Постанова

від 30.10.2024 по справі 175/560/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 175/560/19

провадження № 61-15393св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - Садівниче товариство «Славутич» прокуратури Дніпропетровської області,

відповідачі: ОСОБА_1 , Любимівська сільська рада Дніпровського району Дніпропетровської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від

04 липня 2023 року у складі судді Журавель Т. С. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 вересня 2023 року у складі колегії суддів: Никифоряка Л. П., Новікової Г. В., Гапонова А. В.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2019 року Садівниче товариство «Славутич» прокуратури Дніпропетровської області (далі - СТ «Славутич») звернулось до суду

з позовом до ОСОБА_1 , Любимівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області про визнання недійсним державного акта про право власності на землю.

Позов мотивовано тим, що станом на 29 березня 1988 року прокуратурі Дніпропетровської області було виділено 5,0 га та Дніпровському апеляційному суду 0,8 га для створення садівничого товариства, які були поділені на 83 земельні ділянки, що відповідало кількості членів товариства, площею 0,06 га кожна, які шляхом жеребкування були виділені всім членам товариства. ОСОБА_1 отримав земельну ділянку НОМЕР_2. Також частину землі, площею 0,0590 га, розташовану в межах товариства, залишено

в загальному користуванні, зокрема, для розміщення на ній будівлі правління, майданчика для встановлення бочок з питною водою, майданчика для встановлення контейнерів для сміття, туалету для загального користування, майданчика для стоянки автотранспорту та щодо цієї землі не приймались жодні рішення про її виділення членам садівничого товариства.

Позивач стверджував, що отримання ОСОБА_1 державного акта серії ІІ-ДП, № 081473, на спірну земельну ділянку стало можливим через зловживання своїми правами відповідачем, який обіймав посаду голови товариства.

СТ «Славутич» просило визнати недійсним державний акт про право власності на землю серії ІІ-ДП № 081473 від 25 липня 1996 року, виданого Любимівською сільською радою Дніпропетровського району Дніпропетровської області.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 04 липня 2023 року позовні вимоги задоволено.

Визнано недійсним державний акт на право приватної власності на землю серії ІІ-ДП, № 081473, виданий Любимівською сільською радою народних депутатів 25 липня 1996 року, на підставі рішення XV сесії ХХІ скликання Любимівської сільської ради народних депутатів від 17 грудня

1993 року, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 7311, згідно з яким ОСОБА_1 передано у приватну власність земельну ділянку, площею 0,0590 га, в межах згідно з планом. Земельна ділянка розташована на території СТ «Славутич».

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду мотивовано відсутністю рішення ХV сесії ХХІ скликання Любимівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області, на підставі якого ОСОБА_1 передано у приватну власність земельну ділянку, а сам по собі державний акт серії ІІ-ДП, № 081473, не

є підставою для виникнення права власності та його видачу здійснено всупереч встановленому законом порядку.

На думку суду, мало місце самовільне зайняття земельної ділянки ОСОБА_1 , оскільки на час вирішення питання про поділ земельних ділянок між членами товариства було ухвалено рішення про 83 таких ділянки, що дорівнювало кількості членів товариства, що порушує права товариства та всіх його членів.

Також суд погодився із доводами позивача з приводу того, що нерухоме майно, що розташоване на спірній земельній ділянці, зводилось за кошти товариства і на його замовлення та в цих відносинах ОСОБА_1 діяв як голова товариства, а не у власних інтересах як фізична особа - член товариства.

Суд першої інстанції вважав що поновлення порушеного права товариства можливе у спосіб, обраний позивачем.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 12 вересня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від

04 липня 2023 року залишено без змін.

Залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, апеляційний суд погодився

з висновком суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

25 жовтня 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій з урахуванням уточненої редакції просить скасувати рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 04 липня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 вересня

2023 року і закрити провадження у справі.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що жодних рішень щодо передання або набуття у власність будь-яких земельних ділянок на користь СТ «Славутич» не приймалось. Правовстановлюючих документів на спірну земельну ділянку позивач не має. У позивача немає права на звернення до суду за захистом ненабутого матеріального права з вимогою про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку. Вказує, що у період формування земельних ділянок, розподілу 5,00 га на 83 ділянки та передання 45 працівникам прокуратури у користування, юридичної особи СТ «Славутич» не існувало. Приймаючи позовну заяву до розгляду, суд не звернув уваги на те, що питання землеустрою території товариства, визначення категорії цільового призначення земельної ділянки не належать до компетенції суду,

а відносяться до повноважень райдержадміністрації, Любимівської сільської ради. Суди не з?ясували правосуб?єктність сторін, не встановили факту належності чи відсутності у позивача правовстановлюючих документів на землю. Позивачем у цій справі є підставна юридична особа.

Доводи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 18 січня 2024 року ОСОБА_1 поновлено строк на касаційне оскарження рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 04 липня 2023 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 12 вересня 2023 року. Відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали

з Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області.

Зупинено дію рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 04 липня 2023 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 12 вересня 2023 року до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.

29 березня 2024 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 16 вересня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволеннюз таких підстав.

Фактичні обставини справи

12 січня 1988 року спільним рішенням адміністрації та профспілкового комітету прокуратури Дніпропетровської області ухвалено рішення про організацію садового товариства прокуратури області.

Протоколом № 1 загальних зборів членів садового товариства від 12 січня 1988 року затверджено список членів садового товариства в кількості

100 осіб.

26 лютого 1988 року рішенням виконавчого комітету Дніпропетровської районної ради № 49 відведено земельні ділянки організаціям і підприємствам міста Дніпропетровська під розміщення колективних садів, загальною площею 140,5 га, з яких: 5,0 га - прокуратурі Дніпропетровської області, що підтверджується державним актом про право користування землею серії

Б, № 020957.

05 лютого 1998 року загальними зборами членів СТ «Славутич» затверджено статут СТ «Славутич» прокуратури Дніпропетровської області, пунктом першим якого проголошувалось, що працівники прокуратури області добровільно об`єдналися в СТ «Славутич» для організації колективного саду на земельній ділянці, відведеній у безстрокове і безоплатне користування рішенням виконкому Дніпропетровської районної ради народних депутатів від 26 лютого 1988 року № 49, загальною площею 5,0 га, за адресою:

с. Любимівка Дніпропетровського району, з кількістю ділянок 83, розміром по 600 кв. м.

Рішенням ХV сесії Любимівської сільської ради народних депутатів Дніпропетровського району від 17 грудня 1993 року земельні ділянки садоводів передано їм безплатно в приватну власність в постійне користування (пункт другий статуту).

За змістом пункту 18 статуту членами товариства були особи, яких прийнято

в 1988 році в члени товариства і які одержали земельні ділянки, а також особи, що придбали земельні ділянки в результаті купівлі, одержання спадщини або дарування при наявності відповідних нотаріально посвідчених документів.

В списку членів СТ «Славутич», серед 83 членів товариства, прізвище позивача ОСОБА_1 міститься під номером 25, також навпроти його прізвища зазначено номер земельної ділянки - НОМЕР_2.

Згідно з випискою з рішення Любимівської сільської ради ХV сесії ХХІ скликання від 17 грудня 1993 року, ОСОБА_1 передано безоплатну

в приватну власність на постійне користування земельну ділянку дачного будівництва і садівництва, як члену СТ «Славутич» Дніпропетровської обласної прокуратури, площею 0,06 га.

Згідно з листом ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області від

19 грудня 2018 року № 29-4-0.21-2410/104-18, відповідно до Книги реєстрації державних актів на право власності на землю право власності на земельну ділянку на території Любимівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області в СТ «Славутич» для ведення садівництва, площею 0,0670 га, на підставі державного акта на право приватної власності на землю серія 4 ДП ДН, № 008414, реєстраційний номер 7300 від 25 липня 1996 року, згідно з рішенням XV сесії ХХІ скликання Любимівської сільської ради народних депутатів від 17 грудня 1993 року зареєстроване за

ОСОБА_2 .

З матеріалів справи також відомо, що згідно з державним актом на право приватної власності на землю серії ІІ-ДП, № 081473, ОСОБА_1 на підставі рішення XV сесії ХХІ скликання Любимівської сільської ради народних депутатів від 17 грудня 1993 року, передано у приватну власність земельну ділянку, площею 0,0590 га в межах згідно з планом, розташовану на території

СТ «Славутич». Акт містить відмітку про те, що він зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 7311.

Відповідно до листа архівного відділу Дніпровської районної державної адміністрації від 16 червня 2017 року № М-209-2017 та згідно з архівним витягом з протоколу XV сесії ХХІ скликання Любимівської сільської ради народних депутатів від 17 грудня 1993 року рішення про передання земельних ділянок у приватну власність членам СТ «Славутич» немає і на зазначеній сесії в порядку денному таке питання не розглядалося. Інших документів, на підставі яких був виданий державний акт на право приватної власності на землю, в архівному відділу немає.

З листа архівного відділу Дніпровської районної державної адміністрації від

31 липня 2017 року № М-260-2017 відомо, що згідно з протоколлм XV сесії ХХІ скликання Любимівської сільської ради народних депутатів від 17 грудня

1993 року рішення про передачу земельних ділянок у приватну власність членам СТ «Славутич» прокуратури Дніпропетровської області немає і на зазначеній сесії в порядку денному таке питання не розглядалося. Також повідомлялось, що до архівного відділу не передавались на зберігання державні акти на право приватної власності на землю, акт встановлення меж земельної ділянки, що передається у приватну власність, план земельної ділянки, що передається у приватну власність, рішення СТ «Славутич». Архівним відділом додатково переглянуто протоколи сесій та засідань виконкому Любимівської сільської ради за період з 1993 року до 1996 року включно та рішення щодо передання безоплатно в приватну власність земельних ділянок для дачного будівництва і садівництва членам

СТ «Славутич» прокуратури Дніпропетровської області немає.

22 квітня 2019 року Управлінням з контролю за використанням та охороною земель ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровський області складено акт

№ 250-ВК/365/КН/01/01-19, за змістом якого виїздом на місце було здійснено огляд та фотофіксацію земельної ділянки, площею 0,0590 га, на території Любимівської сільської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області, яка самовільно зайнята садовим товариством та на якій знаходилась будівельна споруда для забезпечення діяльності товариства, розміщення охорони.

На спірній земельній ділянці згідно з договором від 26 грудня 1990 року, замовник ОСОБА_3 замовив у підрядника, будівельної організації Дніпровського будівельно-монтажного управління № 1, роботи із будівництва службового будинку в с. Любимівка. Згідно з двома актами приймання виконаних робіт за квітень 1992 року виконані та здані роботи щодо об`єкта, найменування якого «будинок правління садівництва «Славутич». Згідно

з технічною документацією будівництво першого поверху будинку розпочато

в 1990 році, припинено у 1992 році, об`єкт не завершений будівництвом.

Рішенням Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від

21 січня 2019 року у справі № 175/3029/17, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 05 червня 2019 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про усунення перешкоди у користуванні земельною ділянкою та садовим будинком шляхом визнання за ним права володіння, користування і розпорядження своїм майном та зобов`язання відповідача виселити особу (сторожа) з садового будинку за межі земельної ділянки НОМЕР_1 відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 27 травня 2021 року рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 21 січня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 червня

2019 року залишено без змін.

Постанову Верховного Суду мотивовано тим, що ОСОБА_1 не надав доказів належності йому на праві власності земельної ділянки № НОМЕР_1 , якої, як встановили суди, у СТ «Славутич» взагалі не існує, а також належних та достатніх доказів на підтвердження здійснення ним будівництва будинку, розташованого на вказаній земельній ділянці, тоді як СТ «Славутич» прокуратури Дніпропетровської області надало документи, що підтверджують здійснення будівництва будинку правління на замовлення та кошти

СТ «Славутич», суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом зобов`язання відповідача виселити особу (сторожа) з належної йому нерухомості поза межі земельної ділянки НОМЕР_1.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частин першої, другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

Під способами захисту суб`єктивних земельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав

і вплив на правопорушника.

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 152 ЗК України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює

у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване, а визнання недійсним державного акта не є необхідним для вирішення питання про належність права власності на земельну ділянку.

У цій справі суди встановили, що спірну земельну ділянку надано відповідачу у власність на підставі оспорюваного державного акта, рішення про передання якої не ухвалювалось.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, наведеного не врахував, не звернув уваги на те, що вимога про визнання недійсним державного акта не є належним способом захисту порушеного права, оскільки не відновить прав СТ «Славутич» як землекористувача, а тому дійшов неправильного висновку про задоволення позову.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема,

у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі

№ 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20), від 22 червня 2021 року у справі

№ 200/606/18 (провадження № 14-125цс20).

Висновки за результатом розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Згідно з частиною третьою статті 412 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але суди попередніх інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права, рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 04 липня 2023 року та постанова Дніпровського апеляційного суду від 12 вересня 2023 рокупідлягають скасуванню із ухваленням у справі нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК Українипостанова суду касаційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За таких обставин судові витрати, понесені ОСОБА_1 , за подання апеляційної скарги в сумі 2 881,50 грн та за подання касаційної скарги в сумі 3 842,00 грн, а всього 6 723,50 грн, слід стягнути з СТ «Славутич» прокуратури Дніпропетровської області на користь ОСОБА_1 .

Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від

04 липня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від

12 вересня 2023 рокускасувати.

У задоволенні позову Садівничого товариства «Славутич» прокуратури Дніпропетровської області до ОСОБА_1 , Любимівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області про визнання недійсним державного акта про право власності на землю відмовити.

Стягнути з Садівничого товариства «Славутич» прокуратури Дніпропетровської області на користь ОСОБА_1 6 723,50 грнпонесених судових витрат зі сплати судового збору.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасовані рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від

04 липня 2023 року та постанова Дніпровського апеляційного суду від

12 вересня 2023 року втрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді: А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов