Постанова

від 11.12.2023 по справі 341/1656/22

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 341/1656/22

Провадження № 22-ц/4808/1312/23

Головуючий у 1 інстанції Островська Н.І.

Суддя-доповідач Бойчук

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2023 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі:

судді-доповідача Бойчука І.В.,

суддів: Пнівчук О.В., Томин О.О.

секретаря Петріва Д.Б.,

з участю відповідачки та представників сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: орган опіки та піклування виконавчого комітету Дубовецької сільської ради, Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції, про визнання незаконним утримання на території України малолітньої дитини та забезпечення повернення дитини на територію Естонської республіки за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 на рішення Галицького районного суду від 01 вересня 2023 року під головуванням судді Островської Н.І. у м. Галич,

в с т а н о в и в:

У листопаді 2022 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник, звернувся з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: орган опіки та піклування виконавчого комітету Дубовецької сільської ради, про визнання незаконним утримання на території України малолітньої дитини та забезпечення повернення малолітньої дитини на територію Естонської Республіки.

Позовну заяву обґрунтовано тим, що сторони є батьками малолітньої дитини ОСОБА_3 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Галич Галицького району ІваноФранківської області.

Між сторонами 06.10.2020 укладено шлюб. Подружжя спільно з дитиною проживало в Естонській Республіці.

Відповідно до свідоцтва про розірвання шлюбу, зареєстрованого в органі реєстрації актів цивільного стану Естонії, 29.11.2021 шлюб розірвано.

У липні 2022 року відповідачка з дитиною без його письмового дозволу чи судового дозволу поїхала в Україну, де знаходяться дотепер.

Відповідачка самостійно в порушення судового рішення (ухвали) від 06.02.2022 Повітового суду Гар`юмаа, будівля суду у Талліні, та його батьківських прав змінила місце проживання спільної дитини і визначила її нове місце проживання в Україні, чим також порушила право дитини на належне виховання обома батьками.

Він одразу звернувся до Міністерства юстиції Естонської Республіки із заявою про повернення дитини відповідно до Гаазької конвенції 1980 року про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, Міністерства юстиції України про проведення заходів для повернення дитини до Естонської Республіки. Йому відмовлено у сприянні щодо добровільного повернення дитини та запропоновано звернутися до суду.

Він не має змоги спілкуватися з сином навіть за допомогою засобів електронної комунікації, оскільки відповідачка не дає такої можливості та сама уникає спілкування, чим чинить йому перешкоди у спілкуванні з його сином.

Посилаючись на те, що відповідачка здійснює незаконне утримання дитини на території України, що підпадає під дію Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року, до якої Україна приєдналася Законом України від 11 січня 2006 року N 3303-IV (далі - Гаазька Конвенція), просив:

- визнати незаконним утримання ОСОБА_2 на території України малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- повернути малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою постійного місця проживання: АДРЕСА_1 ;

- у випадку невиконання ОСОБА_2 рішення суду в добровільному порядку, зобов`язати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , його батьку ОСОБА_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_2 , для забезпечення повернення дитини до Естонської Республіки;

- допустити негайне виконання цього рішення у частині повернення дитини до Естонської Республіки;

- витрати, пов`язані з поверненням дитини до Естонської Республіки покласти на позивача.

Ухвалою Галицького районного суду від 23 березня 2023 року залучено до участю у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції.

Рішенням Галицького районного суду від 01 вересня 2023 року задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: служба у справах дітей Дубовецької сільської ради, яка представляє інтереси органу опіки та піклування при виконавчому комітеті Дубовецької сільської ради, Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції про визнання незаконним утримання на території України малолітньої дитини та забезпечення повернення малолітньої дитини на територію Естонської республіки.

Визнано незаконним вивезення та утримання ОСОБА_2 на території України малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Вирішено повернути малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в супроводі матері до Естонської Республіки.

Якщо рішення не буде виконано добровільно, зобов`язано ОСОБА_2 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_3 , передати малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на території Украіни батьку, ОСОБА_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_4 для забезпечення повернення дитини до Естонської Республіки.

Покладено витрати, пов`язані з поверненням дитини до Естонської Республіки на ОСОБА_1 .

Допущено негайне виконання цього рішення у частині повернення дитини до Естонської Республіки.

У апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду.

Зазначає, що позивач не цікавився дитиною, не хотів сприймати факт його народження і понад пів року, маючи можливість, не приїздив до дитини, не бачив його та не вживав жодних заходів за для визнання свого батьківства. Лише в жовтні 2020 року, тобто після спливу 8 місяців від народження дитини, батько приїхав в Україну, де сторони зареєстрували шлюб та позивач визнав своє батьківство, на підставі чого був вписаний батьком дитини.

Відповідачка як мати дуже хотіла, щоб в дитини був батько, про якого б дитина знала, з яким би спілкувалася, який би міг з нею розділити права та обов`язки по вихованню, розвитку та утриманню дитини, і тому відповідачка разом з дитиною двічі виїздила в ОСОБА_4 до батька дитини. Загальний період перебування дитини в Естонії складає один рік.

Відповідачка і син є громадянами України, жодного іншого громадянства не набували, більшу частину свого життя трирічна дитина проживала в Україні, не можуть бути позбавлені права знаходитися в Україні, тому ні вона, ні дитина не можуть бути примусово повернуті з України в іншу країну.

Позивач є громадянином Ємену. Громадянство Естонської Республіки не набував.

В період знаходження на території Естонської Республіки відповідачка з сином проживали в орендованому житлі: перший приїзд в гості разом з позивачем (2 місяці), а другий приїзд спочатку з позивачем, а потім окремо винаймали житло.

Сукупний період проживання дитини в Україні є значно більшим, ніж проживання дитини в Естонській Республіці, громадянства Естонської Республіки ні відповідачка, ні її син не набували, не отримували ПМЖ в Естонській Республіці, а відтак неможливо вважати Естонську Республіку місцем постійного проживання дитини:

- дитина народилася в Україні і є громадянином України;

- місце проживання дитини зареєстроване в Україні від самого народження дитини і до теперішнього часу, дитина з реєстрації не знімалася;

- період часу, який дитина проживала в Україні є значно більшим за період часу, який дитина знаходилася в Естонській Республіці;

- весь побут дитини знаходиться в Україні, де створені всі належні умови для його проживання і розвитку, де він оточений турботою і любов`ю матері, бабусі, дідуся, рідної сестри та рідного дядька;

- на території Естонської Республіки у відповідачки та її сина нема свого житла, нема родичів, роботи - нічого, щоб давали підстави вважати, що в Естонській Республіці колись було їх місце постійного проживання, а не тимчасовий приїзд.

Наявність Ухвали Повітового суду Гар`юмаа, будівля суду у Таллінні від 02 червня 2022 у справі за номером 2-22-4265, на яку посилається суд першої інстанції, жодним чином не доводить того факту, що Естонія була країною постійного проживання малолітньої дитини, а лише те, що між батьками існував спір. Крім того, відповідачка неодноразово зазначала, що компромісна угода нею була підписана через тиск, погрози органів опіки, перекладачки у залі засідання, яка перекладала не все, що відбувалося у залі суду, найняти адвоката в Естонії відповідачка не мала матеріальної змоги; суддя постійно повторювала, що дитину передадуть батькові, а відтак відповідачка не буде бачити дитину взагалі. На фоні цього всього відповідачка була емоційно виснажена, налякана і хотіла чим швидше це все припинити і покинути Естонську Республіку, можна сказати, що вона тікала з Естонії.

Відповідачка не підтверджувала факт блокування батька дитини в засобах телефонного зв`язку, а представниця позивача взагалі долучила до матеріалів справи переписку сторін, що ще раз доводить, що батько дитини спілкувався протягом цього часу з відповідачкою.

Вказує, що відповідачка не змінила місце постійного проживання дитини, а повернулася з дитиною до їх місця постійного проживання, до країни, де дитина народилася, де зареєстрована, до країни України - громадянами якої є як позивачка так і малолітній син; до країни, де дитина прожила більшу частину свого життя, де має будинок, де забезпечено всі належні умови для його повноцінного розвитку та виховання.

Судом першої інстанції не було взято до уваги неодноразові пояснення відповідачки у судовому засіданні, що вона намагалася налагодити стосунки з батьком дитини і цією метою поїхала з дитиною в Естонію, відповідно дитину влаштували в дитячий садок, однак дитина його майже не відвідувала, оскільки 2 дні була в садку, а три тижні вдома хвора і відповідачка доглядала за ним. Натомість судом першої інстанції було зроблено висновок про сталі соціальні зв`язки дворічної дитини на території Естонської Республіки.

Протягом всього розгляду справи жодних роз`яснень відповідачці з боку суду щодо того, що вона повинна довести у даному спорі, зі сторони суду не було. Щодо серйозного ризику того, що повернення дитини створить нетерпиму обстановку, то сторона відповідачки неодноразово наголошувала на тому, що відповідачка не збирається покидати територію України, налагоджувати шлюбні відносини з батьком. Трирічна дитини ОСОБА_3 не володіє жодною мовою, окрім української. Натомість, батько дитини української не знає. Трирічна дитина не бачила батька понад рік, не впізнає його, для нього він чужа людина і, якщо трирічну дитину відберуть від матері і передадуть батькові (якого дитина не пам`ятає, мови української батько не знає), дитина весь час проживала при матері, в Україні, разом з бабусею і дідусем, в комфортних умовах - то на думку суду в даному випадку психічної шкоди для дитини не буде і це не створить для дитини нетерпимої обстановки. При цьому, психолог може оцінити прихильність дитини до когось із батьків, доцільності повернення дитини до батька, якщо дитина батька навіть не пам`ятає, а поспілкуватися з батьком психолог не матиме змоги, оскільки останній проживає в Естонії. За таких умов повернення дитини до Естонії не буде відповідати її найкращим інтересам.

Під час судового розгляду справи жодна зі сторін, в тому числі і сторона відповідачки не зазначала про наявність якихось заборон щодо в`їзду до Естонської Республіки. Перешкодою для повернення дитини до Естонської Республіки є те, що місцем постійного проживання ОСОБА_3 є і була України, а від так Гаазька Конвенція не підлягає застосуванню і в найкращих інтересах трирічної дитини залишити його проживати в Україні, де створені всі умови для нього.

З моменту переміщення малолітнього ОСОБА_3 пройшло вже більше року, мати дитини має постійне місце проживання в Україні, постійне місце роботи та джерело доходу, створила всі необхідні та якісні умови для проживання, виховання та розвитку дитини, що дає підстави для висновку, що дитина прижилася у новому середовищі.

Жодного взаємозв`язку для самоідентифікації дитини по мовному, кровному, культурному спорідненню в Естонії дитина не матиме. Батько дитини не є етнічним ОСОБА_4 , а є громадянином ОСОБА_5 , і в будь-який час може покинути територію Естонії разом з дитиною і повернутися до Ємену, який не є учасником Гаазької конвенції, і тоді вже будь-які правові заходи не повернуть дитину.

Повернення дитини до Естонської Республіки до батька, з відібранням його від матері, враховуючи вік дитини, що дитина батька не впізнає та розмовляє лише українською мовою, а батько української мови не знає, що за національним і кровним принципом дитина не має жодного відношення до Естонії, що дитина є громадянином України з самого народження - нанесе більшої шкоди її інтересам, усталеному побуту, моральному, фізичному розвитку, ніж залишення її за постійним місцем проживання в Україні.

Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

ОСОБА_1 правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

В судовому засіданні ОСОБА_2 та її представник апеляційну скаргу підтримали з мотивів, наведених у ній.

Представник ОСОБА_1 вимоги апеляційної скарги заперечила, покликаючись на обґрунтованість висновків суду першої інстанції.

ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився. Його представниця повідомила суду, що останній на цей час проживає у Естонській Республіці.

Представник третьої особи - Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції зазначила, що при вирішенні спору покладається на розсуд суду і вказала на необхідність висновку психолога за результатами психологічного дослідження дитини, яка є громадянином України.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, хоча були належними чином повідомлені про час та місце розгляду справи.

Враховуючи вищенаведене та необхідність дотримання судом строків розгляду справи в апеляційному порядку, колегія суддів відповідно до статті 372 ЦПК України перешкод у розгляді справи в зв`язку з їх неявкою не вбачає.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення апелянта та представників сторін, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги, враховуючи таке.

Вирішуючи спір та задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що дитина переміщалася батьками з однієї країни в іншу, останнім постійним місцем проживання дитини до моменту її незаконного переміщення на територію України була Естонська Республіка, а також відсутні ризики (позивач фактично не здійснював права піклування на момент переміщення або утримання, або дав згоду на переміщення або утримання, або згодом дав мовчазну згоду на переміщення або утримання малолітнього ОСОБА_3 ; існує серйозний ризик того, що повернення поставить дитину під загрозу заподіяння фізичної або психічної шкоди або іншим шляхом створить для дитини нетерпиму обстановку).

Щодо застосуваннясудом першоїінстанції ст.12,пункту «b»першого абзацустатті 13Гаазької конвенції,який стосуєтьсяіснування серйозногоризику,що поверненняпоставить дитинупід загрозузаподіяння фізичноїабо психічноїшкоди,або іншимшляхом створитьдля дитининетерпиму обстановку,то судпершої інстанціїзазначив,що зчасу незаконногопереміщення дитинидо вжиттяпозивачем визначенихГаазькою Конвенцієюдії щодоповернення незаконнопереміщеної дитини(зокрема,звернення доадміністративного органуУкраїни якдоговірної держави,вживались заходи,спрямовані навстановлення місцезнаходженнявідповідача тадитини вУкраїні),пройшло меншероку,тобто відповідніпроцедури,в межахяких ініційованоповернення дитинидо ЕстонськоїРеспубліки,розпочаті заявникомдо спливуодного рокуз датинезаконного переміщеннядитини,а отжезастосуванню підлягаютьположення частинипершої статті12Гаазької Конвенції1980року.За часпроживання вЕстонській Республіці(з22.04.2021по 05.07.2021,з 17.09.2021по 05.07.2022),а цеодин ріксукупного проживаннядитини вЕстонії,що неє значноменшим часом(одинрік ічотири місяці)проживання вУкраїні,малолітній ОСОБА_3 бувзареєстрований заадресою проживання,відвідував дитячийсадочок,мав медичнестрахування,проходив медичнеобстеження.Позивач матеріальнопіклувався просім`ю.А також,що позивачемпідтверджено належнимита достатнімидоказами здійсненняправа піклуванняпро дитину,наміри табажання опікуватисьпро матірта синау разіприїзду їхв Естонію.Предметом позовуу справі,що розглядаєтьсяє виключноповернення малолітньоїдитини впорядку виконаннядержавою Українавзятих насебе зобов`язань,а непсихологічного ставленнядитини докожного збатьків.Проте,будьяких доказівна підтвердженнянаявності підставдля відмовиу поверненнідитини (висновкипсихолога,клопотання пройого залученняз метоюз`ясування адаптуваннядитини тадоцільності поверненнядо батька,характеристики,відвідування дитсадка,гуртків,зайнятість дитини)відповідачкою небуло надано,не дивлячисьна те,що суднеодноразово надававїй такеправо.Не ґрунтуютьсяна долученихдо справиматеріалах посиланнявідповідача тависновок службиу справахдітей проіснування серйозногоризику поверненнядитини,оскільки поставитьпід загрозузаподіяння їйфізичної абопсихічної шкодиабо іншимшляхом створитьдля дитининестерпиму обстановку.Ці доводине підтвердженібудьякими доказами.Негативні стосункиміж батькамидитини,які вирішуютьсяв судовомупорядку,не єсвідченням такихобставин.Заборони в`їздудо ЕстонськоїРеспубліки увідповідачки немає,а отженемає перешкоддля поверненнядитини.При цьомусуд уоскаржуваному рішеннівказав,що відповідачкане довела,що поверненнядитини доЕстонської Республіки,з урахуваннямїї віковихособливостей,емоційного стану,індивідуальних психологічнихвластивостей,рівня розумовогорозвитку нацей час,з психологічноїточки зоруне відповідаєнайкращим інтересамдитини.Також судпершої інстанціїне прийнявдо увагипосилання відповідачкипро неможливістьповернення дитинидо Естоніїз оглядуна те,що батькодитини неє етнічниместонцем,є громадяниномЄмену,а такожвідсутні дані про ризик його депортації з Естонської Республіки.

Суд першої інстанції, дослідивши надані сторонами докази, не знайшов підстав для відмови у поверненні дитини, зокрема доказів, які б свідчили про загрозу заподіяння дитині психічної шкоди й створення для неї нетерпимої обстановки (пункт b статті 13 Гаазької Конвенції 1980 року), оскільки відповідачка не надала достатніх і належних доказів на спростування позову, що є її процесуальним обов`язком (стаття 13 Гаазької Конвенції 1980 року). В Естонії вирішено юридичне питання про виховання дитини, одноособової опіки визначено не було, мати не є єдиним опікуном, і вона, в порушення Ухвали Повітового суду Гар`юмаа, будівля суду у Таллінні та батьківських прав ОСОБА_1 , самостійно змінила місце проживання спільної малолітньої дитини і визначила її нове місце проживання в Україні, чим також порушила право дитини на належне виховання обома батьками.

Колегія суддів апеляційного суду з такими висновками суду першої інстанції не погоджується, ураховуючи таке.

Відповідно до ч.1, 2, 3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , громадянин Єменської Республіки, та ОСОБА_2 , громадянка України, є батьками малолітньої дитини ОСОБА_3 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Галич Галицького району ІваноФранківської області, Україна (т. 1, а. с. 4-5).

ОСОБА_3 є громадянином України з 27 лютого 2020 року по теперішній час, що підтверджується довідками про реєстрацію особи громадянином України від 11.11.2020 № 5353, про реєстрацію місця проживання особи від 25.11.2022 № 239 (т. 1, а.с. 5, 54, 72 зворот).

Між сторонами 16 жовтня 2020 року укладено шлюб, актовий запис № 22.

Відповідно до свідоцтва про розірвання шлюбу, зареєстрованого в органі реєстрації актів цивільного стану Естонії, 29.11.2021 шлюб між позивачем та відповідачкою розірвано (т. 1, а.с. 6-9).

Ухвалою Повітового суду Гар`юмаа, будівля суду у Таллінні від 02 червня 2022 року за № 2-22-4265 затверджено компромісну угоду, укладену між ОСОБА_6 - ОСОБА_7 (батьком дитини) і задіяною особою ОСОБА_8 (матір`ю дитини) щодо порядку спілкування з дитиною ОСОБА_9 (т. 1, а.с. 10-18), у такому вигляді:

1.1. жодному з батьків не дозволяється залишати територію Естонської Республіки з дитиною без попередньої письмової згоди другого з батьків;

1.2. дитина залишається з батьком щотижня з середи по п`ятницю. У середу о 16:00 годині батько забирає дитину з дому матері або школи/дитячого садка, а у п`ятницю о 16:00 годині повертає дитину назад до дому матері;

1.3. у парні роки дитина залишається з батьком 23.12 і 24.12, а з матір`ю 25.12 і 26.12. В обох випадках батько приводить дитину додому до матері о 19:00 і забирає дитину з дому матері об 11:00;

1.4. у непарні роки 31.12 і 01.01 дитина залишається з батьком, а у парні роки з матір`ю. В обох випадках батько приводить дитину додому до матері о 19:00 і забирає дитину з дому матері об 11:00;

1.5. дитина проводить день матері з матір`ю, а день батька з батьком. У день батька батько забирає дитину з дому матері не пізніше 11:00 і повертає дитину до дому матері не пізніше 19:00. Якщо у день матері дитина перебуває з батьком згідно з порядком спілкування, батько приводить дитину додому до матері у день матері об 11:00;

1.6. якщо мати дитини перебуває у службовому відрядженні, у поїздці або відсутня з інших причин та не може прибути вчасно для догляду за дитиною у період, коли згідно з порядком спілкування дитина повинна перебувати з матір`ю, вона дає можливість дитині й батькові провести цей час разом. Якщо є можливість, мати повинна повідомити батьку дитини про цю ситуацію не менше ніж за 10 днів;

1.7. пропущені побачення дитини з батьком, які сталися не з провини батька, потрібно замінити впродовж двох місяців з дня пропуску;

1.8. дні народження дитини організуються на нейтральній території у день народження дитини чи на вихідні перед днем народження чи після нього з урахуванням готовності та мате6ріальних можливостей обох батьків. Батьки домовляються про організацію дня народження електронною поштою або СМС не пізніше ніж за місяць до дня народження дитини;

1.9. батько має право зустріти дитину у свій день народження. Якщо у батька день народження, він може забрати дитину з місця проживання матері. У такому випадку батько повертає дитину до місця проживання матері наступного дня не пізніше 11:00;

1.10. один з батьків має негайно повідомляти другому з батьків про хворобу дитини. Той з них, у кого дитина не перебуває, має право отримувати інформацію про стан здоров`я дитини. При лікуванні обоє батьків повинні дотримуватися рекомендацій та вказівок лікаря;

1.11. якщо дитина того бажає, вона має право спілкуватися з тим з батьків, у якого вона не перебуває. Той з батьків, у кого дитина на даний момент не перебуває, має право не рідше одного разу на день спілкуватися з дитиною за допомогою засобів зв`язку (у тому числі відеодзвінка). Якщо батьки не досягли іншої домовленості, вони можуть спілкуватися з дитиною з 14:00 до 15:00. При зміні розкладу дня дитини батьки домовляються про інший час спілкування. Другий з батьків не повинен перешкоджати спілкуванню дитини з тим з батьків, хто відсутній, а дитина повинна мати можливість безперешкодно спілкуватися з тим з батьків, у кого вона зараз не перебуває без присутності другого з батьків;

1.12. батьки завжди мають право домовитися про інший порядок спілкування з дитиною;

1.13. у питаннях, які не врегульовані у порядку спілкування та/або стосовно зміни порядку, угода між батьками вважається укладеною, якщо вони обидва дали письмову згоду на це за допомогою СМС або електронної пошти.

Відповідачка 05 липня 2022 року разом із сином, ОСОБА_3 , покинули Естонську Республіку, не повідомивши про це батька та не отримавши від нього письмового дозволу на виїзд дитини, повернулася в Україну за попереднім місцем свого та дитини проживання за адресою: АДРЕСА_3 де проживають по цей час. На день звернення позивача до суду дитина знаходиться в Україні і її не повернуто до Естонської Республіки.

До Міністерства юстиції України як Центрального органу з виконання на території України Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року через Центральний орган Естонської Республіки 12 липня 2022 року надійшло клопотання позивача та почалася процедура, передбачена п.12 Порядку виконання на території України Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.07.2006 № 952.

Міністерством юстиції України підтверджено, що ОСОБА_2 з сином проживає за адресою: АДРЕСА_3 та зазначено, що беручи до уваги позицію заявника про небажання матері запропонувати варіант посередництва або добровільного повернення матері, відповідальним працівником територіального управління Міністерства юстиції України на вказану адресу не було направлено листи або інші повідомлення з метою проінформувати ОСОБА_2 про положення Гаазької Конвенції про викрадення дітей 1980 року та отримати її згоду на добровільне повернення неповнолітнього в Естонію або інше вирішення питання мирним шляхом, наприклад в порядку медіації (т. 1, а.с. 21, 121-123). Зі змісту клопотання про повернення дитини вбачається, що існує незавершене провадження у цивільному спорі щодо присудження аліментів (ініційоване матір`ю дитини), Хар`юський повітовий суд, цивільна справа № 2-22-60 (т. 1, а.с. 122 зворот).

Дитина з матір`ю проживала в Естонській Республіці з 22.04.2021 по 05.07.2021, а також з 17.09.2021 по 05.07.2022. Зі слів відповідачки була зареєстрована за адресою проживання, відвідувала дитячий садочок, мала медичне страхування, проходила медичне обстеження.

З пояснень відповідачки в судовому засіданні вбачається, що вона з 17.09.2021 перевезла в Естонію також свою матір, яка влаштувалася на роботу та старшу доньку від першого шлюбу, яка відвідувала школу в Естонії. У серпні 2021 року відповідачка отримала вид на тимчасове перебування в Естонській Республіці на 2 роки (до квітня 2023 року).

Відповідно до виписки по рахунку позивачем за період з 01.01.2022 по 01.01.2023 отримано заробітну плату в сумі 5 510 євро (по 551 євро в місяць) (т. 2, а.с. 34).

Згідно договору оренди житлового приміщення від 02.01.2023 орендодавець та орендар ТОВ «Смайл Альбар» уклали договір про тимчасове використання квартирної власності за адресою ОСОБА_10 тее 117-50, Таллін, яка складається з однієї кімнати, кухні, туалетної-ванної кімнати та прихожої, загальною площею 33 кв.м на строк з 03.01.2023 по 03.01.2024, з правом заселення орендарем ТОВ у житлове приміщення однієї людини. Орендна плата становить 340 євро в місяць (т. 2, а.с. 36-42).

Згідно транзакцій позивача на адресу відповідачки з призначенням «на утримання дитини» перераховано кошти: 10.04.2019 120 євро; 02.03.2020 147 євро (дитина народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 ); 08.05.2020 -150 євро; 08.06.2020 100 євро; 08.07.2020 50 євро 06.08.2020 100 євро; 07.09.2020 -50 євро; 09.10.2020 100 євро; 19.10.2020 100 євро; 29.11.2020 - 150 євро (т. 1, а.с. 110-118, 167, 168).

Наступного дня після ініціювання процедури повернення дитини 13.07.2022 позивач здійснив переказ коштів відповідачці на суму 50 євро (т. 1, а.с. 109).

Відповідно до висновку служби у справах дітей Дубовецької сільської ради ОСОБА_2 (дівоче прізвище ОСОБА_11 ) зареєстрована та фактично проживає з: ОСОБА_12 батько, ОСОБА_13 мати, ОСОБА_14 брат, ОСОБА_15 донька, ОСОБА_3 син. В Україні дитина проживає з липня 2022 року, адаптувався у новому середовищі. Постійним місцем проживання, відповідно до довідки Медухівського старостинського округу Дубовецької сільської ради від 17.01.20232 року є АДРЕСА_3 . Матір`ю дитини вжиті необхідні умови для якісного проживання, виховання, розвитку дитини, піклування про неї. Дитина з матір`ю проживають в комфортних умовах в цегляному, газифікованому будинку, є ванна кімната, санвузол, в кожного окрема кімната для проживання. Дитина забезпечена доглядом, продуктами харчування, розвиваючими іграшками, необхідним сезонним одягом. Психоемоційний стан в родині спокійний і дружелюбний. Мати піклується про дитину, дбає про її повноцінне харчування, всесторонній розвиток. ОСОБА_2 характеризується як турботлива мати, не конфліктна. Усних чи письмових заяв, скарг на неї не поступало. В найкращих інтересів дитини, служба у справах дітей вважає, що малолітній ОСОБА_16 прижився у новому середовищі, його загрози життю та здоров`ю немає, і тому існує серйозний ризик того, що його повернення на територію Естонської Республіки поставить дитину під загрозу заподіяння їй психологічної шкоди (т.1, а.с. 49-54).

На підтвердження вищевказаного службою у справах дітей, яка діє в інтересах органу опіки та піклування, надано суду довідку Медухівського старостинського округу про склад сім`ї відповідача та характеристику на неї.

У цій справі громадянин Єменської Республіки звернувся до суду в Україні, бажаючи визнати незаконним утримування його малолітнього сина його матір`ю на території України, а також повернути дитину у Естонську Республіку до місця постійного проживання. Отже, спір виник між батьками малолітньої дитини, яка є громадянином України, щодо незаконного, на думку позивача, переміщення дитини та утримання її на території України.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 3 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору України.

Відповідно до ст. 9 Конституції України та ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори і угоди» чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Згідно ст. 15 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори України підлягають сумлінному дотриманню Україною відповідно до норм міжнародного права.

Відповідно до ч. 1 ст. 18, ч. 1 ст. 27 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

Згідно з ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Апеляційний суд бере до уваги, що на сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що в усіх рішеннях, що стосуються дітей, їхні найкращі інтереси повинні стояти понад усе (рішення ЄСПЛ «X. проти Латвії» (X v. Latvia), заява № 7853/09, п. 96 від 26 листопада 2013 року).

Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень ЄСПЛ, зокрема, у рішенні ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М.С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

У рішенні ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року № 31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі «Olsson v. Sweden» (№ 2) від 27 листопада 1992 року, Серія A, № 250, ст. 35-36, § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини (рішення у справі «Johansen v. Norway» від 07 серпня 1996 року, § 78).

Загальні принципи щодо зв`язку між Конвенцією та Гаазькою конвенцією, обсягу розгляду Судом міжнародних заяв про викрадення дітей, найкращих інтересів дитини та процесуальних зобов`язань держав наведені в рішенні ЄСПЛ у справі «X. проти Латвії» (X v. Latvia), заява № 7853/09, пункти 93 - 108 від 26 листопада 2013 року), а також у низці інших рішень щодо проваджень у справах про повернення дітей відповідно до Гаазької конвенції (див. рішення у справах «Момуссо та Вашингтон проти Франції» (Maumousseau and Washington v. France), заява № 39388/05, пункт 68, від 06 грудня 2007 року, «Ігнакколо-Зеніде проти Румунії» (Ignaccolo-Zenide v. Romania), заява № 31679/96, пункт 102, ЄСПЛ 2000-I, «Йосуб Карась проти Румунії» (Iosub Caras v. Romania), заява № 7198/04, пункт 38, від 27 липня 2006 року, «Шоу проти Угорщини» (Shaw v. Hungary), заява № 6457/09, пункт 70, від 26 липня 2011 року, та «Аджіч проти Хорватії», заява № 22643/14, пункти 93 - 95, від 12 березня 2015 року) (Справа «Сатановська та Роджерс проти України»(заява № 12354/19) від 28 січня 2021 року, пункт 30).

Стаття 8 Конвенції передбачає, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Правовідносини щодо повернення дітей, які незаконно утримуються в державі, відмінній від держави їх постійного проживання, порядок та умови захисту дітей від шкідливих наслідків їхнього незаконного переміщення або утримування урегульовані Гаазькою конвенцією, яка набула чинності для України 01 вересня 2006 року.

Згідно зі ст. 1 Гаазької конвенції цілями цієї Конвенції є: a) забезпечення негайного повернення дітей, незаконно переміщених до будь-якої з Договірних держав або утримуваних у будь-якій із Договірних держав; та b) забезпечення того, щоб права на опіку і на доступ, передбачені законодавством однієї Договірної держави, ефективно дотримувалися в інших Договірних державах.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Гаазької конвенції переміщення або утримання дитини розглядаються як незаконні, якщо: a) при цьому порушуються права піклування про дитину, що належать будь-якій особі, установі або іншому органу, колективно або індивідуально, відповідно до законодавства держави, у якій дитина постійно мешкала до переміщення або утримання; та b) у момент переміщення або утримання ці права ефективно здійснювалися, колективно або індивідуально, або здійснювалися б, якби не переміщення або утримання.

Згідно з ч. 2 ст. 3 Гаазької конвенції права піклування, про які йдеться у пункті «а», можуть виникнути, зокрема, на підставі будь-якого законодавчого акта, або в силу рішення судової або адміністративної влади, або внаслідок угоди, що спричиняє юридичні наслідки відповідно до законодавства такої держави.

Отже, виходячи зі змісту Гаазької конвенції, для прийняття рішення про повернення дитини необхідно встановити, по-перше, що дитина постійно мешкала в Договірній державі безпосередньо перед переміщенням або утриманням (пункт «а» частини першої статті 3 Конвенції); по-друге, переміщення або утримання дитини було порушенням права на опіку або піклування згідно із законодавством тієї держави, де дитина проживала (пункт «b» частини першої статті 3 Конвенції); по-третє, заявник фактично здійснював права на опіку до переміщення дитини або здійснював би такі права, якби не переміщення або утримання (пункт «b» частини першої статті 3 Конвенції).

Місце постійного проживання дитини є визначальним при відновленні статус-кво, оскільки незаконне переміщення чи утримання дитини одним із батьків, наділених правами спільного піклування, порушує інтереси та права дитини, а також права іншого з батьків на піклування нею, без згоди якого (ї) відбулась зміна місця проживання дитини.

Апеляційний суд зазначає, що відмова враховувати заперечення проти повернення підпадає під сферу дії статей 12, 13 і 20 Гаазької конвенції.

Згідно з ч. 2 ст. 12 Гаазької конвенції судовий і адміністративний орган, навіть у тих випадках, коли процедури розпочаті після спливу річного терміну, також видає розпорядження про повернення дитини, якщо тільки немає даних про те, що дитина вже прижилася у своєму новому середовищі.

Відповідно до ст. 13 Гаазької конвенції, незважаючи на положення попередньої статті, судовий або адміністративний орган запитуваної держави не зобов`язаний видавати розпорядження про повернення дитини, якщо особа, установа або інший орган, що заперечує проти її повернення, доведуть, що:

a) особа, установа або інший орган, що піклуються про дитину, фактично не здійснювали права піклування на момент переміщення або утримування, або дали згоду на переміщення або утримування, або згодом дали мовчазну згоду на переміщення або утримування; або

b) існує серйозний ризик того, що повернення поставить дитину під загрозу заподіяння фізичної або психічної шкоди або іншим шляхом створить для дитини нетерпиму обстановку.

Судовий або адміністративний орган може також відмовити в розпорядженні про повернення дитини, якщо виявить, що дитина заперечує проти повернення і досягла такого віку і рівня зрілості, при якому слід брати до уваги її думку.

Розглядаючи обставини, про які йдеться в цій статті, судові й адміністративні органи беруть до уваги інформацію про соціальне походження дитини, подану Центральним органом або іншим компетентним органом країни постійного проживання дитини.

Згідно зі ст. 20 Гаазької конвенції у поверненні дитини відповідно до положень статті 12 може бути відмовлено, якщо воно не допускається основними принципами запитуваної держави в галузі захисту прав людини й основних свобод.

Частиною другою статті 12, частинами першою, другою статті 13 та статтею 20 Гаазької конвенції визначено вичерпний перелік обставин, за наявності яких суд має право відмовити у поверненні дитини до місця постійного її проживання.

ЄСПЛ у рішенні «X. проти Латвії» ((X v. Latvia) від 26 листопада 2013 року, заява № 7853/09, пункт 98)) зазначив, що не лише зі статті 8 Конвенції, але й із самої Гаазької конвенції, враховуючи прямо закріплені в ній виключення до принципу своєчасного повернення дитини до її країни постійного проживання, безпосередньо випливає те, що таке повернення не може бути призначене автоматично або механічно.

Обов`язок доведення наявності підстав для відмови у поверненні дитини зазначена Конвенція покладає на особу, яка вчинила протиправне вивезення або утримання дитини (особу, яка заперечує проти повернення дитини).

Апеляційний суд виходить з того, що підстави для відмови у поверненні дитини, тобто факти, підлягають оцінці у сукупності з дотриманням якнайкращих інтересів дитини як на сьогодні, так і в майбутньому, оцінкою думки дитини, якщо вона досягла такого віку й рівня зрілості, оцінки сімейної ситуації загалом, проведення збалансованого та розумного зважування інтересів учасників справи тощо.

Відповідно до висновків ЄСПЛ, викладених у справі «Шнеерсоне і Кампанелла проти Італії», рішення від 12 липня 2011 року (заява № 14737/09), рішення про повернення дитини до держави її постійного проживання на підставі Гаазької Конвенції не може прийматися автоматично без урахування усіх важливих обставин, про що свідчать встановлені Гаазькою конвенцією випадки, за яких компетентний орган може відмовити у наданні розпорядження про повернення дитини. При вирішенні таких справ суди повинні керуватися дотриманням найкращих інтересів дитини. Під найкращими інтересами дитини варто розуміти можливість збереження зв`язків з сім`єю, якщо не буде встановлено небажаність таких зв`язків, і можливість розвитку в здоровому середовищі. Суд повинен детально перевірити сімейну ситуацію і врахувати ряд факторів, зокрема, емоційного, психологічного, матеріального і медичного характеру, та надати розумну оцінку інтересам кожного із батьків та інтересам дитини, які мають найважливіше значення.

ЄСПЛ у справі «Х проти Латвії» ((X v. Latvia) від 26 листопада 2013 року, заява № 7853/09, пункти 101, 107)) зазначив, що в контексті розгляду поданого в рамках Гаазької конвенції запиту про повернення, який відповідним чином є відмінним від провадження щодо батьківської опіки, поняття найкращих інтересів дитини повинне оцінюватися у світлі виключень, передбачених Гаазькою конвенцією, які стосуються плину часу (стаття 12), умов застосування цієї Конвенції (стаття 13 (а) та існування «серйозного ризику» (стаття 13 (b), а також дотримання фундаментальних принципів запитуваної держави, що стосуються захисту прав людини та основних свобод (стаття 20). Це завдання стоїть в першу чергу перед національними органами запитуваної держави, які, зокрема, мають перевагу прямого контакту із зацікавленими сторонами. При виконанні свого завдання відповідно до статті 8 Конвенції національні суди користуються свободою розсуду, яка при цьому залишається предметом європейського контролю, в рамках якого суд розглядає відповідно до вказаної Конвенції рішення, які ці органи ухвалили, користуючись цією свободою. Стаття 8 Конвенції покладає на державні органи конкретне процесуальне зобов`язання в цьому відношенні: розглядаючи запит про повернення дитини, суди повинні розглянути не лише вірогідні твердження про «серйозний ризик» для дитини в разі її повернення, але й ухвалити рішення з наведенням конкретних підстав у світлі обставин справи. Як відмова у прийнятті до уваги заперечень щодо повернення, які можуть підпадати під дію статей 12, 13 і 20 Гаазької Конвенції, так і недостатнє наведення підстав у рішенні про відхилення таких заперечень суперечитиме вимогам статті 8 Конвенції, а також намірам та меті Гаазької конвенції. Необхідне належне вивчення таких тверджень, яке має підтримуватися наведенням національними судами підстав, які є не автоматичними чи стереотипними, а досить деталізованими в світлі виключень, викладених у Гаазькій конвенції, яка повинна тлумачитися вузько.

У пункті 31 рішенні ЄСПЛ від 28 січня 2021 року у справі «Сатановська та Роджерс проти України» (заява № 12354/19) суд звернув увагу, що стаття 8 Конвенції покладає на національні органи влади конкретний процесуальний обов`язок у контексті провадження за Гаазькою конвенцією: під час розгляду заяви про повернення дитини суди повинні не тільки розглянути небезпідставні твердження про існування «серйозного ризику» для дитини у випадку повернення, а й ухвалити рішення, в якому будуть наведені конкретні причини з огляду на обставини справи. Як відмова враховувати заперечення проти повернення, які можуть підпадати під сферу дії статей 12, 13 і 20 Гаазькій конвенції, так і недостатня аргументація у рішенні про відхилення таких заперечень, суперечили б вимогам статті 8 Конвенції, а також меті та завданню Гаазькій конвенції. Необхідним є належний розгляд таких тверджень, продемонстрований національними судами в його аргументації, яка не є шаблонною та стандартною, а достатньо детальною з огляду на винятки, передбачені Гаазькою конвенцією, які мають вузько тлумачитися. Це також дозволить суду, завдання якого полягає не у підміні собою національних судів, здійснювати доручений йому європейський нагляд (§ 31).

В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно зі ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінюючи доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції не виконав процесуального обов`язку відповідно до ст. 8 Конвенції щодо надання конкретного та детального обґрунтування у контексті винятків, передбачених Гаазькою конвенцією.

Зокрема, суд першої інстанції не взяв до уваги, що згідно з Гаазькою конвенцію повернення дитини не може бути призначене автоматично або механічно, суд має ґрунтовно проаналізувати виключення до принципу своєчасного повернення дитини до країни її постійного проживання.

Апеляційний суд зазначає, що у справі «X. проти Латвії» ((X v. Latvia), заява № 7853/09, від 26 листопада 2013 року, пункт 116)) ЄСПЛ у п. 109 зауважив, що суд, який повинен робити свою оцінку у світлі ситуації, що склалася на момент оскаржуваного заходу (див., з відповідними змінами, справу «Maslov проти Австрії» [ВП], № 1638/03, § 91, ECHR 2008-…), насамперед зазначить, що на відміну від справи «Neulinger та Shuruk» (згаданої вище), обставини якої в будь-якому випадку були особливо незвичайними, зокрема у зв`язку з тим, що мова йшла про дуже значний плин часу, у цій справі сплинуло зовсім небагато часу, перш ніж латвійські органи отримали запит згідно із Гаазькою конвенцією. Дитина прожила перші роки свого життя в Австралії і прибула до Латвії у віці трьох років і п`яти місяців. Запит про повернення було подано до центрального органу через два місяці після від`їзду з Австралії, а рішення районного суду та Ризького окружного суду були ухвалені, відповідно, через чотири і шість місяців після того, як заявниця та її дочка прибули до Латвії. Нарешті, ОСОБА_17 зустрів ОСОБА_18 і розпочав зворотну подорож з нею до Австралії 14 березня 2009 року. Звідси випливає, що не лише подання запиту про повернення до латвійських органів, а й національне провадження та повернення дитини відбулися протягом менш ніж одного року строк, про який йдеться в першому абзаці статті 12 Гаазької конвенції, яка передбачає негайне повернення в таких випадках.

Судом першої інстанції досліджено висновок служби у справах дітей Дубовецької сільської ради, згідно якого в Україні дитина проживає з липня 2022 року, адаптувався у новому середовищі. Матір`ю дитини вжиті необхідні умови для якісного проживання, виховання, розвитку дитини, піклування про неї. Дитина з матір`ю проживають в комфортних умовах в цегляному, газифікованому будинку, є ванна кімната, санвузол, в кожного окрема кімната для проживання. Дитина забезпечена доглядом, продуктами харчування, розвиваючими іграшками, необхідним сезонним одягом. Психоемоційний стан в родині спокійний і дружелюбний. Мати піклується про дитину, дбає про її повноцінне харчування, всесторонній розвиток. ОСОБА_2 характеризується як турботлива мати, не конфліктна. Усних чи письмових заяв, скарг на неї не поступало. В найкращих інтересів дитини, служба у справах дітей вважала, що малолітній ОСОБА_16 прижився у новому середовищі, його загрози життю та здоров`ю немає, і тому існує серйозний ризик того, що його повернення на територію Естонської Республіки поставить дитину під загрозу заподіяння їй психологічної шкоди.

Відповідно до долученої в суді апеляційної інстанції довідки від 15.11.2023 № 04-01/34 дитина відвідує Тустанський заклад дошкільної освіти (ясел-садка) «Веселка» Дубовецької сільської ради Івано-Франківської області (т. 3 а.с. 3). Також закладом дошкільної освіти надано характеристику на дитину та довідку про участь батьків у вихованні дитини (т. 3 а.с. 4-5).

За обставинами справи про повернення дитини відповідно до Гаазької конвенції саме той з батьків, який виступає проти повернення, повинен надати у цьому зв`язку достатні докази, які мають стосуватися існування ризику, спеціально кваліфікованого пунктом «b» частини першої статті 13 як «серйозного».

ЄСПЛ у справі «X. проти Латвії» ((X v. Latvia), заява № 7853/09, від 26 листопада 2013 року, пункт 116)) у п. 68 зазначив, що стосується питання про те, чи було втручання «необхідним у демократичному суспільстві», то Палата дійшла висновку, зазначивши при цьому, що до її завдань не входить підміна національних органів у визначенні існування серйозного ризику за змістом статті 13 (b), що вона повинна була з`ясувати, чи дотрималися суди вимог статті 8, зокрема в світлі принципів, встановлених Судом в його рішенні «Neulinger та Shuruk» (див. вище), при застосуванні та тлумаченні Гаазької конвенції. Звертаючи свою увагу в першу чергу на звіт психолога, складений на прохання матері після ухвалення рішення судом першої інстанції, Палата встановила, що окружний суд відхилив його на тій підставі, що він стосувався питання опіки над дитиною, і що остання буде захищена відповідно до австралійського законодавства. На думку Палати, хоча той факт, що суди не опитали дитину, не становив проблеми з огляду на її вік, окружний суд, тим не менш, повинен був розглянути висновки психологічної експертизи та заперечення, висунуті сирітським судом; крім того, нічого не забороняло судові самостійно призначити психологічну експертизу.

У суді апеляційної інстанції відповідачкою долучено психологічну характеристику психоемоційного стану дитини та сімейних відносин ОСОБА_3 від 05.12.2023.

Згідно дослідженого в судовому засіданні цього висновку психолога дослідження сімейних стосунків дозволило встановити емоційну близькість дитини з мамою; наявний повний образ родини: мама, дитина, батько - проте до своєї родини батька хлопчик включає не одразу або не включає взагалі. У родині наявна прихильність до мами, дідуся та бабусі. На запитання-уточнення, де зараз тато, досліджуваний відповів: «він в Естонії працює». На запитання, чи він пам`ятає як жив разом татом в Естонії, ОСОБА_16 вказав, що не жив. На запитання, чи приїздив до нього батько, хлопчик вказав що не приїздив. За результатами діагностичного дослідження станом на 05.12.2023 зроблено такі висновки. Психоемоційний стан досліджуваного є стійким. Хлопчик проявляє комунікабельність, активність у взаємодії. Безпечність середовища асоціюється з матір`ю. Актуальним у сприйнятті родини є важливість матері, дідуся та бабусі; відсутнє сприйняття батька як частини родини. Наявні емоційно-близькі стосунки із мамою. Образ батька не є визначеним. Хлопчик також зазначає, що сумує за мамою, бабусею, дідусем і татом. Агресії чи страху у сприйнятті батьків не виявлено. Рекомендовано: спостереження за психоемоційним станом дитини; підтримка дитини у стресових ситуаціях та зменшення кількості впливу стресових факторів; увага значущих дорослих щодо підтримки позитивного образу родини; підтримка самостійності дитини та увага до розвитку хлопчика; рекомендована увага значущих дорослих щодо підтримки дитини у стресових ситуаціях та до розвитку психічних процесів дитини та самостійності і взаємодії з однолітками.

Апеляційний суд зауважує, що відповідачка виконала свій процесуальний обов`язок, надавши висновок психолога про стійкий психоемоційний стан дитини та позитивне самоставлення і те, що актуальним у сприйнятті нею родини є важливість матері, дідуся та бабусі, відсутнє сприйняття батька як частини родини; наявні емоційно-близькі стосунки із мамою, а образ батька не є визначеним, безпечність середовища асоціюється з матір`ю.

Апеляційний суд також зазначає, що у справі «X. проти Латвії» ((X v. Latvia), заява № 7853/09, від 26 листопада 2013 року, пункт 116)) ЄСПЛ зауважив: «Відповідно до статті 13 (b) Гаазької конвенції, суди, які розглядають запит про повернення, не зобов`язані задовольняти його, «якщо особа, установа або інший орган, який виступає проти повернення дитини, встановлює, що … існує серйозний ризик». …… Таким чином, у даній справі саме заявниця повинна була надати достатні докази на обґрунтування своїх тверджень, які, крім того, повинні були стосуватися існування ризику, спеціально кваліфікованого статтею 13 (b) як «серйозного». Крім того, Суд зазначає, що хоча останнє положення не є обмежувальним в питанні точного значення «серйозного ризику», - який може спричинити не тільки «фізичну чи психологічну шкоду», але й «нестерпну ситуацію», - воно не може тлумачитися у світлі статті 8 Конвенції як таке, що включає всі незручності, неминуче пов`язані з процесом повернення: виключення, передбачене в статті 13 (b), стосується лише ситуацій, які виходять за рамки того, що дитина може розумно витримати».

З огляду на викладене, апеляційний суд зазначає, що у цій справі є висновок психолога, який необхідно розглянути у світлі положень пункту «b» частини першої статті 13 Гаазької конвенції.

Щоб оцінити, чи відповідає повернення дитини до Естонської Республіки її найкращим інтересам, необхідно встановити ці інтереси. В оцінці найкращих інтересів дитини необхідно дотримуватись балансу всіх елементів, необхідних для прийняття рішення в конкретній ситуації для конкретної дитини - ОСОБА_3 , враховуючи вік дитини, сталі соціальні зв`язки, місце проживання, місце навчання, психологічний стан дитини, та обставини, які вказують що дитина вже прижилася у своєму новому середовищі.

Відповідачка з малолітнім ОСОБА_3 , у віці два роки і чотири місяці, покинула Естонську Республіку, у якій вони проживали безперервно майже десять місяців і після повернення дитина більше року проживала з матір`ю в Україні, де їй забезпечені належні умови для гармонійного розвитку.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції в обґрунтування своїх заперечень проти заявленого позивачем позову відповідачка посилалася на те, що враховуючи вік дитина батька не впізнає та розмовляє лише українською мовою, а батько української мови не знає, що за національним і кровним принципом дитина не має жодного відношення до Естонії, що дитина є громадянином України з самого народження, тому повернення дитини нанесе більшої шкоди її інтересам, усталеному побуту, моральному, фізичному розвитку, ніж залишення її за постійним місцем проживання в Україні.

Для проживання дитини в Україні створені належні умови, вона відвідує дитячий навчальний заклад відповідно до її віку, отримує належне медичне та побутове забезпечення, тобто вона прижилася у новому середовищі, адаптована до соціального оточення.

Необхідно також надати оцінку питанню, чи могла матір поїхати за своєю дитиною до Естонської Республіки і підтримувати контакт з нею.

Дослідивши вказані обставини, слід дійти висновку, що у зв`язку з відсутністю власного житла на території Естонської Республіки, вимушеним буде переривання зв`язку матері з дитиною у випадку повернення дитини до Естонської Республіки.

Апеляційний суд зазначає, що надаючи належну оцінку висновку психолога з урахуванням інших обставин справи в їх сукупності, враховуючи вік дитини, її емоційний зв`язок з матір`ю, слід дійти висновку, що розлучення з матір`ю створить для дитини нетерпиму обстановку, а тому не відповідатиме найкращим інтересам малолітньої дитини.

З огляду на встановлені обставини існує ризик травми для хлопчика ОСОБА_3 в разі розлучення з його матір`ю за умови повернення його до Естонської Республіки, до батька, що створить для дитини ситуацію, яку вона не зможе витримати в психологічному аспекті.

У цій справі суд не з`ясовував думку дитини з урахуванням його віку та зрілості.

Апеляційний суд виходить з того, що на час розгляду справи синові сторін Габріелю виповнилося три роки і шість місяців. Згідно висновку психолога щодо індивідуально-психологічних особливостей його розвитку відсутні підстави стверджувати, що ОСОБА_3 досяг такого віку і рівня зрілості, при якому необхідно брати до уваги його думку.

Апеляційний суд зазначає про чутливу сферу відносин у цій справі, що стосується найкращих інтересів дитини, якій виповнилося три роки, та має з`ясувати, чи дотримався суд першої інстанції процесуальних зобов`язань за статтею 8 Конвенції стосовно надання конкретного та детального обґрунтування у контексті винятків, передбачених Гаазькою конвенцією.

Встановивши фактичніобставини усправі,від якихзалежить правильневирішення спору,виходячи ізнайкращих інтересівдитини,слід дійтивисновку проте,що малолітній ОСОБА_3 ужеприжився усвоєму новомусередовищі,в якомузнаходиться більшеодного року,відвідує дитячийсадочок.Сім`япроживає увласному приватномубудинку зусіма зручностями,дитина маєсвою власнукімнату.Натомість,позивач проживаєу квартирі,яка складаєтьсяз однієїкімнати,кухні,туалетної-ванноїкімнати таприхожої,загальною площею33кв.м,та заселенийв неїорендарем юридичною особою,яка маєправо заселитиу житловеприміщення однулюдину. Доказів створення позивачем належних умов для проживання дитини та її розвитку у Естонській Республіці суду не надано. Отже, при поверненні дитини до Естонської Республіки, враховуючи технічні характеристики житла позивача, спільне проживання у цій квартирі за умови, що з дитиною приїде з матір`ю, є неможливим.

Крім того, між матір`ю та сином існує тісний емоційний та психологічний зв`язок. Можлива розлука сина, якому ще немає чотирьох років, із матір`ю і зміна місця проживання з України до Естонської Республіки, де він не володіє естонською мовою, оскільки розуміє лише українську мову, яку чує від матері і сімейного середовища, від вихователів дошкільного закладу та своїх друзів, з якими спілкується під час гри, буде для нього стресовою ситуацією, яка призведе до порушення розвитку мовлення та негативно вплине на його як психологічний так і на фізичний розвиток.

При цьомуу своємувіці ОСОБА_3 маєколо значущихдля ньоголюдей,це люди,які становлятьйого сімейнеоточення,у процесівзаємодії зякими відбуваєтьсяпроцес соціальноїта тендерної ідентичності: мати та її родина: бабуся та дідусь, до яких він емоційно прив`язаний і з якими постійно взаємодіє. Так само до кола таких людей можна віднести вихователів дошкільного закладу та його друзів, з якими грається та спілкується як у садочку, так і на дитячому ігровому майданчику.

Отже, існують реальні ризики того, що повернення дитини до Естонської Республіки негативно вплине на дитину, спричинить їй психічну шкоду та не сприятиме забезпеченню якнайкращих її інтересів. При цьому малолітній ОСОБА_3 , якому на час розгляду справи ще не виповнилось чотири роки, більше двох років проживає в Україні, є дуже прив`язаний до матері та її родини, не пам`ятає батька, вільно розмовляє українською мовою, на якій спілкуються громадяни України. Естонської мови він не знає.

Водночас уцій справі,суд першоїінстанції,обмежився посиланнямна те,що предметомцього позовує поверненнямалолітньої дитинив порядкувиконання державоюУкраїна взятихна себезобов`язаньі незвернув увагина те,що згіднопрактики ЄСПЛпри вирішенніпитання,чи буловтручання «необхідниму демократичномусуспільстві»,чи будедотримано вимогстатті 8Конвенції,зокрема всвітлі принципів,встановлених Судомв рішенні«Neulingerта Shuruk»(див.вище),при застосуванніта тлумаченніГаазької конвенції,мав розглянутивисновки психологічноїекспертизи тазаперечення,висунуті відповідачкою.

Апеляційний судзазначає,що судпершої інстанціїповинен самостійнопризначити психологічнуекспертизу. Конкретний процесуальний обов`язок у контексті провадження за Гаазькою конвенцією: під час розгляду заяви про повернення дитини суди повинні не тільки розглянути небезпідставні твердження про існування «серйозного ризику» для дитини у випадку повернення, а й ухвалити рішення, в якому будуть наведені конкретні причини з огляду на обставини справи. Неповне врахування судом заперечень сторони проти повернення, які можуть підпадати під дію статей 12, 13 і 20 Гаазькій конвенції, недостатня аргументація у рішенні про відхилення таких заперечень, суперечили б вимогам статті 8 Конвенції, а також меті та завданню Гаазької конвенції.

Відповідачка виконала свій обов`язок та надала на підтвердження своїх доводів, зокрема, висновок спеціаліста-психолога від 05 грудня 2023 року, що підтверджує існування серйозного ризику для дитини у випадку повернення за змістом статті 13 (b) Гаазької конвенції.

Позивач у позовній заяві зазначав, що відповідачка порушує право дитини на належне батьківське піклування, а також його право особисто брати участь у її вихованні, безперешкодне спілкування.

Водночас суд першої інстанції не взяв до уваги, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага, проте інтереси дитини мають переважати над інтересами батьків. Лише прагнення батька до здійснення піклування і реалізацію своїх батьківських прав не є достатнім для твердження про найкращі інтереси дитини для повернення її за місцем проживання батька за викладених обставин в мотивувальній частині цієї постанови.

Крім того, з моменту переміщення дитини на час ухвалення рішення судом першої інстанції минуло більше року і вона прижилася у новому середовищі, тому відсутні підстави для повернення її до місця постійного проживання, виходячи саме з інтересів дитини, як на час розгляду справи, так і в майбутньому.

Відповідно до принципів правового статусу дитини, зокрема невід`ємність і пріоритет права на життя (на держави покладається обов`язок забезпечити їх виживання і розвиток, стаття 6 Конвенції про права дитини), бере до уваги, що Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року в Україні був введений воєнний стан, який продовжується у зв`язку з тим, що агресія проти України триває. Проте з урахуванням викладених мотивів вважає, що у конкретному випадку найкращим інтересам дитини відповідає перебування дитини разом з матір`ю, оскільки позивач не дав доказів на спростування «серйозного ризику» для дитини у випадку її повернення до держави її місця постійного проживання до вивезення матір`ю в Україну.

Відмова у прийнятті до уваги заперечень щодо повернення, які можуть підпадати під дію статті 13 Гаазької конвенції, а також і недостатнє наведення підстав у рішенні про відхилення таких заперечень, суперечитиме вимогам статті 8 Конвенції, а також намірам та меті Гаазької конвенції. Право батьків і дітей бути поряд один із одним становить основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, що можуть перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції. Таке втручання є порушенням зазначеного положення, якщо воно здійснюється не згідно із законом, не відповідає легітимним цілям, переліченим у пункті 2 цієї статті, та не може вважатися необхідним у демократичному суспільстві.

З огляду на викладене, оцінивши надані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні доказів у справі, перевіривши всі доводи і заперечення сторін, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: орган опіки та піклування виконавчого комітету Дубовецької сільської ради, про визнання незаконним утримання на території України малолітньої дитини та забезпечення повернення малолітньої дитини на територію Естонської Республіки задоволенню не підлягає.

Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що відмова у позові ґрунтується на приписах Гаазької конвенції, що визначає випадки, за яких національні органи можуть відмовити у поверненні дитини, у цій справі суд встановив ризики (пункт «b» першого абзацу статті 13 Гаазької конвенції).

Отже, за пунктом 2 статті 8 Конвенції втручання у право позивача є таким, що встановлене законом, який є чітким та прогнозованим щодо можливої відмови у поверненні дитини, зокрема через існування серйозного ризику, який встановить суд.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові від 13 квітня 2021 року у справі № 2-4237/12, провадження № 14-21звц21, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що Верховний Суд взагалі не розглянув питання, чи були висновки психологічного обстеження й усні показання психолога відповідними та достовірними, не навів жодних причин, чому не взяв їх до уваги, не розглянув ключові докази, які були відповідними, та не пояснив, яке значення вони мали, і які висновки слід було зробити. А у § 36 рішення ЄСПЛ звернув увагу на те, що Верховний Суд не здійснив ефективний перегляд заперечення відповідачки, які ґрунтувалися саме на пункті «b» першого абзацу статті 13 Гаазької Конвенції. Тому Велика Палата Верховного Суду має, зокрема, оцінити доводи відповідачки стосовно того, що повернення дитини до Сполученого Королівства загрожуватиме заподіянням їй фізичної або психічної шкоди або іншим шляхом створить для дитини нетерпиму обстановку. Велика Палата Верховного Суду взяла до уваги, що суди першої й апеляційної інстанцій дійшли висновків, проаналізувавши показання допитаного в суді першої інстанції психолога, який пояснив, що проблем з адаптацією у дитини за місцем проживання та у дитячому садочку немає; дитина сприймає місце проживання в Україні постійним і комфортним для себе та своєї сім`ї; існує серйозний ризик того, що повернення до Сполученого Королівства створить для дитини загрозу заподіяння психічної та фізичної шкоди. За обставин цієї справи складені психологом як спеціалістом висновки є належними, допустимими та достатніми доказами. Велика Палата Верховного Суду не має підстав не брати до уваги досліджені судами першої й апеляційної інстанцій докази, що мають значення для застосування пункту «b» першого абзацу статті 13 Гаазької Конвенції та підтверджують наявність обґрунтованих ризиків заподіяння шкоди психіці дитини внаслідок її повернення до Сполученого Королівства. У § 35 рішення ЄСПЛ вказав, що Верховний Суд не навів жодного аналізу тверджень відповідачки про відсутність у неї можливості поїхати зі своїм сином до Сполученого Королівства через проблеми зі здоров`ям, коштами та візою, хоча питання про можливе заподіяння шкоди дитині у випадку її повернення було пов`язане саме з розлученням відповідачки та дитини. Велика Палата Верхового Суду вважає, що факти, встановлені судами, а також наведені пояснення представника відповідачки підтверджують її доводи про відсутність у неї можливості вільно їздити до Сполученого Королівства у разі задоволення позову та розлучення із дитиною. За такої ситуації у суду тим більше немає підстав ставити під сумнів наявність ризиків, про які зазначив у письмових висновках психолог, допитаний у суді першої інстанції. Тому, враховуючи вказане, зміст рішення ЄСПЛ, факти, які встановили суди першої й апеляційної інстанцій, докази, які дослідили ці суди, а також пояснення сторін, Велика Палата Верховного Суду вважає, що висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, який не взяв до уваги відповідні доводи відповідачки, не є належно обґрунтованими. У контексті винятків, передбачених Гаазькою конвенцією, досліджені судами у цій справі належні та допустимі докази є достатніми для підтвердження заперечень відповідачки проти повернення дитини до Сполученого Королівства. Висновки судів першої й апеляційної інстанцій ухвалені на підставі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу їхніх вимог і заперечень, підтверджених відповідними доказами. Принцип додержання найкращих інтересів дитини також закладений і в Гаазькій конвенції. Неповернення дитини до країни проживання іноді може бути виправдане в силу об`єктивних причин, які відповідають інтересам дитини, на які вказують передбачені у цій конвенції виключення, зокрема у випадку серйозного ризику того, що повернення дитини завдасть їй фізичної чи психічної шкоди. Задля досягнення означеної вище легітимної мети та найкращого задоволення інтересів дитини за існування встановленого судами на підставі належних, допустимих і достатніх доказів серйозного ризику того, що повернення дитини поставить її під загрозу заподіяння шкоди психіці, відмова у позові є виправданою.

У постанові від 06 жовтня 2021 року у справі № 344/20234/19, провадження № 61-13287св21, Верховний Суд зазначив, що суд апеляційної інстанції не звернув уваги на надані відповідачкою докази (висновки психологів) та не навів мотивів їх відхилення в контексті можливості заподіяння дитини психічної шкоди внаслідок повернення до Держави Ізраїль; безпідставно відмовив у задоволенні клопотання відповідачки про допит психолога в судовому засіданні; не надав належної оцінки доводам відповідачки щодо можливості заподіяння дитині фізичної шкоди внаслідок триваючого військового конфлікту на території Держави Ізраїль, у зв`язку з чим дійшов передчасного висновку про наявність правових підстав для задоволення позову про повернення дитини.

У постанові від 25 грудня 2013 року, провадження № 6-117цс13, Верховний Суд України зазначив, що вирішуючи питання щодо повернення дитини до місця її постійного проживання з підстав, передбачених Гаазькою Конвенцією, суд, ураховуючи найвищі інтереси дитини, повинен дослідити, чи є переміщення або утримання дитини незаконним і забезпечити негайне повернення дитини. Також суд повинен переконатись у наявності (відсутності) виключень, передбачених статтями 13 та 20 Гаазької Конвенції, зокрема, чи здійснювалося піклування про дитину в місці постійного проживання до моменту переміщення, чи існує серйозний ризик того, що повернення поставить дитину під загрозу завдання фізичної або психічної загрози або іншим шляхом створить для дитини нетерпиму обстановку, а також чи таке повернення допускається з урахуванням основних принципів запитуваної держави».

Таким чином доводи апеляційної скарги суд вважає обґрунтованими.

Згідно ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов переконання, що судове рішення в цій справі постановлене з неповним з`ясування обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, тому воно не може залишатися в силі і підлягає скасуванню з постановленням нового рішення про відмову в задоволенні позову з вищенаведених підстав.

Керуючись ст. 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Галицького районного суду від 01 вересня 2023 року скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: орган опіки та піклування виконавчого комітету Дубовецької сільської ради, Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції, про визнання незаконним утримання на території України малолітньої дитини та забезпечення повернення дитини на територію Естонської республіки.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 22 грудня 2023 року.

Суддя-доповідач: І.В. Бойчук

Судді: О.В. Пнівчук

О.О. Томин