Постанова

від 12.09.2023 по справі 175/560/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/8154/23 Справа № 175/560/19 Суддя у 1-й інстанції - Журавель Т.С. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 вересня 2023 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі:

судді-доповідача: Никифоряка Л.П.,

суддів: Новікової Г.В., Гапонова А.В.,

за участі секретаря судового засідання Драгомерецької А.О.

розглянувши відкрито в залі судових засідань Дніпровського апеляційного суду в м. Дніпро справу що виникла з цивільних правовідносин за позовом Садівничого товариства «Славутич» прокуратури Дніпропетровської області до ОСОБА_1 та Любимівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області про визнання недійсним державного акту про право власності на землю, в якій подана апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 04 липня 2023року, повне рішення складено 14 липня 2023року, головуючий у суді першої інстанції Журавель Т.С.,

В С Т А Н О В И В:

08 лютого 2019року Садівниче товариство«Славутич» прокуратуриДніпропетровської області-Товариство подало позов до ОСОБА_1 вякому виклаловимоги провизнання недійснимДержавного актупро право власності на землю серії ІІ-ДП № 081473 від 25 липня 1996року -Державний акт ІІ-ДП № 081473, виданого Любимівською сільською радою Дніпропетровського району Дніпропетровської області.

Існування таких вимог Товариство пов`язувало із тим, що станом на 29 березня 1988року прокуратурі Дніпропетровської області було виділено 5,0га та Дніпровському апеляційному суду 0,8га для створення садівничого Товариства, які були поділені на 83 земельні ділянки,- що відповідало кількості членів Товариства,- площею 0,06га кожна, які шляхом жеребкування були виділені всім членам Товариства. ОСОБА_1 отримав земельну ділянку № НОМЕР_1 . Також частину землі площею 0,0590га розташовану в межах Товариства Земельна ділянка залишено в загальному користуванні, зокрема для розміщення на ній будівлі правління, майданчика для встановлення бочок з питною водою, майданчика для встановлення контейнерів для сміття, туалету для загального користування, майданчику для стоянки автотранспорту та щодо цієї землі не приймались жодні рішення про її виділення членам садівничого Товариства.

Позивач стверджував, що отримання ОСОБА_1 . Державного акту ІІ-ДП № 081473 на спірну Земельну ділянку стало можливим через зловживання своїми правами з боку відповідача, який займав посаду голови Товариства.

У відзиві на позовну заяву відповідач заперечував проти вимог Товариства, заявляв що обставини якими позивач обґрунтовував свої вимоги з приводу наявності в Товариства землі та будівлі загального користування, котре збудоване на замовлення саме позивача, не підтверджені і такі обставини не спростовують правомірності набуття відповідачем права власності на спірну Земельну ділянку на підставі Державного актуІІ-ДП№ 081473 і законності отримання такого документу у відповідності до законодавства, яке діяло на час виникнення спірних правовідносин і з дотриманням процедур, які на той час існували.

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 04 липня 2023року позов задоволено. Суд першої інстанції виходив з того, що відповідач в судовому засіданні не підтвердив існування правових підстав для отримання у власність Земельної ділянки.

Згідно висновків суду відсутнє рішення ХV сесії ХХІ скликання Любимівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області на підставі якого ОСОБА_1 передавалась у приватну власність Земельна ділянка, а сам по собі Державний актІІ-ДП№ 081473 не є підставою для виникнення права власності, та його видачу здійснено всупереч встановленого законом порядку.

На думку суду, мало місце самовільне зайняття Земельної ділянки відповідачем ОСОБА_1 ,- оскільки на час вирішення питання про поділ земельних ділянок між членами Товариства було прийняте рішення про 83 таких ділянки, що дорівнювало кількості членів Товариства,- що порушує права Товариства та всіх його членів.

Також суд погодився із доводами позивача з приводу того, що нерухоме майно що мається на спірній Земельній ділянці зводилось за кошти Товариства і на його замовлення, та в цих відносинах відповідач ОСОБА_1 діяв як голова Товариства, а не у власних інтересах як фізична особа член Товариства.

Також суд першої інстанції вважав що поновлення порушеного права Товариства можливе у спосіб обраний позивачем.

З рішенням суду не погодився відповідач ОСОБА_1 , який в апеляційній скарзі висловив вимогу про скасування рішення та відмову в позові.

Доводи апеляційної скарги зводились до того, що безпідставно судом першої інстанції не з`ясовано і не взято до уваги того, що до власника Земельної ділянки протягом тривалого часу не виникало жодних запитань.

В обґрунтування скарги заявник посилався на те, що поза увагою суду залишилась та обставина, що Земельна ділянка передана відповідачу у приватну власність на підставі виписки із рішення Любимівської сільської ради, яка відноситься до нормативно-правового акту індивідуального характеру, та Державний акт ІІ-ДП № 081473 лише посвідчує таке право.

Про правові підстави для реєстрації права власності на спірну Земельну ділянку за відповідачем, згідно доводів апеляції, свідчить те, що саме відповідач був дійсним замовником нерухомості зведеної на Земельній ділянці, який закінчив будівельні роботи, та помилкові висновки суду який не дав оцінки наданим відповідачем письмовим доказам за якими ОСОБА_1 особисто вносив гроші за будівництво до каси будівельної організації.

Незаконність та необґрунтованість рішення суду на думку заявника полягало також в тому, що фактично у Товариства відсутні жодні правовстановлюючі документи на спірну Земельну ділянку та підтверджене самовільне зайняття Товариством цієї земельної ділянки.

Інша вимога апеляційної скарги заявником зводилась до того, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права, оскільки не розглянув заяви про застосування строків позовної давності та не оприлюднив результати розгляду наведених відповідачем у відзиві на позовну заяву заперечень.

Також заявник висловлював сумніви щодо доказового значення наданих позивачем письмових доказів і їх відповідності вимогам щодо належності і допустимості.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечував проти доводів апеляційної скарги, заявляв що обставини якими ОСОБА_1 обґрунтовував свої апеляційні вимоги не підтверджені в ході судового розгляду та відсутні правові підстави для скасування рішення суду.

Суд апеляційної інстанції заслухавши суддю-доповідача щодо змісту рішення, яке оскаржено, доводів апеляційної скарги та меж, в яких повинна здійснюватися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази, вислухавши пояснення ОСОБА_1 , за відсутності відповідачів, явка яких є необов`язковою, від яких надійшли клопотання про розгляд справи без них, дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

В ході судового розгляду встановлено такі обставини, які підтверджені належними та допустимими доказами.

26 лютого 1988року Рішенням виконавчого комітету Дніпропетровської районної ради рішенням № 49 відведені земельні ділянки організаціям і підприємствам міста Дніпропетровська під розміщення колективних садів загальною площею 140,5га, з яких 5,0га прокуратурі Дніпропетровської області /том І а.с.22-26/; Державний акт про право користування землею Б № 020957, що виділена прокуратурі Дніпропетровської області площею 5,00га від 29 березня 1988року /том І а.с.27/.

12 січня 1988року спільним рішенням адміністрації та профспілкового комітету прокуратури Дніпропетровської області прийняте рішення про організацію садового товариства прокуратури області /том І а.с.150/.

Протоколом № 1 загальних зборів членів садового товариства від 12 січня 1988року затверджений список членів садового товариства в кількості 100осіб /том І а.с.151/.

05 лютого 1998 року загальними зборами членів садового товариства «Славутич» затверджено статут садового товариства «Славутич» прокуратури Дніпропетровської області, пунктом першим якого проголошувалось, що працівники прокуратури області добровільно об`єдналися в садове товариство «Славутич» для організації колективного саду на земельній ділянці, відведеній у безстрокове і безоплатне користування рішенням виконкому Дніпропетровської районної Ради народних депутатів № 49 від 26 лютого 1988 року, загальною площею 5,0 га, за адресою: с. Любимівка Дніпропетровського району, з кількістю ділянок 83, розміром по 600м2.

Рішенням ХV сесії Любимівської сільської Ради народних депутатів Дніпропетровського району від 17 грудня 1993 року земельні ділянки садоводів передано їм безплатно в приватну власність в постійне користування (пункт другий Статуту).

За змістом пункту 18 Статуту, членами Товариства були особи, яких прийнято в 1988році в члени Товариства і які одержали земельні ділянки, а також особи що придбали земельні ділянки в результаті купівлі, одержання спадщини або дарування при наявності відповідних нотаріально посвідчених документів /том І а.с.22-26/.

В Списку членів садового товариства «Славутич», серед 83 членів Товариства прізвище позивача « ОСОБА_1 » міститься під номером АДРЕСА_1 , також навпроти його прізвища зазначено номер земельної ділянки 36 /том І а.с.49-56, 57-59/.

У виписці із Рішення Любимівської сільської ради ХV сесії ХХІ скликання від 17 грудня 1993року йдеться про безоплатну передачу в приватну власність на постійне користування ОСОБА_1 земельної ділянки дачного будівництва і садівництва, як члену садівничого товариства «Славутич» в кількості 0,06га /том І а.с.66/.

Відповідно до Книги реєстрації державних актів на право власності на землю право власності на земельну ділянку на території Любимівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області в садовому товаристві «Славутич» для ведення садівництва, площею 0,0670га на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серія 4 ДП ДН № 008414, реєстраційний номер 7300 від 25 липня 1996року, згідно рішення XV сесії ХХІ скликання Любимівської сільської ради народних депутатів від 17 грудня 1993року зареєстроване не за ОСОБА_1 , а за ОСОБА_2 /томІ а.с.74/.

Водночас матеріали справи містять Державний акт на право приватної власності на землю ІІ-ДП № 081473, про видачу ОСОБА_1 , на підставі рішення XV сесії ХХІ скликання Любимівської сільської ради народних депутатів від 17 грудня 1993року, для садівництва, у приватну власність земельну ділянку 0,0590га в межах згідно з планом, розташовану на території садівничого товариства «Славутич». Акт містить відмітку про те, що він зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 7311 /том І а.с.64-65/; та Акт про встановлення меж земельної ділянки, що передається у приватну власність від 25 грудня 1995 року, за змістом якого, на виконання рішення XV сесії ХХІ скликання Любимівської сільської ради народних депутатів від 17 грудня 1993року, інженеромземлевпорядником ОСОБА_3 , в присутності спеціалістаземлевпорядника відділу по земельних ресурсах Дніпропетровського району ОСОБА_4 , представника Любимівської сільської ради народних депутатів Анедченко В.Т., землекористувача ОСОБА_1 та суміжного користувача ОСОБА_5 встановлено в натурі межі земельної ділянки, що відводиться у приватну власність ОСОБА_1 на території Любимівської сільської ради, садове товариство «Славутич» прокуратури Дніпропетровської області, ділянка № 84 для садівництва /том І а.с.135/.

Любимівська сільська рада Дніпровського району Дніпропетровської області листом від 24 липня 2017року за № 448 повідомила, що всі рішення сесій та виконкомів з додатками до 01 січня 2016року передані до архівного відділу Дніпровського району /том І а.с.73/.

16 червня 2017року в листі архівного відділу Дніпровської районної державної адміністрації №11-209-2017, за підписом начальника відділу Плоскої О.Ф. повідомлено, що згідно протоколу XV сесії ХХІ скликання Любимівської сільської ради народних депутатів від 17 грудня 1993року рішення про передачу земельних ділянок у приватну власність членам садового товариства «Славутич» немає і на вищеозначеній сесії в порядку денному таке питання не розглядалося; також в архівному відділу немає інших документів на підставі яких був виданий державний акт на право приватної власності на землю /том І а.с.68/; наведене узгоджується із змістом самого рішення XV сесії ХХІ скликання Любимівської сільської ради народних депутатів від 17 грудня 1993року та протоколом до нього /том ІІ а.с.90-93/.

31 липня 2017року архівним відділом Дніпровської районної державної адміністрації № М-260-2017, за підписом начальника відділу Плоскої О.Ф. повторно надано інформацію з приводу того, що згідно протоколу XV сесії ХХІ скликання Любимівської сільської ради народних депутатів від 17 грудня 1993року рішення про передачу земельних ділянок у приватну власність членам садового товариства «Славутич» прокуратури Дніпропетровської області немає і на вищеозначеній сесії в порядку денному таке питання не розглядалося. Також повідомлялось, що до архівного відділу не передавались на зберігання Державні акти на право приватної власності на землю, Акт встановлення меж земельної ділянки, що передається у приватну власність, План земельної ділянки, що передається у приватну власність, рішення садового товариства «Славутич». Та архівним відділом додатково переглянуті протоколи сесій та засідань виконкому Любимівської сільської ради за період з 1993року по 1996рік включено, та рішення щодо передачі безоплатно в приватну власність земельних ділянок для дачного будівництва і садівництва членам садового товариства «Славутич» прокуратури Дніпропетровської області немає /том І а.с.70/.

22 квітня 2019року Управлінням з контролю за використанням та охороною земель Головного Управління Держгеокадастру у Дніпропетровський області складено Акт № 250-ВК/365/КН/01/01-19 за змістом якого виїздом на місце було здійснено огляд та фотофіксацію земельної ділянки площею 0,0590га на території Любимівської сільської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області, яка самовільно зайнята садовим товариством та на якій знаходилась будівельна споруда, для забезпечення діяльності Товариства, розміщення охорони /том І а.с.155/.

На спірній Земельній ділянці згідно Договору від 26 грудня 1990року, замовник громадянин ОСОБА_1 замовив упідрядника будівельноїорганізації Дніпровськогобудівельно-монтажногоуправління №1 роботи по будівництву службового будинку в с. Любимівка /том І а.с.35-38/; згідно двох Актів приймання виконаних робіт за квітень 1992року виконані та здані роботи щодо об`єкту, найменування якого «будинок правління садівництва « ІНФОРМАЦІЯ_1 » /том І а.с.39,40/; згідно технічної документації будівництво першого поверху будинку розпочате в 1990році, припинене у 1992році, об`єкт незавершений будівництвом /том ІІІ а.с.21-24/.

Питання щодо усунення перешкод власнику були предметом перевірки Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області в рішенні якого від 21 січня 2019року відмовлено в позові ОСОБА_1 до Товариства про усунення перешкод в користуванні Земельною ділянкою через недоведеність обставин з приводу самовільного захвату Товариством чи його працівником Земельної ділянки та садового будинку /том І а.с.12-13, 99/; постановою Дніпровського апеляційного суду від 05 червня 2019року рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 21 січня 2019 року залишено без змін, зокрема з огляду на те, що Державний акт про право приватної власності на землю, яким позивач обґрунтовував свої вимоги не містить номера земельної ділянки, ні кадастрового номера земельної ділянки, та в ньому є посилання як на підставу для видачі на рішення сільської ради, яке на відповідній сесії сільської ради не розглядалось /том І а.с.100-101/; також без змін рішення та постанова апеляційного суду залишені судом касаційної інстанції в постанові Верховного суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 травня 2021 року, який погодився із висновками судів попередніх інстанції з приводу того, що ОСОБА_1 не надав доказів належності йому на праві власності спірної Земельної ділянки, якої в садовому товаристві не існує, а також належних та достатніх доказів на підтвердження здійснення ним будівництва будинку, розташованого на вказаній Земельній ділянці.

Правові підстави для задоволення позовних вимог суд вбачав у тім, що непідтверджені правові підстави для набуття відповідачем спірної Земельної ділянки у власність чи довгострокове користування, також недостатнім для набуття права власності на нерухоме майно є сам факт наявності Державного акту в якому відсутній кадастровий номер земельної ділянки та інші дані, які давали б можливість ідентифікувати земельну ділянку, чи факт реєстрації такого права.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції визнає, що суд першої інстанції всесторонньо і повно з`ясував обставини у справі та дотримався норм матеріального права.

У даній справі сторони не заперечували обставин того, що позивачу передавалась у постійне користування земельна ділянка площею 5,00га, яка знаходиться на території Любимівської сільської ради, в межах якої розташовується спірна Земельна ділянка. Позовні вимоги Товариства про припинення права власності на спірне майно з боку відповідача ОСОБА_1 ставились під сумнів останнім з огляду на те, що як він стверджував він дотримався процедури і виконав вимоги чинного законодавства і не несе відповідальності за втрату документів чи відсутність таких документів щодо підстав для виникнення в нього права власності.

Статтею 328 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

За змістом наведеної норми особа стає власником за наявності певних умов та юридичних фактів, установлення яких є важливим для з`ясування того, чи виникло в особи право власності.

За конкретних обставин цієї справи вбачається, що відповідач ОСОБА_1 на час розподілу земельних ділянок Товариством отримав земельну ділянку під номером АДРЕСА_2 , яка передана йому у користування, та право власності на яку, що не заперечувалось сторонами, згідно Державного акту про право власності серія 4 ДП ДН № 008414, реєстраційний номер 7300 від 25 липня 1996року зареєстроване за сином відповідача ОСОБА_2 .

Щодо спірної Земельної ділянки під номером 84 то така ділянка на час розподілу була відсутня та в правоустановчих документах Товариства не йшлося проїї виділенняжодному членуТовариства -та в жодному з наданих доказів мова не йшла про передачу відповідачу ОСОБА_1 права власності на неї.

Жоден із наведених письмових доказів по своїй суті не є таким, що підтверджує підстави для виникнення права власності на землю, яке в розумінні частини другої статті 373 ЦК України набувається і здійснюється відповідно до закону.

За змістом статті 375 ЦК України тільки власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди і тільки він набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно /частини 2 та 3/.

Виникнення права власності у відповідача ОСОБА_1 , згідно доводів апеляційної скарги, останній пов`язував із тим, що він протягом тривалого часу користувався землею на якій знаходився об`єкт нерухомого майна, який було збудовано на його замовлення та за його кошти, що також підтверджує те, що він на законних підставах володів і користувався спірною Земельною ділянкою.

Зі свого боку, відповідач у фактичному володінні якого знаходилось нерухоме майно, адміністративне приміщення розміщене на спірній Земельній ділянці, право власності на яку він зареєстрував вважав, що він має обґрунтовані та законні сподівання на реалізацію свого права і отримання новозбудованого майна у власність.

За змістом частини першої та другої статті 331 ЦК України право власностіна новуріч, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановленодоговоромабо законом. Право власності на новостворененерухоме майно(житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершеннябудівництва(створення майна). Якщодоговоромабо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягаєдержавній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Частина третя статті 375 ЦК України визначає, що право власника земельної ділянки на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної за її цільовим призначенням.

За конкретних обставин цієї справи, письмовими доказами не підтверджено, що ОСОБА_1 реалізував майнове право забудовника з додержання архітектурних та будівельних норм і правил, що по своїй суті також не становить правових підстав для набуття права власності на Земельну ділянку.

Частина перша статті 376 ЦК України проголошує, що житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушенням будівельних норм.

Суд першої інстанції відреагував на аргументи відповідача стосовно достовірності та доказового значення відповідного договору на виконання будівельних робіт та акту прийняття виконаних робіт і обґрунтовано вважав що зазначені документальні докази не є правовстановлюючими документами щодо права власності на землю чи нерухоме майно яке на ній знаходиться і по своїй суті не змінюють документів про відведення земельної ділянки під будівництво і не є достатнім свідченням правомірності набуття ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку.

Також часткове здійснення відповідачем повноважень власника щодо фактичного володіння адміністративним приміщенням, що знаходиться на спірній Земельній ділянці не охоплюються поняттям право власності і не вказують на набуття такого права з його боку.

Так само не були вирішальними для результатів розгляду даної справи обставини про які зазначав відповідач щодо оплати за виконанні будівельні роботи, які можна вважати складовими процедури оформлення права власності чи діяльності Товариства.

Суд апеляційної інстанції виходить з того, що суд сприяв всебічному і повному з`ясуванню обставин справи, роз`яснював відповідачу його права та обов`язки щодо надання доказів і сприяв здійсненню його прав, однак відповідач жодних інших доказів в підтвердження своїх заперечень не надав.

Статтею 81 ЦПК Українипередбачено, що доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір та доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Так само рішення суду не може обґрунтовуватись лише самими правовими підставами або аргументами на які робиться посилання в позові без встановлення відповідних фактів.

Таким чином, відповідач не підтвердив факту правомірного отримання і володіння спірною Земельною ділянкою, чи правомірності спорудження нерухомого майна на ній із дотриманням всіх вимог, також не підтвердив правових підстав факту отримання землі чи нерухомого майна на ній.

З мотивів правового захисту прав позивача суд апеляційної інстанції вважає що останній має практичну доступну можливість реалізувати свої права в інший спосіб, шляхом визнання за ним права забудовника з подальшим захистом його прав.

Також не спростовують фактичних обставин справи, встановлених судом і не дають підстав для іншого висновку доводи заявника апеляційної скарги щодо закінчення строків давності та неможливості захисту прав позивача з цих причин.

Наведені обставини були предметом перевірки суду першої інстанції та ні наявність договору на виконання будівельних робіт, ні закінчення виконання таких робіт, не вказували на виникнення права власності чи реєстрації такого права, з огляду на що, ніщо не вказує на те, що позивач був обізнаний про порушення свого права чи повинен був знати про таке порушення раніше ніж він отримав вимогу відповідача про усунення порушень прав відповідача ОСОБА_1 , як власника Земельної ділянки, яка до цього перебувала в загальному користуванні всіх членів садового Товариства.

Разом з тим, заявником апеляційної скарги не підтверджено жодних порушень норм процесуального права, через які він не зміг повною мірою реалізувати свої процесуальні права чи які би призвели до ухвалення незаконного рішення, оскільки судом першої інстанції створені умови для того, щоб відповідач надав пояснення та докази щодо обставин, на які він посилався як на підставу своїх заперечень. Відповідач беззаперечно мав можливість ознайомитися із змістом позовної заяви і матеріалами справи, та саме відповідач несе ризик настання наслідків, пов`язаних із не вчиненням ним процесуальних дій.

Доводи апеляційної скарги не спростовують фактичних обставин справи, встановлених судом і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Саме з такого розуміння вищезазначених обставин виходить суд апеляційної інстанції, та вважає що суд першої інстанції дотримався вимог про законність і обґрунтованість рішення суду що дає підстави суду апеляційної інстанції відповідно до статті 375 ЦПК України для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 04 липня 2023року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня прийняття та касаційна скарга може бути подана протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 12 вересня 2023року.

Судді: