Постанова

від 13.09.2023 по справі 826/9169/17

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 вересня 2023 року

м. Київ

справа № 826/9169/17

адміністративне провадження № К/9901/12063/19, №К/9901/12125/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Васильєвої І.А., суддів: Юрченко В.П., Хохуляка В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами адміністративну справу за позовом Державного підприємства ``Богуславське лісове господарство`` до Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, касаційне провадження у якій відкрито за касаційними скаргами Головного управління ДФС у Київській області та Державного підприємства ``Богуславське лісове господарство`` на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.10.2018 (суддя Федорчук А. Б.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.03.2019 (головуючий суддя Бєлова Л. В., судді: Безименна Н. В., Кучма А. Ю.),

У С Т А Н О В И В:

У липні 2017 року Державне підприємство ``Богуславське лісове господарство`` (ДП``БОГУСЛАВСЬКИЙ ЛІСГОСП``, підприємство, позивач) звернулося до суду з позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати прийняті Головним управлінням ДФС у Київській області (ГУ ДФС, відповідач) податкові повідомлення-рішення від 12.04.2017 №0012911406, №0012931406, №0012921406, №0012951406, №0012941406, №0012961406, від 13.07.2017 №0026432200, згідно з якими підприємству збільшено грошові зобов`язання з податку на прибуток, з податку на додану вартість (ПДВ), з податку на нерухоме майно, рентну плату за спеціальне використання лісових ресурсів в частині деревини, заготовленої в порядку рубок головного користування, та частину чистого прибутку (доходу) державних або комунальних унітарних підприємств та їх об`єднань, що вилучається до відповідного бюджету, та дивіденди (дохід), нараховані на акції (частки) господарських товариств, у статутних капіталах яких є державна або комунальна власність (т.І, а.с. 17-23, 166).

На обґрунтування позовних вимог ДП``БОГУСЛАВСЬКИЙ ЛІСГОСП`` посилалось на безпідставність спірних податкових повідомлень-рішень та їх невідповідність вимогам чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 25.10.2018, з урахуванням ухвали про виправлення описки у судовому рішенні від 22.12.2018, позов ДП``БОГУСЛАВСЬКИЙ ЛІСГОСП`` задовольнив, визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС від 12.04.2017 №0012911406, №0012931406, №0012921406, №0012951406, №0012941406, №0012961406, від 13.07.2017 №0026432200.

Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 27.03.2019 скасував постанову суду першої інстанції в частині висновків про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 12.04.2017 №0012951406, №0012941406, № 0012961406 і в цій частині ухвалив нове рішення про відмову в позові, в іншій частині судове рішення суду першої інстанції залишив без змін.

ДП``БОГУСЛАВСЬКИЙ ЛІСГОСП`` подало до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на судове рішення апеляційної інстанції у цій справі.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, зокрема пункту ''а'' підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу (ПК) України, статей 134, 136 Господарського кодексу (ГК) України до встановлених у справі обставин, та просить скасувати зазначене судове рішення суду апеляційної інстанції в частині висновків про відмову в позові і в цій частині залишити в силі судове рішення суду першої інстанції.

Відповідач подав заперечення на касаційну скаргу позивача, в якій, посилаючись на доводи, аналогічні висновкам суду апеляційної інстанції, просить відмовити у задоволенні касаційної скарги підприємства.

Також відповідач подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанцій в частині задоволених позовних вимог і ухвалити нове рішення про відмову в позові.

На обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач наводить доводи, що і в акті перевірки, на підставі якого були прийняті податкові повідомлення-рішення, з приводу правомірності яких виник спір у цій справі.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційних скаргах доводи позивача та відповідача, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права і дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства (КАС) України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, за результатами проведеної документальної позапланової виїзної перевірки ДП``БОГУСЛАВСЬКИЙ ЛІСГОСП`` з питань дотримання підприємством вимог податкового законодавства за період з 01.01.2014 по 01.09.2016, валютного та іншого законодавства за період з 01.09.2014 по 01.09.2016 ГУ ДФС складено акт від 29.03.2017 №186/10-36-14-05/00992042 (т.І, а.с. 25-141; далі - акт перевірки).

Згідно з висновками акта перевірки підприємство порушило норми положень підпункту 57.1(1).2 пункту 57.1(1) статті 57 та статті 137, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пункту 189.1 статті 189, підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266, підпункту 330.1.1 пункту 330.1 статті 330, пункту 331.1 статті 331, пункту 331.2 статті 331 Податкового кодексу (ПК) України, що призвело до заниження податку на прибуток за 2014-2015 роки на загальну суму 40' 997 грн, ПДВ на суму 11' 335 грн, лісового збору на суму 104' 209 грн, податку на нерухове майно на суму 6590,80 грн та частини чистого прибутку (доходу) за ІІ квартал 2015 року на суму 33' 283 грн.

Порушення ДП``БОГУСЛАВСЬКИЙ ЛІСГОСП`` положень пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пункту 189.1 статті 189 ПК України ґрунтувалось на висновках контролюючого органу про непідтвердження підприємством господарських операцій з придбання запасних частин та автомобільних шин у контрагентів (ТОВ``КП``Леменг`` та ТОВ``Мирослава-2012``) та відсутність первинних документів, що підтверджують використання вказаного товару в господарській діяльності підприємства;

підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України - безпідставне віднесення вартості робіт з капітального ремонту основних засобів (системи опалення в адміністративному приміщенні; ремонт гаража - заміна воріт, монтаж металопластикових вікон та дверей) на адміністративні витрати за 2015 рік;

підпункту 57.1(1).2 пункту 57.1(1) статті 57 та статті 137 ПК України - заниження підприємством частини чистого прибутку (доходу), що підлягає сплаті до бюджету за ІІ квартал 2015 року, внаслідок коригування фінансового результату до оподаткування, визначеного підприємством відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку, на різницю вартості проведеного ремонту основних засобів підприємства;

підпункту 330.1.1 пункту 330.1 статті 330, пункту 331.1 статті 331, пункту 331.2 статті 331 ПК України, внаслідок чого занижено збір за спеціальне використання лісових ресурсів за 2014 рік, - зміною розміру ставки збору з 01.01.2014, не врахованої підприємством;

підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України - підприємство не нараховувало податок на нерухоме майно за 2015 рік, що внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та обліковується за підприємством;

На підставі акта перевірки відповідач 12.04.2017 прийняв податкові повідомлення-рішення, зокрема:

- №0012911406 - про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на прибуток на 41' 262 грн, з якої: основне зобов`язання - 40' 997 грн, штрафні (фінансові) санкції - 265 грн;

- №0012931406 - про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість (ПДВ) на 14' 169 грн, з якої: основне зобов`язання - 11' 335 грн, штрафні (фінансові) санкції - 2834 грн;

- №0012921406 - про збільшення суми грошового зобов`язання зі сплати збору за спеціальне використання лісових ресурсів в частині деревини, заготовленої в порядку рубок на 130' 261 грн, з якої: основне зобов`язання - 104' 209 грн, штрафні (фінансові) санкції - 26' 052 грн;

- №0012951406, №0012941406, №0012961406 - про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується юридичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості, на загальну суму 8748,50 грн, з якої: основне зобов`язання - 6590,80 грн, штрафні (фінансові) санкції - 2157,70 грн;

- №0012971406 - збільшення суми грошового зобов`язання з платежу частини чистого прибутку на 41' 604 грн, з якої: основне зобов`язання - 33' 283 грн, штрафні (фінансові) санкції - 8321 грн.

За результатами адміністративного оскарження зазначених податкових повідомлень-рішень контролюючий орган скаргу позивача задовольнив частково: скасував прийняте податкове повідомлення-рішення від 12.04.2017 №0012971406 про нарахування суми грошового зобов`язання зі сплати частини чистого прибутку в частині застосування штрафних санкцій в сумі 8321 грн, в іншій частині зазначене податкове повідомлення-рішення та податкові повідомлення-рішення від 12.04.2017 №0012911406, №0012931406, №0012921406, №0012951406, №0012941406, №0012961406 залишив без змін.

Внаслідок зменшення нарахованої суми грошового зобов`язання раніше прийнятого податкового повідомлення-рішення №0012971406 на суму штрафних санкцій (8321 грн) контролюючий орган прийняв податкове повідомлення-рішення від 13.07.2017 №0026432200 на суму основного зобов`язання зі сплати частини чистого прибутку - 33'283 грн, яке є предметом спору у цій справі.

Не погоджуючись з прийнятими рішеннями позивач оскаржив їх в судовому порядку.

Скасовуючи зазначені податкові повідомлення-рішення в цілому, суд першої інстанції дійшов висновку про їх невідповідність вимогам чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства.

Суть зауважень контролюючого органу в акті перевірки про безпідставне формування підприємством даних свого податкового обліку витрат та податкового кредиту з ПДВ за наслідками операцій з ТОВ ``Мирослава-2012`` та ТОВ ``КП ``Леменг``, що призвело до завищення показника собівартості придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів на суму 5875 грн у декларації (у рядку 05.1) та заниження податкових зобов`язань з ПДВ на суму 11' 335 грн (податкові повідомлення-рішення від 12.04.2017 №0012911406, №0012931406), зводилася до того, що підприємство не придбавало товар саме у вказаних контрагентів і не використовувало його у своїй господарській діяльності. На підтвердження цього контролюючий орган посилався на отриману в результаті проведення заходів податкового контролю інформацію щодо контрагентів позивача про неможливість вчинення ними таких операцій з огляду на відсутність матеріально-технічних умов та відсутності у ДП``БОГУСЛАВСЬКИЙ ЛІСГОСП`` належним чином оформлених актів на списання придбаного товару (запасних частин та автомобільних шин).

Згідно з пунктом 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 статті 139, статті 198 ПК України (у редакції, що діяла до 31.12.2014) право підприємства на віднесення до складу податкових витрат і податкового кредиту з ПДВ на оплату поставлених контрагентами комплектуючих, запчастин та автомобільних шин залежало від того, чи підтверджена реальність господарських операцій та їх зв`язок з господарською діяльністю відповідними первинними документами.

Верховний Суд неоднаразово у своїх рішеннях висловлював тезу про те, що норми податкового законодавства не визначають певний обсяг матеріальних та/чи трудових ресурсів у платника податків при здійсненні господарської діяльності як критерій правового статусу платника податків щодо отримання податкової преференції у формі податкового кредиту чи наміру платника податків отримати певний результат від здійснення господарської операції (підприємницької діяльності). Платник податків не може відповідати за зловживання свого контрагента в тому разі, якщо не буде доведено залученість цього платника до протиправних діянь іншої особи.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07.07.2022 у справі №160/3364/19 (провадження №11-200апп21) також підтвердила вже сформовану Верховним Судом правову позицію, що визначальним для вирішення спорів про наявність податкових наслідків за результатами вчинення господарських операцій є дослідження сукупності обставин та первинних документів, які можуть як підтверджувати, так і спростовувати реальність господарських операцій. Саме по собі: лише наявність вироку щодо контрагента платника податків; лише факт порушення кримінального провадження відносно контрагента та отримання під час таких свідчень особи щодо не прийняття участі у створенні і діяльності підприємства; лише податкова інформація щодо контрагентів по ланцюгу постачання; лише незначні помилки в оформленні первинних документів (окремо) - не є самостійними та достатніми підставами для висновку про нереальність господарських операцій. Водночас, у сукупності з іншими обставинами справи наявність або відсутність таких документів чи обставин можуть свідчити на спростування або підтвердження позиції контролюючого органу.

Так само Велика Палата Верховного Суду у цій постанові зазначила, що посилання контролюючого органу на аналіз зібраної та опрацьованої узагальненої податкової інформації не є допустимим доказом у розумінні процесуального закону.

Суд першої інстанції встановив, що надані позивачем під час перевірки та в судовому процесі належним чином оформлені первинні документи (видаткові накладні, податкові накладні), наряди-акти щодо технічного обслуговування транспортних засобів підприємства у своїй сукупності підтверджують реальність господарських операцій з придбання підприємством у контрагентів комплектуючих і запасних частин, а також автомобільних шин, та їх використання у господарській діяльності підприємства, та спростовують доводи відповідач про безпідставне формування підприємством даних свого податкового обліку за цими операціями.

З огляду на зазначене, суд дійшов правильного висновку, з яким погодився суд апеляційної інстанції, що збільшення відповідачем в цій частині грошових зобов`язань з податку на прибуток та ПДВ згідно з податковими повідомленнями-рішеннями від 12.04.2017 №0012911406, №0012931406 є необґрунтованими та підлягають скасуванню.

Також суди обґрунтовано погодилися з аргументами позивача, що понесені ним витрати на ремонт основних засобів були пов`язаний лише з підтриманням їх належного стану, які не збільшували первісної вартості основних засобів, тому відповідно до пункту 15 національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку П(С)БО 7 ''Основні засоби'' такі витрати включаються до складу витрат (податкове повідомлення-рішення від 12.04.2017№0012911406).

Верховний Суд у постанові від 28.02.2018 у справі №821/1496/16 розглядав подібні правовідносини про порушення платником податків підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України, що призвело до заниження об`єкта оподаткування в результаті безпідставного віднесення вартості робіт з капітального ремонту основних засобів на інші операційні витрати за період 2015-2016 роки.

У цій справі Верховний Суд висновував, що відповідно до пункту 15 П(С)БО 7 ``Основні засоби`` витрати, що здійснюються для підтримання об`єкта в робочому стані (проведення технічного огляду, нагляду, обслуговування, ремонту тощо) та одержання первісно визначеної суми майбутніх економічних вигод від його використання, включаються до складу витрат.

Рішення про характер і ознаки здійснюваних підприємством робіт, тобто чи спрямовані вони на підвищення техніко-економічних, чи для підтримання об`єкта в придатному для використання стані приймається керівником підприємства з урахуванням результатів аналізу існуючої ситуації та суттєвості таких витрат (пункт 29 Методичних рекомендацій №561).

Також суд зазначив, що розділом III ``Податок на прибуток підприємств`` ПК України не передбачено коригування фінансового результату до оподаткування, визначеного підприємством відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку, на різницю по проведеному ремонту основних засобів підприємства.

Частиною п`ятою статті 242 КАС України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У зв`язку з тим, що підприємство правомірно віднесло понесені витрати на ремонт основних засобів на витрати підприємства, з чим погоджується суд касаційної інстанції, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про безпідставне коригування контролюючим органом фінансового результату до оподаткування, визначеного підприємством відповідно до П(С)БО, на різницю по проведеному ремонту основних засобів підприємства, та відповідно збільшення суми грошового зобов`язання з платежу частини чистого прибутку згідно з податковим повідомленням-рішенням від 13.07.2017 №0026432200.

Однак, такі висновки судів є правильними лише частково.

З урахуванням нормативних визначень понять ``грошове зобов`язання``, ``податкове зобов`язання`` у редакції ПК України на час спірних правовідносин частина чистого прибутку не є податковим платежем у розумінні норм ПК України. Цей платіж, хоч і є обов`язковим, але не віднесений ні до загальнодержавних податків та зборів, ні до місцевих податків.

Серед переліку функцій, які закріплені за контролюючими органами статті 19-1 ПК України також відсутня функція, яка б визначала обов`язок відповідача здійснювати адміністрування частини чистого прибутку (доходу).

Отже, на час виникнення спірних правовідносин контролюючий орган не мав повноважень збільшувати суму грошового зобов`язання з платежу частини чистого прибутку та, відповідно, приймати спірне податкове повідомлення-рішення.

Верховний Суд неодноразово у своїх рішеннях звертав увагу на те, що частина чистого прибутку (доходу) державних унітарних підприємств та їх об`єднань не є податковим платежем у розумінні норм ПК України. Цей платіж, хоча і є обов`язковим, але не віднесений ні до загальнодержавних податків і зборів, ні до місцевих податків.

Лише у 2020 році законодавець Законом України ''Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві'' від 16.01.2020 №466-IX усунув неузгодженості у податковому законодавстві та статтю 19-1 доповнив підпунктом 19-1.1.51, яким визначено, що контролюючі органи виконують такі функції, зокрема, здійснюють контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати частини чистого прибутку (доходу) до бюджету державними та комунальними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких є державна та/або комунальна власність.

Такий висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах зроблено Верховним Судом у постанові від 13.10.2020 у справі №640/19757/19, але не виключно.

Зокрема, у постановах від 18.11.2021 (справи №803/919/16, №814/178/15), від 24.05.2019 (справа №806/1420/16), від 31.01.2019 (справа №819/25/18), від 01.08.2018, предметом позову у яких було визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, Верховний Суд аналізуючи положення норм статей 9, 10, 14 ПК України зробив висновок, що з нормативного визначення понять ''грошове зобов`язання'', ''податкове зобов`язання'' (у редакції ПК України, що була чинна до 23.05.2020) слідує, що частина чистого прибутку (доходу) державних унітарних підприємств та їх об`єднань не є податковим платежем у розумінні норм ПК України.

Протиправність податкового-повідомлення рішення №0012921406, прийнятого на підставі висновків акта перевірки про порушення підприємством норм підпункту 330.1.1 пункту 330.1 статті 330, пункту 331.1 статті 331, пункту 331.2 статті 331 ПК України, обґрунтована висновком суду про те, що підприємство обчислювало та сплачувало збір за спеціальне використання лісових ресурсів у сумі, що була обчислена та проставлена у лісорубних квитках - спеціальних дозволах суб`єктом лісових відносин, який видає такі дозволи (лісорубного квитка або лісового квитка), та відповідно до норми пункту 332.3 здійснює перерахунок суми збору. Доказів здійснення суб`єктом лісових відносин, який видає спеціальні дозволи, перерахунку збору, розмір якого визначений у виданих позивачу лісорубних квитках відповідач не надав.

Такі обставини та висновки суду скаржником у касаційній скарзі не спростовані. Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди відповідача з висновком суду щодо вирішення спору стосовно вказаного правопорушення та цитування норм матеріального права, яким змінено ставки збору за спеціальне використання лісових ресурсів, визначені підпунктами 331.1 та 331.2 статті 331 Кодексу, з 01.01.2014 у порівнянні з діючими у попередньому році у 2 рази.

З приводу безпідставності збільшення підприємству грошового зобов`язання з податку на нерухоме майно згідно з податковими повідомленнями-рішеннями від 12.04.2017 №0012951406, №0012941406, №001296106 суд першої інстанції виходив з того, що об`єкти житлової та нежитлової нерухомості виділені ДП``БОГУСЛАВСЬКИЙ ЛІСГОСП`` Богуславською міською радою та Бушівською сільською радою та закріплено за підприємстовм на праві господарського відання, тому такі об`єкти відповідно до норми пункту ''а'' підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України не є об`єктами оподаткування податком.

Суд апеляційної інстанції з таким висновком суду першої інстанції не погодився.

Аналізуючи положення норми пункту 266.2.2 статті 266 ПК України, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що застосування платником права на податкову пільгу не сплачувати податок, передбачену пунктом ''а'' підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, можливе за одночасної наявності таких умов: створення його органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фінансування лише за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів, отримання статусу неприбутковості.

Оскільки ДП``БОГУСЛАВСЬКИЙ ЛІСГОСП`` засноване на державній власності, створене відповідно до наказу Міністерства лісового господарства України від 31.10.1991 № 133 ``Про організаційну структуру управління лісовим господарством України``, та є платником податку на прибуток, об`єкти нерухомості позивача не відповідають критеріям, визначеним у пункті "а" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.

Відповідно до пункту ''а'' підпункту 266.2.2 статті 266 ПК України не є об`єктом оподаткування об`єкти житлової та нежитлової нерухомості, які перебувають у власності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, а також організацій, створених ними в установленому порядку, що повністю утримуються за рахунок відповідного державного бюджету чи місцевого бюджету і є неприбутковими (їх спільній власності).

Як правильно встановив суд апеляційної інстанції ДП``БОГУСЛАВСЬКИЙ ЛІСГОСП`` засноване на державній власності, створене відповідно до наказу Міністерства лісового господарства України від 31.10.1991 № 133 ``Про організаційну структуру управління лісовим господарством України``, та є платником податку на прибуток. Згідно з даними інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта об`єкти нерухомого майна, щодо яких нараховано податок, належить ДП``БОГУСЛАВСЬКИЙ ЛІСГОСП`` на праві господарського відання (т.І, а.с.208-211).

Згідно з частиною першою статті 316 Цивільного кодексу (ЦК) України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Статтею 317 цього Кодексу визначено зміст права власності, який полягає у тому, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Водночас правовий режим майна суб`єктів господарювання встановлено статтею 133 Господарського кодексу (ГК) України, в якій, зокрема, визначено, що основу цього режиму становлять право власності та інші речові права - право господарського відання, право оперативного управління. Господарська діяльність може здійснюватися також на основі інших речових прав (права володіння, права користування тощо), передбачених ЦК України. Майно суб`єктів господарювання може бути закріплено на іншому праві відповідно до умов договору з власником майна.

В економічному аспекті власність - це присвоєння матеріальних благ, суть якого полягає в належності наявних засобів виробництва і одержуваних продуктів праці державі, територіальній громаді, окремому колективу чи індивіду.

Здійснюючи право повного господарського відання, державне підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном на свій розсуд, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать чинному законодавству та статуту підприємства.

За таких обставин відповідач дійшов правильного висновку про те, що нерухоме майно ДП``БОГУСЛАВСЬКИЙ ЛІСГОСП`` є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, а підприємство - платником такого податку відповідно до вимог статті 266 ПК України.

Відтак, суд апеляційної інстанцій дійшов правильного висновку, що податкові повідомлення-рішення від 12.04.2017 №0012951406, №0012941406, №0012961406 є правомірними, а рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову позовних вимог в цій частині.

Підсумовуючи наведене та відповідно вимог статті 350, статті 351 КАС України (в редакції, чинній до внесення змін в цю статтю згідно із Законом від 15.01.2020 №460-ІХ, яка набрала чинності 08.02.2020 та підлягає застосуванню при касаційному перегляді цієї справи відповідно до пункту 2 розділу II ''Прикінцеві та перехідні положення'' зазначеного Закону) мотивувальні частини ухвалених у цій справі судових рішень підлягають зміні щодо підстав визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 13.07.2017 №0026432200 відповідно до наведених вище підстав, в іншій частині судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій слід залишити без змін.

Касаційний перегляд справи здійснено в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України ''Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ'' від 15.01.2020 №460-ІХ, відповідно до пункту 2 розділу ІІ цього Закону, та в межах доводів та вимог касаційної скарги відповідно до частини першої статті 341 КАС України.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційні скарги Головного управління ДФС у Київській області та Державного підприємства ``Богуславське лісове господарство`` задовольнити частково.

Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.10.2018 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.03.2019 змінити в мотивувальній частині щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 13.07.2017 №0026432200 відповідно до підстав задоволення позову в цій частині позовних вимог, наведених у цій постанові.

В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.10.2018 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.03.2019 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.

СуддіІ.А. Васильєва В.П. Юрченко В.В. Хохуляк