Рішення

від 14.09.2023 по справі 41/205

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

14.09.2023Справа № 41/205

Суддя Господарського суду міста Києва Спичак О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ринок «Десна» (02139, м. Київ, вул. Кибальчича, буд. 11а; ідентифікаційний код: 24377301)

до Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» (01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, буд. 1-а; ідентифікаційний код: 03327629)

про зобов`язання вчинити дії

Без повідомлення (виклику) учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ринок Десна» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Відкритого акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» про зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що, на думку позивача, відповідачем застосовано неправильні тарифи при визначенні вартості наданих послуг за Договором №00930/5-04 на послуги водопостачання та водовідведення від 07.08.2002. При цьому, відповідачем вчиняються дії, спрямовані на припинення надання послуг, що, на переконання позивача, є безпідставним та необгрунтованим. За таких обставин, позивач просить суд:

1) зобов`язати відповідача розглянути та підписати акт звіряння взаємних розрахунків, направлений листом №8 від 15.01.2009;

2) примусити відповідача виконувати обов`язки, передбачені Договором №00930/5-04 на послуги водопостачання та водовідведення від 07.08.2002, в натурі, а саме: при визначенні вартості наданих послуг по водопостачанню та водовідведенню відповідач має дотримуватись умов ч. а) п. 2.2 договору в повному обсязі, зокрема, застосовувати у грудні 2008 року тарифи, що були чинними на той час та встановлені на підставі Розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Про погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого постачання холодної води і водовідведення холодної та гарячої води» №1127 від 28.08.2007.

Крім того, позивачем було заявлено про застосування заходів про забезпечення позову шляхом заборони відповідачу вчиняти дії, спрямовані на припинення постачання холодної води та водовідведення ринку «Десна».

Вказана заява не була прийнята судом до розгляду у зв`язку з відсутністю доказів сплати судового збору за її подання.

Ухвалою від 10.04.2009 було порушено провадження по справі №41/205 та призначено її розгляд на 27.04.2009 року.

29.05.2009 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

Ухвалою від 29.05.2009 було зупинено провадження у справі №41/205 до вирішення іншої пов`язаної з нею справи №8/588.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.07.2023 поновлено провадження у справі №41/205; постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (без проведення судового засідання); встановлено сторонам строки для подання заяв по суті справи.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

07.08.2002 між позивачем (абонент) та відповідачем (постачальник) укладено Договір №00930/5-04 на послуги водопостачання та водовідведення, відповідно до умов якого постачальник зобов`язується надавати абоненту послуги з постачання питної води та водовідведення, а абонент зобов`язується розраховуватися за вищезазначені послуги згідно з умовами договору та Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення у містах та селищах України, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України від 01.07.1994 №65.

Відповідно до п. 2.1 Договору №00930/5-04 на послуги водопостачання та водовідведення від 07.08.2002 постачальник забезпечує постачання питної води, якість якої відповідає ДОСТу 2874-82 «Вода питна»; приймає каналізаційні стоки, які не перевищують гранично-допустимих концентрацій шкідливих речовин.

Згідно з п. 4.3 Договору №00930/5-04 на послуги водопостачання та водовідведення від 07.08.2002 до повного погашення абонентом заборгованості, або за невиконання п. 2.4 цього договору постачальник має право припинити подачу воду та приймання стоків.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач вказує, що 12 січня 2009 року до банківської установи, в якій обслуговується ТОВ «Ринок «Десна», на виконання умов п.3.5 Договору №00930/5-04 на послуги водопостачання та водовідведення від 07.08.2002, надійшло платіжне доручення відповідача з вимогою оплатити за послуги з водопостачання та водовідведення суму в розмірі 14397 грн. Нерозуміючі збільшення суми за отримання послуги в тій саме кількості, що й попередні місяці, ТОВ «Ринок «Десна» звернулося до розрахункового департаменту Водоканалу та 12 січня 2009 року отримало «Розшифровку по дебету у розрізі споживачів за розрахунковий період: 01.2009 року». Даний документ визначає тарифи за послуги з водовідведення та водопостачання об`єкту, що належить ТОВ «Ринок «Десна» на підставі права власності, наступним чином:

- за водовідведення холодної води в період з 05 грудня 2008 року по 26 грудня 2008 року тариф становить 8,86 грн. без ПДВ;

- за водовідведення холодної води в період з 27 грудня 2008 року по 05 січня 2009 року тариф становить 8,42 грн. без ПДВ;

- за постачання холодної води в період з 05 грудня 2008 року по 26 грудня 2008 року тариф становить 9,63 грн. без ПДВ;

- за постачання холодної води в період з 27 грудня 2008 року по 05 січня 2009 року тариф становить 9,15 грн. без ПДВ.

Як пояснює у позовній заяві позивач, 05 січня 2009 року відбулося чергове зняття показань лічильників по особовим рахункам ТОВ «Ринок «Десна» №№ 4-384-19 ; 4-348-22; 4-348-23; 4-348-24 та була сформована вартість послуг по водопостачанню та водовідведенню за період з 05 грудня 2008 року по 05 січня 2009 року.

У зв`язку з прийняттям Розпорядження КМДА від 27 листопада 2008 року №1661 «Про погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого постачання холодної води і водовідведення холодної та гарячої води для бюджетних установ та інших споживачів» та його подальшим скасуванням Указом Президента №1199/2008 «Про скасування рішень голови Київської міської державної адміністрації» від 24 грудня 2008 року, який набрав чинності 26 грудня 2008 року, за період з 05 грудня 2008 року по 25 грудня 2008 року відповідач вважає, що він має право застосовувати тариф 8,86 грн., без ПДВ за водовідведення та 9,63 грн., без ПДВ за постачання холодної води.

Як вказує позивач, незрозумілим залишається питання застосування тарифів 8,42 грн., без ПДВ за водовідведення та 9,15 грн., без ПДВ за постачання холодної води.

Указом Президента України №1199/2008 «Про скасування рішень голови Київської міської державної адміністрації» від 24 грудня 2008 року скасовано Розпорядження КМДА від 27 листопада 2008 року №1661 «Про погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого постачання холодної води і водовідведення холодної та гарячої води для бюджетних установ та інших споживачів» повністю з 01 грудня 2008 року, тому відповідач не мав права застосовувати в грудні 2008 року підвищенні тарифи у порівнянні з діючими на підставі Розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Про погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого постачання холодної води і водовідведення холодної та гарячої води» №1127 від 28.08.2007 року.

Позивач зазначає, що застосовуючи нечинні тарифи відповідач порушив ч.а) п.2.2. Договору №00930/5-04 на послуги водопостачання та водовідведення від 07.08.2002, яким передбачено, що Абонент (позивач) сплачує вартість наданих послуг за тарифами, встановленими в порядку, передбаченому чинним законодавством.

На виконання вимог п.3.6. Договору №00930/5-04 на послуги водопостачання та водовідведення від 07.08.2002 ТОВ «Ринок «Десна» звернулося з листом вих. №8 від 15 січня 2009 року до Розрахункового департаменту ВАТ «АК «КИЇВВОДОКАНАЛ», яким обґрунтувало свої незгоди з вартістю наданих послуг та направило повноважного представника з відповідним актом звіряння.

Це відбулося, як вказує позивач, 15 січня 2009 року, тобто з дотриманням 5-ти денного строку з моменту отримання платіжних документів. Право споживача на одержання в установленому порядку необхідної інформації про вартість житлово-комунальних послуг, структуру ціни/тарифу передбачена ч.2 п.1 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

Як зазначає позивач, ТОВ «Ринок «Десна» вжило всіх дій, передбачених Договором, що свідчать про незгоду з тарифами, тому вважається, що заборгованість неузгоджена Сторонами.

Тим більш, з 15 січня 2009 року відповіді на звернення ТОВ «Ринок «Десна» з доданим актом звіряння розрахунків не надійшло. Однак, вже 16 січня 2009 року на території ТОВ «Ринок «Десна» з`явився представник відповідача, який надавши лише службове посвідчення, намагався вжити заходів щодо припинення водопостачання та водовідведення. 16 січня 2009 року на особистому прийомі начальнику відділу врегулювання заборгованостей Розрахункового департаменту ВАТ «АК «КИЇВВОДОКАНАЛ» представнику ТОВ «Ринок «Десна» була надана для огляду копія листа №8 від 15 січня 2009 року з резолюцією Першого заступника директора Розрахункового департаменту АК «Київ водоканал» Морофіянця Б.В. «ВІДКЛЮЧИТИ».

Позивач вважає, що дії відповідача, спрямовані на припинення надання послуг з водопостачання та водовідведення, є прямим порушенням п.4.3., яким передбачено, що відповідач має право припинити подачу води та приймання стоків до повного погашення заборгованості. Однак, ТОВ «Ринок «Десна» не має заборгованості перед відповідачем та не мало ніколи.

За таких обставин, позивач просить суд:

1) зобов`язати відповідача розглянути та підписати акт звіряння взаємних розрахунків, направлений листом №8 від 15.01.2009;

2) примусити відповідача виконувати обов`язки, передбачені Договором №00930/5-04 на послуги водопостачання та водовідведення від 07.08.2002, в натурі, а саме: при визначенні вартості наданих послуг по водопостачанню та водовідведенню відповідач має дотримуватись умов ч. а) п. 2.2 договору в повному обсязі, зокрема, застосовувати у грудні 2008 року тарифи, що були чинними на той час та встановлені на підставі Розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Про погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого постачання холодної води і водовідведення холодної та гарячої води» №1127 від 28.08.2007.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 14 Цивільного кодексу України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї (ч. 2 ст. 14 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Захист цивільних прав та інтересів судом здійснюється у спосіб встановлений законом або договором.

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України. Аналогічні положення містить ст.20 Господарського кодексу України.

Виходячи з системного аналізу ст. ст.15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Тобто, відповідно до положень Господарського процесуального кодексу України обов`язок доведення факту порушення або оспорювання прав і охоронюваних законом інтересів покладено саме на позивача.

У рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004р. Конституційного суду України (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в ч.1 ста.4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права», яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Конституційний суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права» як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об`єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.

Щодо порушеного права господарський суд зазначає, що таким слід розуміти такий стан суб`єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб`єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов`язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Згідно з ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За їх призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Способи захисту мають універсальний характер, вони можуть застосовуватись до всіх чи більшості відповідних суб`єктивних прав. Разом з тим зазначений перелік способів захисту цивільних прав чи інтересів не є вичерпним. Відповідно до ст.16 Цивільного кодексу України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Одночасно з цим, статтею Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

В свою чергу, під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Отже, способи захисту за своїм призначенням можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. При цьому, метою застосування певного способу захисту є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб`єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню. Аналогічну позицію викладено у листі Верховного Суду України від 01.04.2014 р. «Аналіз практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України».

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, яка викладена в постанові від 21.05.2012 р. у справі № 6-20цс11, оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (ст. ст. 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Разом з цим, виходячи з предмету та підстав позовних вимог, суд дійшов висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не є ефективним, оскільки у даному випадку ніяким чином не призведе до відновлення прав та законних інтересів Товариства з обмеженою відповідальністю «Ринок «Десна».

Більш того, позивач просить суд примусити відповідача застосовувати у грудні 2008 року тарифи, що були встановлені на підставі Розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Про погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого постачання холодної води і водовідведення холодної та гарячої води» №1127 від 28.08.2007.

Однак, Розпорядження Київської міської державної адміністрації № 1127 від 28.08.2007 не були подані на державну реєстрацію до відповідних органів юстиції, а отже не набрали чинності у встановленому законом порядку.

За таких обставин, підстави для застосування тарифів, які затверджені Розпорядженням №1127 від 28.08.2007, відсутні, оскільки дані розпорядження не зареєстровані в установленому порядку, не набрали чинності та не відповідають законодавству України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03.02.2022 у справі №48/219.

За наведених обставин, суд дійшов висновку відмовити у позові Товариства з обмеженою відповідальністю «Ринок «Десна» до Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» про зобов`язання вчинити дії.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Судовий збір покладається на позивача у зв`язку з відмовою у позові (відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Відмовити у позові.

2. Судові витрати покласти на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.М. Спичак