Постанова

від 14.09.2023 по справі 520/12164/22

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2023 р. Справа № 520/12164/22Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Кононенко З.О.,

Суддів: Калиновського В.А. , Мінаєвої О.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.05.2023, головуючий суддя І інстанції: Зоркіна Ю.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 01.05.23 по справі № 520/12164/22

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області третя особа Служба безпеки України

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з зазначеним позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області, третя особа Служба безпеки України, у якому просив суд:

- визнати протиправним і незаконним та скасувати рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну №377650 від 15.11.2022;

- зобов`язати відповідача поновити дію посвідки на постійне проживання №900009740 від 26.04.2019 терміном дії до 25.04.2029 громадянину Республіки Індія ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- зобов`язати відповідача направити до територіальних органів ДМС України та в Адміністрацію державної прикордонної служби інформацію про протиправність і скасування рішення №377650 від 15.11.2022.

В обґрунтування заявлених вимог зазначено про те, що Головним управлінням ДМС України в Харківській області не виконано вимог п.23. Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію не вивчило всебічно подання щодо скасування дозволу на імміграцію, не запитано додаткову інформацію в ініціатора подання, не запитано інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, відомості на підтвердження або спростування даних викладених в поданні, а також не запрошено для надання пояснень, стосовно якого розглядалось питання. Рішення прийняте без будь яких результатів аналізу інформації, зверхньо, без всебічного розгляду. При цьому позивач підтверджує, що ним жодних протиправних та незаконних дій на території України з метою загрози національної безпеки не вчинялось; позивач є законослухняною людиною, за період перебування в Україні не притягувався до будь-яких видів відповідальності, за рахунок законної підприємницької діяльності системно та добропорядно сплачував податки, не має жодних заборгованостей перед бюджетом України, неодноразово відзначений грамотами та подяками за вклад в розбудову Держави.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 01.05.2023 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.

Так, представник позивача в апеляційній скарзі зазначає, що Департаментом захисту національної державності СБ України не вказало на будь-які конкретні дії або вчинки позивача, які б вказували на вчинення або на намір вчинення позивачем тих дій, про які зазначив Департамент у своєму поданні № 5/1/1- 6518 від 29.09.2022 року.

Також, будь-яка інформація (в тому числі органів державної прикордонної служби) може бути підставою для проведення міграційною службою перевірки та збору доказів щодо конкретної особи. Без проведення відповідної перевірки вказаних обставин, прийняття ДМС рішення про відмову в оформленні посвідки на тимчасове проживання є лише формальністю та суперечить як діючому законодавству у даній сфері, так і вимогам статті 19 Конституції України, якою передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Представник позивача наголошує, що в ході розгляду цієї справи відповідачем не надано доказів існування вироку суду, яким позивача засуджено за вчинення злочинів, чи постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, де були б встановлені обставини, що мали б для суду преюдиційне значення.

Тобто, на час прийняття оскаржуваного рішення Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області не мало належних та допустимих доказів вини позивача у вчинені злочинів, зазначених у поданні Департаменту захисту національної державності СБ України у своєму поданні № 5/1/1-6518 від 29.09.2022 року.

На думку представника позивача, в ході розгляду справи відповідачем не надано доказів існування вироку суду, яким позивача засуджено за вчинення злочинів, чи постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, де були б встановлені обставини, що мали б для суду преюдиційне значення.

На переконання представника позивача, враховуючи те, що у поданні Департаменту захисту національної державності СБ України не вказується про фактичні обставини, на підставі яких зроблений висновок про загрозу національній безпеці України діяльністю позивача, враховуючи презумпцію невинуватості особи, вважаємо рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну № 327650 від 15.11.2022, щодо позивача та наявність підстав для його скасування.

Відповідач скориставшись своїм правом надав до Другого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому зазначає, за даними подання Департаменту захисту національної державності служби безпеки України встановлено, ОСОБА_1 причетний до організації незаконної легалізації в Україні іноземців, які прибули на територію нашої держави каналом міжнародного студентського обміну з метою навчання у закладах вищої освіти (далі-ЗВО), надає через свої невстановлені зв`язки (в тому числі представників ЗВО, органів державної влади та місцевого самоврядування України) іноземним студентам, відрахованим із ЗВО, сприяння у незаконному перетині державного кордону поза встановленими пунктами пропуску з України до країн Західної Європи.

Згідно подання Департаменту захисту національної державності СБУ, ОСОБА_1 після повномасштабного вторгнення рф на територію України розпочав співпрацю з ЗВО країни-агресора та окупованої АР Крим з приводу влаштування на навчання в них вихідців з Індії. Зазначені іноземці після приїзду на територію рф залучаються спецслужбами держави-агресора до проведення протиправних дій на шкоду національній безпеці України.

Крім того, ОСОБА_1 за допомогою невстановлених співробітників Державної митної служби України сприяє "псевдоволонтерам" у незаконному переміщенні через митний кордон України на територію нашої держави товарів подвійного призначення, які в подальшому за завищеними в рази цінами продаються українським військовим, які приймають участь у війні проти рф.

На переконання представника відповідача, є підстави вважати, що перебування іноземця на території України становить загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні, здоров`ю, правам і законним інтересам громадян України та інших осіб, що проживають в Україні.

Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 17.08.2023 року залучено Службу безпеки України в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача до участі у справі №520/12164/22 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.05.2023 по справі № 520/12164/22 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії.

Направлено Службі безпеки України копію цієї ухвали, копію ухвали про відкриття провадження у справі від 16.08.2023, копію апеляційної скарги та доданих до неї документів.

29.08.2023 року представником третьої сторони, Служби безпеки України, було надано пояснення в яких останній зазначає, що Служба безпеки України, як державний правоохоронний орган спеціального призначення, який забезпечує державну безпеку України, наділена компетенцією надавати оцінку наявності в діях відповідних суб`єктів загроз (реальних та/або потенційних) національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України тощо та приймати за результатами такої оцінки відповідне рішення, спрямоване, окрім іншого, на попередження загроз, прямий або опосередкований вплив на фактори запобігання їхньому виникненню, а також локалізацію та усунення загроз та метою контррозвідувальної діяльності є, перш за все, попередження вчинення злочину, тоді як завданням оперативно- розшукової діяльності є пошук і фіксація фактичних даних про протиправні діяння (вже вчинені чи вчинення яких триває), відповідальність за які передбачена Кримінальним кодексом України. Наявність даних в Єдиному реєстрі досудових розслідувань є наслідком саме оперативно-розшукової діяльності, контррозвідувальні ж заходи здійснюються Службою безпеки України до вчинення протиправних дій, з метою їхнього недопущення.

Вищевказані висновки містяться в п.п. 46, 48 та 49 постанови колегії судів Касаційного адміністративного суду Верховного Суду України від 27.05.2021 року по справі № 826/9102/18.

На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що громадянин Республіки Індія 31.03.1974 р.н., уродженець м. Насірабад, Раджастан, Індія, прибув в України у 2003 році з метою працевлаштування за паспортним документом №Е6090400 виданим терміном дії до 27.08.2013. 05.03.2008 іноземний громадянин звернувся до УГІРФО ГУМВС України в Харківській області з заявою про надання йому дозволу на імміграцію в Україну відповідно до пункту 1 частини третьої статті 4 Закону України "Про імміграцію", оскільки перебуває у шлюбі з громадянкою України понад два роки. Дружина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 уродженка м. Алушта, АР Крим, Україна, документована паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 , виданим 05.05.1998 Алуштинським МВ ГУМВС України в Криму (свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_2 від 21.01.2006).

Рішенням УГІРФО ГУМВС України в Харківській області в Харківській області від 03.04.2008 позивачу надано дозвіл на імміграцію в Україну та документовано посвідкою на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_3 від 03.04.2008, з безстроковим терміном дії. Рішенням ГУДМС України в Харківській області від 17.02.2014 іноземному громадянину, у зв`язку з обміном, було оформлено посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_4 терміном дії - безстроково.

26.04.2019 позивач документований посвідкою на постійне проживання № НОМЕР_5 терміном дії до 25.04.2029, у зв`язку з обміном по осягненню 45-тирічного віку.

До Головного управління ДМС України в Харківській області надійшло на розгляд подання Департаменту захисту національної державності служби безпеки України від 29.09.2022 №5/1/1-6518 про скасування дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне проживання позивачу, у якому зазначено про те, що у ході здійснення контррозвідувальних заходів у рамках контррозвідувальної справи №68, заведеної відповідно до ст.6 Закону України «Про контррозвідувальну діяльність», у поле зору Департаменту захисту національної державності СБ України, як особа яка становить загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні, здоров`ю, правам і законним інтересам громадян та інших осіб, що проживають в Україні потрапив громадянин Республіки Індія ОСОБА_1 .

За наданими даними, ОСОБА_1 причетний до організації незаконної легалізації в Україні іноземців, які прибули на територію нашої держави каналом міжнародного студентського обміну з метою навчання у закладах вищої освіти (далі ЗВО), надає через свої невстановлені зв`язки (в тому числі представників ЗВО), органів державної влади та місцевого самоврядування України) іноземним студентам, відрахованим з ЗВО, сприяння у незаконному перетині державного кордону поза встановленими пунктами пропуску з України до країн Західної Європи.

Згідно цього ж подання ОСОБА_1 після повномасштабного вторгнення рф на територію України розпочав співпрацю з ЗВО країни агресора та окупованої АР Крим з приводу влаштування на навчання в них вихідців з Індії. Зазначені іноземці після приїзду на територію рф залучаються спецслужбами держави агресора до проведення протиправних дій на шкоду національній безпеці України.

Крім того, ОСОБА_1 за допомогою невстановлених співробітників Державної митної служби України сприяє «псевдоволонтерам» у незаконному переміщенні через митний кордон України на територію нашої держави товарів подвійного призначення, які в подальшому за завищеними в рази цінами продаються українським військовим.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем доведено правомірність прийнятого рішення, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову задоволення позову з наступних підстав.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 1 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" від 22 вересня 2011 року № 3773-VI (далі - Закон № 3773-VI) іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.

Положеннями частини 1 статті 4 Закону № 3773-VI визначають, що іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до Закону України "Про імміграцію" іммігрувати в Україну на постійне проживання.

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України "Про імміграцію" від 07 червня 2001 року № 2491-III (далі - Закон № 2491-III) імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання.

Відповідно до приписів статті 12 Закону № 2491-III дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо:

1) з`ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність;

2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили;

3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні;

4) це є необхідним для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України;

5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства;

6) в інших випадках, передбачених законами України.

Згідно з пунктом 1 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 322 (далі - Порядок № 322), посвідка на постійне проживання (далі - посвідка) є документом, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні.

Підпунктом 4 пункту 63, пунктами 64-66 Порядку № 322 визначено, що посвідка скасовується територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який її видав, у разі коли дії іноземця або особи без громадянства загрожують національній безпеці, громадському порядку, здоров`ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні.

Рішення про скасування посвідки приймається керівником територіального органу/територіального підрозділу ДМС чи його заступником протягом п`яти робочих днів з дня надходження відомостей, які є підставою для її скасування.

Копія рішення про скасування посвідки видається територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який прийняв таке рішення, іноземцеві або особі без громадянства під розписку або надсилається такій особі і приймаючій стороні рекомендованим листом не пізніше ніж через п`ять робочих днів з дня його прийняття.

Територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС протягом п`яти робочих днів з дня прийняття рішення про скасування посвідки інформує про це ДМС та Адміністрацію Держприкордонслужби.

З матеріалів справи встановлено, що Головним Управлінням Державної міграційної служби України в Харківській області скасовано дозвіл на імміграцію в Україну та посвідку на постійне проживання позивача на підставі пункту 3,4 частини першої статті 12 Закону № 2491-III ( дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; це є необхідним для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України).

Відповідно до пп. 3, 6, 9 та 10 ч.1 статті 1 Закону України "Про національну безпеку України" від 21.06.2018 №2469-VIII (далі - Закон №2469-VIII):

громадська безпека і порядок - захищеність життєво важливих для суспільства та особи інтересів, прав і свобод людини і громадянина, забезпечення яких є пріоритетним завданням діяльності сил безпеки, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб та громадськості, які здійснюють узгоджені заходи щодо реалізації і захисту національних інтересів від впливу загроз;

загрози національній безпеці України - явища, тенденції і чинники, що унеможливлюють чи ускладнюють або можуть унеможливити чи ускладнити реалізацію національних інтересів та збереження національних цінностей України;

національна безпека України - захищеність державного суверенітету, територіальної цілісності, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України від реальних та потенційних загроз;

національні інтереси України - життєво важливі інтереси людини, суспільства і держави, реалізація яких забезпечує державний суверенітет України, її прогресивний демократичний розвиток, а також безпечні умови життєдіяльності і добробут її громадян.

Відповідно до ч. 2 статті 12 Закону №2469-VIII до складу сектору безпеки і оборони входить, зокрема, Служба безпеки України, Державна міграційна служба України.

Згідно із ч.1 ст.19 Закону №2469-VIII Служба безпеки України є державним органом спеціального призначення з правоохоронними функціями, що забезпечує державну безпеку, здійснюючи з неухильним дотриманням прав і свобод людини і громадянина: 1) протидію розвідувально-підривній діяльності проти України;2) боротьбу з тероризмом;3) контррозвідувальний захист державного суверенітету, конституційного ладу і територіальної цілісності, оборонного і науково-технічного потенціалу, кібербезпеки, інформаційної безпеки держави, об`єктів критичної інфраструктури;4) охорону державної таємниці.

Приписами частини першої статті 5 та пункту 2 частини першої статті 6 Закону України «Про контррозвідувальну діяльність» від 26 грудня 2002 року №374-IV обумовлено, що Служба безпеки України є спеціально уповноваженим органом державної влади у сфері контррозвідувальної діяльності, підставами для проведення якої є виконання визначених законом завдань, зокрема, щодо контррозвідувального захисту органів державної влади, правоохоронних і розвідувальних органів, охорони державної таємниці.

Відповідно до п.13 ст.24 Закону України "Про Службу безпеки України" від 25.03.1992 № 2229-XII Служба безпеки України відповідно до своїх основних завдань зобов`язана: брати участь у розробці заходів і вирішенні питань, що стосуються в`їзду в Україну та виїзду за кордон, перебування на її території іноземців та осіб без громадянства, прикордонного режиму і митних правил, приймати рішення про заборону в`їзду в Україну іноземцю або особі без громадянства, про скорочення строку тимчасового перебування іноземця та особи без громадянства на території України, про примусове повернення іноземця або особи без громадянства в країну походження або третю країну.

Судом першої інстанції встановлено, що питання про скасування дозволу на імміграцію позивача було ініційовано поданням Департаменту захисту національної державності СБУ від 29.09.2022 року № 5/1/1-6518, котре надіслано ГУДМС України в Харківській області для розгляду та прийняття відповідного рішення.

Так, у висновку ГУДМС в Харківській області щодо скасування дозволу на імміграцію в Україну позивачу зазначено, що у ході здійснення контррозвідувальних заходів у рамках контррозвідувальної справи №68, заведеної відповідно до ст.6 Закону України «Про контррозвідувальну діяльність», у поле зору Департаменту захисту національної державності СБ України, як особа яка становить загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні, здоров`ю, правам і законним інтересам громадян та інших осіб, що проживають в Україні потрапив громадянин Республіки Індія ОСОБА_1 . За наданими даними, позивач причетний до організації незаконної легалізації в Україні іноземців, які прибули на територію нашої держави каналом міжнародного студентського обміну з метою навчання у закладах вищої освіти (далі ЗВО), надає через свої невстановлені зв`язки (в тому числі представників ЗВО), органів державної влади та місцевого самоврядування України) іноземним студентам, відрахованим з ЗВО, сприяння у незаконному перетині державного кордону поза встановленими пунктами пропуску з України до країн Західної Європи. Згідно цього ж подання позивач після повномасштабного вторгнення рф на територію України розпочав співпрацю з ЗВО країни агресора та окупованої АР Крим з приводу влаштування на навчання в них вихідців з Індії. Зазначені іноземці після приїзду на територію рф залучаються спецслужбами держави агресора до проведення протиправних дій на шкоду національній безпеці України. Крім того, ОСОБА_1 за допомогою невстановлених співробітників Державної митної служби України сприяє «псевдоволонтерам» у незаконному переміщенні через митний кордон України на територію нашої держави товарів подвійного призначення, які в подальшому за завищеними врази цінами продаються українським військовим.

Процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну, поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, а також компетенцію центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію визначено у Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2002 року № 1983 (надалі - Порядок № 1983).

Так, пунктом 21 Порядку № 1983 визначено, що дозвіл на імміграцію скасовується органом, який прийняв рішення про надання такого дозволу. Питання щодо скасування дозволу мають право порушувати ДМС, її територіальні органи та територіальні підрозділи, МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ, Робочий апарат Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужба або органи, які у межах наданих повноважень забезпечують виконання законодавства про імміграцію, якщо стало відомо про існування підстав для скасування дозволу на імміграцію.

У разі коли ініціатором скасування дозволу на імміграцію є інший орган, зазначений в абзаці другому пункту 21 цього Порядку, для прийняття відповідного рішення цим органом складається обґрунтоване подання із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України "Про імміграцію", що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу.

ДМС, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також у разі необхідності запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення.

Про прийняте рішення письмово повідомляються протягом тижня ініціатори процедури скасування дозволу на імміграцію. Копія рішення про скасування дозволу на імміграцію видається не пізніше як у тижневий строк з дня його прийняття особі, стосовно якої прийнято таке рішення, під розписку чи надсилається рекомендованим листом.

Тобто, Порядок № 1983 визначає, що запрошення для надання пояснень іммігрантів здійснюється у разі необхідності.

Статтею 6 Закону України «Про контррозвідувальну діяльність» від 26.12.2002 № 374-IV визначено, що підставами для проведення контррозвідувальної діяльності є: 1) наявність достатньої інформації, що потребує перевірки за допомогою спеціальних форм, методів і засобів, про: здійснення розвідувальної діяльності проти України спеціальними службами іноземних держав, а також організаціями, окремими групами і особами; посягання на державний суверенітет, конституційний лад і територіальну цілісність України; терористичні посягання чи терористичну діяльність, кримінальні правопорушення проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку; 2) виконання визначених законом завдань щодо: контррозвідувального забезпечення економічного, інформаційного, науково-технічного потенціалу, оборонно-промислового і транспортного комплексів та їх об`єктів, національної системи зв`язку, Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, військово-технічного співробітництва, дотримання міжнародних режимів нерозповсюдження; контррозвідувального забезпечення закордонних дипломатичних установ України, безпеки співробітників цих установ та членів їх сімей у державі перебування, відряджених за кордон громадян України, які обізнані у відомостях, що становлять державну таємницю, а також охорони державної таємниці в цих установах; контррозвідувального захисту органів державної влади, правоохоронних і розвідувальних органів, охорони державної таємниці; захисту посольств і представництв іноземних держав в Україні та їх співробітників від терористичних посягань; вивчення і перевірки осіб, які оформлюються для допуску до державної таємниці, до роботи з ядерними матеріалами та на ядерних установках чи залучених до конфіденційного співробітництва; забезпечення власної безпеки, у тому числі співробітників органів та підрозділів, що здійснюють контррозвідувальну діяльність, членів їх сімей та осіб, які допомагають і сприяють у здійсненні контррозвідувальної діяльності; інформаційно-аналітичного забезпечення органів державної влади (щодо загроз державній безпеці України); 3) потреба виявлення технічними засобами і припинення роботи радіоелектронних та інших пристроїв, функціонування яких створює загрози державній безпеці України чи передумови до витоку інформації з обмеженим доступом, а також радіовипромінювань радіоелектронних засобів, що використовуються у протиправних цілях.

Підставами для проведення контррозвідувальних заходів підрозділами забезпечення внутрішньої і власної безпеки Державної прикордонної служби України та Управлінням державної охорони України є виконання визначених законом завдань щодо забезпечення охорони (захисту) державного кордону України, посадових осіб, стосовно яких здійснюється державна охорона, а для розвідувальних органів України також випадки, зазначені в частині другій статті 17 Закону України "Про розвідку".

Інформація про підстави, зазначені у цій статті, може міститися у заявах і повідомленнях громадян, осіб, залучених до конфіденційного співробітництва, посадових та службових осіб, громадських організацій, медіа; у матеріалах органів досудового розслідування та суду; у запитах, інформаціях та матеріалах спеціальних служб і правоохоронних органів іноземних держав, міжнародних установ і організацій; матеріалах правоохоронних органів та інших органів державної влади України щодо загроз державній безпеці України, матеріалах Служби безпеки України щодо організації, здійснення, форм і методів терористичної, розвідувальної та іншої діяльності на шкоду державній безпеці України; у запитах визначених Кабінетом Міністрів України повноважних державних органів, установ та організацій щодо надання допуску особам до державної таємниці і роботи з ядерними матеріалами та на ядерних установках.

Служба безпеки України, як державний правоохоронний орган спеціального призначення, який забезпечує державну безпеку України, наділена компетенцією надавати оцінку наявності в діях відповідних суб`єктів загроз (реальних та/або потенційних) національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України тощо та приймати за результатами такої оцінки відповідне рішення, спрямоване, окрім іншого, на попередження загроз, прямий або опосередкований вплив на фактори запобігання їхньому виникненню, а також локалізацію та усунення загроз.

Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 27 травня 2021 року у справі № 826/9102/18.

Колегія суддів звертає увагу, що подання Департаменту захисту національної державності підготовлено відповідною службою в межах компетенції, визначеної Законів України "Про Службу безпеки України", «Про контррозвідувальну діяльність», в ході оперативної службової діяльності.

При цьому, СБУ як державний орган спеціального призначення з правоохоронними функціями, який забезпечує державну безпеку України, наділена виключною компетенцією надавати оцінку наявності в діях відповідних суб`єктів загроз (реальних та/або потенційних) національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України тощо та приймати за результатами такої оцінки відповідне рішення, спрямоване, крім іншого, на попередження загроз, прямий або опосередкований вплив на фактори запобігання їх виникненню, а також локалізацію та усунення загроз.

Отже, встановлення у діяльності позивача дій, які становлять загрозу національній безпеці Держави тощо, належить до компетенції цього органу із застосуванням відповідних оперативних заходів, а тому у відповідача були відсутні обґрунтовані сумніви щодо достовірності встановлених обставин.

Слід зазначити, що порушення встановленої законодавством процедури ухвалення рішення може бути підставою для скасування цього рішення, якщо допущене порушення вплинуло або могло вплинути на його правильність.

В даному випадку, відсутність запрошення позивача для надання пояснень щодо підстав скасування дозволу на імміграцію не спростовує висновків рішення Департаменту захисту національної державності СБУ та не вплинуло і не могло вплинути на його правильність.

Доводи апеляційної скарги позивача про те, що під час перебування на території України він до відповідальності не притягався, відсутністю досудових проваджень у межах Кримінального кодексу України, колегія суддів не бере до уваги, оскільки метою контррозвідувальної діяльності є, перш за все, попередження вчинення злочину, тоді як завданням оперативно-розшукової діяльності є пошук і фіксація фактичних даних про протиправні діяння (вже вчинені чи вчинення яких триває), відповідальність за які передбачена Кримінальним кодексом України. Наявність даних в Єдиному реєстрі досудових розслідувань є наслідком саме оперативно-розшукової діяльності, контррозвідувальні ж заходи здійснюються Службою безпеки України до вчинення протиправних дій, з метою їхнього недопущення.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 27 травня 2021 року у справі №826/9102/18.

При цьому, право позивача на особисте життя ставиться у противагу інтересам національної безпеки та економічного добробуту держави, що, на думку суду, виправдовує застосовані до позивача заходи втручання у його права, гарантовані статтею 8 Конвенції.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 320/8499/20.

Також, Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб. У зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану".

Надалі Указами Президента України неодноразово продовжений строк дії воєнного стану в Україні, які затверджені законами України та останній раз Указом №59/2023 від 06.02.2023 року.

Таким чином, колегія суддів вважає, що втручання в право позивача на ведення ним підприємницької діяльності та спілкування з членами родини було пропорційно переслідуваній меті.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Як вбачається з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що приймаючи рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну №377650 від 15.11.2022 відповідач діяв у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а також з використанням повноважень з метою, з якою ці повноваження йому надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано відмовив у задоволенні адміністративного позову.

Відповідно до ч.1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.05.2023 року по справі № 520/12164/22 відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог позивача.

Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.05.2023 по справі № 520/12164/22 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)З.О. Кононенко Судді(підпис) (підпис) В.А. Калиновський О.М. Мінаєва