Постанова

від 12.09.2023 по справі 212/3786/22

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/5800/23 Справа № 212/3786/22 Суддя у 1-й інстанції - Пустовіт О. Г. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 вересня 2023 року м.Кривий Ріг

справа № 212/3786/22

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Остапенко В.О.

суддів Бондар Я.М., Зубакової В.П.

секретар судового засідання Гладиш К.І.

сторони:

позивач ОСОБА_1

відповідач Акціонерне товариство «ОТП Банк»

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі Дніпропетровської області, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України,без фіксаціїсудового засіданняза допомогоюзвукозаписувального технічногозасобу,без участіучасників справи,впорядку спрощеногопозовного провадження, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 17 квітня 2023 року, яке ухвалено суддею Пустовітом О.Г. у м. Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 21 квітня 2023 року,

УСТАНОВИВ:

В серпні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до АТ «ОТП Банк» про визнання кредитного договору № 2038800903 та договору страхування життя № 25/02/2038800903 від 19 січня 2022 року недійсними.

В обґрунтування позову позивачем зазначено, що в січні 2022 року він вирішив придбати у ТОВ «ВЕЗЕМ ШИППІНГ» легковий автомобіль.

В перемовинах з працівниками ТОВ «ВЕЗЕМ ШИППІНГ», які велись шляхом телефонних дзвінків та переписки електронною поштою, позивача запевнили в тому, що йому продадуть та привезуть в м. Кривий Ріг Дніпропетровської області автомобіль марки ВМW, модель: Х5 ХDRІVЕ351, рік випуску: 2011, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 та попереджено, автомобіль буде продано виключно у разі укладення кредитного договору із АТ «ОТП Банк».

На електронну пошту позивача було надіслано попередній договір купівлі-продажу транспортного засобу ПКП-12015 від 17 січня 2022 року із проханням його роздрукувати, підписати та відіслати назад, що позивачем було зроблено 19 січня 2022 року.

Після вчинення позивачем вище вказаних дій 17 січня 2022 року йому зателефонував працівник АТ «ОТП Банк» та запропонував під`їхати до відділення АТ «ОТП Банк», яке розташоване за адресою: м. Кривий Ріг Дніпропетровської області, пр-т Гагаріна, 25-А.

В приміщенні АТ «ОТП Банк» працівником банку позивачу було категорично вказано, що договір надання споживчого кредиту буде укладений виключно у разі укладення додаткових страхових угод із ТДВ «Страхова компанія «БЕНЕФІТ» та Страховою компанією «Арсенал Лайф». При цьому, від позивача було приховано факт того, що АТ «ОТП Банк» є структурою, прямо підпорядкованою російському АТ «ОТП Банк».

Будучи введеним в оману, позивач уклав договір страхування життя № 25/02/2038800903 від 19 січня 2022 року із Страховою компанією «Арсенал Лайф» (даний договір фактично з вбудованою частиною кредитного договору № 2038800903 та навіть підписаний посадовими особами АТ «ОТП Банк») та договори № 235 199/20-01-2022 (добровільного страхування платежів), № ДСФ/235199/20012022 (добровільного страхування фінансових ризиків) із ТДВ «Страхова компанія «БЕНЕФІТ», після чого з позивачем з боку АТ «ОТП Банк» було укладено кредитний договір № 2038800903, відповідно якого та на підставі рахунків ТОВ «ВЕЗЕМ ШИППІНГ», ТДВ «Страхова компанія «БЕНЕФІТ», за рахунків грошових коштів позивача та кредитних коштів, які позивачу навіть не видавались на руки, сплачено 317 920 грн. (з яких 76 275 грн. було сплачена з коштів позивача, а решта - була надана за договором кредиту), ТОВ «ВЕЗЕМ ШИППІНГ», 10 039 грн. було сплачено ТДВ «Страхова компанія «БЕНЕФІТ».

При цьому позивачем з 24 січня 2022 року по 19 липня 2022 року в касу АТ «ОТП Банк» було сплачено 43 250 грн.

До теперішнього часу, незважаючи на переписку із посадовими особами ТОВ «ВЕЗЕМ ШИППІНГ», ТДВ «Страхова компанія «БЕНЕФІТ» та АТ «ОТП Банк», машину позивачу не надано.

Після більш детального ознайомлення із текстом кредитного договору № 2038800903, укладеного з АТ «ОТП Банк» та договором страхування життя № 25/02/2038800903 від 19 січня 2022 року, укладеного з Страховою компанією «Арсенал Лайф», позивач дійшов висновку про те, що підписання договору про надання кредиту та страхування життя стало наслідком чисельного порушення норм чинного законодавства та прав позичальника, як споживача кредитної послуги, з боку АТ «ОТП Банк», а самі договори мають бути визнані недійсними.

Позивач вважає, що укладений між ним та відповідачем АТ «ОТП Банк» кредитний договір, є таким, що порушує норми Закону України «Про захист прав споживачів», Закону України «Про банки і банківську діяльність», а, отже, має бути визнаний судом недійсним.

На підставі наведеного вище позивач просив суд визнати недісним кредитний договір № 2038800903, укладений з АТ «ОТП Банк» та договір страхування життя № 25/02/2038800903 від 19 січня 2022 року.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 17 квітня 2023 року в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення по справі про задоволення позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги позивачем зазначено, що він не був ознайомлений з усіма умовами договору, про що свідчить відсутність підпису позивача на сторінках спірного договору, позивачу не було роз`яснено про те, що окрім відсотків він має сплачувати комісійну винагороду банку та страхову премію. Пункт 2.4 кредитного договору прямо порушує права позивача, оскільки вказаним пунктом передбачена незрозуміла процентна ставка «річної бази», а сам текст кредитного договору не містить п. 2.1.4, 2.1.5, 2.1.6.1, 2.1.7.5, які відсутні в тексті договору та Правил користування.

Також позивач посилається на те, що він не був ознайомлений з Публічним договором про видачу та обслуговування міжнародних платіжних пластикових карток, а до кредитного договору не включено Паспорт споживчого кредиту та Договір про видачу та обслуговування міжнародних платіжних пластикових карток.

У відзиві на апеляційну скаргу ТзДВ СК «Арсенал Лайф» просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, як законне та обґрунтоване, на переконання третьої особи, апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення.

Учасники справи, будучи завчасно належним чином повідомленими про час і місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилися, що, у відповідності до ч.2 ст. 372 ЦПК України, не перешкоджає розглядові справи.

Позивач по справі, будучи завчасно, належним чином повідомленим про час і місце розгляду справи, в судове засідання не з`явився, надавши заяву про відкладення розгляду справи, яка обґрунтована неможливістю прибути до Дніпровського апеляційного суду, у зв`язку з загостренням гіпертонічної хвороби.

Згідно ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Пунктами 10,11частини 2цієї статтівизначено,що однимиіз основнихпринципів цивільногосудочинства єрозумність строківрозглядусправисудом та неприпустимість зловживання процесуальними правами.

Згідно ч. 1 ст. 371 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів із дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження, а апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції - протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.

Згідно статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду, як джерело права.

Статтю 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Згідно з нормами ст. 17 Конвенції жодне з положень цієї Конвенції не може тлумачитись як таке, що надає будь-якій державі, групі чи особі право займатися будь-якою діяльністю або вчиняти будь-яку дію, спрямовану на скасування будь-яких прав і свобод, визнаних цією Конвенцією, або на їх обмеження в більшому обсязі, ніж це передбачено в Конвенції.

Ратифікуючи зазначену Конвенцію Україна взяла на себе зобов`язання гарантувати кожній особі права та свободи, закріплені в Конвенції, включаючи право на справедливий судовий розгляд протягом розумного строку.

У своєму рішенні у справі «Калашников проти Росії» Європейський суд зазначив, що розумність тривалості провадження визначається залежно від конкретних обставин справи, враховуючи критерії, визначені у прецедентній практиці Суду, зокрема, складність справи, поведінка заявника та поведінка компетентних органів влади.

З аналізу зазначених норм Конвенції та практики Європейського суду вбачається, що питання про порушення ст. 17 Конвенції, яка закріплює один із основоположних принципів Конвенції - принцип неприпустимості зловживання правами, може поставати лише у сукупності з іншою статтею Конвенції, положення якої у конкретному випадку дають підстави для висновку про зловживання особою наданим їй правом.

Вищенаведені положення закону направлені на дотримання розумних строків розгляду справи і на недопущення зловживання своїми процесуальними правами та правами інших осіб, які беруть участь у справі.

Праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондує обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (ALIMENTARIA SANDERS S.A. V. SPAIN, №11681/85, §35, ЄСПЛ, від 07 липня 1989 року).

Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті.

Така правова позиція викладена Верховний Судом у постанові від 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16.

У постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 суд дійшов висновку про те, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд апеляційної інстанції вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Колегія суддів не вбачає підстав для визнання обов`язкової явки сторін по справі в судове засідання, оскільки наявні у справі матеріали є достатніми для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи.

Відповідно до ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог позивача суд першої інстанції виходив з того, що не позивачем надано належних та достатніх доказів, які б свідчили про недобросовісність банківської установи при укладенні кредитного договору, невідповідності змісту правочину цивільному законодавству, які б мали наслідком визнання договору кредиту недійсним, також не надано суду доказів вчинення щодо нього обману та тиску.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Згідно ст. 16 ЦК України, визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів осіб, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 цього кодексу.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договір.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина перша статті 509 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту (частина перша статті 527 ЦК України).

При цьому, відповідно до вимог ч.ч.1-3, 5, 6 ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним

Відповідно до п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06.11.2009 року судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції УкраїнитаЦК України, міжнародним договорам, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

За положеннями статей 626-628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до п. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов`язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов`язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов`язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

За змістом статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів», до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача.

Так, за змістом частини п`ятої цієї статті у разі визнання окремого положення договору несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути визнано недійсним або змінено, а не сам договір.

У разі коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині другій статті 18 цього Закону. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи норму цієї статті, можна дійти висновку, що умови договору кваліфікуються як несправедливі за наявності одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими, згідно із частиною третьою статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов`язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов`язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов`язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв`язку з розірванням або невиконанням ним договору (пункти 2-4); надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі (пункт 11); визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору (пункт 13).

Перелік несправедливих умов у договорі зі споживачем не є вичерпним (частина четверта статті 18 цього Закону).

Згідно зі статтею 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до пункту 3.1 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 (далі - Правила), банки зобов`язані в кредитному договорі або в додатку до нього надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов`язань споживача, зазначаючи при цьому значення процентної ставки та порядок обчислення процентних доходів відповідно до вибраного банком методу згідно з вимогами нормативно-правових актів Національного банку України.

На банки покладається також обов`язок зазначати в кредитному договорі сукупну вартість кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг та інших фінансових зобов`язань споживача, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту, а також зазначити її в процентному значенні та в грошовому виразі у валюті платежу за кредитним договором, у вигляді реальної процентної ставки, яка точно дисконтує всі майбутні грошові платежі споживача за кредитом до чистої суми виданого кредиту (пункт 3.3 Правил).

Як установлено судом та убачається із матеріалів справи, 19 січня 2022 року між Акціонерним товариством «ОТП Банк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 2038800903, на підставі якого Банк надав Позичальнику споживчий кредит, а Позичальник отримує його на умовах передбачених цим Кредитним договором (п. 1.1. Кредитного договору). Відповідно до вказаного пункту Кредит видається Позичальнику у розмірі 242000 гривень, цільове призначення якого є споживчі цілі та на придбання Послуг страхування у страховій компаніїСК«Арсенал Лайф», у зв`язку із чим загальний розмір кредиту становить 252 164 грн. Дата остаточного повернення кредиту 19 січня 2025 року зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 19,99 % річних.

19 січня 2022 року позивач ОСОБА_1 через АТ «ОТП Банк» здійснив переказ грошових коштів у розмірі 317 919,30 грн. на рахунок ТзОВ «ВЕЗЕМ ШИППІНГ» для сплати за авто бу інд. 5UХZV4C5XBL408836зг рах. № НОМЕР_2 від 17 січня 2022 року.

Як установлено судом першої інстанції та убачається із матеріалів справи, оспорюваний позивачем кредитний договір та договір страхування життя підписані сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договорів, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; позивач на момент укладення оспорюваних договорів не заявляв додаткових вимог щодо умов вказаних договорів.

Як убачається із матеріалів справи, в кредитному договорі та договорі страхування життя наведена вичерпна інформація щодо умов кредитування та страхування, вказана сума кредиту, строк кредитування, розмір та порядок повернення кредиту та сплати процентів, розмір процентної ставки, підстави для її зміни, сукупна вартість кредиту.

Кредитні кошти видавалися на купівлю транспортного засобу.

У справі, яка переглядається, звертаючись до суду з позовом про визнання недійсними кредитного договору та договору страхування життя, позивач посилалася на те, що після більш детального ознайомлення із оспорюваними договорами, він дійшов висновку про те, що підписання договору про надання кредиту та страхування життя стало наслідком чисельного порушення норм чинного законодавства та прав позичальника, як споживача кредитної послуги, з боку АТ «ОТП Банк», а самі договори мають бути визнані недійсними.

При цьому, в чому саме полягають порушення АТ «ОТП Банк» норм чинного законодавства та прав позичальника при укладенні оспорюваних договорів, позивачем не зазначено, а лише наявні посилання на протизаконність п.2,3 та п.7 кредитного договору № 20388009003 із наявним наміром введення в оману.

Як убачається із оспорюваного позивачем кредитного договору, п.2,3 та п.7 кредитного договору № 20388009003 від 19 січня 2022 року, який укладено між позивачем та відповідачем, є чіткими та зрозумілими, позивач був ознайомлений з умовами кредитування, зокрема, щодо суми кредиту, строку, на який кредит одержано, мети, для якої кредит може бути використаний, форми та видів його забезпечення тощо, а також із орієнтованою сукупною вартістю кредиту, відомостями щодо процентної ставки.

Так, п.2,3 кредитного договору № 20388009003 від 19 січня 2022 року, який укладено між позивачем та відповідачем, визначено, що позивач погоджується з погоджується придбати додаткові послуги Банку, а саме «Договір страхування», «Договір забезпечення» та погоджується із оплатою «Платежі за супровідні послуги», зокрема щодо оплати послуг оцінювача, нотаріуса, страховика з посиланням на усі тарифи та комісії, що підлягають сплаті за такі послуги. Також позивач погодився з тим, що протягом дії кредитного договору тарифи банку, а також тарифи за додаткові послуги банку, можуть бути змінені.

В пункті 7 кредитного договору № 20388009003 від 19 січня 2022 року, який укладено між позивачем та відповідачем, взагалі зазначені умови дистанційного обслуговування та електронної взаємодії сторін кредитного договору, а не умови кредитування.

Отже, сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі.

Щодо доводів позивача про введення його в оману, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до частини першоїстатті 230 ЦК Україниякщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина першастатті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Тлумачення нормстатті 230 ЦК Українидає підстави для висновку про те, що під обманом розуміють умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення, тобто природи правочину, прав та обов`язків сторін, властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину.

Тобто правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Отже, правочин може бути визнаний таким, що вчинений під впливом обману, у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману стосовно фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману є умисел. Установлення у недобросовісної сторони умислу ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є обов`язковою умовою кваліфікації недійсності правочину застаттею 230 ЦК України.

Відповідно до статей12,81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Колегія суддів звертає увагу на те, що ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції позивачем не доведено навмисного введення його в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочинів, а саме укладення кредитного договору та договору страхування життя.

На підставі наведеного вище колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог позивача, оскільки останнім не надано належних та достатніх доказів, які б свідчили про недобросовісність банківської установи при укладенні кредитного договору, невідповідності змісту правочину цивільному законодавству, які б мали наслідком визнання договору кредиту недійсним, також не надано суду доказів вчинення щодо нього обману та тиску.

Не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення позовних вимог позивача доводи апеляційної скарги позивача про те, що він не був ознайомлений з усіма умовами договору, про що свідчить відсутність підпису позивача на сторінках спірного договору, оскільки надана відповідачем АТ «ОТП Банк» копія кредитного договору № 2038800903 від 19 січня 2022 року, який укладений між ОСОБА_1 та АТ «ОТП Банк», має підпис позивача в графі підпис споживача та вказаний кредитний договір не передбачає необхідності підпису кожної його сторінки.

Посилання апелянта на те, що йому не було роз`яснено про те, що окрім відсотків він має сплачувати комісійну винагороду банку та страхову премію колегія суддів не приймає до уваги, оскільки умовами кредитного договору № 2038800903 від 19 січня 2022 року, який укладено між ОСОБА_1 та АТ «ОТП Банк», а саме п. 1.1 цього договору, передбачено сплату позичальником комісійної винагороди в розмірі 7260 грн. та послуг зі страхування у продавця «Стархування від нещасного випадку» в розмірі 2904 грн., з чим позивач погодився поставивши свій підпис в кредитному договорі.

Також колегією суддів не приймаються до уваги доводи апеляційної скарги позивача про те, що він не був ознайомлений з Публічним договором про видачу та обслуговування міжнародних платіжних пластикових карток, а до кредитного договору не включено Паспорт споживчого кредиту та Договір про видачу та обслуговування міжнародних платіжних пластикових карток, оскільки Договір про видачу та обслуговування міжнародних платіжних пластикових карток та Договір про видачу та обслуговування міжнародних платіжних пластикових карток є публічними і доступними для ознайомлення, а Паспорт споживчого кредиту (інформація, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит) був підписаний позивачем в день укладення кредитного договору, однак до матеріалів справи позивачем не бува залучений.

Інші наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.

Колегія суддів зауважує, що аргументи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів. Проте, відповідно до вимогст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані, підтверджуються письмовими доказами та не спростовуються доводами, викладеними в апеляційній скарзі.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст.367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 17квітня 2023року- залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 12 вересня 2023 року.

Головуючий:

Судді: