Постанова

від 23.08.2023 по справі 914/84/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 серпня 2023 року

м. Київ

cправа № 914/84/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Рогач Л. І. - головуюча, Міщенко І. С., Чумак Ю. Я.,

за участю секретаря судового засідання - Салівонського С. П.,

представників учасників справи:

Офісу Генерального прокурора - Шапка І. М.,

Приватної агрофірми "Дністер" - Пастернак П. І.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Заступника керівника Львівської обласної прокуратури

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 14.06.2023

(судді Бойко С. М., Бонк Т. Б., Якімець Г. Г.)

за позовом Заступника керівника Львівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради Стрийського району Львівської області

до Стрийської районної державної адміністрації Львівської області та Приватної агрофірми "Дністер"

про визнання недійсною додаткової угоди до договору оренди землі, скасування державної реєстрації права власності та права оренди, зобов`язання повернути земельну ділянку.

ВСТАНОВИВ:

1. Історія справи

1.1. Заступник керівника Львівської обласної прокуратури (далі - прокурор) звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом в інтересах держави в особі Львівської обласної державної адміністрації (далі - Львівська ОДА) до Стрийської районної державної адміністрації Львівської області (далі - Стрийська РДА, - відповідач-1) та до Приватної агрофірми "Дністер" (далі - ПАФ "Дністер", відповдіач-2), за участю у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Миколаївської міської ради Стрийського району Львівської області, в якому просив:

- визнати недійсною додаткову угоду від 07.02.2019 до договору оренди землі від 14.02.2011 на земельну ділянку площею 11,5 га кадастровий №4623010100:02:000:0069, укладену Миколаївською (Стрийською) районною державною адміністрацією та ПАФ "Дністер";

- скасувати державну реєстрацію права власності Стрийської (Миколаївської) РДА на земельну ділянку несільськогосподарського призначення землі промисловості з кадастровим номером №4623010100:02:000:0069 площею 11,5 га, що розташована в урочищі "Гори середні" на території Миколаївської міської ради Львівської області за межами населеного пункту (реєстраційний номер нерухомого майна 1814817846230, зареєстровану 16.04.2019, рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 46553770 від 19.04.2019) припинивши речове право, а саме право державної власності;

- скасувати державну реєстрацію права оренди земельної ділянки несільськогосподарського призначення землі промисловості з кадастровим номером №4623010100:02:000:0069 площею 11,5 га, що розташована в урочищі "Гори середні" на території Миколаївської міської ради Львівської області за межами населеного пункту, зареєстрованого за ПАФ "Дністер" (номер запису про інше речове право 31258303, зареєстроване 16.04.2019) припинивши речове право оренди земельної ділянки;

- зобов`язати ПАФ "Дністер" повернути в розпорядження Львівської ОДА земельну ділянку площею 11,5 га кадастровий №4623010100:02:000:0069, що розташована в урочищі "Гори середні" на території Миколаївської міської ради Львівської області за межами населеного пункту.

1.2. Позов обґрунтований тим, що договір оренди землі продовжений без розпорядження Львівської ОДА, а державна реєстрація права власності спірної земельної ділянки за відповідачем-1 здійснена всупереч приписів законодавства.

1.3. Ухвалою Господарського суду Львівської області від 16.06.2022 замінено позивача - Львівську ОДА на правонаступника - Миколаївську міську раду Стрийського району Львівської області (далі - Миколаївська міськрада, позивач), а в судовому засіданні 07.07.2022 вирішено визначити склад учасників справи та ухвалено розгляд справи здійснювати за позовом прокурора в інтересах держави в особі Миколаївської міськради до відповідача-1 та до відповідача-2.

2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій

2.1. Розпорядженням голови Львівської ОДА від 14.12.2010 № 1505/0/5/-10 "Про передачу в оренду земельної ділянки", ПАФ "Дністер" надано земельну ділянку під розширення існуючого кар`єру піску площею 11,5 га із категорії земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення в оренду на 8 (вісім) років на території Миколаївської міської ради Миколаївського району (пункт 3 розпорядження).

2.2. Пунктом 5 розпорядження Миколаївську (Стрийську) РДА уповноважено укласти договір оренди земельної ділянки і зареєструвати його у встановленому порядку.

2.3. Миколаївська (Стрийська) РДА в особі голови Пілки Ігоря Ярославовича, що діяв на підставі Закону України "Про місцеві державні адміністрації" та розпорядження голови Львівської ОДА від 14.12.2010 № 1505/0/5/-10 (орендодавець; уповноважена ним особа) та ПАФ "Дністер" (орендар) 14.02.2011 уклали договір оренди землі № 2, за умовами якого орендодавець на підставі розпорядження голови Львівської ОДА від 14.12.2010 № 1505/0/5/-10 надав, а орендар прийняв у строкове платне володіння та користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, яка знаходиться в урочищі "Гори середні" Миколаївської міськради, за межами населеного пункту, індексний кадастровий номер земельної ділянки 4623010100:02:000:0069.

2.4. Пункт 8 договору визначає, що договір укладений строком на вісім років. Після закінчення строку дії договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

2.5. Відповідно до пункту 15 договору цільове призначення земельної ділянки - землі несільськогосподарського призначення, землі промисловості.

2.6. Миколаївська (Стрийська) РДА в особі голови Коса Андрія Івановича, що діяв на підставі Закону України "Про місцеві державні адміністрації", та ПАФ "Дністер" 07.02.2019 уклали додаткову угоду до договору оренди землі від 14.02.2011, відповідно до пункту 2 якої дія договору оренди землі від 14.02.2011 продовжується строком на вісім років з дня державної реєстрації.

2.7. Всі інші умови договору залишаються незмінними (пункт 3 додаткової угоди).

2.8. 16.04.2019 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесені відомості про реєстрацію права державної власності на вказану земельну ділянку за Миколаївською (Стрийською) РДА, а також внесені відомості про право оренди земельної ділянки за ПАФ "Дністер". Підставою реєстрації права державної власності за Миколаївською (Стрийською) РДА вказаний Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" від 06.09.2012 №5245-VI. Підставою для державної реєстрації права оренди за ПАФ "Дністер" вказана додаткова угода від 07.02.2019 до договору оренди землі від 14.02.2011.

2.9. Листом від 27.10.2021 № 15/1-1754вих-21 прокурор звернувся до Львівської ОДА про надання інформації щодо звернення/не звернення ПАФ "Дністер" до Львівської ОДА з листом (проектами додаткової угоди) про продовження (поновлення) дії договору оренди від 14.02.2011 № 2; чи приймалися з цього приводу рішення (розпорядження) або чи делегувалися Миколаївській (Стрийській) РДА повноваження на пролонгацію цього договору.

2.10. У відповідь на вказаний лист Львівська ОДА листом від 08.11.2021 №45890-21 повідомила таке:

- клопотання щодо продовження договору оренди земельної ділянки площею 11,5 га кадастровий № 4623010100:02:000:0069 на адресу Львівської ОДА від ПАФ "Дністер" не надходило та, відповідно, обласна державна адміністрація не приймала розпорядження стосовно порушеного питання;

- щодо вжиття заходів до захисту інтересів держави, Львівська ОДА зазначила, що з 27.05.2021 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин" від 28.04.2021 № 1423-ІХ. Відповідно до підпункту 58 пункту 4 вказаного Закону розділ Х "Перехідні положення" ЗК України доповнено пунктом 24, за яким з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім визначеного переліку земель, передбачених цим Законом. Перехід права власності на такі земельні ділянки у комунальну власність виникає з моменту державної реєстрації. З дня набрання чинності цим пунктом до державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки державної власності, що передаються у комунальну власність територіальних громад, органи виконавчої влади (у цьому випадку Львівська ОДА), що здійснювали розпорядження такими земельними ділянками не мають права здійснювати розпорядження ними. Відтак, заходи щодо захисту інтересів держави не вживалися.

3. Короткий зміст судових рішень у справі

3.1. Ухвалою від 16.06.2022 Господарський суд Львівської області замінив позивача у цій справі Львівську ОДА на її правонаступника Миколаївську міську раду Стрийського району Львівської області.

3.2. Господарський суд Львівської області рішенням від 04.08.2022 позов задовольнив частково. Визнав недійсною додаткову угоду від 07.02.2019 до договору оренди землі від 14.02.2011, скасував державну реєстрацію права оренди земельної ділянки та зобов?язав ПАФ "Дністер" повернути земельну ділянку в розпорядження Миколаївської міськради. У частині позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності за Миколаївською (Стрийською) РДА на земельну ділянку закрив провадження у справі.

3.3. Суд зазначив, що у Миколаївської РДА був відсутній необхідний обсяг повноважень на укладення додаткової угоди щодо поновлення терміну дії договору оренди землі від 14.02.2011. При цьому суд вказав, що спір між Миколаївською міськрадою, яка є правонаступником Львівської ОДА у цій справі, та Стрийською (Миколаївською) РДА щодо реєстрації права державної власності на спірну земельну ділянку відсутній, оскільки земля перейшла у комунальну власність та зареєстрована за Миколаївською міськрадою з 26.05.2022.

3.4. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 20.12.2022 рішення Господарського суду Львівської області від 04.08.2022 скасовано, позов залишено без розгляду. Постановою Верховного Суду від 18.04.2023 постанову суду апеляційної інстанції від 20.12.2022 скасовано, а справу направлено для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

3.5. Західний апеляційний господарський суд постановою від 14.06.2023 скасував рішення суду першої інстанції від 04.08.2022 та прийняв нове рішення, яким відмовив у задоволенні позову в повному обсязі.

3.6. Зазначив, що договір може бути визнаний недійсним відповідно до частини першої статті 203 ЦК України у разі наявності вад у його змісті, а не в суб`єктному складі. З урахуванням частини другої статті 33 Закону України "Про оренду землі" дії ПАФ "Дністер" щодо звернення до Миколаївської (Стрийської) РДА були належними та правомірними, а додаткову угоду сторони уклали у відповідності до вимог Закону України "Про оренду землі" з додержанням умов пункту 8 договору оренди землі від 14.02.2011. Крім того, оскільки заявлені вимоги про скасування державної реєстрації права власності та права оренди, зобов`язання повернути земельну ділянку мають похідний характер від вимоги про визнання правочину недійсним, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову у їх задоволенні.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги та її обґрунтування

4.1. 14.07.2023 прокурор подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Західного апеляційного господарського суду від 14.06.2023, в якій просить її скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

4.2. В обґрунтування касаційної скарги прокурор зазначив, що у цій справі орендар не звертався до належного орендодавця (Львівської обласної державної адміністрації) щодо реалізації належного йому переважного права на пролонгацію договору оренди землі; в свою чергу орендодавець не приймав розпоряджень стосовно порушеного питання, тож суд апеляційної інстанції застосував статтю 33 Закону України "Про оренду землі" без урахування висновків щодо застосування цієї норми права, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 32/563, постановах Верховного Суду від 16.02.2022 у справі № 909/485/21, від 07.12.2022 у справі №904/6735/20 (624/215/21), від 09.04.2019 у справі № 924/491/17, від 30.04.2020 у справі № 925/1147/18, від 12.06.2018 у справі № 927/967/17. Натомість за згаданими висновками відсутність волевиявлення орендодавця на виникнення орендних правовідносин виключає можливість передати земельну ділянку в користування.

4.3. Апеляційний господарський суд застосував статтю 33 Закону України "Про оренду землі" та рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) "Рисовський проти України" від 20.10.2011 № 29979/04 без урахування висновків щодо застосування цих норм, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2018 у справі № 372/2180/15-ц, за яким висновки ЄСПЛ слід застосовувати не безумовно, а з урахуванням фактичних обставин справи. У цьому випадку орендар був обізнаний, або, проявивши принаймні розумну обачність, не міг не бути обізнаний про межі повноважень Миколаївської РДА, тож обставини справи не свідчать про його добросовісність.

4.4. Пред`являючи позов, прокурор правильно визначив орган, уповноважений державою здійснювати функції у спірних правовідносинах, натомість з урахуванням пункту 24 Розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України (далі - ЗК України), Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин" від 28.04.2021 № 1423-ІХ Миколаївська міська рада не мала повноважень щодо спірної земельної ділянки, набувши їх лише після реєстрації права комунальної власності.

4.5. Скаржник вказує, що апеляційний господарський суд застосував Закон України "Про оренду землі" та Податковий кодекс України без урахування висновків щодо застосування цих норм права, викладених у постановах Верховного Суду України від 07.10.2015 у справі № 3-487гс15, від 02.03.2016 у справі № 3-476гс15, від 13.09.2017 у справі № 910/28080/14, від 13.09.2017 у справі № 910/28081/14, постановах Верховного Суду від 20.03.2018 у справі №910/8794/16, від 16.10.2018 у справі № 910/20790/17, від 06.11.2019 у справі № 924/187/18, від 04.03.2021 у справі № 905/1132/20, від 23.11.2021 у справі №911/604/19, стосовно подальшого схвалення правочину.

4.6. Прокурор також зауважує, що суд апеляційної інстанції застосував статті 203, 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) без урахування висновків щодо застосування цих норм права при визначенні підстав недійсності правочину, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, постановах Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 31.07.2019 у справі № 910/2030/18, від 26.06.2019 у справі № 136/394/17, від 05.09.2019 у справі №910/13412/18, постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20, постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16.

5. Позиція інших учасників справи

5.1. Позивач, відповідачі 1, 2 правом на подання відзиву на касаційну скаргу не скористалися.

6. Позиція Верховного Суду

6.1. Заслухавши суддю - доповідачку, прокурора, представника відповідача-2 дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів зазначає таке.

Щодо суб`єкта права державної власності у цій справі

6.2. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні (господарські) правовідносини, вона має цивільну правоздатність на рівні з іншими учасниками цивільних правовідносин. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, зокрема, у цивільних (господарських) відносинах, розглядається як поведінка держави у цих відносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава (зокрема цивільних, господарських), органи, через які діє держава, не мають власних прав і обов`язків, але наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних відносинах (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11 (провадження № 12-160гс18, пункти 6.21, 6.22; від 26.02.2019 у справі № 915/478/18 (провадження №12-245гс18, пункти 4.19, 4.20).

6.3. Крім того, Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що і в судовому процесі, зокрема у цивільному, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (постанова від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18 (провадження № 14-36цс19, пункт 35). Такий же висновок справедливий щодо господарського процесу.

6.4. Отже, під час розгляду спору в суді фактичною стороною у справі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган.

6.5. За змістом частини першої статті 326 ЦК України у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна.

6.6. Що ж до органів державної влади, то в силу приписів частин другої та третьої статті 326 ЦК України органи державної влади здійснюють право власності від імені та в інтересах держави Україна, управляють майном, що є у приватній власності.

6.7. Здійснення органом державної влади реєстрації права державної власності на об`єкт нерухомого майна (в тому числі, й на земельну ділянку) не створює права державної власності держави в особі саме цього органу окремо і таких наслідків чинне законодавство не містить.

6.8. Законодавство передбачає два випадки представництва прокурором у суді законних інтересів держави у разі їх порушення або загрози порушення: захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; відсутній орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту інтересів держави.

6.9. За змістом частин першої, третьої, четвертої статті 45 ГПК України один і той самий суб`єкт не може бути одночасно позивачем і відповідачем. Тому за загальним правилом один орган державної влади не може звертатися з позовом до іншого органу, бо це означатиме позов держави до неї самої (постанова Великої Палати Верховного Суду від 13.11.2019 у справі №826/3115/17 (пункт 35); позов, пред`явлений прокурором до державного органу, фактично пред`явлений державою (в особі прокурора) до неї самої (в особі державного органу) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19 (пункт 7.6).

6.10. У цій справі прокурор, діючи в інтересах держави в особі уповноваженого органу державної влади, просив скасувати державну реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку, припинивши речове право, а саме право державної власності, спрямовуючи вимоги держави проти неї самої в особі іншого органу (Стрийської районної державної адміністрації Львівської області), який, хоч і зареєстрував речове право, однак в цьому випадку власних прав та обов`язків щодо спірної земельної ділянки не набув.

6.11. Також прокурор від імені держави пред`явив вимоги про визнання недійсною додаткової угоди до договору оренди землі та застосування наслідків такої недійсності шляхом скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки та про зобов`язання повернути земельну ділянку.

6.12. Саме ці вимоги, заявлені прокурором від імені держави, є вимогами однієї сторони договору - орендодавця (держави) до іншої - орендаря. Жодна з цих вимог не спрямована проти держави.

Щодо вирішення спору по суті

6.13. Стаття 203 ЦК України визначає загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина перша); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (частина друга) тощо.

6.14. Частиною першою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

6.15. Отже, наведеними положеннями визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, та загальні підстави недійсності правочину, за яких цей правочин може бути визнаний недійсним, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України).

6.16. При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні положення статей 3, 15, 16 ЦК України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.

6.17. Крім того, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків та, у разі задоволення позовних вимог, зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

6.18. Суди попередніх інстанцій встановили, що з відповідачем-2 договір оренди землі від 14.02.2011 № 2 укладений відповідачем-1, як орендодавцем на підставі розпорядження Львівської ОДА від 14.12.2010 № 1505/0/5/-10. Пункт 8 договору передбачає умови, за яких договір оренди може бути продовжений.

6.19. Відповідно до частин першої-другої статті 33 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, чинній на час укладення спірної додаткової угоди) по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі). Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі.

6.20. Як встановили суди попередніх інстанцій, відповідач-2 згідно з умовами умов пункту 8 договору звертався із заявою на пролонгацію договору до відповідача-1, за результатами чого 07.02.2019 відповідачі уклали додаткову угоду та 16.04.2019 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано за відповідачем-2 право оренди земельної ділянки державної форми власності. За відповідачем-1 зареєстровано право державної власності на спірну земельну ділянку.

6.21. Приймаючи рішення у справі, суд першої інстанції зазначив, що, оскільки відповідач-1 не є орендодавцем за договором, а є лише уповноваженою Львівською ОДА особою на підписання з відповідачем-2 цього договору, а тому, зважаючи на положення статей 116, 122 ЗК України, розпорядником земельної ділянки за договором, яка перебувала у державній власності, є саме Львівська ОДА, тому із заявою на пролонгацію договору в порядку пункту 8 договору, відповідач-2 мав звертатися до Львівської ОДА, а не до відповідача-1, який є тільки уповноваженою особою на підписання договору.

6.22. Суд апеляційної інстанції натомість вказав, що саме відповідач-1, до якого звернувся відповідач-2 із вказаною заявою, мав скерувати звернення відповідача-2 розпоряднику земель на момент виникнення правовідносин.

6.23. Оскільки на час виникнення спірних правовідносин земельна ділянка мала статус ділянки державної форми власності, то й, відповідно, власником земельної ділянки виступала держава і обставин вибуття земельної ділянки з володіння та розпорядження держави за наслідком реєстрації права державної власності на спірну земельну ділянку за районною державною адміністрацією та права оренди земельної ділянки державної форми власності за відповідачем-2 не встановлено.

6.24. Тому щодо правової природи цього спору Верховний Суд вважає за необхідне зазначити таке.

6.25. Так, відповідно до частин першої, четвертої статті 11 ГПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

6.26. Суть даного спору полягає у тому, що позов у ній заявлено не тільки до органу державної влади, який розпорядився спірною земельною ділянкою, а й до юридичної особи, яка одержала право такою ділянкою користуватися внаслідок укладення додаткової угоди, якою продовжено строк дії договору оренди землі.

6.27. ЄСПЛ, рішення якого згідно статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визнаються джерелом права в України, неодноразово вказував, що концепція "майна" в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися "правом власності", а відтак, і "майном". До таких активів може відноситися право оренди (рішення ЄСПЛ від 25.03.1999 у справі "Ятрідіс проти Греції", заява № 311107/96, п. 54).

6.28. Тобто, крім традиційної для України концепції власності (рухоме і нерухоме майно) та прав, що пов`язані з відносинами власності між особами (акції, інтелектуальна власність, тощо), власністю у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції є і оренда майна.

6.29. Таким чином, право оренди відповідача-2 підпадає під захист не тільки національного, а і міжнародного законодавства, зокрема, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу до неї.

6.30. Даний спір за своєю правовою природою є спором між органами влади (позивача в особі органу місцевого самоврядування та відповідача-1 в особі державного органу виконавчої влади) щодо того, хто з них має право розпоряджатися спірною земельною ділянкою та/або кому така ділянка належить, однак, при цьому, подання цього позову фактично спрямоване не тільки на врегулювання спору між вказаними органами, а й на позбавлення відповідача-2 права користування майном.

6.31. У силу вимог статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

6.32. У справі, що розглядається, відповідач-2 отримав право користуватися на умовах оренди спірною земельною ділянкою, внаслідок укладення додаткової угоди, якою продовжено строк дії договору оренди землі.

6.33. Використовуючи своє право на отримання в оренду земельної ділянки (продовження строку дії договору оренди землі), особа обґрунтовано передбачає, що органи влади діють правомірно, оскільки така поведінка є їхнім прямим обов`язком. Чинним законодавством не передбачено обов`язку особи перевіряти правомірність дій органу щодо надання останнім земельної ділянки чи дотримання порядку розпорядження нею. Тобто фактично у разі задоволення позову обов`язки органу влади чи місцевого самоврядування з дотримання законодавства при вирішенні земельних питань перекладаються, у даному випадку, на орендаря.

6.34. У рішенні ЄСПЛ від 20.10.2011 № 29979/04 у справі "Рисовський проти України" Суд підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок ("Лелас проти Хорватії", "Тошкуце та інші проти Румунії") і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси ("Онер`їлдіз проти Туреччини" та "Беєлер проти Італії").

6.35. Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість ("Москаль проти Польщі"). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, іntеraliа, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам.

6.36. З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки"). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків ("Лелас проти Хорватії"). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються ("Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки", "Ґаші проти Хорватії").

6.37. У цій частині суд апеляційної інстанції правильно врахував, що виникненню права оренди у відповідача-2, виходячи з національної системи регулювання підстав та порядку набуття такого права, слугувала та передувала активна участь в такому процесі органів влади, зокрема, відповідача-1.

6.38. У зв`язку з цим, враховуючи, що право оренди набуте відповідачем-2 (укладена додаткова угода до договору оренди землі) в результаті проведення державними органами законодавчо встановлених процедур, то відповідальність, у вигляді визнання недійсною додаткової угоди та, як наслідок, повернення земельної ділянки, за вказані процедури не може покладатися на відповідача-2, який розраховував на їх належність та легітимність.

6.39. З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновком апеляційного господарського суду в частині відмови у задоволенні позову про визнання недійсною додаткової угоди до договору оренди землі та повернення земельної ділянки.

6.40. Посилання прокурора на викладені у постановах Верховного Суду, наведених у пунктах 4.2-4.6 цієї постанови висновки є необґрунтованими та фактично зводяться до намагання скаржника здійснити переоцінку доказів у справі, що в силу вимог статті 300 ГПК України виходить за межі повноважень Верховного Суду.

6.41. Водночас, колегія суддів не може погодитися з мотивацією суду апеляційної інстанції про відмову у позовних вимогах про скасування державної реєстрації права власності та права оренди на земельну ділянку, як таких, що мають похідний характер від вимоги про визнання правочину недійсним, а тому не підлягають задоволенню, з огляду на таке.

6.42. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

6.43. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

6.44. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

6.45. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

6.46. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц зроблено висновок, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 22.10.2019 у справі № 923/876/16 та багатьох інших. Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №910/3009/18, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 16.02.2021 у справі №910/2861/18.

6.47. Спосіб захисту опосередковується позовною вимогою, яка втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

6.48. Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, суди повинні зважати й на його ефективність з погляду Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У § 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Сполученого Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, заява № 22414/93, [1996] ECHR 54) ЄСПЛ зазначив, що стаття 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

6.49. Відповідно до статей 125, 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

6.50. Відповідно до частини другої статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

6.51. За змістом пункту 1 частини першої статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

6.52. Відповідно до статті 11 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об`єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

6.53. У постановах Верховного Суду від 23.06.2020 у справах № 906/516/19, №905/633/19, № 922/2589/19, від 30.06.2020 у справі № 922/3130/19, від 14.07.2020 у справі № 910/8387/19, від 20.08.2020 у справі № 916/2464/19, від 03.09.2020 у справі № 914/1201/19, від 16.09.2020 у справі № 352/1021/19 зазначено, що Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", який набрав чинності з 16.01.2020, статтю 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" викладено у новій редакції, яка на відміну від приписів частини другої статті 26 зазначеного Закону у попередній редакції, що передбачала такі способи судового захисту порушених прав, як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, визначає на цей час правомірними способами судового захисту порушених прав та інтересів особи скасування рішення державного реєстратора щодо державної реєстрації прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав.

6.54. У частині другій статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній до 16.01.2020) унормовано порядок внесення записів до Державного реєстру прав, змін до них та їх скасування. Так, за змістом зазначеної норми, у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. Згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", який набрав чинності з 16.01.2020, статтю 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" викладено у новій редакції. Так, відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній із 16.01.2020) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

6.55. Велика Палата Верховного Суду виснувала, що не є належним способом захисту права або інтересу позивача вимога про скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, оскільки воно вичерпує свою дію в момент цієї реєстрації. Такий правовий висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 04.09.2018 у справі №915/127/18 (пункт 5.17), від 29.05.2019 у справі №367/2022/15-ц (пункт 74), від 05.10.2022 у справі №922/1830/19 (пункт 8.1), від 20.06.2023 у справі №633/408/18 (пункт 11.9).

6.56. Таким чином, належним способом захисту у даному випадку є позов про визнання недійсними документів, на підставі яких за відповідачем-2 проведено державну реєстрацію права оренди на земельну ділянку.

6.57. При цьому, у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень") проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

6.58. Як вбачається з матеріалів справи та встановив суд апеляційної інстанції, згідно з витягом із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно підставою для державної реєстрації за відповідачем-2 права оренди земельної ділянки зазначено договір оренди від 14.02.2011; додаткова угода від 07.02.2019 до договору оренди землі від 14.02.2011. Отже, тими документами, на підставі яких за відповідачем-2 проведено державну реєстрацію прав, є договір оренди землі від 14.02.2011, який відповідно до додаткової угоди від 07.02.2019 є поновленим.

6.59. Водночас, судом апеляційної інстанції не встановлено визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 14.02.2022, термін дії якого продовжено додатковою угодою від 07.02.2019, і такі вимоги (визнання недійсним договору) в межах цієї справи не заявлялися.

6.60. Щодо позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності за Миколаївською (Стрийською) РДА на земельну ділянку з припиненням речового права, суд апеляційної інстанції встановив, що в процесі розгляду справи спірна земельна ділянка була зареєстрована на праві комунальної власності за Миколаївською міськрадою (інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 27.05.2022 №301683587). Отже, відсутні підстави вважати наявність обставин, які б свідчили про порушення, невизнання або оспорювання цивільних прав позивача.

6.61. З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку, що обраний прокурором спосіб захисту - скасування державної реєстрації права власності та права оренди земельної ділянки, у даному випадку, є неефективним, оскільки задоволення таких вимог не призведе до поновлення порушених прав позивача.

6.62. Таким чином, обрання неефективного способу захисту є самостійною підставою для відмови в позові в частині позовних вимог про скасування державної реєстрації права власності та права оренди на земельну ділянку.

7. Висновки Верховного Суду

7.1. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішенні у відповідній частині або змінити рішення у відповідній частині, не передаючи справу на новий розгляд.

7.2. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

7.3. Згідно зі статтею 311 ГПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

7.4. З огляду на зазначене, колегія суддів дійшла висновку, що в частині позовних вимог про скасування державної реєстрації права власності та права оренди на земельну ділянку постанова суду апеляційної інстанції (резолютивна частина) підлягає залишенню без змін з викладенням її мотивувальної частини в редакції цієї постанови, а в частині інших вимог оскаржувана постанова підлягає залишенню без змін, а касаційна скарга - без задоволення.

8. Судові витрати

8.1. З огляду на висновок Верховного Суду про зміну мотивувальної частини оскаржуваної постанови із залишенням без змін її резолютивної частини щодо позовних вимог про скасування державної реєстрації права власності та права оренди на земельну ділянку, а також залишенням без змін постанови суду апеляційної інстанції в решті позовних вимог, відповідно до приписів статті 129 ГПК України судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Заступника керівника Львівської обласної прокуратури залишити без задоволення.

2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 14.06.2023 у справі № 914/84/22 в частині позовних вимог про скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку за Миколаївською (Стрийською) районною державною адміністрацією Львівської області, з припиненням речового права, а саме права державної власності, а також скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки, зареєстрованого за Приватною агрофірмою "Дністер", припинивши речове право оренди земельної ділянки, змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

3. В решті постанову Західного апеляційного господарського суду від 14.06.2023 у справі № 914/84/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуюча Л. Рогач

Судді І. Міщенко

Ю. Чумак