Постанова

від 30.08.2023 по справі 619/852/21

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 619/852/21 Номер провадження 22-ц/814/1028/23Головуючий у 1-й інстанції Калиновська Л.В. Доповідач ап. інст. Бутенко С. Б.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 серпня 2023 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

Головуючого судді Бутенко С. Б.

Суддів Карпушина Г. Л., Кузнєцової О. Ю.

за участю секретаря: Ракович Д. Г.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 28 вересня 2021 року у складі судді Калиновської Н. В.

у цивільнійсправі запозовом Керівника Дергачівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі: Харківської обласної державної адміністрації, Державного агентство лісових ресурсів України, Державного підприємства «Харківська лісова науково-дослідна станція» до Солоницівської селищної ради Дергачівського району Харківської області, ОСОБА_1 про скасування рішень, визнання недійсним державного акту та повернення земельної ділянки,

в с т а н о в и в:

У лютому 2021 року Керівник Дергачівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі: Харківської обласної державної адміністрації, Державного агентства лісових ресурсів України, Державного підприємства «Харківська лісова науково-дослідна станція» звернувся до суду з вказаним позовом до Солоницівської селищної ради Дергачівського району Харківської області, ОСОБА_1 про скасування рішень, визнання недійсним державного акту та повернення земельної ділянки.

Позов мотивовано тим, що Дергачівською місцевою прокуратурою 15.03.2017 внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42017221280000016 та розпочато досудове розслідування за фактом незаконного виділення у приватну власність земельних ділянок лісогосподарського призначення на території Солоницівської селищної ради Дергачівського району Харківської області за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 2 статті 364 КК України, у ході якого встановлено, що рішенням Солоницівської селищної ради Дергачівського району Харківської області ХVІІІ сесії V скликання № 43 від 19.10.2007, надано ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд орієнтованою площею 0,1500 га.

У подальшому, рішенням Солоницівської селищної ради Дергачівського району Харківської області ХХХV сесії V скликання № 9 від 30.09.2008 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд та передано ОСОБА_1 у приватну власність земельну ділянку площею 0,1500 га по АДРЕСА_1 .

На підставі вищевказаного рішення ОСОБА_1 видано державний акт на право власності на вказану земельну ділянку загальною площею 0,1500 га з кадастровим номером 6322057600:00:002:0433, серії ЯЖ №463480, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі Управління Держкомзему у Дергачівському районі Харківської області 17.09.2009 під № 010969300254.

Вважає, що вказані рішення Солоницівської селищної ради Дергачівського району Харківської області щодо надання земельної ділянки у приватну власність ОСОБА_1 прийнято в порушення вимог статей 20, 116, 118, 122, 149 Земельного кодексу України, статті 5 Лісового кодексу.

Вказував, що земельна ділянка, загальною площею 0,1500 га (кадастровий номер 6322057600:00:002:0433), яка згідно спірного рішення Солоницівської селищної ради Дергачівського району Харківської області передана у власність ОСОБА_1 відноситься до земель лісогосподарського призначення, що підтверджується ухвалою Дергачівського районного суду Харківської області від 21.11.2019 у справі № 619/4345/19 за обвинуваченням ОСОБА_2 .

Крім цього, вказана земельна ділянка знаходиться на території земель Держлісгоспу в межах кварталу Дергачівського лісництва, згідно планово-картографічних матеріалів базового лісовпорядкування, та будь-якої згоди ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» не надавала.

Таким чином, спірне рішення Солоницівської селищної ради Дергачівського району Харківської області щодо надання спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_1 прийняте всупереч вимогам Земельного кодексу України за відсутності відповідного рішення Харківської обласної державної адміністрації щодо вилучення із постійного користування ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» спірної земельної ділянки та без попередньої зміни цільового призначення земельних ділянок.

Враховуючи, що спірна земельна ділянка вибула з володіння держави всупереч вимогам законодавства, волі власника та постійного користувача ділянки, тому незаконно відчужене майно підлягає поверненню його власнику.

Отже, оскільки рішення Солоницівської селищної ради № 9 від 30.09.2008 про передачу земельної ділянки у власність, яке слугувало і підставою для подальшого оформлення державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 463480, є незаконним, то відповідний державний акт на право власності не відповідає закону та порушує права власника, тому його необхідно визнати недійсним.

Посилаючись на наведені у позовній заяві обставини, просив суд визнати незаконним та скасувати рішення Солоницівської селищної ради Дергачівського району Харківської області XVIII сесії V скликання №43 від 19.10.2007 про надання ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 ; визнати незаконним та скасувати рішення Солоницівської селищної ради Дергачівського району Харківської області XXXV сесії V скликання № 9 від 30.09.2008 про затвердження ОСОБА_1 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд та складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку для будівництва, обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд площею 0,1500 га по АДРЕСА_1 ; визнати недійсними та скасувати державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 463480, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі Управління Держкомзему у Дергачівському районі Харківської області 17.09.2009 № 010969300254; зобов`язати ОСОБА_1 повернути земельну ділянку з кадастровим номером: 6322057600:00:002:0433, яка розташована за межами населеного пункту смт. Солоницівка Дергачівського району Харківської області, у відання держави та в постійне користування ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція»; стягнути сплачений судовий збір у розмірі 9 080 грн.

Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 28 вересня 2021 року позов задоволено.

Визнано незаконним та скасовано рішення Солоницівської селищної ради Дергачівського району Харківської області XVIII сесії V скликання № 43 від 19.10.2007 про надання ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 .

Визнано незаконним та скасовано рішення Солоницівської селищної ради Дергачівського району Харківської області XXXV сесії V скликання № 9 від 30.09.2008 про затвердження ОСОБА_1 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд та складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку для будівництва, обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд площею 0,1500 га по АДРЕСА_1 .

Визнано недійсними та скасовано Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 463480, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі Управління Держкомзему у Дергачівському районі Харківської області 17.09.2009 № 010969300254.

Зобов`язано ОСОБА_1 повернути земельну ділянку з кадастровим номером: 6322057600:00:002:0433, яка розташована за межами населеного пункту смт. Солоницівка Дергачівського району Харківської області, у відання держави та в постійне користування ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція».

Вирішено питання розподілу судових витрат. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , Солоницівської селищної ради на користь Харківської обласної прокуратури судовий збір у розмірі 9 080 грн в рівних частинах.

Рішення мотивовано тим, що позов обґрунтований і підлягає задоволенню в повному обсязі, що відповідає способам судового захисту.

Не погодившись з вказаним рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що позов прокурором подано до суду з пропуском строку позовної давності, про застосування якої нею було заявлено в суді першої інстанції.

Вказує, що в 2009 році на земельну ділянку було видано Державний акт на право власності, земельній ділянці присвоювався кадастровий номер, встановлювалися межі земельної ділянки на підставі розробленої технічної документації із землеустрою, що свідчить про те, що всі дії щодо земельної ділянки проводилися за участю державних органів, які мали повноваження контролю та виявлення порушень земельного законодавства при прийнятті рішення органом місцевого самоврядування ще у 2009 році.

Крім того, досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42017221280000016 від 15.03.2017 відбувалося під процесуальним керівництвом прокуратури, а отже позивач ще в 2017 році знав про ймовірно незаконну передачу земельної ділянки, однак із позовом звернувся лише у 2021 році.

Також вказує, що ні прокурором, ні представником Державного агентства лісових ресурсів України, ні представником ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» не надано до суду відповідних документів, що підтверджують право ДП на надану йому за розпорядженням Харківської ОДА права постійного користування земельною ділянкою площею 0,1500 га по АДРЕСА_1 .

З наданих позивачем матеріалів неможливо однозначно встановити, що спірна земельна ділянка дійсно входила до складу земель лісогосподарського призначення ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» в кварталі 376.

Також з наданих документів не вбачається, яким чином факт накладення земельної ділянки, наданої у власність ОСОБА_1 , було встановлено.

Вказує, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що межі відведених земельних ділянок ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» в натурі (на місцевості) не встановлені, та з суміжними землекористувачами не погоджені, відомості про спірні земельні ділянки в Державному земельному кадастрі не внесені.

Твердження позивача про незаконну зміну цільового призначення спірних земельних ділянок можна вважати припущеннями позивача.

Таким чином, позивачем не надано належних та допустимих доказів, які підтверджують наявність порушень чинного законодавства в діях відповідачів.

Наголошує, що висновок суду про те, що земельна ділянка, яка була предметом спору, є земельною ділянкою лісового фонду та відноситься до земель лісогосподарського призначення нічим не підтверджений та не підкріплений.

У відзиві на апеляційну скаргу Керівник Дергачівської окружної прокуратури просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

На підставірозпорядження голови Верховного Суду від 25.03.2022 № 14/0/9-22 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану (окремі суди Сумської, Харківської областей)» справу було передано за підсудністю до Полтавського апеляційного суду.

Колегія суддів апеляційного суду, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

За правилами частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частинами першою, другою, четвертою статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Повноваження суду апеляційної інстанції визначено статтею 374 ЦПК України, згідно пункту 2 частини першої якої за результатами розгляду апеляційної скарги апеляційний суд має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення згідно пунктів 3, 4 частини першої статті 376ЦПК України є невідповідність висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

По справі встановлено, що рішенням Солоницівської селищної ради Дергачівського району Харківської області ХVІІІ сесії V скликання № 43 від 19.10.2007 надано ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд орієнтовною площею 0,1500 га (а. с. 30, т. 1).

Рішенням Солоницівської селищної ради Дергачівського району Харківської області ХХХV сесії V скликання № 9 від 30.09.2008 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд та передано ОСОБА_1 у приватну власність земельну ділянку площею 0,1500 га по АДРЕСА_1 .

На підставі вищевказаного рішення ОСОБА_1 видано державний акт серії ЯЖ № 463480 на право власності на вказану земельну ділянку загальною площею 0,1500 га з кадастровим номером 6322057600:00:002:0433, який зареєстровано у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі Управління Держкомзему у Дергачівському районі Харківської області 17.09.2009 під № 010969300254 (а. с. 31, т. 1).

Ухвалою Дергачівського районного суду Харківської області від 21 листопада 2019 у справі № 619/4345/19 звільнено від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності ОСОБА_2 , обвинувачену у вчиненні кримінальних правопорушень за частиною другою статті 364, частиною другою статті 366 КК України. Даним судовим рішенням, яке набрало законної сили, встановлено, що обвинувачена, обіймаючи посаду заступника начальника управління начальника відділу земельних відносин Управління земельних ресурсів у Дергачівському районі Харківської області, шляхом зловживання службовим становищем та службового підроблення, діючи навмисно та протиправно в інтересах третіх осіб - ОСОБА_1 , в порушення вимог Положення про відділ земельних відносин Управління земельних ресурсів в Дергачівському районі Харківської області, статей 12, 17, 20, 118, 122, 149, 151, 207, 208 Земельного кодексу України, п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України, розпорядження Кабінету Міністрів України № 610-р від 10.04.2008, достовірно знаючи, що вказана земельна ділянка належить до земель лісогосподарського призначення, розпорядження якими можливе лише за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, склала висновок відділу земельних відносин на проект землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_1 , до якої внесла завідомо неправдиві відомості щодо категорії вказаної земельної ділянки - землі житлової та громадської забудови, завіривши вказаний документ своїм підписом та печаткою органу земельних ресурсів. На підставі вказаного висновку рішенням Солоницівської селищної ради № 9 від 30.09.2008 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд та передано земельну ділянку площею 0,1500 га по АДРЕСА_1 у приватну власність ОСОБА_1 без зміни цільового призначення та цільового використання. В подальшому, на підставі Державного акту серії ЯЖ № 463480 земельна ділянка з кадастровим номером 6322057600:00:002:0433 безоплатно вибула із державної власності (а. с. 32-38, т. 1).

Ухвалюючи рішення про задоволення позову Керівника Дергачівської місцевої прокуратури, суд першої інстанції виходив з того, що рішення Солоницівської селищної ради ХХХV сесії V скликання № 9 від 30.09.2008 про передачу у приватну власність ОСОБА_1 спірної земельної ділянки прийнято з порушенням вимог Положення про Дергачівський районний відділ земельних ресурсів, статей 12, 17, 20, 118, 122, 149, 151, 207, 208 Земельного кодексу України, пункту 12 Перехідних положень Земельного кодексу України, тому є незаконним та підлягає скасуванню з одночасним визнанням недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 463480 та зобов`язанням відповідача повернути земельну ділянку. При цьому суд зазначив, що правила про давність не поширюються до застосування наслідків витребування земельних ділянок та природних ресурсів, за якими закріплено правовий титул (правова підстава) власності на землю за Українським народом та позовом керівника Дергачівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Харківської обласної державної адміністрації, Державного агентства лісових ресурсів України, Державного підприємства «Харківська лісова науково-дослідна станція» строк позовної давності не пропущено.

Вирішуючи справу, колегія суддів апеляційного суду виходить з наступного.

Згідно статті 7 Лісового кодексу України ліси, розташовані в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу.

Відповідно до статті 8 ЛК України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.

При цьому, за статтею 3 Земельного кодексу України, земельні відносини, що виникають при використанні лісів, регулюються нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.

Згідно статті 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі землі лісогосподарського призначення.

До земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті зеленими насадженнями в межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках (стаття 55 ЗК України).

Відповідно до статей 56, 57 ЗК України землі лісогосподарського призначення можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 га у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни та юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення. Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, в яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства. Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом.

Таким чином,землі,вкриті лісовоюрослинністю,а такожне вкритілісовою рослинністю,нелісові землі,які наданіта використовуютьсядля потреблісового господарства,належать доземель лісогосподарськогопризначення,на якіпоширюється особливийрежим щодовикористання,надання вкористування тапередачі увласність.

За частинами першою, другою та четвертою статті 20 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства.

На час виникнення спірних правовідносин відповідно до пункту 5 частини першої статті 31, пункту 3 частини першої статті 32 ЛК України повноваженнями з передачі у власність, надання у постійне користування для нелісогосподарських потреб земельних лісових ділянок площею до 1 гектара, що перебувають у державній власності, та припинення права користування ними на відповідній території, а також у межах міст республіканського (Автономної Республіки Крим) та обласного значення були наділені Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, а у межах у межах сіл, селищ, міст районного значення - районні державні адміністрації.

Статтею 149 ЗК України було встановлено, що вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень. Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси - площею понад 1 га для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п`ятою-восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

Порушення порядкувстановлення тазміни цільовогопризначення земельє підставоюдля визнаннянедійсними рішеньорганів державноївлади таорганів місцевогосамоврядування пронадання (передачу)земельних ділянокгромадянам таюридичним особам;визнання недійснимиугод щодоземельних ділянок;відмови вдержавній реєстраціїземельних ділянокабо визнанняреєстрації недійсною;притягнення довідповідальності відповіднодо законугромадян таюридичних осіб,винних упорушенні порядкувстановлення тазміни цільовогопризначення земель(стаття21ЗК України).

Згідно з пунктом 5 Розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

У чинній редакції - до здійснення державної реєстрації, але не пізніше 1 січня 2027 року, державними та комунальними лісогосподарськими підприємствами, іншими державними і комунальними підприємствами та установами права постійного користування земельними ділянками лісогосподарського призначення, які надані їм у постійне користування до набрання чинності Земельним кодексом України, таке право підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерального дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентуються галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Державним комітетом СРСР по лісовому господарству 11.12.86, планшети лісовпорядкувальні належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування.

Отже, системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що при вирішенні питання стосовно перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5 Розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України.

З матеріалів справи вбачається, що згідно планово-картографічних матеріалів базового лісовпорядкування спірна земельна ділянка кадастровий номер 6322057600:00:002:0433 площею 0,15 га повністю знаходиться в межах земель лісогосподарського призначення Данилівського дослідного держлісгоспу (нині - ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція»), а саме - в межах кварталу 376 Дергачівського лісництва ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція», що спростовує доводи апеляційної скарги відповідача про відсутність доказів права постійного користування земельною ділянкою державним лісогосподарським підприємством та віднесення земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення.

Таким чином, відповідно до закону ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» має право постійного користування вказаною земельною ділянкою та рішення Солоницівської селищної ради № 9 від 30.09.2008 про передачу даної земельної ділянки у приватну власність ОСОБА_1 без згоди ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» або попереднього землекористувача - Данилівського дослідного держлісгоспу та за відсутності рішення уповноваженого органу про вилучення земельної ділянки із постійного користування державного лісогосподарського підприємства та зміни її цільового призначення в установленому законом порядку суперечить вимогам статей 19, 20, 149 ЗК України, статті 57 ЛК України (у редакції на час винесення рішення) та є незаконним.

З огляду на встановлені обставини справи колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що спірна земельна ділянка вибула з володіння держави незаконно, що підтверджується також судовим рішенням у справі № 619/4345/19.

Разом з тим, позов щодо повернення земельної ділянки законному володільцю (землекористувачу) пред`явлений прокурором від імені та в інтересах Державного підприємства «Харківська лісова науково-дослідна станція», яке є самостійним суб`єктом права - учасником спірних правовідносин, та має власні права і обов`язки, й не наділений повноваженнями представляти державу у цих правовідносинах.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу (частини третя, четверта статті 56 ЦПК України).

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини. Не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов`язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об`єднань. Представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та Національного банку України може здійснюватися прокурором Офісу Генерального прокурора або обласної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції (частина третя статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).

Суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо позовну заяву від імені заінтересованої особи подано особою, яка не має повноважень на ведення справи (пункт 2 частини першої статті 257 ЦПК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Так, у постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у цивільних, правовідносинах. Тому у тих відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (провадження № 12-161гс18, пункти 6.21, 6.22), від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18 (провадження № 12-245гс18, пункти 4.19, 4.20), від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19, пункт 26), від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (провадження № 12-20гс21, пункт 8.5) та інші).

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що і в судовому процесі (в тому числі у цивільному) держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах. Тобто, під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (див. постанови від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18 (провадження № 14-36цс19, пункт 35), від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс 19, пункт 27)). Тому, зокрема, наявність чи відсутність у органу, через який діє держава, статусу юридичної особи, значення не має (див. mutatis mutandis постанову Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (провадження № 12-20гс21, пункти 8.10, 8.12).

При цьому міністерства, інші центральні органи виконавчої влади та їх територіальні органи відповідно до статті 28 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» наділені повноваженням звернення до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень (пункт 48 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 червня 2021 року у справі № 925/929/19 (провадження № 12-11гс21)). Отже, незалежно від того, хто саме звернувся до суду - орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах, чи прокурор, у судовому процесі (в тому числі у цивільному) держава бере участь у справі як позивач, а відповідний орган (незалежно від наявності в нього статусу юридичної особи) або прокурор здійснюють процесуальні дії на захист інтересів держави як суб`єкта процесуальних правовідносин. Таким чином, фактичним позивачем за позовом, поданим в інтересах держави, є держава, а не відповідний орган (незалежно від наявності в нього статусу юридичної особи) або прокурор.

На відміну від прокурора та органів, через які діє держава, юридичні особи, які не є такими органами, діють як самостійні суб`єкти права - учасники правовідносин. Конституцією України та законом не передбачена можливість прокурора здійснювати процесуальні та інші дії, спрямовані на захист інтересів юридичних осіб. Зокрема, до повноважень прокурора не належить здійснення представництва в суді державних підприємств. При цьому інтереси юридичної особи можуть не збігатися з інтересами її учасників (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19, пункт 62)). Тому інтереси державного підприємства можуть не збігатися з інтересами держави, яка має статус засновника (вищого органу) такого підприємства (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 71)).

Відповідно до статті 170 ЦК України держава у цивільних відносинах діє через органи державної влади, а не через державні підприємства.

Виходячи з викладеного Велика Палата Верховного Суду підтвердила свій висновок про відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі державного підприємства (пункт 8.14 постанови Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (провадження № 12-20гс21)).

У зв`язку з цим позовні вимоги прокурора, спрямовані на захист прав або інтересів не держави, а державного підприємства, не підлягають розгляду по суті, оскільки позовну заяву за такими вимогами фактично подано не від імені та в інтересах держави, а від імені та в інтересах державного підприємства, а прокурор не має повноважень на ведення справ в частині таких вимог.

У постанові від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (провадження № 12-20гс21) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що заборона на здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, передбачена абзацом третім частини третьої статті 23 Закону, має застосовуватись з урахуванням положень абзацу першого частини третьої цієї статті, який передбачає, що суб`єкт, в особі якого прокурор може звертатись із позовом в інтересах держави, має бути суб`єктом владних повноважень, незалежно від наявності статусу юридичної особи.

Цим висновком Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування частини третьої статті 23 Закону в подібних правовідносинах, викладеного в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 363/4656/16-ц, який зводиться до необхідності визначення організаційно-правової форми суб`єкта, в особі якого звертається прокурор, з метою підтвердження підстав для представництва інтересів держави в суді в особі державного підприємства.

Беручи до уваги наведене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі ДП та вважає правильними висновки судів попередніх інстанції про необхідність залишення позову, поданого прокурором в інтересах держави в особі ДП, без розгляду відповідно до положень пункту 2 частини першої статті 226 ГПК України.

У постанові від 13 грудня 2022 року у справі № 676/2301/20 (провадження № 61-8941св22) Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, погодившись із рішенням судів попередніх інстанції про залишення без розгляду позову заступника керівника Кам`янець-Подільської місцевої прокуратури, поданого в інтересах ДНЗ «Подільський центр професійно-технічної освіти», зазначив, що державні організації (установи, заклади), на відміну від державного органу, не мають державно-владних повноважень, не виступають від імені держави.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 лютого 2023 року в справі № 676/6114/19 (провадження № 61-3775св22) вказано, що на відміну від прокурора та органів, через які діє держава, юридичні особи, які не є такими органами, діють як самостійні суб`єкти права - учасники правовідносин. Конституцією України та законом не передбачена можливість прокурора здійснювати процесуальні та інші дії, спрямовані на захист інтересів юридичних осіб. Зокрема, до повноважень прокурора не належить здійснення представництва в суді юридичних осіб.

Отже, позовні вимоги прокурора не підлягають розгляду по суті, оскільки спрямовані на захист прав або інтересів не держави, а юридичної особи, тож позовну заяву за такими вимогами фактично подано не від імені та в інтересах держави, а від імені та в інтересах юридичної особи, а прокурор не має повноважень на ведення справи в частині таких вимог.

У справі, що переглядається, ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» надало згоду керівнику Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області на представництво інтересів держави в суді (а. с. 46-61, т. 1), не будучи уповноваженим на це органом, мотивуючи необхідність представництва прокурором інтересів держави та ДП «ХЛНДС» у спорі з повернення земельних ділянок лісогосподарського призначення у власність держави відсутністю коштів для звернення до суду у зв`язку із скрутним матеріальним становищем підприємства.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, поданого прокурором в інтересах та від імені державного підприємства, - за межами наданих прокурору повноважень для ведення справи в частині таких вимог, суд першої інстанції на вказане належної уваги не звернув, що призвело до помилкового вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 377 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

Таким чином, рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог Керівника Дергачівської місцевої прокуратури, заявлених в інтересах Державного підприємства «Харківська лісова науково-дослідна станція», підлягає скасуванню із залишенням позову в цій частині без розгляду на підставі пункту 2 частини першої статті 257 ЦПК України.

В іншій частині позовних вимог обраний прокурором спосіб захисту не відповідає змісту порушеного права держави та не є належним й ефективним для його відновлення.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див. подібні висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17(пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40),від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).

Під способами захисту суб`єктивних земельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.5), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 90)).

Право на ефективний спосіб захисту прав визначається і статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Застосування такого способу має призводити до реального поновлення порушеного права або припиняти неможливість задоволення інтересу, а у випадку неможливості вказаного - забезпечує отримання відповідного відшкодування.

Серед способів захисту майнових прав цивільне законодавство відокремлює витребування майна з чужого незаконного володіння у порядку статей 387-388 ЦК України (віндикаційний позов) та усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном згідно зі статтею 391 ЦК України (негаторний позов).

Позовом про витребування майна, зокрема віндикаційним позовом, є вимога власника, який не є володільцем належного йому на праві власності (на правах володіння, користування та розпорядження) індивідуально визначеного майна, до особи, яка заволоділа останнім, про витребування (повернення) цього майна з чужого незаконного володіння.

Негаторний позов - це вимога власника, який є володільцем майна (відновив володіння майном), до будь-якої особи про усунення перешкод (шляхом повернення майна, виселення, демонтажу самочинного будівництва тощо), які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, які можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Метою позову про витребування майна (незалежно від того, на підставі приписів яких статей ЦК України цю вимогу заявив позивач) є забезпечення введення власника-позивача у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У разі задоволення такої позовної вимоги суд витребує це майно від відповідача, який незаконно ним володіє, на користь позбавленого володіння позивача-власника.

Негаторний позов застосовується для захисту від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння, а не для захисту права володіння, яке належить власнику незалежно від вчинених щодо нього порушень.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 72) зазначено, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння.

У справі, що переглядається, держава, в інтересах якої прокурор звернувся до суду, не є володільцем спірної земельної ділянки, яка мала лісогосподарське призначення та вибула з володіння держави поза волею власника та без згоди землекористувача - ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція», але як власник відповідно до статей 317, 387, 388 ЦК України держава має право на витребування даної земельної ділянки.

Велика Палата Верховного Суду у зазначеній постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, вирішуючи питання про відступлення від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постановах від 04 лютого 2020 року у справах № 911/3311/17, № 911/3574/17, № 911/3897/17 та від 03 вересня 2020 року у справі № 911/3449/17, вказала, що заволодіння земельними ділянками є неможливим лише в разі, якщо на такі ділянки в принципі, за жодних умов не може виникнути право власності. Якщо ж закон допускає набуття права власності на земельні ділянки, але обмежує їх використання лише з певною метою, то передання ділянок з порушенням такого обмеження може свідчити про те, що право власності порушника на земельну ділянку не виникло, але не свідчить про неможливість заволодіння (зокрема, неправомірного) земельною ділянкою (пункти 53-59).

При цьому, Велика Палата Верховного Суду підтвердила свій висновок про те, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку статті 387 ЦК України є ефективним способом захисту права власності.

У спорах про витребування майна суд має встановити обставини незаконного вибуття майна власника на підставі наданих сторонами належних, допустимих і достатніх доказів. При цьому закон не вимагає встановлення судом таких обставин у іншій судовій справі, зокрема не вимагає визнання незаконними рішень, відповідно до яких відбулось розпорядження майном на користь фізичних осіб, у яких на підставі цих рішень виникли права.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 39), від 15 жовтня 2019 року у справі № 911/3749/17 (провадження № 12-95гс19, пункт 6.27), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19, пункт 35), від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19, пункт 52)). Під час розгляду справи, в якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного (наприклад, у спорі за віндикаційним позовом), не допускається відмова у позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане судом недійсним, або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред`явлена. Під час розгляду такого спору слід виходити з принципу jura novit curia - «суд знає закони» (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19, пункт 50), від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19, пункт 84), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 101) та інші). Тому суд незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її у мотивувальній частині судового рішення.

Отже,вимоги провизнання незаконнимирішень органумісцевого самоврядуваннята їхскасування,а такождержавного актупро правовласності наземельну ділянку,що виданийна підставітаких рішень,не єефективним способомзахисту порушеногоправа,оскільки задоволеннятаких вимогне призведедо відновленняволодіння землею.Такі вимогиє нерозривнопов`язаними ізвимогою провитребування земельноїділянки зчужого незаконноговолодіння. При цьому позивач у межах розгляду справи про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність зазначених рішень без заявлення вимоги про визнання їх незаконними та скасування, оскільки такі рішення за умови їх невідповідності закону не тягнуть правових наслідків, на які вони спрямовані.

Враховуючи наведене колегія суддів дійшла висновку про скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції із залишеннями без розгляду позовних вимог прокурора, заявлених в інтересах ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція», та ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні решти позовних вимог, як таких, що не відповідають належному та ефективному способу захисту порушених прав держави як власника спірної земельної ділянки.

Оскільки суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності, відмовляючи у задоволенні позову прокурора у зв`язку з неправильно обраним способом судового захисту, колегія суддів апеляційного суду не вбачає підстав для задоволення заяви відповідача щодо спливу строку позовної давності.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 377, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

В частині позовних вимог Керівника Дергачівської місцевої прокуратури, заявлених в інтересах Державного підприємства «Харківська лісова науково-дослідна станція» щодо зобов`язання ОСОБА_1 повернути земельну ділянку з кадастровим номером 6322057600:00:002:0433, яка розташована за межами населеного пункту смт. Солоницівка Дергачівського району Харківської області, у відання держави та в постійне користування ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» - рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 28 вересня 2021 року скасувати та позов у цій частині залишити без розгляду.

В частині визнання незаконними та скасування рішення Солоницівської селищної ради Дергачівського району Харківської області № 43 від 19.10.2007 та № 9 від 30.09.2008 та визнання недійсним і скасування Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 463480, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі Управління Держкомзему у Дергачівському районі Харківської області 17.09.2009 № 010969300254 - рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 28 вересня 2021 року скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні таких позовних вимог.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя С. Б. Бутенко

Судді Г. Л. Карпушин

О. Ю. Кузнєцова