Рішення

від 21.08.2023 по справі 297/1663/22

БЕРЕГІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 297/1663/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 серпня 2023 року м. Берегове

Берегівський районний суд Закарпатської області в особі головуючого МИХАЙЛИШИН В. М., за участю секретаря Мартинишин О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою Берегівської окружної прокуратури в інтересах держави до Великоберезької сільської ради Берегівського району Закарпатської області, ОСОБА_1 про усунення перешкод шляхом визнання незаконним та скасування рішення Великоберезької сільської ради Берегівського району Закарпатської області, усунення перешкод шляхом скасування державної реєстрації права власності та зобов`язання повернення земельної ділянки водного фонду,

ВСТАНОВИВ:

Берегівська окружна прокуратура звернулась до Берегівського районного суду Закарпатської області в інтересах держави із позовною заявою до Великоберезької сільської ради Берегівського району Закарпатської області, ОСОБА_1 , про усунення перешкоди шляхом визнання незаконним та скасування рішення Великоберезької сільської ради Берегівського району Закарпатської області №26 від 22.12.2015 року «Про затвердження проекту із землеустрою та відведення ОСОБА_1 земельної ділянки за кадастровим номером 2120480800:10:002:0126, площею 0,05 га для ведення особистого селянського господарства», розташованої в адміністративних межах Великоберезької сільської ради Берегівського району, в межах населеного пункту с. Великі Береги, Берегівського району, вартістю 33506,82 гривень.

Також, позивач просив усунути перешкоди шляхом скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 2120480800:10:002:0126 за ОСОБА_1 з одночасним припиненням права власності на неї.

Крім цього, зобов`язати ОСОБА_1 повернути земельну ділянку за кадастровим номером 2120480800:10:002:0126, площею 0,05 га, розташовану в адміністративних межах Великоберезької сільської ради Берегівського району, вартістю 33506,82 гривень у комунальну власність Великоберезької територіальної громади в особі Великоберезької сільської ради.

Позовна заява мотивована тим, що Берегівською окружною прокуратурою встановлено порушення вимог земельного та водного законодавства на території Берегівського району Закарпатської області під час розпорядження землями водного фонду, чим порушено інтереси держави. Так, рішенням Великоберезької сільської ради Берегівського району Закарпатської області №26 від 22.12.2015 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність», затверджено та передано у приватну власність земельну ділянку, площею 0,05 га ОСОБА_1 , яка розташована на території Великоберезької сільської ради, в межах населеного пункту с. В.Береги в урочищі «Верхнє озеро» Берегівського району Закарпатської області з кадастровим номером 2120480800:10:002:0126, для ведення особистого селянського господарства та передано безоплатно її у власність ОСОБА_1 .

Вказане рішення прийнято з порушенням вимог Конституції України та ст.ст. 58, 60, 61 Земельного кодексу України, ст.ст. 88, 89 Водного кодексу України. Так, оспорювана земельна ділянка розташована повністю в межах нормативних розмірів прибережної захисної смуги ставка, а згідно норм ВК України, землі прибережних захисних смуг перебувають у державній та комунальній власності та можуть надаватися в користування лише для цілей, визначених цим Кодексом. Згідно з інформацією Басейнового управління водних ресурсів річки Тиса №06-09/918 від 04.08.2021 року встановлено, що ставок №2, навколо якого розміщена оспорювана земельна ділянка є водним об`єктом, площа водного дзеркала якого складає 16,9385 га. Разом з тим встановлено, що проект землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги навколо вищезазначеного ставка не розроблявся та не погоджувався. Водночас, відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність такої, оскільки її розмір у такому випадку встановлюється статтями 60 ЗК України та 88 ВК України.

Так, Великоберезькою сільською радою Берегівського району під час прийняття рішення №26 від 22.12.2015 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність», передано у приватну власність земельну ділянку водного фонду, яка не може передаватись у приватну власність.

При цьому, Великоберезька сільська рада повинна була знати про те, що вищевказана земельна ділянка перебуває в межах водного фонду, а тому така вибула з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить під обґрунтований сумнів добросовісність ОСОБА_1 під час набуття нею права власності на земельну ділянку.

Позивач вказує у позовній заяві, що підтвердженням факту обізнаності сільської ради про приналежність спірної земельної ділянки до земель водного фонду свідчить те, що нею прийнято рішення від 23.11.2010 року №10 «Про затвердження прибережної захисної смуги навколо ставка №2 «Верхнє озеро», яким встановлено прибережну захисну смугу навколо зазначеного ставка 5 метрів від водного дзеркала. Тобто, не дотримано вимоги земельного та водного законодавства України у частині визначення меж прибережної захисної смуги. Зазначене рішення носить декларативний характер, оскільки відомості щодо фактичного встановлення меж водоохоронної зони в кадастровій карті відсутні.

Вказані порушення зафіксовані в акті перевірки №44-ДК/49/АП/09/01/-22 від 24.01.2022 року, складеного Головним управлінням Держгеокадастру в Закарпатській області. Зокрема зазначено, що земельна ділянка з кадастровим номером 2120480800:10:002:0126, розташована повністю у межах нормативних розмірів прибережної захисної смуги ставка №2 Верхнє озеро на території Великоберезької сільської ради, тобто в межах 50 метрової зони прибережної захисної смуги, а оспорюване рішення прийнято з недотриманням вимог ст.ст. 58, 60 ЗК України, ст. 88 ВК України.

Передачу земель водного фонду у приватну власність для особистого селянського господарства, як це визначено оспорюваним рішенням, не передбачено взагалі приписами законодавства. Таким чином, надання у власність ОСОБА_1 спірної земельної ділянки суперечить вимогам земельного та водного законодавства.

Позивач вважає, що рішення Великоберезької сільської ради Берегівського району Закарпатської області №26 від 22.12.2015 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність» прийняте з порушенням вимог чинного законодавства, у зв`язку з чим підлягає визнанню незаконним та скасуванню.

Разом з тим, наявність незаконної реєстрації права володіння/користування суб`єкта господарювання на земельну ділянку комунальної власності фактично позбавляє територіальну громаду можливості володіти, користуватися та розпоряджатися нею. Тому, належним додатковим способом захисту інтересів держави є також заявлення вимоги про скасування державної реєстрації права власності з одночасним припиненням права приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку із кадастровим номером 2120480800:10:002:0126. У випадку не застосування такого способу захисту як скасування державної реєстрації, буде неможливим повернення земельної ділянки у власність законного володільця Великоберезькій сільській раді.

Ухвалою Берегівського районного суду Закарпатської області від 22.08.2022 року було відкрито провадження у зазначеній справі та призначено справу до підготовчого засідання.

Ухвалою Берегівського районного суду Закарпатської області від 16.06.2023 року підготовче засідання у вказаній справі закрито та призначено до судового розгляду по суті.

12 грудня 2022 року до Берегівського районного суду Закарпатської області надійшов відзив представника відповідачки ОСОБА_1 адвоката Поповича Ш.О., в якому останній просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. Так, представник відповідача зазначив, що довідка з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями №31-28-99.2-1550/15-15 від 26.10.2015 року та висновок Управління Держгеокадастру у Берегівському районі № 31-28-99.1-1891/15-15 від 20.11.2015 року не оскаржені та не скасовані. На даний час позивач оспорює рішення про передачу у приватну власність ОСОБА_1 спірної земельної ділянки, однак не оскаржує та не доводить належними доказами незаконність документів, які стали підставою для прийняття спірного рішення №26від 22.12.2015 року. Крім того, позивач посилається на акт перевірки №44-ДК/49/АП/09/01-22, при цьому, проект землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги в розмірі 50 м від урізу води відсутній, тому таке твердження є некоректним. Факт проведення ФОП ОСОБА_2 «топографо-геодезичного знімання» не підтверджено жодним доказом, оскільки матеріали справи містять тільки документ без назви, без підпису та без відбитки печатки.

Крім цього, адвокат Попович Ш.О. зазначив, що ФОП ОСОБА_2 проводив обміри можливо у листопаді 2021 року, а технічну документацію на спірну земельну ділянку розроблено у 2015 році. Отже, за цей час, враховуючи, що «Верхнє озеро» є штучним ставком, останній схильний до змін фізико-хімічних властивостей. Проект землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги навколо ставка (озера) відсутній, тому на даний час неможливо встановити рівень води у ставку/озері.

При цьому, представник відповідача зазначив, що оскаржити акт перевірки не можливо у зв`язку з існуванням законодавчих обмежень.

Також, вимога щодо повернення земельної ділянки у комунальну власність, враховуючи вимогу про скасування права власності, є зайвою.

13 березня 2023 року Берегівським районним судом Закарпатської області отримано відповідь на відзив, в якому позивач просив відхилити доводи представника відповідачки ОСОБА_1 адвоката Поповича Ш.О., зазначені ним у відзиві з огляду на наступне. Позивач вказує на те, що рішення №10 від 23.11.2010 року Великоберезької сільської ради не оскаржено, оскільки воно носить декларативний характер так як і висновок відділу регіонального розвитку містобудування та архітектури №358 від 27.09.2021 року, висновок міськрайонного управління Держкомзему у м. Берегово і Берегівському районі від 26.03.2011 року та не породжують жодних прав, обов`язків, правових наслідків для позивача, тому не підлягають оскарженню. Посилання адвоката Поповича Ш.О., що невідомо, які саме дослідження проводив ФОП ОСОБА_2 є необґрунтованими, оскільки до матеріалів справи додано акт перевірки, в якому зазначено, що ФОП ОСОБА_2 листом Управління з контролю за використанням та охороною земель Головного управління в Закарпатській області від 29.10.2021 року за №32-7-0.161-434/0/90-21 був залучений до перевірки і провів топографо-геодезичне знімання, під час якого встановлено, що оспорювана земельна ділянка розташована повністю в межах нормативних розмірів прибережної захисної смуги ставка №2 «Верхнє озеро» на території Великоберезької сільської ради, тобто в межах 50 метрової зони прибережної захисної смуги, а оспорювань рішення прийнято з недотриманням вимог ст.ст. 58, 60 ЗК України, ст. 88 ВК України.

Щодо твердження представника відповідача про відсутність повноважень прокуратури на звернення до суду із вказаним позовом, позивач зазначив, що спірна земельна ділянка відноситься до земель комунальної власності, а Великоберезька сільська рада, яка в силу ст. 12 ЗК України розпоряджається землями територіальних громад, є відповідачем у справі.

Крім того, твердження представника відповідача, що рівень води у ставку міг збільшитися жодним доказом не підтверджено. Вимога щодо витребування оспорюваної земельної ділянки, заявлена як негаторний позов, тобто позивач має право на звернення до суду у зв`язку з триваючим прав законного володільця законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду. Такі правові висновки неодноразово висловлював Верховний Суд у своїх постановах.

Далі, 17 березня 2023 року представником відповідачки ОСОБА_1 адвокатом Поповичем Ш.О. подано через канцелярію суду заперечення на відповідь на відзив позивача, згідно якого представник відповідача не погоджується із вказаними запереченнями, оскільки позивачем не спростовано та не доведено належними доказами позовні вимоги. Так, відповідачка ОСОБА_1 законно набула у власність спірну земельну ділянку, оскільки рішення сільської ради від 2010 року, яким врегульовано питання проекту діє по сьогоднішній день. Крім того, позивач звертаючись до суду із даною позовною заявою не надав доказів щодо рівня води у ставку станом на 2015 рік. Також, ставок №2 є штучним водним об`єктом створеним для зрошування полів села Великі Береги та села Берегуйфолу, поряд з яким наявний ставок №1, вода у які подавалась із річки Боржава.

20 квітня 2023 року Берегівським районним судом Закарпатської області отримано додаткові пояснення позивача на заперечення представника відповідачки ОСОБА_1 адвоката Поповича Ш.О., в яких позивач просить відхилити доводи представника відповідача з підстав зазначених у відповіді на відзив.

08 травня 2023 року представником відповідачки ОСОБА_1 адвокатом Поповича Ш.О. подано до суду клопотання про приєднання доказів, а саме лист Берегівського міжрайонного управління водного господарства №01-2/402 від 03.05.2023 року.

Вказаний доказ був долучений судом до матеріалів даної справи.

Представник позивача Берегівської окружної прокуратури 21 серпня 2023 року в судове засідання не з`явився, про місце, дату і час розгляду справи був повідомлений належним чином. При цьому, подав заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити.

Представник відповідача Великоберезької сільської ради Берегівського району Закарпатської області та відповідачка ОСОБА_1 , її представник адвокат Попович Ш.О. в судове засідання не з`явились, про місце, дату і час розгляду справи були повідомлені належним чином.

Відповідач Великоберезької сільської ради Берегівського району Закарпатської області відзив на позовну заяву не подав. При цьому. Подав заяву про розгляд справи без участі його представника та прийняти рішення у відповідності до норм чинного законодавства України.

Представник відповідачки ОСОБА_1 адвокат Попович Ш.О. подав до суду заяву про проведення судового засідання без участі відповідачки ОСОБА_1 та без його участі, у задоволенні позовних вимог просив відмовити у повному обсязі, з мотивів поданих до суду раніше, просив застосувати наслідки пропуску позовної давності у звязі із оскарженням рішення 2015 року та державної реєстрації 2016 року. Крім цього, у даній заяві адвокат Попович Ш.О. зазначив, що позивач у своєму позові поєднав негаторний та віндикаційний позови, які є взаємовиключними. Також, із загальнодоступної інформації вбачається, що ставок № 2 має цільове призначення «землі сільськогосподарського призначення» та перебуває у комунальній власності. Представник відповідача продовжує наполягати на недопустимості документу ФОП ОСОБА_2 , оскільки неможливо встановити точну дату складення даного документу, та які методи були використані.

Вивчивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Згідно з пунктом 3 частини першої та частиною другою статті 131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.

На прокуратуру покладаються функції представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом та главою 12 розділу III ЦПК України (стаття 2 Закону України «Про прокуратуру»; далі - Закон № 1697-VII). Прокуратура виконує функцію нагляду за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами виключно у формі представництва інтересів громадянина або держави в суді (пункт 1 Розділу ХІІІ Закону № 1697-VII).

Відповідно до пункту 2 Рекомендації Rec (2012) 11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам «Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції», прийнятої 19 вересня 2012 року на 1151-му засіданні заступників міністрів, якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов`язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає в тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.

Європейський суд з прав людини звертав увагу на те, що підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або ж у тому разі, коли потрібно захистити інтереси держави (див. mutatis mutandis рішення від 15 січня 2009 року у справі «Менчинська проти росії» (Menchinskaya v. russia, заява № 42454/02, § 35)).

Випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді визначені у Законі № 1697-VII, частина третя статті 23 якого визначає, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 20 червня 2023 року у справі №633/408/18, провадження № 14-86цс22 зауважує, що втручання у приватні права й інтереси має бути належно збалансованим із відповідними публічними (державними, суспільними) інтересами, із забезпеченням прав, свобод та інтересів кожного, кому держава гарантувала доступ до загальнонародних благ і ресурсів. У разі порушення рівноваги публічних і приватних інтересів, зокрема безпідставним наданням пріоритету правам особи перед правами держави чи територіальної громади, у питаннях, які стосуються загальних для всіх прав та інтересів, прокурор має повноваження, діючи у публічних інтересах, звернутися до суду, якщо органи державної влади, місцевого самоврядування, їхні посадові особи не бажають чи не можуть діяти аналогічним чином, або ж самі є джерелом порушення прав і законних інтересів територіальної громади чи загальносуспільних (загальнодержавних) інтересів. У таких випадках відповідні органи можуть виступати відповідачами, а прокурор - позивачем в інтересах держави. За відсутності такого механізму звернення до суду захист відповідних публічних інтересів, поновлення колективних прав та інтересів держави, територіальної громади і її членів, захист суспільних інтересів від свавілля органів державної влади чи органів місцевого самоврядування у значній мірі може стати ілюзорним. Так само відсутність зазначеного механізму може загрожувати недієвістю конституційної вимоги, згідно з якою використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (частина сьома статті 41 Конституції України).

Так, у даній позовній заяві прокурор вказав, що інтереси держави порушено внаслідок прийняття органом державної влади, наділеним повноваженнями щодо розпорядження спірною земельною ділянкою, незаконного рішення. Прокурор вказав, що оскільки саме цей орган (Великоберезька сільська рада Берегівського району Закарпатської області) допустив порушення інтересів у спірних правовідносинах, то він не є органом, який може здійснювати захист інтересів держави у тих самих відносинах, тобто звернутися до суду з відповідним позовом, а є відповідачем у даній цивільній справі.

Тому, з огляду на вищезазначене суд не погоджується з доводами представника відповідачки ОСОБА_1 адвоката Поповича Ш.О. про те, що прокурор не підтвердив підстави для представництва інтересів держави у цій справі в якості позивача.

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) друге речення того ж абзацу охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) другий абзац визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), пункти 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, а останнє характеризуватися доступністю для заінтересованих осіб, чіткістю, наслідки його застосування мають бути передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, то Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), пункт 68, «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07), пункт 45).

Європейський суд з прав людини констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо хоча б один із зазначених критеріїв сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном не буде дотриманий. І навпаки встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Критерій законності означає, що втручання держави у право особи на мирне володіння майном повинно здійснюватися на підставі закону чи іншого нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право особи на мирне володіння майном є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Легітимною метою такого втручання може бути здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.

Згідно ст. 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу.

Так, судом встановлено, що рішенням Великоберезької сільської ради Берегівського району Закарпатської області №26від 22.12.2015 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність», затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та передано у приватну власність земельну ділянку, площею 0,05 га ОСОБА_1 , яка розташована на території Великоберезької сільської ради, в межах населеного пункту с. В.Береги в урочищі «Верхнє озеро» Берегівського району Закарпатської області з кадастровим номером 2120480800:10:002:0126, для ведення особистого селянського господарства.

Факт належності на праві власності відповідачці ОСОБА_1 земельної ділянки з кадастровим номером 2120480800:10:002:0126, яка розташована на території Великоберезької сільської ради, підтверджено Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 20.05.2022 року.

Згідно довідки про оціночну вартість об`єкта нерухомості від 09 червня 2022 року, оціночна вартість спірної земельної ділянки становить 33506,82 грн. та станом на 13 березня 2023 року становить 2693904,20 грн..

Статтею 18 Земельного Кодексу України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що категорії земель України мають особливий правовий режим.

Відповідно дочастини першої статті 19 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісового фонду; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Статтею 3 Водного кодексу Українив редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин,передбачено, що усі води (водні об`єкти) на території України становлять її водний фонд. До водного фонду України належать: 1) поверхневі води: природні водойми (озера); водотоки (річки, струмки); штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; інші водні об`єкти; 2) підземні води та джерела; 3) внутрішні морські води та територіальне море.

Згідно з частиною першою статті 58 ЗК України та статтею 4 ВК України в редакціях, чинних на час виникнення спірних правовідносин, до земель водного фонду належать землі, зайняті: а) морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами; б) прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; в) гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; г) береговими смугами водних шляхів.

Таким чином, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча й не розташовані об`єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню і належній експлуатації об`єктів водного фонду, виконують певні захисні функції.

Порядок надання земель водного фонду в користування та припинення права користування ними встановлюється земельним законодавством (частина перша статті 85 ВК України).

Згідно з частинами першою, другою статті 59 Земельного кодексу Українив редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми.

За положеннями статті 60 Земельного кодексу України та статті 88 ВК України уздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.

Правовий режим прибережних смуг визначається статтями 60-62 Земельного кодексу України та статтями 1, 88-90 Водного кодексу України.

За змістом статті 60 Земельного кодексу України, статті 88 Водного кодексу України прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари 25 метрів; для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари 50 метрів; для великих річок, водосховищ на них та озер 100 метрів. Якщо крутизна схилів перевищує три градуси, мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється. Прибережні захисні смуги встановлюються на земельних ділянках всіх категорій земель, крім земель морського транспорту. Землі прибережних захисних смуг перебувають у державній та комунальній власності та можуть надаватися в користування лише для цілей, визначених ВК України. У межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням містобудівної документації. Прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою. Проекти землеустрою щодо встановлення меж прибережних захисних смуг (з установленою в них пляжною зоною) розробляються в порядку, передбаченому законом. Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води. У межах прибережної захисної смуги морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється пляжна зона, ширина якої визначається залежно від ландшафтно-формуючої діяльності моря, але не менше 100 метрів від урізу води, що включає: території, розташовані між лінією максимального відпливу та лінією максимального напливу хвиль, зареєстрованих під час найсильніших штормів, а також територію берега, яка періодично затоплюється хвилями; прибережні території складені піском, гравієм, камінням, ракушняком, осадовими породами, що сформувалися в результаті діяльності моря, інших природних чи антропогенних факторів; скелі, інші гірські утворення.

Згідно з частинами першою, другою, пунктом «ґ» частини третьої статті 83 Земельного кодексу України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин,землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об`єкти комунальної власності. До земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Частиною другою статті 90 Земельного кодексу України передбачено, що порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Так, згідно паспорту водного об`єкта: Ставок №2 площею 16,9385 га, в урочищі «Берег то» на території Великоберезької сільської ради Берегівського району Закарпатської області, погодженого Державним агентством водних ресурсів України від 06.08.2020 року встановлено, що водний об`єкт «Ставок №2 площею 16,9385 га, в урочищі «Берег то» на території Великоберезької сільської ради Берегівського району» є замкнутим водним об`єктом штучно створеним ставком.

Актом перевірки Головного управління Держгеокадастру в Закарпатській області №44-ДК/49/АП/09/01/-22від 24.01.2022рокувстановлено,що відповіднодо плануземельних ділянокнаданих ФОП ОСОБА_2 ,складеного зарезультатом проведеноготопографо-геодезичногознімання залистом Управлінняз контролюза використаннямта охороноюземель Головногоуправління №32-7-0.161-434/0/90-21від 29.10.2021року,земельна ділянкаплощею 0,05га закадастровим номером2120480800:10:002:0126 розташована у межах прибережної захисної смуги ставка №2 Верхнє озеро.

Тобто, в межах 50 метрової зони прибережної захисної смуги, а оспорюване рішення прийнято з недотриманням вимог статей 58, 60 ЗК України, ст. 88 ВК України, оскільки землі прибережних захисних смуг перебувають у державній і комунальній власності та не враховано положення пункту 10.17 Державних будівельних норм "Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень ДБН", затверджених наказом Держкоммістобудування від 17.04.1992 року №44, згідно якого уздовж берегів водойм прибережні смуги установлюються завширшки не менше 20 метрів від урізу води.

Отже, судом встановлено факт того, що оспорювана земельна ділянка розташована повністю в межах нормативних розмірів прибережної захисної смуги ставка.

Разом з тим, проект землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги навколо вищезазначеного ставка не розроблявся та не погоджувався.

Крім цього, даним актом перевірки встановлено, що земельна ділянка вільна від забудови, сільськогосподарська діяльність на земельній ділянці не здійснюється.

Пунктами 1, 4, 5 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №486 від 08.05.1996 року передбачено, що розміри і межі водоохоронних зон визначаються проектом на основі нормативно-технічної документації, яка узгоджуються з органами Мінекоресурсів, Держводгоспу, Держкомзему, власниками землі, землекористувачами і затверджуються відповідними місцевими органами державної виконавчої влади та виконавчими комітетами Рад.

Аналіз вищенаведених норм законодавства свідчить про те, що фактичний розмір і межі прибережної захисної смуги визначені нормами закону, а проект землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги є лише документом, який містить графічні матеріали та відомості про обчислену площу в розмірі й межах, встановлених законодавством.

Водночас, відсутність цього проекту та невизначення відповідними органами державної влади на території межі прибережної захисної смуги в натурі не може трактуватися як відсутність самої прибережної захисної смуги та можливість до її встановлення передавати у приватну власність ділянки, що підпадає під нормативно визначену (відповідно 25, 50 100-метрову) зону від урізу води.

Відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність такої, оскільки її розмір у такому випадку встановлюється статтями 60 ЗК України та 88 ВК України.

Саме до такого правового висновку дійшов, також, Верховний Суд України у постановах від 21.05.2014 у справі № 6-16цс14, у справі від 25.04.2018 за № 904/5974/16 і від 24.12.2014 у справі № 6-206цс14, а також Велика Палата Верховного Суду у постановах від 30.05.2018 у справі № 469/1393/16-ц, від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц, в постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 12.11.2014 у справі № 6-179цс14, в постанові від 22.04.2015 у справі № 6-52цс15).

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що Великоберезькою сільською радою Берегівського району Закарпатської області під час прийняття оспорюваного рішення, передано у приватну власність ОСОБА_1 земельну ділянку водного фонду, яка не могла передаватись у приватну власність, а тому спірна земельна ділянка вибула з володіння держави з порушенням вимог закону.

Прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності (статті 61-62 ЗК України, статті 89-90 ВК України).

Землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які розповсюджується особливий порядок їх використання та надання їх у користування. Такі землі можуть змінювати володільця лише у випадках, прямо передбачених у ЗК України та ВК України.

За таких умов землі прибережних захисних смуг за правилами частини другої статті 178 ЦК України є обмеженими в обороті, що полягає в тім, що вони можуть належати лише визначеним учасникам цивільного обороту.

Наведені приписи зазначених норм матеріального права свідчать про те, що прибережна захисна смуга може перебувати лише в державній чи комунальній власності та використовуватися лише відповідно до її цільового призначення з урахуванням законодавчих обмежень щодо ведення господарської діяльності.

Тобто, приписами законодавства не передбачена передача земель водного фонду у приватну власність для особистого селянського господарства, як це визначено оспорюваним рішенням.

Отже, чинне на час прийняття спірного рішення водне та земельне законодавство взагалі не передбачало можливість відведення земельних ділянок водного фонду, зайнятих прибережними захисними смугами природних водних об`єктів загальнодержавного значення у приватну власність для будь-яких потреб, в тому числі і для ведення особистого селянського господарства.

Згідно з частинами першою, другою, пунктом «ґ» частини третьої статті 83 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин,землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об`єкти комунальної власності. До земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Частиною другою статті 90 ЗК України передбачено, що порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Відповідно до статті 152 ЗК України, держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Згідно зі статтею 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

В постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16, від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14, від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14 вирішувалось питання визначення належного способу захисту права власності на земельну ділянку водного фонду та зроблено висновок, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам ЗК України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього Кодексу. Отже, зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку варто розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду.

Такого правового висновку дійшов і Верховний Суд у своїй постанові від 15.02.2023 року у справі №372/1859/20, провадження №61-19383св21.

Таким чином, як встановлено з матеріалів справи, всупереч ст.ст. 58, 59, 60, 61, 84 Земельного кодексу України, ст. ст. 4, 6, 80, 85, 88, 89 Водного кодексу України, Великоберезькою сільською радою передано у приватну власність ОСОБА_1 земельну ділянку водного фонду в межах прибережної захисної смуги водного об`єкту, тому рішення Великоберезької сільської ради Берегівського району Закарпатської області №26 від 22.12.2015 року «Про затвердження проекту із землеустрою та відведення ОСОБА_1 земельної ділянки за кадастровим номером 2120480800:10:002:0126, площею 0,05 га для ведення особистого селянського господарства», слід визнати незаконним та скасувати.

Крім того, позивач просив усунути перешкоди шляхом визнання недійсною державної реєстрації права власності на земельну ділянку за кадастровим номером 2120480800:10:002:0126 за ОСОБА_1 з одночасним припиненням права власності на неї, та зобов`язати останнього повернути земельну ділянку за кадастровим номером 2120480800:10:002:0126, площею 0,05 га, розташовану в адміністративних межах Великоберезької сільської ради Берегівського району Закарпатської області у комунальну власність Великоберезької територіальної громади в особі Великоберезької сільської ради.

Так, відповідно до ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються.

Згідно п. 9 ч. 1 ст. 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі, у тому числі, судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

Частиною 13 ст. 79-1 ЗК України передбачено, що земельна ділянка припиняє існування як об`єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується в разі скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації.

Згідно абз. 2 ч. 10 ст. 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр», ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо такої земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень).

Крім того, ч. 2 ст. 393 Цивільного кодексу України встановлює, що власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта.

Враховуючи, що судомрішення Великоберезькоїсільської радиБерегівського районуЗакарпатської області№26від 22.12.2015року «Прозатвердження проектуіз землеустроюта відведення ОСОБА_1 земельної ділянкиза кадастровимномером 2120480800:10:002:0126,площею 0,05га дляведення особистогоселянського господарства»,розташованої вадміністративних межах Великоберезькоїсільської радиБерегівського району,в межахнаселеного пунктус.Великі Береги,Берегівського району,Закарпатської області визнанонезаконним,тому державна реєстрація права власності на вищезазначену земельну ділянку підлягає скасуванню.

Отже, суд вважає обґрунтованим і застосування наслідків його недійсності, що полягає у скасуванні державної реєстрації права власності на земельну ділянку за кадастровим номером 2120480800:10:002:0126 за ОСОБА_1 з одночасним припиненням права приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку із кадастровим номером 2120480800:10:002:0126 та про зобов`язання ОСОБА_1 повернути вказану земельну ділянку у комунальну власність Великоберезької територіальної громади в особі Великоберезької сільської ради Берегівського району Закарпатської області.

Таким чином, підсумовуючи викладене, оцінюючи за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні кожного отриманого у справі доказу зокрема та належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку про можливість часткового задоволення позовних вимог з підстав їх обґрунтованості та доведеності.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Частиною першою статті 15 ЦК України, визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме належних їй прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов`язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 Конвенції на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

Під способами захисту суб`єктивних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Як правило, суб`єкт може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту його права чи інтересу. Такий спосіб здебільшого випливає із суті правового регулювання відповідних спірних правовідносин (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.6), від 6 лютого 2019 року у справі № 522/12901/17-ц, від 2 липня 2019 року у справі № 48/340 (пункт 6.41), від 1 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 (пункт 48), від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б (пункт 91), від 19 травня 2020 року у справі № 922/4206/19 (пункт 43), від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 88), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 75), від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (пункт 55); див. також постанову Верховного Суду України від 10 вересня 2014 року у справі № 6-32цс14).

Водночас під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що спричиняє потрібні результати, наслідки, тобто матиме найбільший ефект по відновленню відповідних прав, свобод та інтересів на стільки, на скільки це можливо.

Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема, від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.

Негаторний позов це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Позаяк, позивачем не обґрунтовано та не доведено належними і допустимими доказами у чому саме полягають перешкоди у заявлених позовних вимогах щодо визнання незаконним та скасування рішення Великоберезької сільської ради Берегівського району Закарпатської області та скасування державної реєстрації права власності, тоді як ефективним способом захисту цивільних прав позивача, в розумінні ст. 16 ЦК України, є визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, скасування державної реєстрації права власності, а не усунення перешкод як зазначено позивачем.

Крім цього, предметом позову про витребування майна є вимога власника, який не є володільцем цього майна, до особи, яка заволоділа останнім, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Так, у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що у разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові.

У кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень, тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог (частина перша статті 13 ЦПК України), але, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом (пункт 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України). Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (див., наприклад, постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 9901/172/20 (пункти 1, 80-81, 83), від 1 липня 2021 року у справі № 9901/381/20 (пункти 1, 43-47), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункти 6, 20-26, 101, 102), від 1 лютого 2022 року у справі № 750/3192/14 (пункти 4, 26, 47), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункти 4, 36), від 4 липня 2023 року у справі № 233/4365/18 (пункт 31)).

Такого ж правового висновку дійшов і Верховний Суд у постанові від 20 червня 2023 року у справі №633/408/18, провадження № 14-86цс22.

Отже, виходячи з мети позову, який заявив прокурор, і його обґрунтування, вимогу зобов`язати ОСОБА_1 повернути земельну ділянку за кадастровим номером 2120480800:10:002:0126, площею 0,05 га, розташовану в адміністративних межах Великоберезької сільської ради Берегівського району Закарпатської області, у комунальну власність Великоберезької територіальної громади в особі Великоберезької сільської ради, слід розуміти як вимогу про витребування цієї ділянки з володіння ОСОБА_1 на користь власника.

Тому, враховуючи наведене, суд приходить до висновку щодо часткового задоволення позовних вимог, зокрема слід:

-визнати незаконним та скасувати рішення Великоберезької сільської ради Берегівського району Закарпатської області № 26 від 22.12.2015 року «Про затвердження проекту із землеустрою та відведення ОСОБА_1 земельної ділянки за кадастровим номером 2120480800:10:002:0126, площею 0,05 га для ведення особистого селянського господарства», розташованої в адміністративних межах Великоберезької сільської ради Берегівського району, в межах населеного пункту с. Великі Береги, Берегівського району, Закарпатської області;

-скасувати державну реєстрацію права власності на земельну ділянку за кадастровим номером 2120480800:10:002:0126 за ОСОБА_1 з одночасним припиненням права власності на неї;

-витребувати з володіння ОСОБА_1 земельну ділянку за кадастровим номером 2120480800:10:002:0126, площею 0,05 га, розташовану в адміністративних межах Великоберезької сільської ради Берегівського району Закарпатської області, у комунальну власність Великоберезької територіальної громади в особі Великоберезької сільської ради.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, сплачений судовий збір слід стягнути з відповідачів солідарно в користь Закарпатської обласної прокуратури.

Керуючись ст.ст.16,21,391ЦК України,ст.ст.19,58,59,60,61,83ЗК України,ст.ст.4,88,89ВК України,ст.ст.141,263,264,265,354,355ЦПК України,суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву Берегівської окружної прокуратури (м. Берегове, вул. І.Сечені, буд. 15, Закарпатської області, код ЄДРПОУ 02909967) в інтересах держави до Великоберезької сільської ради Берегівського району (с. Великі Береги, вул. Ракоці Ф., буд. 78, Берегівського району, Закарпатської області, код ЄДРПОУ 04350317), ОСОБА_1 (мешканки АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) про визнання незаконним та скасування рішення Великоберезької сільської ради та усунення перешкод повернути земельну ділянку водного фонду задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати рішення Великоберезької сільської ради Берегівського району Закарпатської області №26 від 22.12.2015 року «Про затвердження проекту із землеустрою та відведення ОСОБА_1 земельної ділянки за кадастровим номером 2120480800:10:002:0126, площею 0,05 га для ведення особистого селянського господарства», розташованої в адміністративних межах Великоберезької сільської ради Берегівського району, в межах населеного пункту с. Великі Береги, Берегівського району, Закарпатської області.

Скасувати державну реєстрацію права власності на земельну ділянку за кадастровим номером 2120480800:10:002:0126 за ОСОБА_1 з одночасним припиненням права власності на неї.

Витребувати з володіння ОСОБА_1 земельну ділянку за кадастровим номером 2120480800:10:002:0126, площею 0,05 га, розташовану в адміністративних межах Великоберезької сільської ради Берегівського району Закарпатської області, у комунальну власність Великоберезької територіальної громади в особі Великоберезької сільської ради.

Стягнути солідарно з Великоберезької сільської ради Берегівського району Закарпатської області та ОСОБА_1 в користь Закарпатської обласної прокуратури судовий збір в розмірі 7443 (сім тисяч чотириста сорок три) гривні 00 копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга може бути подана до Закарпатського апеляційного суду.

Суддя Віталій МИХАЙЛИШИН