Постанова

від 14.09.2023 по справі 130/3366/21

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 130/3366/21

Провадження № 22-ц/801/1127/2023

Категорія: 21

Головуючий у суді 1-ї інстанції Грушковська Л. Ю.

Доповідач:Панасюк О. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2023 рокуСправа № 130/3366/21м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Панасюка О. С. (суддя доповідач),

суддів Ковальчука О. В., Сала Т. Б.,

з участю секретаря судового засідання Куленко О. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 доТовариства зобмеженою відповідальністю«Поділля Агропродукт»,треті особи,які незаявлять самостійнихвимог щодопредмета спору:Товариство зобмеженою відповідальністю«Агротал»,Приватне підприємство«Агротал»,Державний реєстраторЧечельницької селищноїради Гайсинськогорайону Вінницькоїобласті ФаренюкС.А.,про витребуванняземельної ділянкиз чужогонезаконного користуваннята скасуваннядержавної реєстрації за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Поділля Агропродукт» на рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області у складі судді Грушковської Л. Ю. від 27 березня 2023 року,

встановив:

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом, за яким просив:

- витребувати у Товариства з обмеженою відповідальністю «Поділля Агропродукт» (далі ТОВ «ПоділляАгропродукт) з чужого незаконного користування земельну ділянку, площею 4,5197 га, кадастровий номер 0521084500:06:001:0003 та земельну ділянку, площею 5,0083 га, кадастровий номер 0521084500:06:001:0002, які розташовані на території Потоківської сільської ради Жмеринського району Вінницької області;

- скасувати рішення державного реєстратора Чечельницької селищної ради Гайсинського району Вінницької області Фаренюка С. А. за індексним номером 36434226 від 02 серпня 2017 року про реєстрацію права оренди на земельну ділянку, площею 4,5197 га, кадастровий номер 0521084500:06:001:0003 та індексним номером 36409361 від 01 серпня 2017 року про реєстрацію права оренди на земельну ділянку, площею 5,0083 га, кадастровий номер 0521084500:06:001:0002.

На обґрунтування позовних вимог покликався на те, що ці земельніділянки належать йому на підставі державних актів серії ЯБ №671206 та ЯБ №671205. В 2014 році ним було укладено договори оренди землі з Товариством з обмеженою відповідальністю «Агротал» (далі ТОВ «Агротал») терміном на 7 років, проте він дізнався, що обробіток його земельних ділянок здійснює ТОВ «Поділля Агропродукт», при цьому жодних договорів з цим товариством щодо передачі йому в оренду земельних ділянок він не підписував, згоду на обробіток не надавав. Право оренди земельних ділянок зареєстроване за ТОВ «Поділля Агропродукт» на підставі додаткових угод (про заміну сторони та внесення змін до договору оренди) до договорів оренди землі від 03 квітня 2018 року. Договори оренди земельних ділянок з ПП «Агротал», які датовані 01 січня 2017 року, він також не підписував та не укладав. Право оренди за договорами, а також додаткові угоди на земельні ділянки зареєстровані державним реєстратором Чечельницької селищної ради Чечельницького району Вінницької області Фаренюком С. А.

Вказував, що договорів оренди з ПП «Агротал», а також додаткових угод з ТОВ «Поділля Агропродукт» він не підписував.

Рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 27березня 2023року позов задоволено. Витребувано у ТОВ «Поділля Агропродукт» з чужого незаконного користування земельну ділянку, що належить ОСОБА_1 на підставі державного акту серія ЯБ № 671206 з кадастровим номером 0521084500:06:001:0003, площею 4,5197 га, та на підставі державного акту серія ЯБ № 671205 з кадастровим номером 0521084500:06:001:0002, площею 5,0083 га, які розташовані на території Потоківської сільської ради Жмеринського району Вінницької області. Скасовано рішення приватного нотаріуса державного реєстратора Чечельницької селищної ради Чечельницького району Вінницької області Фаренюка С. А. за індексним номером 36434226 від 02 серпня 2017 року про реєстрацію права оренди на земельну ділянку з кадастровим номером 0521084500:06:001:0003, площею 4,5197 га, та рішення за індексним номером 36409361 від 01 серпня 2017 року про реєстрацію права оренди на земельну ділянку з кадастровим номером 0521084500:06:001:0002, площею 5,0083 га. Стягнуто з ТОВ «Поділля Агропродукт» на користь ОСОБА_1 3632 грн 00 к. судового збору та 6606 грн 95 к. у відшкодування витрат за проведення експертизи.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що додаткові угоди від 03 квітня 2018 року, договори оренди земельних ділянок від 01 січня 2017 року ОСОБА_1 не підписував, а відтак договори між ОСОБА_1 та ТОВ «Поділля Агропродукт» є неукладеними, тому належні ОСОБА_1 земельні ділянки необхідно витребувати у ТОВ «Поділля Агропродукт». З огляду на це суд першої інстанції прийшов до висновку, що рішення про державну реєстрацію права оренди на підставі договору, що не укладений, підлягає скасуванню.

В апеляційній скарзі ТОВ «Поділля Агропродукт», посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, недоведеність обставин,що маютьзначення длясправи,які судпершої інстанціївизнав встановленими, просило рішення суду першої інстанції скасувати, постановити нове рішення про відмову у позові.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги посилалося на те, що суд першої інстанції не взяв до уваги те, що експертами при встановленні справжності підписів проігноровано чисельні суттєві збіжні ознаки у досліджуваному підписі у порівнянні зі зразками підпису, у зв`язку з чим зроблено оціночне судження щодо стійкості встановлених розбіжних почеркових ознак у порівнюваних об`єктах. Тому вважало, що експертний висновок № 6322/6323/22-21 від 22 листопада 2022 року є необґрунтованим, таким, що викликає сумніви в його правильності та взагалі вказує на упередженість експертів, які приймали участь у його складанні. Натомість судом беззаперечно враховано в якості доказу висновок почеркознавчої експертизи та не прийнято до уваги представлені з боку відповідача заперечення з приводу необґрунтованості висновків цієї експертизи, що вказує на однобічний розгляд справи та неправильне дослідження і оцінку доказів.

Також ТОВ «Поділля Агропродукт» не погоджується із розміром стягнутих судом першої інстанції витрат на правничу допомогу позивача, вважало їх неспівмірним з предметом спору, складністю справи та такими, що не підтверджені належними і допустимими доказами, у зв`язку з чим у доповненнях до апеляційної скарги просило скасувати додаткове рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 10травня 2023року та зменшити розмір витрат позивача на правничу допомогу до 3000 грн 00к.

Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги апеляційний суд прийшов до висновку, що вона підлягає задоволенню частково, з огляду на таке.

Частинами першою четвертою статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За змістом статті 374 ЦПК України апеляційний суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює у відповідній частині нове рішення або змінює рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з порушенням норм матеріального і процесуального права (стаття 376 ЦПК України).

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником земельних ділянок на підставі державних актів серії ЯБ № 671206 та ЯБ №671205 з кадастровим номером 0521084500:06:001:0003, площею 4,5197 га, та кадастровим номером 0521084500:06:001:0002, площею 5,0083 га, які розташовані на території Потоківської сільської ради Жмеринського району Вінницької області.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодооб`єкта нерухомогомайна встановлено,що державнимреєстратором Чечельницькоїселищної радиЧечельницького районуВінницької областіФаренюком С.А.зареєстровано правооренди земельнихділянок задоговорами орендиземлі б/нвід 01січня 2017року,додаткові угоди(прозаміну сторонита внесеннязмін додоговору оренди)до договоруоренди земліб/нвід 03квітня 2018року,орендар ТОВ«Поділля Агропродукт»,орендодавець ОСОБА_1 , індексні номери рішеннь про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 36434226 від 02 серпня 2017 року та № 36409361 від 01 серпня 2017 року.

Згідно з висновком експертів Вінницького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України № 6322/6323/22-21 від 22 листопада 2022 року: підпис у договорі оренди б/н від 01 січня 2017 року щодо земельної ділянки з кадастровим номером 0521084500:06:001:0003, площею 4,5197 га, укладеному між ОСОБА_1 та ПП «Агротал» виконаний рукописним способом без попередньої технічної підготовки і технічних засобів; підпис у додатковій угоді б/н від 03 квітня 2018 року про заміну сторони та внесення змін до договору оренди землі від 01 січня 2017 року щодо земельної ділянки з кадастровим номером 0521084500:06:001:0003, площею 4,5197 га, укладеному між ОСОБА_1 та ПП «Агротал» виконаний рукописним способом без попередньої технічної підготовки і технічних засобів; підпис у договорі оренди б/н від 01 січня 2017 року щодо земельної ділянки з кадастровим номером 0521084500:06:001:0002, площею 5,0083 га, укладеному між ОСОБА_1 та ПП «Агротал» виконаний рукописним способом без попередньої технічної підготовки і технічних засобів; підпис у додатковій угоді б/н від 03 квітня 2018 року про заміну сторони та внесення змін до договору оренди землі від 01 січня 2017 року щодо земельної ділянки з кадастровим номером 0521084500:06:001:0002, площею 5,0083 га, укладеному між ОСОБА_1 та ПП «Агротал» виконаний рукописним способом без попередньої технічної підготовки і технічних засобів; підпис у договорі оренди б/н від 01 січня 2017 року щодо земельної ділянки з кадастровим номером 0521084500:06:001:0003, площею 4,5197 га, укладеному між ОСОБА_1 та ПП «Агротал» виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою; підпис у додатковій угоді б/н від 03 квітня 2018 року про заміну сторони та внесення змін до договору оренди землі від 01 січня 2017 року щодо земельної ділянки з кадастровим номером 0521084500:06:001:0003, площею 4,5197 га, укладеному між ОСОБА_1 та ПП «Агротал» виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою; підпис у договорі оренди б/н від 01 січня 2017 року щодо земельної ділянки з кадастровим номером 0521084500:06:001:0002, площею 5,0083 га, укладеному між ОСОБА_1 та ПП «Агротал» виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою; підпис у додатковій угоді б/н від 03 квітня 2018 року про заміну сторони та внесення змін до договору оренди землі від 01 січня 2017 року щодо земельної ділянки з кадастровим номером 0521084500:06:001:0002, площею 5,0083 га, укладеному між ОСОБА_1 та ПП «Агротал» виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою.

Між сторонами виник спір щодо витребування (повернення) земельних ділянок з чужого незаконного володіння.

Відповідно до частини першої статті 319 Цивільного Кодексу України (далі ЦК України) власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Майнові відносини, що виникають з договору найму (оренди) земельної ділянки, є цивільно-правовими, ґрунтуються на засадах рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності сторін договору та, крім загальних норм цивільного законодавства щодо договору найму, регулюються актами земельного законодавства Земельним кодексомУкраїни (далі ЗК України), Законом України «Про оренду землі». Частиною першою статті 93ЗК України та Про оренду визначено, що право оренди земельної ділянки це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Згідно з статтею 792 ЦК України, за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Аналогічне положення закріплено й у статті 13 Закону України «Про оренду землі».

Відповідно до частини першої статті 626ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

За змістом частини першої статті 638ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) (частина друга статті 207 ЦК України).

Отже підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

У постанові від 22 січня 2020 року у справі № 674/461/16-ц Верховний Суд зазначив, що підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника/-ів правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до частини третьої статті 12, частин першої та шостої статті 81ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

За змістом статті 89ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні (стаття 110 ЦПК України).

На підтвердження заявлених позовних вимог про те, що ОСОБА_1 не підписував договори оренди з ПП «Агротал», а також додаткових угод з ТОВ «Поділля Агропродукт», він разом із позовною заявою подав клопотання про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи, яке було задоволено судом.

Як уже зазначалося вище, відповідно до висновку судової технічної та почеркознавчої експертизи № 6322/6323/22-21 від 22 листопада 2022 року:

підпис у договорі оренди б/н від 01 січня 2017 року щодо земельної ділянки з кадастровим номером 0521084500:06:001:0003, площею 4,5197 га, укладеному між ОСОБА_1 та ПП «Агротал» виконаний рукописним способом без попередньої технічної підготовки і технічних засобів; підпис у договорі оренди б/н від 01 січня 2017 року щодо земельної ділянки з кадастровим номером 0521084500:06:001:0003, площею 4,5197 га, укладеному між ОСОБА_1 та ПП «Агротал» виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою;

підпис у додатковій угоді б/н від 03 квітня 2018 року про заміну сторони та внесення змін до договору оренди землі від 01 січня 2017 року щодо земельної ділянки з кадастровим номером 0521084500:06:001:0003, площею 4,5197 га, укладеному між ОСОБА_1 та ПП «Агротал» виконаний рукописним способом без попередньої технічної підготовки і технічних засобів; підпис у додатковій угоді б/н від 03 квітня 2018 року про заміну сторони та внесення змін до договору оренди землі від 01 січня 2017 року щодо земельної ділянки з кадастровим номером 0521084500:06:001:0003, площею 4,5197 га, укладеному між ОСОБА_1 та ПП «Агротал» виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою;

підпис у договорі оренди б/н від 01 січня 2017 року щодо земельної ділянки з кадастровим номером 0521084500:06:001:0002, площею 5,0083 га, укладеному між ОСОБА_1 та ПП «Агротал» виконаний рукописним способом без попередньої технічної підготовки і технічних засобів; підпис у договорі оренди б/н від 01 січня 2017 року щодо земельної ділянки з кадастровим номером 0521084500:06:001:0002, площею 5,0083 га, укладеному між ОСОБА_1 та ПП «Агротал» виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою;

підпис у додатковій угоді б/н від 03 квітня 2018 року про заміну сторони та внесення змін до договору оренди землі від 01 січня 2017 року щодо земельної ділянки з кадастровим номером 0521084500:06:001:0002, площею 5,0083 га, укладеному між ОСОБА_1 та ПП «Агротал» виконаний рукописним способом без попередньої технічної підготовки і технічних засобів;підпис у додатковій угоді б/н від 03 квітня 2018 року про заміну сторони та внесення змін до договору оренди землі від 01 січня 2017 року щодо земельної ділянки з кадастровим номером 0521084500:06:001:0002, площею 5,0083 га, укладеному між ОСОБА_1 та ПП «Агротал» виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою.

Заперечуючи проти ухваленого у справі рішення суду першої інстанції ТОВ «Поділля Агропродукт» зазначало про те, що висновок експертизи № 6322/6323/22-21від 22листопада 2022року неможе бутиналежним доказому справі,оскільки дослідженняпроведено неповно,з порушеннямпевних методичнихрекомендацій угалузі почеркознавчоїекспертизи, а негативні категоричні висновки експертизи стосовно справжності підписів ОСОБА_1 вважав недостатньо обґрунтованими.

Проте вказуючи на необґрунтованість висновку експертизи ТОВ «ПоділляАгропродукт» не навело жодних аргументів на підтвердження цього, а обмежилося лише загальними фразами, як і не навело конкретних порушень методичних рекомендацій і яких саме методичних рекомендацій.

Апеляційний суд враховує, що судові експерти ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які проводили експертизу та надали за результатами її проведення висновок, були попереджені про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку та за відмову без поважних причин від виконання покладених на них обов`язків, передбачену статтями 384, 385 КК України. Висновок експертів має форму категоричного висновку не містить висновку про неможливість вирішити питання, які поставлені перед експертом.

Тому суд першої інстанції не мав підстав для відхилення цього висновку.

Будь-яких доказів, які б спростовували висновок експертів чи доводили наявність орендних відносин із позивачем, відповідачем не надано. Клопотання про призначення повторної експертизи ТОВ «Поділля Агропродукт» в апеляційній інстанції не заявляло.

За таких обставин доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції та не є підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Вихід за межі доводів апеляційної скарги.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

В справі до розглядається апеляційний суд вбачає підстави для виходу за межі доводів апеляційної скарги через неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, які регулюють дані правовідносини.

Щодо вимог про витребування (повернення) земельних ділянок.

Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 вказував, що він не підписував договори оренди земельних ділянок, тому вони є неукладеним, отже такі земельні ділянки безпідставно перебувають у фактичному користуванні відповідача, тому мають бути повернуті її власнику, незважаючи на те, що у прохальній частині позову позивач просив витребувати земельні ділянки.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання правочину недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил статей 229-233 ЦК України про правочини, вчинені з дефектом волі під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Тобто як у частині першій статті 215 ЦК України, так і в статтях 229-233 ЦК України йдеться про недійсність вчинених правочинів у випадках, коли існує волевиявлення учасника правочину, зафіксоване у належній формі (що підтверджується, зокрема, шляхом вчинення ним підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає волі цього учасника правочину. Тож внаслідок правочину учасники набувають права і обов`язки, що натомість не спричиняють для них правових наслідків.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, то правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою взагалі не набуті, а правовідносини за ним не виникли.

У випадку заперечення самого факту укладення правочину, як і його виконання, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.

Порушенням права у такому випадку є не саме по собі існування письмового тексту правочину, волевиявлення позивача щодо якого не було, а вчинення конкретних дій, які порушують право позивача.

Протилежне тлумачення означало б, що суд надає документу, підробку якого встановлено належним чином, статус дійсного, визнає настання відповідних правових наслідків за відсутності як волевиявлення, так і інших законних підстав для цього та покладає на особу нічим не обґрунтований обов`язок застосувати для уникнення настання правових наслідків за підробленим документом ті самі способи захисту, що й в умовах, коли правочин дійсно вчинено, а його правомірність презюмується.

Зазначений правовий висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) та від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц (провадження № 14-79цс21).

У постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) Велика Палата Верховного Суду вказала: «Враховуючи підстави позову, наведені позивачем у позовній заяві та в додаткових поясненнях, а також заперечення відповідача, позивач у цій справі наполягає на поверненні йому земельних ділянок, вважаючи, що ці ділянки знаходяться у фактичному користуванні відповідача без установлених законом підстав. Зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож, у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майно, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок.» (пункт пункті 7.27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19).

Отже встановивши, що ОСОБА_1 не підписував договори оренди, тобто не виявляв свою волю до вчинення цих договорів, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що така угода є неукладеною, проте оцінюючи правильність обраного позивачем способу захисту, суд першої інстанції припустився помилки та невірно визначив і застосував норми матеріального права, які підлягали до застосування, що є підставою для виходу за межі доводів апеляційної скарги.

Водночас у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2021 року у справі № 662/397/15-ц (провадження № 14-20цс21) наголошено на тому, що у цивільному процесуальному законодавстві діє принцип jura novit curia (суд знає закони), який полягає в тому, що суд знає право; суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus ). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду зробила такі висновки: «При вирішенні цивільного спору суд у межах своїх процесуальних повноважень та в межах позовних вимог, встановлює зміст (правову природу, права та обов`язки) правовідносин сторін, які випливають з встановлених обставин та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець посилається саме на норму права, що є значно конкретизованим, а ніж закон. Більш того, виходячи з положень ЦПК України така функціональність суду носить імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходить своє відображення в судовому рішенні, зокрема в його мотивувальній і резолютивній частинах. Тому, обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia. Незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови в позові, оскільки згідно з принципом jura novit curia неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм. Тобто суд, з`ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну їх правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини».

Звертаючись до суду ОСОБА_1 обґрунтовував позов фактичною відсутністю договірних відносин між ним та відповідачем.

Задовольняючи позов в частині витребування земельних ділянок з чужого незаконного користування суд не звернув увагу, що звертаючись з позовом ОСОБА_1 свої вимоги обґрунтовував фактичною відсутністю договірних відносин між ним та відповідачем, при цьому просив усунути перешкоди у користуванні його власністю, хоча і посилалась на положення статті 391 ЦК України.

Однак саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи з тих фактів, що установлені під час розгляду справи, та визначити, яке саме імперативне правило підлягає застосуванню для вирішення спору. При цьому обґрунтування позову не перешкоджало суду першої інстанції застосувати відповідні норми права.

В Главі 29 ЦК України закріплено засади захисту права власності.

Статтею 387 ЦК України передбачено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно без відповідної правової підстави заволоділа ним (спосіб захисту, який використовується при позбавленні власника права володіння майном).

Стаття 391 ЦК України передбачає, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном (такий спосіб захисту застосовується від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння).

Відтак встановивши, що користування відповідачем земельними ділянками, які належать ОСОБА_1 на праві власності, не пов`язане з позбавленням його права володіння нерухомим майном, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що вимога ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння у порядку статті 387 ЦК України підлягає до задоволення, адже в даному випадку необхідно було застосувати положення статті 391 ЦК України.

Зайняття земельної ділянки фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож, у цьому випадку, ефективним способом захисту права ОСОБА_1 як власника земельних ділянок колегія суддів вважає усунення перешкод у користуванні належним йому майном шляхом повернення таких земельних ділянок на підставі статті 391 ЦК України.

Щодо вимоги про скасування державної реєстрації права оренди за ТОВ «Поділля Агропродукт».

Звертаючись до суду ОСОБА_1 крім іншого, просив суд скасувати рішення державного реєстратора Чечельницької селищної ради Гайсинського району Вінницької області Фаренюка С. А. за індексним номером 36434226 від 02 серпня 2017 року про реєстрацію права оренди на земельну ділянку, площею 4,5197 га, кадастровий номер 0521084500:06:001:0003 та індексним номером 36409361 від 01 серпня 2017 року про реєстрацію права оренди на земельну ділянку, площею 5,0083 га, кадастровий номер 0521084500:06:001:0002.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 (провадження № 14-8цс21) звертала увагу на те, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним із юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності немає. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16 (провадження № 14-445цс19) (пункт 55) та від 07 квітня2020 року у справі № 916/2791/13 (пункт 6.31)).

Стаття 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» регламентує внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Згідно з Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності з 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» викладено у новій редакції.

Відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній із 16 січня 2020 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що оскільки договір між позивачем та відповідачем є неукладеним, то здійснення його державної реєстрації порушує право позивача на користування земельною ділянкою.

Однак розглядаючи справу, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що у цій справі відсутні підстави для задоволення позовних вимог про скасування рішень про державну реєстрацію права на земельні ділянки, оскільки судове рішення про усунення перешкод у користуванні спірними земельними ділянками шляхом її повернення вже є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про скасування державної реєстрації договору оренди землі.

Подібні висновки викладено Верховним Судом у постановах від 16 листопада 2022 року у справі № 144/1346/21, від 05 квітня 2023 року у справі № 125/788/21, від 19 квітня 2023 року у справі № 138/3665/21.

Отже апеляційнийсуд приходитьдо висновку,що хочаподана апеляційнаскарга непідлягає дозадоволення знаведених уній підстав,проте всилу статті367ЦПК Українирішення судупершої інстанціїпідлягає скасуванню,оскільки судпершої інстанції,задовольняючи позов,невірно вирішивспір вчастині позовнихвимог проскасування рішеньпро державнуреєстрацію праваоренди земельнихділянок,та допустивнеправильне застосуваннянорм матеріальногоправа вчастині вирішенняпозовних вимогпро витребуванняземельних ділянок(стаття376 ЦПКУкраїни)з постановленнямнового судового рішення про задоволення позову у частині вимог про усунення перешкод у користуванні земельними ділянками шляхом їх повернення власнику та відмови в позові у частині скасування рішень про державну реєстрацію речового права.

Щодо судових витрат

За загальним правилом у судовому рішенні повинні бути розглянуті усі заявлені вимоги, а також вирішені всі інші, зокрема й процесуальні питання. Неповнота чи невизначеність висновків суду щодо заявлених у справі вимог, а також невирішення окремих процесуальних питань, зокрема розподілу судових витрат, є правовою підставою для ухвалення додаткового судового рішення.

Тобто додаткове рішення це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов`язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. Тобто додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу.

Такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 904/8884/21.

Оскільки суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність скасування рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 27 березня 2023 року у цій справі, то додаткове рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 10 травня 2023 року також необхідно скасувати.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Звертаючись досуду першоїінстанції ОСОБА_1 сплатив судовийзбір урозмірі 3632грн 00к.(задві немайновівимоги подвох об`єктахнерухомості),6606грн 95к. за проведення експертизи та 10000 грн 00 к. за надання правничої допомоги. На підтвердження розміру витрат на правничу допомогу представник ОСОБА_1 надав договір про надання правничої допомоги від 01 жовтня 2021 року, акт приймання-передачі наданих послуг до договору про надання правничої допомоги № б/н від 01 жовтня 2021 року, згідно з яких загальна вартість наданих адвокатських послуг ОСОБА_1 склала 10000 гривень.

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. В доповненнях до апеляційної скарги ТОВ «Поділля Агропродукт» заявляло про не співмірність понесених витрат на правничу допомогу позивачем, проте не наводить об`єктивних доказів цього, а твердження про те, що справа не є складною, підготовка та складення клопотань і заяв по справі не потребувало багато зусиль, апеляційний суд розцінює лише як власну думку відповідача по справі, яка не спирається на будь-які беззаперечні та об`єктивні факти.

Таким чином ОСОБА_1 всього поніс в ході розгляду справи 20238 грн 95 к. судових витрат.

ТОВ «Поділля Агропродукт» понесло судові витрати у виді судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 5488 грн 00 к.

Виходячи з принципу пропорційності (стаття 141 ЦПК України), з урахуванням того, що до задоволення підлягає дві з чотирьох заявлених позивачем вимог, з відповідача на користь позивача необхідно стягнути 10119 грн 48 к. понесених ним судових витрат, а з позивача на користь відповідача 2 744 грн 00 к. понесених судових витрат.

Відповідно до частини десятої статті 141 ЦПК України необхідно стягнути з відповідача на користь позивача 7375 грн 48 к. (10119 грн 48 к. 2744 грн 00 к.) грн понесених ним судових витрат.

Керуючись статтями367,374,376,381,384ЦПК Україниапеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Поділля Агропродукт» задовольнити частково.

Рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 27 березня 2023 року та додаткове рішення цього ж суду від 10 травня 2023 року скасувати і постановити нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Усунути перешкоди ОСОБА_1 у користуванні належною йому на праві власності земельною ділянкою площею 4,5197 га, кадастровий номер 0521084500:06:001:0003, яка розташована на території Потоківської сільської ради Жмеринського району Вінницької області, шляхом повернення вказаної земельної ділянки від Товариства з обмеженою відповідальністю «Поділля Агропродукт», право оренди за яким зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Усунути перешкоди ОСОБА_1 у користуванні належною йому на праві власності земельною ділянкою площею 5,0083 га, кадастровий номер 0521084500:06:001:0002, яка розташована на території Потоківської сільської ради Жмеринського району Вінницької області, шляхом повернення вказаної земельної ділянки від Товариства з обмеженою відповідальністю «Поділля Агропродукт», право оренди за яким зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в частині скасування рішення про державну реєстрацію відмовити.

Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю «Поділля Агропродукт», на користь ОСОБА_1 понесені ним судові витрати в розмірі 7375 (сім тисяч триста сімсот п`ять) грн 48 к.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

(Повний текст судового рішення виготовлено 15 вересня 2023 року).

Головуючий О. С. Панасюк

Судді: О. В. Ковальчук

Т. Б. Сало