Постанова

від 12.09.2023 по справі 317/2649/21

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 12.09.2023 Справа № 317/2649/21

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 317/2649/21

Провадження №22-ц/807/1569/23

Головуючий в 1-й інстанції Нікітін В.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 вересня 2023 року місто Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого, судді-доповідачаКухаря С. В.,суддів:Крилової О.В., Полякова О.З.,секретарКниш С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника адвоката Мормуль Павла Васильовича на рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 16 травня 2023 року, ухвалене у м. Запоріжжі (повний текст рішення складено 19 травня 2023 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про внесення змін до договору оренди землі,-

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2021 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Запорізького районного суду Запорізької області з позовом до ОСОБА_2 про внесення змін до договору оренди землі. Позов обґрунтований наступним. Позивачу ОСОБА_1 на праві власності належить земельна ділянка площею 8,79 га з кадастровим номером 2322181300:01:001:0098. 27 липня 2011 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 був укладений договір оренди вказаної земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва строком на 49 років (далі за текстом Договір). Пунктом 9 Договору встановлено орендну плату в розмірі 500 гривень за рік. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексу інфляції та зміни коефіцієнтів індексації (п. 10 Договору). Відповідно до п. 11 Договору земельний податок сплачує орендар. Всупереч вказаним вимогам договору розмір орендної плати відповідачем не індексується: при обчисленні її розміру не застосовуються індекс інфляції та коефіцієнт індексації, що призвело до суттєвої недоплати позивачу орендної плати; розрахунок наведений позивачем в позовній заяві. Крім того, відповідач всупереч положенням договору та приписам Податкового кодексу України, не сплачує земельний податок за орендовану ним земельну ділянку, що призвело до виникнення у позивача, як у власника землі, податкового боргу. При цьому, розмір земельного податку суттєво перевищує розмір орендної плати, що також є підставою для перегляду її розміру. Враховуючи нормативну грошову оцінку орендованої земельної ділянки, яка визначена в сумі 314 368,02 грн., розмір орендної плати має становити 15 718 гривень на рік. Враховуючи викладене та посилаючись на приписи Земельного кодексу України, Закону України «Про оренду землі», Податкового кодексу України та Цивільного кодексу України, позивач просив суд задовольнити позов та внести зміни до договору оренди землі б/н від 27 липня 2011 року, виклавши п. 9 Договору в новій редакції, що передбачає встановлення орендної плати в розмірі 15 718 гривень.

Рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 16 травня 2023 року, позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 (зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , ІПН: НОМЕР_1 ) про внесення змін до договору оренди землі залишено без задоволення.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 в особі представника адвоката Мормуль Павла Васильовича подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.

Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що судом першої інстанції не надано оцінки доказам наданим позивачем. Наведені в позові підстави свідчать, що обставини за яких укладався спірний договір оренди істотно змінилися та на теперішній час є вкрай невигідними для позивача, і якби позивач міг передбачити такі обставини він би не укладав договір на таких умовах.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційних скарг і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 12.10.2017, власником земельної ділянки площею 8,7869 га з кадастровим номером 2322181300:01:001:0098 є ОСОБА_1 . До витягу додано кадастровий план цієї земельної ділянки. Крім того, витяг містить інформацію про орендаря земельної ділянки, яким є відповідач ОСОБА_2 .

Право власності позивача на земельну ділянку підтверджується також Державним актом на право власності на земельну ділянку від 18 жовтня 2004 року № ЗП 061286 та Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

Судом також досліджений Договір оренди землі б/н від 27 липня 2011 року, який доданий позивачем до позовної заяви.

Предметом даного договору оренди є належна ОСОБА_1 земельна ділянка площею 8,79 гектарів за кадастровим номером 2322181300:01:001:0098. Договір укладений на строк 49 років.

Пунктом 9 Договору встановлено, що орендна плата вноситься орендарем в сумі 500 (п`ятсот) гривень за рік. Відповідно до п. 10 Договору, обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексу інфляції та зміни коефіцієнтів індексації.

Пунктом 11 визначено підстави для перегляду орендної плати, а п. 33 встановлено, що зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін. Інші умови договору також досліджені судом.

Суд також дослідив надані позивачем відомості щодо сплаченого податку позивача ОСОБА_1 , проект додаткової угоди та вимогу про її укладення з розрахунком орендної плати за землю, документи щодо нормативної оцінки земельної ділянки та щодо встановлення ставок земельного податку.

Як вбачається з розписки від 27 липня 2011 року, копія якої додана до справи разом з відзивом на позовну заяву, ОСОБА_1 в присутності свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 отримав орендну плату за 49 років в сумі 40 000 гривень. Цей факт підтверджений також показаннями свідка ОСОБА_3 , який був допитаний в судовому засіданні. Також суд зазначає, що позивач та його представник також підтверджують факт передання ОСОБА_2 позивачу ОСОБА_1 грошових коштів в сумі 40 000 гривень в рахунок виплати орендної плати за договором оренди землі від 27 липня 2011 року.

Встановивши відсутність підстав для внесення змін до договору оренди землі, суд першої інстанції відмовив у позові.

З висновками суду першої інстанції, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується, виходячи з наступного.

Частиною четвертою статті 124 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Згідно зі статтею 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною другою цієї статті визначено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 лютого 2019 року у справі № 914/2649/17 (провадження 12-216гс18) дійшла висновку про те, що якщо сторона спору не скористалася процедурою його позасудового врегулювання, це не позбавляє її права реалізувати своє суб`єктивне право на зміну чи припинення договору та вирішити існуючий конфлікт у суді в силу прямої вказівки, що міститься у частині другій статті 651 ЦК України. Підставами для виникнення юридичного спору про внесення змін у договір чи про його розірвання, який підлягає вирішенню судом, є обставини, наведені у частині другій статті 651 ЦК України, і ці обставини виникають в силу прямо наведених у цій нормі фактів та подій, що зумовлюють правову невизначеність у суб`єктивних правах чи інтересах.

Відповідно до вимог частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема ЗК України, Законом України «Про оренду землі».

Відповідно до частини першої статті 93 ЗК України, статей 1, 3 Закону України «Про оренду землі» право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Згідно із статтею 13, частиною першою статті 15 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); дата укладення та строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Положеннями статті 21 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України - далі ПК України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про оренду землі» зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.

Положеннями статті 652 ЦК України передбачено, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Зміна договору у зв`язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.

Установивши, що позивач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності таких істотних змін обставин, що тягнуть за собою можливість внесення змін до договору оренди землі в частині зміни розміру орендної плати з 500,00 грн. на 15718,00 грн. на підставі статті 652 ЦК України, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Суд першої інстанції, обґрунтовано звернув увагу на ту обставину, що згідно розписки від 27 липня 2011 року ОСОБА_1 в присутності свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 отримав орендну плату за 49 років в сумі 40 000 гривень, при цьому вказані обставини не спростовані позивачем. Вказана сума перевищує розмір орендної плати за весь період дії договору, виходячи із встановлено розміру орендної плати 500,00 грн. на рік.

Відповідно до п. 10 Договору оренди землі, обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексу інфляції та зміни коефіцієнтів індексації. При цьому позивачем не доведено як і наявність підстав для нарахування відповідних виплат, так і той факт, що нарахування таких виплат перевищить суму орендної плати сплаченої відповідачем позивачу за весь період дії договору.

Що стосується доводів з приводу податкового боргу, який утворився у позивача з підстав несплати відповідачем земельного податку, то належних доказів цьому надано не було, тому відсутні підстави стверджувати, що відповідачем не виконується відповідний пункт договору і відповідно такі обставини не можуть бути підставою для зміни умов укладеного договору.

Доводи з приводу розрахування розміру орендної плати виходячи із нормативно-грошової оцінки земельної ділянки і посилання на це, як на підставу для зміни розміру орендної плати, не можуть бути прийняті до уваги з огляду на таке.

Підпунктом 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України передбачено, що орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Статтею 289 ПК України встановлено, що для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, здійснює управління у сфері оцінки земель та земельних ділянок та, зокрема, інформує власників землі та землекористувачів про щорічну індексацію нормативної грошової оцінки земель.

Згідно з статтею 1, частиною п`ятою статті 5 Закону України «Про оцінку земель» нормативна грошова оцінка земельних ділянок - капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений за встановленими і затвердженими нормативами.

Нормативна грошова оцінка земельних ділянок відповідно до частини першої статті 13 Закону України «Про оцінку земель» проводиться, зокрема у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Підставою для проведення оцінки земель (бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок) є рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування (частина перша статті 15 Закону України «Про оцінку земель»).

Отже, нормативно грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 13 березня 2020 року (справа № 745/690/17, провадження № 61-15924св18) та від 05 жовтня 2022 року (справа № 686/16348/21, провадження № 61-4038св22).

Оскільки вказана умова зміни орендної плати (зміна нормативно-грошової оцінки земельної ділянки) стосується саме земель державної і комунальної власності, а спірна ділянка належить позивачу на праві приватної власності, аргументи щодо наявності правових підстав для зміни розміру орендної плати є безпідставними.

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Керуючись ст.ст. 367, 374, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 в особі представника адвоката Мормуль Павла Васильовича залишити без задоволення.

Рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 16 травня 2023 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повна постанова складена 14 вересня 2023 року.

Судді: С. В. Кухар

О.В. Крилова

О.З. Поляков