Окрема думка

від 08.08.2023 по справі 910/19199/21

ВЕЛИКА ПАЛАТА ВЕРХОВНОГО СУДУ

ОКРЕМА ДУМКА

суддів Великої Палати Верховного Суду

Ткачука О. С., Гриціва М. І., Желєзного І. В., Прокопенка О. Б.

на постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 серпня 2023 року

у справі № 910/19199/21 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінанс тім» до Акціонерного товариства «Альпарі банк» про визнання договору недійсним та застосування наслідків недійсності правочину

Велика Палата Верховного Суду 08 серпня 2023 року ухвалила постанову і, задовольнивши касаційну скаргу Акціонерного товариства «Альпарі банк», відмовила товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінанс тім» (далі - ТОВ «ФК «Фінанс тім») у позові до Акціонерного товариства «Альпарі банк» (далі - АТ «Альпарі банк») про визнання договору відступлення права вимоги недійсним та застосування наслідків недійсності правочину.

Окрім того, з ТОВ «ФК «Фінанс тім» на користь АТ «Альпарі банк» стягнуто 307 519,45 грн судового збору.

Із таким рішенням Великої Палати Верховного Суду не погоджуємося і відповідно до частини третьої статті 34 ГПК України висловлюємо окрему думку з нижченаведених підстав.

15 листопада 2019 року міжАТ «Альпарі банк» та Акціонерним товариством «Місто банк» (далі - АТ «Місто банк») укладено кредитний договір, за умовами якого останнє отримало кредит у розмірі 50 000 000,00 грн.

15 листопада 2019 року на забезпечення кредитного договору між АТ «Альпарі банк», АТ «Місто банк» та ОСОБА_1 укладено договір поруки, відповідно до умов якого ОСОБА_1 зобов`язався солідарно з АТ «Місто банк» відповідати перед АТ «Альпарі банк» за виконання всіх зобов`язань позичальника за кредитним договором.

15 листопада 2019 року на забезпечення кредитного договору між АТ «Альпарі банк» та АТ «Місто банк» укладено іпотечний договір. В іпотеку передано кілька нежитлових приміщень загальною площею 2512,60 кв. м.

На підставі рішення Правління Національного банку України від 26 січня 2021 року № 25-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Miсто Банк» в установі банку розпочато процедуру ліквідації.

В момент запровадження в АТ «Місто банк» процедури ліквідації АТ «Альпарі банк» виступав кредитором банку. Вимоги АТ «Альпарі банк» ґрунтувались на кредитному договорі. Виконання зобов`язань за кредитним договором забезпечувалось порукою фізичної особи - ОСОБА_1 згідно з договором поруки та іпотекою нерухомого майна відповідно до іпотечного договору.

У встановлений Законом України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон № 4452-VI) строк АТ «Альпарі банк» було заявлено, а АТ «Місто банк» у повному обсязі визнано та включено до Реєстру акцептованих вимог кредиторів АТ «Місто банк» вимоги на суму 50 106 557,38 грн як такі, що забезпечені заставою нерухомого майна (7-ма черга).

За результатами формування ліквідаційної маси АТ «Місто банк» його нерухоме майно було включене до складу ліквідаційної маси.

20 травня 2021 року вказане нерухоме майно було реалізовано за ціною 84 000 001,00 грн з податком на додану вартість (далі - ПДВ), з них: 82 963 726,78 грн - ціна реалізації нерухомого майна.

Після проведення торгів з реалізації нерухомого майна уповноваженою особою Фонду АТ «Місто Банк» було розраховано, а Фондом погоджено та затверджено суму витрат на утримання нерухомості, розмір якої склав 5 706 180,19 грн.

08 липня 2021 року відповідно та на виконання прийнятого Фондом рішення від 26 травня 2021 року за рахунок виручених від реалізації нерухомого майна коштів проведено повне задоволення кредиторських вимог АТ «Альпарі банк» у сумі 50 106 557,38 грн. Для цього з накопичувального рахунку АТ «Місто банк» на поточний рахунок АТ «Альпарі банк» перераховано кошти у розмірі 44 400 377,19 грн без ПДВ.

Розмір витрат на утримання та продаж нерухомого майна, визначений згідно із законодавством, становить 5 706 180,19 грн.

08 липня 2021 року між АТ «Альпарі банк» та ТОВ «ФК «Фінанс тім» укладено попередній договір відступлення права вимоги, згідно з умовами якого АТ «Альпарі банк» як первісний кредитор зобов`язався відступити ТОВ «ФК «Фінанс тім» як новому кредитору право грошової вимоги, що належить АТ «Альпарі банк», яке виникло на підставі кредитного договору, за яким АТ «Альпарі банк» набуло право грошової вимоги до АТ «Місто банк». Сума грошової вимоги, яка мала бути відступлена АТ «Альпарі банк» на користь ТОВ «ФК «Фінанс тім», склала 5 706 180,19 грн.

На виконання попереднього договору ТОВ «ФК «Фінанс тім» сплатило на користь АТ «Альпарі банк» забезпечувальний (гарантійний) платіж у розмірі 5 706 180,19 грн, що дорівнює сумі грошової вимоги, яка підлягає відступленню.

09 липня 2021 року між АТ «Альпарі банк» та ТОВ «ФК «Фінанс тім» укладено договір про відступлення права вимоги № В-0907/21 на умовах, викладених у попередньому договорі.

09 липня 2021 року АТ «Альпарі банк» та ТОВ «ФК «Фінанс тім» підписали акт приймання-передачі документів за договором про відступлення права вимоги № В-0907/21.

31 серпня 2021 року рішенням Господарського суду Одеської області, залишеним без змін постановами Південно-західного апеляційного суду від 01 листопада 2021 року та Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15 грудня 2021 року у справі № 916/1015/21 за позовом ТОВ «ФК «Фінанс тім» (правонаступник АТ «Альпарі банк») до ОСОБА_1 , третя особа - АТ «Місто банк» в особі уповноваженої особи Фонду, відмовлено в задоволенні позову про стягнення з поручителя ОСОБА_1 5 706 180,19 грн, оскільки 08 липня 2021 року АТ «Місто банк» належним чином виконало свої зобов`язання перед заставним кредитором АТ «Альпарі банк» за договором міжбанківського кредиту в повному обсязі у розмірі 50 106 557,38 грн. Відповідно зобов`язання за кредитним договором, який був забезпечений додатково порукою та іпотекою, є припиненими.

Наведені обставини Велика Палата Верховного Суду не врахувала і ухвалила рішення яке, на нашу думку, є необґрунтованим і несправедливим.

Зокрема, Велика Палата Верховного Суду, обґрунтовуючи свої висновки про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання договору відступлення права вимоги недійсним та застосування наслідків недійсності правочину, зазначила, що «сама лише недійсність вимоги не зумовлює недійсності відповідного договору між первісним кредитором та новим кредитором. Недійсність вимоги зумовлює відповідальність первісного кредитора перед новим кредитором. У таких випадках передання недійсної вимоги за правовою природою є невиконанням чи неналежним виконанням договору, за яким було відчужено недійсну вимогу» (пункт 92).

Вважаємо, що подібні твердження касаційної інстанції не достатньо чітко тлумачать положення норм права. Крім того, на нашу думку, необхідно зазначити, відповідно до частини першої статті 15 і частини першої статті 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Наявність інтересу означає, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності / відсутності цивільних прав в інших осіб. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.

Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересу є визнання правочину недійсним (пункт 2 частини другої статті 16 ЦК України).

Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (стаття 215 ЦК України).

Отже, згідно з вимогами статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання оспорюваного правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці.

Такі висновки висловлені у постановах Верховного Суду України від 25 грудня 2013 року у справі № 6-78цс13, від 11 травня 2016 року у справі № 6-806цс16, а також у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19 лютого 2021 року у справі № 904/2979/20, від 28 листопада 2019 року у справі № 910/8357/18, від 01 грудня 2022 року у справі № 910/7305/20.

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку вимагає визнати правочин недійсним (частина третя стаття 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав (див. постанови Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі № 6-605цс16, Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 02 лютого 2021 року у справах № 904/6248/19 та № 904/5976/19, від 19 лютого 2021 року у справі № 904/2979/20).

Для належного захисту інтересу від юридичної невизначеності у певних правовідносинах особа може на підставі пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України заявити вимогу про визнання відсутності як права вимоги в іншої особи, що вважає себе кредитором, так і свого кореспондуючого обов`язку, зокрема, у таких випадках: 1) кредитор у таких правовідносинах без звернення до суду з відповідним позовом може звернути стягнення на майно особи, яку він вважає боржником, інших осіб або інакше одержати виконання поза волею цієї особи-боржника в позасудовому порядку; 2) особа не вважає себе боржником у відповідних правовідносинах і не може захистити її право у межах судового розгляду, зокрема, про стягнення з неї коштів на виконання зобов`язання, оскільки такий судовий розгляд кредитор не ініціював (наприклад, кредитор надсилає претензії, виставляє рахунки на оплату тощо особі, яку він вважає боржником).

У разі якщо кредитор уже ініціював судовий процес, спрямований на захист порушеного, на його думку, права, або такий спір суд уже вирішив, звернення боржника з позовом про визнання відсутності права вимоги у кредитора або кореспондуючого обов`язку боржника не є належним способом захисту (пункт 65 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц).

Відповідно до абзацу першого частини третьої статті 52 Закону № 4452-VI майно банку, що є предметом застави, включається до складу ліквідаційної маси, але використовується виключно для позачергового задоволення вимог заставодержателя. Заставодержатель має право звернути стягнення на заставлене майно у порядку, установленому законодавством або договором застави, та отримати задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна за ціною, визначеною суб`єктом оціночної діяльності, який визначений Фондом.

У разі продажу Фондом заставленого майна (активів) кошти, отримані від реалізації такого майна (активів), спрямовуються на погашення вимог заставодержателя у розмірі не більше основної суми заборгованості за забезпеченим таким майном (активами) зобов`язанням разом з нарахованими процентами після відшкодування Фонду витрат на утримання та продаж такого майна. Решта коштів включається до ліквідаційної маси банку (абзац другий частини третьої статті 52 указаного Закону).

Згідно з пунктом 6.6 розділу V Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 05 липня 2012 року № 2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14 вересня 2012 року за № 1581/21893 (далі - Положення № 2) уповноважена особа Фонду на ліквідацію банку здійснює задоволення вимог кредиторів кожної черги за погодженням з виконавчою дирекцією Фонду.

Розрахунок витрат Фонду на утримання та продаж майна здійснюється відповідно до вимог Положення № 138 (діючого і в редакції на час виникнення спірних правовідносин).

Після проведення торгів з реалізації заставної нерухомості, на виконання вимог Положення № 2 уповноваженою особою Фонду на ліквідацію АТ «Місто банк» було розраховано, а Фондом погоджено та затверджено суму витрат на утримання нерухомості, розмір якої склав 5 706 180,19 грн.

08 липня 2021 року між АТ «Місто банк» та переможцем торгів - АТ «Банк Січ» укладено договір купівлі-продажу нерухомості. У цей же день відповідно та на виконання прийнятого Фондом рішення від 26 травня 2021 року № 509 за рахунок виручених від реалізації заставної нерухомості коштів було проведено повне задоволення кредиторських вимог АТ «Альпарі банк» у розмірі 50 106 557,38 грн. Для цього з накопичувального рахунку АТ «Місто банк» на поточний рахунок АТ «Альпарі банк» було перераховано кошти в сумі 44 400 377,19 грн без ПДВ.

Розмір витрат на утримання та продаж заставленого нерухомого майна за адресою: м. Київ, пров. Несторівський, 6-А становить 5 706 180,19 грн.

Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Оскільки в порядку, визначеному статтею 52 Закону № 4452-VI, АТ «Місто банк» в особі уповноваженої особи Фонду на ліквідацію АТ «Місто банк» належним чином виконало свої зобов`язання перед заставним кредитором АТ «Альпарі банк» за договором міжбанківського кредиту в повній сумі 50 106 557,38 грн, відповідно зобов`язання за договором міжбанківського кредиту, який був забезпечений додатково порукою та іпотекою, є припиненими. З огляду на припинення основного зобов`язання припинилися і похідні від нього зобов`язання за договором поруки та договором іпотеки.

Вказані обставини встановлені у справі № 916/1015/21 рішенням Господарського суду Одеської області від 31 серпня 2021, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного суду від 01 листопада 2021 року та постановою Верховного Суду від 15 грудня 2021 року.

Відповідно до частини четвертої статті 75 ГПК України обставини, установлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої установлено ці обставини, якщо інше не установлено законом.

Усі учасники справи № 910/19199/21, яка переглядається, були залучені до розгляду справи № 916/1015/21 (зокрема, ТОВ «ФК «Фінанс тім» та АТ «Альпарі банк») і указаних обставин не оспорювали.

Крім того, у своїй постанові (пункт 109), посилаючись на «obiter dictum, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що помилковим є врахування як преюдиційних обставин під час розгляду справи № 910/19199/21 правових оцінок судів, які вони надали певним фактам у справі № 916/1015/21. Такі правові оцінки, зокрема щодо припинення зобов`язання за кредитним договором, не є обов`язковими для суду у справі № 910/19199/21. За змістом частини першої статті 509, частини першої статті 598, статті 599 ЦК України, частини другої та абзаців першого - третього частини третьої статті 52 Закону № 4452-VI (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) із виручки за продане заставлене майно відшкодовуються Фонду витрати на утримання та продаж такого майна; після цього залишок коштів у повному обсязі акцептованих вимог, що забезпечені заставою нерухомого майна (в цьому випадку на суму 50 106 557,38 грн), спрямовується на погашення вимог заставодержателя, але у розмірі не більше основної суми заборгованості за забезпеченим таким майном зобов`язанням разом з нарахованими процентами; решта коштів включається до ліквідаційної маси банку.

На нашу думку, наведене Великою Палатою Верховного Суду тлумачення норм права у даному випадку є спірним, а згадка поняття «obiter dictum» є недоречною оскільки не враховує існування цілого ряду проблем доктрини прецеденту та виокремлення і розмежування ratio decidendi і obiter dictum. Навіть якщо припустити необов`язковість правової позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, що викладена у постанові від 01 грудня 2022 року у справі № 910/7305/20, вжитий у постанові Великої Палати термін obiter dictum свідчить про непевність самого суду у правильності свого рішення, адже вказує на те, що у названій справі Касаційний господарський суд хоча і не претендує на безпосереднє вирішення спірного питання між сторонами, але пояснює та ілюструє головний принцип вирішення спору. Отже, він не міг бути відхилений Великою Палатою без належного мотивування та обґрунтування нормами національного права, а не окремих понять англійського загального права.

Так, наприклад, у частині першій статті 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Сторонами в зобов`язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України).

Законодавство також передбачає порядок та підстави заміни сторони (боржника чи кредитора) в зобов`язанні.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає зі змісту або характеру цих прав (частина друга статті 656 ЦК України).

Відповідно до частини третьої статті 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

З наведених норм вбачається, що права вимоги (майнові права) можуть бути відступлені (продані) лише за існуючим зобов`язанням; первісний кредитор може відступити (продати) тільки ті права вимоги (майнові права), які дійсно існують та йому належать; відступлення (продаж) прав вимоги (майнових прав) здійснюється виключно в межах того обсягу прав, який має в такому зобов`язанні кредитор. У разі підтвердження обставини, що на момент укладення договору про відступлення права вимоги зобов`язання за кредитним договором та забезпечувальними договорами були припинені шляхом їх повного виконання, відступлення (продаж) банком неіснуючого права вимоги та майнового права суперечить статті 514 ЦК України та є підставою для визнання договору про відступлення права вимоги недійсним.

На нашу думку, Велика Палата Верховного Суду мала дотримуватися саме такої позиції, оскільки інший підхід може призвести до несправедливості, неефективності правових механізмів захисту добросовісної поведінки і розбалансування господарських правовідносин.

Відповідно до статті 519 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги.

Виходячи зі змісту наведеної норми та за загальним правилом первісний кредитор відповідає перед новим кредитором за те, що вимога, яку він передає, є дійсною. За умови, що відступлена вимога не є дійсною, то тягар негативних наслідків повинен покладатися на первісного кредитора - якщо в результаті цього в нового кредитора виникли збитки, то їх має відшкодувати йому первісний кредитор.

У справі встановлено і відповідачем не спростовано, що на момент укладення договору про відступлення права вимоги від 09 липня 2021 року № В-0907/21 між АТ «Альпарі банк» та ТОВ «ФК «Фінанс тім» зобов`язання АТ «Місто банк» за договором міжбанківського кредиту від 15 листопада 2019 року № 41/980 були виконані.

Відповідно до положень частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог є підставою для визнання правочину недійсним.

Велика Палата Верховного Суду не погодилася з висновками судів попередніх інстанцій не зважаючи на те, що АТ «Альпарі банк» відступило ТОВ «ФК «Фінанс тім» вимогу, яка припинила своє існування.

Відповідно до частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Отже, за загальним правилом, наслідком недійсності правочину є повернення сторін недійсного правочину до попереднього стану (двостороння реституція). Такий наслідок недійсності правочину зумовлює дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства загалом, які у цьому випадку полягають у недопущенні можливості порушення імперативних приписів актів цивільного законодавства, та інтересами учасників недійсного правочину, зміст яких - у збереженні кожним з них того, що було ним передано на виконання такого правочину.

Незважаючи на обставини справи та положення вищенаведених нормативних актів, Велика Палата Верховного Суду не тільки скасувала законні і справедливі рішення судів першої й апеляційної інстанцій, відмовивши у поновленні прав позивача, але й при цьому також присудила до стягнення з нього 307 519,45 грн судового збору, поклавши додатковий тягар на сторону яка добросовісно намагалася захистити свої права та інтереси.

На нашу думку, при ухваленні рішення у даній справі Великою Палатою було проігноровано один із основних принципів господарського судочинства - принцип верховенства права.

Судді: О. С. Ткачук

М. І. Гриців

І. В. Желєзний

О. Б. Прокопенко