Рішення

від 06.09.2023 по справі 918/671/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,

e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" вересня 2023 р. Справа № 918/671/23

Господарський суд Рівненської області у складі: суддя Романюк Р.В.,

за участю секретаря судового засідання Шандалюк А.А.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Перший Дім"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа-Регіон"

про стягнення коштів

За участю представників сторін:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Перший Дім" (далі - Позивач) звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа-Регіон" (далі - Відповідач) в якій просить стягнути 155 209,52 грн основного боргу, 113 275,49 грн пені, 58 870,23 грн інфляційних втрат та 8 282,27 грн 3 % річних.

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що між ТОВ "Перший дім" (Постачальник) та ТОВ "Альфа-Регіон" (Покупець) було укладено договір № РВ1120/6 від 05.11.2020 року про постачання матеріалів будівельного призначення. Відповідно до п. 1.1. Договору, постачальник, на підставі замовлення покупця, зобов`язується передати у власність покупця матеріали будівельного призначення (надалі - товар), а покупець зобов`язується прийняти товар та оплатити його на умовах даного договору. Згідно умов Договору, в підтвердження прийняття замовлення постачальник протягом 2 (двох) банківських днів надає покупцю відповідний рахунок фактуру. У випадку погодження покупця з цінами, кількістю, асортиментом зазначеними у рахунку фактурі покупець зобов`язаний, протягом 3 (трьох) банківських днів від дати виписки рахунка фактури, якщо інший строк не зазначений в рахунку фактурі, провести оплату, в розмірі та на умовах зазначених в п. 3.4. даного Договору. Датою поставки товару вважається дата, зазначена в видатковій накладній постачальника. Відповідно до п. 3.4. Договору, з урахуванням додаткової угоди, покупець на підставі виставленого постачальником рахунку здійснює оплату на умовах відстрочки платежу. Покупець повинен оплатити вартість поставленого товару не пізніше 10 календарних днів з дати поставки товару, вказаної в видатковій накладній. Оплата здійснюється у розмірі повної вартості поставленої партії. Умови надання відстрочки платежу, не розповсюджуються на товар, зазначений у п. 3.5. Договору. Товар під замовлення відпускається на умовах 100 % передплати.

Позивач зазначає, що ТОВ "Перший дім" виставив рахунок фактуру № О-ПД-000412 від 30.11.2021 р. на загальну суму 380 529,59 грн, відповідно до якого здійснював поставки товару, чим свої зобов`язання перед ТОВ "Альфа-Регіон" згідно договору № РВ 1120/6 про постачання матеріалів будівельного призначення від 05.11.2020 р. виконав належним чином і в повному обсязі, згідно з видатковою накладною № О-ПД-000412/01 від 08.12.2021 р. на суму 380 529,59 грн. При цьому, позивачем було отримано від відповідача гарантійний лист № 1/12 від 07.12.2021 р. щодо гарантування оплати згідно рахунку № О-ПД-000412 від 30.11.2021 р. до 31.12.2021 року.

Проте, в порушення умов договору відповідачем оплату за отриманий товар відповідно до платіжних інструкцій № 139 від 30.12.2021 р., № 153 від 04.01.2023 р. та № 153 від 13.04.2023 р. здійснено частково, внаслідок чого утворилася заборгованість в сумі 155 209,92 грн.

Позивач, за несвоєчасне виконання зобов`язань з оплати поставленого товару, відповідно до п. 5.1., п. 5.5. Договору та ст. 625 ЦК України нарахував 113 275,49 грн пені, 58 870,23 грн інфляційних втрат та 8 282,27 грн 3 % річних, які просить стягнути з відповідача у судовому порядку.

Одночасно із пред`явленням позовної заяви Товариством з обмеженою відповідальністю "Перший Дім" подано заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа-Регіон", наявні на його рахунках в усіх банківських установах та інших кредитно-фінансових установах на території України, в межах заявленої до стягнення основної суми боргу в розмірі 155 209,92 грн та суми судового збору в розмірі 5 034,57 грн.

25.07.2023 року до господарського суду від відповідача надійшов відзив на позов у справі № 918/671/23 в якому зазначено, що відповідач частково визнає позов у стягненні основного боргу у розмірі 155 209,52 грн та просить суд відмовити у задоволенні позову ТОВ "Перший Дім" в частині 113 275,49 грн пені, 58 870,23 грн інфляційних втрат та 8 282,27 грн 3 % річних. При цьому у вказаному відзиві відповідач посилається на те, що неможливість виконання зобов`язання виникло введенням в Україні воєнного стану та неможливістю здійснювати господарську діяльність, що підтверджується фінансовим звітом суб`єкта за 2022 рік. Крім того, відповідач вказує, що суми нарахованих інфляційних втрат, 3 % річних та пені в 1,5 рази перевищують суму основного боргу, та просить суд зменшити розмір штрафних санкцій на 99 %.

09.08.2023 року до суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив в якій просить суд задовольнити позов в повному обсязі та стягнути 155 209,52 грн основного боргу, 113 275,49 грн пені, 58 870,23 грн інфляційних та 8 282,27 грн 3 % річних. При цьому у вказаній відповіді підтверджує позицію викладену у позовній заяві та зазначає, що воєнний стан в Україні був введений 24.02.2022 року, тобто після виникнення заборгованості та невиконання грошового зобов`язання за договором, тому посилання відповідача на вищезазначений факт є безпідставним.

04.09.2023 року до суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи № 918/671/23 відповідно до якого, посилаючись на перебування директора та представника товариства у службовому відрядженні, просить суд визнати причини неявки поважними та відкласти розгляд даної справи на іншу дату.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, яка ратифікована Україною 17.07.1997 року, яка гарантує не право бути особисто присутнім у судовому засіданні під час розгляду цивільної справи, а більш загальне право ефективно представляти свою справу в суді та нарівні з протилежною стороною користуватися правами, передбаченими принципом рівності сторін. Пункт 1 ст. 6 Конвенції надає Державам можливість на власний розсуд обирати засоби гарантування цих прав сторонам провадження. Отже, питання особистої присутності, форми здійснення судового розгляду, усної чи письмової, а також представництва у суді є взаємопов`язаними та мають аналізуватися у більш ширшому контексті "справедливого суду", гарантованого ст. 6 Конвенції. Суд повинен встановити, чи було надано заявнику, стороні цивільного провадження, розумну можливість ознайомитися з зауваженнями або доказами, наданими іншою стороною, та представити свою справу в умовах, що не ставлять його у явно гірше становище порівняно з опонентом протилежною стороною (рішення у справі "Лопушанський проти України").

Передбачене ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення у справах "Union Alimentaria Sanders SA v. Spain", "Смірнова проти України", "Красношапка проти України").

З огляду на викладене, з метою дотримання строків розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, встановлених ст. 248 ГПК України, суд у задоволенні клопотання про відкладення судового розгляду справи відмовляє.

05.09.2023 року до суду від представника позивача надійшло клопотання про проведення засідання без участі представника позивача в якому просить суд, у зв`язку із зайнятістю та неможливістю бути присутнім, судове засідання призначене на 06.09.2023 року о 10:00 год. провести за відсутності представника позивача, позовні вимоги підтримує в повному обсязі та наполягає на їх задоволенні в повному обсязі.

Прийняті у справі судові рішення та інші процесуальні дії.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 07.07.2023 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін та призначено розгляд справи на "26" липня 2023 р.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 07.07.2023 року у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Перший Дім" про забезпечення позову - відмовлено.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 26.07.2023 року розгляд справи відкладено на "06" вересня 2023 р.

Представник позивача в судове засідання 06.09.2023 року не з`явився, хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчить довідка Господарського суду Рівненської області про доставку електронного листа відповідно до якого, документ - ухвала від 26.07.2023 року, було надіслано одержувачу ТОВ "Перший Дім" в його електронний кабінет. Документ доставлено до електронного кабінету - 27.07.2023 р.

Представник відповідача в судове засідання 06.09.2023 року не з`явився, хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчить клопотання відповідача про відкладення розгляду справи.

Статтею 42 ГПК України визначено права та обов`язки учасників судового процесу.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 ГПК України, учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Згідно з абз. 1 ч. 2 ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" визначено, що судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання, крім ухвал про арешт майна та тимчасовий доступ до речей та документів у кримінальних провадженнях, які підлягають оприлюдненню не раніше дня їх звернення до виконання. Судові рішення також можуть публікуватися в друкованих виданнях із додержанням вимог цього Закону.

Частинами 1 та 2 статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" передбачено, що для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. (далі - Реєстр) - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. функціонує в межах Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

З огляду на вказане учасники справи не були позбавлені права та можливості ознайомитись з ухвалами у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Згідно з ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

За таких обставин, враховуючи, що неявка відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об`єктивному розгляду всіх обставин справи, відтак, керуючись статтею 202 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.

05.11.2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Перший Дім" (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Альфа-Регіон" (Покупець) було укладено Договір № РВ 1120/6 про постачання матеріалів будівельного призначення (далі - Договір), за умовами якого, у відповідності до умов даного Договору постачальник, на підставі замовлення покупця, зобов`язується передати у власність покупця матеріали будівельного призначення (надалі - Товар), а покупець зобов`язується прийняти товар та оплатити його на умовах даного Договору. Назва, асортимент, кількість та ціна Товарів визначається в рахунках - фактурах, що надані постачальником. Сторони визнають, що видаткова накладна, підписана сторонами, є погодженням асортименту товару, його кількості та ціни (п. 1.1. Договору).

Відповідно до п. 2.2. та п. 2.4. Договору, в підтвердження прийняття замовлення постачальник, протягом 2 (двох) банківських днів надає покупцю відповідний рахунок фактуру. У випадку погодження покупця з цінами, кількістю, асортиментом зазначеними у рахунку - фактурі покупець зобов`язаний, протягом 3 (трьох) банківських днів від дати виписки рахунка - фактури, якщо інший строк не зазначений в рахунку - фактурі, провести оплату, в розмірі та на умовах зазначених в п. 3.4. даного Договору.

Загальна сума Договору визначається сумою вартості всіх окремих постачань на підставі відвантажувальних документів постачальника за період дії даного Договору (п. 3.1. Договору).

Згідно з п. 3.3., п. 3.4. та п. 3.6. Договору, оплата здійснюється покупцем на підставі цього договору, рахунку - фактури, виставленого постачальником на вартість поставленої партії товару та накладних. При здійсненні платежу покупець повинен вказувати у платіжному дорученні номер та дату цього договору. Покупець на підставі виставленого постачальником рахунку здійснює оплачу за товар шляхом безготівкового перекачу 100 % попередньої оплати товару протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту виставлення рахунку - фактури, якщо інший строк не зазначений в рахунку фактурі. Ціни, зазначені в накладних на кожну окрему партію Товару, є погодженими між Сторонами й не можуть бути змінені в односторонньому порядку.

Пунктом 4.1. Договору сторони погодили, що товар поставляється окремими партіями на основі замовлення покупця за умови дотримання покупцем п. 3.4. Договору. Якщо сторонами не визначено інше, - поставка товару здійснюється в межах території складу постачальника. Поставка товару відбувається в межах території України відповідно до міжнародних правил тлумачення торгових термінів Іncoterms- 2010, на наступних умовах: а) EXW, пункт постачання - склад постачальника. Розташований за адресою: м. Рівне, вул. Кн. Володимира, 112а. б) DDP (поставка транспортом постачальника в місце, вказане покупцем, без розвантаження), доставка здійснюється автомобільним транспортом.

Відповідно до п. 5.1. Договору, за порушення умов даного Договору сторони несуть відповідальність у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожний день прострочення виконання зобов`язань за даним Договором, за умови надходження вимоги від постраждалої сторони.

Сторони не несуть відповідальності за невиконання зобов`язань за цим договором, якщо це невиконання стало наслідком обставин непереборної сили, таких, як: пожежа, повінь, землетрус, епідемія, оголошення війни й інших обставин, підтвердженими довідкою Торгово-Промислової Палати України, що можуть виникнути після підписання Договору і не могли бути передбачені сторонами в момент його підписання (п. 6.1. Договору).

Згідно з п. 8.15. п. 8.17. Договору, даний Договір набирає сили з моменту його підписання сторонами і діє до "31" грудня 2021 р. У разі, якщо жодна зі сторін не заявить про свій намір розірвати Договір не пізніше як за 20 (двадцять) календарних днів до момешу закінчення строку дії Договору, Договір вважається автоматично пролонгованим на кожен наступний рік на тих самих умовах, які діяли на моменнт його укладення. Закінчення строку дії Договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії Договору та від належного виконання зобов`язань за Договором.

Пунктом 1 та пунктом 2 Додаткової угоди № 1 від 28.09.2021 року до Договору № РВ 1120/6 про постачання матеріалів будівельного призначення від 05.11.2020 р. сторони передбачили:

1. Сторони погодили внести зміни до розділу 3 "ПОРЯДОК ЗДІЙСНЕННЯ РОЗРАХУНКІВ" зазначеного договору та викласти п. 3.4. в наступній редакції:

3.4. Покупець на підставі виставленого постачальником рахунку здійснює оплату на умовах відстрочки платежу. Покупець повинен оплатити вартість поставленого товару не пізніше 10 (десять) календарних днів з дати поставки товару, вказаної в видатковій накладній. Оплата здійснюється у розмірі повної вартості поставленої партії. Умови надання відстрочки платежу, не розповсюджуються на товар, зазначений у п. 3.5 Договору. Товар під замовлення відпускається на умовах 100% передплати.

3.4.1. Загальний обсяг товару, що може бути отриманий на умовах відтермінування платежу, згідно п. 3.4. даного Договору, обмежений та становить 40000 (сорок тисяч) гривень.

3.4.2. Сума вказана в п. 3.4.1 визначає персональний грошовий ліміт покупця. Надання відстрочки платежу відповідно до п. 3.4. припиняється при наявності несплаченої партії товару, строк оплати якої вже настав.

3.4.3. Чергова/наступна/ партія товару, не може бути оформлена у випадку перевищення покупцем персонального грошового ліміту (далі - заборгованість), зазначеного у п. 3.4.1. цього Договору.

3.4.4. Сторони погодили, черговість припинення грошових зобов`язань покупця за рахунок коштів, що ним переведені згідно з Договором, не залежно від змісту (призначення) розрахункових (платіжних) документів покупця: у першу чергу - прострочені платежі; у другу чергу - пеня, передбачена п. 5.1 цього Договору, у випадку письмової вимоги постачальника; у третю чергу - поточні платежі.

3.4.5. Постачальник має право відмовити покупцю у відвантаженні товару в разі наявності заборгованості перед постачальником по цьому Договору.

2. Сторони погодили додати до розділу 5 "ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ СТОРІН" зазначеного договору додаткові умови та викласти їх наступним чином:

5.5. При порушенні покупцем терміну оплати товару визначеного в п. 3.4. даного Договору, покупець, на першу вимогу постачальника, повинен сплатити постачальникові пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє в період, за який платиться пеня, від вартості неоплаченого товару за кожний день прострочення платежу, та сплатити всю суму боргу.

5.6. Виплата пені не звільняє покупця від виконання зобов`язань відповідно до даного Договору.

5.7. Відповідно до п. 1 ст. 259 Цивільного кодексу України, сторони досягли згоди про таку зміну строків позовної давності за вимогами, що пов`язані з виконанням цього Договору: строк позовної давності за вимогами постачальника про стягнення неустойки (штрафу, пені) складає три роки.

5.8. Постачальник не несе жодних штрафних санкцій та не відшкодовуватиме покупцю жодних збитків, які останній міг зазнати в силу неотримання товару у випадку призупинення відвантаження товару, що спричинено невиконанням покупцем вимог п. 3.4. Договору.

Вказаний Договір та додаткова угода підписані повноважними представниками сторін та скріплено відбитками печаток останніх.

На виконання умов договору позивачем було виставлено відповідачу рахунок фактуру № О-ПД-000412 від 30.11.2021 р. на суму 380 529,59 грн. У вказаному рахунку фактурі зазначено рахунок дійсний до сплати до 01.12.2021 р.

ТОВ "Альфа-Регіон" надано Гарантійний лист (вих. № 1/12 від 07.12.2021 р.) в якому вказано, що ТОВ "Альфа-Регіон" гарантує оплату згідно рахунку № 0-пд-000412 від 30.11.21 р. за відвантажені на даний час матеріали на об`єкт за адресою: м. Рівне, вул. Вербова, 42 (Капітальний ремонт покрівлі Рівненської ЗОШ № 23) до 31.12.21 р.

Позивачем поставлено товар на загальну суму 380 529,59 грн, що підтверджується видатковою накладною № О-ПД-000412/01 від 08.12.2021 р., підписаною представниками сторін та скріплено відбитками печаток останніх.

Про належне виконання позивачем своїх зобов`язань за договором також свідчить відсутність з боку відповідача письмових претензій та повідомлень про порушення постачальником умов договору.

Відповідач взяті на себе зобов`язання щодо оплати отриманого товару виконав частково на суму 226 319,67 грн, що підтверджується платіжними інструкціями № 139 від 30.12.2021 року на суму 185 319,67 грн, № 153 від 09.02.2023 року на суму 20 000,00 грн та № 153 від 13.04.2023 року на суму 20 000,00 грн.

Заборгованість за поставлений товар відповідача перед позивачем складає 155 209,92 грн.

Доказів сплати позивачу відповідачем заборгованості в сумі 155 209,52 грн за поставлений товар суду не подано.

Враховуючи порушення відповідачем термінів виконання грошових зобов`язань за договором № РВ 1120/6 про постачання матеріалів будівельного призначення від 05.11.2020 року, позивачем відповідно до п. 5.1., п. 5.5. Договору та ст. 625 ЦК України нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 113 275,49 грн пені (з 01.01.2022 року по 21.06.2023 року), 58 870,23 грн інфляційних втрат (з січня 2022 року по травень 2023 року) та 8 282,27 грн 3 % річних (з 01.01.2022 року по 21.06.2023 року), згідно розрахунків.

Норми права, що підлягають до застосування, та мотиви їх застосування, оцінка аргументів, наведених сторонами.

Між сторонами у справі виникли цивільно-правові відносини з поставки товару на підставі укладеного Договору в силу статті 11 Цивільного кодексу України, судом враховано законодавство, що встановлює та регулює договірні зобов`язання, які виникають на підставі договору поставки.

Згідно з ч. 1 та п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 14 ЦК України визначено, цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За змістом ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України (далі - ГК України), господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частиною 1 ст. 179 ГК України визначено, що майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями.

Згідно ч. 1 ст. 509 ЦК України та ч. 1 ст. 173 ГК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму (ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України).

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Згідно ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Положеннями ст. 525, ч. 1 ст. 526 ЦК України, ч. 1 ст. 193 ГК України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Статтею 216 ГК України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання. Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання (ч. 1 ст. 218 ГК України).

Згідно ч. 2 ст. 218 ГК України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів (ст. 617 ЦК України).

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За частиною 1 статті 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання (ч. 1 та ч. 2 ст. 614 ЦК України).

Частиною 1 статті 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (ч. 6 ст. 231 ГК України).

Згідно з положеннями пункту 6 статті 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

В той же час, відповідно до положень п. 7 Прикінцевих та перехідних положень Господарського кодексу України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 р. "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", (із наступними змінами і доповненнями) установлено з 12.03.2020 року на всій території України карантин, дію якого неодноразово продовжено.

Постановою Кабінету Міністрів України № 383 від 25.04.2023 р. продовжено на території України дію карантину до 30.06.2023 р.

Виходячи з викладеного, у суду відсутні підстави для застосування ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

Як унормовано положеннями частини 2 статті 193 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Статтями 546, 549 ЦК України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Умовами договору (п. 5.1. Договору) сторони передбачили, що за порушення умов даного Договору сторони несуть відповідальність у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожний день прострочення виконання зобов`язань за даним Договором, за умови надходження вимоги від постраждалої сторони.

При порушенні покупцем терміну оплати товару визначеного в п. 3.4. даного Договору, покупець, на першу вимогу постачальника, повинен сплатити постачальникові пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє в період, за який платиться пеня, від вартості неоплаченого товару за кожний день прострочення платежу, та сплатити всю суму боргу (п. 5.5. Договору).

Згідно з приписами статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. (у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення відповідно до пункту 18 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" цього Кодексу, враховуючи зміни, внесені Законом України від 15.03.2022 р. N 2120-IX).

Відповідно ч. 1 , ч. 2, ч. 4 та ч. 5 ст. 191 ГПК України, позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. До ухвалення судового рішення у зв`язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз`яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд. Суд не приймає відмову позивача від позову, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.

Висновки суду за результатами вирішення спору.

За результатами з`ясування обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні, і з наданням оцінки всім аргументам учасників справи у їх сукупності та взаємозв`язку, як це передбачено вимогами ст.ст. 75-79, 86 ГПК України, враховуючи, що факт поставки на виконання умов Договору № РВ 1120/6 про постачання матеріалів будівельного призначення від 05.11.2020 року, підтверджується зібраними у справі матеріалами, строк оплати за який настав, то за відсутності доказів сплати повної вартості за отриманий товар та враховуючи визнання позову в цій частині з боку відповідача, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа-Регіон" 155 209,52 грн заборгованості.

Враховуючи, що відповідач припустився прострочення грошового зобов`язання, суд, перевіривши подані розрахунки інфляційних та 3 % річних, визнає їх арифметично вірними, а відтак правомірним та обґрунтованим стягнення 58 870,23 грн інфляційних втрат та 8 282,27 грн 3 % річних.

Перевіривши подані позивачем розрахунки нарахування пені, передбачені п. 5.1 та п. 5.5. Договору, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених до стягнення з відповідача 113 275,49 грн пені.

Разом з тим, статтею 233 ГК України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При застосуванні ч. 3 ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України слід мати на увазі, що поняття "значно" та "надмірно" є оціночними і мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку. При цьому слід враховувати, що правила ч. 3 ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником.

З аналізу зазначених норм вбачається, що зменшення розміру заявленої до стягнення пені є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені. Отже, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. У зазначеній нормі ГПК йдеться про можливість зменшення розміру саме неустойки (штрафу, пені), а тому вона не може застосовуватися у вирішенні спорів, пов`язаних з відшкодуванням сум збитків та шкоди (стаття 22, глава 82 Цивільного кодексу України). Крім того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв`язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 233 Господарського кодексу України. Якщо відповідні санкції застосовуються не у зв`язку з порушенням зобов`язання, а з інших передбачених законом підстав (наприклад, за порушення вимог конкурентного законодавства), їх розмір не може бути зменшено судом.

Відповідно до висловленої Великою Палатою Верховного Суду викладеної у постанові від 18.03.2020 року у справі № 902/417/18 правової позиції:

"Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 ЦК України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.

Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві."

Відповідно до висловленої Верховним судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 09.03.2023 року у справі № 902/317/22 позиції:

"Зі змісту вказаних норм вбачається, що законодавець надав суду можливість зменшувати штрафні санкції, який, у свою чергу, має керуватися при вирішенні такого питання не лише принципом свободи договору, який полягає у можливості узгодити сторонами правочину різноманітні штрафні санкції, так і принципом справедливості, добросовісності та розумності. Положення статей 233 ГК України та 551 ЦК України при вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій є універсальними у правозастосуванні, що підтверджується сталою практикою Верховного Суду. При цьому слід враховувати, що застосування статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України є правом суду та залежить виключно від встановлених судом конкретних обставин кожної справи за наслідками правової оцінки спірних правовідносин та поданих сторонами доказів, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень. Так, Верховний Суд у низці постанов зазначав про те, що, вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки), майновий стан сторін. При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, зокрема, від 03.07.2019 р. у справі № 917/791/18, від 22.10.2019 р. у справі № 904/5830/18, від 13.01.2020 р. у справі № 902/855/18, від 29.09.2020 р. у справі № 909/1240/19(909/1076/19), тощо).

Поряд із засадою цивільного законодавства свобода договору (пункт 3 частини першої статті 3 ЦК України) також містить таку засаду як справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6). Принцип справедливості, добросовісності і розумності є проявом категорій справедливості, добросовісності і розумності як суті права загалом. Принцип добросовісності є одним із засобів утримання сторін від зловживання своїми правами. Основне призначення цього принципу вбачається в наданні суддям більше можливостей з`ясовувати в повному обсязі фактичні обставини справи і, насамкінець, встановити об`єктивну істину. Загалом зміст цих принципів (справедливості, добросовісності і розумності) полягає в тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб`єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту та нормам закону (правова позиція, викладена у постанові об`єднаної плати Верховного Суду Касаційного господарського суду від 06.12.2019 р. у справі № 910/353/19)."

З огляду на зазначене, суд оцінивши належність, допустимість, достовірність поданих доказів окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, приймаючи до уваги, що з 24.02.2022 р. в Україні запроваджено воєнний стан, що призвело до порушення нормальної діяльності підприємств, суд вважає за можливе скористатись правом, наданим ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України та зменшити заявлену до стягнення пеню на 70 %, а саме, до 33 982,65 грн.

Розподіл судових витрат.

Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною першою статті 130 ГПК України передбачено, що у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації - 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Згідно частини 3 статті 7 Закону України "Про судовий збір" у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації - 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

З огляду на зазначене, враховуючи визнання відповідачем позову в частині стягнення 155 209 грн. 52 коп. (а.с. 74-76) суд дійшов висновку про наявність підстав для повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову (155 209, 52 *1,5/100 = 2 328,15 (50% = 1 164,08 грн), а в решті - покладаються на відповідача у справі.

У резолютивній частині судового рішення зазначається про часткове задоволення позову і розмір суми неустойки, що підлягає стягненню. Судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.

З огляду на зазначене, враховуючи, що позов в частині стягнення пені, інфляційних та 3 % річних судом визнано обґрунтованим в повному обсязі, а розмір пені зменшено за рішенням суду, судові витрати у справі по сплаті судового збору у розмірі 2 706,42 грн покладаються на відповідача у справі.

Керуючись ст. ст. 129, 191, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа-Регіон" (33025, м. Рівне, вул. Устинська, буд. 5 А, кв. 1, код ЄДРПОУ 34021175) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Перший Дім" (65048, м. Одеса, вул. Осипова, буд. 10, код ЄДРПОУ 35116943) 155 209,52 грн (сто п`ятдесят п`ять тисяч двісті дев`ять гривень 52 копійки) заборгованості, 33 982,65 грн (тридцять три тисячі дев`ятсот вісімдесят дві гривні 65 копійок) пені, 8 282,27 грн (вісім тисяч двісті вісімдесят дві гривні 27 копійок) 3 % річних, 58 870,23 грн (п`ятдесят вісім тисяч вісімсот сімдесят гривень 23 копійки) інфляційних втрат та 3 870,00 грн (три тисячі вісімсот сімдесят гривень 00 копійок) витрат по сплаті судового збору.

3. В решті позову відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

5. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Перший Дім" (65048, м. Одеса, вул. Осипова, буд. 10, код ЄДРПОУ 35116943) з Державного бюджету України 1 164,08 грн (одну тисячу сто шістдесят чотири гривні 08 копійок) судового збору, сплаченого згідно платіжної інструкції № 33001125 від 21.06.2023 року.

Позивач (стягувач): Товариство з обмеженою відповідальністю "Перший Дім" (65048, м. Одеса, вул. Осипова, буд. 10, код ЄДРПОУ 35116943).

Відповідач (боржник): Товариство з обмеженою відповідальністю "Альфа-Регіон" (33025, м. Рівне, вул. Устинська, буд. 5 А, кв. 1, код ЄДРПОУ 34021175).

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Північно - західного апеляційного господарського суду в порядку та строки, встановлені статтями 256 - 257 Господарського процесуального кодексу України. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 11 вересня 2023 року.

Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається: http://rv.arbitr.gov.ua.

Суддя Р.В. Романюк