Постанова

від 13.09.2023 по справі 227/1861/15-а

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 вересня 2023 року справа №227/1861/15-а

м. Дніпро

Перший апеляційний адміністративний суд у складі суддів: Гайдара А.В., Казначеєва Е.Г., Сіваченка І.В., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 09 листопада 2022 року (головуючий суддя І інстанції Корнєєва В.В.), складеного в повному обсязі 09 листопада 2022 року у м. Добропілля Донецької області, у справі № 227/1861/15-а за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Харцизьк Донецької області, третя особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання дій протиправними, стягнення суми заборгованості та відшкодування моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Добропільського міськрайонного суду Донецької області із позовом до Управління ПФУ в м. Харцизьк Донецької області в якому просить суд:

визнати неправомірними дії Управління ПФУ в м. Харцизьк Донецької області щодо незаконної невиплати в повному обсязі нарахованого розміру пенсії; стягнути з відповідача нараховану, але невиплачену йому суму пенсії за період з серпня 2014 року по березень 2015 року у розмірі 19887,92 грн., а також виплатити заборгованість, що буде накопичуватися з дня подання адміністративного позову до суду

стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі 3000,00 грн., зобов`язати відповідача нараховувати та виплачувати пенсію у повному обсязі, стягнути з відповідача витрати пов`язані з розглядом справи.

Рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 09 листопада 2022 року позовні вимоги задоволено частково.

Визнано протиправними дії Управління Пенсійного фонду України в м. Харцизьк Донецької області щодо припинення нарахування та виплати пенсії ОСОБА_1 .

Зобов`язано Управління Пенсійного фонду України в місті Харцизьку Донецької області розглянути питання щодо відновлення нарахування та виплати пенсії ОСОБА_1 з 01 серпня 2014 року.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 29 травня 2015 року залучено у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.

З таким рішенням суду першої інстанції не погодилось Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, звернулось з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просило його скасувати та відмовити у задоволені позовних вимог.

В обґрунтуванні апеляційної скарги, апелянт зазначив, що позивач перебував на обліку у пенсійному фонді м. Харцизьку яке увійшло до складу Головного управління Пенсійного фонду України, однак пенсійні справи не передані.

При цьому, казано, що відомостей того, що позивач є внутрішньо переміщеною особою відсутні.

Сторони в судове засідання не викликались, про дату та місце розгляду справи повідомлялись судом належним чином.

Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, перевірив матеріали справи і обговорив доводи апеляційної скарги, перевірив юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідив правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, встановив наступне

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за останньою відомою адресою: АДРЕСА_1 . Як вбачається з матеріалів справи позивач перебуває на пенсійному обліку в управлінні Пенсійного фонду України в м. Харцизьку Донецької області. Позивач долучив до матеріалів справи копію пенсійного посвідчення серії НОМЕР_1 від 25.11.2010 року на ім`я ОСОБА_1 , з якого вбачається, що позивач отримує пенсію «постійно».

Як вбачається з інформації наданої Державною податковою службою України, відповідно до Державного реєстру фізичних осібплатників податків станом на 23.09.2022 року, відомості про доходи ОСОБА_1 за період з 01.01.2015 року по 31.12.2019 року відсутні (а.с. 84).

Позивач в своєму позові зазначає, що не отримує пенсію з серпня 2014 року. Зазначений факт підтверджується листом ГУ ПФУ № 0500-2206-7/120011 від 07.12.2021 року, з якого вбачається, що ОСОБА_1 на пенсійному обліку в ГУ ПФУ в Донецькій області не перебуває.

Суд першої інстанції частково задовольнив позовні вимоги.

Суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики України. Пенсійний фонд України у своїй діяльності керується Конституцією України та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства соціальної політики України, іншими актами законодавства України, а також дорученнями Президента України та Міністра.

Отже, відповідач має діяти в межах та у спосіб, встановлених законодавчих норм.

Згідно із статтею 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Статтею 92 Конституції України визначено, що виключно законами України визначаються, зокрема, :

1) права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина;

6) основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім`ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров`я; екологічної безпеки;

12) організація і діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби, організації державної статистики та інформатики.

Статтею 8 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Положенням ч. 1 ст. 9 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов`язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Відповідно ч. 1 ст. 2 Закону України Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні, право на пенсію за віком має кожний громадянин похилого віку, який досяг пенсійного віку і має необхідний страховий стаж. Це право обумовлено трудовим внеском і не обмежується будь - якими обставинами, включаючи наявність інших доходів. Порядок і умови пенсійного забезпечення громадян похилого віку встановлюється Законом України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Статтею 5 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування передбачено, що він регулює відносини, які виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням, порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Відповідно до ст. 47 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Статтею 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Системний аналіз наведених нормативно-правових актів дає підстави зробити висновок про те, що припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення і лише з підстав визначених ст. 49 Закону № 1058.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У рішенні у справі «Суханов та Ільченко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (цитата у п. 25 цього рішення).

Тому, припиняючи нарахування та виплату позивачеві пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об`єктом захисту за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії Суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Щокін проти України», питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (цитата у п. 33 цього рішення).

Отже, встановлення судом апеляційної інстанції відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.

З огляду на викладене суд вважає, що припинення виплати та нарахування пенсії позивачу у спірний період здійснено не у спосіб, передбачений Законом № 1058-IV, а з точки зору положень ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.

Цієї думки підтримується Верховний Суд у рішенні у зразковій справі про припинення виплати пенсії внутрішньо переміщеній особі від 03 травня 2018 року (справа № 805/402/18, провадження № Пз/9901/20/18).

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про порушення прав позивача на отримання пенсійних виплат, однак, зобов`язав Управління Пенсійного фонду України в місті Харцизьку Донецької області розглянути питання щодо відновлення нарахування та виплати пенсії ОСОБА_1 з 01 серпня 2014 року, що, на думку суду апеляційної інстанції не є повним захистом прав позивача.

Суд апеляційної інстанції вважає що рішення суду підлягає зміні в вищевказаній частині, а порушене право позивача підлягає відновленню шляхом зобов`язання Управління Пенсійного фонду України в місті Харцизьку Донецької області поновити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01 серпня 2014 року

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.

Відповідно до положень частини першої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового судового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального або порушення норм процесуального права.

Здійснюючі апеляційний розгляд справи в межах доводів апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, що обумовлює зміну рішення суду першої інстанції.

Керуючись статтями 250, 257, 308, 311, 316, 321, 322, 328 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області задовольнити частково.

Рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 09 листопада 2022 року у справі № 227/1861/15-а змінити.

Викласти третій абзац резолютивної частини рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 09 листопада 2022 року у справі № 227/1861/15-а в наступній редакції:

«Зобов`язати Управління Пенсійного фонду України в місті Харцизьку Донецької області поновити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01 серпня 2014 року.».

В іншій частині рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 09 листопада 2022 року у справі № 227/1861/15-а залишити без змін

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 13 вересня 2023 року.

СуддіА.В. Гайдар

Е.Г. Казначеєв

І.В. Сіваченко