ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
vQXh7VH0HD4AbПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"12" вересня 2023 р. Справа№ 910/5188/22
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Яковлєва М.Л.
суддів: Гончарова С.А.
Шаптали Є.Ю.
vQXh7VH0HD4Abза участю секретаря судового засідання: Гончаренка О.С.
vQXh7VH0HD4Abза участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 12.09.2023 у справі №910/5188/22 (в матеріалах справи)
vQXh7VH0HD4Abрозглянувши у відкритому судовому засіданні
матеріали апеляційних скарг Товариства з обмеженою відповідальністю «Ботлер» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрбуд Інвестгруп»
на рішення Господарського суду міста Києва від 15.12.2022, повний текст якого складений 17.01.2023
у справі № 910/5188/22 (суддя Удалова О.Г.)
за позовом заступника Генерального прокурора в інтересах держави в особі:
1. Кабінету Міністрів України,
2. Міністерства оборони України
до 1. Державної організації (установи, закладу) Центральне територіальне управління капітального будівництва,
2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрбуд Інвестгруп»
3. Товариства з обмеженою відповідальністю «Ботлер»
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачів Київське квартирно-експлуатаційне управління
про визнання недійсними договорів
vQXh7VH0HD4AbВСТАНОВИВ:
vQXh7VH0HD4AbПозов заявлено про визнання недійсними:
- укладеного між Державною організацією (установи, закладу) Центральне територіальне управління капітального будівництва та Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрбуд Інвестгруп» договору про будівництво житлового комплексу по вул. М. Максимовича (колишня назва вулиці Онуфрія Трутенка), 11 у Голосіївському районі м. Києва від 20.12.2016 посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Верповською О.В. та зареєстрованого в реєстрі за № 5322
- укладеного між Державною організацією (установи, закладу) Центральне територіальне управління капітального будівництва, Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрбуд Інвестгруп» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ботлер» договору про внесення змін та доповнення до договору від 20.12.2016 про будівництво житлового комплексу по вул. М. Максимовича (колишня назва вулиці Онуфрія Трутенка), 11 у Голосіївському районі м. Києва, зареєстрованого в реєстрі за № 5322 від 15.08.2019, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Верповською О.В. та зареєстрованого в реєстрі за № 3214.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорювані договори є недійсними, оскільки укладені з порушенням законодавства, так за умовами вказаних договорів будівництво ведеться на земельній ділянці, яка розташована на території військового містечка № 167 та належить до земель оборони, основний договір за свою правовою природою є договором про спільну діяльність, а відтак, його укладення мало бути проведено за результатом конкурсу та за згодою органу, уповноваженого на розпорядження майном, яке є предметом такого договору, тобто Міністерства оборони України.
Також заступник Генерального прокурора зазначив про те, що цільове призначення земельної ділянки на якій має бути здійснене будівництво - для розміщення та постійної діяльності Збройних Сил України, однак наслідком її забудови та набуття права власності на збудоване майно буде застосування положень ст. 42 ЗК України та передання такої земельної ділянки у постійне користування підприємствам, установам та організаціям, які будуть здійснювати управління будинками, що призведе до вибуття з державної власності земельної ділянки та подальшої зміни її цільового призначення.
Підставою для звернення прокурора до суду з даним позовом та представництва інтересів держави зазначено, що позивачами, не вжито належних заходів щодо усунення порушень в межах своїх повноважень, в тому числі шляхом звернення до суду, в той час як укладення спірних договорів призвело до перешкод у користуванні землями оборони, що вказує на порушення інтересів держави.
Заступник Генерального прокурора зазначив і про те, що:
- 30.11.2017, тобто в межах трирічного строку позовної давності для звернення до суду з позовом про визнання недійсним договору від 20.12.2016, ним було подано відповідний позов про визнання вказаного договору недійсним (справа № 910/21468/17);
- справа № 910/21468/17 розглядалась судами неодноразово, і ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.11.2020, яка залишена без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 11.02.2021 та постановою Верховного Суду від 29.01.2021 у справі № 910/21468/17, позов заступника Генерального прокурора-Головного військового прокурора в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та Міністерства оборони України залишено без розгляду з посиланням на те, що прокурором не було дотримано порядку, встановленого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», а тому у прокурора відсутні підстави для представництва інтересів позивачів;
- з огляду на висновки судів у справі № 910/21468/17, заступником Генерального прокурора було вжито відповідних заходів щодо дотримання встановленого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» порядку та подано до суду цей позов;
- вказане свідчить про наявність підстав для поновлення пропущеного строку позовної давності.
Під час розгляду справи в суді першої інстанції :
- позивач 1 та третя особа заявлені позовні вимоги підтримали у повному обсязі;
- відповідач 3 подав суду заяви про застосування до вимог прокурора у даній справі наслідків спливу строку позовної давності, в яких просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог. На вказані заяви і позивачем 2, заступником Генерального прокурора та третьою особою подані заперечення.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.12.2022 у справі № 910/5188/22 позов задоволений повністю.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що:
- основний договір є договором про спільну діяльність, оскільки його зміст відрізняється від договору підряду, адже сторони не діють як замовник та підрядник відносно одне одного, відповідачем 1 передана земельна ділянка під забудову, а також передано частину своїх функцій замовника будівництва такої ділянки, при цьому, сторони такого договору не діють по відношенню одна до одної як кредитор та боржник у зобов`язанні, яке характерно саме для договору підряду;
- за змістом положень чинного законодавства відповідач 1 безпосередньо не є власником майна, переданого йому на праві господарського відання, та має розпоряджатись таким майном, яке є загальнодержавною власністю, за згодою органу управління майном, яким щодо до земель оборони є Міністерство оборони України, проте відповідачем 1 відповідної згоди органу управління майном на укладення спірних договорів отримано не було, тобто йому не було передано функції замовника будівництва на спірній земельній ділянці, а відтак, відповідач 1 не міг передавати відповідачу 2 функції замовника будівництва, оскільки сам не мав таких функцій щодо спірної земельної ділянки. Вказане свідчить про те, що відповідач 1, укладаючи договір про будівництво, діяв поза межами наданих йому повноважень та розпорядився земельною ділянкою, не маючи на це необхідних правомочностей;
- за відсутності згоди уповноваженого органу управління майном (Міністерства оборони України) та за відсутності повноважень на укладення такого договору від імені Міністерства оборони України правочин укладено з порушенням законодавства та не на конкурсних умовах;
- при цьому, для розпорядження земельною ділянкою, яка віднесена до земель оборони, позивач 2 (Міністерство оборони України) до всього мав отримати згоду на таке розпорядження у позивача 1 (Кабінету Міністрів України), проте доказів отримання такої згоди матеріали справи не містять.
Судом першої інстанції не прийнято до уваги послання відповідача 3 на недотримання прокурором та позивачами принципу «належного урядування», які обґрунтовані недотриманням прокурором та позивачами розпорядження Кабінету Міністрів України № 772-р від 17.06.2020 «Про заходи щодо розв`язання проблем інвесторів житлових комплексів, будівництво яких здійснювалося підприємствами - учасниками Української державної будівельної корпорації «Укрбуд»», з огляду на те, що вказане розпорядження стосується прав та обов`язків підприємств - учасників Української державної будівельної корпорації «Укрбуд», за яких функції з будівництва (завершення будівництва житлових комплексів) буде виконувати як нова сторона Приватне акціонерне товариство «Холдингова компанія «Київміськбуд», проте відповідачем 3 не надано доказів входження ним до складу Приватного акціонерного товариства «Холдингова компанія «Київміськбуд» або виконання функцій останнього з забезпечення завершення будівництва житлових комплексів, що вказані в п. 1 вказаного розпорядження.
Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що прокурором обґрунтовано доведено необхідність звернення до суду з даним позовом в інтересах держави в особі позивачів.
Щодо заяви відповідача 3 про застосування до вимог прокурора наслідків спливу строку позовної давності для звернення до суду з даним позовом, а також пояснень прокуратури та третьої особи щодо такої заяви, суд першої інстанції:
- встановивши, що так як прокурор був обізнаний про порушення прав держави щонайменше з 25.10.2017, оскільки саме цим днем датована позовна заява у справі № 910/21468/17 (предметом розгляду у цій справі були вимоги аналогічні за змістом вимогами, які є предметом розгляду у цій справі № 910/5188/22- примітка суду) трирічний строк позовної давності мав закінчитись 24.10.2020;
- не погодився з посиланнями прокурора на продовження строку на подання ним даного позову на підставі п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України з посиланням на встановлення карантину, з тих підстав, що прокурором не доведено факту того, що саме карантинні обмеження, встановлені Урядом, спричинили неможливість звернення ним до суду з даним позовом;
- визнав, що у прокурора не було можливості звернутись до суду з даним позовом в межах трирічного строку позовної давності, оскільки справа 910/21468/17 розглядалась судами неодноразово і ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.11.2020, яка залишена без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 11.02.2021 та постановою Верховного Суду від 29.01.2021 у справі № 910/21468/17, позов залишено без розгляду з посиланням на те, що прокурором не було дотримано порядку, встановленого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», а тому у прокурора відсутні підстави для представництва інтересів позивачів - примітка суду), тобто ухвалу Господарського суду міста Києва від 18.11.2020 прийнято вже поза межами такого строку;
- дійшов висновку, що, зважаючи на те, що розгляд справи № 910/21468/17 та прийняття в такій справі остаточного рішення (постанови Верховного Суду від 21.06.2021) був тривалим, а також зважаючи на те, що в подальшому прокурором вчинялись дії для підтвердження наявності підстав для представництва інтересів держави в суді в межах даної справи, зокрема, задля уникнення підстав для залишення такого позову без розгляду, є обґрунтованими наявність підстав для визнання поважними причин пропуску строку позовної давності та відповідно захисту порушеного права.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «Ботлер» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 15.12.2022 у справі № 910/5188/22 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Крім того, скаржником заявлене клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження вищевказаного рішення.
У апеляційній сказі апелянт зазначив про те, що оспорюване рішення суду першої інстанції прийнято з неповним з'ясуванням фактичних обставин справи, що мають значення для правильного вирішення спору, без належної оцінки доказів та з порушенням норм матеріального та процесуального права.
У обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт послався на те, що:
- з огляду на пропуск строку позовної давності, позивачі вмотивовано не вчинили дії, направлені на звернення до суду з позовом про оскарження спірного договору, що свідчить про безпідставність звернення прокурора до суду з цим позовом;
- задоволення цього позову фактично унеможливлює проведення будівництва та передачу житла відповідачу 2 для забезпечення житлом військовослужбовців та членів їх сімей, чим будуть порушені суспільні інтереси (інтереси держави);
- посилання прокурора на позбавлення держави правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус, не знаходить свого підтвердження, з огляду на відсутність будь-якого обмеження користування власника землі, що підтверджується п 3 спірного договору згідно з якими право користування земельною ділянкою (оренда) не переходить до відповідача 2;
- спірний договір за своєю правовою природою не є договором про спільну діяльність, оскільки обов'язки щодо здійснення конкретних дій, обумовлених предметом договору, покладені на відповідача 2 без ознак сумісної діяльності, а відтак, його дія не підпадає під дію Порядку укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 296 від 11.04.2012;
- суд першої інстанції необґрунтовано поновив прокурору пропущений строк позовної давності.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.02.2023, справу № 910/5188/22 передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді: Гончаров С.А., Шаптала Є.Ю..
З огляду на те, що апеляційна скарга надійшла до Північного апеляційного господарського суду без матеріалів справи, що у даному випадку унеможливлює розгляд поданої апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність витребування матеріалів даної справи у суду першої інстанції та відкладення вирішення питань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, до надходження матеріалів справи.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.02.2023 у Господарського суду міста Києва витребувано матеріали справи № 910/5188/22, а також відкладено вирішення питань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи № 910/5188/22.
08.02.2023 до суду надійшла апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрбуд Інвестгруп», у якій апелянт просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 15.12.2022 у справі № 910/5188/22 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Крім того, скаржником заявлене клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження вищевказаного рішення.
У апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що рішення суду першої інстанції є безпідставним та необґрунтованим, тобто таким, що прийняте з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права.
У обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт послався на те, що:
- у відповідача 1 були законні повноваження щодо укладення оскаржуваних договорів, так як правомочності (повноваження) щодо розпорядження земельною ділянкою, яка була передана за оскаржуваними правочинами, передбачені наказом Міністерства оборони України від 18.08.2011 № 514 «Про наділення повноважень замовника (забудовника) капітального будівництва» та Положенням про Центральне територіальне управління капітального будівництва (наказ Міністерства оборони України № 453 від 25.07.2006);
- розпорядження Кабінету Міністрів України № 772-р від 17.06.2020 «Про заходи щодо розв`язання проблем інвесторів житлових комплексів, будівництво яких здійснювалося підприємствами - учасниками Української державної будівельної корпорації «Укрбуд»», яким на відповідача 2 покладено обов'язок утриматися від вчинення дій, пов'язаних з визнанням недійсними у судовому порядку договорів, додатково вказує на безпідставність заявленого позову у цій справі;
- прокурором не обґрунтовано та не наведено підстав для представництва інтересів держави в особі позивачів у цій справі;
- прокурором пропущено строк позовної давності.
Згідно протоколу передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу) (складу суду) від 08.02.2023, справу №910/5188/22 передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді: Шаптала Є.Ю., Гончаров С.А..
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.02.2023 у Господарського суду міста Києва відкладено вирішення питань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи №910/5188/22.
06.03.2023 від Господарського суду міста Києва до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали даної справи.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.03.2023 залишено без розгляду клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Ботлер» про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 15.12.2022 у справі № 910/5188/22, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Ботлер» на рішення Господарського суду міста Києва від 15.12.2022 у справі № 910/5188/22, розгляд апеляційної скарги призначено на 04.04.2023 о 10:30 год.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.03.2023 задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрбуд Інвестгруп» про поновлення пропущеного процесуального строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 15.12.2022 у справі № 910/5188/22 та поновлено апелянту пропущений процесуальний строк, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрбуд Інвестгруп» на рішення Господарського суду міста Києва від 15.12.2022 у справі № 910/5188/22, апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Ботлер» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрбуд Інвестгруп» на рішення Господарського суду міста Києва від 15.12.2022 у справі № 910/5188/22 об'єднані в одне апеляційне провадження, розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрбуд Інвестгруп» на рішення Господарського суду міста Києва від 15.12.2022 у справі №910/5188/22 призначено а раніше визначені дату та час - 04.04.2023 о 10:30 год.
16.03.2023 до суду від Офісу Генерального прокурора надійшов відзив на апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ботлер», в якому прокурор, з посиланням на те, що:
- у цій справі прокурором дотримано порядок звернення до суду з позовом в інтересах держави в особі позивачів, а також належним чином обґрунтовано наявність порушення інтересів держави та підстави для їх представництва прокурором, вірно визначено позивачів, інтереси яких порушено при укладенні спірного договору;
- доводи апелянта про те, що відповідач 1 мав повноваження на укладення спірного договору спростовуються відсутністю у останнього виданої позивачем 2 довіреності на право укладення такого договору та тим, що станом на дату укладення договору наказ Міністерства оборони України від 18.08.2011 № 514 «Про наділення повноважень замовника (забудовника) капітального будівництва» втратив чинність відповідно до наказу Міністра оборони України від 31.03.2016 № 174 «Про визнання такими, що втратили чинність, деяких наказів Міністерства оборони України»;
- доводи апелянта про те, що спірний договір за свою правовою природою не є договором про спільну діяльність є помилковими;
- суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для визнання поважними причин пропуску строку позовної давності,
просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
24.03.2023 через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду від представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Ботлер» надійшло клопотання, в якому він просить надати йому можливість приймати участь в судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та програмного забезпечення «EasyCon». Ухвалою від 27.03.2023 вказане клопотання задоволено.
Розпорядженням керівника апарату суду № 09.1-08/1188/22 від 29.03.2023 призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/5188/22.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.03.2023, визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Яковлєв М.Л.; судді: Шаптала Є.Ю., Тищенко А.І..
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.03.2023 апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Ботлер» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрбуд Інвестгруп» на рішення Господарського суду міста Києва від 15.12.2022 у справі № 910/5188/22 прийняті до свого провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Яковлєв М.Л., судді: Тищенко А.І., Шаптала Є.Ю., розгляд апеляційних скарг призначено на 17.04.2023 о 10:45 год.
30.03.2023 до суду від третьої особи надійшов відзив на апеляційній скарги, в яких третя особа зазначила про те, що оскаржуване рішення прийняте у відповідності до вимог законодавства України, враховуючи всі фактичні обставини просив, в межах наданих суду повноважень, з вірним застосуванням як норм процесуального, так і матеріального права.
11.04.2023 та 12.04.2023 до суду від Офісу генерального прокурора надійшли додаткові письмові пояснення.
Розпорядженням керівника апарату суду № 09.1-08/1380/22 від 17.04.2023 призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/5188/22.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.04.2023, визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Яковлєв М.Л.; судді: Шаптала Є.Ю., Тищенко О.В..
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.04.2023 апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Ботлер» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрбуд Інвестгруп» на рішення Господарського суду міста Києва від 15.12.2022 у справі № 910/5188/22 прийняті до свого провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Яковлєв М.Л., судді: Тищенко О.В., Шаптала Є.Ю., розгляд апеляційних скарг призначено на 11.05.2023 об 11:15 год.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.05.2023 задоволено клопотання Кабінету Міністрів України про відкладення розгляду справи, розгляд апеляційних скарг відкладено на 06.06.2023 об 11:45 год.
Розпорядженням керівника апарату суду № 09.1-08/2002/22 від 06.06.2023 призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/5188/22.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.06.2023, визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Яковлєв М.Л.; судді: Шаптала Є.Ю., Тищенко О.В..
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.06.2023 апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Ботлер» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрбуд Інвестгруп» на рішення Господарського суду міста Києва від 15.12.2022 у справі № 910/5188/22 прийняті до свого провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Яковлєв М.Л., судді: Тищенко О.В., Шаптала Є.Ю.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.06.2023 задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрбуд Інвестгруп» про відкладення розгляду справи, розгляд апеляційних скарг відкладено на 27.06.2023 об 11:30 год.
Розпорядженням керівника апарату суду № 09.1-08/2289/22 від 27.06.2023 призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/5188/22.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.06.2023, визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Яковлєв М.Л.; судді: Шаптала Є.Ю., Гончаров С.А..
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.06.2023 апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Ботлер» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрбуд Інвестгруп» на рішення Господарського суду міста Києва від 15.12.2022 у справі № 910/5188/22 прийняті до свого провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Яковлєв М.Л., судді: Гончаров С.А., Шаптала Є.Ю.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.06.2023 задоволені клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрбуд Інвестгруп» та Кабінету Міністрів України про відкладення розгляду справи, розгляд апеляційних скарг відкладено на 01.08.2023 о 10:30 год.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.08.2023 задоволені клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрбуд Інвестгруп» та Кабінету Міністрів України про відкладення розгляду справи, розгляд апеляційних скарг відкладено на 12.09.2023 о 10:00 год.
11.09.2023 до суду від позивача 1 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, в якому заявник, з посиланням на неможливість забезпечити явку представника, просить відкласти розгляд справи на інший день.
Порадившись на місці, колегія суддів не зійшла підстав для задоволення поданого відповідачем клопотання з огляду на наступне.
За приписами ч. 11 ст. 270 ГПК України, яка встановлює порядок розгляду апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.
Колегія суддів зауважує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників учасників справи, а неможливість вирішення справи у відповідному судовому засіданні.
Відтак, колегія суддів в цьому випадку не визнає поважними причини неявки у судове засідання 12.09.2023 у цій справі уповноваженого представника позивача 1 та зауважує йому на тому, що розгляд цієї справи в суді апеляційної інстанції вже неодноразово відкладався, в тому числі і за клопотанням позивача 1 аналогічними за змістом поданому.
Окрім того, відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 129 Конституції України однією із засад здійснення судочинства встановлено розумні строки розгляду справи судом.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, учасником якої є Україна, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейським судом з прав людини у справах проти України.
Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України», рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі «Фрідлендер проти Франції»). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення ЄСПЛ від 30.11.2006 у справі «Красношапка проти України»).
З огляду на викладене, колегія суддів вважає за можливе розглядати апеляційну скаргу в судовому засіданні 12.09.2023 за відсутності уповноваженого представника позивача 1. Відсутність представника позивача 1 в цьому випадку не перешкоджає розгляду апеляційної скарги та не повинна заважати здійсненню правосуддя, оскільки позивач 1 мав достатньо часу для викладенні власної процесуальної позицію письмово, а участь представників в судовому засіданні не була визнана обов'язковою.
Близька за змістом правова позиції щодо відсутності підстав для задоволення клопотання учасника справи про відкладення розгляду справи викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19.07.2022 у справі № 910/11818/18.
Станом на 12.09.2023 до Північного апеляційного господарського суду інших відзивів на апеляційну скаргу та клопотань від учасників справи не надходило.
Позивач 1 та відповідачі 1 та 2 представників в судове засідання не направили, відповідачі 1 та 2 про причини неявки суду не повідомили.
Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, а також те, що явка представників учасників в судове засідання не визнана обов'язковою, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги у відсутність представників позивача та відповідача 1 за наявними матеріалами апеляційного провадження.
Під час розгляду справи відповідач 3 апеляційні скарги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити, прокурор, позивач 2 та третя особа проти задоволення апеляційних скарг заперечили, просили залишити їх без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційних скарг, заслухавши пояснення прокурора, позивача 2, відповідача 3 та третьої особи, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню чи зміні, з наступних підстав.
vQXh7VH0HD4Ab20.12.2016 Державна організація (установа, заклад) Центральне територіальне управління капітального будівництва (сторона 1, відповідач 1) та Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрбуд Інвестгруп» (сторона 2, відповідач 2) уклали договір про будівництво житлового комплексу по вулиці Максимовича Михайла (колишня назва вулиці Онуфрія Трутенка), 11 у Голосіївському районі міста Києва, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Верповською О.В. та зареєстровано в реєстрі за № 5322 (далі Договір).
У преамбулі Договору вказано про те, що його укладено на виконання положень Постанови Кабінету Міністрів України від 03.08.2006 № 1081 «Про затвердження порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями», Постанови Верховної Ради від 06.05.2014 № 1238-VII «Про додаткові заходи щодо зміцнення обороноздатності та безпеки Держави».
Зі сторони відповідача 1 Договір укладено т.в.о. начальника управління Собаном С.А., який діє на підставі положення про Центральне територіальне управління капітального будівництва (наказ Міністра оборони України № 453 від 25.07.2006).
У Договорі сторонами погоджено, що:
- відповідач 1 є користувачем земельної ділянки і в установленому законодавством порядку має намір реалізувати право на її забудову, в рамках цього договору є замовником будівництва, в т.ч. на підставі Положення про Центральне територіальне управління капітального будівництва (наказ Міністерства оборони України № 453 від 25.07.2006) (п.п. 1.1.3);
- відповідач 2 забезпечує будівництво об`єкту грошовими коштами, матеріальними цінностями та виконання всього комплексу будівельних робіт, передбачених цим договором (п.п. 1.1.3);
- - об`єкт (об`єкт будівництва) - житловий комплекс, будівництво якого планується на земельній ділянці, що розташована за адресою: вулиця Максимовича Михайла (колишня назва вулиці - Онуфрія Трутенка), 11 у Голосіївському районі міста Києва, а також будь-які інженерно-технічні споруди та комунікації, безпосередньо з ним пов`язані (п.п. 1.1.4);
- земельна ділянка - частина земної поверхні, розташована за адресою: вулиця Максимовича Михайла (колишня назва вулиці Онуфрія Трутенка), 11 у Голосіївському районі міста Києва (територія військового містечка 167), кадастровий номер 80000000000:79:364:0001, орієнтовною площею 20,26 га відповідно до технічного звіту, надана стороні-1 згідно з рішенням Київської міської ради депутатів трудящих від 02.03.1949 № 3-С (п.п. 1.11.5);
- відповідач 1 та відповідач 2 зобов`язуються збудувати об`єкт згідно з проектно-кошторисною документацією за адресою: вулиця Максимовича Михайла (колишня назва вулиці Онуфрія Трутенка), 11 у Голосіївському районі міста Києва (п. 2.1);
- для реалізації цього договору відповідач 1 передає, а відповідач 2 приймає частину функцій замовника. Обсяг прав та обов`язків, що передаються відповідачу 2 для виконання функцій замовника будівництва об`єкту, визначено цим договором (п. 2.2;
- відповідач 2 приймає на себе виконання частини функцій замовника будівництва об`єкта, у тому числі: отримання вихідних даних на проектування, розроблення та погодження проектно-кошторисної документації, забезпечення будівництва проектно-кошторисною документацією, оформлення в установленому законодавством порядку дозвільних документів на будівництво об`єкту; укладання договору підряду на виконання проектних робіт, будівельно-монтажних робіт, фінансування будівельних робіт та інших витрат, пов`язаних з будівництвом об`єкту, уточнення обсягів виконаних робіт і проведення розрахунків з підрядниками будівництва; забезпечення будівництва об`єкту будівельними матеріалами, устаткуванням обладнанням, конструкціями і комплектуючими виробами; ведення технічного нагляду за будівництвом, підписання актів виконаних робіт та інших документів щодо обсягу, якості, строку виконання та вартості робіт, здійснення контролю за своєчасним виконанням пусконалагоджувальних робіт, визначення балансової вартості об`єкту; введення об`єкту в експлуатацію; оформлення прав власності на частину об`єкту, яка буде належати стороні 2; виконання інших функцій, зокрема, але не виключно, визначених розділом 3 Положення про замовника-забудовника (єдиного замовника, дирекцію підприємства, що будується) та технічному нагляді (постанова № 16 Держбуду СРСР від 02.02.1988 року), за виключенням тих функцій, виконання яких покладено на відповідача 1 (п. 4.1.1);
- об`єктом забудови є земельна ділянка за адресою: м. Київ, Голосіївський район, вулиця Максимовича Михайла (колишня назва вулиці Онуфрія Трутенка), 11 орієнтовною площею 20,26 га (п. 3.1);
- відповідач 1 зобов`язується на умовах, визначених договором, забезпечити реєстрацію права користування земельною ділянкою (оренда), визначену в п. 1.1.5 договору з цільовим призначенням земельної ділянки, яке дозволить сторонам здійснити реалізацію умов цього договору, у тому числі, здійснювати її забудову, а також утримувати і обслуговувати завершений будівництвом об`єкт (п. 3.2);
- право користування земельною ділянкою (оренда) внаслідок виконання цього договору не переходить до відповідача 2. Відповідач 2 має право використовувати будівельний майданчик відповідно до вимог законодавства України у сфері містобудування на підставі договорів капітального будівництва, укладених в рамках цього договору (п. 3.3);
- відповідач 2 виконує оплату всіх витрат, пов`язаних із виконанням умов цього договору, шляхом сплати коштів безпосередньо на рахунки виконавців робіт, постачальників товарів чи надавачів послуг відповідно до укладених з ними договорів (п. 6.1);
- сторони домовились, що за виконання частини функцій замовника відповідач 1 отримує у власність частину об`єкту у вигляді окремих квартир, яка складається з 8,4% загальної площі квартир цього об`єкту, після введення його в експлуатацію згідно актів розподілу площ цього об`єкту. З них: позивач 2 після введення об`єктів в експлуатацію отримує у власність частину об`єкту у вигляді окремих квартир у розмірі 100% (ста відсотків) частки, визначеної у п. 7.1 цього договору (п. 7.1);
- сторони домовились, що за виконання частини функцій замовника відповідач 2 отримує майнові права, а після закінчення будівництва об`єкта - право власності на частину об`єкту будівництва, за виключенням належної стороні 1, згідно з п. 7.1 частки (п. 7.2).
15.08.2019 Державна організація (установа, заклад) Центральне територіальне управління капітального будівництва (сторона 1, відповідач 1), Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрбуд Інвестгруп» (сторона 2, відповідач 2) та Товариство з обмеженою відповідальністю «Ботлер» (сторона 3, відповідач 3) уклали договір про внесення змін та доповнень (далі - договір про внесення змін) до договору від 20.12.2016 про будівництво житлового комплексу по вулиці Максимовича Михайла (колишня назва вулиці Онуфрія Трутенка), 11 у Голосіївському районі міста Києва, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Верповською О.В., зареєстровано в реєстрі за № 5322, який, у свою чергу, посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Верповською О.В. та зареєстровано за № 3214 (далі Договір про внесення змін) у якому сторонами погоджено, що:
- відповідач 1 погоджується, відповідач 2 передає, а відповідач 3 приймає на себе права і обов`язки, що належать відповідачу 2 і стає стороною 2 за Договором (п, 1.1);
- відповідач 2 відповідає перед відповідачем 3 за недійсність переданої їй вимоги, але не відповідає за невиконання відповідачем 1 своїх зобов`язань (п. 2.1);
- відповідач 1 зобов`язаний в додатково узгоджений строк передати відповідачу 3 на період будівництва будівельний майданчик, розташований на земельній ділянці за актом передачі будівельного майданчика (п. 3.2);
- договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за Договором (п. 5.1).
Звертаючись до суду з цим позовом прокурор просить визнати недійсними Договір та Договір про внесення змін та зазначає про те, що:
- відповідач 1 не мав прав на передачу земельної ділянки як замовник будівництва, позаяк земельна ділянка яка передана під забудову є земельною ділянкою оборони та відповідно замовником будівництва в даному випадку мало виступати Міністерство оборони України, в той час, як відповідачем 1 не було отримано згоду Міністерства оборони України;
- земельну ділянку передано під забудову без проведення конкурсу, вказана земельна ділянка не вносилась Кабінетом Міністрів України до переліку для забудови, на яких планується будівництво житла для військовослужбовців та членів їх сімей із залученням небюджетних коштів;
- вказана земельна ділянка обліковується за третьою особою у даній справі (Київським квартирно-експлуатаційним управлінням) як правонаступником особи, якій вона була виділена;
- вказане свідчить про те, що відповідач 1 розпорядився земельною ділянкою, кадастровий номер 80000000000:79:364:0001, яка є об`єктом Договору не маючи на це відповідних повноважень та всупереч діючому на момент укладення Договору законодавству.
Колегія суддів зазначає про те, що Договір про внесення змін є невід'ємною частиною Договору, а відтак визнання недійним Договору матиме наслідком визнання недійсним і Договору про внесення змін.
Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив у повному обсязі, що колегія суддів вважає вірним з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьої, п'ятою, шостою ст. 203 ЦК України.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Відповідно до частин 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Частиною 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» визначено, що:
- судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.;
- зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України);
- відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
За змістом положень ст. 77 ЗК України землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати лише в державній власності. Порядок використання земель оборони встановлюється законом.
Законами України «Про управління об'єктами державної власності», «Про правовий режим майна у Збройних Силах України», «Про оборону України», «Про збройні сили України» встановлено, що повноваження в частині управління землями оборони здійснюється центральним органом виконавчої влади - Міністерством оборони України.
З матеріалів справи вбачається, що відведення земельної ділянки оборонного відомства під будівництво військових містечок № 141 та № 167 по вул. Михайла Максимовича (колишня назва вулиці Онуфрія Трутенка) у Голосіївському районі м. Києва здійснювалось у радянські часи.
Так, у відповідності з вимогами Земельного кодексу УРСР 1922 року, земельна ділянка загальною площею 40,00 га, яка знаходилась на розі Васильківського шосе і до дороги в с. Жуляни, була відведена в користування 2-ій Квартирно-експлуатаційній частині Київського району для танкової бази і радіостанції ВПС на підставі Рішення звуженого засідання виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 02.03.1949 за № 3 «Про відведення земельних ділянок КЕЧ-2 а радіостанції ВПС Київського воєнного округу».
Відповідно до п. 1 вказаного рішення було постановлено відвести КЕЧ-2 для танкової Бази і радіостанції ВПС земельні ділянки площею 40,00 га, з яких: для танкової бази 23, 00 га; для радіостанції 17, 00 га.
Згідно з п. 3 рішення також було постановлено доручити головному Архітектору міста Києва та зав. сільгоспвідділу міськвиконкому спільно з начальником КЕЧ-2 уточнити межі відведення вказаних земельних ділянок і оформити їх відвід.
19.06.1951 Управлінням в справах архітектури м. Києва було виготовлено План земельної ділянки, що рішенням виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 02.03.1949 за № 3 за проектом Управління в справах архітектури м. Києва відведена в користування Печерській квартирно-експлуатаційній частині Київського району під будівництво військових містечок № 141 та № 167. Площа земельної ділянки 46 га 961 кв. м.
Цією ж датою Управлінням в справах Архітектури м. Києва було складено Акт про те, що згідно з рішенням виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 02.03.1949 за № 3 виконано в натурі відвід земельної ділянки загальною площею 46 га 961 кв. м. в користування Печерській квартирно-експлуатаційній частині Київського району під будівництво в/м № 141 та № 167.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України (далі - військові частини).
Згідно зі ст.ст. 3, 4 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» майно, з моменту надходження до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною, набуває статусу військового майна та обліковується у органах квартирно-експлуатаційної служби Збройних Сил України. Військові частини ведуть облік закріпленого за ними майна у кількісних, якісних, обліково-номерних та вартісних показниках і враховують по відповідних службах - продовольчій, речовій, квартирно-експлуатаційній, пально-мастильних матеріалів тощо.
Прийняте рішення звуженого засідання виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 02.03.1949 за № 3 «Про відведення земельних ділянок КЕЧ-2 а радіостанції ВПС Київського воєнного округу», затверджений План земельної ділянки від 19.06.1951 та складений Акт відведення земельної ділянки в натурі від 19.06.1951 були достатньою правовою підставою для виникнення права землекористування Печерської квартирно-експлуатаційної частини Київського району (в подальшому перейменовано на Київське квартирно-експлуатаційне управління) на вказану земельну ділянку оборонного відомства.
Частиною 1 ст. 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 11 ЦК України).
Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Стаття 1130 ЦК України встановлює, що за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників.
Згідно зі ст. 1131 ЦК України договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі. Умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.
Отже, спільна діяльність це договірна форма об'єднання осіб для досягнення спільної мети без створення юридичної особи.
Метою спільної діяльності може бути як господарська (інвестування, виконання робіт, надання послуг, будівництво об'єктів промисловості, торгівлі, житла, тощо), так і негосподарська (вирішення питань, що стосуються спільних інтересів територіальних громад, тощо) мета, за умови, що вона не суперечить закону.
Для досягнення мети спільної діяльності її учасники вправі виділити для цього певне майно (об'єднати вклади) або обмежитися особистою трудовою участю, зокрема розробкою та поданням раціоналізаторських пропозиції, які впроваджуватимуться в межах спільної діяльності, тощо.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що за своєю правовою природою Договір є саме договором про спільну діяльність, адже, укладаючи його, сторони взяли на себе зобов'язання діяти спільно для досягнення певної мети (будівництва житлового комплекс - примітка суду), для чого кожна з сторін внесла певні вклади (відповідач 1 передав право на забудову відповідної земельної ділянки та частину своїх функцій замовника будівництва, а відповідач 2 забезпечив будівництво грошовими коштами та матеріальними цінностями, тобто фактично свій склад вніс грошима - примітка суду).
За змістом ч. 5 ст. 318 ГК України, договір підряду на капітальне будівництво повинен передбачати: найменування сторін; місце і дату укладення; предмет договору (найменування об`єкта, обсяги і види робіт, передбачених проектом); строки початку і завершення будівництва, виконання робіт; права і обов`язки сторін; вартість і порядок фінансування будівництва об`єкта (робіт); порядок матеріально-технічного, проектного та іншого забезпечення будівництва; режим контролю якості робіт і матеріалів замовником; порядок прийняття об`єкта (робіт); порядок розрахунків за виконані роботи, умови про дефекти і гарантійні строки; страхування ризиків, фінансові гарантії; відповідальність сторін (відшкодування збитків); урегулювання спорів, підстави та умови зміни і розірвання договору.
Поряд з цим, укладений відповідачами договір усіх викладених положень не передбачає.
Слід зазначити і про те, що спірний Договір не може бути визнаний договором підряду, адже сторони не діють як замовник та підрядник відносно одне одного, відповідачем 1 передана земельна ділянка під забудову, а також передано частину своїх функцій замовника будівництва такої ділянки, при цьому, сторони такого договору не діють по відношенню одна до одної як кредитор та боржник у зобов`язанні, яке характерно саме для договору підряду.
При цьому колегія суддів зауважує учасникам судового процесу на тому, що віднесення аналогічного за змістом договору про будівництво житлового комплексу по вул. Онуфрія Трутенка, 3 у Голосіївському районі м. Києва від 27.09.2016 саме до договорів про спільну діяльність було встановлено судами при розгляді справи № 910/4501/17 та підтверджено постановою Верховного Суду від 18.04.2018.
Вносячи свою частку в спільну діяльність (земельну ділянку з кадастровим номером 80000000000:79:364:0001) відповідачем 1 вказано, що він діє на підставі положення про Центральне територіальне управління капітального будівництва (наказ Міністра оборони України № 453 від 25.07.2006, яким власне затверджено таке положення).
Відповідно до Положення Про центральне територіальне управління капітального будівництва, затвердженого наказом Міністерства оборони України № 453 від 25.07.2006:
- Центральне територіальне управління капітального будівництва (Центральне управління) є державною госпрозрахунковою установою Міністерства оборони України та призначене для забезпечення виконання завдань капітального будівництва житла для військовослужбовців і членів їх сімей (п. 1.1);
- Центральне управління є самостійним господарюючим суб`єктом, може від свого імені виконувати функції замовника будівництва по об`єктах, що фінансуються за небюджетні кошти, укладати угоди, набувати майнових і особистих немайнових прав і нести обов`язки (п. 15);
- майно Центральне управління є державною власністю і закріплюється за ним на праві господарського відання, здійснюючи яке Центральне управління володіє, користується й розпоряджається зазначеним майном, застосовуючи щодо нього будь-які дії, що не суперечать чинному законодавству України та цьому Положенню, з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна, за згодою органу управління майном (п. 4.3);
- функції щодо управління майном, яке є загальнодержавною власністю, здійснює орган управління майном (п. 6.1).
Статтею 136 ГК України встановлено, що право господарського відання є речовим правом суб`єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.
Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб`єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства.
Отже, відповідач 1 не є власником майна, переданого йому на праві господарського відання, та, відповідно, має розпоряджатись таким майном, яке є загальнодержавною власністю, за згодою органу управління майном.
Органом управління майном, яке віднесено до земель оборони, є Міністерство оборони України, що підтверджується Законами України «Про управління об'єктами державної власності», «Про правовий режим майна у Збройних Силах України», «Про оборону України», «Про збройні сили України».
При чому Положенням про організацію капітального будівництва (реконструкції) об`єктів Збройних Сил України військового, спеціального, житлового та соціально-культурно-побутового призначення, затвердженого наказом Міністерства оборони України № 610 від 03.11.2015 (далі Положення про організацію капітального будівництва) встановлено, що:
- замовником капітального будівництва (реконструкції) є Міністерство оборони України (п. 1.4);
- функції замовника капітального будівництва всіх об`єктів Збройних Сил України покладаються на територіальні управління капітального будівництва, як на виконавців на підставі довіреностей на право укладення від імені Міністерства оборони України договорів на здійснення будівництва (п. 1.7).
Крім того, пунктом 3 Порядку організації будівництва житла для військовослужбовців та членів їх сімей на земельних ділянках, що належать до земель оборони, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 715 від 06.07.2011, який (порядок) визначає процедуру організації будівництва житла для військовослужбовців та членів їх сімей на земельних ділянках, що належать до земель оборони, встановлено що: будівництво житла здійснюється на конкурсних засадах; замовником будівництва житла та організатором конкурсу є Міноборони, інший центральний орган виконавчої влади, що здійснює керівництво військовим формуванням, СБУ, розвідувальний орган, Управління державної охорони та Держспецтрансслужба.
З Договору слідує, що Центральне територіальне управління капітального будівництва при його підписанні діяло лише на підставі власного Положення, тобто без довіреності на право укладення від імені Міністерства оборони України договорів на здійснення будівництва, за яким останнім би передавались функції замовника будівництва відповідачу 1 у даній справі, а укладенню Договору не передувало проведення конкурсу.
Доказів іншого матеріали справи не містять.
Колегія суддів зауважує відповідачам на тому, що станом на дату укладення Договору, наказ Міністерства оборони України № 514 від 18.08.2011 «Про наділення повноважень замовника (забудовника) капітального будівництва», саме з огляду на який, на думку відповідача 2, у відповідача 1 були законні повноваження щодо укладення оскаржуваних договорів, відповідно до наказу Міністерства оборони України № 174 від 31.03.2016 втратив чинність, що підтверджується п. 110 додатку до наказу № 174 від 31.03.2016.
Слід зазначити і про те, що розпорядженням Кабінету Міністрів України № 666-р від 22.05.2013 «Про погодження переліку земельних ділянок, що належать до земель оборони, на яких планується будівництво житла для військовослужбовців та членів їх сімей із залученням небюджетних коштів» Кабінетом Міністрів України погоджено розроблений Міністерством оборони України перелік земельних ділянок, що належать до земель оборони, на яких планується будівництво житла для військовослужбовців та членів їх сімей із залученням небюджетних коштів.
При цьому вказане розпорядження, як в редакції, яка діяла стала станом на дату укладення Договору, так і редакції яка діє зараз, не містить відомостей про погодження будівництва житла на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:79:364:0009, тобто на такій земельній ділянці не передбачалась забудова житла для військовослужбовців та членів їх сімей із залученням небюджетних коштів.
Також слід зазначити, що оскільки Договір є договором про спільну діяльність, його укладення мало відбуватись із дотриманням затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 296 від 11.04.2012 Порядку укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном, який визначає механізм укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків (далі - суб'єкт господарювання), договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном (далі - договір).
Так, Порядком встановлено, що:
- суб'єкт господарювання, що виявив намір укласти договір про спільну діяльність, подає центральному органові виконавчої влади, до сфери управління якого він належить (тобто у спірному випадку позивачу 2 - примітка суду), іншому суб'єкту управління об'єктами державної власності, зокрема Національній або галузевій академії наук (далі - орган управління), звернення щодо погодження укладення договору разом з такими документами:
1) попередньо погоджений сторонами проект договору;
2) засвідчені копії статутів (положень) суб'єкта господарювання та сторони (сторін), з якою (якими) передбачається укласти договір;
3) інформація про суб'єкта господарювання, зокрема про: виробничі потужності, обсяг і основну номенклатуру продукції, у тому числі експортної; кількість робочих місць; рівень прибутковості за останні три роки, розмір дебіторської та кредиторської заборгованості, у тому числі простроченої; державну реєстрацію прав власності або користування будинками (спорудами) та земельними ділянками, які передбачається використовувати за договором; перебування майна, яке передбачається використовувати за договором, в заставі, податковій заставі, оренді, лізингу.
Суб'єкт господарювання подає також бізнес-план з визначенням етапів, строків, шляхів і засобів виконання договору, джерел його фінансування, впливу результатів укладення договору на фінансовий план суб'єкта господарювання;
4) інформація про сторону (сторони), з якою (якими) передбачається укласти договір, а саме: повне найменування сторони; дані про її державну реєстрацію; відомості, що підтверджують здатність сторони забезпечити належне виконання своїх договірних зобов'язань, зокрема фінансову та професійну спроможність;
5) звіт про оцінку майна, що передбачається використовувати за договором, з висновком про його вартість, визначену на підставі незалежної експертної оцінки із застосуванням бази оцінки, що відповідає ринковій вартості. Зазначений звіт подається разом з рецензією, що містить позитивний висновок щодо його відповідності вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна або за наявності незначних недоліків, що не вплинули на достовірність оцінки, про відповідність в цілому таким нормативно-правовим актам;
6) обґрунтування способу використання державного майна з відповідними розрахунками.
- орган управління готує протягом місяця з дня надходження від суб'єкта господарювання звернення щодо погодження укладення договору за погодженням з Мінекономрозвитку, Мінфіном, Фондом державного майна та Мін'юстом відповідний проект рішення Кабінету Міністрів України. Зазначений проект повинен, зокрема, містити істотні умови договору, укладення якого пропонується погодити, щодо забезпечення підвищення ефективності використання державного майна, захисту майнових інтересів держави, унеможливлення відчуження державного майна, а також залежно від виду договору - розмір часток учасників, строк дії договору, порядок розподілу прибутку, покриття витрат та внесення додаткових вкладів.
- до проекту рішення Кабінету Міністрів України щодо погодження укладення договору органом управління додаються такі документи: звернення суб'єкта господарювання до органу управління щодо погодження укладення договору разом з документами, що передбачені підпунктами 2 - 6 пункту 2 цього Порядку, а також погоджений органом управління проект договору; висновок органу управління щодо відсутності встановлених законодавством заборон та обмежень на використання майна суб'єкта господарювання, якщо таке використання передбачається договором; висновок органу управління про відповідність галузевим концепціям і програмам розвитку пропозицій суб'єкта господарювання, який планує укласти договір;
- орган управління подає в установленому порядку на розгляд Кабінету Міністрів України узгоджений проект рішення щодо погодження укладення договору разом з документами, зазначеними в абзацах четвертому - шостому пункту 3 цього Порядку;
- у разі прийняття Кабінетом Міністрів України рішення про погодження укладення договору орган управління здійснює заходи щодо забезпечення його укладення суб'єктом господарювання відповідно до вимог законодавства.
Матеріали справи не містять доказів отримання при укладенні Договору, визначеної Порядком процедури.
Окремо слід зауважити і на тому, що для розпорядження земельною ділянкою, яка віднесена до земель оборони, позивач 2 (Міністерство оборони України) до всього мав отримати згоду на таке розпорядження у позивача 1 (Кабінету Міністрів України), так як відповідно до ст. 13 ЗК України до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом, а згідно зі ст. 9 Закону України «Про оборону України» Кабінет Міністрів України встановлює порядок надання Збройним Силам України, іншим військовим формуванням у користування державного майна, в тому числі земельних (водних) ділянок, інших природних, енергетичних ресурсів, фондів, майна і послуг, використання повітряного і водного простору, морських і річкових портів, аеропортів та аеродромів (посадочних майданчиків), засобів зв`язку і радіочастотного ресурсу, комунікацій, інших об`єктів інфраструктури держави, навігаційної, топогеодезичної, метеорологічної, гідрографічної та іншої інформації, ведення геодезичних і картографічних робіт, необхідних для належного виконання покладених на ці органи функцій та завдань, як на платній, так і безоплатній основі, у грошовій та інших формах розрахунків.
Колегія суддів вважає вірними висновки суду першої інстанції про неможливість розповсюдження на спірні правовідносини положень розпорядження Кабінету Міністрів України № 772-р від 17.06.2020 «Про заходи щодо розв`язання проблем інвесторів житлових комплексів, будівництво яких здійснювалося підприємствами - учасниками Української державної будівельної корпорації «Укрбуд».
Так, вказаним розпорядженням:
- Кабінетом Міністрів України вирішено взяти до відома, що з метою захисту прав інвесторів Приватне акціонерне товариство «Холдингова компанія «Київміськбуд» для забезпечення завершення будівництва житлових комплексів включається як нова сторона до договорів про будівництво, укладених підприємствами - учасниками Української державної будівельної корпорації «Укрбуд» із суб`єктами господарювання, що належать до сфери управління Міністерства оборони, та установою, що входить до складу Державної спеціальної служби транспорту, без зміни умов договору щодо частки, що передається для забезпечення житлом військовослужбовців та членів їх сімей; добудовує житлові комплекси на умовах, визначених для підприємств - учасників Української державної будівельної корпорації «Укрбуд» у договорах про будівництво (п. 1);
- Міністерству оборони: утриматися від вчинення дій, пов`язаних з визнанням недійсними у судовому порядку договорів, зазначених у пункті 1 цього розпорядження; сприяти правоохоронним органам, що здійснюють досудові розслідування у кримінальних провадженнях за фактами правопорушень, вчинених під час будівництва житла для військовослужбовців та членів їх сімей, та вжити заходів до пред`явлення цивільних позовів про відшкодування шкоди, заподіяної інтересам держави; забезпечити у подальшому неухильне дотримання законодавства під час укладення договорів про будівництво житла для військовослужбовців (п. 2).
Отже, вказане розпорядження стосується прав та обов`язків підприємств - учасників Української державної будівельної корпорації «Укрбуд», за яких функції з будівництва (завершення будівництва житлових комплексів) буде виконувати як нова сторона Приватне акціонерне товариство «Холдингова компанія «Київміськбуд», проте відповідачами 2 та 3 не надано доказів входження ними до складу Приватного акціонерного товариства «Холдингова компанія «Київміськбуд» або виконання функцій останнього з забезпечення завершення будівництва житлових комплексів, що вказані в п. 1 вказаного розпорядження.
З огляду на обставини, які викладені вище, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що:
- відповідач 1, укладаючи Договір не міг бути замовником такого будівництва, оскільки йому станом на момент укладення договору не передавались функції замовника будівництва на вказаній земельній ділянці, доказів зворотного учасниками процесу під час розгляду даної справи не надано та, відповідно, не міг передавати відповідачу 2 функції замовника будівництва, оскільки сам не мав таких функцій щодо спірної земельної ділянки;
- відповідач 1, укладаючи Договір, діяв поза межами наданих йому повноважень та розпорядився земельною ділянкою, не маючи на це необхідних правомочностей;
- за відсутності згоди уповноваженого органу управління майном (Міністерства оборони України) та за відсутності повноважень на укладення такого договору від імені Міністерства оборони України правочин укладено з порушення законодавства та не на конкурсних умовах;
- для розпорядження земельною ділянкою, яка віднесена до земель оборони, позивач 2 (Міністерство оборони України) мав отримати згоду на таке розпорядження у позивача 1 (Кабінету Міністрів України).
За таких обставин суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність правових підстав для визнання Договору та Договору про внесення змін недійними.
Щодо заяви відповідача 3 про застосування до вимог прокурора наслідків спливу строку позовної давності для звернення до суду з даним позовом, а також пояснень прокуратури та третьої особи щодо такої заяви, слід зазначити про таке.
vQXh7VH0HD4AbВідповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України)
Сплив позовної давності, про застосування якої було заявлено стороною у справі, є підставою для відмови в позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).
За загальним правилом, закріпленим у ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується з певними обставинами (фактами), які свідчать про порушення прав особи.
Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в ст. 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила встановленого ст. 74 ГПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.
За змістом ст. 261 ЦК України законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об'єктивної можливості цієї особи знати про ці факти. Якщо встановити день, коли особа довідалась про порушення права або про особу, яка його порушила, неможливо, або наявні докази того, що особа не знала про порушення права, хоч за наявних умов повинна була знати про це, перебіг позовної давності починається від дня. коли особа повинна була довідатися про порушення свого права. Під можливістю довідатись про порушення права або про особу, яка його порушила, в цьому випадку слід розуміти передбачувану неминучість інформування особи про такі обставини, або існування в особи певних зобов'язань, як міри належної поведінки, в результаті виконання яких вона мала б змогу дізнатись про відповідні протиправні дії та того, хто їх вчинив.
Отже, при визначенні початку перебігу строку позовної давності, суду необхідно з'ясовувати та враховувати обставини як щодо моменту коли особа довідалась, так і щодо моменту коли особа могла дізнатися (мала можливість дізнатися) про порушення свого права в їх сукупності, як обов'язкових складових визначення початку перебігу позовної давності.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 21.03.2018 у справі № 57/314-6/526-2012, від 06.02.2020 у справі № 916/2828/18.
Відповідно до ч. 5 ст. 53 ГПК України у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Велика Палата Верховного Суду зазначала, що у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (близький за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 12.04.2017 у справі № 6-1852цс16 і Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц та від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц, від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16).
Позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів (відповідний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 362/44/17).
Отже, враховуючи подані заяви про застосування до вимог прокурора наслідків спливу строку позовної давності для звернення до суду з даним позовом про сплив позовної давності, для встановлення наявності відмови у позові з підстав пропущення строків позовної давності слід встановити коли саме позивачі довідались чи мали об`єктивну можливість довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила, тобто про укладення Договору.
З огляду на те, що матеріали справи не містять доказів іншого, колегія суддів виходить з того, що про оспорюваний Договір позивач 1 та позивач 2 дізналися з листів, які прокурор 24.10.2017 направив Міністерству оборони України та Кабінету Міністрів України (№ 10/2/3-1072вих-17 та № 10/2/3-1073вих-17 від 24.10.2017), відомості щодо направлення яких містяться в судових рішеннях у справі № 910/21468/17.
За таких обставин останнім днем вказаного строку є 23.10.2020.
Водночас, за змістом положень п. 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені, серед іншого, статтями 257, 258 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Колегія суддів вважає помилковою позицію суду першої інстанції про те, що положення п. 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України не можуть бути застосовані при обчислення строків позовної давності у цій справі з огляду на те, що прокурором не доведено факту того, що саме карантинні обмеження, встановлені Урядом, спричинили неможливість звернення ним до суду з даним позовом, та, з вказаного приводу зазначає про те, що положення чинного законодавства не встановлюють жодних виключено та/або умов за яких до правовідносин застосовуються відповідні положення п. 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України.
Отже, у спірному випадку строк позовної давності пропущений не був, так як постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із відповідними змінами і доповненнями) № 211 від 11.03.2020 з 12.03.2020 на усій території України встановлено карантин, строк дії якого неодноразово продовжувався постановами Кабінету Міністрів України.
Отже, позивачами не було пропущено строк позовної давності для звернення з даним позовом до суду, оскільки постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із відповідними змінами і доповненнями) № 211 від 11.03.2020 з 12.03.2020 на усій території України встановлено карантин, строк дії якого неодноразово продовжувався постановами Кабінету Міністрів України.
При цьому колегія суддів вважає за необхідне зауважити відповідачам і на тому, що, як вірно встановлено судом першої інстанції, з огляду на перебування у провадженні судів справи № 910/21468/17, предметом розгляду у якій були вимоги аналогічні за змістом вимогами, які є предметом розгляду у цій справі № 910/5188/22 та те, що вказана справа розглядалась судами неодноразово, а остаточне судове рішення у ній винесено 29.01.2021, тобто поза межами трирічного строку позовної давності, вказане свідчить про те, що фактично у прокурора та позивачів не було можливості звернутись до суду з даним позовом в межах трирічного строку позовної давності.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність правових підстав для визнання Договору та Договору про внесення змін недійними та задовольнив позовні вимоги у повному обсязі. Рішення суду першої інстанції залишається без змін.
Щодо наявності у заступника Генерального прокурора законних повноважень звертатися з цим позовом до суду в інтересах держави та визначення позивачем Кабінету Міністрів України та Міністерства оборони України, колегія суддів зазначає про таке.
Згідно ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Відповідно до приписів ст. 23 Закону України «Про прокуратуру»:
- представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом (ч. 1);
- прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (ч. 3).
Згідно з ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.
Як встановлено вище уповноваженими органами на представництво інтересів держави у спірних правовідносинах фактично є позивач 1 та позивач 2.
За таких обставин колегія суддів вважає, що прокурор правильно визначив позивачів у цій справі.
Аналіз ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:
- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;
- у разі відсутності такого органу.
Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює захист неналежно.
«Нездійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
«Здійснення захисту неналежним чином» виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 17.10.2018 у справі № 910/119/19.
Отже, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави у суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст.129 Конституції України).
За приписами ст. 53 ГПК України:
- у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами (ч. 3);
- прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу (ч. 4).
Таким чином, прокурор, звертаючись з позовом у справі, повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду, довести належними та допустимими доказами обставини здійснення ним повідомлення на адресу відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення до суду від його імені, а також надати докази того, що суб`єкт владних повноважень не здійснює або здійснює неналежним чином захист інтересів держави.
За висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, прийнятої у зв`язку з необхідністю вирішення виключної правової проблеми, яка має значення для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики щодо підстав здійснення представництва інтересів держави в суді прокурором:
- прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу;
- бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк;
- звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення;
- невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо;
- Верховний Суд України у постанові від 13 червня 2017 року у справі № п/800/490/15 (провадження № 21-1393а17) зазначив, що протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень - це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов`язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи;
- однак суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Частиною сьомою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження. Таким чином, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності;
- таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
З матеріалів справи слідує, що листами № 11/6/1-240 вих-21 та № 11/6/1-241вих-21 від 22.07.2021 Офіс Генерального прокурора проінформував Кабінет Міністрів України та Міністерство оборони України про встановлені обставини укладення договору про будівництво від 20.12.2016 на території військового містечка № 167 всупереч діючому законодавству та в цих же листах просив повідомити, чи вживались та чи будуть вживатись заходи для захисту порушених прав держави шляхом визнання його недійсним.
У відповідь Міністерство оборони України листом № 220/6207 від 26.09.2021 зазначило про неможливість подання ним позову з посиланням на сплив строку позовної давності, що, за переконання прокурора, свідчить про бездіяльність такого органу.
Станом на момент звернення з позовом відсутні відомості щодо вжиття Кабінетом Міністрів України належних заходів для усунення перешкод при розпорядженні та управлінні землями оборони.
Крім того, прокурор звертався до третьої особи з листом від 09.11.2021, в якому також просив повідомити, чи вживались заходи для захисту порушених прав держави шляхом оскарження такого договору в судовому порядку.
У відповідь на вказаний лист, третьою особою листом № 517/6262 від 25.11.2021 надано відповідь, згідно якої повідомлено про те, що нею підготовлено проект позовної заяви з залученням у встановленому порядку Міністерства оборони України, проте рішення Північного територіального юридичного управління Міністерства оборони України та Департаменту юридичного забезпечення Міністерства оборони України щодо погодження організації позовної роботи в інтересах держави з залученням у встановленому порядку Міністерства оборони України, спрямовані на визнання недійсними договорів, дійсність яких є предметом розгляду у даній справі, до відома третьої особи не доводились, інформація щодо таких позовів у третьої особи відсутня.
Виходячи з висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, прокурору для звернення до суду з позовом в інтересах держави в особі компетентного органу достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності.
Враховуючи вищезазначене та зважаючи на те, що позивачі самостійно не звернулися до суду з вказаним позовом, колегія суддів вважає, що у цій справі прокурором належним чином обґрунтовано підстави щодо представництва.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність правових підстав для визнання Договору недійним та задовольнив позовні вимоги у повному обсязі. Рішення суду першої інстанції залишається без змін.
Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване судове рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржники не довели обґрунтованість своїх апеляційних скарг, докази на підтвердження своїх вимог суду не надали, апеляційний суд погоджується із рішенням Господарського суду міста Києва від 15.12.2022 у справі №910/5188/22, отже підстав для його скасування або зміни в межах доводів та вимог апеляційної скарги не вбачається.
Враховуючи вимоги та доводи апеляційних скарг, апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Ботлер» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрбуд Інвестгруп» задоволенню не підлягають.
Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за звернення з цією апеляційною скаргою покладаються на апелянтів.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 267-271, 273, 275, 276, 281-285, 287 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -
vQXh7VH0HD4AbПОСТАНОВИВ:
vQXh7VH0HD4Ab1. Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Ботлер» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрбуд Інвестгруп» на рішення Господарського суду міста Києва від 15.12.2022 у справі №910/5188/22 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 15.12.2022 у справі №910/5188/22 залишити без змін.
3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянтів.
4. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/5188/22.
vQXh7VH0HD4AbПостанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.
vQXh7VH0HD4AbПовний текст судового рішення складено 12.09.2023.
Головуючий суддя М.Л. Яковлєв
vQXh7VH0HD4AbСудді С.А. Гончаров
vQXh7VH0HD4Ab Є.Ю. Шаптала
vQXh7VH0HD4Ab
Суд | Північний апеляційний господарський суд |
Дата ухвалення рішення | 12.09.2023 |
Оприлюднено | 27.09.2023 |
Номер документу | 113424345 |
Судочинство | Господарське |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів Невиконання або неналежне виконання зобов’язань підряду |
Господарське
Північний апеляційний господарський суд
Яковлєв М.Л.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні