Ухвала

від 15.09.2023 по справі 927/1303/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

про залишення позовної заяви без руху

15 вересня 2023 року м. Чернігівсправа № 927/1303/23

Суддя Шморгун В. В., розглянувши матеріали позовної заяви №б/н від 12.09.2023

Позивач: Міністерство юстиції України,

код ЄДРПРОУ 00015622, вул. Городецького, 13, м. Київ, 01001

Відповідач-1: Благодійна організація «Благодійний фонд сприяння соціально незахищеним верствам населення»,

код ЄДРПРОУ 35087436, вул. Ванди Василевської, буд. 7, м. Київ, 03055

Відповідач-2: Чернігівська обласна організація Комуністичної партії України,

код 21403802, вул. Хлібопекарська (Воровського), 20, м. Чернігів, 14000

Предмет спору: про визнання договору недійсним,

В С Т А Н О В И В:

Міністерство юстиції України звернулось до суду з позовом до Благодійної організації «Благодійний фонд сприяння соціально незахищеним верствам населення» та Чернігівської обласної організації Комуністичної партії України, у якому позивач просить суд:

- визнати недійсним договір дарування нерухомого майна нежитлового приміщення, офісного приміщення загальною площею 204,0 кв. м, що знаходиться за адресою: Чернігівська область, м. Чернігів, вул. Воровського, буд. 20, укладений 08.07.2015 між відповідачами, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пашинською О. М. та зареєстрований за №2397;

- скасувати державну реєстрацію прав Благодійної організації «Благодійний фонд сприяння соціально незахищеним верствам населення» на нерухоме майно, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 204,0 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 675444874101.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 08.07.2015 між відповідачами був укладений договір дарування нерухомого майна, за яким відповідачем-2 було відчужено відповідачу-1 спірне майно. Позивач вважає, що зазначений договір дарування є фіктивним, оскільки набувачем спірного майна стала Благодійна організація «Благодійний фонд сприяння соціально незахищеним верствам населення», керівником та представником якої з 2007 року був і є син народного депутата України та керівника Комуністичної партії України ОСОБА_1 ОСОБА_2 .

Також позивач вказує на те, що засновником Благодійної організації є Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково комерційна фірма «Контур», засновниками якого є сини керівника Комуністичної партії України ОСОБА_1 ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Як зазначає позивач, рішенням Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05.07.2022 у справі № 826/9751/14 заборонено діяльність Комуністичної партії України та передано майно, кошти та інші активи Комуністичної партії України, її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень у власність держави.

У ході виконання вказаного рішення в частині передачі майна, коштів та інших активів Комуністичної партії України, її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень у власність держави встановлено, що спірне майно було відчужено після відкриття провадження у справі №826/9751/14, а отже, на думку позивача, укладення спірного договору спрямоване не на реальне настання наслідків договору дарування, а має на меті уникнення передачі майна у державну власність.

Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.

Згідно з ч. 2 ст. 164 Господарського процесуального кодексу України позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

Частинами 1, 2 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України визначено, що учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом (ч. 1 ст. 81 ГПК України).

При викладенні обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, останнім зазначено, про наявність родинних зв`язків між керівником Комуністичної партії України ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (керівником відповідача-2 та засновником ТОВ «Науково комерційна фірма «Контур») і ОСОБА_3 (засновником ТОВ «Науково комерційна фірма «Контур»).

Однак відповідних доказів до позовної заяви позивач не надав.

У поданій разом з позовом заяві про вжиття заходів забезпечення позову позивач зазначає, що відомості щодо підтвердження родинних зв`язків між головою забороненої партії та засновниками і керівниками організацій, які безоплатно отримали майно цієї ж партії, можуть бути надані суду виключно на підставі відповідної ухвали під час судового розгляду справи, у разі наявності потреби.

Суд наголошує позивачу, що відповідно до приписів ст. 13, 14, 74, 80, 81, 162 Господарського процесуального кодексу України позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках; збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом; лише у разі реальної неможливості самостійно надати такі докази учасник процесу вправі подати клопотання про витребування доказів судом.

Таким чином, суд не повинен з власної ініціативи витребувати наведені докази, а всі негативні наслідки, пов`язані з невчиненням учасником процесуальних дій, у тому числі щодо неподання або несвоєчасного подання своїх доводів та доказів на їх підтвердження, мають бути покладені на таку особу.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються, зокрема, письмовими, речовими і електронними доказами.

За приписами ч. 1-4 ст. 91 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Учасники справи мають право подавати письмові докази в електронних копіях, посвідчених електронним підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до закону. Електронна копія письмового доказу не вважається електронним доказом.

Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством.

Згідно з ч. 1-3 ст. 96 Господарського процесуального кодексу України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).

Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.

Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.

Одним із видів електронних доказів є електронний документ, визначення якого розкриває Закон України «Про електронні документи та електронний документообіг».

Відповідно до статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.

Згідно із частиною першою статті 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги».

Частиною шостою статті 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» визначено, що копією документа на папері для електронного документа є візуальне подання електронного документа на папері, яке засвідчене в порядку, встановленому законодавством.

Однак чинним законодавством не визначено порядку засвідчення електронного документа, поданого у паперовій його копії (постанова Касаційного господарського суд у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 910/17662/19).

Така невизначеність порядку засвідчення електронного документа, поданого у паперовій його копії зумовлює на практиці необхідність урахування учасниками процесу стандартів оформлення документів, визначених національним стандартом як нормативним документом відповідно до статей 1, 23 Закону України «Про стандартизацію» (схожий за змістом підхід застосований у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 917/1604/21).

Порядок засвідчення копій документів урегульований Національним стандартом України «Державна уніфікована система документації. Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлення документів. ДСТУ 4163-2020», прийнятим та наданим чинності наказом Державного підприємства «Український науково-дослідний і навчальний центр проблем стандартизації, сертифікації та якості» від 01.07.2020 № 144, та який чинний від 01.09.2021.

Пунктом 5.26 Національного стандарту ДСТУ 4163-2020 визначено, що відмітка про засвідчення копії документа складається з таких елементів: слів «Згідно з оригіналом» (без лапок), найменування посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її власного імені та прізвища, дати засвідчення копії. У випадках, визначених законодавством, копії документів засвідчують відбитком печатки юридичної особи, структурного підрозділу (служби діловодства, служби кадрів, бухгалтерії тощо) юридичної особи або печатки «Для копій». Відмітку про засвідчення копії документа проставляють нижче реквізиту «Підпис» на лицьовому боці останнього аркуша копії документа.

Зазначеним способом повинна засвідчуватись кожна сторінка документа, поданого у копії.

У разі подання учасником справи до суду пакету документів у копіях, які прошиті із проставленням на останній його сторінці посвідчувального напису, із зазначенням кількості сторінок та проставленням підпису уповноваженої особи заявника та його печатки, такі процесуальні дії учасника справи свідчать про подання ним копій документів з дотриманням вимог щодо їх засвідчення відповідно до вимог національного стандарту щодо оформлення документів (постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18.12.2018 у справі № 761/5894/17, Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.12.2018 у справі № 914/809/18, від 01.10.2020 у справі № 910/8794/17).

Позивач до позовної заяви додав копію інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна №342937825 від 15.08.2023; копії безкоштовних запитів з Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Разом з позовною заявою позивач подав до суду клопотання про витребування оригіналу спірного договору від Київського державного нотаріального архіву та від відповідачів.

Однак надані позивачем копії документів, які є паперовими копіями електронних доказів, всупереч зазначеним вище вимогам законодавства не засвідчені взагалі.

У позовній заяві позивач посилається на п. 70 Інструкції з діловодства в Міністерстві юстиції України, затвердженої наказом Мін`юсту від 08.10.2019 №3101/5, де зазначено, що Мін`юст, зокрема, може засвідчувати копії лише тих документів, що створюються в ньому, крім випадків створення паперових копій електронних документів, що надійшли до Мін`юсту через системи електронної взаємодії органів виконавчої влади (СЕВ).

Зважаючи на наведене, Мін`юст у позовній заяві зазначив, що в додатку до позовної заяви суду надані засвідчені копії лише тих документів, оригінали яких створені в Мін`юсті.

Суд не приймає такі доводи позивача як підстави для звільнення його від обов`язку подати докази у порядку, встановленому ст. 96 ГПК України з огляду на наступне.

По-перше, Інструкція з діловодства в Міністерстві юстиції України не є нормативним правовим актом, який може знівельовувати обов`язок Мін`юста як учасника судового процесу від подання оригіналів доказів або завірення їх копій, посвідчених в порядку, передбаченому законом.

По-друге, особа, яка подає до суду копії документів, може засвідчити відповідність їх оригіналу, якщо вона володіє такими копіями на законних підставах, незалежно від того, чи безпосередньо вона їх створила.

У даному випадку позивач зробив паперові копії електронних доказів через безпосередній доступ до їх оригіналів, які містяться у загальних державних реєстрах з вільним доступом, незважаючи на деякі обмеження для певних категорій осіб.

По-третє, наведений позивачем п. 70 Інструкції прямо передбачає виключення, коли створення паперових копій здійснюється з електронних документів, що надійшли до Мін`юсту через системи електронної взаємодії органів виконавчої влади, що цілком відповідає способу отримання спірних доказів з відповідних державних реєстрів.

При цьому, Міністерство юстиції України не лише має доступ до цих реєстрів, але є й безпосереднім їх держателем.

По-четверте, норми ст. 96 ГПК України передбачають спеціальний порядок щодо форми, у яких подаються електронні докази до суду, який імперативно вказує на необхідність завірення паперових копій таких доказів.

У свою чергу, за відсутності в учасника певного доказу, зокрема його оригіналу або завіреної копії, такий учасник повинен самостійно вжити додаткових заходів щодо їх отримання, у тому числі завіреної уповноваженою особою копії, а в разі неможливості, звернутись з відповідним клопотанням до суду в порядку ст. 81 ГПК України (як це і було зроблено позивачем щодо витребування спірного договору дарування).

За змістом ст. 13, 14, 74 ГПК України суд роз`яснює у разі необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій та сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом, проте збирання доказів (їх оригіналів) у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом, навіть, якщо вони є у вільному доступі.

Відповідно до приписів ст. 174 Господарського процесуального кодексу України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 162, 164, 172 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, вона вважається поданою у день первинного її подання до господарського суду та приймається до розгляду, про що суд постановляє ухвалу в порядку, встановленому статтею 176 цього Кодексу. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається особі, що звернулася із позовною заявою.

У справах «Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany», «Kreuz v. Poland», «Пелевін проти України», «Наталя Михайленко проти України» та інших Європейський суду з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, не є абсолютним і може підлягати обмеженню; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. У цьому відношенні Високі Договірні Сторони користуються певними межами свободи розсуду, хоча остаточне рішення про те, чи було дотримано вимог Конвенції, має виносити Суд. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або до такої міри, що це вже спотворює саму суть цього права. Крім того, обмеження суперечитиме пункту 1 статті 6, якщо воно не ставить законної мети і якщо не забезпечено відповідного пропорційного співвідношення між застосованими засобами та поставленою метою (див. згадане вище рішення у справі «Вайт і Кеннеді проти Німеччини», п. 59; рішення у справі «Т. Р. та К. М. проти Сполученого Королівства» (T.P. and K.M. v. The United Kingdom) [GC], № 28945/95, п. 98, ECHR 2001; а також у справі «Z. Та інші проти Сполученого Королівства» (Z. And Others v. The United Kingdom) [GC], № 29392/95, п. 93, ECHR 2001). Якщо дане обмеження відповідає таким принципам, то воно не становить порушення статті 6.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне позовну заяву залишити без руху та надати позивачу строк для усунення зазначених недоліків.

Разом з позовною заявою позивач також подав до суду заяву про вжиття заходів забезпечення позову, у якій просить суд:

- накласти арешт на нерухоме майно нежитлове приміщення, офісне приміщення загальною площею 204,0 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 675444874101;

- заборонити органам державної реєстрації прав на нерухоме майно, державним реєстраторам прав на нерухоме майно, державним реєстраторам органів місцевого самоврядування, особам, які виконують функції державного реєстратора прав на нерухоме майно, вчиняти будь-які реєстраційні дії (реєстрацію прав власності, скасування/припинення реєстрації права власності та інших речових прав, у тому числі реєстрацію правочинів щодо відчуження, передачі у володіння та користування третім особам та інше) щодо об`єкта нерухомого майна - нежитлового приміщення, офісного приміщення загальною площею 204,0 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 675444874101.

Вирішення питання щодо забезпечення позову суд вважає за необхідне відкласти в межах, встановлених законом.

Керуючись ст. 162, 164, 174, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позовну заяву залишити без руху.

2. Встановити позивачу п`ятиденний строк з дня отримання ухвали (через Електронний кабінет в ЄСІТС) про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків позовної заяви, зазначених в ухвалі суду.

Докази направлення відповідачам матеріалів щодо усунення таких недоліків надати суду у встановлений п`ятиденний строк.

3. Звернути увагу позивача на можливість подання процесуальних документів до суду через Електронний кабінет.

Відповідно до приписів ч. 5-8 ст.6 та ч. 5,6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, п. 5.6, 5.8, 10, 16, 17, 29, 37 Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, учасникам справи (їх представникам), які є користувачами ЄСІТС, судові рішення в паперовій формі не надсилаються і не вручаються. Суд надсилає такі рішення в електронній формі до електронного кабінету таких осіб, і вони вважаються врученими в день отримання повідомлення про доставку копії судового рішення на офіційну електронну адресу учасника справи (його представника), з якого і починається перебіг процесуального строку, встановленого законом або судом. Обмін процесуальними документами в електронній формі між судом та/або особами, що є (повинні бути) користувачами ЄСІТС, мають здійснюватися виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.

4. Роз`яснити позивачу, що відповідно до ч. 4, 6 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається особі, що звернулася із позовною заявою. Суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи не пізніше п`яти днів з дня її надходження або з дня закінчення строку на усунення недоліків.

5. Попередити позивача про те, що відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій, у тому числі щодо неподання або несвоєчасного подання своїх доводів та доказів на їх підтвердження.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.

Суддя В. В. Шморгун