установленому законом порядку, не є підставою для такої зміни.

Відповідно до ст. 17 ЗК України (у редакції, чинній на момент видачі розпорядження РДА №187) до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин, зокрема, належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Згідно з ч. 3, 4 ст. 122 ЗК України (у редакції, чинній на момент видачі розпорядження РДА №187) районні державні адміністрації на їх території надають земельні ділянки із земель державної власності у постійне користування юридичним особам у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для:

а) сільськогосподарського використання;

б) ведення водного господарства, крім випадків, передбачених частиною сьомою цієї статті;

в) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), крім випадків, визначених частиною сьомою цієї статті.

Обласні державні адміністрації надають земельні ділянки на їх території із земель державної власності у постійне користування юридичним особам у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами третьою, сьомою цієї статті.

Згідно з п. 10, 12 Перехідних положень ЗК України (у редакції, чинній на момент видачі розпорядження РДА №187) рішення про розмежування земель державної і комунальної власності в межах населених пунктів приймають відповідні сільські, селищні, міські ради за погодженням з органами виконавчої влади, а за межами населених пунктів - органи виконавчої влади за погодженням з відповідними органами місцевого самоврядування.

До розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, та земель, на яких розташовані державні, в тому числі казенні, підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Зважаючи на наведені правові норми, на момент видачі розпорядження РДА №187 повноваження щодо передачі земельних ділянок із земель державної власності у постійне користування юридичним особам за межами населених пунктів для ведення лісового господарства належали Чернігівській обласній державній адміністрації, а отже Талалаївська районна державна адміністрація відповідно до своєї компетенції не була наділена такими повноваженнями. До її повноважень належало лише подання до Чернігівської обласної державної адміністрації висновку щодо проекту землеустрою.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 39), від 15 жовтня 2019 року у справі № 911/3749/17 (провадження № 12-95гс19, пункт 6.27), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19, пункт 35), від 1 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19, пункт 52).

Тому під час розгляду справи, в якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного, не допускається застосування тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане судом недійсним або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред`явлена. Під час розгляду такого спору слід виходити з принципу jura novit curia - «суд знає закони» (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19, пункт 50), від 4 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19, пункт 84), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 101) та інші). Тому суд незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її у мотивувальній частині судового рішення.

Щодо поданих прокурором доказів.

Прокурором під час розгляду справи в суді першої інстанції було додано докази, які отримані ним в рамках кримінального провадження, проте судом не залучені, з чим погоджується колегія суддів виходячи з наступного.

Як вбачається з наданих прокурором документів, слідчими слідчого управління ГУНП в Чернігівській області за процесуального керівництва прокурорів Спеціалізованої екологічної прокуратури (на правах відділу) Чернігівської обласної прокуратури здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №12020270260000151 від 03.09.2020 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 364, ч. 1 ст. 367 КК України.

Прокурором до додані документи, отримані в рамках вказаного кримінального провадження, а саме: копії листів ДП «Борзнянське лісове господарство» від 09.02.2021 №59, додатком до якого є копія проекту із землеустрою за 2006 рік щодо надання в постійне користування деградованих та малопродуктивних земельних ділянок, що підлягають консервації для створення захисних насаджень ДП «Борзнянський лісгосп» на території Болотницької сільської ради (ур. «Бризківщина», ур. Липняк Пономарка»); від 02.03.2021 №102 про надання копії з книги лісових культур та акта про переведення у вкриті лісовою рослинністю землі лісових культур, лісових плантацій; від 25.05.2021 №202 з доданими до цього листа документами: копіями вимоги Контрольно-ревізійного відділу в Борзнянському районі від 20.05.2009 №03-05/269, акта ревізії фінансово-господарської діяльності ДП «Борзнянське лісове господарство» від 10.04.2009 №03-04/2, заперечень ДП «Борзнянське лісове господарство» до акту ревізії, акта про знищення документів №1 від 12.01.2015, копії протоколів допиту свідків ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , копія протоколу огляду місця події від 16.09.2020, копія постанови про призначення судової інженерно-екологічної експертизи від 19.09.2022, копія супровідного листа Чернігівського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру від 05.10.2022, копія висновку експерта від 05.10.2022 № СЕ-19/125-22/6817-ЕЛ.

Згідно зі ст. 222 Кримінального процесуального кодексу України відомості досудового розслідування можна розголошувати лише з письмового дозволу слідчого або прокурора і в тому обсязі, в якому вони визнають можливим.

Слідчий, прокурор попереджає осіб, яким стали відомі відомості досудового розслідування, у зв`язку з участю в ньому, про їх обов`язок не розголошувати такі відомості без його дозволу. Незаконне розголошення відомостей досудового розслідування тягне за собою кримінальну відповідальність, встановлену законом.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 06.08.2019 у справі №520/8681/18, суди повинні досліджувати надані матеріали кримінального провадження на відповідність критеріям належності та допустимості доказів, зокрема щодо підстав його отримання та засвідчення слідчим або процесуальним керівником.

Постановою прокурора групи прокурорів у кримінальному провадженні прокурором Козелецької окружної прокуратури М. Мехом від 03.09.2022 надано дозвіл на розголошення відомостей досудового розслідування в рамках кримінального провадження №12020270260000151, що містяться в протоколі огляді події з фототаблицями до нього, протоколах допитів свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , постанові про призначення експертизи, супровідному листі до експертної установи, висновку експерта від 05.10.2022 № СЕ-19/125-22/6817-ЕЛ та використання їх копій при розгляді справи в порядку господарського судочинства.

Надання відповідного дозволу щодо інших, поданих прокурором доказів, отриманих в рамках вказаного кримінального провадження, суду не надано.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

За наведених обставин, суд вважає, що копії листів ДП «Борзнянське лісове господарство» від 09.02.2021 №59 з додатком - копією проекту із землеустрою за 2006 рік; від 02.03.2021 №102 з додатком - копіями з книги лісових культур та акта про переведення у вкриті лісовою рослинністю землі лісових культур, лісових плантацій; від 25.05.2021 №202 з доданими до цього листа документами: копіями вимоги Контрольно-ревізійного відділу в Борзнянському районі від 20.05.2009 №03-05/269, акта ревізії фінансово-господарської діяльності ДП «Борзнянське лісове господарство» від 10.04.2009 №03-04/2, заперечень ДП «Борзнянське лісове господарство» до акту ревізії, акта про знищення документів №1 від 12.01.2015, копія протоколу допиту свідка ОСОБА_1 не є допустимими доказами у цій справі, а тому місцевий суд обґрунтовано не прийняв їх до розгляду.

Щодо посилання апелянта на ст. 81 Лісового кодексу України, на підставі якої прокурор не погоджується з висновком суду стосовно необхідності наявності права постійного користування за державним лісогосподарським підприємством, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 81 ЛК України (у редакції, чинній на момент видачі розпорядження РДА №187) лісорозведення здійснюється на призначених для створення лісів землях, не вкритих лісовою рослинністю, насамперед низькопродуктивних та непридатних для використання в сільському господарстві (яри, балки, піски тощо), на землях сільськогосподарського призначення, виділених для створення полезахисних лісових смуг та інших захисних насаджень.

Землі, призначені для лісорозведення, відповідно до Земельного кодексу України відносяться до земель лісогосподарського призначення.

При цьому виділення земельних ділянок сільськогосподарського призначення для створення полезахисних лісових смуг та інших захисних насаджень повинно відбуватись у встановленому законом порядку, тобто на підставі рішення органу, до компетенції якого відноситься надання таких земельних ділянок, з розробленням та затвердженням проекту відведення земельної ділянки.

Натомість, як встановив суд, рішення про надання дозволу із проведення заліснення земельних ділянок та про встановлення права постійного користування прийнято неналежним органом, а проект відведення земельних ділянок затверджений не був.

Отже, саме лише виділення ДП «Борзнянське лісове господарство» земельних ділянок (при цьому, як вже з`ясовано судом, - неуповноваженим органом) для здійснення їх заліснення з недотриманням відповідної процедури не означає автоматичного переходу таких земельних ділянок до земель лісогосподарського призначення.

Фактичне здійснення ДП «Борзнянське лісове господарство» заліснення земельних ділянок, у тому числі спірної, також не свідчить про зміну цільового призначення цих земельних ділянок на землі лісогосподарського призначення.

Оскільки ДП «Борзнянське лісове господарство» не набуло у встановленому законом порядку права постійного користування спірної земельною ділянкою, що свідчить про неправомірне її використання, негативні наслідки її заліснення мають покладатись на цю особу.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, на замовлення Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області Науково-дослідним та проектним інститутом землеустрою у 2019 році виготовлено проект землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки, яку планується передати в оренду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Відповідно до довідки з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями від 18.11.2019 №9100640812019, яка є складовою цього проекту, цільове призначення спірної земельної ділянки згідно з даними Державного земельного кадастру 16.00 Землі запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичним особам); згідно з розробленим проектом землеустрою щодо відведення земельної ділянки 01.01 Для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; види угідь: згідно з даними Державного земельного кадастру та згідно з розробленим проектом землеустрою 002.02 Пасовища.

Постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051 затверджено Порядок ведення Державного земельного кадастру, відповідно до п. 10, 12 якого відомостями Державного земельного кадастру є всі відомості, які підлягають внесенню до нього згідно з цим Порядком та у порядку інформаційної взаємодії з іншими кадастрами та інформаційними системами, а також відомості, одержані внаслідок їх оброблення, систематизації та узагальнення. Відомості Державного земельного кадастру є офіційними і вважаються об`єктивними та достовірними, якщо інше не доведено судом.

Додатком №4 до Порядку ведення Державного земельного кадастру є Перелік угідь згідно з Класифікацією видів земельних угідь (КВЗУ).

У вказаному Додатку №4 код згідно з КВЗУ 002.02 мають земельні угіддя пасовища. Дана підгрупа включає сільськогосподарські угіддя, які систематично використовуються для випасання худоби (ГОСТ 26640-85); рівномірно вкриті деревинною та чагарниковою рослинністю площею до 20 відсотків ділянки.

За відсутності доказів зміни цільового призначення спірної земельної ділянки суд доходить висновку, що як на момент підготовки та проведення земельних торгів, за результатами яких був укладений спірний договір оренди землі, так і на момент видачі Головним управлінням Держгеокадастру у Чернігівській області наказу від 09.12.2020 №25-ОТГ, у тому числі на підставі якого державним реєстратором прийнято оскаржуване рішення від 30.03.2021, ця земельна ділянка відносилась до земель сільськогосподарського призначення державної власності.

Обґрунтовуючи підстави звернення до суду в особі Чернігівської ОДА, прокурор вважає, що саме на Чернігівську ОДА покладені повноваження щодо розпорядження земельним ділянками лісогосподарського призначення та вилучення їх з постійного користування ДП «Борзнянське лісове господарство».

Відповідно до ч. 3 ст. 17 ЛК України(у редакції, чинній на момент видачі розпорядження РДА №187) ліси надаються в постійне користування на підставі рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центральних органів виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища.

Відповідно до ч. 6 ст. 149 ЗК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) обласні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами п`ятою, дев`ятою цієї статті.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 31 ЛК України рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації у сфері лісових відносин у межах своїх повноважень на їх території передають у власність, надають у постійне користування для ведення лісового господарства земельні лісові ділянки, що перебувають у державній власності, на відповідній території.

Відповідно до ч. 4 ст. 122 ЗК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Оскільки, як вже встановлено судом, спірна земельна ділянка не відноситься до земель лісогосподарського призначення та не перебувала на праві постійного користування у ДП «Борзнянське лісове господарство», а за спірним договором оренди була надана у користування саме для сільськогосподарських, а не лісогосподарських потреб, то у Чернігівської обласної державної адміністрації відсутні повноваження щодо розпорядження цією земельною ділянкою.

Таким чином, за приписами ч. 4 ст. 122 ЗК України повноваження щодо розпорядження спірною земельною ділянкою, у тому числі щодо надання її в оренду та передачу до комунальної власності, мало Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області, а отже прокурор неправильно зазначив орган, що здійснює розпорядження спірною земельною ділянкою, а саме Чернігівську обласну державну адміністрацію.

Беручи до уваги наведене вище, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі Чернігівської обласної державної адміністрації.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі 912/2385/18 зазначила, якщо суд установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави вже після відкриття провадження у справі, то позовну заяву прокурора слід вважати такою, що підписана особою, яка не має права її підписувати. І в таких справах виникають підстави для застосування положень пункту 2 частини першої статті 226 ГПК України (залишення позову без розгляду).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 226 Господарського процесуального кодексу України суд залишає позов без розгляду, якщо позовну заяву не підписано або підписано особою, яка не має права підписувати її, або особою, посадове становище якої не вказано.

Враховуючи, що суд встановив відсутність підстав для представництва інтересів держави прокурором, позов заступника керівника Прилуцької окружної прокуратури, поданий в інтересах держави в особі Чернігівської обласної державної адміністрації підлягає залишенню без розгляду.

Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції враховує висновки Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006), в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин згідно з нормами матеріального та процесуального права.

Таким чином, застосування місцевим господарським судом норм процесуального права відповідає встановленим обставинам справи, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваної ухвали.

Відповідно до ч.1 ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків місцевого господарського суду, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника у відповідності до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. ст. 129, 255, 267-270, 273, 275-276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Чернігівської обласної прокуратури залишити без задоволення.

Ухвалу Господарського суду Чернігівської області від 01.11.2022 у справі №927/643/22 залишити без змін.

Витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на Чернігівську обласну прокуратуру.

Матеріали справи №927/643/22 повернути суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 29.08.2023 після виходу суддів Коробенка Г.П. та Козир Т.П. з відпустки.

Головуючий суддя Г.П. Коробенко

Судді Г.А. Кравчук

Т.П. Козир