Постанова

від 14.09.2023 по справі 260/54/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2023 рокуСправа № 260/54/22 пров. № А/857/12977/23Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

судді-доповідача Качмара В.Я.,

суддів Довгополова О.М., Затолочного В.С.,

при секретарі судового засідання Юрченко М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в м.Львові справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного виконавця виконавчого округу Закарпатської області Ярошевського Дмитра Андрійовича, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - Державне підприємство «Сетам», Товариство з обмеженою відповідальністю «Перлина Красії, Товариство з обмеженою відповідальністю «Олімпія-Красія» та ОСОБА_2 , про визнання протиправною та скасування постанови, провадження в якій відкрито за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 7 червня 2023 року (суддя Гаврилко С.Є., м.Ужгород, повний текст складено 9 червня 2023 року), -

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Приватного виконавця виконавчого округу Закарпатської області Ярошевського Д.А. (далі Приватний виконавець) в якому просила визнати протиправною та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження від 26.06.2020 №ВП 62431898 (далі ВП, Постанова відповідно).

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 7 червня 2023 року у задоволені позову відмовлено.

Не погодившись із ухваленим рішенням, його оскаржила позивач, яка із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

В доводах апеляційної скарги вказує, що оскаржувана Постанова є безпідставною, так як відкрита за судовим рішенням (ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 5 липня 2017 року у справі №907/149/17 про затвердження мирової угоди від 04.07.2017 (далі Ухвала, Мирова угода відповідно), який не має статусу виконавчого документа. Також зазначає, що даним ВП порушено її майнові права та інтереси.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу заперечує вимоги такої, вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Треті особи відзиву на апеляційну скаргу не подали.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників позивача та третьої особи, відповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволені позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не являється суб`єктом оскарження дій чи бездіяльності виконавця щодо виконання судового рішення, що ухвалене у справі, у якій, зокрема, ОСОБА_1 не була учасником.

Такі висновки суду першої інстанції, по суті спору, відповідають встановленим обставинам справи, однак вказане рішення суду не може бути залишено без змін, з таких міркувань.

Апеляційним судом, з урахуванням встановленого судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи те, що ОСОБА_1 , є учасником Товариства з обмеженою відповідальністю «Олімпія-Красія» (далі ТОВ), розмір частки складає - 1222000 грн. Іншими учасниками ТОВ є: - ОСОБА_3 з розміром частки 376000 грн; ОСОБА_4 з розміром частки 150400 грн; ОСОБА_5 з розміром частки 2011600 грн (т. 1 а.с.12-19).

Згідно з протоколом загальних зборів учасників ТОВ від 19.12.2013 № 19/12 із складу учасників ТОВ було виключено ОСОБА_2 . Частину вартості майна товариства пропорційно частці у статутному капіталі, як це передбачено статтею 54 Закону України «Про господарські товариства», йому не було виплачено, тому останній звернувся до Господарського суду Закарпатської області з вимогою стягнути з TOB 1717192 грн вартості майна та 118133 грн 3% річних.

Ухвалою було задоволено заяву позивача та відповідача про затвердження Мирової угоди. Затверджено укладену між позивачем ОСОБА_2 (стягувач) та відповідачем ТОВ Мирову угоду, згідно умов якої: відповідач визнає заборгованість перед позивачем в сумі 1835325,00 грн, в т.ч. 1717192 грн вартість частини майна товариства, 118133 грн 3% річних; відповідач та позивач домовилися, що виконання відповідачем зобов`язання перед позивачем на суму 1835325 грн буде проводитись на умовах відстрочки оплати строком на три місяці з моменту набрання законної сили ухвалою Господарського суду Закарпатської області про затвердження даної мирової угоди. Провадження у справі припинено. Ухвала набирає законної сили з моменту її прийняття - з 05.07.2017 та дійсна для пред`явлення до виконання до 06.07.2020 (т.1 а.с.69, 70).

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 22 лютого 2018 року по справі № 907/149/17 було внесено виправлення до Ухвали у вступній її частині, зазначивши повністю прізвище, ім`я, по батькові та посаду посадової особи, яка видала ухвалу, виклавши вступну частину ухвали в наступній редакції: «За позовом ОСОБА_2 , Закарпатська область, м. Ужгород до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Олімпія-Красія», Закарпатська область, Великоберезнянський район, с. Вишка про стягнення 1835325,00 грн, в т. ч. 1717192,00 грн основного боргу та 118133,00 грн 3% річних (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог)» (т.1 а.с.72).

26.06.2020 ОСОБА_2 звернувся із заявою до Приватного виконавця про примусове виконання Ухвали (т.1 а.с.68).

26.06.2020 Приватним виконавцем у відповідності статей 3, 4, 24, 25, 26 Закону України «Про виконавче провадження» (далі Закон) прийнято Постанову з примусового виконання Ухвали про стягнення з ТОВ на користь ОСОБА_2 (заборгованість в сумі 1835325 грн, в т.ч. 1717192 грн вартість частини майна товариства, 118133 грн 3% річних (т.1 а.с.77).

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначаються Законом.

Статтею 1 Закону визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню..

Згідно з частиною першою статті 5 Закону примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Відповідно до частини першої статті 18 Закону виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Норми Закону містять комплекс дій обов`язкового характеру, які повинен вчиняти державний виконавець в процесі виконання рішення.

За змістом частини першої статті 5 КАС кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:

1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;

2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;

3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій;

4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії;

5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень;

6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Конституційний Суд України в рішенні від 01.12.2004 № 18-рп/2004 вказав, що поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

З огляду на вимоги статей 2, 5 КАС об`єктом судового захисту в адміністративному судочинстві є не будь-який законний інтерес, а порушений суб`єктом владних повноважень.

Для визначення інтересу як об`єкта судового захисту в порядку адміністративного судочинства, окрім загальних ознак інтересу, він повинен містити й спеціальні, визначені КАС. Якщо перша група ознак необхідна для віднесення тієї чи іншої категорії до інтересу, то друга - дозволяє кваліфікувати такий інтерес як об`єкт судового захисту в адміністративному судочинстві.

У рішенні від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Тобто, право кожної особи на звернення до суду у випадку, якщо вона вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси є беззаперечним та не може бути піддане сумніву. Водночас, визначені такою особою способи захисту або інші способи, які самостійно можуть визначатися судом, на переконання суду, повинні передусім відповідати підставам позову та його змісту.

За змістом статей 92, 97 Цивільного кодексу України (далі ЦК; в редакції, чинній на час звернення до суду з позовом) юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

За положеннями статті 98 ЦК загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що належать до компетенції інших органів товариства. Рішення загальних зборів приймаються простою більшістю від числа присутніх учасників, якщо інше не встановлено установчими документами або законом.

Відповідно до частини першої статті 116 ЦК учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом, зокрема, брати участь в управлінні товариством у порядку, визначеному в установчому документі; брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), відповідно до якої акціонер (учасник) юридичної особи, навіть мажоритарний, не може розглядатись як належний заявник, якщо йдеться про порушення прав юридичної особи (див., зокрема, рішення від 20 травня 1998 року у справі «Кредитний та індустріальний банк проти Чеської Республіки» (Credit and Industrial Bank v. the Czech Republic), заява № 29010/95, пункти 46 52; рішення від 18 жовтня 2005 року у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» (Terem LTD, Chechetkin and Olius v. Ukraine), заява № 70297/01, пункти 28 30; рішення від 21 грудня 2017 року у справі «Фельдман та банк «Слов`янський» проти України», заява № 42758/05, пункт 30). При цьому навіть у разі, якщо юридичну особу було ліквідовано, ЄСПЛ розглядає справи за заявою саме такої юридичної особи, допускаючи її представництво в особі акціонера (учасника), якщо юридична особа не може брати участі у справі в особі своїх органів (рішення від 21 грудня 2017 року у справі «Фельдман та банк «Слов`янський» проти України», заява № 42758/05).

Подібні правові висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 8 жовтня 2019 року у справі № 916/2084/17, 15 жовтня 2019 року у справі № 905/2559/17, 3 грудня 2019 року у справі № 904/10956/16, 7 квітня 2020 року у справі № 904/3657/18, 07 липня 2020 року у справі № 910/10647/18.

Таким чином, належним заявником є той, хто звертається за захистом саме свого права.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, 2 лютого 2021 року у справі № 925/642/19, 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18.

Оскільки товариство та його учасники є різними суб`єктами права, кожний з яких має власне відокремлене майно, то виведення майна з товариства без справедливої компенсації, позбавлення його ліквідних активів, ринкових можливостей, погіршення його майнового чи фінансового стану, безпідставне взяття на себе зобов`язань чи іншого майнового тягаря спричиняє негативні наслідки саме для товариства, а не для його учасників. Із цих же причин учасник товариства та товариство не можуть мати права на позов (у матеріальному значенні) з одним і тим самим предметом. Тому в цих випадках звернення учасника товариства з позовом від власного імені не допускається.

Обґрунтовуючи підстави звернення до суду із цим позовом ОСОБА_1 вказує, що вона є учасником ТОВ. В 2013 році зі складу учасників цього товариства було виключно ОСОБА_2 , однак частину вартості майна пропорційно його частці у статному капіталі не було виплачено. Тому Ухвалою була затверджена Мирова угода. Згодом ОСОБА_2 звернувся до Приватного виконавця із заявою про примусове виконання такої. Вважає, що приймаючи до виконання Ухвалу, яка не має статусу виконавчого документа, Приватний виконавець діяв протиправно, позбавляючи ТОВ його активів та можливості здійснювати господарську діяльність, а її - майбутніх дивідендів.

З огляду на висновки, що викладені вище, апеляційний суд вважає, що ОСОБА_1 не має право звертатися до суду із цим позовом самостійно, як учасник ТОВ, саме ТОВ, через свої органи управління, наділено правом звернення до суду з розглядуваним позовом для захисту своїх майнових прав та інтересів та порушених прав його учасників.

У зв`язку з обранням позивачем неналежного способу захисту апеляційний суд не розглядає інших доводів позивача-апелянта.

При вирішенні вказаного спору, суд апеляційної інстанції керувався позицією Великої Палати Верховного Суду, що викладена у постанові від 1 березня 2023 року у справі № 522/22473/15-ц.

Відповідно до частини четвертої статті 317 КАС зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Зважаючи на наведені вище доводи норми права та встановлені обставини справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність зміни рішення суду в його мотивувальні частині.

З огляду на зазначене, враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення, суд першої інстанції виходячи із обставин справи відмовив у задоволенні позову, а тому з урахуванням наведених вище висновків апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Керуючись статтями 271, 272, 287, 308, 310, 315-317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 07 червня 2023 року змінити, виклавши мотивувальну частину рішення суду в редакції цієї постанови.

В решті рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 07 червня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня проголошення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Суддя-доповідач В. Я. Качмар судді О. М. Довгополов В. С. Затолочний