Постанова

від 05.09.2023 по справі 465/5087/21

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 465/5087/21 Головуючийу 1інстанції: Кузь В.Я.

Провадження № 22-ц/811/48/23 Доповідач в 2-й інстанції: Бойко С. М.

Категорія: 80

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 вересня 2023 року м.Львів

Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Бойко С.М.,

суддів: Копняк С.М., Ніткевича А.В.,

секретаря Матяш С.І.,

з участю: представника відповідача Батькова В.В.,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні цивільнусправу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Франківського районного суду м. Львова від 15 червня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Центр ЛТД» про стягнення заробітної плати та моральної шкоди,

в с т а н о в и в:

05 липня 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просила стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю (далі ТОВ) «Компанія «Центр ЛТД» заробітну плату за квітень 2021 року у розмірі 15000 грн. та моральну шкоду, заподіяну бездіяльністю роботодавця, у розмірі 120000 грн.

Заявою від 07 серпня 2021 року ОСОБА_1 позовні вимоги в частині відшкодування моральної шкоди збільшила та, в кінцевому, просила про стягнення 300000 грн.

Вимоги обґрунтовувала тим, що 05 квітня 2021 року вона отримала роботу бухгалтера в ТОВ «Компанія «Центр ЛТД», однак, трудові відносини відповідач із нею вирішив оформити у вигляді договору стажування про надання послуг бухгалтера, щоб приховати офіційні трудові відносини, не платити податки, не оплачувати лікарняний лист з тимчасової непрацездатності та не виплачувати заробітну плату.

Вказує, що законодавством не передбачено укладення між суб`єктом господарювання та найманим працівником договору на стажування та прийняття працівника на стажування. Прийняття на роботу працівника згідно договору стажування без проведення відповідної оплати є порушенням трудового законодавства і ознакою застосування примусової праці, використання якої заборонено статтею 43 Конституції України, чинним трудовим законодавством і нормами міжнародного права.

Підписуючи договір стажування, вона розраховувала на добропорядність роботодавця. Згідно договору стажування від 05 квітня 2021 року, вона повинна була виконувати роботу бухгалтера і оформляти свою роботу у вигляді акту наданих послуг в кінці кожного місяця для отримання заробітної плати. Заробітна плата, згідно договору стажування, повинна була виплачуватись в кінці кожного місяця у розмірі 20000 грн. Оскільки вона перебувала один тиждень на лікарняному у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, тому сума заробітної плати за квітень місяць склала 15000 грн. 05 травня 2021 року вона пред`явила документ про виплату заробітної плати за квітень 2021 року у вигляді акту наданих послуг до відповідача в особі директора Боти О.В., проте, не отримала зарплати. Вважає, що бездіяльністю відповідача їй заподіяна моральну шкоду.

Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 15 червня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду оскаржила позивач ОСОБА_1 , просить його скасувати з підстав порушення норм матеріального та процесуального права і ухвалити нове рішення, яким стягнути з відповідача заробітну плату за квітень 2021 року у розмірі 15000 грн. та 120000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що нею не доведено підставності заявлених позовних вимог в частині стягнення заробітної плати.

Зазначає, що в матеріалах справи немає жодного документу, який підтверджує, що позивачка не виконувала тієї чи іншої бухгалтерської роботи, або про те, що відповідач відмовляється від результатів її послуг, тому підстав не оплачувати її роботу у відповідача не було.

Наголошує, що підписуючи договір, відповідач прийняв зобов`язання про виплату їй винагороди за працю в розмірі місячної плати 20000 грн.

Звертає увагу, що договір, який надала сторона відповідача, підписаний лише на останній третій сторінці, тому цей договір є фальшивим. Стверджує, що примірник договору для відповідача вона підписала на всіх трьох сторінках.

На переконання апелянта, моральна шкода, яка їй була завдана відповідачем у зв`язку з невиплатою заробітної плати, є очевидною.

01 травня 2023 року від відповідача ТОВ «Компанія «Центр ЛТД» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач заперечує доводи та вимоги апелянта.

В судове засідання апеляційного суду позивачка не з`явилась, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялась у встановленому процесуальним законом порядку, клопотань про відкладення розгляду справи від неї не надходило, тому відповідно до вимог ч.2 ст.372 ЦПК України, розгляд справи проведено у її відсутності.

Заслухавши пояснення сторони відповідача в заперечення апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення відповідно до вимог статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що 05 квітня 2021 року між ТОВ «Компанія «Центр ЛТД» в особі директора Боти О.В. («Замовник») та ОСОБА_1 («Виконавець») підписано договір стажування про надання послуг (а.с.58-60).

За умовами цього договору (п.1.1), Виконавець бере на себе зобов`язання надавати послуги з ведення бухгалтерського обліку у Замовника, в обсязі та на умовах, передбачених договором, а Замовник зобов`язується оплачувати надані послуги, зобов`язується прийняти та оплатити зазначені послуги в порядку та на умовах, встановлених цим договором.

У пункті 2.3.1 договору вказано, що Замовник зобов`язаний приймати від Виконавця результати надання послуг, якщо надані послуги відповідають умовам договору, і оплачувати їх в розмірах і в строк, передбачені цим договором.

Згідно з пунктом 2.4.1 договору, Замовник має право відмовитись від прийняття результатів надання послуг, якщо надані послуги не відповідають умовам договору.

Пунктом 3.1 договору визначено, що за надання передбачених договором послуг Замовник виплачує Виконавцю місячну винагороду у розмірі 20000 грн.

Згідно з п.3.2 договору, прийом наданих послуг Замовником від Виконавця оформляється актом наданих послуг.

Пунктом 4.1 договору визначено, що у випадку порушення договору сторона несе відповідальність, визначену цим договором та (або) чинним законодавством України.

Згідно з п.6.1 договору, цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін (у разі наявності) та діє до 01 червня 2021 року.

Завертаючись до суду із вказаним позовом, позивач зазначала, що між нею та відповідачем виникли трудові відносини і що їй не виплачено заробітної плати за квітень 2021 року, яку просила стягнути в судовому порядку.

Основними законодавчими актами, які регулюють питання оплати праці є Закон України «Про оплату праці» та Кодекс законів про працю України.

Згідно зі ст.94 КЗпП України, заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно зі ст.1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Умови оплати праці, розміри, порядок і строки виплати заробітної плати доводяться до відома працівника при укладанні трудового договору (контракту).

Основною ознакою, яка відрізняє цивільно-правові відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату. На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду при розгляді справи №420/2174/19.

Згідно зі статтею 21 КЗпП України, трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Статтею 24 КЗпП України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: при організованому наборі працівників; при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; при укладенні контракту; у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); при укладенні трудового договору з фізичною особою; в інших випадках, передбачених законодавством України.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Цивільно-правовий договір це угода між сторонами: громадянином і організацією (підприємством тощо) на виконання першим певної роботи (а саме: договір підряду, договір про надання послуг тощо), предметом якого є надання певного результату праці.

Як свідчать матеріали справи, позивач ОСОБА_1 не перебувала у трудових відносинах з ТОВ «Компанія «Центр ЛТД», не входила до штату товариства, не підпорядковувалась правилам внутрішнього трудового розпорядку, не мала будь-якого підпорядкування посадовим особам відповідача, тому підстав вважати, що у позивачки виникло право на отримання заробітної плати за виконану нею роботу, немає.

Посилання ОСОБА_1 в позовній заяві на положення статті 115 КЗпП України є помилковим, з огляду на те, що дана норма передбачає строки виплати заробітної плати за трудовим договором, в той час, як таких відносин у сторін не існувало.

Укладений між сторонами договір від 05 квітня 2021 року не встановлює жодних трудових відносин, а тому не підпадає під дію трудового законодавства, оскільки містить ознаки цивільно-правового договору, зокрема, в даному випадку договору про надання послуг з бухгалтерського обліку.

Загальне визначення цивільно-правового договору наведено у статті 626 ЦК України.

Так, вказаною нормою встановлено, що договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 177 ЦК України, послуги є самостійним об`єктом цивільних прав, проте, ЦК України не містять визначення даного поняття.

Відповідно до положень ч.1 ст.901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст.902 ЦК України, виконавець повинен надати послугу особисто.

Істотними умовами договору є: предмет договору, умови, визначені законом як істотні чи необхідні для договору даного виду, а також всі ті умови, відносно яких за заявою однієї із сторін повинна бути досягнута угода. Згідно зі статтею 6 ЦК України, сторони вільні в укладенні договору, виборі контрагента і визначенні умов договору з врахуванням законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За положеннями частини першої статті 903 ЦК України, винагорода за виконану роботу (надані послуги) виплачується виконавцю в розмірі, в терміни і в порядку, який встановлений в договорі. У разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов`язаний виплатити виконавцеві розумну плату. Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов`язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Разом з тим, відповідно до положень ч.1 ст.509 ЦК України, зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з нормою частини першої статті 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (частина перша статті 530 ЦК України).

Прийняття послуг зазвичай оформлюється актом надання послуг, який підписується всіма сторонами договору. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною.

Із долученого до позовної заяви акту надання послуг від 05 травня 2021 року (а.с.6) вбачається, що такий підписаний ОСОБА_1 , в тому числі, як ФОП, підпис від замовника ТОВ «Компанія «Центр ЛТД» в акті відсутній, жодних відміток про відмову від підпису стороною відповідача в акті не зазначено. Вказані обставини свідчать про відсутність погодженого акту надання послуг, позаяк, власне, акт є підставою для оплати наданих послуг, згідно умов договору.

З наведеного слідує, що обов`язок з виплати винагороди у відповідача не виник.

Доводи апелянта про те, що нею особисто був наданий акт директору товариства, не підтверджений належними та допустимими доказами і не може бути підставою для стягнення вартості наданих послуг, які визначені виконавцем послуг самостійно.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог позивачки про стягнення з відповідача заробітної плати за виконану роботу, згідно укладеного між сторонами договору про надання послуг.

Щодо відшкодування моральної шкоди, то колегія суддів виходить з наступного.

Статтею 237-1 КЗпП України передбачено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

За загальним правилом, яке міститься у статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду визначені статтями 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачкою не доведено належними та допустимими доказами того факту, що бездіяльністю відповідача їй було завдано моральної шкоди.

При цьому, на переконання колегії суддів, позивач не довела факту неправомірної поведінки відповідача, заподіяння саме ним шкоди та її розміру, а також причинно-наслідковий зв`язок між протиправною поведінкою завдавача шкоди та негативними наслідками.

Оскільки стягнення моральної шкоди є похідною вимогою від основної вимоги стягнення оплати за договором, в задоволенні якої відмовлено, відповідно й вимога про відшкодування моральної шкоди не підлягає задоволенню.

Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду по суті вирішення даного спору і не вказують на допущення судом порушення норм матеріального та/або процесуального права, які б були обов`язковою підставою для зміни чи скасування рішення, тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374 ч.1 п.1, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Франківського районного суду м. Львова від 15 червня 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений 15 вересня 2023 року.

Головуючий С.М. Бойко

Судді: С.М. Копняк

А.В. Ніткевич