Постанова
від 06.09.2023 по справі 380/12464/22
ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 вересня 2023 рокуЛьвівСправа № 380/12464/22 пров. № А/857/10624/23Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ільчишин Н.В.,

суддів Гуляка В.В., Довгополова О.М.,

за участі секретаря судового засідання Ханащак С.І.,

розглянувши у судовому засіданні в м. Львові апеляційні скарги ОСОБА_1 та Виконавчого комітету Львівської міської ради на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 31 травня 2023 року (головуючого судді Коморного О.І., ухвалене у відкритому судовому засіданні о 10 год. 41 хв. в м. Львів повний текст рішення складено 08.06.2023) у справі № 380/12464/22 за позовом ОСОБА_1 до Львівської міської ради, Виконавчого комітету Львівської міської ради, Заступника міського голови з містобудування Зубача Любомира Львовича, Державного підприємства «Дія», Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України про визнання протиправними дій, зобов`язання до вчинення дій, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 08.09.2022 звернулася в суд з позовом до Львівської міської ради, судом залучено до участі у справі Виконавчий комітет Львівської міської ради, Заступника міського голови з містобудування Зубача Любомира Львовича, Державне підприємство «Дія», Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України в якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просить:

1) визнати протиправними дії Львівської міської ради з віднесення пунктом 36 розділу II Положення про розмежування повноважень між виконавчими органами Львівської міської ради, що затверджене ухвалою Львівської міської ради №1081 від 08 липня 2021 «Про розмежування повноважень між виконавчими органами Львівської міської ради» повноваження з «Надання (затвердження) містобудівних умов та обмежень на проектування об`єктів будівництва на нове будівництво, реконструкцію, реставрацію об`єктів архітектури і містобудування, зокрема у межах історичного ареалу м. Львова» до компетенції Виконавчого комітету Львівської міської ради;

2) зобов`язати Львівську міську раду підготувати ухвалу та винести її на розгляд ради щодо розмежування між виконавчими органами Львівської міської ради повноваження з «Надання (затвердження) містобудівних умов та обмежень на проектування об`єктів будівництва на нове будівництво, реконструкцію, реставрацію об`єктів архітектури і містобудування, зокрема у межах історичного ареалу м. Львова» та віднесення даного повноваження до відання виконавчого органу з питань архітектури, керівником якого за посадою є головний архітектор Львівської міської ради;

3) визнати протиправним та нечинним з моменту прийняття пункт 36 розділу II Положення про розмежування повноважень між виконавчими органами Львівської міської ради, що затверджене ухвалою Львівської міської ради №1081 від 08 липня 2021 «Про розмежування повноважень між виконавчими органами Львівської міської ради» повноваження з «Надання (затвердження) містобудівних умов та обмежень на проектування об`єктів будівництва на нове будівництво, реконструкцію, реставрацію об`єктів архітектури і містобудування, зокрема у межах історичного ареалу м. Львова»;

4) визнати протиправними дії Виконавчого комітету Львівської міської ради та заступника міського голови з містобудування Зубача Любомира Львовича щодо розгляду заяви ОСОБА_1 на видачу містобудівних умов та обмежень від 12.07.2022 року, що зареєстрована в Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва за номером MU01:1256-8159-9407-9007;

5) зобов`язати виконавчий комітет Львівської міської ради та заступника міського голови з містобудування Зубача Любомира Львовича до вчинення дій із вилучення запису про відмову ОСОБА_1 у наданні містобудівних умов та обмежень, з Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва;

6) зобов`язати Державне підприємство «Дія» та Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України вилучити запис про відмову у видачі містобудівних умов та обмежень ОСОБА_1 в Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва та внести запис про те, що проектування об`єкта будівництва здійснюється без отримання містобудівних умов та обмежень відповідно до містобудівної документації на місцевому рівні та обмежень у використанні земель, визначених Законом України «Про охорону культурної спадщини» у зв`язку з ненаданням уповноваженим органом містобудування та архітектури містобудівних умов та обмежень;

7) визнати протиправним та скасувати Рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради №581 від 22.07.22 «Про відмову гр. ОСОБА_1 у наданні містобудівних умов та обмежень на реконструкцію існуючих нежитлових приміщень на АДРЕСА_1 під заклад торгівлі та житлову квартиру з розширенням за рахунок надбудови».

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 31 травня 2023 року задоволено позов частково. Визнано протиправним та нечинним п.36 розділу II Положення про розмежування повноважень між виконавчими органами Львівської міської ради, що затверджене ухвалою Львівської міської ради №1081 від 08.07.2021 «Про розмежування повноважень між виконавчими органами Львівської міської ради». Визнано протиправною та нечинною ухвалу Львівської міської ради №507 від 26.05.2016 «Про визначення уповноваженого органу містобудування та архітектури з питань видачі містобудівних умов та обмежень». Визнано протиправним та скасовано рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради №581 від 22.07.2022 «Про відмову гр. ОСОБА_1 у наданні містобудівних умов та обмежень на реконструкцію існуючих нежитлових приміщень на АДРЕСА_1 під заклад торгівлі та житлову квартиру з розширенням за рахунок надбудови». У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з прийнятим рішенням в частині ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про визнання протиправними дій та зобов`язання заступника міського голови з містобудування Зубача Любомира Львовича вилучити запис про відмову ОСОБА_1 у наданні містобудівних умов та обмежень з Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким визнати протиправними дії та зобов`язати заступника міського голови з містобудування Зубача Любомира Львовича вилучити запис про відмову ОСОБА_1 у наданні містобудівних умов та обмежень з Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, в іншій частині залишити рішення суду першої інстанції без змін, апеляційну скаргу мотивовано тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення в частині допущено порушення норм процесуального та матеріального права.

Виконавчий комітет Львівської міської ради подав апеляційну скаргу, яку обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову.

Державне підприємство «Дія» подало до апеляційного суду клопотання про розгляд справи без участі учасника судового процесу.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 представник Виконавчого комітету Львівської міської ради заперечила проти її задоволення посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів і просить в її задоволенні відмовити.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України заперечує проти її задоволення і просить її залишити без задоволення.

Представник позивача Різник О.Р. подав до апеляційного суду відповідь на відзив Виконавчого комітету Львівської міської ради на апеляційну скаргу ОСОБА_1 в якій вважає протиправними дії заступника міського голови з містобудування Зубача Любомира Львовича.

Також представник позивача Різник О.Р. подав відзив на апеляційну скаргу Виконавчого комітету Львівської міської ради.

В судовому засіданні апеляційного розгляду справи представник відповідачів Тарасович О.І. апеляційну скаргу Виконавчого комітету Львівської міської ради підтримала з підстав зазначених у скарзі, просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову, проти апеляційної скарги ОСОБА_1 заперечила.

Представник позивача Різник О.Р. апеляційну скаргу ОСОБА_1 підтримав з підстав зазначених у скарзі, а проти апеляційної скарги Виконавчого комітету Львівської міської ради заперечив, просив скаргу Виконавчого комітету Львівської міської ради залишити без задоволення.

В режимі відеоконференції представник Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України Федорова О.В. підтримала відзив щодо апеляційної скарги ОСОБА_1 , а щодо апеляційної скарги Виконавчого комітету Львівської міської ради просила вирішити відповідно до законодавства.

Відповідно до статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подані скарги не підлягають задоволенню з наступних мотивів.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 , громадянка України, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , якій належить на праві приватної власності нежитлове приміщення з індексами: 1-1, 1-2, 1-3, 1-4, 1-5, площею 76,5 за адресою АДРЕСА_1 , що підтверджено Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (том 2 аркуш справи 12).

12.07.2022 ОСОБА_1 звернулася через Єдині державні електронні системи у сфері будівництва зі зверненням про надання містобудівних умов та обмежень на реконструкцію існуючих нежитлових приміщень на АДРЕСА_1 під заклад торгівлі та житлову квартиру з розширенням за рахунок надбудови, яка зареєстрована за номером MU01:1256-8159-9407-9007 (том 2 аркуші справи 9-11).

Рішенням Виконавчого комітету Львівської міської ради №581 від 22.07.2022 «Про відмову гр. ОСОБА_1 у наданні містобудівних умов та обмежень на реконструкцію існуючих нежитлових приміщень на АДРЕСА_1 під заклад торгівлі та житлову квартиру з розширенням за рахунок надбудови» відмовлено у наданні містобудівних умов та обмежень на реконструкцію існуючих нежитлових приміщень на АДРЕСА_1 під заклад торгівлі та житлову квартиру з розширенням за рахунок надбудови, оскільки відповідно до п.3 ч.4 ст.29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» беручи до уваги невідповідність намірів забудови вимогам містобудівної документації на місцевому рівні: будівля на АДРЕСА_1 розташована в зоні Ж-2 зона малоповерхової квартирної житлової забудови та частково в зоні ТР-2 зона транспортної інфраструктури (вулична мережа), відповідно до плану зонування територій (зонінгу) Личаківського району, затвердженого ухвалою міської ради від 25.01.2018 №2914 та плану зонування території м. Львова (зонінг): Том 1 Частина 1. Базове зонування. Загальна пояснювальна записка, затвердженого ухвалою міської ради від 25.01.2018 №2914 .

Ухвалою Львівської міської ради №507 від 26.05.2016 «Про визначення уповноваженого органу містобудування та архітектури з питань видачі містобудівних умов та обмежень» визначено виконавчий комітет Львівської міської ради спеціально-уповноваженим органом містобудування та архітектури з питань видачі містобудівних умов та обмежень.

08.07.2021 Львівською міською радою прийнято ухвалу №1081 «Про розмежування повноважень між виконавчими органами Львівської міської ради».

Пунктом 36 розділу ІІ «Повноваження виконавчого комітету» ухвали №1081 «Про розмежування повноважень між виконавчими органами Львівської міської ради» встановлено: «Надання (затвердження) містобудівних умов та обмежень на проектування об`єктів будівництва на нове будівництво, реконструкцію, реставрацію об`єктів архітектури і містобудування, зокрема у межах історичного ареалу м. Львова».

Позивач вважаючи пункт 36 розділу ІІ «Повноваження виконавчого комітету» ухвали №1081 «Про розмежування повноважень між виконавчими органами Львівської міської ради» протиправним і нечинним, та таким, що тягне за собою розгляд заяви про видачу містобудівних умов та обмежень неуповноваженим виконавчим органом Львівської міської ради, звернулася до суду з даним позовом.

Задовольняючи частково позов суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду доказів, які спростовували б доводи позивача, а відтак, не довів правомірності прийнятих рішень Виконавчого комітету Львівської міської ради №581 від 22.07.22 «Про відмову гр. ОСОБА_1 у наданні містобудівних умов та обмежень на реконструкцію існуючих нежитлових приміщень на вул. Дніпровській, 7 у м. Львові під заклад торгівлі та житлову квартиру з розширенням за рахунок надбудови», пункту 36 розділу II Положення про розмежування повноважень між виконавчими органами Львівської міської ради, що затверджене ухвалою Львівської міської ради №1081 від 08.07.2021 «Про розмежування повноважень між виконавчими органами Львівської міської ради», ухвали Львівської міської ради №507 від 26.05.2016 «Про визначення уповноваженого органу містобудування та архітектури з питань видачі містобудівних умов та обмежень», в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянтів, що викладені у апеляційних скаргах, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

В Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування (стаття 7 Конституції України).

Статтею 8 Конституції України установлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Згідно статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в інших законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Відповідно до частини 3 статті 140 Конституції України місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Відповідно до статті 144 Конституції України, органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території. Рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду.

Відповідно до пункту 18 частини 1 статті 4 КАС України нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.

Особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та інших суб`єктів владних повноважень визначенні статтею 264 КАС України.

Згідно із пунктом 2 частини 1 статті 264 КАС України правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, інших суб`єктів владних повноважень.

Частинами 2-3 статті 264 КАС України встановлено, що право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Нормативно-правові акти можуть бути оскаржені до адміністративного суду протягом всього строку їх чинності.

Як передбачено статтею 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» № 280/97-ВР від 21.05.1997 (далі Закон №280/97-ВР), виконавчі органи рад - органи, які відповідно до Конституції України та цього Закону створюються сільськими, селищними, міськими, районними в містах (у разі їх створення) радами для здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування у межах, визначених цим та іншими законами; делеговані повноваження - повноваження органів виконавчої влади, надані органам місцевого самоврядування законом, а також повноваження органів місцевого самоврядування, які передаються відповідним місцевим державним адміністраціям за рішенням районних, обласних рад.

Відповідно до статті 2 Закону №280/97-ВР місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Місцеве самоврядування в Україні здійснюється за принципах: народовладдя; законності; гласності; колегіальності; поєднання місцевих і державних інтересів; виборності; правової, організаційної та матеріально-фінансової самостійності в межах повноважень, визначених цим та іншими законами; підзвітності та відповідальності перед територіальними громадами їх органів та посадових осіб; державної підтримки та гарантії місцевого самоврядування; судового захисту прав місцевого самоврядування (стаття 4 Закону №280/97-ВР).

Частина 1 статті 5 Закону №280/97-ВР визначає, що система місцевого самоврядування включає територіальну громаду; сільську, селищну, міську раду; сільського, селищного, міського голову; виконавчі органи сільської, селищної, міської ради; районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст; органи самоорганізації населення.

Згідно частини 1, 3 статті 10 Закону №280/97-ВР сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Представницькі органи місцевого самоврядування, сільські, селищні, міські голови, виконавчі органи місцевого самоврядування діють за принципом розподілу повноважень у порядку і межах, визначених цим та іншими законами.

Відповідно до статті 11 Закону №280/97-ВР виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи.

Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.

Статтею 16 Закону №280/97-ВР встановлено, що органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються цим та іншими законами власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону.

Органам місцевого самоврядування законом можуть надаватися окремі повноваження органів виконавчої влади, у здійсненні яких вони є підконтрольними відповідним органам виконавчої влади (частина 2 статті 16 Закону №280/97-ВР).

Згідно із статтею 24 Закону №280/97-ВР правовий статус місцевого самоврядування в Україні визначається Конституцією України, цим та іншими законами, які не повинні суперечити положенням цього Закону. Органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Відповідно до статті 25 Закону № 280/97-ВР встановлено, що сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Частиною 1 статті 26 Закону №280/97-ВР встановлено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання, зокрема: 1) затвердження регламенту ради; 2) утворення і ліквідація постійних та інших комісій ради, затвердження та зміна їх складу, обрання голів комісій; 3) утворення виконавчого комітету ради, визначення його чисельності, затвердження персонального складу; внесення змін до складу виконавчого комітету та його розпуск; 4) обрання на посаду та звільнення з посади секретаря ради у порядку, передбаченому цим Законом; 5) затвердження за пропозицією сільського, селищного, міського голови структури виконавчих органів ради, загальної чисельності апарату ради та її виконавчих органів відповідно до типових штатів, затверджених Кабінетом Міністрів України, витрат на їх утримання; 6) утворення за поданням сільського, селищного, міського голови інших виконавчих органів ради; 7) затвердження плану роботи ради та заслуховування звіту про його виконання з урахуванням вимог статті 32 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності»; 9) заслуховування звіту сільського, селищного, міського голови про діяльність виконавчих органів ради, у тому числі щорічного звіту про здійснення державної регуляторної політики виконавчими органами відповідної ради; 11) заслуховування звітів постійних комісій, керівників виконавчих органів ради та посадових осіб, яких вона призначає або затверджує; 15) скасування актів виконавчих органів ради, які не відповідають Конституції чи законам України, іншим актам законодавства, рішенням відповідної ради, прийнятим у межах її повноважень; 41) прийняття рішень з питань адміністративно-територіального устрою в межах і порядку, визначених цим та іншими законами; 42) затвердження в установленому порядку місцевих містобудівних програм, генеральних планів забудови відповідних населених пунктів, іншої містобудівної документації; 43) затвердження договорів, укладених сільським, селищним, міським головою від імені ради, з питань, віднесених до її виключної компетенції; 44) встановлення відповідно до законодавства правил з питань благоустрою території населеного пункту, забезпечення в ньому чистоти і порядку, торгівлі на ринках, додержання тиші в громадських місцях, за порушення яких передбачено адміністративну відповідальність.

Статтею 31 Закону №280/97-ВР визначені повноваження виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у галузі будівництва.

До відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать:

а) власні (самоврядні) повноваження, зокрема: 3) розгляд і внесення до відповідних органів виконавчої влади пропозицій до планів і програм будівництва та реконструкції об`єктів на відповідній території; 6) підготовка і подання на затвердження ради відповідних місцевих містобудівних програм, генеральних планів забудови населених пунктів, іншої містобудівної документації; 9) надання відповідно до закону містобудівних умов і обмежень забудови земельних ділянок; 10) проведення громадського обговорення містобудівної документації;

б) делеговані повноваження, зокрема: 1) надання (отримання, реєстрація) документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, здійснення державного архітектурно-будівельного контролю та прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів у випадках та відповідно до вимог, встановлених Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності»; 2) організація роботи, пов`язаної зі створенням і веденням містобудівного кадастру населених пунктів; 3) здійснення в установленому порядку державного контролю за дотриманням законодавства, затвердженої містобудівної документації при плануванні та забудові відповідних територій; зупинення у випадках, передбачених законом, будівництва, яке проводиться з порушенням містобудівної документації і проектів окремих об`єктів, а також може заподіяти шкоди навколишньому природному середовищу; 6) вирішення відповідно до законодавства спорів з питань містобудування.

Відповідно до частин 1, 3, 5 статті 51 Закону №280/97-ВР, виконавчим органом сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради є виконавчий комітет ради, який утворюється відповідною радою на строк її повноважень. Після закінчення повноважень ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної у місті ради її виконавчий комітет здійснює свої повноваження до сформування нового складу виконавчого комітету.

Виконавчий комітет ради утворюється у складі відповідно сільського, селищного, міського голови, районної у місті ради - голови відповідної ради, заступника (заступників) сільського, селищного, міського голови, голови районної у місті ради, керуючого справами (секретаря) виконавчого комітету, а також керівників відділів, управлінь та інших виконавчих органів ради, інших осіб.

Сільська, селищна, міська рада утворює у складі виконавчого комітету ради орган з питань містобудування та архітектури.

Очолює виконавчий комітет сільської, селищної, міської ради відповідно сільський, селищний, міський голова, районної у місті ради - голова відповідної ради. У виконавчому комітеті сільської ради функції секретаря виконавчого комітету за рішенням ради може здійснювати секретар відповідної ради.

Частиною 8 статті 51 Закону №280/97-ВР передбачено, що виконавчий комітет ради є підзвітним і підконтрольним раді, що його утворила, а з питань здійснення ним повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольним відповідним органам виконавчої влади.

Згідно статті 52 Закону №280/97-ВР, виконавчий комітет сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради може розглядати і вирішувати питання, віднесені цим Законом до відання виконавчих органів ради.

Частиною 2 статті 52 Закону №280/97-ВР передбачено, що виконавчий комітет ради: 1) попередньо розглядає та схвалює проекти місцевих програм соціально-економічного і культурного розвитку, цільових програм з інших питань, прогноз місцевого бюджету, проект місцевого бюджету, проекти рішень з інших питань, що вносяться на розгляд відповідної ради; 2) координує діяльність відділів, управлінь та інших виконавчих органів ради, підприємств, установ та організацій, що належать до комунальної власності відповідної територіальної громади, заслуховує звіти про роботу їх керівників; 3) має право змінювати або скасовувати акти підпорядкованих йому відділів, управлінь, інших виконавчих органів ради, а також їх посадових осіб.

Сільська, селищна, міська рада може прийняти рішення про розмежування повноважень між її виконавчим комітетом, відділами, управліннями, іншими виконавчими органами ради та сільським, селищним, міським головою (у тому числі з метою забезпечення надання адміністративних послуг у строк, визначений законом) в межах повноважень, наданих цим Законом виконавчим органам сільських, селищних, міських рад (частина 3 статті 52 Закону №280/97-ВР).

Статтею 54 Закону №280/97-ВР встановлено, що сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення) рада у межах затверджених нею структури і штатів може створювати відділи, управління та інші виконавчі органи для здійснення повноважень, що належать до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад. Організаційні засади реалізації повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад щодо здійснення державної регуляторної політики визначаються Законом України Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності.

Відділи, управління та інші виконавчі органи ради є підзвітними і підконтрольними раді, яка їх утворила, підпорядкованими її виконавчому комітету, сільському, селищному, міському голові, голові районної у місті ради.

Керівники відділів, управлінь та інших виконавчих органів ради призначаються на посаду і звільняються з посади сільським, селищним, міським головою, головою районної у місті ради одноособово, а у випадках, передбачених законом, - за погодженням з відповідними органами виконавчої влади.

Положення про відділи, управління та інші виконавчі органи ради затверджуються відповідною радою.

Таким чином як вказано вище, Законом №280/97-ВР встановлені повноваження щодо формування виконавчих органів міської ради, визначення повноважень зокрема з питань містобудування та архітектури на території відповідної місцевості.

Відповідно до статті 59 Закону № 280/97-ВР рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос. Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування нормативно-правового характеру набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо органом чи посадовою особою не встановлено пізніший строк введення цих актів у дію. Виконавчий комітет сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради в межах своїх повноважень приймає рішення. Рішення виконавчого комітету приймаються на його засіданні більшістю голосів від загального складу виконавчого комітету і підписуються сільським, селищним, міським головою, головою районної у місті ради. Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Згідно частини 2 статті 71 Закону №280/97-ВР органи виконавчої влади, їх посадові особи не мають права втручатися в законну діяльність органів та посадових осіб місцевого самоврядування, а також вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до повноважень органів та посадових осіб місцевого самоврядування, крім випадків виконання делегованих їм радами повноважень, та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до статті 73 Закону №280/97-ВР акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов`язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об`єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території. Місцеві органи виконавчої влади, підприємства, установи та організації, а також громадяни несуть встановлену законом відповідальність перед органами місцевого самоврядування за заподіяну місцевому самоврядуванню шкоду їх діями або бездіяльністю, а також у результаті невиконання рішень органів та посадових осіб місцевого самоврядування, прийнятих у межах наданих їм повноважень.

Судом встановлено на підставі матеріалів справи, що ухвалою Львівської міської ради №507 від 26.05.2016 «Про визначення уповноваженого органу містобудування та архітектури з питань видачі містобудівних умов та обмежень» визначено виконавчий комітет Львівської міської ради спеціально-уповноваженим органом містобудування та архітектури з питань видачі містобудівних умов та обмежень.

Ухвалою Львівської міської ради №32 від 04.02.2021 «Про затвердження структури виконавчих органів Львівської міської ради, загальної чисельності апарату ради та її виконавчих органів» затверджено структуру виконавчих органів Львівської міської ради та визначено виконавчі органи зі статусом юридичної особи, зокрема, управління архітектури та урбаністики департаменту містобудування.

Отже, Львівською міською радою визначений спеціальний орган з питань містобудування та архітектури, а саме: управління архітектури та урбаністики департаменту містобудування.

Відповідно до затвердженого положення про розмежування повноважень між виконавчими органами Львівської міської ради, Виконавчий комітет Львівської міської ради безпосередньо на себе поклав повноваження щодо питань видачі містобудівних умов та обмежень, хоча створив спеціальний уповноважений виконавчий орган з питань містобудування та архітектури управління архітектури та урбаністики департаменту містобудування Львівської міської ради, який повинен займатися питанням видачі містобудівних умов та обмежень.

Суд зазначає, що питанням містобудування та архітектури може займатися виконавчий орган комітету міської ради, який безпосередньо спеціалізується на містобудуванні та архітектурі, оскільки згідно Закону №280/97-ВР сільська, селищна, міська рада утворює у складі виконавчого комітету ради орган з питань містобудування та архітектури, а відповідно до Закону України «Про архітектурну діяльність» до уповноважених органів містобудування та архітектури, зокрема належать виконавчі органи сільських, селищних, міських рад з питань архітектури.

Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності» №3038-VI від 17.02.2011 (далі Закон №3038-VI) встановлює правові та організаційні основи містобудівної діяльності і спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.

Відповідно до частин 1, 2 статті 6 Закону №3038-VI, управління у сфері містобудівної діяльності здійснюється Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері містобудування, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, органами державного архітектурно-будівельного контролю, іншими уповноваженими органами містобудування та архітектури, місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування.

До уповноважених органів містобудування та архітектури належать органи, визначені у статті 13 Закону України «Про архітектурну діяльність».

Закон України «Про архітектурну діяльність» №687-XIV від 20.05.1999 (далі Закон №687-XIV) визначає правові та організаційні засади здійснення архітектурної діяльності і спрямований на формування сприятливого життєвого середовища, досягнення естетичної виразності, економічної доцільності і надійності будинків, споруд та їх комплексів.

Статтею 13 Закону №687-XIV визначені уповноважені органи містобудування та архітектури.

До уповноважених органів містобудування та архітектури, зокрема належать виконавчі органи сільських, селищних, міських рад з питань архітектури.

До утворення виконавчого органу сільської, селищної, міської ради з питань архітектури уповноваженим органом містобудування та архітектури є структурний підрозділ районної державної адміністрації з питань архітектури, а за його відсутності - структурний підрозділ обласної державної адміністрації з питань архітектури.

З метою забезпечення виконання функцій, пов`язаних з організацією замовлення розроблення, оновлення та затвердження містобудівної документації (змін до неї), у складі уповноваженого органу містобудування та архітектури може утворюватися окремий структурний підрозділ. Примірне положення про такий структурний підрозділ затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері архітектури.

Орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань архітектури, структурні підрозділи обласних, районних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій підконтрольні і підзвітні відповідним органам виконавчої влади в межах, передбачених законом.

Органи місцевого самоврядування здійснюють свою діяльність у сфері містобудування та архітектури відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

З питань делегованих повноважень, передбачених підпунктом «б» частини першої статті 31 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», виконавчі органи сільських, селищних, міських рад підконтрольні відповідним органам виконавчої влади.

Відповідно до статті 14 Закону №687-XIV, керівники органів містобудування та архітектури, визначених абзацами четвертим - шостим частини першої статті 13 цього Закону, за посадою є головними архітекторами відповідних адміністративно-територіальних одиниць (Автономної Республіки Крим, області, району, населеного пункту). Повноваження головних архітекторів сіл, селищ, міст поширюються на всю територію відповідної територіальної громади.

Призначення на посаду головного архітектора області, району, міста здійснюється виключно за результатами конкурсу.

В конкурсі можуть брати участь особи, які мають вищу архітектурну освіту та стаж організаційної і професійної роботи за фахом у сфері містобудування та архітектури не менше 5 років.

Конкурси на заміщення посади головних архітекторів проводяться за участю місцевих організацій Національної спілки архітекторів України.

Головні архітектори та інші посадові особи спеціально уповноважених органів містобудування та архітектури як автори чи співавтори беруть участь у розробленні містобудівної документації відповідної території. Головні архітектори та інші посадові особи спеціально уповноважених органів містобудування та архітектури в межах закону можуть здійснювати творчу діяльність, пов`язану з проектуванням об`єктів архітектури, які передбачені для будівництва на території їх адміністративної діяльності. У таких випадках погодження відповідних архітектурних рішень здійснюється органами містобудування та архітектури вищого рівня.

Головний архітектор міста, району погоджує містобудівне та архітектурне проектне рішення об`єктів, розташованих в історичній частині міста, історичних ареалах, на магістралях та площах загальноміського значення.

Отже, з урахуванням наведеного відповідно до норм статті 13 Закону №687-XIV, частини 3 статті 29 Закону №3038-VI та підпункту 9 пункту «а» частини 1 статті 31, частини 3 статті 51 Закону №280/97-ВР надання містобудівних умов і обмежень забудови земельних ділянок належить виключно виконавчому органу з питань архітектури, а підписання документів повинно здійснюватися головним архітектором міста.

Відтак Виконавчий комітет Львівської міської ради не є спеціально-уповноваженим виконавчим органом з питань архітектури, тому Львівська міська рада не вправі перекладати обов`язки з питань видачі містобудівних умов та обмежень безпосередньо до повноважень виконавчого комітету та закріплювати (розмежовувати) їх в пункті 36 розділу ІІ «Положення про розмежування повноважень між виконавчими органами Львівської міської ради», які затвердженні ухвалою Львівської міської ради №1081 від 08.07.2021 «Про розмежування повноважень між виконавчими органами Львівської міської ради».

Апелянт Виконавчий комітет Львівської міської ради в своїй апеляційній скарзі вказує, що згідно позиції Міністерства розвитку громад та територій України по даній справі Виконавчий комітет Львівської міської ради є спеціально уповноваженим органом з питань архітектури щодо видачі містобудівних умов та обмежень, однак колегія суддів вважає такі доводи необґрунтованими, оскільки як встановлено частиною 2 статті 6 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» до уповноважених органів містобудування та архітектури належать органи, визначені у статті 13 Закону України «Про архітектурну діяльність», в якій встановлено, що до уповноважених органів містобудування та архітектури, зокрема належать виконавчі органи сільських, селищних, міських рад з питань архітектури, а Виконавчий комітет Львівської міської ради не є виконавчим органом з питань архітектури.

Суд наголошує, що Виконавчий комітет Львівської міської ради розуміючи, що відповідно до законодавства питанням архітектури повинен займатися відповідний орган виконавчої влади з питань архітектури, який створюється виконавчим органом, приймає рішення №826 від 18.09.2020 «Про вжиття заходів до забезпечення інституційної та технічної спроможності для належного використання Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва», яким затверджує перелік осіб, уповноважених на роботу в Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва, уповноваженого органу місцевого самоврядування щодо містобудівних умов та обмежень на проектування об`єктів будівництва виконавчого комітету Львівської міської ради згідно з додатком, які безпосередньо працюють в управлінні архітектури та урбаністики департаменту містобудування Львівської міської ради, але все одно наголошує, що уповноваженим органом з питань видачі містобудівних умов та обмежень є саме Виконавчий комітет Львівської міської ради, чим необґрунтовано та незаконно перебирає на себе обов`язки, які даному органу не притаманні в сили норм законодавства.

Крім того, пунктом 2 рішення Виконавчим комітетом Львівської міської ради №826 від 18.09.2020 надано Зубачу Любомиру Львовичу - заступнику міського голови з містобудування право підпису документів - містобудівних умов та обмежень на проектування об`єктів будівництва, у тому числі через накладення електронного цифрового підпису на містобудівні умови та обмеження на проектування об`єктів будівництва в Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва від імені виконавчого комітету Львівської міської ради - уповноваженого органу місцевого самоврядування щодо містобудівних умов та обмежень на проектування об`єктів будівництва, а також включити до складу осіб, які мають право вчиняти дії від імені виконавчого комітету Львівської міської ради без довіреності, хоча відповідно до норм законодавства підписання зазначених документів повинно здійснюватися безпосередньо головним архітектором міста.

Відповідно до додатку до рішення №826 від 18.09.2020 уповноваженими особами на роботу в Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва є працівники спеціального виконавчого органу з питань архітектури управління архітектури та урбаністики департаменту містобудування Львівської міської ради, що в свою чергу також свідчить про те, що Виконавчий комітет Львівської міської ради розуміє, що питаннями архітектури повинен займатися спеціальний орган виконавчої влади безпосередньо з питань архітектури, а необґрунтовано та незаконно покладати обов`язки на неуповноважений та некомпетентний орган виконавчої влади, в даному випадку Виконавчий комітет Львівської міської ради.

Судом першої інстанції розглядаючи справу також було досліджено в порядку інформації сайти інших міських рад на території України та встановлено, що питаннями архітектури, зокрема щодо видачі містобудівних умов та обмежень займаються уповноважені виконавчі органи з питань архітектури, а не виконавчий комітет відповідної ради, а щодо посилання апелянта, що в місті Чернігові прийнято рішення №375 «Про затвердження та надання містобудівних умов та обмежень забудови земельних ділянок», то колегія суддів вважає що вказані доводи не свідчать про правомірність прийняття оспорюваного рішення відповідно до законодавства, також апеляційний суд не може оцінювати рішення яке не є предметом розгляду, оскільки таке не входить в предмет доказування по даній справі.

Відповідно до частини 9 статті 264 КАС України, суд може визнати нормативно-правовий акт протиправним (незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили) та нечинним повністю або в окремій його частині.

З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку, що Львівська міська рада протиправно віднесла повноваження щодо «надання (затвердження) містобудівних умов та обмежень на проектування об`єктів будівництва на нове будівництво, реконструкцію, реставрацію об`єктів архітектури і містобудування, зокрема у межах історичного ареалу м. Львова» до компетенції виконавчого комітету Львівської міської ради, тому пункт 36 розділу ІІ «Положення про розмежування повноважень між виконавчими органами Львівської міської ради», який затверджений ухвалою Львівської міської ради №1081 від 08.07.2021 «Про розмежування повноважень між виконавчими органами Львівської міської ради» прийнятий з порушенням вимог чинного законодавства підлягає визнанню протиправним та нечинним, а апеляційною скаргою Виконавчого комітету Львівської міської ради не спростовано відповідні висновки та обставини, що було прийнято судом першої інстанції.

Обираючи спосіб захисту порушеного права, суд зважує на його ефективність з точки зору статті 13 «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» та враховує положення «Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень», прийняті Комітетом Міністрів 11.03.1980, а саме суд не може підміняти державний орган рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Поняття дискреції міститься в пункті 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 № 1395/5.

Зокрема, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Отже, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. Він не може і ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.

Тобто дискреційні повноваження - це законодавча встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу і верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Суд не може перебирати на себе повноваження колегіального органу в особі Львівської міської ради щодо підготовки ухвали та винести її на розгляд Львівської міської ради стосовно розмежування між виконавчими органами Львівської міської ради повноважень, тому, позовні вимоги про: 1) визнання протиправними дій Львівської міської ради з віднесення пунктом 36 розділу II Положення про розмежування повноважень між виконавчими органами Львівської міської ради, що затверджене ухвалою Львівської міської ради №1081 від 08 липня 2021 «Про розмежування повноважень між виконавчими органами Львівської міської ради» повноваження з «Надання (затвердження) містобудівних умов та обмежень на проектування об`єктів будівництва на нове будівництво, реконструкцію, реставрацію об`єктів архітектури і містобудування, зокрема у межах історичного ареалу м. Львова» до компетенції Виконавчого комітету Львівської міської ради; 2) зобов`язання Львівську міську раду підготувати ухвалу та винести її на розгляд ради щодо розмежування між виконавчими органами Львівської міської ради повноваження з Надання (затвердження) містобудівних умов та обмежень на проектування об`єктів будівництва на нове будівництво, реконструкцію, реставрацію об`єктів архітектури і містобудування, зокрема у межах історичного ареалу м. Львова та віднесення даного повноваження до відання виконавчого органу з питань архітектури, керівником якого за посадою є головний архітектор Львівської міської ради, задоволенню не підлягають, також і у зв`язку з тим, що дій Львівської міської ради з віднесення пунктом 36 розділу II Положення про розмежування повноважень між виконавчими органами Львівської міської ради, що затверджене ухвалою Львівської міської ради №1081 від 08 липня 2021 «Про розмежування повноважень між виконавчими органами Львівської міської ради» повноваження з «Надання (затвердження) містобудівних умов та обмежень на проектування об`єктів будівництва на нове будівництво, реконструкцію, реставрацію об`єктів архітектури і містобудування, зокрема у межах історичного ареалу м. Львова» до компетенції Виконавчого комітету Львівської міської ради не мають самостійного правового значення, оскільки їх наслідком є прийняття відповідного рішення, яке і є предметом оскарження, а оцінку діям по його прийнятті суд надає при вирішенні питання про правомірність прийнятого рішення.

Достатнім та дієвим способом захисту порушеного права позивача, є визнання судом протиправним та нечинним пункту 36 розділу II Положення про розмежування повноважень між виконавчими органами Львівської міської ради, що затверджене ухвалою Львівської міської ради №1081 від 08.07.2021 «Про розмежування повноважень між виконавчими органами Львівської міської ради».

Водночас судом під час розгляду справи встановлено, що Львівською міською радою 26.05.2016 прийнято ухвалу №507 «Про визначення уповноваженого органу містобудування та архітектури з питань видачі містобудівних умов та обмежень» відповідно до якої, Львівська міська рада визначила Виконавчий комітет Львівської міської ради спеціально-уповноваженим органом містобудування та архітектури з питань видачі містобудівних умов та обмежень.

Як встановлено вище судом Виконавчий комітет Львівської міської ради не може буди спеціально-уповноваженим органом містобудування та архітектури з питань видачі містобудівних умов та обмежень, адже такі повноваження повинні бути покладенні на спеціальний виконавчий орган з питань архітектури.

Відповідно до частини 10 статті 264 КАС України, якщо у процесі розгляду справи щодо нормативно-правового акта суд виявить, що інші нормативно-правові акти, прийняті відповідачем, чи їх окремі положення, крім тих, щодо яких відкрито провадження в адміністративній справі, безпосередньо впливають на прийняття рішення у справі і без визнання таких нормативно-правових актів протиправними неможливий ефективний захист прав позивача, суд визнає такі акти чи їх окремі положення протиправними в порядку, визначеному цією статтею.

Колегія суддів вважає, що оскільки під час прийняття ухвали №507 від 26.05.2016 «Про визначення уповноваженого органу містобудування та архітектури з питань видачі містобудівних умов та обмежень» враховувалось Львівською міською радою затверджене «Положення про розмежування повноважень між виконавчими органами Львівської міської ради» та Львівська міська рада, Виконавчий комітет Львівської міської ради і заступник міського голови з містобудування посилаються у відзивах на позовну заяву посилаються на зазначену ухвалу, а заступник міського голови з містобудування зазначив, що ухвала є чинною, ніким не оскаржена, тому є обов`язковою до виконання, відповідно суд першої інстанції правильно для ефективного захисту прав позивача та враховуючи частину 10 статті 264 КАС України, вирішив визнати протиправною та нечинною ухвалу Львівської міської ради №507 від 26.05.2016 «Про визначення уповноваженого органу містобудування та архітектури з питань видачі містобудівних умов та обмежень».

Відповідно до частин 1, 2 статті 265 КАС України резолютивна частина рішення суду про визнання нормативно-правового акта протиправним та нечинним невідкладно публікується відповідачем у виданні, в якому його було офіційно оприлюднено, після набрання рішенням законної сили. Нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Отже, Львівській міській раді після набрання рішенням суду законної сили, необхідно невідкладно опублікувати резолютивну частину рішення суду у виданні, в якому його було офіційно оприлюднено.

Щодо позовних вимог про визнання протиправними дій виконавчого комітету Львівської міської ради та заступника міського голови з містобудування Зубача Любомира Львовича щодо розгляду заяви ОСОБА_1 на видачу містобудівних умов та обмежень від 12.07.2022 року, що зареєстрована в Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва за номером MU01:1256-8159-9407-9007 та зобов`язання виконавчого комітету Львівської міської ради та заступника міського голови з містобудування Зубача Любомира Львовича до вчинення дій із вилучення запису про відмову ОСОБА_1 у наданні містобудівних умов та обмежень, з Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, з урахуванням доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 колегія суддів враховує наступне.

Згідно статті 8 Закону №3038-VI планування територій здійснюється на державному, регіональному та місцевому рівнях відповідними органами виконавчої влади, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування.

Планування та забудова земельних ділянок здійснюється їх власниками чи користувачами в установленому законодавством порядку.

Рішення з питань планування та забудови територій приймаються сільськими, селищними, міськими радами та їх виконавчими органами, районними, обласними радами, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями в межах визначених законом повноважень з урахуванням вимог містобудівної документації.

Відповідно до частин 2, 4 статті 24 Закону №3038-VI зміна функціонального призначення територій не тягне за собою припинення обмежень у використанні земель, а також припинення права власності або права користування земельними ділянками, які були передані (надані) у власність чи користування до встановлення нового функціонального призначення територій, а також не тягне за собою обов`язковості зміни виду цільового призначення земельної ділянки незалежно від того, чи належить цей вид до переліку видів цільового призначення, встановлення яких є можливим у межах такої зони.

Забудова земельної ділянки здійснюється в межах її цільового призначення, встановленого відповідно до законодавства.

Зміна цільового призначення земельної ділянки допускається виключно за умови дотримання правил співвідношення між новим видом цільового призначення земельної ділянки та видом функціонального призначення території, визначеного відповідною містобудівною документацією на місцевому рівні, крім випадків, визначених частиною третьою статті 20 Земельного кодексу України.

Частинами 4, 5 статті 26 Закону №3038-VI визначено, що право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.

Проектування та будівництво об`єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку: 1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних; 2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи; 3) затвердження проектної документації; 4) виконання підготовчих та будівельних робіт; 4-1) проведення контрольного геодезичного знімання закінчених будівництвом об`єктів (крім об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1)) та здійснення їх технічної інвентаризації (крім об`єктів, перелік яких визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування); 5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів; 6) реєстрація права власності на об`єкт містобудування.

Частиною 2 статті 29 Закону №3038-VI передбачено, що фізична або юридична особа, яка має намір щодо забудови земельної ділянки, що перебуває у власності або користуванні такої особи, повинна одержати містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва.

Містобудівні умови, обмеження та технічні умови для проектування об`єктів будівництва в рамках здійснення державно-приватного партнерства або реалізації проекту, що здійснюється на умовах концесії, можуть надаватися приватному партнеру, концесіонеру на підставі документа, що засвідчує право користування земельною ділянкою, виданого підприємству, установі, організації, що є балансоутримувачем майна, що передається у концесію, за умови, що така земельна ділянка (або її частина) відповідно до положень договору необхідна для здійснення державно-приватного партнерства або реалізації проекту, що здійснюється на умовах концесії.

Відповідно до підпункту 9 пункту «а» частини 1 статті 31 Закону №280/97-ВР до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить надання відповідно до закону містобудівних умов і обмежень забудови земельних ділянок.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 належить на праві приватної власності нежитлове приміщення з індексами: 1-1, 1-2, 1-3, 1-4, 1-5, площею 76,5 за адресою АДРЕСА_1 , що підтверджено Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (том 2 аркуш справи 12).

На час реєстрації в Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва звернення ОСОБА_1 про надання містобудівних умов та обмежень на реконструкцію існуючих нежитлових приміщень на АДРЕСА_1 , повноваження щодо розгляду заяв з питань видачі містобудівних умов та обмежень покладені на Виконавчий комітет Львівської міської ради відповідно до ухвали Львівської міської ради №507 від 26.05.2016 «Про визначення уповноваженого органу містобудування та архітектури з питань видачі містобудівних умов та обмежень» та пункту 36 розділу II Положення про розмежування повноважень між виконавчими органами Львівської міської ради, що затверджене ухвалою Львівської міської ради №1081 від 08.07.2021 «Про розмежування повноважень між виконавчими органами Львівської міської ради».

Рішенням Виконавчого комітету Львівської міської ради №826 від 18.09.2020 «Про вжиття заходів до забезпечення інституційної та технічної спроможності для належного використання Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва» надано ОСОБА_2 - заступнику міського голови з містобудування право підпису документів - містобудівних умов та обмежень на проектування об`єктів будівництва, у тому числі через накладення електронного цифрового підпису на містобудівні умови та обмеження на проектування об`єктів будівництва в Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва від імені виконавчого комітету Львівської міської ради - уповноваженого органу місцевого самоврядування щодо містобудівних умов та обмежень на проектування об`єктів будівництва, а також включити до складу осіб, які мають право вчиняти дії від імені виконавчого комітету Львівської міської ради без довіреності.

Колегія суддів вважає, що на час подачі заяви та її розгляду відповідно до законодавства та нормативних документів Львівської міської ради та її виконавчого комітету, саме на Виконавчий комітет Львівської міської ради та заступника міського голови з містобудування були покладені обов`язки щодо розгляду та підпису рішень за результатами розгляду заяв з питань видачі містобудівних умов та обмежень, а при зверненні ОСОБА_1 з проханням надати містобудівні умови, Виконавчий комітет Львівської міської ради та заступник міського голови з питань містобудування вчиняли дії в рамках наданих та розподілених повноважень, у зв`язку з чим, суд не погоджується із апеляційною скаргою позивачки про протиправність дій Виконавчого комітету Львівської міської ради та заступника міського голови з питань містобудування щодо розгляду заяви на видачу містобудівних умов та обмежень станом на момент розгляду заяви та прийняття рішення про відмову у наданні містобудівних умов та обмежень, тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Щодо позовних вимог про зобов`язання Державне підприємство «Дія» та Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України вилучити запис про відмову у видачі містобудівних умов та обмежень ОСОБА_1 в Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва та внести запис про те, що проектування об`єкта будівництва здійснюється без отримання містобудівних умов та обмежень відповідно до містобудівної документації на місцевому рівні та обмежень у використанні земель, визначених Законом України «Про охорону культурної спадщини» у зв`язку з ненаданням уповноваженим органом містобудування та архітектури містобудівних умов та обмежень, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 22-1 Закону №3038-VI, Єдина державна електронна система у сфері будівництва (далі - електронна система) - єдина інформаційно-телекомунікаційна система у складі містобудівного кадастру, що забезпечує створення, перегляд, відправлення, прийняття, збирання, внесення, накопичення, обробку, використання, розгляд, зберігання, захист, облік та надання інформації у сфері будівництва, а також електронну взаємодію між фізичними та юридичними особами, державними органами, органами місцевого самоврядування, центрами надання адміністративних послуг, з метою отримання визначених цим Законом послуг у сфері будівництва.

Електронна система складається з: 1) Реєстру будівельної діяльності; 2) електронного кабінету користувача електронної системи (далі - електронний кабінет); 3) порталу електронної системи.

Невід`ємною архівною складовою частиною Реєстру будівельної діяльності є єдиний реєстр документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів.

У електронній системі використовуються класифікатори, довідники, словники та бази даних, які ведуться центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування, а також державні та галузеві класифікатори, довідники, словники та бази даних, які ведуться іншими центральними органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

Для забезпечення ідентифікації місця розташування об`єкта будівництва у електронній системі використовується словник вулиць населених пунктів та вулиць іменованих об`єктів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Держателем електронної системи є центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування, який вживає організаційних заходів, пов`язаних із забезпеченням функціонування електронної системи.

Технічним адміністратором електронної системи (далі - технічний адміністратор) є визначене Кабінетом Міністрів України в Порядку ведення електронної системи державне унітарне підприємство, яке належить до сфери управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері інформатизації, електронного урядування, формування і використання національних електронних інформаційних ресурсів, розвитку інформаційного суспільства.

Технічний адміністратор здійснює заходи із створення та супроводження програмного забезпечення електронної системи, відповідає за технічне і технологічне забезпечення електронної системи, збереження та захист інформації (даних), що містяться в електронній системі, забезпечує надання та анулювання доступу до електронної системи, проводить навчання роботі з електронною системою.

Якщо інформація та документи, що підлягають внесенню до електронної системи, внесені до неї, такі інформація та документи вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Якщо інформація та документи, що підлягають внесенню до електронної системи, є недостовірними і були внесені до неї, третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або повинна була знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Якщо інформація та документи, що підлягають внесенню до електронної системи, не внесені до неї, вони не можуть бути використані у спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або повинна була знати ці відомості.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 22-2 Закону №3038-VI реєстр будівельної діяльності є компонентом електронної системи, який забезпечує створення, збирання, накопичення, обробку, захист, облік інформації щодо містобудівних умов та обмежень.

Згідно пункту 1 частини 2 статті 22-2 Закону №3038-VI з використанням Реєстру будівельної діяльності створюються такі електронні документи (крім документів, які містять відомості, що становлять державну таємницю) та здійснюються такі дії: містобудівні умови та обмеження, зміни до них, відмова у їх наданні, скасування містобудівних умов та обмежень;

Оригіналом документів, визначених цією частиною, є їх примірник в електронній формі, виготовлений за допомогою Реєстру будівельної діяльності.

Створення документів та проведення дій, визначених цією частиною, з використанням Реєстру будівельної діяльності здійснюються особами, до повноважень яких віднесено прийняття рішень про видачу відповідних документів та вчинення відповідних дій.

Постановою Кабінету Міністрів України №681 від 23.06.2021 «Деякі питання забезпечення функціонування Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва» затверджено Порядок ведення Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва (далі - Порядок №681).

Відповідно до пункту 3 Порядку №681 метою створення та ведення електронної системи є забезпечення створення, перегляду, надсилання, прийняття, збирання, внесення, накопичення, обробки, використання, розгляду, зберігання, захисту, обліку та надання інформації у сфері будівництва, а також електронна взаємодія між фізичними та юридичними особами, державними органами, органами місцевого самоврядування, центрами надання адміністративних послуг під час отримання/надання адміністративних послуг та інших послуг у сфері будівництва, передбачених цим Порядком, здійснення заходів щодо архітектурно-будівельного контролю та нагляду.

Пунктом 6 Порядку №681 встановлено, що держателем електронної системи (далі - держатель) є Мінрегіон.

Згідно пункту 7 Порядку №681 держатель вживає організаційних заходів, пов`язаних із забезпеченням функціонування електронної системи, у тому числі: 1) забезпечує здійснення організаційних заходів, які пов`язані із створенням, модернізацією та функціонуванням електронної системи, а також нормативно-правове, методологічне та інформаційне забезпечення у сфері ведення електронної системи; 2) інформує технічного адміністратора електронної системи (далі - технічний адміністратор) про виявлені недоліки у роботі електронної системи, вносить пропозиції щодо їх усунення та вдосконалення роботи електронної системи; 3) надає роз`яснення щодо застосування законодавства, що стосується питань ведення електронної системи (крім питань, що стосуються технічного та технологічного забезпечення електронної системи); 4) здійснює фінансування заходів технічного адміністратора, пов`язаних із забезпеченням функціонування електронної системи; 5) затверджує технічні вимоги та технічні завдання з розроблення та модернізації програмного забезпечення, а також погоджує пропозиції щодо розроблення та модернізації спеціального програмного забезпечення, що пропонується технічним адміністратором; 6) забезпечує оприлюднення інформації електронної системи у формі відкритих даних відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації»; 7) здійснює контроль за функціонуванням електронної системи, у тому числі шляхом проведення моніторингу процесів її ведення.

Пунктами 8, 9 Порядку №681 передбачено, що технічним адміністратором є державне підприємство «Дія», що належить до сфери управління Мінцифри.

Технічний адміністратор: - здійснює заходи із створення та супроводження (впровадження та розвитку) програмного забезпечення електронної системи; - відповідає за технічне і технологічне забезпечення електронної системи, збереження та захист інформації (даних), що міститься в електронній системі; - забезпечує проведення технічних та профілактичних робіт з підтримки електронної системи; - забезпечує надання, блокування та анулювання доступу користувачів до електронного кабінету; - проводить навчання щодо роботи з електронною системою; - змінює в довідниках електронної системи найменування державних органів та органів місцевого самоврядування, саморегулівних організацій, вносить відомості про їх ліквідацію/реорганізацію, правонаступництво, зміну території, на які поширюються повноваження органів.

Згідно підпункту 1 пункту 59 Порядку №681, реєстр будівельної діяльності електронної системи є компонентом електронної системи, який забезпечує створення, збирання, накопичення, обробку, захист, облік містобудівних умов та обмежень.

Пунктом 60 Порядку №681 визначено, що виключно з використанням Реєстру будівельної діяльності електронної системи створюються такі електронні документи (крім документів, які містять відомості, що становлять державну таємницю), зокрема, містобудівні умови та обмеження, зміни до них та відмова в їх наданні, скасування містобудівних умов та обмежень.

Відповідно до пункту 77 Порядку №681 створення документів та проведення дій з використанням Реєстру будівельної діяльності електронної системи здійснюється особами, до повноважень яких належить прийняття рішень про видачу відповідних документів та вчинення відповідних дій.

Згідно пункту 81 Порядку №681 документи, що створюються за допомогою Реєстру будівельної діяльності електронної системи та потребують затвердження колегіальним рішенням, засвідчуються шляхом накладення кваліфікованого електронного підпису особою, уповноваженою відповідним органом, у день видання відповідного розпорядчого документа або колегіального рішення.

Документи/дії, що створюються/проводяться за допомогою програмних засобів Реєстру будівельної діяльності електронної системи, створюються/проводяться шляхом внесення запису до Реєстру будівельної діяльності електронної системи. Документи/дії, створені/проведені без використання Реєстру будівельної діяльності електронної системи, є недійсними (крім документів, що містять відомості, які становлять державну таємницю) (пункт 82 Порядку №681).

Пунктом 114 Порядку №681 встановлено, що внесення відомостей/здійснення дій у Реєстрі будівельної діяльності електронної системи на підставі судових рішень, які передбачають зміну відомостей в Реєстрі будівельної діяльності електронної системи, та рішення про заборону (скасування заборони) вчинення дій замовниками, уповноваженими органами містобудування та архітектури, органами державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду здійснюється відповідним органом державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду не пізніше наступного робочого дня з дня отримання такого судового рішення.

Відповідно до пункту 158 Порядку №681 через електронний кабінет посадової особи уповноваженого органу містобудування та архітектури здійснюється: 1) видача та реєстрація містобудівних умов та обмежень, зміни до них, відмова в їх наданні, видача листів про те, що містобудівні умови не надаються, облік відомостей про їх зміну, скасування або зупинення; 2) видача та реєстрація будівельних паспортів забудови земельної ділянки чи внесення змін до них, повідомлення про відмову в їх наданні, облік відомостей про їх зміну, скасування або зупинення; 3) підтвердження інформації про факт видачі або надсилання інформації про недостовірні відомості про видані раніше містобудівні умови та обмеження, видача листів про те, що містобудівні умови не надаються, і будівельних паспортів забудови земельних ділянок; 4) листування з користувачами електронної системи, держателем та технічним адміністратором; 5) оприлюднення для публічного обговорення проектів містобудівної документації на місцевому рівні; 6) отримання статистичних даних; 7) видача документа про відповідність місця розташування відповідно до державних будівельних норм самочинно збудованого об`єкта, на яке визнано право власності за рішенням суду; 8) завантаження містобудівної документації на місцевому рівні; 9) створення та видача висновку про можливість/неможливість розміщення на земельній ділянці виробничих потужностей підприємств, переміщених (евакуйованих) із зони бойових дій, або об`єктів для тимчасового проживання внутрішньо переміщених осіб, відмова в його наданні.

Отже, питання надання, внесення змін до містобудівних умов та обмежень або прийняття рішення про відмову в їх наданні, у тому числі на виконання рішення суду, належить до безпосередньої компетенції відповідного уповноваженого органу містобудування та архітектури, яким на території м. Львова є управління архітектури та урбаністики департаменту містобудування Львівської міської ради.

Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України є лише держателем електронної системи, а Державне підприємство «Дія» технічним адміністратором, які діють в межах компетенції визначених Порядком №681 та які не наділені повноваженнями вносити/змінювати містобудівні умови та обмеження, у тому числі на виконання рішення суду, оскільки зазначені повноваження належать уповноваженому органу містобудування та архітектури, відповідно позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що Закон №3038-VI та Порядок №681 не передбачають вилучення запису з Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва навіть на підставі рішення суду, а лише зміну відомостей в Реєстрі будівельної діяльності електронної системи, заборону (скасування заборони) вчинення дій, виправлення технічних помилок у відомостях, анулювання доступу, проте, не вилучення відповідного запису.

При наявності рішення суду про скасування рішення про відмову у наданні містобудівних умов та обмежень, уповноваженому органу не надається право щодо вилучення запису про відмову у наданні містобудівних умов та обмежень, а лише право скасувати відповідне відмовне рішення, інформація про яке повинно відображатися в Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва.

Щодо позовної вимоги про визнання протиправним та скасування рішення виконавчого комітету Львівської міської ради №581 від 22.07.2022 «Про відмову гр. ОСОБА_1 у наданні містобудівних умов та обмежень на реконструкцію існуючих нежитлових приміщень на вул. Дніпровській, 7 у м. Львові під заклад торгівлі та житлову квартиру з розширенням за рахунок надбудови», колегія суддів зазначає наступне.

Частиною 1 статті 1 Закону №3038-VI надані визначення термінів, зокрема: 1) будівництво - нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт об`єкта будівництва; 3) детальний план території - одночасно містобудівна документація на місцевому рівні та землевпорядна документація, що визначає планувальну організацію та розвиток території; 4) замовник - фізична або юридична особа, яка має намір щодо забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву; 6) лінії регулювання забудови - визначені в містобудівній документації межі розташування будинків і споруд відносно червоних ліній, меж окремих земельних ділянок, природних меж та інших територій; 7) містобудівна документація - затверджені текстові та графічні матеріали з питань регулювання планування, забудови та іншого використання територій; 8) містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки (далі - містобудівні умови та обмеження) - документ, що містить комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва щодо поверховості та щільності забудови земельної ділянки, відступів будинків і споруд від червоних ліній, меж земельної ділянки, її благоустрою та озеленення, інші вимоги до об`єктів будівництва, встановлені законодавством та містобудівною документацією; 9) план зонування території (зонінг) - документація, що є складовою комплексного плану просторового розвитку території територіальної громади або генерального плану населеного пункту і визначає умови та обмеження використання території у межах визначених функціональних зон; 14) червоні лінії - визначені в містобудівній документації щодо пунктів геодезичної мережі межі існуючих та запроектованих вулиць, доріг, майданів, які розділяють території забудови та території іншого призначення.

Як вже було зазначено вище відповідно до статті 6 Закону №3038-VI управління у сфері містобудівної діяльності здійснюється Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері містобудування, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, органами державного архітектурно-будівельного контролю, іншими уповноваженими органами містобудування та архітектури, місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування.

Водночас правові та організаційні засади здійснення архітектурної діяльності визначені Законом України «Про архітектурну діяльність» №687-XIV, який спрямований на формування сприятливого життєвого середовища, досягнення естетичної виразності, економічної доцільності і надійності будинків, споруд та їх комплексів.

Статтею 13 Закону №687-XIV передбачено, що до уповноважених органів містобудування та архітектури належать, зокрема, виконавчі органи сільських, селищних, міських рад з питань архітектури.

Відповідно до статті 22 Закону №687-XIV архітектор під час проектування і будівництва об`єктів архітектури має право зокрема: - без попереднього дозволу розробляти проектні пропозиції щодо забудови будь-якої земельної ділянки для визначення можливості і умов здійснення на ній будівництва об`єкта архітектури; - за дорученням замовника одержувати в установленому порядку містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки і технічні умови щодо інженерного забезпечення об`єкта архітектури; - вільно обирати засоби і способи реалізації архітектурного рішення.

Правові, економічні, соціальні та організаційні засади містобудівної діяльності в Україні визначені Законом України «Про основи містобудування» від 16.11.1992 №2780-XII (далі - Закон №2780-XII), який спрямований на формування повноцінного життєвого середовища, забезпечення при цьому охорони навколишнього природного оточення, раціонального природокористування та збереження культурної спадщини.

Згідно із частиною 1 статті 5 Закону №2780-XII передбачено, що при здійсненні містобудівної діяльності повинні бути забезпечені: - розробка містобудівної документації, проектів конкретних об`єктів згідно з вихідними даними на проектування, з дотриманням норм і правил; - розміщення і будівництво об`єктів відповідно до затверджених у встановленому порядку містобудівної документації та проектів цих об`єктів; - раціональне використання земель та територій для містобудівних потреб, підвищення ефективності забудови та іншого використання земельних ділянок - урахування державних та громадських інтересів при плануванні та забудові територій; - урахування законних інтересів та вимог власників або користувачів земельних ділянок та будівель, що оточують місце будівництва.

Статтею 19 Закону №2780-XII встановлено, що при розробці та реалізації містобудівної документації суб`єкти містобудівної діяльності зобов`язані дотримуватись основних завдань та заходів щодо забезпечення сталого розвитку населених пунктів та екологічної безпеки територій.

Сталий розвиток населених пунктів передбачає соціально, економічно і екологічно збалансований їх розвиток, спрямований на створення економічного потенціалу, повноцінного життєвого середовища для сучасного та наступних поколінь на основі раціонального використання ресурсів, технологічного переоснащення і реструктуризації підприємств, удосконалення соціальної, виробничої, транспортної, комунікаційно-інформаційної, інженерної інфраструктури.

Екологічна безпека територій передбачає дотримання встановлених природоохоронним законодавством вимог щодо охорони навколишнього природного середовища, збереження та раціонального використання природних ресурсів, санітарно-гігієнічних вимог щодо охорони здоров`я людини, здійснення заходів для нейтралізації, утилізації, знищення або переробки всіх шкідливих речовин і відходів.

Відповідно до частини 2, 3 статті 8 Закону №3038-VI планування та забудова земельних ділянок здійснюється їх власниками чи користувачами в установленому законодавством порядку. Рішення з питань планування та забудови територій приймаються сільськими, селищними, міськими радами та їх виконавчими органами, районними, обласними радами, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями в межах визначених законом повноважень з урахуванням вимог містобудівної документації.

Згідно із положеннями статті 26 Закону №3038-VI забудова територій здійснюється шляхом розміщення об`єктів будівництва. Суб`єкти містобудування зобов`язані додержуватися містобудівних умов та обмежень під час проектування і будівництва об`єктів. Виконавчий орган сільської, селищної, міської ради вживає заходів щодо організації комплексної забудови територій відповідно до вимог цього Закону. Право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.

Частиною 5 статті 26 Закону №3038-VI визначено, що проектування та будівництво об`єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку: 1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних; 2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи; 3) затвердження проектної документації; 4) виконання підготовчих та будівельних робіт; 4-1) проведення контрольного геодезичного знімання закінчених будівництвом об`єктів (крім об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1)) та здійснення їх технічної інвентаризації (крім об`єктів, перелік яких визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування); 5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів; 6) реєстрація права власності на об`єкт містобудування.

Відповідно до частини 1 статті 29 Закону №3038-VI основними складовими вихідних даних є: містобудівні умови та обмеження; технічні умови; завдання на проектування.

Системний аналіз наведених правових норм встановлює, що містобудівні умови та обмеження є складовою вихідних даних, отримання яких є необхідною умовою для набуття власниками земельних ділянок або землекористувачами права на забудову земельної ділянки. Містобудівні умови та обмеження є видом містобудівної документації та визначають комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва, дотримання яких є обов`язковим для всіх суб`єктів містобудівної діяльності, а також є частиною містобудівної документації, зокрема її графічної та текстової складової частини і повинні містити однакові для усіх отримувачів адміністративної послуги умови і вимоги.

Частинами 2, 3 статті 29 Закону №3038-VI передбачено, що фізична або юридична особа, яка має намір щодо забудови земельної ділянки, що перебуває у власності або користуванні такої особи, повинна одержати містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва.

Містобудівні умови та обмеження надаються відповідними уповноваженими органами містобудування та архітектури на підставі містобудівної документації на місцевому рівні на безоплатній основі за заявою замовника (із зазначенням кадастрового номера земельної ділянки), до якої додаються: 1) копія документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, або копія договору суперфіцію - у разі, якщо речове право на земельну ділянку не зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно; 2) копія документа, що посвідчує право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці - у разі, якщо право власності на об`єкт нерухомого майна не зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, або згода його власника, засвідчена в установленому законодавством порядку (у разі здійснення реконструкції або реставрації); 3) викопіювання з топографо-геодезичного плану М 1:2000.

Відповідно до частини 4 статті 29 Закону №3038-VI, підставами для відмови у наданні містобудівних умов та обмежень є: 1) неподання визначених частиною третьою цієї статті документів, необхідних для прийняття рішення про надання містобудівних умов та обмежень; 2) виявлення недостовірних відомостей у документах, що посвідчують право власності чи користування земельною ділянкою, або у документах, що посвідчують право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці; 3) невідповідність намірів забудови вимогам містобудівної документації на місцевому рівні.

Відмова у наданні містобудівних умов та обмежень з обґрунтуванням підстав такої відмови надається у строк, що не перевищує встановлений строк їх надання.

Згідно частини 5 статті 29 Закону №3038-VI, містобудівні умови та обмеження містять: 1) назву об`єкта будівництва, що повинна відображати вид будівництва та місце розташування об`єкта; 1-1) ідентифікатор об`єкта будівництва або закінченого будівництвом об`єкта (для об`єктів нового будівництва та закінчених будівництвом об`єктів, яким присвоєно ідентифікатор об`єкта будівництва до видачі містобудівних умов та обмежень); 2) інформацію про замовника; 3) відповідність на дату надання містобудівних умов та обмежень цільового та функціонального призначення земельної ділянки містобудівній документації на місцевому рівні; 4) гранично допустиму висотність будинків, будівель та споруд у метрах (з урахуванням обмежень використання приаеродромних територій, встановлених відповідно до Повітряного кодексу України); 5) максимально допустимий відсоток забудови земельної ділянки; 6) максимально допустиму щільність населення в межах житлової забудови відповідної житлової одиниці (кварталу, мікрорайону); 7) мінімально допустимі відстані від об`єкта, що проектується, до червоних ліній, ліній регулювання забудови, існуючих будинків та споруд; 8) планувальні обмеження (охоронні зони пам`яток культурної спадщини, межі історичних ареалів, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару, в межах яких діє спеціальний режим їх використання, охоронні зони об`єктів природно-заповідного фонду, прибережні захисні смуги, зони санітарної охорони, планувальні обмеження використання приаеродромних територій, встановлені відповідно до Повітряного кодексу України, зони, встановлені відповідно до законодавства за результатами визначення рівнів ризиків виникнення надзвичайних ситуацій, відображені у містобудівній документації); 9) охоронні зони об`єктів транспорту, зв`язку, інженерних комунікацій, відстані від об`єкта, що проектується, до існуючих інженерних мереж.

Перелік зазначених умов є вичерпним.

Відомості, визначені пунктами 3, 4, 6-9 цієї частини, визначаються у містобудівних умовах та обмеженнях на підставі відомостей Державного земельного кадастру. Дія цього положення не поширюється на випадки, коли такі дані були встановлені містобудівною документацією до набрання чинності цим абзацом і відомості про них не внесені до Державного земельного кадастру.

Відповідно до статті 22-1 Закону №3038-VI єдина державна електронна система у сфері будівництва (далі - електронна система) - єдина інформаційно-телекомунікаційна система у складі містобудівного кадастру, що забезпечує створення, перегляд, відправлення, прийняття, збирання, внесення, накопичення, обробку, використання, розгляд, зберігання, захист, облік та надання інформації у сфері будівництва, а також електронну взаємодію між фізичними та юридичними особами, державними органами, органами місцевого самоврядування, центрами надання адміністративних послуг, з метою отримання визначених цим Законом послуг у сфері будівництва.

Відповідно до частини 1, 2 статті 22-2 Закону №3038-VI реєстр будівельної діяльності є компонентом електронної системи, який забезпечує створення, збирання, накопичення, обробку, захист, облік такої інформації, зокрема, містобудівних умов та обмежень.

З використанням Реєстру будівельної діяльності створюються такі електронні документи (крім документів, які містять відомості, що становлять державну таємницю) та здійснюються такі дії, зокрема, містобудівні умови та обмеження, зміни до них, відмова у їх наданні, скасування містобудівних умов та обмежень.

Згідно із пунктом 59 Порядку №681, реєстр будівельної діяльності електронної системи є компонентом електронної системи, який забезпечує створення, збирання, накопичення, обробку, захист, облік, зокрема, містобудівних умов та обмежень.

Пунктом 60 Порядку №681 визначено, що виключно з використанням Реєстру будівельної, діяльності електронної системи створюються такі електронні документи (крім документів, які містять відомості, що становлять державну таємницю), зокрема, містобудівні умови та обмеження, зміни до них та відмова в їх наданні, скасування містобудівних умов та обмежень.

За приписами пункту 158 Порядку №681 через електронний кабінет посадової особи уповноваженого органу містобудування та архітектури здійснюється, зокрема, видача та реєстрація містобудівних умов та обмежень, зміни до них, відмова в їх наданні, видача листів про те, що містобудівні умови не надаються, облік відомостей про їх зміну, скасування або зупинення.

З урахуванням наведених висновків які встановлено судом, що на час розгляду звернення позивача, уповноваженим органом щодо розгляду був Виконавчий комітет Львівської міської ради, проте, під час розгляду справи суд вирішив, що нормами законодавства Виконавчий комітет Львівської міської ради неправомірно перебрав компетенцію щодо розгляду питань видачі містобудівних умов та обмежень до своїх повноважень.

Суд зазначає, що неправомірне (незаконне) покладення обов`язків щодо вирішення питань з архітектури на Виконавчий комітет Львівської міської ради, а не безпосередньо на уповноважений виконавчий орган з питань архітектури, який за спеціальними умовами повинен розглядати питання містобудівних умов та обмежень (дозволів), не може безумовно свідчити про те, що орган під час розгляду відповідної заяви з питань містобудівних умов та обмежень не надав оцінку наданим документам відповідно до законодавства України, які регламентують питання видачі містобудівних умов та обмежень.

Розгляд звернення позивача неуповноваженим відповідно до закону органом, не свідчить про факт його безумовного скасування виключно на підставі неправомірного покладання обов`язків на неуповноважений орган, а дає необхідність суду дослідити та надати оцінку безпосереднім мотивам, які покладені в обґрунтування рішення про відмову.

Суд встановив, що 12.07.2022 ОСОБА_1 звернулася через Єдині державні електронні системи у сфері будівництва зі зверненням про надання містобудівних умов та обмежень на реконструкцію існуючих нежитлових приміщень на АДРЕСА_1 під заклад торгівлі та житлову квартиру з розширенням за рахунок надбудови, яка зареєстрована за номером MU01:1256-8159-9407-9007.

В переліку документів: - заява; - викопіювання з топогеодезичного плану в масштабі 1:2000; - витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

Рішенням Виконавчого комітету Львівської міської ради №581 від 22.07.2022 «Про відмову гр. ОСОБА_1 у наданні містобудівних умов та обмежень на реконструкцію існуючих нежитлових приміщень на вул. Дніпровській, 7 у м. Львові під заклад торгівлі та житлову квартиру з розширенням за рахунок надбудови» відмовлено у наданні містобудівних умов та обмежень на реконструкцію існуючих нежитлових приміщень на АДРЕСА_1 під заклад торгівлі та житлову квартиру з розширенням за рахунок надбудови, оскільки відповідно до п.3 ч.4 ст.29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» беручи до уваги невідповідність намірів забудови вимогам містобудівної документації на місцевому рівні: будівля на вул. Дніпровській, 7 розташована в зоні Ж-2 зона малоповерхової квартирної житлової забудови та частково в зоні ТР-2 зона транспортної інфраструктури (вулична мережа), відповідно до плану зонування територій (зонінгу) Личаківського району, затвердженого ухвалою міської ради від 25.01.2018 №2914 та плану зонування території м. Львова (зонінг): Том 1 Частина 1. Базове зонування. Загальна пояснювальна записка, затвердженого ухвалою міської ради від 25.01.2018 №2914.

Таким чином, відмова вмотивована невідповідністю намірів забудови вимогам містобудівної документації на місцевому рівні, передбаченої пунктом 3 частини 4 статті 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Отже, суду слід перевірити, чи дійсно будівля на вул. Дніпровській, 7 розташована в зоні Ж-2 (зона малоповерхової квартирної житлової забудови) та частково в зоні ТР-2 (зона транспортної інфраструктури).

Згідно із підпунктів 7, 9 частини 1 статті 1 Закону №3038-VI містобудівна документація це затверджені текстові та графічні матеріали з питань регулювання планування, забудови та іншого використання територій; план зонування території (зонінг) це містобудівна документація, що визначає умови та обмеження використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон.

Частиною 1 статті 16 Закону №3038-VI визначено, що планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження комплексних планів просторового розвитку територій територіальних громад, генеральних планів населених пунктів і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них.

Містобудівна документація на місцевому рівні розробляється з урахуванням відомостей Державного земельного кадастру на актуалізованій картографічній основі у цифровій формі в державній системі координат у формі електронних документів, що містять базові і тематичні геопросторові дані.

Порядок обміну інформацією між містобудівним кадастром та Державним земельним кадастром встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Містобудівна документація на місцевому рівні може бути оновлена за рішенням місцевих рад.

Оновлення містобудівної документації передбачає: 1) актуалізацію картографо-геодезичної основи; 2) перенесення з паперових носіїв у векторну цифрову форму; 3) приведення містобудівної документації у відповідність із вимогами законодавства в частині формату зберігання та оброблення даних.

Затвердження оновленої містобудівної документації на місцевому рівні здійснюється згідно із статтями 16-1, 17, 18 та 19 цього Закону. При цьому затвердження оновленої містобудівної документації на місцевому рівні, що не пов`язано із внесенням змін до неї, не потребує звернення до відповідних органів виконавчої влади для визначення державних інтересів, проведення громадського обговорення. Стратегічна екологічна оцінка такої документації не здійснюється, крім випадку, якщо замовником відповідно до законодавства прийнято рішення про здійснення стратегічної екологічної оцінки незначних змін до документа державного планування (частина 2 статті 16 Закону №3038-VI).

Внесення змін до містобудівної документації на місцевому рівні здійснюється у порядку, визначеному законодавством для її розроблення та затвердження (частина 3 статті 16 Закону №3038-VI).

Відповідно до частини 4 статті 16 Закону №3038-VI склад, зміст, порядок розроблення та оновлення містобудівної документації на місцевому рівні встановлюються Кабінетом Міністрів України у Порядку розроблення, оновлення, внесення змін та затвердження містобудівної документації.

Містобудівна документація на місцевому рівні містить розділ інженерно-технічних заходів цивільного захисту. Затвердження містобудівної документації на місцевому рівні за відсутності такого розділу забороняється.

Згідно частини 5 статті 16 Закону №3038-VI обмеження у використанні земель (територій), визначені комплексним планом просторового розвитку території територіальної громади, генеральним планом населеного пункту, детальним планом території, підлягають внесенню до містобудівного кадастру, а також Державного земельного кадастру в порядку, встановленому Законом України «Про Державний земельний кадастр».

Класифікація обмежень у використанні земель, що можуть встановлюватися комплексним планом просторового розвитку території територіальної громади, генеральним планом населеного пункту, детальним планом території, затверджується Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 17 Закону №3038-VI генеральний план населеного пункту є одночасно видом містобудівної документації на місцевому рівні та документацією із землеустрою і призначений для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту.

У разі якщо територія територіальної громади не обмежується територією одного населеного пункту, генеральні плани населених пунктів у межах такої громади розробляються у складі комплексного плану або включаються до нього як складові відповідно до статті 16-1 цього Закону. Положення генеральних планів таких населених пунктів мають узгоджуватися з іншими положеннями комплексного плану.

Генеральні плани населених пунктів, включення до складу комплексного плану або необхідність розроблення яких не встановлена рішенням про затвердження комплексного плану, не розробляються. Планувальні рішення генеральних планів таких населених пунктів включаються до складу комплексного плану. Обсяг таких планувальних рішень затверджується Кабінетом Міністрів України.

Послідовність виконання робіт з розроблення генерального плану населеного пункту визначається Кабінетом Міністрів України у Порядку розроблення, оновлення, внесення змін та затвердження містобудівної документації та завданням на розроблення (внесення змін, оновлення), яке складається і затверджується замовником за погодженням з розробником.

Обов`язковою складовою генерального плану населеного пункту є план зонування території цього населеного пункту.

Частиною 3 статті 17 Закону №3038-VI встановлено, що генеральний план населеного пункту розробляється та затверджується в інтересах відповідної територіальної громади з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.

Розробником генерального плану населеного пункту може бути суб`єкт господарювання, який має право здійснювати розроблення містобудівної документації відповідно до Закону України «Про архітектурну діяльність» та документації із землеустрою відповідно до Закону України «Про землеустрій».

Генеральні плани населених пунктів можуть поєднуватися з детальними планами всієї території населених пунктів або її частин.

Згідно частин 6, 7, 9 статті 17 Закону №3038-VI рішення про розроблення генерального плану приймає відповідна сільська, селищна, міська рада.

Виконавчі органи сільських, селищних і міських рад, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації є замовниками, які організовують розроблення, внесення змін та подання генерального плану населеного пункту на розгляд відповідної сільської, селищної, міської ради.

Строк дії генерального плану населеного пункту не обмежується.

Частиною 12 статті 17 Закону №3038-VI передбачено, що генеральний план населеного пункту розробляється у формі електронного документа, формат якого визначається Кабінетом Міністрів України, та підписується кваліфікованими електронними підписами відповідальними особами, які його розробили, - архітектором, який має відповідний кваліфікаційний сертифікат, та сертифікованим інженером-землевпорядником.

Зміни до генерального плану населеного пункту можуть вноситися за результатами містобудівного моніторингу не частіше одного разу на рік.

Такі зміни розробляються, узгоджуються та затверджуються в порядку, визначеному цим Законом для розроблення, узгодження та затвердження генерального плану населеного пункту та Законом України «Про землеустрій», а якщо територія територіальної громади не обмежується територією одного населеного пункту, - у порядку, визначеному цим Законом та Законом України «Про землеустрій» для розроблення, узгодження та затвердження комплексного плану.

У разі виникнення державної необхідності рішення про розроблення змін до генерального плану населеного пункту приймається за ініціативою Кабінету Міністрів України, який у такому разі забезпечує фінансування розроблення таких змін (частина 13 статті 17 Закону №3038-VI).

Таким чином, право власника або користувача на забудову земельної ділянки здійснюється за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації. При цьому, невідповідність намірів забудови земельної ділянки вимогам містобудівної документації на місцевому рівні, детальним планам територій, планувальним рішенням проектів садівницьких та дачних товариств, державним будівельним нормам, стандартам і правилам, є підставою для повернення пакету документів щодо видачі будівельного паспорта.

Судом на підставі матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 відмовлено у наданні будівельних умов та обмежень з підстав невідповідності намірів забудови вимогам містобудівної документації на місцевому рівні, а саме будівля по АДРЕСА_1 розташована в зоні Ж-2 зона малоповерхової квартирної житлової забудови та частково в зоні ТР-2 зона транспортної інфраструктури (вулична мережа), відповідно до плану зонування територій (зонінгу) Личаківського району, затвердженого ухвалою міської ради від 25.01.2018 №2914 та плану зонування території м. Львова (зонінг): Том 1 Частина 1. Базове зонування. Загальна пояснювальна записка, затвердженого ухвалою міської ради від 25.01.2018 №2914.

Під час судового розгляду відповідачі не надали документи, які свідчать про те, що приміщення саме позивача на АДРЕСА_1 розташоване в зоні Ж-2 зона малоповерхової квартирної житлової забудови та частково в зоні ТР-2 зона транспортної інфраструктури (вулична мережа), зокрема план зонування територій (зонінгу) Личаківського району, затверджений ухвалою міської ради від 25.01.2018 №2914, план зонування території м. Львова (зонінг): Том 1 Частина 1. Базове зонування. Загальна пояснювальна записка, затверджений ухвалою міської ради від 25.01.2018 №2914 з якого вбачається, що приміщення на АДРЕСА_1 розташоване в зоні Ж-2 зона малоповерхової квартирної житлової забудови та частково в зоні ТР-2 зона транспортної інфраструктури (вулична мережа).

Суд встановив, що нежитлове приміщення позивача по АДРЕСА_1 , яке належить ОСОБА_1 нерозташоване в зоні Ж-2 зона малоповерхової квартирної житлової забудови та частково в зоні ТР-2 зона транспортної інфраструктури (вулична мережа), відповідно до плану зонування територій (зонінгу) Личаківського району, затвердженого ухвалою міської ради від 25.01.2018 №2914 та плану зонування території м. Львова (зонінг): Том 1 Частина 1. Базове зонування. Загальна пояснювальна записка, затвердженого ухвалою міської ради від 25.01.2018 №2914, що в свою чергу стало підставою для відмови у наданні містобудівних умов та обмежень ОСОБА_1 на реконструкцію існуючих нежитлових приміщень на АДРЕСА_1 під заклад торгівлі та житлову квартиру з розширенням за рахунок надбудови.

Також колегія суддів вважає, що у Виконавчого комітету Львівської міської ради достатньо адміністративних повноважень та можливостей для того, щоб здійснити перевірку наданих ОСОБА_1 документів щодо наявності факту розташування або не розташування в зоні Ж-2 зона малоповерхової квартирної житлової забудови та частково в зоні ТР-2 зона транспортної інфраструктури (вулична мережа).

На переконання суду з наданого викопіювання з топогеодезичного плану в масштабі 1:2000 Виконавчий комітет Львівської міської ради міг встановити факт розташування або не розташування приміщення позивача по АДРЕСА_1 в зоні Ж-2 зона малоповерхової квартирної житлової забудови та частково в зоні ТР-2 зона транспортної інфраструктури (вулична мережа).

Представником Виконавчого комітету Львівської міської ради у судовому засіданні суду першої інстанції надано пояснення, що так як ОСОБА_1 не було надано Містобудівного розрахунку Виконавчий комітет Львівської міської ради не мав інформації щодо відповідності намірів забудови вимогам містобудівної документації на місцевому рівні, а тому відмовлено на підставі пункту 3 частини 4 статті 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» - у зв`язку з невідповідністю намірів забудови вимогам містобудівної документації на місцевому рівні.

Згідно листа Управління архітектури та урбаністики від 02.05.2023 №4-2401-5817 ОСОБА_1 містобудівний розрахунок не був долучений при поданні документів через портал єдиної державної системи у сфері будівництва.

Апеляційний суд зазначає, що в матеріалах справи наявний містобудівний розрахунок з техніко-економічними показними запланованого об`єкта будівництва «реконструкція існуючих нежитлових приміщень на АДРЕСА_1 під заклад торгівлі та житлову квартиру з розширенням за рахунок надбудови», який здійснений Комунальним підприємством «Архітектурно-будівельний нагляд» у 2020 році, який як стверджує позивач був долучений до заяви про надання містобудівельних умов та обмежень.

Представник відповідачів зазначає, що ОСОБА_1 до заяви про надання містобудівельних умов та обмежень не додала містобудівний розрахунок.

Суд дійшов висновку, що у Виконавчого комітету Львівської міської ради не було правових підстав для відмови позивачці в наданні містобудівних умов та обмежень на підставі 3 частини 4 статті 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» у зв`язку з невідповідністю намірів забудови вимогам містобудівної документації на місцевому рівні, внаслідок не долучення позивачкою містобудівного розрахунку при поданні документів через портал єдиної державної системи у сфері будівництва.

Відповідно до абзацу 7 частини 3 статті 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» для отримання містобудівних умов та обмежень до заяви замовник також додає містобудівний розрахунок, що визначає інвестиційні наміри замовника, який складається у довільній формі з доступною та стислою інформацією про основні параметри об`єкта будівництва.

Проте положення абзацу 7 частини 3 статті 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» діяли до 01.01.2019 відповідно до пункту 1 розділу II. Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення містобудівної діяльності» від 17 січня 2017 року №1817-VIII.

Звернення щодо надання містобудівних умов і обмежень зареєстровано позивачем 12 липня 2022 року.

Отже колегія суддів вважає, що надання заявником містобудівного розрахунку не є обов`язковим при зверненні ним за отриманням містобудівних умов та обмежень, а рішення відповідача про відмову у наданні містобудівних умов та обмежень від 22.07.2022 №581 прийнято через невідповідність намірів забудови вимогам містобудівної документації на місцевому рівні (пункту 3 частини 4 статті 29 Закону №3038-VI), а саме будівля по АДРЕСА_1 розташована в зоні Ж-2 зона малоповерхової квартирної житлової забудови та частково в зоні ТР-2 зона транспортної інфраструктури (вулична мережа), а не з підстав неподання визначених частиною третьою цієї статті документів, необхідних для прийняття рішення про надання містобудівних умов та обмежень (пункт 1 частини 4 статті 29 Закону №3038-VI), що само по собі спростовує факт ненадання необхідних для прийняття рішення документів, зокрема містобудівного розрахунку.

Крім того, суд наголошує, що пункт 1 частини 4 статті 29 Закону №3038-VI є самостійною підставою для відмови у наданні містобудівних умов та обмежень, однак, в рішенні від 22.07.2022 №581 відсутнє посилання на пункт 1 частини 4 статті 29 Закону №3038-VI.

Враховуючи встановленні обставини, колегія суддів зазначає, що Виконавчий комітет Львівської міської ради протиправно відмовив ОСОБА_1 у наданні будівельних умов та обмежень на реконструкцію існуючих нежитлових приміщень на вул. Дніпровській, 7 у м. Львові, оскільки рішення прийнято без встановлення всіх обставин, що можуть впливати на видачу містобудівних умов та недоведення, що нежитлове приміщення на АДРЕСА_1 розташоване в зоні Ж-2 зона малоповерхової квартирної житлової забудови та частково в зоні ТР-2 зона транспортної інфраструктури (вулична мережа).

Згідно постанови Верховного Суду від 28.02.2020 у справі № П/811/1015/16 принцип належного урядування має надзвичайно важливе значення для забезпечення правовладдя в Україні. Неухильне дотримання основних складових принципу належного урядування забезпечує прийняття суб`єктами владних повноважень легітимних, справедливих та досконалих рішень. Крім того, принцип належного урядування підкреслює те, що між людиною та державою повинні бути вибудовані саме публічно-сервісні відносини, у яких інституції та процеси служать всім членам суспільства.

Відповідно до пункту 3.1 рішення Конституційного Суду України від 29.06.2010 № 17-рп/2010 у справі 1-25/2010, одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення вказаних обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки. Таким чином, втручання у права повинно бути передбачуваним для особи, інакше воно не може бути законним та суперечитиме принципу верховенства права.

У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22.06.2004 у справі «Броньовський проти Польщі» (заява № 31443/96) зазначив, що принцип верховенства права зобов`язує державу поважати і застосовувати запроваджені нею закони, створюючи правові й практичні умови для втілення їх в життя. Чинні положення національного законодавства потрібно формулювати так, щоб вони були достатньо доступними, чіткими і передбачуваними у практичному застосуванні. Закон вимагає, щоб він був доступний для особи і вона також могла передбачити наслідки його застосування до неї та щоб закон не суперечив принципові верховенства права. В національному праві має існувати засіб правового захисту від свавільного втручання з боку державних органів у права, гарантовані Конвенцією про захист 1 прав людини і основоположних свобод; небезпека свавілля є особливо очевидною, коли виконавча влада здійснює свої функції закрито.

Суд враховує правову позицію, висловлену в рішенні Європейського Суду з прав людини від 20.10.2011 у справі «Рисовський проти України», в якому Суд зазначив, що принцип «належного урядування», зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов`язків.

Дії або рішення суб`єкта владних повноважень вважаються такими, що суперечать принципу верховенства права, не тільки у тих випадках, коли такими діями порушуються суб`єктивні права і процесуальні гарантії, прямо передбачені чинним законодавством, але й у тих випадках, коли такі дії не задовольняють правомірних очікувань осіб, стосовно яких вони вчиняються (ухвалюються).

Правомірне очікування виникає у особи в тому випадку, коли внаслідок правового регулювання зі сторони суб`єкта владних повноважень у особи наявне розумне сподівання, що стосовно до неї суб`єкт владних повноважень буде діяти саме так, а не інакше.

Наявність «законних очікувань (яку в кожному окремому випадку встановлює Суд) є передумовою для відповідного захисту. В свою чергу, умовою наявності законного очікування в розумінні практики Європейського суду з прав людини є достатні законні підстави (sufficientlegalbasis) в національному праві або усталена практика публічної адміністрації. Іншими словами, законне очікування - це очікування можливості (ефективного) здійснення певного права, як прямо гарантованого, так і опосередкованого (того, яке випливає з інших прав), у разі якщо особа прямо не виключена з кола тих, хто є носіями відповідного права.

В призмі наведених спірних правовідносин, суд вважає за необхідне також зазначити і те, що принцип «пропорційності» (principle of proportionality), закріплений як загальний принцип у Договорі про заснування ЄС, вимагає співрозмірного обмеження прав і свобод людини для досягнення публічних цілей - органи влади, зокрема, не можуть покладати на громадян зобов`язання, що перевищують межі необхідності, які випливають із публічного інтересу, для досягнення цілей, які прагнуть досягнути за допомогою застосовуваної міри (або дій владних органів).

Вжиті державою заходи мають бути ефективними з точки зору розв`язання проблеми суспільства, і водночас пропорційними щодо прав приватних осіб. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод заінтересованої особи, оскільки обмеження не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для реалізації поставленої мети.

Суд зазначає, що наявність правомірних (законних) очікувань є передумовою для відповідного захисту. У свою чергу, умовою наявності правомірних очікувань, у розумінні практики Європейського суду з прав людини, є достатні законні підстави. Інакше кажучи, правомірні (законні) очікування - це очікування можливості здійснення певного права, як прямо гарантованого, так і опосередкованого, у разі якщо особа прямо не виключена з кола осіб, які є носіями відповідного права.

Також, суд враховує, що розгляд заяви неуповноваженим органом місцевого самоврядування та без врахування всіх обставин що впливають на прийняття рішення за результатом розгляду заяви є порушенням конституційного принципу належного урядування, що знайшов закріплення, зокрема у статті 6 (органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України), статті 8 (в Україні визнається і діє принцип верховенства права), статті 19 (органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України) Конституції України.

Крім того, згідно зі статтями 3 та 4 Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони (ратифіковано згідно із Законом № 1678-VII від 16 вересня 2014 року зміцнення поваги до демократичних принципів, верховенства права та доброго (належного) врядування, прав людини та основоположних свобод відносяться до головних ціннісних орієнтирів для взаємовідносин між Сторонами.

Відповідно до юридичної позиції Конституційного Суду України, викладеної в Рішенні від 02.11.2004 № 15-рп/2004 року, верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема в закони, які за змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. При цьому справедливість -одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.

Отже, ця юридична позиція Конституційного Суду України поширюється і на необхідність врегулювання органами публічної влади «правової процедури», яка визначає критерії справедливого ставлення органів публічної влади до особи.

Як зазначено в Рішенні Конституційного Суду України від 13.06.2019 №5-р/2019, Конституція України містить низку фундаментальних положень щодо здійснення державної влади, передбачених статтями 3, 5, 6, 8, 19 Основного Закону. Названі конституційні приписи перебувають у взаємозв`язку, відображають фундаментальне положення конституціоналізму щодо необхідності обмеження державної влади з метою забезпечення прав і свобод людини та зобов`язують наділених державною владою суб`єктів діяти виключно відповідно до усталених Конституцією України цілей їх утворення.

Тому, коли йдеться про реалізацію компетенції у межах дискреції суб`єктом владних повноважень, такі суб`єкти зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України (частина 2 статті 19 Конституції України).

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Правова процедура (fair procedure- справедлива процедура) є складовою принципу законності та принципу верховенства права і передбачає правові вимоги до належного прийняття актів органами публічної влади. Правова процедура встановлює чітку послідовність дій проведення такої перевірки із зазначенням способів та методів її здійснення, підстав, порядку, форми та строків такої діяльності.

Правова процедура встановлює межі вчинення повноважень органом публічної влади і, в разі її неналежного дотримання, дає підстави для оскарження таких дій особою, чиї інтереси вона зачіпає, до суду.

Установлена правова процедура як складова частина принципу законності та принципу верховенства права є важливою гарантією недопущення зловживання з боку органів публічної влади під час прийняття рішень та вчинення дій, які повинні забезпечувати справедливе ставлення до особи.

Ця правова процедура спрямована на забезпечення загального принципу юридичної визначеності, складовою якої є принцип легітимних очікувань як один з елементів принципу верховенства права.

Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 25.07.2019 у справі №826/13000/18, від 08.07.2021 у справі № 160/674/19.

Суд враховує практику Європейського суду з прав людини щодо наявності у сторони спору правомірних очікувань щодо об`єктів права власності (майна), бо позивач звернувшись до відповідача мав правомірні очікування на отримання рішення щодо свого майна з цього приводу.

У справі «Федоренко проти України» від 01.06.2006 заява № 25921/02 Європейський суд з прав людини констатував, що відповідно до прецедентного права органів, які діють на підставі Конвенції, право власності може бути «існуючим майном» або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

Згідно з частиною 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно із положеннями статті 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень статті 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із частиною 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, в адміністративному процесі, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень тягар доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності покладається на відповідача - суб`єкта владних повноважень, який повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, що можуть бути використані як докази у справі.

Підсумовуючи все вищенаведене, виходячи з системного аналізу норм законодавства та всіх обставин справи, доводів сторін у справі, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що відповідачі Львівська міська рада та Виконавчий комітет Львівської міської ради, як суб`єкти владних повноважень, не надали суду доказів, які спростовували б доводи позивачки в частині, які були задоволенні судом першої інстанції з урахуванням статті 9 КАС України, а тому суд правомірно визнав протиправним та нечинним пункт 36 розділу II Положення про розмежування повноважень між виконавчими органами Львівської міської ради, що затверджене ухвалою Львівської міської ради №1081 від 08.07.2021 «Про розмежування повноважень між виконавчими органами Львівської міської ради», ухвалу Львівської міської ради №507 від 26.05.2016 «Про визначення уповноваженого органу містобудування та архітектури з питань видачі містобудівних умов та обмежень», рішення виконавчого комітету Львівської міської ради №581 від 22.07.22 «Про відмову гр. ОСОБА_1 у наданні містобудівних умов та обмежень на реконструкцію існуючих нежитлових приміщень на АДРЕСА_1 під заклад торгівлі та житлову квартиру з розширенням за рахунок надбудови», також Виконавчий комітет Львівської міської ради протиправно відмовив ОСОБА_1 у наданні будівельних умов та обмежень на реконструкцію існуючих нежитлових приміщень на АДРЕСА_1 , оскільки рішення прийнято без встановлення всіх обставин, що можуть впливати на видачу містобудівних умов та недоведення, що нежитлове приміщення на АДРЕСА_1 розташоване в зоні Ж-2 зона малоповерхової квартирної житлової забудови та частково в зоні ТР-2 зона транспортної інфраструктури (вулична мережа), суд апеляційної інстанції не встановив неправильного застосування норм матеріального права, а доводами апеляційних скарг висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржників та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржників.

Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підстав для розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції на підставі статті 139 КАС України у апеляційного суду немає.

Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Виконавчого комітету Львівської міської ради залишити без задоволення.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 31 травня 2023 року у справі № 380/12464/22 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Н.В. Ільчишин

Судді В.В. Гуляк

О.М. Довгополов

Повний текст постанови складено 15.09.2023


Суд	Восьмий апеляційний адміністративний суд
Дата ухвалення рішення	06.09.2023
Оприлюднено	18.09.2023
Номер документу	113500434
Судочинство	Адміністративне
Категорія	Справи з приводу регулюванню містобудівної діяльності та землекористування, зокрема у сфері містобудування; архітектурної діяльності

Ільчишин Надія Василівна

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Постановавід 06.09.2023 по справі 380/12464/22ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Судовий реєстр по справі —380/12464/22

Постанова від 06.09.2023

Постанова
від 06.09.2023 по справі 380/12464/22
ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД