Постанова
від 14.09.2023 по справі 916/1629/22
ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД


П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2023 рокум. ОдесаСправа № 916/1629/22

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Колоколова С.І.

суддів: Разюк Г.П., Савицького Я.Ф.

секретар судового засідання: Кратковський Р.О.

за участю представників сторін:

від позивача - Доніна Л.А., ордер серія ВН №1063248 від 08.05.2023;

від відповідача Приміч Д.В., ордер серія ВН №1223626 від 15.05.2023;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Споживчого кооперативу ,,КАТЮША та Обслуговуючого кооперативу ,,Гаражний кооператив ,,ДЮК

на рішення Господарського суду Одеської області від 10.04.2023, повний текст якого складено та підписано 20.04.2023

та на додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 24.04.2023, повний текст якого складено та підписано 04.05.2023

у справі №916/1629/22

за позовом Споживчого кооперативу ,,КАТЮША

до Обслуговуючого кооперативу ,,Гаражний кооператив ,,ДЮК

про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та зобов`язання вчинити певні дії,-

головуючий суддя Літвінов С.В.

місце ухвалення рішення: Господарський суд Одеської області

В судовому засіданні 14.09.2023 згідно ст.233 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ВСТАНОВИВ:

У липні 2022 року Споживчий кооператив «КАТЮША» звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Обслуговуючого кооперативу ,,Гаражний кооператив ,,ДЮК в якому просило суд:

- усунути перешкоди у користуванні Споживчим кооперативом «КАТЮША» земельною ділянкою загальною площею 1,2673 га забудованих земель, за адресою: м. Одеса, вул. Люстдорфська дорога 92А, яка перебуває у володінні позивача на підставі Державного акту серії І-ОД №000328 від 05.10.2000, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №28-18, у наступний спосіб;

- повернути Споживчому кооперативу «КАТЮША» земельну ділянку загальною площею 1,2673 га забудованих земель, за адресою: м. Одеса, вул. Люстдорфська дорога/район 4-ї станції/,92А;

- заборонити Обслуговуючому кооперативу «Гаражний кооператив «ДЮК» провадити статутну діяльність на земельній ділянці позивача за адресою: м. Одеса, вул. Люстдорфська дорога/район 4-ї станції/,92А;

- зобов`язати Обслуговуючий кооператив «Гаражний кооператив «ДЮК» виключити із власного Статутного положення, в яких зазначена адреса земельної ділянки позивача, а саме: п.1.7. щодо місцезнаходження кооперативу: 65101, м. Одеса, вул. Люстдорфська дорога, 92А.

Позов обґрунтовано тим, що відповідачем чиняться перешкоди у користуванні належній позивачу земельній ділянці, наданій у постійне користування на підставі Державного акта серії І-ОД №000328 від 05.10.2020, виданого на підставі рішення №4 від 30.05.2000 Таїровської селищної ради народних депутатів Овідіопольського району Одеської області.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 10.04.2023р. по справі №916/1629/22 (суддя Літвінов С.В.) відмовлено у задоволенні позовних вимог Споживчого кооперативу "КАТЮША" до Обслуговуючого кооперативу "Гаражний кооператив "ДЮК" про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та зобов`язання вчинити певні дії.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що СК «КАТЮША» має право постійного користування земельною ділянкою за адресою вул. Люстдорфська дорога, 92-а, м. Одеса. Також, сторонами не надано доказів і того, що ОК «Гаражний кооператив «ДЮК» також займає вказану земельну ділянку, адже в Єдиному державному реєстрі прав на нерухоме майно та їх обтяжень взагалі відсутній запис про спірну земельну ділянку.

Додатковим рішення Господарського суду Одеської області від 24.04.2023 заяву Обслуговуючий кооператив "Гаражний кооператив "ДЮК" про прийняття додаткового рішення для відшкодування судових витрат по справі № 916/1629/22 задоволено частково. Стягнуто із Споживчого кооперативу "КАТЮША" на користь Обслуговуючий кооператив "Гаражний кооператив "ДЮК витрати на професійну правничу допомогу 28462,50 грн. В іншій частині заяви відмовлено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Споживчий кооператив КАТЮША звернувся до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій апелянт просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 30.08.2021 із додатковим рішенням Господарського суду Одеської області від 24.04.2923 у справі №916/1629/22 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Заявник апеляційної інстанції вважає, що Господарський суд першої інстанції не надав оцінки наступним обставинам:

- не врахував висновків, викладених у рішенні Господарського суду Одеської області від 30.08.2021 по справі №916/2609/18

- відсутність звернення з 05.10.2000 (дата видачі СК «КАТЮША» державного акту на землю) буд-якої особи про визнання права власності на гаражну автостоянку забудовану на землі позивача;

- фактичне користування позивачем спірною земельною ділянкою із забудованою гаражною автостоянкою ,,ДЮК підтверджується, зокрема, Договором №5940 с/с 42 про постачання електричної енергії від 28.02.2014 із додатками; Договором про технічне забезпечення електропостачання споживача №17 від 20.01.2014; Паспортом платного об`єкту зберігання чи тимчасового відстою транспортних засобів у м.Одесі - гаражної автостоянки «ДЮК» серія А/С №0/014, виданого позивачу Виконавчим комітетом Одеської міської ради (даний паспорт містить географічний паспорт гаражної автостоянки «ДЮК»);

- у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутня інформація про реєстрацію за Обслуговуючим кооперативом «Гаражний кооператив «ДЮК» права власності або права постійного користування та права оренди на земельну ділянку загальною площею 1,2673 га, розташовану за адресою: місто Одеса, Люстдорфська дорога /район 4-станції/, 92 А. Також, не провадилась за вказаною особою державна реєстрація права (власності, користування, оренди) гаражною автостоянкою «ДЮК»;

- СК «КАТЮША» не укладала з ОК «Гаражний кооператив «ДЮК» будь-яких договорів стосовно користування майном автостоянки, та розміщення відповідача за власною адресою;

- ОК «ГК «Дюк» створений 21.06.2018, не є правонаступником будівельного кооперативу «Дюк», статут якого був зареєстрований 11.12.1992 рішенням Київської районної ради народних депутатів №966;

- БК «Дюк» не включався до державного реєстру та йому не встановлювався ідентифікаційний код в порядку передбаченому Положенням про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України, тобто цей суб`єкт підприємництва не спроможний бути учасником цивільних правовідносин, в тому числі він не спроможний набувати та передавати права на майно. Крім того, на думку апелянта, ОК «Гаражний кооператив «Дюк» не має право на компенсацію судових витрат, тому що ним не доведено, що такі витрати бути фактичними і неминучими, а їхній розмір є обґрунтованим. Заявлений відповідачем розмір нібито понесених судових витрат пов`язаних із розглядом даної справи, не є пропорційним до предмету позову.

Також, не погодившись з додатковим рішенням,ОК «Гаражний кооператив «ДЮК» звернувся до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій апелянт просить скасувати додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 24.04.2923 у справі №916/1629/228 та ухвалити нову постанову, якою додаткове рішення від 24.04.2023 змінити, стягнути з СК «КАТЮША» на користь ОК «Гаражний кооператив «Дюк» понесені витрати на правову допомогу в розмірі 72 447,50 грн.

Заявник апеляційної інстанції вважає, що зменшуючи розмір витрат на правничу допомогу суд першої інстанції порушив принципи диспозитивності та змагальності та втрутився у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом.

Так, скаржник зазначає, що ОК «Катюша» надаючи відзив на заяву про стягнення судових витрат просив відмовити у стягненні судових витрат та не скористався передбаченим ч.5 ст. 126 ГПК України правом на подання письмового клопотання про зменшення розміру витрат позивача на оплату правничої дороги адвоката в якому містилось обґрунтування не співмірності таких витрат, а тому суд першої інстанції не мав процесуальних повноважень розглядати питання про зменшення розміру витрат на правову допомогу.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.05.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Обслуговуючого кооперативу ,,Гаражний кооператив ,,ДЮК на додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 24.04.2023, повний текст якого складено та підписано 04.05.2023 у справі №916/1629/22; призначено розгляд апеляційної скарги Обслуговуючого кооперативу ,,Гаражний кооператив ,,ДЮК до розгляду на 03 серпня 2023 року о 12:30 год.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.06.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Споживчого кооперативу ,,КАТЮША на рішення Господарського суду Одеської області від 10.04.2023, повний текст якого складено та підписано 20.04.2023 та на додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 24.04.2023, повний текст якого складено та підписано 04.05.2023 у справі №916/1629/22; об`єднано розгляд апеляційних скарг Обслуговуючого кооперативу ,,Гаражний кооператив ,,ДЮК на додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 24.04.2023, повний текст якого складено та підписано 04.05.2023 у справі №916/1629/22 та Споживчого кооперативу ,,КАТЮША на рішення Господарського суду Одеської області від 10.04.2023, повний текст якого складено та підписано 20.04.2023 та на додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 24.04.2023, повний текст якого складено та підписано 04.05.2023 у справі №916/1629/22 в одне апеляційне провадження; призначено розгляд апеляційної скарги Споживчого кооперативу ,,КАТЮША до сумісного розгляду з апеляційною скаргою Споживчого кооперативу ,,КАТЮША на 03 серпня 2023року о 12:30 год.Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.08.2023 продовжено розгляд апеляційних скарг Споживчого кооперативу ,,КАТЮША та Обслуговуючого кооперативу ,,Гаражний кооператив ,,ДЮК на рішення Господарського суду Одеської області від 10.04.2023 та на додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 24.04.2023 у справі №916/1629/22 на розумний строк; призначено апеляційні скарги Споживчого кооперативу ,,КАТЮША та Обслуговуючого кооперативу ,,Гаражний кооператив ,,ДЮК на 14 вересня 2023 року об 11:00 год.

У відзиві на апеляційну скаргу Обслуговуючий кооператив ,,Гаражний кооператив ,,ДЮК просив відмовити в задоволені апеляційної скарги Споживчого кооперативу ,,КАТЮША на рішення Господарського суду Одеської області від 30.08.2021 та додаткове рішенням Господарського суду Одеської області від 24.04.2923 у справі №916/1629/22.

У судовому засіданні 14.09.2023р. представники Споживчого кооперативу ,,КАТЮША та Обслуговуючого кооперативу ,,Гаражний кооператив ,,ДЮК просили задовольнити власні апеляційні скарги в повному обсязі.

Заслухавши пояснення присутніх представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, судова колегія дійшла наступних висновків.

Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Частиною четвертою статті 75 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення.

Саме така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 у справі №917/1345/17.

Спір між Споживчим кооперативом "КАТЮША" та Обслуговуючим кооперативом "Гаражний кооператив "ДЮК" існував в рамках справи № 916/2609/18.Так, у листопаді 2018 року Споживчий кооператив "КАТЮША" звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Обслуговуючого кооперативу "Гаражний кооператив "ДЮК" про відновлення становища, яке існувало до порушення права СК "КАТЮША" на гаражну автостоянку "ДЮК", розташовану на земельній ділянці загальною площею 1,2673 га за адресою: м. Одеса, вул. Люстдорфська дорога, 92-А, шляхом виселення із вказаного об`єкта нерухомості ОК "ГК "ДЮК".

Позов обґрунтовано тим, що відповідачем чиняться перешкоди у користуванні майном гаражною автостоянкою "ДЮК", яке розташовано на належній Позивачу земельній ділянці, наданій у постійне користування на підставі Державного акта серії І-ОД №000328 від 05.10.2020, виданого на підставі рішення № 4 від 30.05.2000 Таїровської селищної ради народних депутатів Овідіопольського району Одеської області

У грудні 2018 року ОК "ГК "ДЮК" звернулось до господарського суду з зустрічним позовом до СК "КАТЮША" про визнання недійсним та скасування рішення Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області від 30.05.2000 № 4 "Про видачу державного акту на право постійного користування землею СК "КАТЮША" на території Таїровської селищної ради", а також виданого на підставі цього рішення Державного акта серії І-ОД №000328 від 05.10.2020.

Зустрічний позов обґрунтовано тим, що Таїровська селищна рада здійснила розпорядження земельною ділянкою, яка знаходиться не на її території.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 30.08.2021 у задоволенні первісного позову СК "КАТЮША" відмовлено. У задоволенні зустрічного позову ОК "ГК "ДЮК" відмовлено.

Рішення суду першої інстанції в частині зустрічних позовних вимог мотивовано тим, що оскаржуване рішення прийнято відносно забудованих земель, які знаходилися на території Таїровської селищної ради, для експлуатації та обслуговування гаражної автостоянки "ДЮК, і включення цих земель до меж м. Одеси не позбавляє СК "КАТЮША" наявного у нього права постійного користування такими землями та не створює передумов для визнання недійсним рішення Таїровської селищної ради від 30.05.2000 № 4, а також виданого на його підставі Державного акта. Крім того, ОК "ГК "ДЮК" не доведено порушення його прав та інтересів оскаржуваним рішенням та виданим на його підставі Державним актом, а відсутність порушеного права на момент звернення до суду з позовом є підставою для відмови у задоволенні позову.

У задоволенні первісних позовних вимог відмовлено з тих підстав, що Державний акт серії І-ОД №000328 від 05.10.2000 не доводить існування у СК "КАТЮША" права на нерухоме майно, розміщене на земельній ділянці, переданій у постійне користування, оскільки суду не надано докази на підтвердження майнового права СК "КАТЮША" на нерухоме майно автостоянки за адресою: м. Одеса, вул. Люстдорфська дорога, 92-А.

Зазначене рішення оскаржено СК "КАТЮША" до суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні первісного позову.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 30.06.2022 рішення Господарського суду Одеської області від 30.08.2021 в оскаржуваній частині залишено без змін.

Постанову суду мотивовано тим, що СК "КАТЮША" має право постійного користування земельною ділянкою загальною площею 1,2673 га за адресою: м. Одеса, вул. Люстдорфська дорога, 92-А, що підтверджується Державним актом, виданим у встановленому чинним на момент його видачі законодавством. Проте, Позивачем за первісним позовом не доведено існування у нього права на нерухоме майно, яке розміщено на цій земельній ділянці, як й існування такого майна, а також не доведено існування у нього будь-якого правового титулу на майно гаражної автостоянки "ДЮК" (Гаражно-будівельного кооперативу "ДЮК"), який підлягає захисту у обраний позивачем спосіб.Як зазначалось вище, у липні 2022 Споживчий кооператив "КАТЮША" звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Обслуговуючого кооперативу "Гаражний кооператив "ДЮК" в рамках справи №916/1628/22 в якому просило суд усунути перешкоди у користуванні Споживчим кооперативом «КАТЮША» земельною ділянкою загальною площею 1,2673 га забудованих земель, за адресою: м. Одеса, вул. Люстдорфська дорога 92А, яка перебуває у володінні позивача на підставі Державного акту серії І-ОД №000328 від 05.10.2000, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №28-18, у наступний спосіб: повернути Споживчому кооперативу «КАТЮША» земельну ділянку загальною площею 1,2673 га забудованих земель, за адресою: м. Одеса, вул. Люстдорфська дорога/район 4-ї станції/,92А; заборонити Обслуговуючому кооперативу «Гаражний кооператив «ДЮК» провадити статутну діяльність на земельній ділянці позивача за адресою: м. Одеса, вул. Люстдорфська дорога/район 4-ї станції/,92А; зобов`язати Обслуговуючий кооператив «Гаражний кооператив «ДЮК» виключити із власного Статутного положення, в яких зазначена адреса земельної ділянки позивача, а саме: п.1.7. щодо місцезнаходження кооперативу: 65101, м. Одеса, вул. Люстдорфська дорога, 92А.

Як вбачається з матеріалів справи, СК "КАТЮША" створено шляхом реорганізації Приватного підприємства "КАТЮША" (ідентифікаційний код 24765204), зареєстрованого 12.04.1997 Київською райадміністрацією Одеського міськвиконкому, реєстраційний номер 75 ((пункт 1.1 Статуту СК "КАТЮША" (нова редакція від 11.06.2018 )).

Відповідно до пункти 2.2 Статуту СК "КАТЮША" основною метою Кооперативу є організація та координація спільної діяльності членів Кооперативу по експлуатації та обслуговуванню автостоянок на відведених у встановленому законом порядку та закріплених земельних ділянках, надання інших послуг зі зберігання автотранспорту.

Згідно з пунктом 2.5 цього Статуту Кооператив є юридичною особою неприбутковою організацією та вважається створеними з дня його державної реєстрації.

Згідно Витягу з Єдиного державного реєстру, СК "КАТЮША" зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців 09.07.1999, 05.07.2011 з присвоєнням ідентифікаційного коду юридичної особи 24765204, номер запису 15561200000 042108.

30.05.2000 Таїровською селищною радою Овідіопольського району Одеської області прийнято рішення за № 4 про видачу СК "КАТЮША" державного акту на право постійного користування земельною ділянкою загальною площею 1,2673 га забудованих земель під експлуатацію та обслуговування гаражної стоянки на території Таїровської селищної ради за адресою: м. Одеса, вул. Люстдорфська дорога/район 4-станції/.

05.10.2000 Таїровською селищною радою народних депутатів Овідіопольського району Одеської області СК "КАТЮША" видано Державний акт серії І-ОД №000328 на право постійного користування 1,2673 га землі в межах згідно з планом землекористування для експлуатації та обслуговування гаражної стоянки "ДЮК", який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за ТІ №28-18.

На виконання постанови Верховної Ради України від 07.02.2002 №3064-ІІІ "Про зміну меж міста Одеси Одеської області" земельна ділянка за адресою: вул. Люстдорфська дорога (район 4-ої станції) Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області включена до складу земель м. Одеси та з 01.01.2006 знята з обліку в Овідіопольському районі. Структурним підрозділом Головного управління Держгеокадастру в Овідіопольському районі Одеській області передано до відділу у м. Одесі копію Книги записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі, технічну документацію зі складання державного акта на право постійного користування землею, другий примірник Державного акту на право постійного користування серії І-ОД № 000328 від 05.10.2000, що підтверджується листами Відділу у м. Одесі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області №836/142-18 від 24.10.2018 та №4706/123-18 від 07.09.2018. Архівні документи на зазначену земельну ділянку згідно акту приймання-передачі від 14.09.2018 передані до Відділу в м. Одесі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, що підтверджується листом № ПІ-564/0-599/0/63-20 від 11.09.2020.

При цьому, враховуючи приписи статей 141 143, частини 3 статті 173 Земельного кодексу України, право користування СК "КАТЮША" земельною ділянкою не припинялось.

Рішенням Виконавчого комітету Одеської міської ради народних депутатів №168 від 16.04.1992 Союзу автомобілістів України відведено земельну ділянку площею 1,7 га в районі 4-ої станції Люстдорфської дороги.

На підставі рішення Виконавчого комітету Київської районної ради народних депутатів № 966 від 11.12.1992 проведено реєстрацію Статуту будівельного кооперативу "ДЮК" та дозволено йому здійснення фінансово-господарської діяльності.

Рішенням Виконавчого комітету Київської райради народних депутатів № 1479 від 17.12.1993, вирішено організувати для володільців індивідуального транспорту гаражну автостоянку, будівництво якої доручено будівельному кооперативу "ДЮК".

Розпорядженням Київської районної адміністрації Виконавчого комітету Одеської міської ради від 05.11.1997 №1847 "Про затвердження акту державної комісії про приймання в експлуатацію закінченої будівництвом гаражної стоянки за адресою: 4-а станція Люстдорфської дороги" затверджено акт державної комісії про приймання в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкту автомобільної стоянки на 180 місць за адресою: 4-а станція Люстдорфської дороги. Окрім іншого вказаним Розпорядженням вирішено видати свідоцтво про право власності на об`єкт нерухомого майна, що знаходиться за адресою: 4-та станція Люстдорфської дороги; вказано на необхідність ОМБТІ зареєструвати вищевказаний об`єкт за кооперативом "ДЮК".

В подальшому, Розпорядженням голови Київської районної адміністрації Виконавчого комітету Одеської міської ради від 10.04.2000 № 619 "Про надання поштової адреси" гаражній автостоянці Гаражно-будівельного кооперативу "ДЮК", розташованій на 4-й станції Люстдорфської дороги, за клопотанням голови цього Кооперативу, присвоєно поштову адресу: вул. Люстдорфська дорога, 92-А.

Позивач звертаючись до суду з вимогою про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та зобов`язання вчинення певних дій, свої вимоги обґрунтував тим, що майно гаражної автостоянки "ДЮК", яке розташовано на земельній ділянці за адресою: м. Одеса, вул. Люстдорфська дорога, 92-А, яка перебуває у його постійному користування на підставі Державного акта серії І-ОД №000328 від 05.10.2000, захоплено асоційованими членами та користувачами гаражів, які заснували ОК "ГК "ДЮК" і чинять перешкоди у користуванні земельною ділянкою, чим порушують права позивача, як законного землекористувача, а тому позивач має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування майном із поверненням спірної земельної ділянки.

При цьому на підтвердження права користування гаражною автостоянкою "ДЮК", позивачем надано суду паспорт платного об`єкта зберігання чи тимчасового відстою транспортних засобів у м. Одесі гаражної автостоянки "ДЮК" серії А/С № 0/0/4, виданого 07.05.2003 Виконавчим комітетом Одеської міської ради; договори про постачання електричної енергії від 28.02.2014 № 5940с/с42 та про технічне забезпечення електропостачання споживача від 20.01.2014 № 17; лист Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області від 01.10.2018, додатком до якого є копії довідок та декларацій з податку на землю, з яких вбачається, що СК "КАТЮША" належно сплачує податок на землю за користування земельною ділянкою загальною площею 1,2673 га за адресою: м. Одеса, вул. Люстдорфська дорога, 92-А, листи ГУ Держгеокадастру в Одеській області №836/142-18 від 24.10.2018р, №4706/123-18 від 07.09.2018р., відповідно до яких вбачається, що структурним підрозділом ГУ Держгеокадастру в Одеській області, а саме Овідіопольським районом, передано до Відділу м. Одеси копію Книги записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі, технічну документацію зі складання державного акту на право постійного користування землею, другий примірник державного акту на право постійного користування на землю серії І-ОД №000328, реєстр ТІ №28-12 від 05.10.2000 року, лист ГУ Держгеокадастру в Одеській області ПІ-564/0-599/0/63-20 від 11.09.2020, відповідно до якого архівні документи на спірну земельну ділянку згідно акту приймання-передачі від 14.09.2018 переданні Відділу в м. Одесі ГУ Держгеокадастру в Одеській області.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив з того, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що СК «КАТЮША» має право постійного користування земельною ділянкою за адресою вул. Люстдорфська дорога, 92-а, м. Одеса. Також, сторонами не надано доказів і того, що ОК «Гаражний кооператив «ДЮК» також займає вказану земельну ділянку, адже в Єдиному державному реєстрі прав на нерухоме майно та їх обтяжень взагалі відсутній запис про спірну земельну ділянку.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог СК «КАТЮША», проте з інших підстав.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у ст. 11 Цивільного кодексу України. За приписами ч. 2 цієї ж статті підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

За положеннями ст. 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою ст. 16 Цивільного кодексу України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачений нормою матеріального права або може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту, якщо це не заборонено законом. Якщо ж спеціальні норми не встановлюють конкретних заходів, то особа має право обрати спосіб із числа передбачених ст. 16 Цивільного кодексу України з урахуванням специфіки порушеного права й характеру правопорушення.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. За приписами процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб`єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес, яке у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Зазначені висновки висвітлені в абзаці 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 року № 3-рп/2003.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. До господарського суду вправі звернутись кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється, тобто має значення лише суб`єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

В контексті зазначеної норми, звернення до суду є способом захисту порушених прав, свобод або законних інтересів позивача. Тому особа повинна довести (а суд - встановити), що їй належать права, свободи або законні інтереси, за захистом яких вона звернулася до суду. Права, свободи та законні інтереси, які належать конкретній особі (особам) є предметом судового захисту.

Заінтересованість повинна мати об`єктивну основу. Юридична заінтересованість не випливає з факту звернення до суду, а повинна передувати йому.

Статтею 5 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері господарсько-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Під захистом прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права.

З аналізу вищезазначених норм, вбачається, що під час розгляду справи позивач повинен довести, а суд встановити факти або обставини, які б свідчили про порушення індивідуально виражених прав чи інтересів позивача.

Так, у даній справі позивач звернувся до суду з вимогами про зобов`язання усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою у наступний спосіб:

- повернути Споживчому кооперативу «КАТЮША» земельну ділянку загальною площею 1,2673 га забудованих земель, за адресою: м. Одеса, вул. Люстдорфська дорога/район 4-ї станції/,92А;

- заборонити Обслуговуючому кооперативу «Гаражний кооператив «ДЮК» провадити статутну діяльність на земельній ділянці позивача за адресою: м. Одеса, вул. Люстдорфська дорога/район 4-ї станції/,92А;

- зобов`язати Обслуговуючий кооператив «Гаражний кооператив «ДЮК» виключити із власного Статутного положення, в яких зазначена адреса земельної ділянки позивача, а саме: п.1.7. щодо місцезнаходження кооперативу: 65101, м. Одеса, вул. Люстдорфська дорога, 92А.

Доводячи право на задоволення позову, СК «КАТЮША» посилається на те, що 30.05.2000р. Таїровською селищною радою народних депутатів Овідіопольського району Одеської області прийнято рішення № 4 «Про видачу державного акту на право постійного користування землею СК «КАТЮША» на території Таїровської селищної ради».

Зі змісту зазначеного рішення вбачається, що, розглянувши технічну документацію зі складання державного акта на право постійного користування земельною ділянкою загальною площею 1,2643 га забудованих земель, яку використовує СК «КАТЮША» під гаражною автостоянкою з 1990 р. на території Таїровської селищної ради, керуючись ст.ст.7,9,23 ЗК України, п.34 ч.1 ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», сесія Таїровської селищної ради вирішила видати державний акт на право постійного користування земельною ділянкою СК «КАТЮША» загальною площею 1,2673 га забудованих земель під експлуатацію та обслуговування гаражної автостоянки на території Таїровської селищної ради за адресою: 4-та станція Люстдорфської дороги. 05.10.2000 р. на підставі цього рішення СК «КАТЮША» отримав державний акт на право постійного користування землею серії І-ОД № 000328, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за ПЇ № 28-18.

Тобто, державний акт на право постійного користування землею від 05.10.2000 р. серії І-ОД № 000328 в розумінні ст.23 ЗК України, чинної на момент його видачі, посвідчує наявність у СК «КАТЮША» права постійного користування названою в ньому землею.

Як встановлено судом першої інстанції, на виконання постанови Верховної Ради України від 07.02.2002 №3064-ІІІ ,,Про зміну меж міста Одеси Одеської області земельна ділянка за адресою: вул. Люстдорфська дорога (район 4-ої станції) Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області включена до складу земель м. Одеси та з 01.01.2006 знята з обліку в Овідіопольському районі. Структурним підрозділом Головного управління Держгеокадастру в Овідіопольському районі Одеській області передано до відділу у м. Одесі копію Книги записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі, технічну документацію зі складання державного акта на право постійного користування землею, другий примірник державного акту на право постійного користування серії І-ОД № 000328 від 05.10.2000, що підтверджується листами Відділу у м. Одесі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області №836/142-18 від 24.10.2018 та №4706/123-18 від 07.09.2018. Архівні документи на зазначену земельну ділянку згідно акту приймання-передачі від 14.09.2018 передані до Відділу в м. Одесі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, що підтверджується листом цього органу № ПІ-564/0-599/0/63-20 від 11.09.2020.

З огляду на приписи ст.ст.141-143, ч.3 ст.173 Земельного кодексу України право користування СК ,,КАТЮША земельною ділянкою не припинялось.

Після зміни меж м. Одеси, 07.05.2003 Виконавчим комітетом Одеської міської ради оформлено та видано СК ,,КАТЮША паспорт платного об`єкту зберігання чи тимчасового відстою транспортних засобів у м. Одесі гаражної автостоянки ,,ДЮК серії А/С № 0/0/4.

Фактичне користування позивачем спірною земельною ділянкою підтверджується також: договором про постачання електричної енергії №5940 с/с 42 від 28.02.2014 з додатками; договором про технічне забезпечення електропостачання споживача №17 від 20.01.2014.

Відповідно до Листа Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області від 01.10.2018, додатком до якого є копії довідок та декларацій з податку на землю, СК ,,КАТЮША належно сплачує податок на землю за користування земельною ділянкою загальною площею 1,2673 га за адресою: м. Одеса, вул. Люстдорфська дорога, 92А.

Обґрунтовуючи звернення до суду, СК ,,КАТЮША зазначає, що відповідачем чиняться перешкоди у користуванні належній позивачу земельній ділянці, наданій у постійне користування на підставі Державного акта серії І-ОД №000328 від 05.10.2020, виданого на підставі рішення №4 від 30.05.2000 Таїровської селищної ради народних депутатів Овідіопольського району Одеської області.

Колегія суддів звертає увагу позивача, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту), кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому як ефективний спосіб слід розуміти такий, що приводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У п. 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02).

Іншими словами, у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Тим більше, що пріоритет міжнародного договору за наявності колізій з внутрішнім законодавством надає судам України досить широкі повноваження при обранні джерела права для вирішення конкретного спору.

За таких обставин, для того щоб в судовому порядку захистити порушене право або законний інтерес особи, яка звертається за захистом такого права до суду, по-перше, право такої особи має бути порушено, по-друге, особа має довести, що саме діями відповідача порушуються її права (законні інтереси), а по-третє, обраний позивачем спосіб захисту має поновити порушені права (законні інтереси) позивача.

При цьому, позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Для визначення предмета позову як способу захисту права чи інтересу важливим є перелік способів захисту цивільного права та інтересу, наведений у ст. 16 Цивільного кодексу України, за змістом якої способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права, припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, тощо. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

У Рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 року № 18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) надано офіційне тлумачення поняття "охоронюваний законом інтерес" як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовленого загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкованого у суб`єктивному праві простого легітимного дозволу, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально-правовим засадам.

Отже у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Під способами захисту суб`єктивних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16).

Разом з цим обрання особою неналежного способу захисту порушеного права в судовому порядку, який не відповідає як змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і характеру його порушення, а також не призводить до поновлення порушеного права цієї особи є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог (аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 14.08.2018 у справі №910/1972/17, від 23.05.2019 у справі № 920/301/18, від 25.06.2019 у справі №922/1500/18, від 24.12.2019 у справі N 902/377/19).

Рішення суду має бути ефективним інструментом поновлення порушених прав (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2019 у справі N 922/1899/16).

У пункті 145 Рішення ЄСПЛ від 15.11.96 у справі "Чахал проти Об`єднаного королівства" суд зазначив, що стаття 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, її суть зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист. Засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 Рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2015).

Іншими словами, у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування, тоді-як позовні вимоги у даній справі на забезпечення поновлення прав не спрямовані.

Відповідно до ч.2 ст. 95 ЗК України порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Згідно ч.ч.2 та 3 ст.152 чинного ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків; захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» самовільне зайняття земельної ділянки визначено як будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Загалом же самовільне зайняття земельної ділянки можна визначити як використання земельної ділянки за відсутності належних на те підстав.

Самовільне зайняття земельної ділянки виражається у вчиненні дій, які можуть полягати в обгородженні земельної ділянки, її забудови тощо.

Відповідно до ч. 1,2 ст. 212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Відповідно до ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно п. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, крім випадків і в порядку, встановлених законом.

Згідно зі ст. 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на свій розсуд.

Відповідно до ст. 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до наведеної статті ЦК власник у такому випадку має право вимагати захисту свого права і від особи, яка перешкоджає його користуванню та розпорядженню своїм майном.

Так, завдяки негаторному позову, яким у даному випадку є заявлений позивачем позов, захищаються права власника щодо здійснення права користування та розпорядження своїм майном, не пов`язаним із втратою власником володіння. Вимога відповідно до цього позову полягає в усуненні перешкод, які заважають власнику або іншому титульному володільцю здійснювати повно і незаперечно свої права користування і розпорядження майном.

Підставою для подання негаторного позову є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Крім того, негаторний позов має на меті усунення тривалих порушень зазначених повноважень власника, а не тих, що мали місце в минулому, що обумовлює непоширення на вимоги за негаторним позовом строків позовної давності.

Однією з умов подання негаторного позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Якщо ж на час подання позову порушення припинилися, то й відпадає підстава для пред`явлення негаторного позову. Власник має право у даному випадку вимагати лише відшкодування збитків або застосувати інший спосіб захисту свого порушеного права.

Другою умовою застосування негаторного позову має бути відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, адже в разі наявності таких відносин власник здійснює захист порушеного права власності зобов`язально-правовими засобами.

Негаторним вважається також позов власника про усунення перешкод у здійсненні користування майном третіми особами, в яких існували підстави для цього, але вони згодом відпали (наприклад, у разі визнання угоди недійсною, припинення договору за угодою сторін та ін). Характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення третьою особою перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.Підставою негаторного позову слугують посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном, а також факти, що підтверджують дії відповідача у створенні позивачеві перешкод щодо здійснення ним цих правомочностей. При цьому для задоволення вимог власника достатньо встановити факт об`єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей. Таким чином, право власності як абсолютне право має захищатися лише при доведенні самого факту порушення.

СК «КАТЮША» посилається на названі норми та зазначає, що його права як землекористувача підлягають захисту у визначений ним спосіб, а саме усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема, шляхом заявлення вимоги про повернення такої ділянки (негаторний позов).

Зокрема, позивач просить усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою у наступний спосіб: повернути Споживчому кооперативу «КАТЮША» земельну ділянку загальною площею 1,2673 га забудованих земель, за адресою: м. Одеса, вул. Люстдорфська дорога/район 4-ї станції/,92А; заборонити Обслуговуючому кооперативу «Гаражний кооператив «ДЮК» провадити статутну діяльність на земельній ділянці позивача за адресою: м. Одеса, вул. Люстдорфська дорога/район 4-ї станції/,92А; зобов`язати Обслуговуючий кооператив «Гаражний кооператив «ДЮК» виключити із власного Статутного положення, в яких зазначена адреса земельної ділянки позивача, а саме: п.1.7. щодо місцезнаходження кооперативу: 65101, м. Одеса, вул. Люстдорфська дорога, 92А.

Разом з тим, колегія суддів зауважує, що внаслідок помилки або у зв`язку з невірним розумінням приписів законодавства, СК «КАТЮША» неєфективно застосовує вказаний спосіб захисту порушеного права, оскільки з огляду на характер порушеного права, про який вказує позивач, вказане не надасть можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Колегія суддів звертає увагу СК «КАТЮША», що він як землекористувач не позбавлений можливості подати позови, в яких просити суд, наприклад, звільнити земельну ділянку від майна, яке на ній розміщене без достатніх правових підстав. Відповідачами за такими позовами будуть власники гаражів.

Крім того, при заявленні позовів СК «КАТЮША» має врахувати в т.ч. те, що на момент набуття ним права постійного користування гаражна автостоянка на 180 місць вже була побудована та введена в експлуатацію.

Також, колегія вважає хибними висновки суду першої інстанції про відсутність доказів належності земельної ділянки загальною площею 1,2673 га за адресою: вул.. Люстдорфська дорога,92-а, м.Одеса на праві постійного користування позивачу, оскільки вказане спростовуються змістом державного акту на право постійного користування землею від 05.10.2000 р. серії І-ОД № 000328 та висновком експерта від 09.04.2019 р. № ЕС-2502-1-1229.18, оформленого за наслідками проведення замовленої СК «КАТЮША» комплексної судової земельно-технічної експертизи в рамках справи №916/2609/18.

Так, експертами за результатами зіставлення фактичних меж земельної ділянки по вул.. Люстдорфська дорога,92-а, м.Одеса з межами, визначеними координатами поворотних точок меж земельної ділянки площею 1,2673 га, які представлені в наданій копії технічної документації зі складання державного акта, встановлено, що, виходячи з проведених обмірів, відображених у наданому технічному звіті ,,Топографо-геодезичні роботи по зйомці земельної ділянки за адресою: вул. Люстдорфська дорога,92-а, м.Одеса, фактичне місце розташування, конфігурація досліджуваної земельної ділянки відповідає даним наданої копії технічної документації зі складання державного акта, проте фактичні межі земельної ділянки по вул. Люстдорфська дорога,92-а, м.Одеса несуттєво не відповідають межам, визначеним державним актом на право постійного користування землею від 05.10.2000 р. 1-0Д № 000328, а саме координатами поворотних точок меж земельної ділянки площею 1,2673 га, які представлені в наданій копії технічної документації зі складання державного акта.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків господарського суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 року у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід.

З огляду на викладене колегія суддів зазначає, що скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновок суду першої інстанції про необхідність задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення Господарського суду Одеської області від 10.04.2023 у справі № 916/1629/22 підлягає зміні шляхом викладення його мотивувальної частини в редакції цієї постанови, із залишенням без змін висновку суду про відмову в задоволенні позову.

Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Щодо додаткового рішення Господарського суду Одеської області від 24.04.2023, колегія суддів зазначає наступне.

За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Разом із тим, згідно із статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно із статтею 123 зазначеного Кодексу судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 цього Кодексу).

Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Таку правову позицію щодо права суду зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони, викладено в постановах об?єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 22.11.2019 у справі № 902/347/18, від 06.12.2019 у справі № 910/353/19.

Верховний Суд зауважує, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", рішення у справі "Баришевський проти України", рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України", рішення у справі "Двойних проти України", рішення у справі "Меріт проти України").

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) Європейський суд з прав людини вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з "гонораром успіху". Європейський суд з прав людини вказав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

Не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату "гонорару успіху", у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18).

Як вбачається з поданої відповідачем 13.04.2023 заяви, останній, заявляючи вимоги про відшкодування витрат на правову допомогу адвоката, зазначає, що такі витрати склали 72442,50 грн.

На підтвердження понесених відповідачем судових витрат під час розгляду справи у суді першої інстанції було надано договір про надання правничої допомоги №3/19 від 21.01.2019 року укладеного між адвокатом Примічем Денисом Володимировичем та Обслуговуючим кооперативом «Гаражний кооператив «ДЮК», в особі голови правління Маліновського Олександра Сергійовича, за умовами якого адвокат, в момент підписання цього договору, приймає на себе доручення клієнта організувати надання йому, всебічних, якісних і кваліфікованих правових (адвокатських) послуг із представлення, захисту та поновлення його прав і законних інтересів у будь-яких справах на всій території України у будь-якому підрозділі МВС України, прокуратурі. Службі безпеки України, суді та/або іншому компетентному органі, а також у правовідносинах з будь-якими підприємствами, установами та організаціями всіх форм власності (п.1 Договору від 21.01.2019р.).

Відповідно до п.2 Договору адвокат на виконання взятих доручень клієнта, здійснює за його кошти весь комплекс заходів (послуг), передбачених Конституцією України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, Кримінальним кодексом України, Кримінальним процесуальним кодексом України, Цивільним кодексом України, Цивільним процесуальним кодексом України, Господарським кодексом України, Господарським процесуальним кодексом України, Кодексом адміністративного судочинства України, ЗУ «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» та відповідними Рішеннями Конституційного Суду України спрямованих на організацію представлення, захисту та поновлення його прав і законних інтересів у кримінальних провадженнях, цивільних справах, господарських справах та адміністративних справах стосовно правовідносин з будь-якими підприємствами, установами та організаціями всіх форм власності.

За змістом п. 4.4. адвокат має право на грошову винагороду від клієнта (гонорар, премію) за організацію надання йому правових (адвокатських) послуг.

Крім того заявником було надано додаткову угоду №1 від 10.07.2019 року до договору про надання правничої допомоги №3/19 від 21.01.2019 року, якою, в зв`язку з реєстрацією Адвокатського бюро, було змінено преамбулу договору та визначено, що договір укладено між Адвокатським бюро «Дениса Приміча» в особі Приміча Д.В. та Обслуговуючим кооперативом «Гаражний кооператив «ДЮК», в особі голови правління Маліновського Олександра Сергійовича.

Також було надано додаткову угоду № 3 від 07.09.2022 року до договору про надання правничої допомоги №3/19 від 21.01.2019 року, яка визначає порядок оплати юридичних послуг (гонорару) Адвокату за надання правової допомоги у справі №916/1629/22 та представництва інтересів клієнта в Господарському суді Одеської області.

Відповідно до п.2 додаткової угоди № 3 гонорар Адвоката визначається відповідно до погодинної роботи за ставкою за ставкою - 0,25 мінімальної заробітної плати на день вчинення дії (надання послуги/допомоги).

Згідно п.3 гонорар Адвоката за участь у судовому засіданні в Господарському суді Одеської області у справі № 916/1629/22 визначається у розмірі 1 (однієї) мінімальної заробітної плати встановленої на день судового засідання.

У випадку, якщо судове засідання не відбулось, однак Адвокат прибув до суду у час визначений судом, Клієнт зобов`язується компенсувати витрати пов`язані з прибуттям до суду (витрати на паливно-мастильні матеріали, вартість часу витраченого на дорогу, очікування тощо), що за домовленістю сторін становить 2 500 (дві тисячі п`ятсот) гривень 00 копійок.

У пункті 4 додаткової угоди № 3 клієнт сплачує авансовий платіж Адвокату на розрахунковий рахунок Адвокатського Бюро, реквізити якого зазначаються даній угоді у розмірі 10 000 (десять тисяч) гривень 00 копійок, протягом 5ти днів з моменту виставлення рахунку.

Згідно п. 5 вищевказаної додаткової угоди розмір остаточного гонорару Адвоката визначається відповідно до акту прийому-передачі виконаних робіт/послуг із надання правової допомоги із детальним описом робіт/послуг.

Сплата узгодженої сторонами суми гонорару (послуг) визначеному відповідно до п.5 даної додаткової угоди здійснюється клієнту в безготівковому порядку шляхом перерахування відповідної суми коштів на розрахунковий рахунок Адвокатського Бюро, реквізити якого зазначаються у даній угоді впродовж 6 (шести) місяців з моменту набрання сили рішенням Господарського суду Одеської області по справі №916/1629/22, але не пізніше 01.07.2023.

Адвокатом також було надано акт виконаних робіт від 12.04.2023 у якому зазначено перелік робіт які були надані адвокатом під час розгляду справи. Так згідно переліку адвокатом було надано за ставкою 0,25 мінімальної заробітної плати (6500,00грн) наступні послуги:

- консультація клієнта, ознайомлення з позовом та визначення правової позиції - 3 год. - 4875,00грн;

- підготовка та обґрунтування відзиву на позовну заяву - 8 год. - 13000 грн.;

- участь у судовому засіданні 21.09.2022р. 6500 грн.

Також адвокатом було надано за ставкою 0,25 мінімальної заробітної плати (6700,00грн) наступні послуги::

- заява про залучення доказів - 0,2 год. - 335,00

- заперечення на заяву про колегіальний розгляд - 0,5 год. - 837,50

- збір доказів - 1 год. - 1675,00 грн.

- пояснення - 1,5 год. - 2512,50 грн.

- участь у судових зсіданнях (24.10.2022, 11.01.2023, 16.01.2023, 13.02.2023, 13.03.2023) - 6 судових засідань - 40 200 грн.

- заява про стягнення витрат на правову допомогу - 1,5 год. - 2512,50 грн.

Отже вартість усіх заявлених виконаних робіт складає 72447,50 грн.

Як зазначалось вище, додатковим рішення Господарського суду Одеської області від 24.04.2023 заяву Обслуговуючий кооператив "Гаражний кооператив "ДЮК" про прийняття додаткового рішення для відшкодування судових витрат по справі № 916/1629/22 задоволено частково. Стягнуто із Споживчого кооперативу "КАТЮША" на користь Обслуговуючий кооператив "Гаражний кооператив "ДЮК витрати на професійну правничу допомогу 28462,50 грн. В іншій частині заяви відмовлено.

Вказаний висновок суду мотивований тим, що сума за надані послуги, зазначені адвокатом у Акті наданих послуг є дещо завищеною та не відповідає критеріям розумності. Врахувавши результати розгляду спору, пояснення позивача щодо розміру стягуваних витрат на правничу допомогу у справі №916/1629/22, виходячи з критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та розумності їхнього розміру, керуючись принципами верховенства права, справедливості та пропорційності, суд, з урахуванням положень статей 126, 129 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку, що заява Обслуговуючий кооператив "Гаражний кооператив "ДЮК", про ухвалення додаткового рішення про розподіл судових витрат у справі підлягає частковому задоволенню.

Оцінивши надані Обслуговуючим кооперативом ,,Гаражний кооператив ,,ДЮК докази на підтвердження понесених витрат щодо надання правової допомоги, в контексті положення пункту 4 частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України, тобто щодо співмірності витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, а також часом, витраченим на їх виконання, з огляду на визначені практикою ЄСПЛ критерії, судова колегія вважає вірним висновок суду першої інстанції про часткове задоволення заяви Обслуговуючого кооперативу ,,Гаражний кооператив ,,ДЮК про покладення на СК «КАТЮША» судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 28462,50 грн.

Скаржником не наведено в апеляційній скарзі жодного доводу стосовно незаконності додаткового рішення суду від 24.04.2023.

Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов`язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно пункту 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає додаткове рішення у даній справі обґрунтованим, прийнятими з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування чи зміни не вбачається. Апеляційна скарга відповідача на додаткове рішення є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Порушень норм процесуального права, які могли бути підставою для скасування або зміни оскарженого додаткового рішення у відповідності до норм статті 277 Господарського процесуального кодексу України, судом апеляційної інстанції не виявлено.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 277, 281-284 ГПК України, Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційні скарги Споживчого кооперативу ,,КАТЮША та Обслуговуючого кооперативу ,,Гаражний кооператив ,,ДЮК залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Одеської області від 10.04.2023р. у справі №916/1629/22 змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції постанови суду апеляційної інстанції.

В іншій частині рішення Господарського суду Одеської області від 10.04.2023 у справі № 916/1629/22 залишити без змін.

3. Додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 24.04.2023 у справі №916/1629/22 залишити без змін.

Відповідно до ст.284 ГПК України постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом 20 днів, які обчислюються у відповідності до ст.288 ГПК України.

Повний текст постанови

складено „18 вересня 2023 року

Головуючий суддя С.І. Колоколов

Суддя Г.П. Разюк

Суддя Я.Ф. Савицький

СудПівденно-західний апеляційний господарський суд
Дата ухвалення рішення14.09.2023
Оприлюднено20.09.2023
Номер документу113523668
СудочинствоГосподарське
КатегоріяСправи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із земельних відносин про усунення порушення прав власника

Судовий реєстр по справі —916/1629/22

Постанова від 14.12.2023

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Волковицька Н.О.

Ухвала від 04.12.2023

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Волковицька Н.О.

Ухвала від 07.11.2023

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Волковицька Н.О.

Ухвала від 30.10.2023

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Волковицька Н.О.

Ухвала від 30.10.2023

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Волковицька Н.О.

Ухвала від 20.10.2023

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Волковицька Н.О.

Постанова від 27.09.2023

Господарське

Південно-західний апеляційний господарський суд

Колоколов С.І.

Ухвала від 18.09.2023

Господарське

Південно-західний апеляційний господарський суд

Колоколов С.І.

Постанова від 14.09.2023

Господарське

Південно-західний апеляційний господарський суд

Колоколов С.І.

Ухвала від 07.08.2023

Господарське

Південно-західний апеляційний господарський суд

Колоколов С.І.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні