Рішення

від 31.05.2023 по справі 752/15973/21

ГОЛОСІЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 752/15973/21

Провадження № 2/752/1317/23

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

31.05.2023 року Голосіївський районний суд м.Києва в складі:

головуючого - судді Колдіної О.О.

з участю секретаря - Ящука Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_4 , третя особа: Служба у справах дітей Дніпровської районної в м.Києві державної адміністрації про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням,

в с т а н о в и в:

позивачі звернулись до суду з позовом до відповідача про визнання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , такою, що втратила право користування жилим приміщенням, а саме: кв. АДРЕСА_1 .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачі є співвласниками квартири за адресою: АДРЕСА_2 .

На момент звернення до суду в квартирі зареєстрована малолітня дитина позивача - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В 2019 році вони вже звертались до суду з позовом про визнання втративши ми право користування квартирою колишньої дружини позивача та їх спільних дітей, однак у задоволенні позову в частині визнання втратившою право користування квартирою неповнолітньою ОСОБА_4 було відмовлено. Суд послався на те, що їй не виповнилось десять років.

Позивачі зазначають, що ОСОБА_4 з 2017 року не проживає в квартирі і мешкає разом з матір`ю та братом за адресою: АДРЕСА_3 і на даний час їй виповнилось 10 років.

В зв"язку з викладеним, позивачі просять визнати неповнолітню ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 такою, що втратила право користування жилим приміщенням, оскільки її реєстрація в квартирі є формальною, однак це порушує право власності позивачів, які позбавлені можливості вільно розпоряджатись житлом.

07.07.2021 р. на підставі ухвали судді Голосіївського районного суду м.Києва Кахно І.А. відкрито провадження у справі. Розгляд справи призначено в порядку загального позовного провадження.

26.10.2021 р. справа прийнята в провадження судді Колдіної О.О. на підставі розпорядження керівника апарату суду № 1527 від 25.10.2021 р. та протоколу повторного автоматизованого розподілу від 26.10.2021 р. Розгляд справи призначено в порядку загального позовного провадження, відповідачу встановлено строк для подання відзиву.

08.02.2022 р. судом витребувано висновок Органу опіки та піклування Дніпровської районної в м.Києві державної адміністрації.

23.11.2022 р. судом вирішено питання про закриття підготовчого провадження.

Від представника позивачів надійшло клопотання про розгляд справи у відсутність позивачів та їх представника.

Відповідач в судове засідання не з"явилась. Про місце і час судового розгляду повідомлялась у спосіб, передбачений ст.128 ЦПК України. Судова повістка повернулась до суду без вручення в зв`язку з відсутністю адресата за адресою проживання.

В зв"язку з повторною неявкою відповідача в судове засідання, суд вважає за можливе розглянути справу у її відсутність та на підставі ст.280 ЦПК України ухвали заочне рішення за згодою позивача.

Представник третьої особи в судове засідання не з"явився, про місце і час розгляду справи повідомлявся належним чином, надіславши клопотання про розгляд справи у відсутність представника Служби у справах дітей та врахування письмового висновку.

Вислухавши позивача, дослідивши письмові докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

У ч.3 ст.3 ЦПК передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час учинення окремих процесуальних дій, розгляду й вирішення справи.

Кожна особа має право в порядку, установленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ст.4 ЦПК України).

Судом встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є співвласниками кв. АДРЕСА_1 , що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, копією Свідоцтва про право на спадщину за законом, виданим державним нотаріусом Другої київської державної нотаріальної контори Литвиненко Л.В., зареєстроване за № 388/2008, копією Свідоцтва про право на спадщину за заповітом від03.02.1999 року, виданого державним нотаріусом Другої київської державної нотаріальної контори Патраєвою Ю.П., зареєстрованого за № 29/98.

Звертаючись до суду, позивачі посилаються на те, що в квартирі зареєстрована неповнолітня дитина ОСОБА_1 - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і така реєстрація порушує їх права власності на вільне розпорядження майном.

Статтею 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно із частиною четвертою статті 9 ЖК Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Відповідно до роз`яснень, викладених в Постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» застосовуючи положення статті 391 ЦК, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, навіть якщо вони не пов`язані із позбавленням права володіння, суд має виходити із такого.

Відповідно до положень статей 391, 396 ЦК позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.

Під час розгляду позовів про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, судам необхідно чітко розмежовувати правовідносини, які виникають між власником та попереднім власником житла, і правовідносини, які виникають між власником житла та членами його сім`ї, попередніми членами його сім`ї, а також членами сім`ї попереднього власника житла. Так, власник житла має право вимагати визнання попереднього власника таким, що втратив право користування житлом, що є наслідком припинення права власності на житлове приміщення (пункт 3 частини першої статті 346 ЦК) із зняттям останнього з реєстрації.

Усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, зокрема жилим приміщенням, шляхом зняття особи з реєстраційного обліку, залежить від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (наприклад, статті 71, 72, 116, 156 ЖК УРСР; стаття 405 ЦК), а саме від вирішення однієї із таких вимог: про позбавлення права власності на жиле приміщення; про позбавлення права користування жилим приміщенням; про визнання особи безвісно відсутньою; про оголошення фізичної особи померлою.

Відповідно до ст.405 ЦК України, члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Згідно з чч.1, 2 та 3 ст.29 ЦК місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа, яка досягла 14 років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлено в законі. Місцем проживання фізичної особи у віці від 10 до 14 років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

В силу положень ст.160 СК України місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

За змістом ч.2 ст.18 закону «Про охорону дитинства», діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Дитина належить до сім`ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає (частина друга статті 3 Сімейного кодексу України).

У Декларації прав дитини, прийнятої резолюцією №1386 (ХIV) Генеральної Асамблеї ООН від 20.11.59, передбачено, що дитина має користуватися благами соціального забезпечення. Їй має належати право на здорове зростання й розвиток; із цією метою спеціальні догляд і охорона мають бути забезпечені дитині та її матері, зокрема належний допологовий та післяпологовий догляд. Дитина повинна мати право на належні харчування, житло, відпочинок і медичне обслуговування.

Відповідно до положень Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні», який набрав чинності 01.12.2021 р., задекларованим або зареєстрованим місцем проживання (перебування) дитини віком від 10 до 14 років є задеклароване або зареєстроване місце проживання (перебування) її батьків або інших законних представників чи одного з них, з яким проживає дитина, за згодою іншого з батьків або законних представників, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує стосовно дитини функції опікуна.

Відповідно до ст.18 зазначеного Закону зняття особи із задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) у разі звернення до органу реєстрації або через центр надання адміністративних послуг за місцем задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) здійснюється за заявою власника житла приватної форми власності, поданої у паперовій формі, стосовно повнолітньої особи, місце проживання (перебування) якої зареєстровано або задекларовано в житлі, що належить власнику на підставі права власності. У разі подання власником житла заяви про зняття із задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) батьків або інших законних представників дитини чи одного з них така дитина підлягає зняттю із задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) разом із її батьками або іншими законними представниками чи одним із них.

Зняття із задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) дитини не здійснюється за заявою власника житла, якщо власником такого житла є один із батьків або інших законних представників дитини.

Подання заяви про зняття із задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) дитини віком до 14 років або особи, визнаної судом обмежено дієздатною або недієздатною, здійснюється одним із батьків або інших законних представників такої особи за згодою іншого з батьків чи законних представників.

З огляду на зазначені норми чинного законодавства, суд приходить до висновку, що дитина віком до 14 років не може самостійно визначати своє місце проживання, а тому сам по собі факт її непроживання в спірній квартирі, не може бути безумовною підставою для визнання її такою, що втратили право користування зазначеним житлом.

До таких висновків прийшов і Верховний Суд у справі № 759/19394/15-ц (провадження № 61-9128св18) у постанові від 27 грудня 2018 року.

Належних та допустимих доказів на підтвердження того, що неповнолітня ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на момент розгляду справи набула право власності або право постійного користування іншим житлом, позивачами не надано, хоча це відповідно до ст.ст.12, 81 ЦПК України є їх обов`язком.

Подані довідки про місце навчання ОСОБА_4 , а також відомості про місце реєстрації матері дитини, не є належними доказами на підтвердження зазначених обставин в розумінні ст.76 ЦПК України.

Звертаючись до суду, позивачі зазначають, що реєстрація права власності ОСОБА_4 перешкоджає їм реалізувати своє право власності в повному обсязі, оскільки вони не можуть відчужити квартиру без отримання відповідної згоди Органу опіки та піклування.

В порушення вимог ст.ст. 12, 81 ЦПК України доказів на підтвердження таких обставин матеріали справи не містять. Позивачі не підтвердили будь-якими доказами їх намір відчужити спірну квартиру та наявність у них перешкод для цього в зв`язку з реєстрацією неповнолітньої особи.

Закон покладає обов`язок доказування на сторони у справі.

В силу положень ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Тобто, в даному випадку, позивачі, звертаючись до суду з вимогами про визнання ОСОБА_4 такою, що втратила право користування жилим приміщення, не підтвердили належними та достатніми доказами наявність у дитини права користування іншим житлом на момент звернення до суду та розгляду справи судом, наявність у них порушеного права власності з боку відповідача, а отже суд не вбачає підстав на даній стадії для задоволення позову, оскільки таке рішення може призвести до порушення прав дитини.

Питання щодо судових витрат суд вирішує на підставі положень ст.141 ЦПК України і в зв`язку з відмовою у задоволенні позову, судові витрати, понесені позивачами, не підлягають відшкодуванню відповідачем.

Керуючись ст.ст.12, 13, 76, 77, 78, 81, 259, 261, 265, 273, 280, 354 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_4 , третя особа: Служба у справах дітей Дніпровської районної в м.Києві державної адміністрації про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, на підставі заяви відповідача про перегляд заочного рішення.

Заява про перегляд заочного рішення може бути подана відповідачем протягом 30 днів з моменту його проголошення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя