Рішення

від 01.09.2023 по справі 341/1656/22

ГАЛИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний номер 341/1656/22

Номер провадження 2/341/73/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 вересня 2023 року м. Галич

Галицький районний суд Івано-Франківської області у складі:

головуючого судді Островської Н. І.,

за участю секретаря Гомерди Г. М.,

позивач: представник, адвокат за ордером у режимі відеоконференції - Сандак І. А.,

відповідач: ОСОБА_1 , представник, адвокат за ордером у режимі відеоконференції - Демченко Т. С.,

третя особа: орган опіки та піклування при виконавчому комітеті Дубовецької сільської ради, який представляє служба у справах дітей Дубовецької сільської ради: представник за довіреністю - Слюзар Л. Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду м. Галич Івано-Франківської області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: орган опіки та піклування при виконавчому комітеті Дубовецької сільської ради, який представляє служба у справах дітей Дубовецької сільської ради, Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції про визнання незаконним утримання на території України малолітньої дитини та забезпечення повернення дитини на територію Естонської Республіки

в с т а н о в и в :

ОСОБА_2 , в інтересах якого діє представник за ордером - адвокат Сандак І. А., звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , треті особи: орган опіки та піклування при виконавчому комітеті Дубовецької сільської ради, який представляє служба у справах дітей Дубовецької сільської ради, Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції про визнання незаконним утримання на території України малолітньої дитини та забезпечення повернення малолітньої дитини на територію Естонської Республіки.

Позовну заяву мотивовано тим, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є батьками малолітньої дитини ОСОБА_3 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Галич Галицького району Івано Франківської області, Україна.

06.10.2020 між сторонами укладено шлюб. Подружжя спільно з дитиною проживало в Естонській Республіці.

Відповідно до свідоцтва про розірвання шлюбу, зареєстрованого в органі реєстрації актів цивільного стану Естонії, 29.112021 року шлюб розірвано.

У липні 2022 року відповідач з дитиною без письмового дозволу позивача чи судового дозволу поїхала в Україну, де знаходяться дотепер.

Відповідач самостійно в порушення судового рішення (ухвали) від 06.02.2022 Повітового суду Гар`юмаа, будівля суду у Талліні та батьківських прав позивача змінила місце проживання спільної дитини і визначила її нове місце проживання в Україні, чим також порушила право дитини на належне виховання обома батьками.

Відповідач одразу звернувся до Міністерства юстиції Естонської Республіки із заявою про повернення дитини відповідно до Гаазької конвенції 1980 року про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, Міністерства юстиції України про проведення заходів для повернення дитини до Естонської Республіки. Позивачу відмовлено у сприянні щодо добровільного повернення дитини та запропоновано звернутись до суду.

Позивач не має змоги спілкуватися з сином навіть за допомогою засобів електронної комунікації, оскільки відповідач не дає такої можливості та сама уникає спілкування, чим чинить перешкоди батьку у спілкуванні з його сином.

Позивач вважає, що відповідач здійснює незаконне утримання дитини на території України, що підпадає під дію Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року, до якої Україна приєдналася Законом України від 11 січня 2006 року N 3303-IV (далі - Гаазька Конвенція).

Із урахуванням наведеного, позивач просив:

-визнати незаконним вивезення та утримання ОСОБА_1 на території України малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ;

-повернути малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою постійного місця проживання: АДРЕСА_1 ;

- якщо рішення не буде виконано добровільно, зобов`язати ОСОБА_1 передати малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , його батьку ОСОБА_2 , який проживає за адресою: АДРЕСА_2 , для забезпечення повернення дитини до Естонської Республіки;

-допустити негайне виконання цього рішення у частині повернення дитини до Естонської Республіки;

- витрати, пов`язані з поверненням дитини до Естонської Республіки покласти

на позивача.

Представник відповідача, адвокат Демченко Т.С. подала відзив, в якому просила відмовити в позові повністю з огляду на таке. Сторони по справі є батьками малолітнього ОСОБА_4 . На час народження дитини сторони не перебували у шлюбі. Малолітній ОСОБА_3 народився в Україні, та відомості про його народження записані першочергово зі слів матері. Місце проживання дитини було зареєстровано за адресою проживання матері. Позивач взагалі не цікавився дитиною, не хотів сприймати факт його народження, не вживав жодних заходів для встановлення свого батьківства. Лише після спливу 8 місяців від народження дитини батько приїхав в Україну, де сторони зареєстрували шлюб, позивач визнав батьківство, на підставі чого був записаний батьком дитини. Надалі позивач повернувся до Естонії, а відповідач з сином залишилися в Україні.

22.04.2021 відповідач з малолітнім сином (дитині 1 рік і 2 місяці) поїхали в ОСОБА_5 до батька дитини, де перебували до 05.07.2021, і цього ж дня повернулись до України (дитина перебувала в Естонії 2 місяці і 13 днів).

17.09.2021 відповідач знову із малолітнім сином поїхали в ОСОБА_5 до батька дитини, де перебували до 05.07.2022 (дитина перебувала в Естонії 10 місяців). Тобто, загальний період перебування дитини в Естонії складає один рік, що значно менше періоду часу, який дитина проживала в Україні.

Відповідач та її син є громадянами України, їх постійним місцем проживання є Україна, громадянства інших держав вони не набували, місця постійного проживання не змінювали. Позивач є громадянином Ємену. Громадянство Естонської Республіки не набував.

У період перебування на території Естонської Республіки відповідач з сином проживали в орендованому житлі.

Весь побут дитини знаходиться в Україні, де створені належні умови для його проживання і розвитку. Він оточений турботою і любов`ю матері, бабусі, дідуся, рідної сестри та дядька.

Позивач не довів, що Естонська Республіка є країною постійного проживання ОСОБА_3 , не надав жодного доказу на підтвердження цього факту, а відтак Конвенція про цивільно правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року, на підставі якої позивач звернувся до суду, не підлягає застосуванню.

Враховуючи наведене, просила відмовити у задоволенні позову повністю.

Представник позивача, адвокат Сандак І.А., не погодившись із зазначеним у відзиві, подала відповідь на відзив. Вказала, що позивач, дізнавшись про вагітність ОСОБА_6 , пропонував їй укласти шлюб в Естонії та шлюбний договір щодо правового режиму майна подружжя, однак згоди не досягли.

Оскільки народження дитини припало на початок розповсюдження коронавірусної інфекції по всьому світу, в зв`язку з чим з 16.03.2020 року Україна припинила в`їзд на свою територію для іноземців та осіб без громадянства, батько дитини не міг відвідати сина. Проте він здійснював міжнародні переводи коштів через ОСОБА_7 на утримання своєї дитини.

Позивач є громадянином ОСОБА_8 , має посвідку на постійне місце проживання в Естонії. Громадянство цієї країни отримає у червні наступного року. ОСОБА_2 приїхав до Естонії ще у 2016 році на навчання, та залишився там працювати. В Естонії має власний бізнес, тому центр життєвих інтересів його є в Естонії.

Вимушені виїзди відповідача з дитиною в Україну пояснюються перебуванням громадян України, без попереднього оформлення віз, в країнах ЄС не більше 90 днів.

Повернувшись в Естонію 17.09.2021 року з сином, своєю матір`ю та донькою від першого шлюбу, відповідач отримала з дитиною тимчасову посвідку на проживання до кінця 2023 року та влаштувалась на роботу. Дитина відвідувала дитячий садочок, перебувала на медичному обліку у сімейного лікаря в Естонії, мала змогу соціалізації та розвитку в оточенні інших дітей-однолітків.

Відповідач не дає батькові дитини спілкуватися з сином навіть засобами мобільного зв`язку та інтернету, у всіх месенджерах та в телефоні батько дитини «заблокований».

Бажання відповідача із сином проживати в Естонії і в майбутньому підтверджується зверненням її до суду у м. Таллінн про стягнення аліментів з позивача, який і без цього сплачував кошти на утримання сина. Не поїхала відповідач з Естонії одразу коли і шлюб між подружжям було розірвано, навіть коли батько дитини почав судовий процес щодо визначення порядку участі його у вихованні сина.

Вважає, що Естонська Республіка є країною постійного проживання дитини та відповідачем не доведено, що у разі перебування дитини в Естонії, її життю та здоров`ю загрожує небезпека чи це зашкодить психоемоційному її стану.

Відповідач, інтереси якої представляє адвокат Демченко Т. С. подала заперечення на відповідь на відзив, у якому зазначила, що відповідач, проживаючи в Естонії, та дізнавшись про вагітність, повідомила про це позивача, який наполягав на перериванні. Відповідач відмовилась від цього, після чого він вигнав її і вони перестали спілкуватися. З цього часу, з 30.06.2019, відповідач сама орендувала житло строком на 9 місяців. Цей час працювала на двох роботах в Естонії, щоб забезпечити себе і в надії на примирення з батьком дитини. Проте, 23.12.2019 вона змушена була поїхати в Україну.

З моменту вагітності батько цієї дитини не хотів, після народження не цікавився ним, не мав бажання визнавати дитину своїм сином та допомагати матеріально.

В судовому засіданні представник позивача підтримала позов з підстав, що у ньому зазначені. Додатково пояснила, що позивач допомагав ОСОБА_6 і в період вагітності до листопада 2022 року. Перебуваючи в Естонії, син ОСОБА_4 мав регулярний контакт з батьком, який піклувався про нього, щотижня мав змогу забирати сина до себе та проводити з ним час, утримував сім`ю, оплачував квартиру, дитсадок дитині, в тому числі коли стали проживати окремо. Коли ОСОБА_6 переїхала до Естонії з мамою та старшою донькою, коштів позивача стало не вистачати. Через місяць спільного проживання він переїхав на іншу квартиру, залишивши їм проживати у двокімнатній. На даний час він орендує квартиру, має власний бізнес (є керівником фірми) та зобов`язується зняти окреме житло, оплачувати його у разі поверенння дитини з матір`ю в ОСОБА_5 . У період проживання ОСОБА_6 з сином в ОСОБА_5 без затримки сплачував аліменти. Просить врахувати, що згідно інформації прикордонної служби, протягом трьох місяців відповідач не знаходилась в Україні, тобто син перебував не з матір`ю. Якщо виходити з найкращих інтересів дитини, то батько дитини взагалі позбавлений можливості спілкуватися з дитиною. Переміщення малолітнього ОСОБА_3 з Естонської Республіки до України за відсутності письмової згоди батька, є незаконним. Ураховуючи, що утримання дитини на території України порушує право батька на піклування за дитиною, просили позов задовольнити.

У судовому засіданні відповідач ОСОБА_1 позов не визнала, пояснила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 народила сина на території України, не перебуваючи із позивачем у шлюбі. Відомості про батька дитини у свідоцтві про народження записані з її слів. Позивач взагалі не цікавився сином, не бажав сприймати факт його народження та не вживав жодних заходів для визнання свого батьківства. Коли спільно жили в Естонії батько дитини оплачував дошкільний заклад та надавав 100 євро, забирав дитину з дитсадка. При ухваленні естонським судом рішення про порядок спілкування з дитиною, погодилась з ним. Підтвердила, що позивач має власний бізнес (доставка їжі). Після переїзду до Естонії, у тому числі мами та старшої доньки, позивач незабаром переїхав на іншу квартиру з двокімнатної, де проживали разом. Перестав допомагати. Пішла працювати. Мама також влаштувалась на роботу, донька пішла до школи, малолітній син в дитсадок. Загалом працювала в Естонії з 01 грудня 2021 по липень 2022 року. На той час дитина мала постійне місце проживання в Естонії, була там зареєстрована, ходила в дитсадок, мала медичне страхування та користувалась послугами медичних установ. З червня цього року влавштувалась на роботу. На сьогодні стосунки з позивачем розлагоджені, спілкування сина з батьком немає. Пояснила, що їй позивач телефонує, питає як справи у сина. На прохання позивача направила йому фото сина. У лютому цього року прислав 100 євро на День народження ОСОБА_4 . Підставами для відмови у поверненні дитини в ОСОБА_5 вказала: інша мова в чужій країні, інша культура, традиції, все інше. В Україні дитині створені усі належні умови для його проживання та розвитку, де він оточений турботою та любов`ю.

У судовому засіданні представник відповідача зазначила, що дитина прижилась у новому середовищі, оточена любов`ю. Жоден з батьків не є етнічним естонцем. Не заперечуючи, що відповідач з сином та сім`єю жили в Естонії, не вважають Естонську Республіку країною їх постійного проживання.

Представник органу опіки та піклування, який представляє служба у справах дітей зазначила, що відповідач дбає про малолітнього ОСОБА_3 , його розвиток та повноцінне харчування, у родині панує спокій, дружелюбний та емоційний стан. Відповідачк характеризується як турботлива мати, займається вихованням дітей, не конфліктна. Усних та письмових заяв, скарг на поведінку останньої не поступало. Вважає, що малолітній ОСОБА_4 прижився у новому середовищі, його загрози життю та здоров`ю немає, і тому існує серйозний ризик того, що його повернення на територію Естонської Республіки поставить дитину під загрозу заподіяння їй психологічної шкоди.

Належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду справи представник Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції до суду не з`явився.

Дослідивши у судовому засіданні матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, третьої особи, відповідача, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у справі доказів у їх сукупності, з`ясувавши обставини справи, суд дійшов наступного.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є батьками малолітньої дитини ОСОБА_3 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Галич Галицького району Івано Франківської області, Україна (т. 1, а. с. 4-5).

16 жовтня 2020 року між сторонами укладено шлюб, актовий запис № 22.

Відповідно до свідоцтва про розірвання шлюбу, зареєстрованого в органі реєстрації актів цивільного стану Естонії, 29.11.2021 шлюб між позивачем та відповідачем розірвано (т. 1, а.с. 6-9).

Ухвалою Повітового суду Гар`юмаа, будівля суду у Таллінні від 02 червня 2022 затверджено компромісну угоду, укладену між ОСОБА_9 - ОСОБА_10 (батьком дитини) і задіяною особою ОСОБА_11 (матір`ю дитини) щодо порядку спілкування з дитиною ОСОБА_12 з батьків не дозволяється залишати територію Естонської Республіки з дитиною без попередньої письмової згоди другого з батьків (т. 1, а.с. 10-18).

05 липня 2022 відповідач разом із сином, ОСОБА_3 , покинули Естонську Республіку, не повідомивши про це батька, та не отримавши від нього письмового дозволу на виїзд дитини.

12 липня 2022 до Міністерства юстиції України як Центрального органу з виконання на території України Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року через Центральний орган Естонської Республіки надійшло клопотання позивача та почалась процедура, передбачена п.12 Порядку виконання на території України Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.07.2006 № 952, спрямована на отримання добровільної згоди відповідача щодо повернення дитини, під час якої отримано відмову останньої добровільно повернути дитину. Цим же листом підтверджено, що ОСОБА_1 з сином проживає за адресою: АДРЕСА_3 (т. 1 , а.с. 21). Вказане не заперечується стороною відповідача.

З наданих відповідачем доказів установлено, що ОСОБА_3 є громадянином України з 27 лютого 2020 року по теперішній час, що підтверджується довідкою про реєстрацію особи громадянином України від 25 листопада 2022 року N 239 (т. 1, а. с. 72 на звороті).

З висновку органу опіки та піклування, який представляє служба у справах дітей вбачається, що ОСОБА_1 (дівоче прізвище ОСОБА_13 ) зареєстрована та фактично проживає з: ОСОБА_14 батько, ОСОБА_15 мати, ОСОБА_16 брат, ОСОБА_17 донька, ОСОБА_3 син. В Україні дитина проживає з липня 2022 року, адаптувався у новому середовищі. Постійним місцем проживання, відповідно до довідки Медухівського старостинського округу Дубовецької сільської ради від 17.01.20232 року є АДРЕСА_3 . Матір`ю дитини вжиті необхідні умови для якісного проживання, виховання, розвитку дитини, піклування про неї. Дитина з матір`ю проживають в комфортних умовах в цегляному, газифікованому будинку, є ванна кімната, санвузол, в кожного окрема кімната для проживання. Дитина забезпечена доглядом, продуктами харчування, розвиваючими іграшками, необхідним сезонним одягом. Психоемоційний стан в родині спокійний і дружелюбний. Мати піклується про дитину, дбає про її повноцінне харчування, всесторонній розвиток. ОСОБА_1 характе еризується як турботлива мати, не конфліктна. Усних чи письмових заяв, скарг на неї не поступало. В найкращих інтересів дитини, служба у справах дітей вважає, що малолітній ОСОБА_4 прижився у новому середовищі, його загрози життю та здоров`ю немає, і тому існує серйозний ризик того, що його повернення на територію Естонської Республіки поставить дитину під загрозу заподіяння їй психологічної шкоди (т.1, а.с. 49-54).

На підтвердження вищевказаного службою у справах дітей, що діє в інтересах органу опіки та піклування надано до суду довідку Медухівського старостинського округу щодо складу сім`ї відповідача та характеристику на неї.

Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 9 Конституції України та статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України" чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Стаття 15 Закону України "Про міжнародні договори України" встановлює, що чинні міжнародні договори України підлягають сумлінному дотриманню Україною відповідно до норм міжнародного права.

Статтею 11 Конвенції про права дитини, прийнятої 20 листопада 1989 року 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН, ратифікованої постановою Верховної Ради Української РСР від 27 лютого 1991 року N 789-XII, на держави-учасниці покладено зобов`язання вживати заходів для боротьби з незаконним переміщенням і неповерненням дітей із-за кордону.

Зазначена стаття кореспондує із правом кожного на повагу до свого приватного і сімейного життя, закріпленим у статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, підписаної в Римі 04 листопада 1950 року, підписаної від імені України 09 листопада 1995 року та ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР.

Згідно із Законом України від 11 січня 2006 року N 3303-IV "Про приєднання України до Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей" Україна приєдналася до Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, укладеної 25 жовтня 1980 року в м. Гаага (Нідерланди) (Гаазька Конвенція).

Статтею 9 Конституції України та статтею 19 Закону України "Про міжнародні договори України" визначено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Стаття 15 Закону України "Про міжнародні договори України" встановлює, що чинні міжнародні договори України підлягають сумлінному дотриманню Україною відповідно до норм міжнародного права.

Положеннями Гаазької Конвенції урегульовані правовідносини щодо повернення дітей, які незаконно утримуються в державі, відмінній від держави їх постійного проживання.

Відповідно до статей 1, 2 Гаазької Конвенції її цілями є забезпечення негайного повернення дітей, незаконно переміщених до будь-якої з Договірних держав або утримуваних у будь-якій із Договірних держав, та забезпечення того, щоб права на опіку і на доступ, передбачені законодавством однієї Договірної держави, ефективно дотримувалися в інших Договірних державах. Договірні держави вживатимуть усіх належних заходів для забезпечення досягнення цілей Конвенції на їхніх територіях. Для цього вони використовують самі швидкі процедури, наявні в їхньому розпорядженні.

Головний акцент Гаазької Конвенції полягає в тому, що один з батьків або членів сім`ї не може самостійно приймати рішення про зміну постійного місця проживання дитини.

Місце постійного проживання дитини є визначальним при відновленні статус-кво, оскільки незаконне переміщення чи утримання дитини порушує її права та інтереси і право батька чи матері на піклування про дитину, без згоди якого/якої відбулась зміна місця проживання дитини.

Відповідно до частини першої статті 3 Гаазької Конвенції переміщення або утримування дитини розглядаються як незаконні, якщо: a) при цьому порушуються права піклування про дитину, що належать будь-якій особі, установі або іншому органу, колективно або індивідуально, відповідно до законодавства держави, у якій дитина постійно мешкала до переміщення або утримування; b) у момент переміщення або утримування ці права ефективно здійснювалися, колективно або індивідуально, або здійснювалися б, якби не переміщення або утримування.

Системний аналіз частини першої статті 3 та інших статей Гаазької Конвенції дає підстави вважати, що судовий або адміністративний орган держави має розглядати дії батька чи матері як міжнародне викрадення дитини за сукупності таких умов:

- дитина мала постійне місце проживання в країні - учасниці Конвенції;

- дитина незаконно переміщена або утримується за кордоном з порушенням прав піклування за умови, що ці права ефективно здійснювалися до її переміщення;

- дитина не досягла 16-річного віку.

У разі встановлення таких обставин згідно із зобов`язаннями за Конвенцією дитину має бути негайно повернуто до держави її постійного місця проживання.

Відповідно до частин першої, другої статті 12 Конвенції, якщо дитина незаконно переміщена або утримується так, як це передбачено статтею 3, і на дату початку процедур у судовому або адміністративному органі тієї Договірної держави, де знаходиться дитина, минуло менше одного року з дати незаконного переміщення або утримування, відповідний орган видає розпорядження про негайне повернення дитини. Судовий і адміністративний орган, навіть у тих випадках, коли процедури розпочаті після сплину річного терміну, про який йдеться в попередньому пункті, також видає розпорядження про повернення дитини, якщо тільки немає даних про те, що дитина вже прижилася у своєму новому середовищі.

У статтях 3, 12, 13, 20 Гаазької Конвенції міститься вичерпний перелік обставин, за наявності яких суд має право відмовити в поверненні дитини до місця постійного проживання.

Так, суд може відмовити в поверненні дитини у таких випадках: якщо в ході розгляду справи виявить, що особа, установа або інший орган, що піклуються про дитину, фактично не здійснювали права піклування на момент переміщення або утримування чи заявник дав мовчазну згоду на переміщення або утримання (пункт "а" частини першої статті 13); або з моменту переміщення пройшло більше року й дитина прижилась у новому середовищі (частина друга статті 12); або існує серйозний ризик того, що повернення поставить дитину під загрозу заподіяння фізичної або психічної шкоди або іншим шляхом створить для дитини нетерпиму обстановку (пункт "b" частини першої статті 13); або якщо дитина заперечує проти повернення і досягла такого віку і рівня зрілості, при якому слід брати до уваги її думку (частина друга статті 13); або якщо повернення не допускається основними принципами запитуваної держави в галузі захисту прав людини й основних свобод (стаття 20).

Статтею 13 Гаазької конвенції 1980 року передбачено, що судовий або адміністративний орган запитуваної держави не зобов`язаний видавати розпорядження про повернення дитини, якщо особа, установа або інший орган, що заперечує проти її повернення, доведуть, що:

а) особа, установа або інший орган, що піклуються про дитину, фактично не здійснювали права піклування на момент переміщення або утримання, або дали згоду на переміщення або утримання, або згодом дали мовчазну згоду на переміщення або утримання;

b) існує серйозний ризик того, що повернення поставить дитину під загрозу заподіяння фізичної або психічної шкоди або іншим шляхом створить для дитини нетерпиму обстановку.

Зазначені факти підлягають оцінці у сукупності з дотриманням якнайкращих інтересів дитини як на теперішній час, так і в майбутньому, оцінкою думки дитини, якщо вона досягла відповідного віку й рівня зрілості, оцінки сімейної ситуації загалом, проведення збалансованого та розумного зважування інтересів учасників справи тощо.

У статті 50 Конвенції про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей (далі - Гаазька конвенція 1996 року), до якої Україна приєдналася згідно із Законом України від 14 вересня 2006 року № 136-V «Про приєднання України до Конвенції про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей», зазначено, що ця Конвенція не впливає на застосування Гаазької конвенції 1980 року у відносинах між сторонами обох Конвенцій. Однак ніщо не перешкоджає застосуванню положень цієї Конвенції для цілей повернення дитини, яка була протиправно переміщена або утримувалася, чи для надання права на спілкування.

Отже, наведене правило передбачає можливість паралельного застосування обох Гаазьких конвенцій для цілей повернення дитини, яка була протиправно переміщена або утримувалася.

Гаазька конвенція 1996 року не замінює і не вносить змін у механізм, встановлений Гаазькою конвенцією 1980 року для дій у ситуаціях міжнародного викрадення дітей. Навпаки, Гаазька конвенція 1996 року доповнює та посилює Гаазьку конвенцію 1980 року стосовно деяких аспектів. Це означає, що низка її положень можуть бути використані як доповнення до Гаазької конвенції 1980 року, коли остання застосовується до конкретної справи.

Такий підхід у розумінні співвідношення цих Конвенцій підтримується положеннями «м`якого права» (пункти 13.1, 13.2, 13.5, 13.6 Практичного посібника застосування Гаазької конвенції 1996 року Постійного бюро Гаазької конференції з міжнародного приватного права, 2014 рік), а також офіційним тлумаченням, наданим Постійним бюро Гаазької конференції.

За правилами Гаазької конвенції 1996 року у випадку викрадення держава, в якій дитина зазвичай проживала безпосередньо перед переміщенням або утримуванням, зберігає юрисдикцію відповідно до статті 5, за умови дотримання певних умов відповідно до статті 7 цієї Конвенції. Стаття 7 Гаазької конвенції 1996 року встановлює форму збереження юрисдикції держави, в якій дитина мала звичайне місце проживання безпосередньо до переміщення чи утримування. Правила статті 6 Гаазької конвенції 1996 року застосовуються у випадках, коли неможливо встановити постійне місце проживання дитини.

Поняття «місце постійного проживання» не визначене цією Конвенцією, оскільки таке місце проживання дитини має визначатися Договірними Державами в кожному конкретному випадку на підставі фактичних обставин.

Згідно із статтею 8 Гаазької Конвенції будь-яка особа, установа або інший орган, які стверджують, що дитина була переміщена або утримується з порушенням прав піклування, може звернутися з заявою до Центрального органу за місцем постійного проживання дитини або до Центрального органу будь-якої іншої Договірної держави за допомогою у забезпеченні повернення дитини.

Договірна держава визначає Центральний орган для виконання функцій, покладених Конвенцією на такі органи (стаття 6 Гаазької Конвенції).

Цілі цієї Конвенції досягаються шляхом співпраці компетентних органів в державах-учасницях. В Україні Центральним органом для виконання передбачених Конвенцією функцій, а також співробітництва з іноземними центральними органами визначено Міністерство юстиції, яке діє безпосередньо або через територіальні управління юстиції.

Обов`язок доведення наявності підстав для відмови у поверненні дитини Конвенція покладає на особу, яка вчинила протиправне вивезення або утримання дитини.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК України).

За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Так, судом встановлено, що ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Галич Галицького району Івано Франківської області, Україна, на момент виїзду в Україну постійно (10 місяців) проживав в Естонській Республіці за адресою: Сипрусе пст 214-113, Таллін, Естонія.

Ухвалою Повітового суду Гар`юмаа, будівля суду у Таллінні від 02 червня 2022 у справі за номером 2-22-4265 заборонено жодному з батьків вивозити дитину ( ОСОБА_3 ) з Естонської Республіки без попередньої письмової згоди другого з батьків не дозволяється залишати територію з дитиною без попередньої письмової згоди другого з батьків.

Згідно з положеннями Ухвали Повітового суду Гар`юмаа, будівля суду у Таллінні:

1) дитина залишається з батьком щотижня з середи по п`ятницю. У середу о 16:00 годині батько забирає дитину з дому матері або школи/дитячого садка, а у п`ятницю о 16:00 годині повертає дитину назад до дому матері;

2) у парні роки дитина залишається з батьком 23.12 і 24.12, а з матір`ю 25.12 і 26.12. В обох випадках батько приводить дитину додому до матері о 19:00 і забирає дитину з дому матері об 11:00;

3) у непарні роки 31.12 і 01.01 дитина залишається з батьком, а у парні роки з матір`ю. В обох випадках батько приводить дитину додому до матері о 19:00 і забирає дитину з дому матері об 11:00;

4) дитина проводить день матері з матір`ю, а день батька з батьком. У день батька батько забирає дитину з дому матері не пізніше 11:00 і повертає дитину до дому матері не пізніше 19:00. Якщо у день матері дитина перебуває з батьком згідно з порядком спілкування, батько приводить дитину додому до матері у день матері об 11:00;

5) якщо мати дитини перебуває у службовому відрядженні, у поїздці або відсутня з інших причин та не може прибути вчасно для догляду за дитиною у період, коли згідно з порядком спілкування дитина повинна перебувати з матір`ю, вона дає можливість дитині й батькові провести цей час разом. Якщо є можливість, мати повинна повідомити батьку дитини про цю ситуацію не менше ніж за 10 днів;

6) пропущені побачення дитини з батьком, які сталися не з провини батька, потрібно замінити впродовж двох місяців з дня пропуску;

7) дні народження дитини організуються на нейтральній території у день народження дитини чи на вихідні перед днем народження чи після нього з урахуванням готовності та мате6ріальних можливостей обох батьків. Батьки домовляються про організацію дня народження електронною поштою або СМС не пізніше ніж за місяць до дня народження дитини;

8) Батько має право зустріти дитину у свій день народження. Якщо у батька день народження, він може забрати дитину з місця проживання матері. У такому випадку батько повертає дитину до місця проживання матері наступного дня не пізніше 11:00;

9) один з батьків має негайно повідомляти другому з батьків про хворобу дитини. Той з них, у кого дитина не перебуває, має право отримувати інформацію про стан здоров`я дитини. При лікуванні обоє батьків повинні дотримуватися рекомендацій та вказівок лікаря;

10) якщо дитина того бажає, вона має право спілкуватися з тим з батьків, у якого вона не перебуває. Той з батьків, у кого дитина на даний момент не перебуває, має право не рідше одного разу на день спілкуватися з дитиною за допомогою засобів зв`язку (у тому числі відеодзвінка). Якщо батьки не досягли іншої домовленості, вони можуть спілкуватися з дитиною з 14:00 до 15:00. При зміні розкладу дня дитини батьки домовляються про інший час спілкування.

Отже, саме в Естонії вирішено юридичне питання про виховання дитини. Одноособової опіки визначено не було, мати не є єдиним опікуном, а тому за батьком залишається право опікуватися. Саме Законами Естонської Республіки визначено сімейні відносини сторін.

Судом встановлено та не заперечується сторонами по справі, що 06.07.2022 року ОСОБА_1 з дитиною поїхала в Україну за адресою: АДРЕСА_3 та не повернулась. Станом на час звернення до суду дитина знаходиться в Україні і її не повернуто до Естонської Республіки. З моменту приїзду в Україну відповідач блокувала батька дитини у спілкуванні мобільним зв`язком та у соціальних мережах. Вказані обставини стороною відповідача не заперечуються.

Таким чином ОСОБА_1 , в порушення Ухвали Повітового суду Гар`юмаа, будівля суду у Таллінні та батьківських прав ОСОБА_2 , самостійно змінила місце проживання спільної малолітньої дитини і визначила її нове місце проживання в Україні, чим також порушила право дитини на належне виховання обома батьками.

12.07.2022, через тиждень після виїзду з Естонії, позивач звернувся до Міністерства юстиції України як Центрального органу з виконання на території України Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року через Центральний орган Естонської та почалась процедура, спрямована на отримання добровільної згоди відповідача щодо повернення дитини, під час якої остання відмовила добровільно повернути дитину.

Натомість наступного дня, 13.07.2022, позивач здійснив переказ грошей відповідачу (т. 1, а.с. 109).

З моменту незаконного переміщення дитини до вжиття позивачем визначених Гаазькою Конвенцією дії щодо повернення незаконно переміщеної дитини (зокрема, звернення до адміністративного органу України як договірної держави, вживались заходи, спрямовані на встановлення місцезнаходження відповідача та дитини в Україні), пройшло менше року, тобто відповідні процедури, в межах яких ініційовано повернення дитини до Естонської Республіки, розпочаті заявником до спливу одного року з дати незаконного переміщення дитини, а отже застосуванню підлягають положення частини першої статті 12 Гаазької Конвенції 1980 року.

Таких же висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 05 лютого 2020 року у справі N 521/16839/18 (провадження N 61-5573св19), від 15 жовтня 2020 року у справі N 161/6458/19 (провадження N 61-23047св19).

При визначенні поняття "постійне місце проживання" в контексті Конвенції про цивільно - правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року слід враховувати такі обставини: реєстрація за місцем проживання, соціальні зв"язки дитини (відвідування дошкільного закладу, навчання у школі); наявність медичного страхування тощо.

Так, за час проживання в Естонській Республіці (з 22.04.2021 по 05.07.2021, з 17.09.2021 по 05.07.2022), а це один рік сукупного проживання дитини в Естонії, що не є значно меншим часом (один рік і чотири місяці) проживання в Україні, малолітній ОСОБА_3 зі слів відповідача був зареєстрований за адресою проживання, відвідував дитячий садочок, мав медичне страхування, проходив медичне обстеження. Позивач матеріально піклувався про сім`ю, що підтверджується випискою з рахунку ( т. 1, а.с. 108).

Наведеним спростовуються пояснення відповідача про те, що позивач не здійснював права піклування дитини на момент переміщення.

З пояснень відповідача в судовому засіданні вбачається, що в цей же період вона працевлаштувалась, з 17.09.2021 перевезла в Естонію свою маму, яка також влаштувалась на роботу та старшу доньку від першого шлюбу, яка відвідувала школу в Естонії. У серпні 2021 року відповідач отримала вид на тимчасове перебування в Естонській Республіці на 2 роки (до квітня 2023).

Твердження відповідача, що батько дитини взагалі не цікавився дитиною, не хотів сприймати факт його народження, не вживав жодних заходів для встановлення свого батьківства і приїхав в Україну лише після спливу 8 місяців від народження дитини, спростовуються долученими до справи: перепискою батька дитини з директором Талліннського дитячого садка, транзакціями позивача на адресу відповідача з призначенням «на утримання дитини» (т. 1 , а.с. 110-118, 167, 168):

- 10.04.2019 120 євро; 02.03.2020 147 євро (дитина народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 ); 08.05.2020 -150 євро; 08.06.2020 100 євро; 08.07.2020 50 євро 06.08.2020 100 євро; 07.09.2020 -50 євро; 09.10.2020 100 євро; 19.10.2020 100 євро; 29.10.2020 - 150 євро.

Суд вважає, що позивачем підтверджено належними та достатніми доказами здійснення ним права піклування про дитину, наміри та бажання опікуватись про матір та сина у разі приїзду їх в Естонію.

Так, позивачем надано докази свого фінансового становища, договір оренди житла від 02.01.2023 року, виписки з банківських рахунків (т.2, а.с. 34, 36-42, 49-52 ).

Твердження відповідача, що позивач не піклувався про дитину ґрунтуються виключно на її поясненнях та не підтверджені належними доказами з цього приводу.

На час подачі позову до суду відповідач знаходилась за кордоном, в зв`язку з чим за її клопотанням відкладались судові засідання, тобто після повернення до України відповідач передала догляд за дитиною своїм батькам.

Згідно з п.1 ст. 19 Гаазької Конвенції 1980 р. ніяке рішення прийняте відповідно до цієї Конвенції щодо повернення дитини, не розглядається як встановлення обставин будь-якого питання про піклування.

Предметом позову у справі, що розглядається є виключно повернення малолітньої дитини в порядку виконання державою Україна взятих на себе зобов`язань, а не психологічного ставлення дитини до кожного з батьків.

Такий правовий висновок зроблено у Постанові Верховного Суду від 20.07.2022 року, справа № 757/32690/20-ц.

Суд зазначає, що у справі "X. проти Латвії" ((X v. Latvia), заява № 7853/09, від 26 листопада 2013 року, пункт 116)) ЄСПЛ зауважив: "Відповідно до статті 13 (b) Гаазької конвенції, суди, які розглядають запит про повернення, не зобов`язані задовольняти його, "якщо особа, установа або інший орган, який виступає проти повернення дитини, встановлює, що … існує серйозний ризик". …… Таким чином, у даній справі саме заявниця повинна була надати достатні докази на обґрунтування своїх тверджень, які, крім того, повинні були стосуватися існування ризику, спеціально кваліфікованого статтею 13 (b) як "серйозного". Крім того, Суд зазначає, що хоча останнє положення не є обмежувальним в питанні точного значення "серйозного ризику", - який може спричинити не тільки "фізичну чи психологічну шкоду", але й "нестерпну ситуацію", - воно не може тлумачитися у світлі статті 8 Конвенції як таке, що включає всі незручності, неминуче пов`язані з процесом повернення: виключення, передбачене в статті 13 (b), стосується лише ситуацій, які виходять за рамки того, що дитина може розумно витримати".

Крім того, відповідно до правового висновку, висловленого у Постанові Верховного суду від 10.04.2019 року справа № 757/51046/17-ц, обов`язок доведення обставин, які можуть бути винятковими підставами для неповернення дитини покладається на особу, яка незаконно перемістила дитину на територію іншої держави.

Про ефективне здійснення права піклування (опіки) щодо дитини та (або) прагнення одного із батьків до здійснення такого піклування (опіки) і реалізації батьківських прав щодо дитини, на думку суду, може свідчити наявність спорів між батьками, ініційованих одним із батьків, регулярні зустрічі з дитиною у визначеному судом місці (постанова Верховного Суду від 11.12.2019 року у справі справа № 361/5779/18(провадження № 61-13858св19), проведення обстежень дитини та медичного нагляду (спостереження) за дитиною із народження, відвідування одним із батьків разом із дитиною дошкільних установ, гуртків (постанова Верховного Суду від 14.06.2018 року у справі № 461/926/17 (провадження № 61-1192св17).

Так, судом встановлено, що за заявою позивача Ухвалою Повітового суду Гар`юмаа, будівля суду у Таллінні затверджено компромісну угоду, укладену між батьками дитини щодо порядку спілкування з ОСОБА_12 ; регулярні зустрічі з дитиною за цим же судовим рішенням; проведення медичного спостереження дитини під час проживання в Естонії та відвідування позивачем дитячого садка під час їх спільного проживання, що підтвердила відповідач в судовому засіданні.

Під згодою на переміщення необхідно розуміти погодження піклувальника (письмове або усне) на переїзд дитини до іншої країни на постійне або тимчасове проживання. Про мовчазну згоду можуть свідчити відсутність заперечення піклувальника проти переміщення або утримування дитини в іншій країні протягом усього часу до звернення із заявою про повернення дитини (постанова Верховного Суду від 11.12.2019 року у справі №552/1759/19 (провадження № 61-18088св19).

Проте, матеріали справи не містять доказів того, що позивач надавав письмову чи мовчазну згоду на переїзд дитини в Україну, натомість позивач після вивезення відповідачем дитини ініціював процес з розшуку та повернення дитини до Естонської Республіки та звернувся до Міністерства юстиції Естонії з клопотанням.

В судовому засіданні відповідач на запитання дала чітку відповідь, що обоє батьків здійснювали піклування про дитину, проте по відношенню до позивача воно зараз порушено.

Стаття 8 Гаазької Конвенції накладає на державні органи конкретне процесуальне зобов`язання в цьому відношенні: розглядаючи запит про повернення дитини, суди повинні розглянути не лише вірогідні твердження про "серйозний ризик" для дитини в разі її повернення, але й ухвалити рішення із наведенням конкретних підстав у світлі обставин справи. Як відмова в прийнятті до уваги заперечень щодо повернення, які можуть підпадати під дію статей 12, 13 і 20 Гаазької Конвенції, так і недостатнє наведення підстав в рішенні про відхилення таких заперечень суперечитиме вимогам статті 8 Конвенції, а також намірам та меті Гаазької Конвенції. Необхідне належне вивчення таких тверджень, яке має підтримуватися наведенням національними судами підстав, які є не автоматичними чи стереотипними, а досить деталізованими в світлі виключень, викладених у Гаазькій Конвенції, яка повинна тлумачитися вузько (§ 107).

Суд з урахуванням положень Гаазької конвенції та норм цивільного процесуального закону (ЦПК України) виходить з того, що той із батьків, хто виступає проти повернення, має, насамперед, надати достатньо доказів щодо цього, а суд має вирішити спір між батьками дитини з урахуванням насамперед інтересів дитини та на захист її прав.

Суд роз`яснював відповідачу положення статей 12,13 Гаазької конвенції 1980 року щодо підстав для відмовлення у поверненні дитини, а саме, що відповідач повинна була довести, що:

1) позивач фактично не здійснював права піклування на момент переміщення або утримання, або дав згоду на переміщення або утримання, або згодом дав мовчазну згоду на переміщення або утримання малолітнього ОСОБА_3 ;

2) існує серйозний ризик того, що повернення поставить дитину під загрозу заподіяння фізичної або психічної шкоди або іншим шляхом створить для дитини нетерпиму обстановку.

Проте, будьяких доказів на підтвердження вказаного (висновки психолога, клопотання про його залучення з метою з`ясування адаптування дитини та доцільності повернення до батька, характеристики, відвідування дитсадка, гуртків, зайнятість дитини.. ) відповідачем не було надано, не дивлячись на те, що суд неодноразово надавав їй таке право.

Відповідач пояснювала, що проживали з дитиною в Естонії в неналежних умовах і дитина була пригнічена. Просила суд надати час для надання відповідних доказів, який суд їй і надав, проте доказів не представила.

Не ґрунтуються на долучених до справи матеріалах посилання відповідача та висновок служби у справах дітей про існування серйозного ризику повернення дитини, оскільки поставить під загрозу заподіяння їй фізичної або психічної шкоди або іншим шляхом створить для дитини нестерпиму обстановку. Ці доводи не підтверджені будь якими доказами.

При цьому, негативні стосунки між батьками дитини, які вирішуються в судовому порядку, не є свідченням таких обставин.

Заборони в`їзду до Естонської Республіки у відповідача немає, а отже немає перешкод для повернення дитини.

Відповідач не довела, що повернення дитини до Естонської Республіки, з урахуванням її вікових особливостей, емоційного стану, індивідуальних психологічних властивостей, рівня розумового розвитку на цей час, з психологічної точки зору не відповідає найкращим інтересам дитини.

Суд не приймає до уваги посилання відповідача про неможливість повернення дитини до Естонії з огляду на те, що батько дитини не є етнічним естонцем, є громадянином Ємену, оскільки немає даних, що його депортують з Естонської Республіки.

Суд, ухвалюючи рішення, також врахував правові висновки Верховного Суду, на які послався адвокат відповідача. Так, у постановах Верховного Суду від 11.12.2019 року у справі № 552/1759/19 (провадження № 61-18088св19) та від11.12.2019 року у справі 552/1759/19 (провадження № 61-18088св19) рішення прийняті про відмову у поверненні дитини до іншої країни з огляду на встановлені факти домашнього насильства, відсутності фінансової можливості утримувати сім`ю та притягнення до відповідальності батька дитини.

У наведених постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі 161/6458/19 від 15.10.2020 року та у справі № 161/6458/19 від 15.10.2020 взагалі ухвалено рішення про повернення дитини.

Що стосується постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 березня 2023 року у справі № 607/23708/21, на яку акцентувала увагу адвокат відповідача, то суд ухвалив рішення про відмову у поверненні дитини до іншої країни з огляду на наявність у разі повернення дитини загрози заподіяння їй психічної шкоди й створить для неї нетерпиму обстановку (пункт b статті 13 Гаазької Конвенції 1980 року), чого не встановлено у справі, що розглядається.

Не дивлячись на те, що правовідносини, які досліджувались у вищенаведеній справі найбільше наближені до тих правовідносин, які є предметом розгляду у даній справі, але за обставинами вони відрізняються.

Суд, зазначає про чутливу сферу відносин у цій справі, що стосується найкращих інтересів дитини, та враховуючи вимоги ч. 2 ст. 13 ЦПК України, намагався з`ясувати обставини неможливості повернення малолітнього ОСОБА_3 за попереднім, останнім постійним місцем проживання його в Естонії, направивши відповідний запит до Естонської Республіки, і згодом відклав розгляд справи з цих причин, проте відповіді не було надано, як і інформації на підтвердження будь яких перешкод для повернення дитини, а отже, враховуючи принципи та строки розгляду справи, ухвалив рішення на підставі наявних доказів.

З урахуванням наведеного, враховуючи, що дитина переміщалась батьками з однієї країни в іншу, установивши, що останнім постійним місцем проживання дитини до моменту її незаконного переміщення на територію України була Естонська Республіка, а також відсутність ризиків (-позивач фактично не здійснював права піклування на момент переміщення або утримання, або дав згоду на переміщення або утримання, або згодом дав мовчазну згоду на переміщення або утримання малолітнього ОСОБА_3 ; - існує серйозний ризик того, що повернення поставить дитину під загрозу заподіяння фізичної або психічної шкоди або іншим шляхом створить для дитини нетерпиму обстановку), суд дійшов висновку про необхідність зобов`язання ОСОБА_1 повернути малолітнього ОСОБА_3 до Естонської Республіки.

Суд, дослідивши надані сторонами докази відповідно до вимог статті 89 ЦПК України, не знайшов підстав для відмови у поверненні дитини, зокрема доказів, які б свідчили про загрозу заподіяння дитині психічної шкоди й створення для неї нетерпимої обстановки (пункт b статті 13 Гаазької Конвенції 1980 року), адже відповідач не надала достатніх і належних доказів на спростування позову, що є її процесуальним обов`язком (стаття 13 Гаазької Конвенції 1980 року)

З огляду на викладене, врахувавши чутливу сферу відносин у цій справі, оцінивши надані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні доказів у справі, перевіривши всі доводи і заперечення сторін, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 12, 13 81, 89, 141, 263, 265, 354-355 ЦПК України суд

ухвалив:

Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: служба у справах дітей Дубовецької сільської ради, яка представляє інтереси органу опіки та піклування при виконавчому комітеті Дубовецької сільської ради, Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції про визнання незаконним утримання на території України малолітньої дитини та забезпечення повернення малолітньої дитини на територію Естонської республіки задовольнити.

Визнати незаконним вивезення та утримання ОСОБА_1 на території України малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Повернути малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в супроводі матері до Естонської Республіки.

Якщо рішення не буде виконано добровільно, зобов`язати ОСОБА_1 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_3 , передати малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на території Украіни батьку, ОСОБА_2 , який проживає за адресою: АДРЕСА_4 для забезпечення повернення дитини до Естонської Республіки.

Покласти витрати, пов`язані з поверненням дитини до Естонської Республіки на ОСОБА_2 .

Допустити негайне виконання цього рішення у частині повернення дитини до Естонської Республіки.

Рішення може бути оскаржене до Івано-Франківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій ст. 358 цього Кодексу.

Суддя Наталя Островська