Рішення

від 06.09.2023 по справі 902/741/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"06" вересня 2023 р. Cправа № 902/741/23

Господарський суд Вінницької області у складі судді Маслія І.В., при секретарі судового засідання Глобі А.С.,

За участю представників сторін:

позивача: Покотило М.Б., ордер серія ВІ №1098856 від 29.05.2023 р. (в режимі ВКЗ);

відповідача: Пинзар І.В., ордер серія АВ №1081811 від 26.06.2023 р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду матеріали справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО Я" (вул. Митрополита Василя Липківського, буд. 45, м. Київ, 03035)

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРАРІУФ" (вул. Кримського Агатангела, буд. 46, офіс 74, м. Вінниця, 21037)

про стягнення 979 408,74 грн.

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю "АГРО Я" звернулось до Господарського суду Вінницької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРАРІУФ" про стягнення 979 408,74 грн., з яких 252 099,44 грн - основний борг, 65 227,65 грн - інфляційні збитки, 148 757,12 грн - 30% річних, 247 583,19 грн - пеня та 265 741,34 грн - штраф.

Ухвалою суду від 06.06.2023 відкрито провадження у справі №902/741/23 за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 26.06.2023 об 11:00 год.

26.06.2023 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній визнає суму основного боргу та суми судових витрат в частині стягнення інфляційних збитків, відсотків за користування чужими грошовими коштами, пені та штрафу не визнає оскільки вони нараховані позивачем безпідставно.

У визначену судом дату в судовому засіданні приймали участь представники сторін. За наслідками судового засідання 26.06.2023 суд протокольною ухвалою відклав підготовче засідання на 11.07.2023.

27.06.2023 до суду від позивача надійшла заява про забезпечення позову, в якій просить вжити заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРАРІУФ" в межах суми у розмірі 979 408,74 грн, що знаходяться у банківських установах та обліковуються на банківських рахунках, які будуть виявлені державним або приватним виконавцем під час виконання ухвали про забезпечення позову.

Ухвалою суду від 28.06.2023 відмовлено у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО Я" про забезпечення позову.

06.07.2023 до суду від позивача надійшли додаткові пояснення, в яких позивач зокрема спростовує твердження відповідача викладені у відзиві на позовну заяву.

На визначену судом дату в судове засідання 11.07.2023 з`явились представники сторін.

За наслідками судового засідання суд протокольною ухвалою продовжив строк підготовчого провадження на 30 днів та з 11.08.2023 закрив підготовче провадження і призначив розгляд справи по суті на 06.09.2023.

На визначену судом дату в судовому засіданні 06.09.2023 приймали участь представники сторін.

Представник позивача підтримала позовні вимоги в повному обсязі з підстав викладених у позовній заяві і додаткових поясненнях та просила суд задовольнити позовні вимоги.

Представник відповідача в судовому засіданні визнав позовні вимоги частково в сумі основного боргу та судових витрат, разом з тим щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення пені, штрафу, інфляційних втрат та 30% річних заперечив та просив в цій частині позову відмовити.

Відповідно до ст. 219 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті.

Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 06.09.2023 судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 6 ст. 233 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

28.03.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРО Я" (позивач, в договорі Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРАРІУФ" (відповідач, в договорі Покупець) було укладено договір поставки № 28.03.2022-1 (далі Договір), згідно п 1.1. якого у строки, зумовлені Договором, Постачальник зобов`язується поставити та передати у власність Покупця насіння сільськогосподарських культур та/або засоби захисту рослин та/або мінеральні добрива (надалі „товар" ) на умовах відстрочення платежу (кінцевого розрахунку) на визначений договором строк, а Покупець зобов`язується прийняти товар, сплатити його вартість на умовах, передбачених цим Договором (додаткових угод та Специфікацій до нього).

Найменування (асортимент) товару, його кількість, ціна за одиницю та ціна всього товару наведені у Специфікаціях до Договору, які є невід`ємними його частинами. Ціна товару, що вказана у Специфікаціях, визначена на дату укладення Договору (підписання Специфікацій). Вартість Договору складається із суми всіх Специфікацій, підписаних в рамках цього Договору (п. 2.1. та п. 2.2. Договору).

Постачальник зобов`язується поставити Покупцю товар у строки, що визначені у Специфікаціях, при умові надходження на його поточний рахунок у строки, визначені у Специфікаціях, попередньої оплати (авансових платежів), тобто платежів до дати передачі товару, якщо такі передбачені Специфікаціями. Постачальник має право поставити Покупцю Товар до отримання від Покупця попередньої оплати (авансових платежів). Товар може поставлятися Покупцю партіями (п. 4.2. Договору).

Товар вважається переданим Постачальником і прийнятим Покупцем: за кількістю (одиниць виміру) - відповідно до кількості (одиниць виміру), вказаної у видатковій накладній; за якістю - відповідно до якості, вказаної у документі про якість. Датою поставки (передачі) товару є дата, вказана у видатковій накладній. Право власності на товар переходить до Покупця в момент передачі йому товару. При виявленні невідповідності якості Товару, виклик представника Постачальника для відбору зразків є обов`язковим із дотриманням вимог передбачених п. 4.5 та 4.7. Договору (п. 4.4. Договору).

Оплата Товару здійснюється в українських гривнах в безготівковому порядку шляхом перерахування грошових коштів платіжним дорученням на поточний рахунок Постачальника. Підставою платежу є даний Договір (п. 5.1. Договору).

Даний Договір є укладеним з моменту його підписання та діє протягом року з моменту його укладання. Причому закінчення строку дії цього Договору не звільняє Покупця від виконання всіх взятих на себе зобов`язань за цим Договором, а саме, повернення остаточної ціни цього Договору, сплати неустойки, процентів та відшкодування збитків (у випадку порушення зобов`язань по цьому Договору), інших платежів, які Покупець зобов`язаний перерахувати і сплатити Постачальнику у розмірі, порядку і у строки встановлені цим Договором (п. 8.1. Договору).

Договір обопільно підписаний та скріплений печатками сторін.

До даного Договору між сторонами обопільно підписано та скріплено печатками сторін Додаток №13 - Специфікація №13 від 07.06.2022. В даному додатку сторонами визначено перелік товару, що постачається покупцю з визначенням назв, одиниці виміру, кількості та вартості на загальну суму 885 804,48 грн. Крім того зазначено строк оплати та поставки, а саме: 100% від суми вартості товару до 01.07.2022 (включно), відвантаження товару до 20.06.2022 (включно), але після 100% оплати.

Крім того, позивачем виставлено відповідачу Рахунок на оплату по замовленню №310 від 07.06.2022 на суму 885 804,48 грн.

Позивач 04.07.2022 поставив відповідачу товар на загальну суму 885 804,48 грн, що підтверджується обопільно підписаною та скріпленою печатками сторін видатковою накладною №194 від 04.07.2022.

В подальшому відповідач за період з 04.08.2022 по 01.05.2023 здійснив часткову оплату за поставлений товар в сумі 633 705,04 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями (а.с. 18 - 25)

Таким чином, не оплаченим відповідачем залишається товар в сумі 252 099,44 грн.

Як зазначено позивачем в позовній заяві оскільки відповідачем порушено строки сплати вартості товару майже на рік позивач був змушений звернутись до суду з вимогою про стягнення суми основного боргу в розмірі 252 099,44 грн та 65 227,65 грн - інфляційних збитків, 148 757,12 грн - 30% річних, 247 583,19 грн - пені за період з 02.07.2022 по 23.05.2023 та 265 741,34 грн - штрафу відповідно до умов договору.

У відзиві на позовну заяву відповідач визнає позовні вимоги в частині стягнення 252 099,44 грн основної заборгованості, 3 781,49 грн судових витрат по сплаті судового збору та 5 147,99 грн витрат на надання правничої допомоги, і не визнає в частині стягнення 65 227,65 грн інфляційних збитків, 148 757,12 грн - відсотків річних, 247 583,19 грн пені та 265 741,34 грн штрафу, оскільки вважає, що Товар було поставлено позивачем відповідачу відповідно до видаткової накладної № 194 від 04.07.2022 на суму 885 804,48 грн на підставі замовлення покупця № 310 від 07.06.2022 а не відповідно до умов Специфікації №13 від 07.06.2022.

Тому на переконання відповідача поставка товару здійснена окремим порядком і стверджувати, що сторони обумовили строки оплати, умови передоплати товару, поставленого на підставі видаткової накладної неможливо. Строк виконання зобов`язання по оплаті товару, сторонами не узгоджувався, а тому має здійснюватися в загальному порядку, передбаченому нормою ст. 530 Цивільного кодексу України. З часу поставки товару і до часу пред`явлення позову позивачем не виставлялося жодних вимог та претензій до відповідача про виконання зобов`язання з оплати за поставлений товар, а всі проплати, як виконання зобов`язань, приймались ним беззастережно.

За твердженням відповідача, позивач свідомо не пред`являв претензій та вимог щодо оплати поставленого товару, а умови розрахунків його влаштовували і власне вимогу щодо оплати поставленого товару вперше було пред`явлено позивачем в позовній заяві. Оскільки, пеня, штраф, відсотки річних та інфляційні втрати нараховані виходячи з дати виникнення зобов`язань оплаті товару 01.07.2022 визначеній в специфікації, а сторонами при поставці товару на підставі видаткової накладної такого строку не встановлювалось, їх нарахування суперечить положенням ЦК України та договору, відтак вони не підлягають стягненню.

З огляду на викладене відповідач просить задовольнити позовні вимоги в частині стягнення основного боргу та судових витрат, а в частині стягнення пені, штрафу, відсотків річних та інфляційних відмовити.

У додаткових поясненнях позивач зазначає, що у своєму відзиві відповідач, по суті, пропонує повністю проігнорувати положення специфікації та її умови. У якості єдиної підстави для такого ігнорування слугує той факт, що посилання на специфікацію відсутнє у видатковій накладній, однак положення чинного законодавства не містять обов`язкової форми видаткової накладної. Усі позиції товару, у тому числі найменування, кількість, вартість, які визначені у видатковій накладній №194 від 04.07.2022 абсолютно ідентичні до позицій, визначених у специфікації №13 від 07.06.2022. У згаданій видатковій накладній міститься посилання на реквізити укладеного Договору, що фактично у сукупності із вказаними позиціями, які є ідентичними до укладеної специфікації, дають змогу дійти до висновку, що така видаткова накладна беззаперечно стосується специфікації. Відтак, у матеріалах справи наявні усі необхідні докази щодо того, що поставлений товар відповідно до видаткової накладної абсолютно відповідає товарам, зазначеним у підписаній між Сторонами специфікації № 13. Відповідач не ініціював питання про зміну умов договору поставки або зменшення вартості товару, відтак, останній мав усвідомлювати наслідки несвоєчасної оплати товару. Враховуючи, що відповідач допустив порушення строку оплати фактично поставленого товару, існують всі правові підстави для стягнення штрафних санкції, інфляційних втрат та відсотків річних, що передбачені договором.

З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Приписами статей ст. 173, 175 Господарського кодексу України унормовано, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У відповідності до ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів. Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до положень ст.ст. 662, 664 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства. Обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар.

Зобов`язання, в свою чергу, згідно вимог ст.ст. 525, 526 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до умов Специфікації №13 від 07.06.2022, укладеної між сторонами на виконання умов договору, визначено строк оплати та поставки, а саме: 100% від суми вартості товару до 01.07.2022 (включно), відвантаження товару до 20.06.2022 (включно), але після 100% оплати.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи сторони відступили від умов Специфікації №13, оскільки відповідачем не здійснено повної оплати товару в строк до 01.07.2022 (включно), а позивачем здійснено поставку товару до 100% оплати, суд дійшов висновку, що поставка товару відбулась відповідно до договору поставки за видатковою накладною № 194 від 04.07.2022.

Відповідно до ч. 4 ст. 538 ЦК України якщо зустрічне виконання обов`язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов`язку, друга сторона повинна виконати свій обов`язок, а згідно ч. 1 та ч. 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Частино 1 ст. 253 ЦК України визначено, що Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

З огляду на викладене, у відповідача виникло зобов`язання по оплаті фактично поставленого товару з 05.07.2022.

Однак відповідач за період з 04.08.2022 по 01.05.2023 здійснив лише часткову оплату за поставлений товар в сумі 633 705,04 грн.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Статтями 610, 612 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

З матеріалів справи вбачається та визнається відповідачем, що в порушення прийнятих на себе зобов`язань за Договором поставки, відповідачем не було здійснено повної оплати вартості поставленого позивачем товару, тому основний борг в сумі 252 099,44 грн. підлягає задоволенню у заявленій позивачем сумі як такий що підтверджується матеріалами справи та визнається відповідачем.

Крім суми основного боргу позивач просить стягнути з відповідача 65 227,65 грн - інфляційних збитків, 148 757,12 грн - 30% річних, 247 583,19 грн - пені та 265 741,34 грн - штрафу.

У відповідності до п.3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.546 Цивільного кодексу України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Згідно ч.1 ст.550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Стаття 628 Цивільного кодексу України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Одним із видів господарських санкцій, які відповідно до статті 217 ГК України можуть застосовуватися у сфері господарювання, є штрафні санкції, що можуть застосовуватися у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня) відповідно до умов договору між сторонами.

Відповідно до 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 7.2.4. Договору за прострочення (порушення) строків виконання грошових зобов`язань, Покупець сплачує Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання, а у разі, якщо прострочення складає понад 30 календарних днів Покупець додатково сплачує Постачальнику штраф у розмірі 30 (тридцять) відсотків від суми, невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Крім того, в п. 7.3. Договору сторони домовились , що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання грошових зобов`язань за цим Договором не обмежується шістьома місяцями, а припиняється через рік (365 календарних днів) від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, в п. 7.6. Договору сторони визначили, що строк позовної давності до вимог про стягнення неустойки за цим Договором Сторонами згідно із ст. 259 Цивільного кодексу України збільшується до 3 (трьох) років.

Вище зазначеними пунктами Договору сторони збільшили період нарахування та позовну давність, щодо пені та штрафу.

Суд здійснивши власний розрахунок пені за допомогою системи "ЛІГА ЗАКОН" за період з 05.07.2022 по 23.05.2023 (з урахуванням дати виникнення зобов`язання та в межах періоду визначеного позивачем) встановив, що арифметично вірним, правомірним та обґрунтованим, такими, що відповідає умовам укладеного договору та чинному законодавству є розмір пені в сумі 243 942,89 грн.

Щодо суми, штрафу суд зазначає наступне.

Позивачем обраховано суму 265 741,34 грн - 30 % штрафу з заборгованості 885 804,48, однак суд не погоджується з даним розрахунком позивача оскільки з 05.07.2022 (день виникнення зобов`язання) по 04.08.2022 (день часткової оплати) минуло рівно 30 календарних днів, а умовами договору визначено, що якщо прострочення складає понад 30 календарних днів Покупець додатково сплачує Постачальнику штраф у розмірі 30 (тридцять) відсотків від суми, невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання, з огляду на це судом розраховано суму 30 % штрафу з суми 622 941,48 грн заборгованості що виникла з 05.08.2022 по 15.11.2022 (день наступної часткової оплати).

Суд здійснивши власний розрахунок штрафу встановив, що арифметично вірним, правомірним та обґрунтованим, такими, що відповідає умовам укладеного договору та чинному законодавству є розмір штрафу в сумі 186 882,44 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 7.2.3. Договору у разі невиконання чи неналежного виконання Покупцем грошових зобов`язань, щодо оплати вартості отриманого Товару, Покупець відповідно до п. 2 ст. 625 ЦК України, сплачує на користь Продавця тридцять процентів річних від простроченої суми основної заборгованості.

З огляду на викладене, суд здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат та 30% річних за допомогою системи "ЛІГА ЗАКОН" за період з 05.07.2022 по 23.05.2023 (з урахуванням дати виникнення зобов`язання та в межах періоду визначеного позивачем) встановив, що арифметично вірними, правомірними та обґрунтованими, такими, що відповідають умовам укладеного договору та чинному законодавству є розмір інфляційних втрат в сумі 65 227,65 грн та 30% річних в сумі 146 365,74 грн.

Разом з тим, суд не приймає твердження відповідача про неправомірність нарахування позивачем відповідачу пені, штрафу, 30% річних та інфляційних втрат, оскільки обґрунтованість такого нарахування судом встановлено вище.

Водночас, дослідивши матеріали справи, беручи до уваги, що загальна сума штрафних санкцій заявлених відповідачем, з урахуванням здійсненого судом розрахунку, майже в тричі перевищує суму основного боргу, суд дійшов наступного висновку.

Згідно зі ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принципи верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу.

Відповідно до ч.1 ст.129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.

У рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 р. № 15-рп/2004 зазначено, що одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема, норми моралі, традицій, звичаїв, тощо, які легітимізовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.

Згідно з п.6 ч.1 ст.3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ч.ч.2-4 ст.13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчинюються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п`ятої статті 13 цього Кодексу (ч.3 ст.15 ЦК України).

Відповідно до ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Із мотивувальної частини Постанови Великої палати Верховного Суду України від 18.03.2020 у справі №902/417/18 слідує, що главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

За частиною другою статті 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 ГК України).

За частинами першою та другою статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 р. № 7-рп/2013 слідує, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Відтак, інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Згідно із ч. 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Статтею 233 ГК України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Такими чином вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Тобто з системного аналізу вищевказаних норм слідує, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Отже, якщо порушення зобов`язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб`єкта, то суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Крім того, відповідно до встановлених обставин справи, за змістом розділу 6 укладених сторонами договорів, положень статті 611 та частини третьої статті 692, статті 625 ЦК України, яка регулює відповідальність за порушення грошового зобов`язання, стягувана позивачем з відповідача сума річних у визначеному за договором розмірі від несплаченої загальної вартості товару є відповідальністю сторони господарського договору за допущене нею правопорушення у сфері господарювання.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду у справі №902/417/18 дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Слід зазначити, що законодавчо не врегульований розмір можливого зменшення штрафних санкцій. При цьому вирішення питання про зменшення штрафних санкцій та розмір, до якого вони підлягають зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Приймаючи рішення про зменшення розміру штрафу пені та 30% річних суд взяв до уваги такі обставини:

- відповідач є аграрним виробником, який, серед інших, покликаний забезпечити продовольчу безпеку в країні, яка перебуває у стані збройного конфлікту з Російською Федерацією, і покладення надмірного фінансового тягаря на останнього може призвести до погіршення його матеріального становища та неможливості виконання ним своїх основних завдань, а також може стати причиною заборгованості з виплати заробітної плати працюючим у нього працівникам;

- відповідачем були здійснені часткові оплати за отриманий товар до відкриття провадження у справі;

- загальний розмір штрафних та компенсаційних нарахувань складає 255,22% від розміру основного боргу, що створює несправедливо надмірний тягар для відповідача.

Судом враховано правовий зміст інституту неустойки, основною метою якого є стимулювання боржника до виконання основного грошового зобов`язання; при цьому остання не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Крім того судом взято до уваги відсутність в діях відповідача умисних дій (заздалегідь передбачуваних).

Аналогічної позиції стосовно застосування приписів ст.233 Господарського кодексу України, ст.551 Цивільного кодексу України дотримується Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постановах від 26.07.2018 у справі №924/1089/17, від 12.12.2018 у справі №921/110/18, від 14.01.2019 у справі №925/287/18, від 22.01.2019 у справі №908/868/18, Велика Палата Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц.

Тому суд вважає, що з урахуванням засад добросовісності, справедливості, пропорційності та розсудливості, наявні достатні правові підстави для зменшення розміру штрафу, пені та 30%річних на 70% і таким чином стягненню підлягає 56 064,73 грн - штрафу, 73 182,87 грн - пені та 43 909,72 грн - 30% річних.

Як визначає ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно із ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст. 76, 77, 78, 79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За таких обставин, позов підлягає задоволенню судом частково з урахуванням мотивів щодо обрахування штрафних і компенсаційних нарахувань та зменшення сум штрафу, пені та 30% річних.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Витрати на судовий збір підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст. 129 ГПК України пропорційно задоволеним вимогам, при цьому в частині зменшення сум штрафу, пені та 30% річних витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача в розмірі не враховуючи зменшення.

Крім того, суд зазначає, що в позовній заяві позивачем надано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс та очікує понести у зв`язку із розглядом справи, де зазначено 14 696,31 грн. - судового збору та 20 000,00 грн. витрат на правову допомогу.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Так позивачем заявлено до стягнення з відповідача 20 000,00 грн. витрат на правничу допомогу, дані витрати підтверджуються Договором про надання правової (правничої) допомоги №24/05-23 від 24.05.2023 в якому поміж іншого вказано, що вартість послуг і порядок розрахунків щодо кожного окремого завдання, вказується в додаткових угодах до Договору, Додатковою угодою №1 від 24.05.2023 до Договору про надання правової (правничої) допомоги №24/05-23 від 24.05.2023, в якій поміж іншого вказано, що вартість послуг у розмірі 20 000,00 грн сплачується протягом 5-ти календарних днів з дати підписання цієї Додаткової угоди, Свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю Серія ПТ №2752 від 09.04.2019, Ордером серія ВІ №1098856 від 29.05.2023 та платіжною інструкцією № 354 від 25.05.2023 на суму 20 000,00 грн.

Відповідно до ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Разом з тим, суд звертає увагу, що у разі встановлення адвокатом та клієнтом фіксованого розміру гонорару детальний опис робіт, виконаних під час надання правової допомоги не потрібен. Даний висновок викладений у постанові Верховного суду по справі №640/18402/19 від 28.12.2020 р.

Згідно ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Дослідивши докази, надані представником позивача в підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу судом встановлено, що заявлені витрати підтверджені належними та допустимими доказами.

Згідно із ч. 5 ст. 126 ГПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною 6 ст. 126 ГПК України встановлено, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Разом з цим, відповідачами не подано клопотання про зменшення розміру витрат понесених позивачем на професійну правничу допомогу адвоката.

У п.3 ч. 4 ст. 129 ГПК України вказано, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на викладене, беручи до уваги факт понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу, а також те, що сума зазначених витрат підтверджується матеріалами справи та враховуючи, що відповідачем в порядку, визначеному п. 6 ст. 126 ГПК України не доведено неспівмірність заявлених витрат, суд дійшов висновку про необхідність покладення зазначених витрат на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог, при цьому в частині зменшення сум штрафу, пені та 30% річних витрати покладаються на відповідача в розмірі не враховуючи зменшення.

Керуючись статтями 2, 3, 7, 13, 46, 73, 74, 76-80, 86, 91, 113, 118, 123, 126, 129, 232, 233, 236, 238, 240, 241, 242, 250, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

УХВАЛИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРАРІУФ" (вул. Кримського Агатангела, буд. 46, офіс 74, м. Вінниця, 21037, код ЄДРПОУ 43340225) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО Я" (вул. Митрополита Василя Липківського, буд. 45, м. Київ, 03035, код ЄДРПОУ 43298975) 252 099,44 грн - основного боргу, 65 227,65 грн - інфляційного збільшення; 56 064,73 грн - штрафу, 73 182,87 грн. - пені, 43 909,72 грн - 30% річних, 13 436,67 грн. - витрат на сплату судового збору та 18 292,23 грн - витрат на надання професійної правничої допомоги.

3. В позові в частині стягнення 209 676,61 грн - штрафу, 174 400,32 грн. - пені та 104 847,40 грн - 30% річних відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Копію рішення направити учасникам на відомі суду адреси електронної пошти: позивача - ІНФОРМАЦІЯ_2 , представника відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_1

Апеляційна скарга на рішення подається протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення (ч.1 ст.256 ГПК України).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано (ч.1 ст.241 ГПК України).

Апеляційна скарга подається у порядку, визначеному ст. 256, 257 ГПК України.

Повне рішення складено 14 вересня 2023 р.

Суддя Ігор МАСЛІЙ

віддрук. прим.:

1 - до справи