Постанова

від 12.09.2023 по справі 352/285/22

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 352/285/22

Провадження № 22-ц/4808/996/23

Головуючий у 1 інстанції СТРУТИНСЬКИЙ Р. Р.

Суддя-доповідач Луганська

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 вересня 2023 року м.Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Луганської В.М.

суддів Девляшевського В.А., Баркова В.М.,

за участю секретаря - Петріва Д.Б.

учасники справи

позивач Комунальне підприємство «Інноваційна компанія»

відповідач ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Івано-Франківського апеляційного суду справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 14 червня 2023 року, ухвалене судом у складі судді Струтинського Р.Р.,

у справі за позовом Комунального підприємства «Інноваційна компанія» до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди,

в с т а н о в и в:

У лютому 2022 року КП «Інноваційна компанія» звернулось з позовом до суду з вищезазначеними вимогами, в обґрунтування яких вказало, що ОСОБА_1 07.06.2019 року було призначено директором КП «Інноваційна компанія». Наказом №20-К від 28.04.2020 року за підписом ОСОБА_1 було звільнено з посади начальника дільниці будинкоуправління ОСОБА_2 у зв`язку із скороченням чисельності працівників.

Рішенням Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 06 жовтня 2021 року ОСОБА_2 поновлено на посаді начальника дільниці будинкоуправління Комунального підприємства «Іноваційна компанія» та стягнуто з КП «Інноваційна компанія» середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 29.04.2020 року по 06.10.2021 року в сумі 175609,76 грн з обов`язковим відрахуванням необхідних платежів, нарахованих на вказану виплату, згідно вимог чинного законодавства, а також допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та виплати заробітної плати за один місяць в сумі 10243,90 грн. Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 25 січня 2022 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

На виконання рішення суду позивачем виплачено ОСОБА_2 10243,90 грн - як сума, допущена до негайного виконання та 165365,86 грн.

Внаслідок незаконного звільнення працівника, який у подальшому звернувся до суду і якому, на виконання рішення суду виплачено середній заробіток за час вимушеного прогулу, відповідачем ОСОБА_1 заподіяно КП «Інноваційна компанія» матеріальну шкоду у розмірі 175609,76 грн, а тому відповідно до положень ст. 130 КЗпП України відповідач має нести матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, внаслідок порушення покладених на нього трудових обов`язків.

У зв`язку з викладеним позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь КП «Інноваційна компанія» матеріальну шкоду у розмірі 175609, 76 грн.

Рішенням Тисменницького районного суду Івано-Франківської області від 14 червня 2023 року позов КП «Інноваційна компанія» до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь позивача 175609, 76 грн завданої матеріальної шкоди в порядку регресу. Компенсовано КП «Інноваційна компанія» за рахунок держави судовий збір у розмірі 2634, 16 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 грн.

Не погодившись з вказаним рішенням, ОСОБА_1 , звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на необ`єктивність та необґрунтованість рішення, а також на порушення судом норм процесуального та матеріального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Тисменницького районногосуду Івано-Франківськоїобласті від14червня 2023року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог КП «Інноваційна компанія».

В обґрунтування апеляційної скарги, скаржник зазначив, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, а саме 12.05.2023 року при прийняті додаткових письмових пояснень від представника позивача ОСОБА_3 , на які суд посилається як на джерело доказування, суд не звернув увагу на відсутність у представника повноважень, оскільки строк дії Договору про надання правової допомоги встановлено до 31.08.2022 року. Інших документів, що підтверджують право представляти інтереси позивача з 31.08.2022 року в матеріалах справи відсутні.

Крім того зазначив, що при ухваленні рішення, судом першої інстанції не враховано, що відповідно до положень Статуту КП «Інноваційна компанія», засновником (власником) котрого є Тисменицька територіальна громада, в особі Тисменицької міської ради. Виконавчий комітет Тисменицької міської ради є органом, який виконує функції органу управління господарською діяльністю в межах та обсягах, визначених Законом України «Про місцеве самоврядування», тому КП «Інноваційна компанія не мала права на звернення до суду з даним позовом до нього, оскільки відповідно до п.4 ст. 136 КЗпП України, такий позов пред`являється вищестоящим в порядку підлеглості органом, яким відповідно до статуту є Тисменицька міська рада.

Скаржник посилається на те, що його дії, як тодішнього керівника КП «Інноваційна компанія не визнавалися незаконними, його вина не встановлена жодним судовим рішенням, тому вважає, що відсутні підстави для відшкодування шкоди. Наказ про звільнення ОСОБА_2 , підписаний ним, як тодішнім керівником КП «Інноваційна компанія», не визнавався недійсним, незаконним, а він діяв в межах своїх повноважень, та виконував розпорядження вищестоящого органу-Тисменицької міської ради. ОСОБА_2 був звільнений наказом №620-К від 28.04.2020 року відповідно до п. 4 ст. 40 КЗпП України, з ініціативи власника, яким є Тисменицька міська рада.

За таких обставин вважає, що відсутні правові підстави для звернення до нього з позовом про відшкодування шкоди.

Скаржник посилаючись на правові висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду у справі №638/15118/16 від 11.12.2019 року та у справі №6910/12217/19 від 14 квітня 2020 року, зазначив, що відповідний спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача заперечував проти доводів апеляційної скарги та зазначив, що договір про надання правової допомоги №Ю-18/01/22 від 21.01.2022 року був долучений до клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу з метою підтвердження витрат на професійну правничу допомогу адвоката. Строк даного договору дійсно закінчувався 31.08.2022 року, проте додатковою угодою №4 від 22.07.2022 року строк дії договору про надання правової допомоги №Ю-18/01/22 від 21.01.2022 року продовжено до ухвалень рішень по справах.

Зазначив, що дана додаткова угода не долучалась до матеріалів справи, оскільки відповідно до ч. 4 ст. 62 ЦПК України повноваження його як адвоката підтверджено наявним в матеріалах справи ордером.

Зазначив, що відповідно до положень ст. 237 ЦПК України для покладення на службову особу, винну в незаконному звільненні обов`язку покрити шкоду, заподіяну підприємству оплатою працівникові часу вимушеного прогулу необхідним є наявність рішення суду про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а не скасування наказу про звільнення.

Посилання скаржника на те, що на час прийняття судом рішення про поновлення ОСОБА_2 на роботі, ОСОБА_1 не працював на підприємстві, не має правового значення для даного регресного позову.

У судовому засіданні представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 підтримала апеляційну скаргу в межах її доводів, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

У судовому засіданні представник КМ «Інноваційна компанія» -Устінський А.В. проти задоволення апеляційної скарги заперечував.

Заслухавши доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія приходить до наступних висновків.

Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції встановивши, що ОСОБА_2 було звільнено із порушенням закону за наказом директора КП «Інноваційна компанія» ОСОБА_1 , що встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили, дійшов висновку, що відповідач як службова особа, яка видала наказ про звільнення, відповідно до п. 8 ч. 1ст. 134 КЗпП України, несе повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству у зв`язку з оплатою незаконно звільненому працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу у сумі 175609,76 грн.

Колегія суддів вважає, що такий висновок суду відповідає встановленим по справі обставинам, виходячи з наступного.

Судом встановлено,що відповідач ОСОБА_1 згідно наказу № 17/1-К від 11.06.2019 року був прийнятий на посаду директора КП «Інноваційна компанія».

Згідно наказу директора ОСОБА_1 № 20-К від 28.04.2020, начальника дільниці будинкоуправління КП «Інноваційна компанія» ОСОБА_2 звільнено 28.04.2020 року у зв`язку із скороченням чисельності працівників на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України.

Згідно рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 06.10.2021 року, яке постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 25.01.2022 року залишено без змін, задоволено позов ОСОБА_2 до КП «Інноваційна компанія». Поновлено ОСОБА_2 на посаді начальника дільниці будинкоуправління КП «Іноваційна компанія» та стягнуто з КП «Інноваційна компанія» середній заробіток за період з 29.04.2020 року по 06.10.2021 року у розмірі 175609,76 грн з обов`язковим відрахуванням необхідних платежів, нарахованих на вказану виплату, згідно вимог чинного законодавства, а також допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та виплати заробітної плати за один місяць в сумі 10243,90 грн.

На виконання зазначеного рішення КП «Інноваційна компанія» виплатило ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу на загальну суму 175609,76 грн, що підтверджується платіжними дорученнями від 22.10.2021, №551, 553, 554, від 08.02.2022, №5, 6, 7.

Згідно розпорядження міського голови Тисменицької міської ради Івано-Франківської області Градюк Т. від 28.05.2021 № 325-к відповідача ОСОБА_1 звільнено з посади директора Комунального підприємства «Інноваційна компанія», згідно з п.2 ст.36 КЗпП України.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно з пунктом 8 частини першої статті 134КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли службова особа є винною в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу.

У статті 237КЗпП України визначено, що суд покладає на службову особу, винну в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу, обов`язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв`язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи. Такий обов`язок покладається, якщо звільнення чи переведення відбулося з порушенням закону або якщо власник чи уповноважений ним орган затримав виконання рішення суду про поновлення на роботі.

Відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України, наданих судам у пункті 33 постанови від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», при незаконному звільненні або переведенні на іншу роботу, невиконанні рішення про поновлення працівника на роботі, що мало місце після введення в дію пункту 8 частини першої статті 134 та нової редакції статті 237КЗпП України (з 11 квітня 1992 року), настає повна матеріальна відповідальність винних у цьому службових осіб і обов`язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв`язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи може бути покладено при допущенні ними в цих випадках будь-якого порушення закону, а не лише явного, як передбачалось раніше.

Згідно з пунктом 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 02 грудня 1992 року № 14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками», застосовуючи матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди на підставі пункту 8 частини першої статті 134 КЗпП України, суди повинні мати на увазі, що за цим законом покладається обов`язок з відшкодування шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації у зв`язку з оплатою незаконно звільненому чи незаконно переведеному працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи, на винних службових осіб, за наказом або розпорядженням яких звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якими затримано виконання рішення суду про поновлення на роботі; відповідальність в цих випадках настає незалежно від форми вини.

Судом встановлено, що згідно наказу директора Оленчука Р.М. № 20-К від 28.04.2020, начальника дільниці будинкоуправління КП «Інноваційна компанія» Попадинця П.О. звільнено 28.04.2020 року у зв`язку із скороченням чисельності працівників на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України.

Згідно рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 06.10.2021 року, яке постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 25.01.2022 року залишено без змін, поновлено ОСОБА_2 на посаді начальника дільниці будинкоуправління Комунального підприємства «Іноваційна компанія» та стягнуто з КП «Інноваційна компанія» середній заробіток за період з 29.04.2020 року по 06.10.2021 року у розмірі 175609,76 грн.

На виконання зазначеного рішення КП «Інноваційна компанія» виплатило ОСОБА_2 середній заробіток на загальну суму 175609,76 грн, що підтверджується платіжними дорученнями від 22.10.2021, №551, 553, 554, від 08.02.2022, №5, 6, 7.

Відповідно до частини четвертої статті 82ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили.

Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішення у такій справі правовідносини.

Суб`єктивними межами є те, що у двох справах беруть участь одні й ті самі особи чи їх правонаступники, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини. Об`єктивні межі стосуються обставин, встановлених рішенням суду.

Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: обставина встановлена судовим рішення; судове рішення набрало законої сили; у справі беруть участь ті самі особи, які брали участь у попередній справі, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Не потребують доказування обставини, встановлені рішення суду, тобто ті обставини, щодо яких мав місце спір і які були предметом судового розгляду. Не має преюдиційного значення оцінка судом конкретних обставин справи, які сторонами не оспорювалися, мотиви судового рішення, правова кваліфікація спірних відносин. Преюдиційне значення можуть мати ті факти, щодо наявності або відсутності яких виник спір, і які, зокрема зазначені у резолютивній частині рішення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/14 (провадження № 12-144гс18) зазначила, що преюдиційне значення у справі надається обставинам, установленим судовим рішенням, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиційне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особи, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключено ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиційні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

Колегія суддів погоджується з оцінкою суду першої інстанції преюдиційних обставин, установлених під час розгляду даної справи.

Зокрема рішенням Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 06.10.2021 року, яке постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 25.01.2022 року залишено без змін, встановлено факт незаконного звільнення ОСОБА_2 за наказом відповідача.

Факт незаконного звільнення працівника встановлений судами й свідчить про вину особи, яка уповноважена на звільнення такого працівника. Таким чином, ОСОБА_1 , як службова особа, яка видала та підписала наказ про звільнення № 20-К від 28.04.2020, начальника дільниці будинкоуправління КП «Інноваційна компанія» Попадинця П.О., а в подальшому таке звільнення визнано незаконним та працівника поновлено на роботі, несе повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству у зв`язку з оплатою незаконно звільненому працівнику середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

З урахуванням наведеного, суд першої інстанції зробив обґрунтовані висновки про задоволення позову КП «Інноваційна компанія» про відшкодування матеріальної шкоди у розмірі середнього заробітку за час вимушеного прогулу - 175609,76 грн, які стягнуто судовими рішеннями з підприємства та сплачено на користь ОСОБА_2 .

При цьому обов`язок з відшкодування шкоди, заподіяної підприємству у зв`язку з оплатою незаконно звільненому працівникові часу вимушеного прогулу покладається на винних службових осіб, за наказом або розпорядженням яких звільнення здійснено з порушенням закону. Відповідальність у цих випадках настає незалежно від форми вини.

Вищевказане спростовує доводи апеляційної скарги про недоведеність вини скаржника у завданні матеріальної шкоди підприємству, а також про те, що відповідальність за незаконне звільнення працівника несе виконавчий комітет Тисменицької міської ради, як орган, який виконує функції органу управління господарською діяльністю.

Подібні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду від 22 січня 2021 року у справі № 332/832/18 (провадження № 61-3858св19).

Суд першої інстанції інстанції, вирішуючи спір, правильно застосував відповідні норми КЗпП України.

Доводи апеляційної скарги що даний спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства колегія суддів відхиляє з огляду на наступне.

Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою як компетенцію різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського й адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є предмет спору, характер спірних матеріальних правовідносин і їх суб`єктний склад. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції судів, які розглядають справи за правилами цивільного, кримінального, господарського й адміністративного судочинства. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання, тобто діяти в межах установленої законом компетенції.

Частиною першою статті 19ЦПК України установлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Предметна та суб`єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України.

Пунктом 12 частини першої статті 20ГПК України передбачено, що господарські суди розглядають справи у спорах між юридичною особою та її посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) такої посадової особи, за позовом власника (власників), учасника (учасників), акціонера (акціонерів) такої юридичної особи, поданим в її інтересах.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Відповідно до пункту 8 частини першої статті 134КЗпП України службові особи, винні в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу, несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації.

Згідно зі статтею 237КЗпП України суд покладає на службову особу, винну в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу, обов`язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв`язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи. Такий обов`язок покладається, якщо звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якщо власник чи уповноважений ним орган затримав виконання рішення суду про поновлення на роботі.

Застосовуючи матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди на підставі пункту 8 статті 134 КЗпП України, суди повинні мати на увазі, що за цим законом покладається обов`язок з відшкодування шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації у зв`язку з оплатою незаконно звільненому чи незаконно переведеному працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижче оплачуваної роботи, на винних службових осіб, за наказом або розпорядженням яких звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або яким затримано виконання рішення суду про поновлення на роботі. Відповідальність у цих випадках настає незалежно від форми вини.

Отже, чинне законодавство не містить додаткових підстав для відшкодування майнової шкоди з винних службових осіб, за наказом або розпорядженням яких звільнення працівника здійснено з порушенням вимог закону або затримано виконання рішення суду про поновлення на роботі.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 200/22363/16-а (касаційне провадження № 11-720апп18) викладений правовий висновок про те, що відшкодування шкоди у порядку регресу відбувається в порядку, передбаченому цивільним законодавством України, тобто за правилами цивільного судочинства.

В даній справі предметом розгляду є відшкодування шкоди в порядку регресу, яка заподіяна позивачу внаслідок ухвалення судового рішення про стягнення із підприємства на користь працівника, звільненого з роботи за наказом відповідача, середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відповідно до пункту 8 статті 134 КЗпП України.

Отже, колегія суддів зазначає, що даний спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Наведене відповідає усталеній практиці Верховного Суду , закріпленій в постановах від 22 січня 2021 року у справі № 332/832/18, від 12 січня 2022 року у справі № 161/10391/21.

Інші доводи апеляційної скарги спростовуються матеріалами справи.

Колегія суддів уважає, що суд першої інстанції всебічно, повно та об`єктивно надав оцінку зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими. Обовязок з відшкодування шкоди, заподіяної підприємству у зв`язку з оплатою незаконно звільненому працівникові часу вимушеного прогулу покладається на винних службових осіб, за наказом або розпорядженням яких звільнення здійснено з порушенням закону. Відповідальність у цих випадках настає незалежно від форми вини.

Інші доводи, наведені в обґрунтування апеляційної скарги, не можуть бути підставою для скасування судового рішення та спростовуються матеріалами справи.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції всебічно, повно та об`єктивно надав оцінку зібраним у справі доказам в цілому, правильно застосував відповідні норми КЗпП України та дійшов правильного висновку про задоволення позову КП «Інноваційна компанія» про відшкодування матеріальної шкоди у розмірі середнього заробітку за час вимушеного прогулу - 175609,76 грн.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 14 червня 2023 року ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права і підстав для його скасування по доводам апеляційної скарги не має.

Оскільки апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а скаржника згідно п.9 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» звільнено від сплати судового збору, то витрати по сплаті судового збору відносяться на рахунок держави.

Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, Івано-Франківський апеляційний суд,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 14 червня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови викладено 15 вересня 2023 року.

Головуючий В.М. Луганська

Судді: В.М. Барков

В.А. Девляшевський