Рішення

від 14.09.2023 по справі 910/9803/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

14.09.2023Справа № 910/9803/23

Господарський суд міста Києва в складі судді Коткова О.В., розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу № 910/9803/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Пасіфік Інвест Груп»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрспецбуд Логістика»

про стягнення грошових коштів

Без виклику учасників судового процесу.

СУТЬ СПОРУ:

21 червня 2023 року до Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю «Пасіфік Інвест Груп» (позивач) надійшла позовна заява б/н від 14.06.2023 року до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрспецбуд Логістика» (відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 234 677,43 грн., з них: основного боргу - 171 700,04 грн. (сто сімдесят одна тисяча сімсот гривень 04 копійки), інфляційних втрат - 17 657,95 грн. (сімнадцять тисяч шістсот п`ятдесят сім гривень 95 копійок), 3% річних - 4029,28 грн. (чотири тисячі двадцять дев`ять гривень 28 копійок) та пені - 41 290,16 грн. (сорок одна тисяча двісті дев`яносто гривень 16 копійок).

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем умов укладеного між сторонами договору оренди нежитлових приміщень № О-387-2022 від 01.01.2022 року в частині повної та своєчасної оплати орендної плати, внаслідок чого за відповідачем утворилась заборгованість у розмірі 171 700,04 грн. Крім того, за порушення виконання зобов`язань за договором позивачем нараховано та заявлено до стягнення інфляційні втрати у розмірі 17 657,95 грн., 3% річних у розмірі 4029,28 грн. та пеню у розмірі 41 290,16 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.06.2023 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/9803/23, ухвалено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; встановлено відповідачу строк у п`ятнадцять днів з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позов із урахуванням вимог, передбачених статтею 165 Господарського процесуального кодексу України, з викладенням мотивів повного або часткового відхилення вимог позивача з посиланням на діюче законодавство; докази направлення відзиву позивачу.

Так, ухвалу суду про відкриття провадження у даній справі було направлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Укрспецбуд Логістика» за адресою: 03124, м. Київ, вул. Василенка Миколи, 8-Б, кв. 40, яка вказана у позовній заяві та відповідає адресі місцезнаходження у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Водночас, суд звертає увагу, що поштове відправлення з ухвалою суду про відкриття провадження у даній справі не було вручене відповідачу та було повернуте до суду з відміткою у довідці відділення поштового зв`язку «за закінченням терміну зберігання» - 31.07.2023 року.

Згідно приписів ч. 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

В п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України визначено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Виходячи зі змісту статей 120, 242 Господарського процесуального кодексу України, пунктів 11, 17, 99, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, суд дійшов висновку, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14.08.2020 року у справі № 904/2584/19.

Встановлений порядок надання послуг поштового зв`язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням.

Враховуючи відсутність в матеріалах справи підтверджень наявності порушень оператором поштового зв`язку вимог Правил надання послуг поштового зв`язку, суд вважає, що факт неотримання відповідачем поштової кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу про відкриття провадження у справі за належною адресою та яка повернулася до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, залежав від волевиявлення самого адресата, тобто мав суб`єктивний характер та є наслідком неотримання адресатом пошти під час доставки за вказаною адресою і незвернення самого одержувача кореспонденції до відділення пошти для отримання рекомендованого поштового відправлення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.09.2020 року у справі № 910/9791/18.

При цьому суд зауважує, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв`язку з позначками "за закінченням терміну зберігання", "адресат вибув", "адресат відсутній" і т. п., з врахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов`язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Суд також враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 29.03.2021 року у справі № 910/1487/20, де зазначено, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Верховного Суду від 27.11.2019 року у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 року у справі № 24/260-23/52-б).

Відповідач не повідомляв суд про зміну місцезнаходження.

Отже, керуючись приписами п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку, що днем вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі № 910/9803/23 від 27.06.2023 року є 31.07.2023 року.

Тобто, строк для надання відзиву на позовну заяву до 15.08.2023 року (включно).

Крім того, суд враховує, що відповідач не був позбавлений права ознайомитись з ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.06.2023 року в Єдиному реєстрі судових рішень, який є загальнодоступним.

На адресу суду від відповідача відзиву на позов, клопотань, заяв тощо не надходило.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

За таких обставин, приймаючи до уваги, що відповідач так і не скористався наданими йому процесуальними правами, а за висновками суду у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами (ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України).

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

01 січня 2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Пасіфік Інвест Груп» (надалі - позивач, орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрспецбуд Логістика» (надалі - відповідач, орендар) укладено договір № О-387-2022 оренди нежитлових приміщень (надалі- договір), відповідно до п. 1.1. якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування нежитлове приміщення, розташоване за адресою: м. Київ, вул. Полковника Шутова, 9А (ЛВК-2, 4 поверх, офіс № 417, офіс № 407), що належать орендодавцю на праві власності.

Відповідно до п. 1.2. договору загальна площа офісного приміщення складає 77,4 кв.м, а саме: офіс № 417 - 58 кв.м, офіс № 407 - 19,4 кв.м.

Згідно з пунктами 2.1., 2.2. договору передача орендарю приміщення в користування здійснюється одночасно з підписанням повноважними представниками сторін акта прийому-передачі приміщення, зазначеного в пункті 1.1. договору, але не пізніше 14 днів з дати підписання сторонами договору. З моменту підписання акта прийому-передачі приміщення починається обчислення строку оренди та зобов`язання орендаря зі сплати орендної плати за договором.

За актом прийому-передачі від 01.01.2022 року орендодавець передав, а орендар прийняв в оренду приміщення загальною площею 77,4 кв.м, а саме: офіс № 417 - 58 кв.м, офіс № 407 - 19,4 кв.м за адресою: м. Київ, вул. Полковника Шутова, 9А.

За змістом пункту 3.1. договору орендар зобов`язується сплачувати орендодавцю, відповідно до умов договору, плату (орендна плата) за користування орендованим приміщенням протягом одного місяця, з урахуванням вартості надання комунальних послуг (теплопостачання, електропостачання, водопостачання), які становлять єдину суму - орендну плату і не можуть бути виділеними окремо. За погодженням сторін, послуги зв`язку (у тому числі абонентська плата), телекомунікаційні послуги, надання доступу до мережі інтернет та інші послуги, що можуть бути виділені окремо, за фактом їх фактичного надання орендарю як кінцевому споживачу постачаючою організацією, сплачуються орендодавцем, що є підставою для виставлення орендодавцем відповідного рахунку на орендаря, у якості відшкодування фактичних витрат орендодавця за надання відповідних послуг.

В пункті 3.2. договору встановлено, що на день підписання договору, вартість одного квадратного метра орендованого офісного приміщення строком на один місяць становить 333,00 грн. з ПДВ. Орендна плата за користування орендованим майном протягом одного місяця розраховується виходячи із вартості одного квадратного метра, вказаного в пункті 3.2. договору, та загальної площі приміщення, вказаної в пункті 1.2. договору, і становить 25 774,20 грн. з ПДВ (п. 3.3. договору).

Відповідно до п. 3.4. договору орендна плата за неповний місяць розраховується пропорційно фактичному терміну оренди.

Під час дії договору оренди сторони декілька разів змінювали розмір орендної плати шляхом підписання додаткових угод.

За умовами пункту 4.1.1. договору орендодавець виставляє рахунок за оренду приміщення за поточний місяць, а орендар вносить щомісячно орендну плату протягом 5 днів. У будь-якому випадку, не пізніше 15 числа поточного місяця включно, орендар зобов`язаний перерахувати кошти на поточний рахунок орендодавця за послуги оренди за повний поточний календарний місяць.

Відповідно до п. 6.1.4. договору орендар зобов`язується сплачувати в повному обсязі плату та інші платежі у строк, визначений п. 4.1.1. договору.

Договір вступає в силу з 01 січня 2022 року і діє по 01 липня 2022 року (п. 12.1. договору).

Додатковою угодою № 2 від 28.02.2022 року строк дії договору продовжено до 30.04.2023 року.

За актом прийому-передачі від 15.12.2022 року орендодавець передав, а орендар прийняв в оренду приміщення (офіс № 417) загальною площею 58,00 кв.м за адресою: м. Київ, вул. Полковника Шутова, 9А.

Додатковою угодою № 8 від 30.04.2023 року договір оренди нежитлових приміщень № О-387-2022 від 01.01.2022 року розірвано з 30.04.2023 року. У пункті 2 додаткової угоди № 8 від 30.04.2023 року зафіксовано наявність у орендаря заборгованості перед орендодавцем у розмірі 171 700,04 грн.

За актом повернення нежитлового приміщення з оренди від 30.04.2023 року орендар повернув, а орендодавець прийняв з оренди приміщення за адресою: м. Київ, вул. Полковника Шутова, 9А (ЛВК-2, 4 поверх, офіс № 417, офіс № 407), загальною площею 19,4 кв.м, а саме: офіс № 407 - 19,4 кв.м. У зазначеному акті сторони підтвердили, що заборгованість орендаря перед орендодавцем становить 171 700,04 грн.

У період з 01 січня 2022 року по 30 квітня 2023 року, в межах якого відповідач користувався нежитловими приміщеннями, загальна сума орендної плати становила 219 394,24 грн. Відповідач частково сплатив орендну плату у розмірі 48 527,99 грн.

Як зазначає позивач, відповідач, за розрахунками позивача, має заборгованість за договором у розмірі 171 700,04 грн.

Факт заборгованості відповідача перед позивачем в розмірі 171 700,04 грн. також підтверджується підписаним обома сторонами без заперечень актом звірки взаємних розрахунків станом на 30.04.2023 року, відповідно до якого заборгованість відповідача перед позивачем станом на 30.04.2022 року становить 171 700,04 грн.

За твердженням позивача, спір у справі виник у зв`язку неналежним виконанням відповідачем своїх грошових зобов`язань за договором оренди нежитлових приміщень № О-387-2022 від 01.01.2022 року, у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 171 700,04 грн. Крім того, позивач просить стягнути з відповідача на свою користь пеню у розмірі 41 290,16 грн., 3% річних у розмірі 4029,28 грн. та інфляційні втрати у розмірі 17 657,95 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором оренди.

Частина 1 статті 759 Цивільного кодексу України передбачає, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Приписами ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ч. 1, ч. 5 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Пунктами 1, 4 ст. 285 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Положеннями ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вже зазначалося судом вище, у пункті 4.1.1. договору визначено, що строк та порядок сплати орендних платежів. Зокрема, орендодавець до 10 числа кожного місяця виставляє рахунок за оренду приміщення за поточний місяць, а орендар вносить щомісячно орендну плату протягом 5 днів. У будь якому випадку, не пізніше 15 числа поточного місяця включно, орендар зобов`язаний перерахувати кошти на поточний рахунок орендодавця за послуги оренди за повний поточний календарний місяць.

З огляду на положення п. 4.1.1. договору строк виконання зобов`язання по сплаті орендної плати за спірний період є таким, що настав.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження заявлених позовних вимог позивач надав суду: (1) акт повернення нежитлового приміщення з оренди від 30.04.2023 року; (2) акт звірки взаєморозрахунків за період січень 2022 - квітень 2023 року; (3) копії актів надання послуг, а саме: № 126 від 31.01.2022 року на суму 27 694,20 грн., № 338 від 28.02.2022 року на суму 27 694, 20 грн., № 546 від 31.03.2022 року на суму 5154,84 грн., № 686 від 30.04.2022 року на суму 7732,26 грн., № 875 від 31.05.2022 року на суму 63,16 грн., № 821 від 31.05.2022 року на суму 10 309,68 грн., № 984 від 30.06.2022 року на суму 12 229,68 грн., № 1056 від 30.06.2022 року на суму 62,20 грн., № 1179 від 31.07.2022 року на суму 14 807,10 грн., № 1363 від 31.08.2022 року на суму 14 807,10 грн., № 1543 від 30.09.2022 року на суму 17 384,52 грн., № 1684 від 31.10.2022 року на суму 20 179,27 грн., № 1815 від 30.11.2022 року на суму 20 032,96 грн., № 1960 від 15.12.2022 року на суму 11 336,60 грн., № 1975 від 31.12.2022 року на суму 2500,79 грн., № 111 від 31.01.2023 року на суму 5554,34 грн., № 247 від 28.02.2023 року на суму 6836,81 грн., № 662 від 31.03.2023 року на суму 5814,18 грн., № 663 від 30.04.2023 року на суму 5814,18 грн. Вказані акти сторонами без зауважень та заперечень.

У постановах Верховного Суду від 04.12.2019 року у справі № 916/1727/17, від 19.04.2018 року у справі № 905/1198/17, від 05.03.2019 року у справі № 910/1389/18, від 24.10.2018 року у справі № 905/3062/17 зазначено, що акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема, в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо, однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб`єктами господарювання, означає відсутність в акта звірки юридичної сили документа, яким суб`єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості.

Судом встановлено, що акт звірки взаємних розрахунків підписаний з боку позивача головним бухгалтером Моцук Андрієм, а з боку відповідача - директором Костенко Євгенієм без зауважень.

Оскільки відображена у акті взаємних розрахунків інформація підтверджується первинними документами, долученими до матеріалів справи (актами надання послуг), а сам акт підписаний уповноваженими представниками сторін, то вказаний акт свідчить про дійсність та визнання відповідачем заборгованості перед позивачем у заявленому розмірі - 171 700,04 грн.

Крім того, у додатковій угоді № 8 від 30.04.2023 року, якою договір оренди нежитлових приміщень № О-387-2022 від 01.01.2022 року було розірвано, зафіксовано наявність у орендаря заборгованості перед орендодавцем у розмірі 171 700,04 грн. Означена сума заборгованості також підтверджена сторонами у акті повернення нежитлового приміщення з оренди від 30.04.2023 року.

Таким чином, суд не вбачає підстав для перерахунку заборгованості з орендної плати.

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України та положень договору, враховуючи, що позивач має право вільно обирати незаборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором оренди нежитлових приміщень № О-387-2022 від 01.01.2022 року у розмірі 171 700,04 грн.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 41 290,16 грн., 3% річних у розмірі 4029,28 грн. та інфляційні втрати у розмірі 17 657,95 грн. за порушення виконання грошового зобов`язання.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

З положень п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною першою статті 216 Господарського кодексу України визначено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (частини перша та друга статті 217 Господарського кодексу України).

За частиною першою статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За наведеними положеннями Господарського кодексу України господарське правопорушення може полягати як у порушенні нормативно встановлених правил здійснення господарської діяльності, так і у порушенні договірних зобов`язань. Господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов`язань також поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов`язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір.

У статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що Законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

У разі якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов`язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Законом може бути визначений розмір штрафних санкцій також за інші порушення окремих видів господарських зобов`язань, зазначених у частині другій цієї статті (ч. 3 ст. 231 ГК України).

Положеннями ч.ч. 4, 5 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). У разі недосягнення згоди між сторонами щодо встановлення та розміру штрафних санкцій за порушення зобов`язання спір може бути вирішений в судовому порядку за заявою заінтересованої сторони відповідно до вимог цього Кодексу.

За змістом ч.ч. 6, 7 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. Розмір штрафних санкцій, що застосовуються у внутрішньогосподарських відносинах за порушення зобов`язань, визначається відповідним суб`єктом господарювання - господарською організацією.

З системного аналізу положень статті 231 Господарського кодексу України слідує, що нею передбачено можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов`язань штрафних санкцій, що мають імперативний характер (тобто, їх розмір не може бути змінений за згодою сторін та не залежить від їх волевиявлення), а також можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов`язань штрафних санкцій, розмір яких може бути змінений сторонами за умовами договору.

Так, частина друга статті 231 Господарського кодексу України визначає уніфікований розмір штрафних санкцій за певні види правопорушень (порушення вимог щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг), порушення строків виконання негрошового зобов`язання) у господарському зобов`язанні, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, якщо інше не передбачено законом або договором. Частина третя цієї статті передбачає можливість законодавчого встановлення розміру штрафних санкцій і за інші види правопорушень у окремих видах господарських зобов`язань, перелічених у частині другій статті 231 Господарського кодексу України.

Частиною четвертою статті 231 Господарського кодексу України законодавець передбачає застосування штрафних санкцій, у разі якщо їх розмір законом не визначено, у розмірі, визначеному умовами господарського договору, а також надає сторонам право встановлювати різні способи визначення штрафних санкцій, - у відсотковому відношенні до суми зобов`язання (виконаної чи невиконаної його частини) або у певній визначеній грошовій сумі, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Положення частини шостої статті 231 Господарського кодексу України регулюють виключно правовідносини сторін щодо їх відповідальності за невиконання грошових зобов`язань, передбачаючи їх встановлення у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. На відміну від, наприклад, частини другої статті 231 Господарського кодексу України, у частині шостій цієї статті не вказано про застосування штрафної санкції у певному розмірі, а йдеться про спосіб її визначення.

Разом з тим за частиною другою статті 343 Господарського кодексу України, як спеціальною нормою, яка регулює відповідальність за порушення строків розрахунків, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" визначено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Нарахування пені у відповідному відсотковому розмірі від суми простроченого платежу на підставі спеціального нормативного акта, який регулює відповідні правовідносини, передбачено, зокрема, частиною першою статті 1 Закону України "Про відповідальність суб`єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій", частинами чотирнадцятою - шістнадцятою статті 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв", частиною другою статті 36 Закону України "Про телекомунікації".

За змістом наведених вище положень законодавства розмір неустойки за порушення грошових зобов`язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування неустойки, або містить умову про те, що вона нараховується відповідно до чинного законодавства, сума неустойки може бути стягнута лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 року у справі № 904/4156/18.

При зверненні до суду з даним позовом позивач здійснює нарахування заявленої до стягнення пені на підставі ст. 230, 231 Господарського кодексу України та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", вважаючи, що цими нормами визначено розмір штрафної санкції (пені) за прострочення грошового зобов`язання.

Надававши правову кваліфікацію договірним правовідносинам сторін, судом встановлено, що умовами договору сторонами не було встановлено розмірів пені за порушення виконання грошового зобов`язання, а тому відсутні підстави для застосування такої міри відповідальності як договірна санкція у вигляді стягнення пені за відсутності конкретно визначеного її розміру в договорі та законі.

З огляду на викладені вище норми чинного законодавства, суд дійшов висновку, що підстави для стягнення з відповідача пені відсутні, відтак позовні вимоги в частині стягнення пені у розмірі 41 290,16 грн. задоволенню не підлягають.

Частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України визначено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3% річних від простроченої суми.

В частині нарахування інфляційних втрат судом враховується правовий висновок, викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 20.11.2020 року у справі № 910/13071/19. Зокрема, сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

При перевірці наданого позивачем розрахунку інфляційних втрат, суд встановив, що загальна сума інфляційних втрат, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, за розрахунком суду, становить суму більшу, ніж заявлена позивачем до стягнення, яка становить 18 207,00 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Втім, зважаючи на те, що суд обмежений в праві вийти за межі позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат підлягають задоволенню за розрахунком позивача в сумі 17 657,95 грн.

Перевіривши наданих позивачем розрахунок 3% річних, судом встановлено, що загальна сума 3% річних, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, за розрахунком суду, становить 4019,06 грн., в іншій частині позовних вимог щодо стягнення 3% річних в сумі 10,22 грн. позивачу належить відмовити.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню про стягнення 193 377,05 грн., з них: основного боргу - 171 700,04 грн. (сто сімдесят одна тисяча сімсот гривень 04 копійки), інфляційних втрат - 17 657,95 грн. (сімнадцять тисяч шістсот п`ятдесят сім гривень 95 копійок) та 3% річних - 4019,06 грн. (чотири тисячі дев`ятнадцять гривень 06 копійок).

Судові витрати позивача по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 2900,65 грн. відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись ст. 73, 86, 129, 219, 233, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрспецбуд Логістика» (ідентифікаційний код 39818968, адреса: 03124, м. Київ, вул. Василенка Миколи, 8-Б, кв. 40) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Пасіфік Інвест Груп» (ідентифікаційний код 39391939, адреса: 03113, м. Київ, вул. Полковника Шутова, 9-А) грошові кошти: основного боргу - 171 700,04 грн. (сто сімдесят одна тисяча сімсот гривень 04 копійки), інфляційних втрат - 17 657,95 грн. (сімнадцять тисяч шістсот п`ятдесят сім гривень 95 копійок), 3% річних - 4019,06 грн. (чотири тисячі дев`ятнадцять гривень 06 копійок) та судовий збір - 2900,65 грн. (дві тисячі дев`ятсот гривень 65 копійок).

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 14.09.2023 року.

Суддя О.В. Котков