Рішення

від 14.09.2023 по справі 509/1123/20

ОВІДІОПОЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 509/1123/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2023 року Овідіопольський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді Кириченко П.Л.

при секретарі Осадченко С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду, в смт. Овідіополь, Одеської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до AT «СЕНС-Банк» про визнання протиправним рішення та скасування запису про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

10 березня 2020 року до Овідіопольського райсуду Одеської області надійшов вищевказаний позов. Предметом позову є дії щодо нерухомого майна, яке перебуває на території Одеського (кол. Овідіопольського) району Одеської області.

позиція сторін

В обґрунтуванні своїх позовних вимог позивачі зазначили, що вони в рівних частках є власниками нерухомого майна у вигляді житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, який складається з житлового будинку загальною площею 245,9 кв. м., лазні літ. Б, гаражу літ. В та споруд 1-4, за адресою: АДРЕСА_1 на земельній ділянці площею 0,100 га, цільове призначення для будівництва та обслуговування жилого будинку та господарських будівель (присадибна ділянка), розташована за вищевказаною адресою (далі по тексту спірне нерухоме майно). 10 лютого 2020 року Державним реєстратором Холоднобалківської сільської ради Біляївського району Одеської області Мерзлікіним Денисом Володимировичем проведено державну реєстрацію спірного нерухомого майна за AT «Альфа-Банк». Позивачі вважають, що їх права порушено тим, що право власності на належні їм житловий будинок та земельну ділянку зареєстровано державним реєстратором за відповідачем AT «Альфа-Банк» із порушенням вимог чинного законодавства, що має наслідком позбавлення їх власності, а тому позивачі просять визнати противоправним рішення державного реєстратора щодо спірного нерухомого майна, скасувати запис про право власності на спірне майно за AT «Альфа-Банк» та поновити право власності за позивачами на спірне нерухоме майно.

В ході судового розгляду представник позивачів фактично підтримав позовні вимоги.

Відповідач AT «СЕНС-Банк» копію позову та матеріали до нього отримав належним чином та направив до суду відзив та письмові пояснення, з яких видно, що позов не визнає та просить відмовити в його задоволенні.

Рух справи

13 квітня 2020 року судом першої інстанції було відкрито цивільне провадження.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 263 ч.1 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ст. 13 ч.1 ЦПК України суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом і передбачених цим Кодексом випадках.

Обставини, які встановлені судом

13 квітня 2006 року у ОСОБА_2 , відповідно до Свідоцтва про право власності на нерухоме майно, бланк серія ЯЯЯ No957470 виникло право власності на спірний житловий будинок.

13 вересня 2004 року у ОСОБА_2 та ОСОБА_1 відповідно до Договору купівлі-продажу від 06 липня 2004 року та Державного акту на право власності на земельну ділянку, серія ОД №046802 від 13 вересня 2004 року в рівних частках виникло право власності на спірну земельну ділянку.

22 березня 2007 року між АКБ «Укрсоцбанк», назва якого була змінена на ПАТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є AT «Альфа-Банк» та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір №2007/670-2.06/38, відповідно до умов якого банк надав, а останній прийняв у тимчасове строкове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру грошові кошти в сумі 150000 доларів США.

В той же день з метою забезпечення виконання зобов`язань за укладеним кредитним договором між АКБ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , які є майновими поручителями ОСОБА_3 був укладений Іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Овідіопольського районного нотаріального округу Куркан Н.Ф., зареєстрований в реєстрі за №1531, предметом договору є спірне нерухоме майно.

Кредитні правовідносини не припинені.

28.10.2019 року повідомленням про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та анулювання залишку заборгованості за основним зобов`язанням AT «Альфа-Банк» повідомило основного боржника за кредитним договором та майнових поручителів про реорганізацію шляхом приєднання AT «Укрсоцбанк» та правонаступництва AT «Альфа-Банк» щодо усього майна, майнових прав та обов`язків AT «Укрсоцбанк». Крім того, зазначене повідомлення містило вимогу про сплату заборгованості за Кредитним договором та попередження в порядку ст.ст. 35,36 Закону України «Про іпотеку» про намір звернути стягнення на предмет іпотеки в порядку ст. 37 Закону України «Про іпотеку».

Повідомлення було направлено на адресу основного боржника та іпотекодавців за адресами місця реєстрації зазначеними в Кредитному та Іпотечному договорах та на адресу іпотечного майна, яке 03.11.2019 року позивачі належним чином отримали.

З урахуванням тих обставин, які були встановлені під час судового розгляду, та письмових пояснень та відзивів сторін, суд вважає, що позивач звернувся до суду з позовними вимогами, щодо захисту свого права шляхом визнання протиправним рішень державного реєстратора та скасування запису про право власності на спірне майно.

Позивач стверджує, що поза його волі було здійснено відчуження спірного нерухомого майна, однак при розгляді справи було з`ясовано, що позивач дійсно уклав іпотечний договір, був обізнаний про умови договору та наслідки його не виконання, позивач не оскаржує договір іпотеки таким чином суд приходить до висновку, що відчуження спірного нерухомого майна було здійснено відповідно до ЗУ «Про іпотеку».

Однією із загальних засад державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень є внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно виключно на підставах та в порядку, визначених Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (пункт 4 частини першої статті 3 указаного Закону).

Згідно з пунктом 61 Порядку № 1127 для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються:

1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;

2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі;

3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

Перевірка документів на наявність підстав, зокрема для прийняття відповідних рішень, є одним з етапів державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх оотяжень (пункт 4 частини першої статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації.

Згідно з частиною першою статті 35 Закону України «Про іпотеку» в разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку (частина друга статті 35 зазначеного Закону).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 серпня 2021 року в справі № 715/1788/19 (провадження № 61-6548св20) зазначено, що: «в разі дотримання іпотекодержателем порядку належного надсилання вимоги про усунення порушення основного зобов язання діє презумпція належного повідомлення іпотекодержателя про необхідність усунення порушень основного зобов`язання, яка може бути спростована іпотекодавцем в загальному порядку. За відсутності такого належного надсилання вимоги відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець не набуває права звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Таким

чином, недотримання вимог частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» щодо належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. вимоги про усунення порушення основного зобов`язання унеможливлює застосовування позасудового способу задоволення вимог іпотекодержателя. При цьому метою повідомлення іпотекодержателем іпотекодавця та інших осіб є доведення до їх відома наміру іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Тому іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання лише за умови належного надсилання вимоги, коли іпотекодавець фактично отримав таку вимогу або мав її отримати, але не отримав внаслідок власної недбалості чи ухилення від такого отримання».

Згідно з підпунктом 6.2 пункту 6 іпотечного договору всі повідомлення за цим договором будуть вважатися зробленими належним чином у випадку, якщо вони здійснені у письмовій формі та надіслані рекомендованим листом, кур`єром, телеграфом або вручені особисто за зазначеними адресами сторін.

Судом встановлено, що з метою проведення державної реєстрації права власності на спірні об`єкти представником AT «Альфа-Банк» державному реєстратору було подано копію повідомлення банку від 28.10.2019 року, адресоване боржнику та ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про намір звернути стягнення на предмет іпотеки у порядку статті 37 Закону України «Про іпотеку», на адреси місця реєстрації та за місцем знаходження спірного майна, яке не було надіслано рекомендованим листом.

Цивільний процесуальний кодекс України (далі ЦПК) визначає юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених цим Кодексом справ, встановлює порядок здійснення цивільного судочинства.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави ( ч.І ст. 2 ЦПК ).

Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, розглядаючи справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та застосовуючи при розгляді справ, зокрема, Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права ( ч.І,2 та 4 ст. 10 ЦПК ).

У відповідності до вимог п.4 ст. 264 ЦПК при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених у постановах Верховного Суду.

Правовідносини щодо забезпечення виконання зобов`язань врегульовані Цивільним кодексом України (далі ЦК).

Частинами першою та другою статті 16 ЦК визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» від 5 червня 2003 року іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі

невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (стаття 3 Закону України «Про іпотеку»).

За приписами частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зооов язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Положеннями статті 37 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній на час укладення договору іпотеки) визначено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.

Із внесенням змін до цієї норми згідно із Законом України від 25 грудня 2008 року № 800-VI «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» (далі - Закон № 800-VI) норми статті 37 Закону України «Про іпотеку» передбачають, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Приписами статті 36 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, яка діяла на час укладення договору іпотеки) передбачено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Після внесення Законом № 800-VI змін до статті 36 Закону України «Про іпотеку» її нормами передбачено, зокрема, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

У даному випадку умовами іпотечного договору від 22.03.2007 року, зокрема пункту 4.5.3 статті 4 Договору іпотеки, передбачено, що іпотекодержатель має право, звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок забезпечених іпотекою зобов`язань в порядку, встановленому ст.37 Закону України «Про іпотеку».

Наявність відповідного застереження в іпотечному договорі, яке за своїми правовими наслідками прирівнюється до договору про задоволення вимог іпотекодержателя та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки.

Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18 (провадження № 14-45цс20).

Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина друга статті 36 Закону України «Про іпотеку»).

Отже, Закон України «Про іпотеку» прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним із шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки.

Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. Таким чином, право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому способі) не залежить від наявності згоди іпотекодавця, а залежить від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору.

Крім того, сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку (стаття 51 ЦПК України).

Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Тобто, пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в його задоволенні.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року в справі № 200/11374/18 (провадження № 61-17508св20) зроблено висновок, що «спір про скасування рішення, запису про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно треба розглядати як спір, пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно. Суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що відповідно до змісту та характеру відносин між сторонами, спір виник з приводу порушення ПАТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є AT «Альфа- Банк», права власності ОСОБА_1 на квартиру, внаслідок здійснення державної реєстрації такого права за ПАТ «Укрсоцбанк», а тому належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати від 20 жовтня 2021 року в справі № 509/3995/15 (провадження № 61-7070св20) зазначено, що «належним відповідачем має бути така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги. Суд захищає порушене право чи охоронюваний законом інтерес позивача саме від відповідача».

У справі що розглядається позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 пред`явили позов до державного реєстратора Холоднобалківської сільської ради Біляївського району Мерзлікіна Дениса Володимировича, AT «Альфа- Банк» про визнання протиправним рішень та скасування записів про державну реєстрацію права власності на спірні об`єкти нерухомості.

Зміст і характер відносин між учасниками справи з урахуванням установлених судом обставин справи свідчать, що спір у справі в частині пред`явлених позовних вимог про визнання протиправним рішень та скасування записів про державну реєстрацію права власності на спірні об`єкти нерухомості виник між ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та AT «Альфа-Банк», як особою, за якою зареєстровано право власності на спірне нерухоме майно. Таким чином, державний реєстратор Холоднобалківської сільської ради Біляївського району Мерзлікін Денис Володимирович є неналежним відповідачем у справі, а тому в задоволенні позовних вимог до державного реєстратора слід відмовити з цієї підстави.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що позивач в ході судового розгляду відповідно до ст.13 ЦПК України в рамках позовних вимог, не зміг відповідно дост.263ЦПК України обґрунтувати свої позовні вимоги, тому у позивача не виникло право власності на спірне нерухоме майно, а тому в задоволені позову необхідно відмовити.

Судові витрати

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, у відповідності до вимог ч. З ст. 133 ЦПК, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволення позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача ( ч. 1,2 ст. 141 ЦПК ).

Відмови у задоволені позовних вимог у повному обсязі є підставою і для відмови у задоволені вимог про стягнення судових витрат понесених позивачем.

Керуючись ст.ст.2-13,77-80,141,258,259,263-265 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

В задоволені позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до AT «СЕНС-Банк» про визнання протиправним рішення та скасування запису про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та вчинити певні дії - відмовити.

Копію рішення направити сторонам у справі.

Рішення може бути оскаржене в палату по цивільним справам Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.

Суддя: Кириченко П.Л.