Постанова

від 05.09.2023 по справі 910/5857/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 вересня 2023 року

м. Київ

cправа № 910/5857/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С. К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н. О., Случ О. В.,

за участю секретаря судового засідання Кравчук О.І.

та представників:

прокурора - Кондратюка Д. А.,

відповідача - 1 - Кондратенко Я. І.,

відповідача - 2 - не з`явивсь,

відповідача - 3 - не з`явивсь,

відповідача - 4 - Рижкова О. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.05.2023

та рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2022

у справі № 910/5857/22

за позовом заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави

до:

1. Київської обласної ради;

2. Державного агентства лісових ресурсів України;

3. Державного підприємства "Білоцерківське лісове господарство";

4. Товариства з обмеженою відповідальністю "Господарство "Зелений гай"

про визнання недійсним та скасування рішення Київської обласної ради, визнання недійсними договорів про умови ведення мисливського господарства,

В С Т А Н О В И В:

Заступник керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про визнання незаконним та скасування рішення Київської обласної ради від 19.12.2019 № 728-32-VII "Про закріплення мисливських угідь за Товариством з обмеженою відповідальністю "Господарство "Зелений гай" на території Київської області". Просив визнати недійсним договір про умови ведення мисливського господарства від 22.10.2020 № 2, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Господарство "Зелений гай" (далі - ТОВ "Господарство "Зелений гай") та Державним агентством лісових ресурсів України (далі - договір № 2) та договір від 27.10.2020 № 9, укладений між ТОВ "Господарство "Зелений гай" та Державним підприємством "Білоцерківське лісове господарство" (далі - договір № 9).

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що Київською обласною радою прийнято рішення від 19.12.2019 № 728-32-VII "Про закріплення мисливських угідь за ТОВ "Господарство "Зелений гай" на території Київської області" із порушенням норм ст. 22 Закону України "Про мисливське господарство та полювання", за відсутності погоджень усіх власників та користувачів земельних ділянок. Мотивує позов також наявністю обставин, передбачених ст. 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) для визнання недійсними договорів № 2, № 9, укладених на виконання незаконного рішення Київської обласної ради.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.12.2022, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.05.2023, у задоволенні позову відмовлено.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 19.12.2019 Київською обласною радою прийнято рішення № 728-32-VII "Про закріплення мисливських угідь за ТОВ "Господарство "Зелений гай" на території Київської області", згідно з яким ТОВ "Господарство "Зелений гай" надано у користування мисливські угіддя у Білоцерківському та Сквирському районах Київської області площею 17 315 га строком на 49 років у межах згідно з додатком до цього рішення (далі - спірне рішення (а. с. 16-17, т. 1).

З наявного у матеріалах справи додатку до спірного рішення вбачається, що ТОВ "Господарство "Зелений гай" надано мисливські угіддя у межах Білоцерківського та Сквирського районах:

- з півночі: з с. Дрозди по асфальтній дорозі до перетину з дорогою м. Фастів - м. Біла Церква;

- зі сходу: далі по дорозі м. Фастів - м. Біла Церква, далі по окружній дорозі, по приміських межах до р. Рось, далі вверх проти течiп р. Рось до межі між польовими угіддями с. Городище і польовими угіддями с. Яблунівка;

- з півдня: по межі між польовими угіддями с. Городище і польовими угіддями с. Яблунiвка, далі по межі між польовими угіддями с. Трушки і польовими угіддями с. Яблунівка, далі по межі з лісовими масивами урочища "Пожарна" Державного підприємства "Білоцерківське лісове господарство" і польовими угіддями с. Яблунівка і по межі Сквирського району до с. Тарасівка;

- з заходу: від с. Тарасівка по асфальтній дорозі до перетину з дорогою м. Сквира - м. Біла Церква, далі по цій дорозі через с. Шамраївка до с. Пищики, далі від с. Пищики до р. Кам`янка, далі вверх проти течії р. Кам`янка до с. Дрозди та лісового урочища "Макіївська дача".

На виконання рішення Київської обласної ради від 19.12.2019 № 728-32-VII "Про закріплення мисливських угідь за ТОВ "Господарство "Зелений гай" на території Київської області", 22.10.2020 між Державним агентством лісових ресурсів України (центральний орган) та ТОВ "Господарство "Зелений гай" (користувач) було укладено договір про умови ведення мисливського господарства № 2, яким врегульовано відносини між центральним органом та користувачем щодо умов ведення мисливського господарства та полювання.

Також 27.10.2020 між ТОВ "Господарство "Зелений гай" (користувач мисливських угідь) та Державним підприємством "Білоцерківське лісове господарство" (постійний землекористувач) укладено договір № 9, відповідно до умов якого користувач мисливських угідь зобов`язувався відповідно до ст. 24 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" вносити постійному землекористувачу плату за користування мисливськими угіддями, які знаходяться на земельних ділянках, що передані у користування постійному землекористувачу в порядку, строки та розмірах, визначені цим договором.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний господарський суд, виходили з того, що ТОВ "Господарство "Зелений гай" отримало належне погодження для отримання мисливських угідь у користування, а саме Київської обласної державної адміністрації та землекористувачів, на підставі яких центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства, було внесено відповідне подання до Київської обласної ради, яка прийняла відповідне рішення. Господарські суди попередніх інстанцій встановили відсутність обставини для визнання спірного рішення ради незаконним та його скасування, а договорів, укладених за наслідками цього спірного рішення - недійсними.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції від 06.12.2022 та постановою суду апеляційної інстанції від 17.05.2023, заступник керівника Київської обласної прокуратури звернувся з касаційною скаргою, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати, а справу передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Скаржник мотивує подання касаційної скарги на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а саме вказує на прийняття судових рішення без урахування висновку щодо застосування ст. 22 Закону України "Про мисливське господарство та полювання", викладеного Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постановах від 06.09.2018 у справі № 905/2198/17, від 05.02.2020 у справі № 911/2191/16, від 12.04.2018 у справі № 907/1/17. Посилається на те, що право на користування мисливськими угіддями може виникнути лише за наявності згоди всіх без виключення землевласників та землекористувачів, отриманої у встановленому законодавством порядку, а відсутність погодження хоча б одного власника чи користувача земельної ділянки виключає можливість надання мисливських угідь в користування (прокурор зазначає про відсутність погодження 7 власників та користувачів земельних ділянок, на яких знаходяться мисливські угіддя, отримані відповідачем-4 у користування для ведення мисливського господарства).

У касаційній скарзі, вказуючи п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, зазначає, що судами обох інстанцій належним чином не досліджено наявні в матеріалах справи докази, якими, зокрема підтверджується, що визначені прокурором у позові особи є власниками та користувачами земельних ділянок із визначення площі, які увійшли до складу мисливських угідь, наданих відповідачу-4 у користування на підставі спірного рішення ради. Посилається на те, що судом апеляційної інстанції необґрунтовано зазначено, що деякі відповіді землекористувачів не відповідають вимогам Національного стандарту України "Державна уніфікована система документації. Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. ДСТУ 4163-2020" (суд апеляційної інстанції фактично поставив на прокурору належне оформлення документів, які створені не ним та не надав оцінки відомостям, які в цих документах містилися (п. 1 ч. 3 ст. 310 ГПК України).

Вказує на порушення судами попередніх інстанцій ст. ст. 73, 74, 76-79, 86, 238, 282 ГПК України.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.07.2023 відкрито провадження за касаційною скаргою заступника керівника Київської обласної прокуратури з підстав, передбачених п. п. 1, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 14.08.2023.

21.08.2023 до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від Київської обласної ради та ТОВ "Господарство "Зелений гай" надійшли відзиви на касаційну скаргу, подані 11.08.2023, в яких Київська обласна рада просила відмовити у задоволенні касаційної скарги, а ТОВ "Господарство "Зелений гай" - залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, з підстав зазначених у цих відзивах.

Заслухавши доповідь головуючого судді, пояснення прокурора, відповідачів-1, -4 перевіривши наявність зазначених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження судових рішень (п. п. 1, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України), дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у п. п. 1, 4 ч. 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених ч. ч. 1, 3 ст. 310 цього Кодексу (п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України).

Зі змісту п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України вбачається, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих же норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права полягає, зокрема, у такому: у різному тлумаченні судами змісту відповідних норм, що зумовлює відмінність у висновках про наявність чи відсутність суб`єктивних прав та обов`язків учасників певних правовідносин; у різному застосуванні правил вирішення колізій між нормами права з урахуванням їх юридичної сили, а також дії у часі, просторі та за колом осіб; у застосуванні різних норм права для регулювання аналогічних правовідносин або у поширенні дії норми на певні відносини в одних випадках і незастосуванні цієї норми до аналогічних відносин в інших випадках; у різному застосуванні аналогії права чи закону у подібних правовідносинах (такий висновок викладений у п. 28 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц).

Щодо подібності правовідносин, необхідно зазначити, що зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (подібний висновок викладений в п. 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19).

На обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, скаржник посилається на те, що судами обох інстанцій прийнято судові рішення без урахування висновків щодо застосування ст. 22 Закону України "Про мисливське господарство та полювання", викладених Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постановах від 06.09.2018 у справі № 905/2198/17, від 05.02.2020 у справі № 911/2191/16, від 12.04.2018 у справі № 907/1/17.

Верховний Суд зазначає, що порядок надання у користування мисливських угідь визначено ст. 22 Закону України "Про мисливське господарство та полювання", згідно з якою мисливські угіддя для ведення мисливського господарства надаються у користування Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами за поданням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства, погодженим з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, а також власниками або користувачами земельних ділянок.

Мисливські угіддя надаються у користування на строк не менш як на 15 років. Площа мисливських угідь, що надаються користувачеві, повинна становити не менше 3 тисяч гектарів, але не більше ніж 35 відсотків від загальної площі мисливських угідь Автономної Республіки Крим, області та м. Севастополя. Переважне право на користування мисливськими угіддями мають: власники та постійні користувачі земельних ділянок; користувачі мисливських угідь, які продовжують строк користування цими угіддями.

Верховний Суд у постанові від 12.04.2018 у справі № 907/1/17, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі, сформував висновок щодо застосування ст. 22 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" та зазначив, що попередні судові інстанції дійшли правильного висновку, що право на користування мисливськими угіддями може виникнути лише за наявності згоди всіх без виключення землевласників та землекористувачів, отриманої у встановленому законодавством порядку. Верховний Суд дійшов висновку, що Закарпатська обласна рада, всупереч положенням ст. 22 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" прийняла рішення від 04.11.2011 № 323 "Про надання мисливських угідь у користування Громадській організації товариству мисливців і рибалок "Мисливський клуб "Губерт" без погодження надання у користування мисливських угідь з усіма власниками або користувачами земельних ділянок, що свідчить про наявність правових підстав, з урахуванням ч. 10 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування", для визнання цього рішення незаконним та його скасування.

У постанові Верховного Суду від 06.09.2018 у справі № 905/2198/17 за позовом першого заступника керівника Костянтинівської місцевої прокуратури Донецької області до 1. Донецької обласної державної адміністрації, обласної військово-цивільної адміністрації, 2. КП "Мисливсько-рибальського господарства Олександрівської районної організації Українського товариства мисливців та рибалок", 3. Донецького обласного управління лісового та мисливського господарства про визнання частково недійсним розпорядження та недійсним договору, зазначено про помилковість висновку суду апеляційної інстанції про те, що сільські, селищні, міські ради не наділені повноваженнями надавати відповідні погодження на користування мисливськими угіддями на їх територіях. Суд касаційної інстанції вважає, що вирішуючи спір у справі та відмовляючи у позові суди обох інстанцій не дослідили відповідні докази щодо надання згоди на передачу відповідачу-2 мисливських угідь, не перевірили та не навели у своїх рішеннях правового статусу у спірних правовідносинах цих осіб, не дослідили чи є вони користувачами земельних ділянок, погодження яких для передачі землі вимагається наведеними вище положеннями ст. 22 Закону України "Про мисливське господарство та полювання".

Верховним Судом сформований чіткий і однозначний висновок про те, що відповідно до змісту ст. 22 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" ключовим для можливості передання мисливських угідь для ведення мисливського господарства є погодження усіх власників та користувачів земельних ділянок, на яких знаходяться мисливські угіддя, які планується отримати у користування для ведення мисливського господарства. При цьому, у цьому випадку, першочерговим є визначення меж мисливських угідь задля встановлення власників та користувачів земельних ділянок на яких розміщено такі мисливські угіддя. Саме за відсутності чіткого встановлення таких меж, неможливо визначити чи було отримано всі погодження власників і користувачів земельних ділянок (аналогічний висновок міститься у п. п. 47, 48 постанови Верховного Суду від 30.07.2019 у справі № 910/1711/18).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний господарський суд, не врахували вказаних вище висновків Верховного Суд щодо застосування ст. 22 Закону України "Про мисливське господарство та полювання", належним чином, з посиланням у рішеннях на відповідні докази, не встановили усіх власників та користувачів земельних ділянок, на яких розташовані відповідні мисливські угіддя (з урахування меж цих мисливських угідь), як і того чи було отримано відповідні погодження від усіх власників та землекористувачів до прийняття спірного рішення обласною радою.

Верховний Суд зазначає, що господарські суди належним чином не перевірили чи є наведенні прокурором в позовній заяві особи власниками та користувачами земельних ділянок, на яких розміщено відповідні мисливські угіддя. А апеляційний господарський суд вдався лише до оцінки листів, довідок цих осіб на предмет їх відповідності вимогам Національного стандарту України "Державна уніфікована система документації. Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. ДСТУ 4163-2020", чим порушив вимоги ст. 86 ГПК України.

Суди фактично дійшли висновку про отримання ТОВ "Господарство "Зелений гай" погодження власників та користувачів земельних ділянок (при цьому у текстах своїх рішень не зазначають про погодження саме усіма власниками та користувачами земельних ділянок) лише з оцінки документів, на підставі яких ТОВ "Господарство "Зелений гай" зверталося до відповідних державних органів для надання йому мисливських угідь для ведення мисливського господарства та подання Державного агентства лісових ресурсів України (яке також не містить відомостей хто є власниками та користувачами відповідних земельних ділянок та, що усі вони надали відповідні погодження), а не на підставі оцінки документів, якими було б оформлено погодження власниками та користувачами земельних ділянок (усіма) надання відповідачу - 4 мисливських угідь.

Верховний Суд зазначає також і те, що необізнаність про землевласників та землекористувачів, яких визначає прокурор у позовній заяві (керувалося інформацією Головного управління Держгеокадастру в Київській області з цього питання, в яких ці особи відсутні), не звільняє зацікавлених осіб від обов`язку дотримуватися порядку, встановленого чинним законодавством, серед іншого, ст. 22 Закону України "Про мисливське господарство та полювання", за наявності дотримання якого лише можлива передача особі мисливських угідь.

Згідно з ст. 86 ГПК України обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Всебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у ст. ст. 74, 86 ГПК України, визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне та обґрунтоване рішення у справі неможливо.

При ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин (ч. 1 ст. 237 ГПК України).

Судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях та ухвалюватися з урахуванням доводів лише однієї сторони. Сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути "почуті", тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.

Оскільки господарські суди попередніх інстанцій не врахували висновків щодо застосування ст. 22 Закону України "Про мисливське господарство та полювання", викладених у вказаних вище постановах Верховного Суду від 06.09.2018 у справі № 905/2198/17, від 12.04.2018 у справі № 907/1/17, на які скаржник посилається на обґрунтування підстави касаційної скарги, встановленої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, належним чином не встановили усіх власників та користувачів земельних ділянок на яких розміщено такі мисливські угіддя площею 17 315 га з урахування меж мисливських угідь, та чи було отримано від всіх землевласників та землекористувачів погодження до винесення радою спірного рішення відповідно до вимог ч. 1 ст. 22 Закону України "Про мисливське господарство та полювання", то рішення судів першої та апеляційної інстанцій не можна визнати законними і обґрунтованими.

За ч. 3 ст. 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо 1) суд не дослідив зібрані у справі докази; або 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або 4) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (ч. 4 ст. 310 ГПК України).

З огляду на обмежений обсяг процесуальних повноважень Верховного Суду, а також на те, що суди попередніх інстанцій допустили порушення норм матеріального права - ст. 22 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" і процесуального права - ст. ст. 86, 236 ГПК України, належним чином не дослідили зібрані докази й не встановили ті фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення цього спору, чим прокурор, серед іншого, обґрунтовує касаційну скаргу, Верховний Суд, переглянувши у касаційному порядку судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку, що постанова суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи необхідно врахувати викладене вище, для правильного вирішення спору більш ретельно на підставі наявних у матеріалах справи документів з`ясувати чи було отримано погодження усіх власників та користувачів земельних ділянок, на яких знаходяться мисливські угіддя, площею 17 315 га, які ТОВ "Господарство "Зелений гай" отримало у користування для ведення мисливського господарства за спірним рішення ради, і за наслідками визначення на підставі належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів (ст. ст. 76-79 ГПК України), відповідно до вимог закону, який регулює спірні правовідносини, вирішити спір та ухвалити судове рішення, яке відповідає вимогам ст. ст. 236 - 238 ГПК України.

У зв`язку з передачею справи на новий розгляд підстав для розподілу судових витрат відповідно до ст. 129 ГПК України немає.

Керуючись ст. ст. 300, 301, 308, 310, 314, 315, 316, 317 ГПК України, Верховний Суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури задовольнити.

Постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.05.2023 та рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2022 у справі № 910/5857/22 скасувати.

Справу № 910/5857/22 передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Могил С.К.

Судді: Волковицька Н. О.

Случ О.В.