Постанова

від 14.12.2023 по справі 916/1629/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 грудня 2023 року

м. Київ

cправа № 916/1629/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.,

секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Споживчого кооперативу «КАТЮША»

на рішення Господарського суду Одеської області від 10.04.2023 та додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 24.04.2023, постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.09.2023 та додаткову постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.09.2023

та касаційні скарги Обслуговуючого кооперативу «Гаражний кооператив «ДЮК»

на додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 24.04.2023, постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.09.2023 та додаткову постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.09.2023 у справі

за позовом Споживчого кооперативу «КАТЮША»

до Обслуговуючого кооперативу «Гаражний кооператив «ДЮК»

про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та зобов`язання вчинити певні дії.

У судовому засіданні взяв участь представник позивача - Доніна Л. А.

1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1.1. У липні 2022 року Споживчий кооператив «КАТЮША» (далі - позивач та/або СК «КАТЮША») звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Обслуговуючого кооперативу «Гаражний кооператив «ДЮК» (далі - відповідач та/або ОК «ГК «ДЮК»), в якому просив суд усунути перешкоди у користуванні СК «КАТЮША» земельною ділянкою загальною площею 1,2673 га забудованих земель, за адресою: м. Одеса, вул. Люстдорфська дорога 92-А, яка перебуває у володінні позивача на підставі Державного акта серії І-ОД № 000328 від 05.10.2000, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 28-18, у наступний спосіб:

- повернути СК «КАТЮША» земельну ділянку загальною площею 1,2673 га забудованих земель, за адресою: м. Одеса, вул. Люстдорфська дорога/район 4-ї станції/,92-А;

- заборонити ОК «ГК «ДЮК» провадити статутну діяльність на земельній ділянці позивача за адресою: м. Одеса, вул. Люстдорфська дорога/район 4-ї станції/,92-А;

- зобов`язати ОК «ГК «ДЮК» виключити із власного Статутного положення, в яких зазначена адреса земельної ділянки позивача, а саме: пункт 1.7 щодо місцезнаходження кооперативу: 65101, м. Одеса, вул. Люстдорфська дорога, 92-А.

1.2. Позов обґрунтовано тим, що відповідачем чиняться перешкоди у користуванні належній позивачу земельною ділянкою, наданою у постійне користування згідно Державного акта серії І-ОД № 000328 від 05.10.2020, виданого на підставі рішення Таїровської селищної ради народних депутатів Овідіопольського району Одеської області від 30.05.2000 № 4.

2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Одеської області від 10.04.2023 у справі № 916/1629/22 (суддя Літвінов С. В.) відмовлено у задоволенні позовних вимог.

2.2. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог місцевий господарський суд дійшов висновку щодо відсутності порушення права та охоронюваного законом інтересу позивача. Зокрема, суд першої інстанції наголосив, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що СК «КАТЮША» має право постійного користування земельною ділянкою за адресою вул. Люстдорфська дорога, 92-А, м. Одеса. Також, сторонами не надано доказів і того, що ОК «ГК «ДЮК» також займає вказану земельну ділянку, адже в Єдиному державному реєстрі прав на нерухоме майно та їх обтяжень взагалі відсутній запис про спірну земельну ділянку.

2.3. Додатковим рішення Господарського суду Одеської області від 24.04.2023 (суддя Літвінов С. В.) заяву ОК «ГК «ДЮК» про прийняття додаткового рішення для відшкодування судових витрат у справі № 916/1629/22 задоволено частково; стягнуто з СК «КАТЮША» на користь ОК «ГК «ДЮК» витрати на професійну правничу допомогу 28 462,50 грн; в іншій частині заяви відмовлено.

2.4. Додаткове рішення мотивовано тим, що сума за надані послуги, зазначена адвокатом у акті наданих послуг від 12.04.2023 є дещо завищеною та невідповідає критеріям розумності. Надаючи оцінку наведеному заявником розрахунку витрат на правову допомогу, з урахуванням наданих доказів та фактичного обсягу наданих послуг правничої допомоги у суді, у відповідності до принципу диспозитивності та змагальності, місцевий господарський суд зазначив, що обґрунтованою сумою витрат на правничу допомогу є 28 462,50 грн.

2.5. Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.09.2023 (Колоколов С. І. - головуючий, судді Разюк Г. П., Савицький Я. Ф.) рішення Господарського суду Одеської області від 10.04.2023 у справі № 916/1629/22 змінено, викладено його мотивувальну частину в редакції постанови суду апеляційної інстанції; в іншій частині рішення Господарського суду Одеської області від 10.04.2023 у справі № 916/1629/22 залишено без змін; додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 24.04.2023 у справі № 916/1629/22 залишено без змін.

2.6. Змінюючи рішення місцевого господарського суду по суті спору апеляційний господарський суд зазначив, що внаслідок помилки або у зв`язку з невірним розумінням приписів законодавства, СК «КАТЮША» неєфективно застосовує спосіб захисту порушеного права заявлений у цій справі, оскільки з огляду на характер порушеного права, про який вказує позивач, вказане не надасть можливість його захисту в обраний ним спосіб. Апеляційний господарський суд звернув увагу, що СК «КАТЮША» як землекористувач не позбавлений можливості подати позови про звільнення земельної ділянки від майна, яке на ній розміщене без достатніх правових підстав. Відповідачами за такими позовами будуть власники гаражів. Крім того, апеляційний господарський суд зазначив, що при заявлені таких позовів СК «КАТЮША» має врахувати в тому числі те, що на час набуття ним права постійного користування землею гаражна автостоянка на 180 місць вже була побудована та введена в експлуатацію. Ураховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду підлягає зміні шляхом викладення його мотивувальної частини в редакції цієї постанови, із залишенням без змін висновку суду про відмову в задоволенні позову.

Щодо додаткового рішення Господарського суду Одеської області від 24.04.2023, апеляційний господарський зазначив, що скаржником не наведено в апеляційній скарзі жодного доводу стосовно незаконності додаткового рішення. Отже, посилаючись на положення статей 74, 77, 86, 275, 276 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) зазначив, що додаткове рішення у даній справі є обґрунтованим, прийнятими з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування чи зміни не вбачається. Апеляційна скарга відповідача на додаткове рішення є необґрунтованою та задоволенню не підлягає. Порушень норм процесуального права, які могли бути підставою для скасування або зміни оскарженого додаткового рішення у відповідності до норм статті 277 ГПК України, судом апеляційної інстанції не виявлено.

2.7. Додатковою постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.09.2023 (Колоколов С. І. - головуючий, судді Разюк Г. П., Савицький Я. Ф.) заяву ОК «ГК «ДЮК» про розподіл судових витрат задовольно частково; стягнуто з СК «КАТЮША» на користь ОК «ГК «ДЮК» 10 000,00 грн - витрат на професійну правничу допомогу; в іншій частині заяви відмовлено.

2.8. Беручи до уваги відсутність особливої складності справи, яка переглядалася судом апеляційної інстанції, кількість і тривалість судового засідання у даній справі, в якій брав участь представник відповідача в суді апеляційної інстанції (1 судове засідання), а також те, що підготовка до судового засідання, робота в судовому засіданні у даній справі фактично є складовими підготовки відзиву на апеляційну скаргу, недоведеність заявником обґрунтованості та пропорційності розміру витрат до предмета спору, з урахуванням значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес, негативну поведінку сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справи, апеляційний господарський суд зазначив, що у даному випадку, з огляду на розумність, обґрунтованість та співмірність розміру відшкодування витрат на правничу допомогу, достатнім, співмірним та обґрунтованим є розмір призначення до відшкодування витрат на правничу допомогу у сумі 10 000,00 грн.

3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечення на неї

3.1. Не погоджуючись із рішенням Господарського суду Одеської області від 10.04.2023 та додатковим рішенням Господарського суду Одеської області від 24.04.2023, постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.09.2023 та додатковою постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.09.2023, СК«КАТЮША» звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.09.2023 із додатковою постановою від 27.09.2023, та рішення Господарського суду Одеської області від 10.04.2023 із додатковим рішенням від 24.04.2023 у справі № 916/1629/22 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов повністю.

3.2. Скаржник наголошує, що підставами касаційного оскарження рішення місцевого господарського суду та постанови суду апеляційної інстанції по суті спору є неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права (пункт 1 частини 2 статті 287 ГПК України), а саме не врахування правових висновків щодо застосування положень статей 152, 212 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), викладених у постанові Вищого господарського суду України від 08.12.2015 у справі № 916/773/15-г та постановах Верховного Суду від 14.08.2018 у справі № 922/2212/17, від 22.06.2020 у справі № 922/2155/18.

3.3. СК «КАТЮША» наголошує, що підставами касаційного оскарження додаткового рішення місцевого господарського суду та додаткової постанови суду апеляційної інстанції є неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права (пункт 1 частини 2 статті 287 ГПК України), зокрема, не врахування правових висновків щодо застосування положень статей 123, 126, 127, 129 ГПК України, викладених у постановах Верховного Суду від 22.12.2018 у справі № 826/856/18, від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 05.09.2019 у справі № 826/841/17. У контексті наведених доводів скаржник зазначає, ОК «ГК «ДЮК» не має права на компенсацію судових витрат, оскільки ним не доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір є обґрунтованим. Заявлений відповідачем розмір нібито понесених витрат пов`язаних з розглядом даної справи, не є пропорційним до предмета спору.

Зокрема, розмір гонорару, визначений представником відповідача адвокатом Приміч Д. В., зважаючи на незначну складність справи, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. У розрахунку відповідача, явно завищені ціни на послуги адвоката та завищено витрачений ним час на складання процесуальних документів, ознайомлення із документами, тощо.

У даній справі, спір стосується самовільного, у рейдерський спосіб, зайняття відповідачем спірної земельної ділянки, яка належить СК «КАТЮША» на підставі Державного акта на право постійного користування землею серії І-ОД № 000328 від 05.10.2000. Саме самовільне зайняття земельної ділянки, стало підставою для звернення позивачем до суду. Відповідно до частини 9 статті 129 ГПК України, судові витрати відповідача не підлягають відшкодуванню позивачем, та підлягають покладенню на ОК «ГК «ДЮК» незалежно від результатів вирішення спору.

3.4. Не погоджуючись із додатковим рішенням Господарського суду Одеської області від 24.04.2023 та постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.09.2023 у справі № 916/1629/22, ОК «ГК «ДЮК» також звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.09.2023 у частині залишення без змін додаткового рішення Господарського суду Одеської області від 24.04.2023 - скасувати; додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 24.04.2023 у справі № 916/1629/22 у частині часткового задоволення заяви ОК «ГК «ДЮК» про відшкодування судових витрат - скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення; стягнути з СК «КАТЮША» на користь ОК «ГК «ДЮК» понесені витрати на правову допомогу в сумі 72 447,50 грн.

3.5. У тексті касаційної скарги ОК «ГК «ДЮК» наголошує, що не погоджується із додатковим рішенням Господарського суду Одеської області від 24.04.2023 у частині часткового задоволення заяви ОК «ГК «ДЮК» про стягнення судових витрат та постановою Південно-західного апеляційного суду від 14.09.2023 у частині залишення без змін додаткового рішення, та вважає, що такі судові рішення підлягають касаційному оскарженню і скасуванню у зв`язку з неправильним застосуванням судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права, а також неврахуванням висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц та додатковій постанові від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19, а також у постановах Верховного Суду від 29.03.2023 у справі № 906/945/21, від 05.04.2023 у справі № 910/17943/16, від 25.05.2021 у справі № 910/7586/19, від 20.07.2021 у справі № 922/2604/20, від 01.12.2021 у справі № 641/7612/16-ц, від 18.05.2022 у справі № 910/4268/21, від 26.10.2022 у справі № 910/4277/21.

ОК «ГК «ДЮК» наголошує, що додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 24.04.2023 та постанова Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.09.2023 у справі № 916/1629/22 оскаржуються з підстав визначених у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК України, наголошуючи на тому, що зменшивши розмір витрат на правничу допомогу суд першої інстанції порушив принципи диспозитивності та змагальності та втрутився у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 5, 6 статті 126 ГПК України). СК «КАТЮША» надаючи відзив на заяву про стягнення судових витрат просив відмовити у стягненні судових витрат та не скористався передбаченим частиною 5 статті 126 ГПК України правом на подання письмового клопотання про зменшення розміру витрат позивача на оплату правничої допомоги адвоката, в якому містилося обґрунтування не співмірності таких витрат. Оскільки СК «КАТЮША» не було надано обґрунтованих заперечень щодо не співмірності витрат на правову допомогу заявлених відповідачем, суд першої інстанції порушив принцип диспозитивності та змагальності судового процесу і почав самостійно надавати аналіз співрмірності таких витрат, при цьому не вказав на підставі яких критеріїв, що визначені частинами 5- 7 та 9 статті 129 ГПК України суд самостійно поклав на себе таку функцію. Апеляційний суд взагалі не надав доводів вищевказаним висновкам Верховного Суду, фактично продублював рішення суду першої інстанції зазначивши, що скаржником не наведено в апеляційній скарзі жодного доводу стосовно незаконності додаткового рішення суду.

Скаржник звертає увагу, що Верховний Суд неодноразово зазначав, що участь у судовому засіданні являє собою не формальну присутність на ньому, а підготовку адвоката до цього засідання, витрачений час на дорогу до судового засідання та у зворотному напрямку, його очікування та безпосередню участь у судовому засіданні. Такі стадії представництва інтересів у суді, як прибуття на судове засідання та очікування цього засідання є невідворотними та не залежать від волі чи бажання адвоката. При цьому одночасно вчиняти якісь інші дії на шляху до суду чи під залом судового засідання адвокат не може та витрачає на це свій робочий час. Такі стадії як прибуття до суду чи іншої установи та очікування є складовими правничої допомоги, які в комплексі з іншими видами правничої допомоги сприяють забезпеченню захисту прав та інтересів клієнта. З урахуванням наведеного, час, який адвокат витрачає на дорогу для участі у судовому засіданні, є складовою правничої допомоги і підлягає компенсації нарівні з іншими витратами (постанови Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 910/7586/19, від 20.07.2021 у справі № 922/2604/20, від 01.12.2021 у справі № 641/7612/16-ц, від 18.05.2022 у справі №910/4268/21, від 26.10.2022 у справі № 910/4277/21) Отже, суд першої інстанції неправомірно зменшив розмір витрат на правову допомогу, а апеляційний суд не надав оцінку доводам викладеним в апеляційній скарзі, у зв`язку з чим постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.09.2023 та додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 24.04.2023 у частині часткового задоволення заяви ОК «ГК «ДЮК» про відшкодування судових витрат підлягають скасуванню та ухваленню в цій частині нового рішення.

3.6. Також не погоджуючись із додатковою постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.09.2023 у справі № 916/1629/22, ОК «ГК «ДЮК» звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить додаткову постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.09.2023 скасувати та ухвалити нову постанову, якою заяву ОК «ГК «ДЮК» про стягнення витрат на професійну правничу допомогу задовольнити; стягнути з СК «КАТЮША» на користь ОК «ГК «ДЮК» понесені витрати на правову допомогу у суді апеляційної інстанції в сумі 23 437,50 грн.

3.7. ОК «ГК «ДЮК» наголошує на неврахуванні висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, додатковій постанові від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19 та постановах Верховного Суду від 29.03.2023 у справі № 906/945/21, від 05.04.2023 у справі № 910/17943/16, від 25.05.2021 у справі № 910/7586/19, від 20.07.2021 у справі № 922/2604/20, від 01.12.2021 у справі № 641/7612/16-ц, від 18.05.2022 у справі № 910/4268/21, від 26.10.2022 у справі № 910/4277/21, наголошуючи при цьому на тому, що зменшуючи розмір витрат на правничу допомогу суд апеляційної інстанції порушив принципи диспозитивності та змагальності і втрутився у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом.

ОК «ГК «ДЮК» звертає увагу на те, що Верховний Суд неодноразово зазначав, що участь у судовому засіданні являє собою не формальну присутність на ньому, а підготовку адвоката до цього засідання, витрачений час на дорогу до судового засідання та у зворотному напрямку, його очікування та безпосередню участь у судовому засіданні. Такі стадії представництва інтересів у суді, як прибуття на судове засідання та очікування цього засідання є невідворотними та не залежать від волі чи бажання адвоката. При цьому одночасно вчиняти якісь інші дії на шляху до суду чи під залом судового засідання адвокат не може та витрачає на це свій робочий час. Такі стадії як прибуття до суду чи іншої установи та очікування є складовими правничої допомоги, які в комплексі з іншими видами правничої допомоги сприяють забезпеченню захисту прав та інтересів клієнта. З урахуванням наведеного, час, який адвокат витрачає на дорогу для участі у судовому засіданні, є складовою правничої допомоги і підлягає компенсації нарівні з іншими витратами (постанови Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 910/7586/19, від 20.07.2021 у справі № 922/2604/20, від 01.12.2021 у справі № 641/7612/16-ц, від 18.05.2022 у справі № 910/4268/21, від 26.10.2022 у справі № 910/4277/21). На думку скаржника, необґрунтованими є твердження суду про відмову в компенсації витрат пов`язаних з прибуттям до суду 03.08.2023 Так, відповідно до пункту 3 додаткової угоди № 4, у випадку, якщо судове засідання не відбулося, однак адвокат прибув до суду у час визначений судом, клієнт зобов`язується компенсувати витрати пов`язані з прибуттям до суду (витрати на паливно-мастильні матеріали, вартість часу витраченого на дорогу, очікування тощо), що за домовленістю сторін складає 2 500,00 грн. Суд підтвердив, що ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.05.2023 відкрито апеляційне провадження у справі № 916/1629/22 та призначено розгляд апеляційної скарги на 03.08.2023. Згідно наказу голови Південно-західного апеляційного господарського суду Богацької Н. С. від 20.06.2023 № 113-в суддя Савицький Я. Ф. з 03.07.2023 по 04.08.2023 перебував у відпустці, у зв`язку із чим судове засідання призначене на 03.08.2023 не відбулося. Проте, відмовляючи у стягненні витрат пов`язаних з прибуттям адвоката до суду, компенсація яких передбачена пунктом 3 додаткової угоди № 4, суд зазначив що доказів які б підтверджували, що адвокат Приміч Д. В. прибув до суду 03.08.2023 матеріали справи не містять (розписка з відміткою в канцелярії про відрядження). Разом з тим, прибувши у судове засідання, яке було заплановане на 03.08.2023, адвокат очікував біля залу судового засідання. До залу засідань підійшов секретар головуючого судді та повідомив, що засідання не буде та про час наступного засідання буде повідомлено додатково ухвалою суду. Положення чинного ГПК України не передбачають процедуру фіксації присутності сторони у випадку коли судове засідання з тих чи інших причин не відбулося, однак у ГПК України є стаття 79 (вірогідність доказів) яка передбачає, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. З огляду на положення статті 79 ГПК України прибуття адвоката у судове засідання є вірогідним, адже суд сам підтвердив, що судове засідання не відбулося саме у зв`язку перебуванням судді у відпустці, в той час коли представник ОК «ГК «ДЮК» був присутній на кожному судовому засіданні, як у суді першої так і апеляційної інстанцій. З огляду на вищевикладене скаржник вважає, що апеляційний господарський суд неправомірно зменшив розмір витрат на правову допомогу.

4. Фактичні обставини справи, встановлені судами

4.1. Як свідчать матеріали справи та установили суди попередніх інстанцій, спір між СК «КАТЮША» та ОК «ГК «ДЮК» існував у межах іншої справи № 916/2609/18.

Так, у листопаді 2018 року СК «КАТЮША» звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до ОК «ГК «ДЮК» про відновлення становища, яке існувало до порушення права СК «КАТЮША» на гаражну автостоянку «ДЮК», розташовану на земельній ділянці загальною площею 1,2673 га за адресою: м. Одеса, вул. Люстдорфська дорога, 92-А, шляхом виселення із вказаного об`єкта нерухомості ОК «ГК «ДЮК».

Позов обґрунтовано тим, що відповідачем чиняться перешкоди у користуванні майном - гаражною автостоянкою «ДЮК», яке розташовано на належній позивачу земельній ділянці, наданій у постійне користування на підставі Державного акта серії І-ОД № 000328 від 05.10.2020, виданого на підставі рішення Таїровської селищної ради народних депутатів Овідіопольського району Одеської області від 30.05.2000 № 4.

У грудні 2018 року ОК «ГК «ДЮК» звернулося до Господарського суду Одеської області з зустрічним позовом до СК «КАТЮША» про визнання недійсним та скасування рішення Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області від 30.05.2000 № 4 «Про видачу державного акта на право постійного користування землею СК «КАТЮША» на території Таїровської селищної ради», а також виданого на підставі цього рішення Державного акта серії І-ОД № 000328 від 05.10.2020.

Зустрічний позов обґрунтовано тим, що Таїровська селищна рада здійснила розпорядження земельною ділянкою, яка знаходиться не на її території.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 30.08.2021 у задоволенні первісного позову СК «КАТЮША» відмовлено. У задоволенні зустрічного позову ОК «ГК «ДЮК» відмовлено.

Рішення суду першої інстанції в частині зустрічних позовних вимог мотивовано тим, що оскаржуване рішення прийнято відносно забудованих земель, які знаходилися на території Таїровської селищної ради, для експлуатації та обслуговування гаражної автостоянки «ДЮК», і включення цих земель до меж м. Одеси не позбавляє СК «КАТЮША» наявного у нього права постійного користування такими землями та не створює передумов для визнання недійсним рішення Таїровської селищної ради від 30.05.2000 № 4, а також виданого на його підставі державного акта. Крім того, ОК «ГК «ДЮК» не доведено порушення його прав та інтересів оскаржуваним рішенням та виданим на його підставі державним актом, а відсутність порушеного права на час звернення до суду з позовом є підставою для відмови у задоволенні позову.

У задоволенні первісних позовних вимог відмовлено з тих підстав, що державний акт серії І-ОД № 000328 від 05.10.2000 не доводить існування у СК «КАТЮША» права на нерухоме майно, розміщене на земельній ділянці, переданій у постійне користування, оскільки суду не надано докази на підтвердження майнового права СК «КАТЮША» на нерухоме майно автостоянки за адресою: м. Одеса, вул. Люстдорфська дорога, 92-А.

Зазначене рішення оскаржено СК «КАТЮША» до суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні первісного позову.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 30.06.2022 рішення Господарського суду Одеської області від 30.08.2021 у справі № 916/2609/18 в оскаржуваній частині залишено без змін.

Постанову суду мотивовано тим, що СК «КАТЮША» має право постійного користування земельною ділянкою загальною площею 1,2673 га за адресою: м. Одеса, вул. Люстдорфська дорога, 92-А, що підтверджується державним актом, виданим у встановленому чинним на момент його видачі законодавством. Проте, позивачем за первісним позовом не доведено існування у нього права на нерухоме майно, яке розміщено на цій земельній ділянці, як й існування такого майна, а також не доведено існування у нього будь-якого правового титулу на майно гаражної автостоянки «ДЮК» (Гаражно-будівельного кооперативу «ДЮК»), який підлягає захисту у обраний позивачем спосіб.

Як убачається з матеріалів справи та установлено судами попередніх інстанцій, СК «КАТЮША» створено шляхом реорганізації Приватного підприємства «КАТЮША» (ідентифікаційний код 24765204), зареєстрованого 12.04.1997 Київською райадміністрацією Одеського міськвиконкому, реєстраційний номер 75 ((пункт 1.1 Статуту СК «КАТЮША» (нова редакція від 11.06.2018 )).

Відповідно до пункти 2.2 Статуту СК «КАТЮША» основною метою Кооперативу є організація та координація спільної діяльності членів Кооперативу по експлуатації та обслуговуванню автостоянок на відведених у встановленому законом порядку та закріплених земельних ділянках, надання інших послуг зі зберігання автотранспорту.

Згідно з пунктом 2.5 цього Статуту Кооператив є юридичною особою неприбутковою організацією та вважається створеними з дня його державної реєстрації.

Згідно Витягу з Єдиного державного реєстру, СК «КАТЮША» зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців 09.07.1999, 05.07.2011 з присвоєнням ідентифікаційного коду юридичної особи 24765204, номер запису 15561200000 042108.

30.05.2000 Таїровською селищною радою Овідіопольського району Одеської області прийнято рішення за № 4 про видачу СК «КАТЮША» державного акта на право постійного користування земельною ділянкою загальною площею 1,2673 га забудованих земель під експлуатацію та обслуговування гаражної стоянки на території Таїровської селищної ради за адресою: м. Одеса, вул. Люстдорфська дорога/район 4-станції/.

05.10.2000 Таїровською селищною радою народних депутатів Овідіопольського району Одеської області СК «КАТЮША» видано Державний акт серії І-ОД № 000328 на право постійного користування 1,2673 га землі в межах згідно з планом землекористування для експлуатації та обслуговування гаражної стоянки «ДЮК», який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за ТІ №28-18.

На виконання постанови Верховної Ради України від 07.02.2002 № 3064-ІІІ «Про зміну меж міста Одеси Одеської області» земельна ділянка за адресою: вул. Люстдорфська дорога (район 4-ої станції) Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області включена до складу земель м. Одеси та з 01.01.2006 знята з обліку в Овідіопольському районі. Структурним підрозділом Головного управління Держгеокадастру в Овідіопольському районі Одеській області передано до відділу у м. Одесі копію Книги записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі, технічну документацію зі складання державного акта на право постійного користування землею, другий примірник Державного акта на право постійного користування серії І-ОД № 000328 від 05.10.2000, що підтверджується листами від 24.10.2018 № 836/142-18 та від 07.09.2018 № 4706/123-18. Архівні документи на зазначену земельну ділянку згідно акта приймання-передачі від 14.09.2018 передані до Відділу в м. Одесі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, що підтверджується листом від 11.09.2020 № ПІ-564/0-599/0/63-20.

При цьому, враховуючи приписи статей 141- 143, частини 3 статті 173 ЗК України, право користування СК «КАТЮША» земельною ділянкою не припинялося.

Рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради народних депутатів від 16.04.1992 № 168 Союзу автомобілістів України відведено земельну ділянку площею 1,7 га в районі 4-ої станції Люстдорфської дороги.

На підставі рішення виконавчого комітету Київської районної ради народних депутатів від 11.12.1992 № 966 проведено реєстрацію Статуту будівельного кооперативу «ДЮК» та дозволено йому здійснення фінансово-господарської діяльності.

Рішенням виконавчого комітету Київської райради народних депутатів від 17.12.1993 № 1479, вирішено організувати для володільців індивідуального транспорту гаражну автостоянку, будівництво якої доручено будівельному кооперативу «ДЮК».

Розпорядженням Київської районної адміністрації Виконавчого комітету Одеської міської ради від 05.11.1997 № 1847 «Про затвердження акта державної комісії про приймання в експлуатацію закінченої будівництвом гаражної стоянки за адресою: 4-а станція Люстдорфської дороги» затверджено акт державної комісії про приймання в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкту автомобільної стоянки на 180 місць за адресою: 4-а станція Люстдорфської дороги. Окрім іншого вказаним Розпорядженням вирішено видати свідоцтво про право власності на об`єкт нерухомого майна, що знаходиться за адресою: 4-та станція Люстдорфської дороги; вказано на необхідність ОМБТІ зареєструвати вищевказаний об`єкт за кооперативом «ДЮК».

У подальшому, розпорядженням голови Київської районної адміністрації Виконавчого комітету Одеської міської ради від 10.04.2000 № 619 «Про надання поштової адреси» гаражній автостоянці Гаражно-будівельного кооперативу «ДЮК», розташованій на 4-й станції Люстдорфської дороги, за клопотанням голови цього Кооперативу, присвоєно поштову адресу: вул. Люстдорфська дорога, 92-А.

Позивач звертаючись до суду з позовом у цій справі, а саме з вимогою про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та зобов`язання вчинення певних дій, свої вимоги обґрунтував тим, що майно гаражної автостоянки «ДЮК», яке розташовано на земельній ділянці за адресою: м. Одеса, вул. Люстдорфська дорога, 92-А, яка перебуває у його постійному користування на підставі Державного акта серії І-ОД № 000328 від 05.10.2000, захоплено асоційованими членами та користувачами гаражів, які заснували ОК «ГК «ДЮК» і чинять перешкоди у користуванні земельною ділянкою, чим порушують права позивача, як законного землекористувача, а тому позивач має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування майном із поверненням спірної земельної ділянки.

При цьому на підтвердження права користування гаражною автостоянкою «ДЮК», позивачем надано суду: паспорт платного об`єкта зберігання чи тимчасового відстою транспортних засобів у м. Одесі гаражної автостоянки «ДЮК» серії А/С № 0/0/4, виданого 07.05.2003 Виконавчим комітетом Одеської міської ради; договори про постачання електричної енергії від 28.02.2014 № 5940с/с42 та про технічне забезпечення електропостачання споживача від 20.01.2014 № 17; лист Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області від 01.10.2018, додатком до якого є копії довідок та декларацій з податку на землю, з яких вбачається, що СК «КАТЮША» належно сплачує податок на землю за користування земельною ділянкою загальною площею 1,2673 га за адресою: м. Одеса, вул. Люстдорфська дорога, 92-А; листи Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 24.10.2018 № 836/142-18, від 07.09.2018 № 4706/123-18, зі змісту яких убачається, що структурним підрозділом Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, а саме Овідіопольським районом, передано до Відділу м. Одеси копію Книги записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі, технічну документацію зі складання державного акта на право постійного користування землею, другий примірник державного акта на право постійного користування на землю серії І-ОД № 000328, реєстр ТІ № 28-12 від 05.10.2000, лист Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 11.09.2020 № ПІ-564/0-599/0/63-20, відповідно до якого архівні документи на спірну земельну ділянку згідно акта приймання-передачі від 14.09.2018 переданні Відділу в м. Одесі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області.

5. Розгляд касаційних скарг і позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційних скаргах та запереченнях на них, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.

5.2. Відповідно до частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи викладене, касаційний господарський суд переглядає оскаржувані рішення, додаткове рішення, постанову та додаткову постанову в межах доводів та вимог касаційних скарг.

5.3. Щодо касаційної скарги СК «КАТЮША» на рішення Господарського суду Одеської області від 10.04.2023 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.09.2023 у справі № 916/1629/22 по суті спору, Верховний Суд зазначає про таке.

Так, у контексті наведених доводів скаржник наголошує, що підставами касаційного оскарження рішення місцевого господарського суду та постанови суду апеляційної інстанції по суті спору є неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права (пункт 1 частини 2 статті 287 ГПК України), а саме не врахування правових висновків щодо застосування положень статей 152, 212 ЗК України, статей 15, 16 ЦК України, викладених у постанові Вищого господарського суду України від 08.12.2015 у справі № 916/773/15-г та постановах Верховного Суду від 14.08.2018 у справі № 922/2212/17 та від 22.06.2020 у справі № 922/2155/18.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де є схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

При цьому, на предмет подібності слід оцінити саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін у справі та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їх змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність необхідно також визначати за суб`єктним і об`єктним критерієм відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Слід виходити також із того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Відповідно неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.

Такий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19) та від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження №14-166цс20).

Таким чином, подібність правовідносин означає, зокрема, схожість суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин).

Разом з тим, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

Проаналізувавши правові висновки Верховного Суду, викладені у справах № 922/2155/18, № 908/2212/17, на які послався скаржник у касаційній скарзі на обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень у справі № 916/1629/22, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, суд касаційної інстанції вважає, що правовідносини у зазначених справах не є подібними, виходячи з такого.

Так, у справі № 922/2155/18 (постанова від 22.06.2020) розглядався спір про визнання відсутнім у Фермерського господарства «Салій І. А» права постійного користування земельною ділянкою сільськогосподарського призначення відповідно до Державного акта на право постійного користування землею. Верховний Суд у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду, залишив без змін судові рішення судів попередніх інстанцій, якими відмовлено у задоволенні позовних вимог Першого заступника керівника Первомайської місцевої прокуратури Харківської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області через обрання ним неефективного способу захисту порушеного права, який не призведе до відновлення порушеного права, вказавши на те, що у земельних правовідносинах слід застосовувати способи захисту прав на земельні ділянки, визначені положеннями статті 152 ЗК України, та з урахуванням вимог, визначених положеннями статті 5 ГПК України щодо ефективності способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, з огляду на те, що позивач у спорі про захист прав на земельну ділянку може пред`явити будь-яку позовну вимогу, яка не передбачена законом або договором, а суд може захистити порушене право у заявлений спосіб, у тому числі й шляхом визнання відсутнім права, але за умови, що такий спосіб захисту прав на земельну ділянку, обраний позивачем, відновлює (захищає) порушене право позивача або нівелює негативні для нього наслідки у зв`язку з порушенням права, тобто, є ефективним способом захисту і виключає у подальшому необхідність пред`явлення інших позовів для захисту (відновлення) порушеного права.

Отже, за результатами вирішення земельного спору у справі № 922/2155/18 прокурору відмовлено у задоволенні позовних вимог у зв`язку з тим, що ним обрано неефективний спосіб захисту порушеного права у виді визнання відсутнім у відповідача права постійного користування земельною ділянкою сільськогосподарського призначення розміром 121,24 га відповідно до Державного акта на право постійного користування землею серії ХР-22-00-00-1224, розташованою на території Одрадівської сільської ради Первомайського району Харківської області.

Проте, у справі № 916/1629/22, що розглядається предметом спору є усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, повернення СК «КАТЮША» земельної ділянки, заборони ОК «ГК «ДЮК» провадити статутну діяльність на земельній ділянці та зобов`язання ОК «ГК «ДЮК» виключити із власного Статутного положення, в яких зазначена адреса земельної ділянки позивача, а отже правовідносини у цій справі та у справі № 922/2155/18 за суб`єктним складом, предметом і підставами позову, встановленими фактичними обставинами та матеріально-правовим регулюванням не є подібними.

У справі № 908/2212/17 (постанова від 14.08.2018) розглядався спір про зобов`язання укласти договір. За результатами касаційного перегляду справи Верховний Суд скасував постанову суду апеляційної інстанції про задоволення позову і направив справу на новий апеляційний розгляд, вказавши на те, що суд апеляційної інстанції не дослідив наявні у матеріалах докази, які підтвердили б чи спростували б наявність у позивача порушеного суб`єктивного права або охоронюваного законом інтересу за захистом якого він звернувся до суду у обраний ним спосіб.

Ураховуючи відмінність предмета та підстав позовів у справі № 908/2212/17 та у справі № 916/1629/22, що розглядається, а також різні обставини, що встановлені судами при їх розгляді, Верховний Суд вважає, що правовідносини у наведених справах також не є подібними.

Водночас, Суд не бере до уваги посилання скаржника, на обґрунтування своїх доводів, на викладену в постанові Вищого господарського суду України від 08.12.2015 у справі № 916/773/15-г правову позицію, оскільки постанова Вищого господарського суду України не є тим судовим рішенням, невідповідність висновкам якого щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, є підставою касаційного оскарження, передбаченою у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК України, що виключає скасування оскаржуваного рішення та постанови з цієї підстави.

Інших підстав касаційного оскарження, передбачених частиною 2 статті 287 ГПК України, при зверненні з касаційною скаргою на рішення Господарського суду Одеської області від 10.04.2023 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.09.2023 у справі № 916/1629/22 по суті спору СК «КАТЮША» не навів.

5.4. Щодо касаційних скарг СК «КАТЮША» та ОК «ГК «ДЮК» на додаткове рішення місцевого господарського суду від 24.04.2023, постанову суду апеляційної інстанції від 14.09.2023 (в частині апеляційного перегляду додаткового рішення) та додаткову постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.09.2023, колегія судді зазначає про таке.

Положеннями статті 59 Конституції України встановлено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до пункту 12 частини 3 статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є: відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Відповідно до статті 131 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.

Згідно зі статтею 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

При цьому розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 ГПК України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 ГПК України).

Водночас за змістом частини 4 статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який водночас повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині 4 статті 126 ГПК України.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 ГПК України).

У розумінні положень частини 5 статті 126 цього Кодексу зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

За змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Стаття 16 ГПК України вказує, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

За пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон) договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

У пункті 9 частини 1 статті 1 Закону визначено, що представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини 1 статті 1 Закону).

Відповідно до статті 19 Закону видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини. Разом з тим чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене статтею 129 ГПК України. Верховний Суд звертає увагу, що зазначена норма є загальною та повинна застосовуватись у системно-логічному зв`язку із частинами 5- 7, 9 статті 129 ГПК України.

У частині п`ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначеними частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5- 7, 9 статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та, відповідно, не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним, суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Отже, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, зважаючи на приписи частини 4 статті 129 ГПК України, суд:

1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині 4 статті 126 ГПК України (а саме співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;

2) з власної ініціативи, не розподіляти такі витрати повністю або частково та покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення, керуючись критеріями, що визначені частинами 5- 7, 9 статті 129 ГПК України (а саме пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно із попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).

Така позиція випливає з правових висновків, які послідовно викладені у низці постанов Верховного Суду, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2022 у справі № 922/1964/21, у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19, від 18.03.2021 № 910/15621/19.

Наведене у свою чергу спростовує доводи відповідача щодо неможливості суду з власної ініціативи не розподіляти судові витрати повністю або частково.

Такі критерії як обґрунтованість, пропорційність, співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката суд має враховувати як відповідно до частини 4 статті 126 ГПК України, так і відповідно до частини 5 статті 129 цього Кодексу.

Тобто критерії, визначені частиною 4 статті 126 ГПК України, враховуються за клопотанням заінтересованої сторони для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою наступного розподілу між сторонами за правилами частини 4 статі 129 цього Кодексу. Водночас критерії, визначені частиною 5 статті 129 ГПК України, враховуються для здійснення безпосередньо розподілу всіх судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, в тому числі і інших, передбачених частиною 4 статті 129 ГПК України.

Верховний Суд зауважує, що суд під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу може одночасно застосовувати критерії, що визначені як у частинах 5- 7 статті 129 ГПК України (з власної ініціативи), так і в частині 4 статті 126 ГПК України (за клопотанням сторони).

Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 18.04.2023 у справі № 903/378/22.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 13.04.2023 від відповідача на адресу місцевого господарського суду надійшла заява (вх.№ 2-517/23) про ухвалення додаткового рішення у справі з метою вирішення питання щодо розподілу судових витрат у частині відшкодування відповідачу витрат на правову допомогу адвоката в сумі 72 442,50 грн.

При цьому судами попередніх інстанцій встановлено, що 21.01.2019 між адвокатом Примічем Денисом Володимировичем (далі - Приміч Д. В. та/або адвокат) та ОК «ГК «ДЮК», в особі голови правління Маліновського Олександра Сергійовича, укладено договір про надання правничої допомоги № 3/19 (далі - договір).

У зв`язку з реєстрацією Адвокатського бюро 10.07.2019 укладено додаткову угоду № 1 якою змінено преамбулу договору та визначено, що договір укладено між Адвокатським бюро «Дениса Приміча» в особі Приміча Д. В. та ОК «ГК «ДЮК», в особі голови правління Маліновського Олександра Сергійовича.

07.09.2022 укладено додаткову угоду № 3 яка визначала порядок оплати юридичних послуг (гонорару) Адвокату за надання правової допомоги у справі № 916/1629/22 та представництва інтересів Клієнта в Господарському суді Одеської області.

Відповідно до пункту 1 Договору адвокат, в момент підписання цього договору, приймає на себе доручення клієнта організувати надання йому, всебічних, якісних і кваліфікованих правових (адвокатських) послуг із представлення, захисту та поновлення його прав і законних інтересів у будь-яких справах на всій території України у будь-якому підрозділі МВС України, прокуратурі. Службі безпеки України, суді та/або іншому компетентному органі, а також у правовідносинах з будь-якими підприємствами, установами та організаціями всіх форм власності.

Згідно з пунктом 3.1 адвокат зобов`язаний використовувати всі свої знання, професійну майстерність та всі розумно необхідні і доступні законні засоби і методи для організації належного представлення, захисту та поновлення прав і законних інтересів КЛІЄНТА.

Пунктом 3.2 договору сторони визначили, що виявляти розумну активність в організації виявлення, збирання та подачі доказів і відомостей, що свідчать на користь КЛІЄНТА.

Також за змістом пунктом 4.4 договору сторони визначили, що адвокат має право на грошову винагороду від КЛІЄНТА (гонорар, премію) за організацію надання йому правових (адвокатських) послуг.

Порядок оплати юридичних послуг (гонорару) Адвокату за надання правової допомоги у справі № 916/1629/22 визначається додатковою угоду від 07.09.2022 № 3.

Відповідно до пункту 2 додаткової угоди № 3 гонорар Адвоката визначається відповідно до погодинної роботи за ставкою за ставкою - 0,25 мінімальної заробітної плати на день вчинення дії (надання послуги/допомоги).

Також згідно пункту 3 гонорар Адвоката за участь у судовому засіданні в Господарському суді Одеської області у справі № 916/1629/22 визначається у розмірі 1 (однієї) мінімальної заробітної плати встановленої на день судового засідання.

У випадку, якщо судове засідання не відбулося, однак Адвокат прибув до суду у час визначений судом, Клієнт зобов`язується компенсувати витрати пов`язані з прибуттям до суду (витрати на паливно-мастильні матеріали, вартість часу витраченого на дорогу, очікування тощо), що за домовленістю сторін становить 2 500 (дві тисячі п`ятсот) гривень 00 копійок.

У пункті 4 додаткової угоди № 3 клієнт сплачує авансовий платіж Адвокату на розрахунковий рахунок Адвокатського Бюро, реквізити якого зазначаються даній угоді у розмірі 10 000 (десять тисяч) гривень 00 копійок, протягом 5ти днів з моменту виставлення рахунку.

Згідно пункту 5 вищевказаної додаткової угоди розмір остаточного гонорару Адвоката визначається відповідно до акту прийому-передачі виконаних робіт/послуг із надання правової допомоги із детальним описом робіт/послуг.

07.09.2022 укладено додаткову угоду № 4 яка визначала порядок оплати юридичних послуг (гонорару) Адвокату за надання правової допомоги у справі № 916/1629/22 у частині оскарження рішення Господарського суду Одеської області від 24.04.2023 та представництва інтересів Клієнта в Південно-західному апеляційному господарському суді.

Відповідно до пункту 4 вищевказаної додаткової угоди розмір остаточного гонорару Адвоката визначається відповідно до акту прийому-передачі виконаних робіт/послуг із надання правової допомоги із детальним описом робіт/послуг.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу адвокатом до заяви про стягнення судових витрат було надано акт виконаних робіт від 12.04.2023 у якому зазначено перелік робіт які були надані адвокатом під час розгляду справи. Так згідно переліку адвокатом було виконано за ставкою 0,25 мінімальної заробітної плати (6 500,00грн):

- консультація клієнта, ознайомлення з позовом та визначення правової позиції - 3 год. - 4 875,00 грн;

- підготовка та обґрунтування відзиву на позовну заяву - 8 год. - 13 000 грн;

- участь у судовому засіданні 21.09.2022 6 500 грн.

Також адвокатом було виконано за ставкою 0,25 мінімальної заробітної плати (6 700,00грн):

- заява про залучення доказів - 0,2 год. - 335,00 грн;

- заперечення на заяву про колегіальний розгляд - 0,5 год. - 837,50 грн;

- збір доказів - 1 год. - 1 675,00 грн;

- пояснення - 1,5 год - 2 512,50 грн;

- участь у судових зсіданнях (24.10.2022, 11.01.2023, 16.01.2023, 13.02.2023, 13.03.2023) - 6 судових засідань - 40 200 грн;

- заява про стягнення витрат на правову допомогу - 1,5 год. - 2 512,50 грн;

Отже вартість усіх заявлених виконаних робіт у суді першої інстанції склала 72 447,50 грн.

Також судами встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 18.09.2023 до Південно-західного апеляційного господарського суду від ОК «ГК «ДЮК» надійшла заява про покладення на СК «КАТЮША» судових витрат на професійну правничу допомогу в порядку, передбаченому статтями 123, 126, 124, 129, 244 ГПК України, в якій заявник, зокрема, просив суд стягнути з СК «КАТЮША» понесені витрати на правову допомогу у суді апеляційної інстанції в розмірі 23 437,50 грн.

До відзиву на апеляційну скаргу було долучено орієнтований перелік судових витрат які понесе відповідач у зв`язку з розглядом даної справи, а судовому засіданні 14.09.2023 до судових дебатів представником відповідача було проголошено заяву про стягнення судових витрат та зазначалось, що докази понесення витрат на правничу допомогу та їх детальний розрахунок будуть надані протягом 5-ти днів після ухвалення рішення суду.

15.09.2023 між АБ «Дениса Приміча» та ОК «ГК «Дюк» укладено акт виконаних робіт, відповідно до якого АБ «Дениса Приміча» виконав роботи, передбачені умовами договору та надав правову допомогу у справі № 916/1629/22 щодо оскарження СК «КАТЮША» рішення Господарського суду Одеської області від 24.04.2023 яка розглядалася в Південно-західному апеляційному господарському суді. Вартість наданих послуг виконавцем становить 23 437,50 грн.

Апеляційним господарським судом установлено, що відповідно до пункту 5 додаткової угоди № 4 до договору про надання юридичних послуг від 21.01.2019 № 3/19 сплата узгодженої сторонами суми гонорару (послуг) визначеному відповідно до пункту 5 даної додаткової угоди здійснюється клієнту в безготівковому порядку шляхом перерахування відповідної суми коштів на розрахунковий рахунок Адвокатського Бюро, реквізити якого зазначаються у даній угоді впродовж 6 (шести) місяців з дати ухвалення постанови Південно-західного апеляційного господарського суду по справі № 916/1629/22 за наслідком оскарження рішення Господарського суду Одеської області від 24.04.2023 року, але не пізніше 01.03.2024.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу представником ОК «ГК «Дюк» надано такі документи:

- копію додаткової угоди № 4 до договору про надання правової допомоги 03/19 від 21.01.2019 ;

- копію акта виконаних робіт від 15.09.2023.

Верховний Суд наголошує, що надані відповідачем докази на підтвердження витрат на правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі, адже їх розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Визначаючи суму відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (рішення у справі «East / West Alliance Limited» проти України»), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (постанова Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19).

Тобто нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (пункти 33- 34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

Здійснивши аналіз співмірності заявленого відповідачем розміру витрат на правничу допомогу із складністю справи та виконаних адвокатом робіт, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що заявлені витрати є неспівмірними зі складністю справи, наданими адвокатом обсягом послуг, втраченим ним часом на надання таких послуг, не відповідають критерію розумності їх розміру, розмір деяких витрат безпідставно та значно завищено, що суперечить принципу розподілу таких витрат.

Так ухвалюючи додаткове рішення, місцевий господарський суд, із висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, звернув увагу на те, що перелічені в акті від 12.04.2023 окремими пунктами види послуг, а саме: консультація клієнта, ознайомлення з позовом та визначення правової позиції - 3 год, підготовка та обґрунтування відзиву на позовну заяву - 8 год є фактично складовими однієї послуги адвоката - підготовка та обґрунтування відзиву на позовну заяву.

Також місцевий господарський суд зауважив, що представник відповідача адвокат Приміч Д. В. достатньо тривалий час представляє інтереси ОК «ГК «ДЮК», приймав участь у справі № 916/2609/18 судді Лічмана Л. В., на яку посилався сам відповідач, а тому цілком обізнаний з обставинами у справі та особливостями правовідносин, які виникли між сторонами у даній справі.

Крім того, місцевий господарський суд також зазначив, що відзив на позов складає 7 аркушів тексту з яких 3 аркуша є цитатами з рішень виконавчих комітетів доданих в копіях до відзиву.

Щодо пункту - збір доказів, місцевий господарський суд звернув увагу та те, що заявником не вказано саме які докази було зібрано і коли їх було надано. А також у акті є окремим пунктом зазначено - заяву про залучення доказів, отже суд дійшов висновку, що ці пункти є однією послугою.

Окрім того написання пояснень адвокат зазначив у акті що витратив 1,5 години часу, проте у пункті - заперечення на заяву про колегіальний розгляд - 0,5 год, але кожен з цих документів складає лише один аркуш тексту по суті справи.

Щодо пунктів про участь адвоката Приміч Д. В. у судовому засіданні Господарського суду Одеської області із розгляду справи, місцевий господарський суд зазначив, що відповідно до пункту 3 додаткової угоди № 3 від 07.09.2022 гонорар адвоката за участь у судовому засіданні в Господарському суді Одеської області у справі № 916/1629/22 визначається у розмірі 1 (однієї) мінімальної заробітної плати встановленої на день судового засідання. У акті виконаних робіт зазначено, що адвокат приймав участь у 7 судових засіданнях з яких за одно оплата становить - 6 500 грн, а за інші 6 по 6 700 грн кожне. Як убачається з протоколів судових засідань тривалість шістьох судових засідань неперевищувала 15 хв. і лише одне від 13.02.2023 відбувалося протягом 25 хв., отже час втрачений на судові засідання не є тривалим, а заявлена сума на оплату відповідає та не відповідає середньориночної суми оплати за таку ж саму послугу іншими адвокатами, а отже є дещо завищеною.

Отже, надаючи оцінку наведеному заявником розрахунку витрат на правову допомогу, з урахуванням наданих доказів та фактичного обсягу наданих послуг правничої допомоги у суді першої інстанці, у відповідності до принципу диспозитивності та змагальності, місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, правомірно дійшли висновку, що обґрунтованою суму витрат на правничу допомогу є саме 28 462,50 грн.

Варто також зазначити, що суд апеляційної інстанції ухвалюючи оскаржувану додаткову постанову зазначив, що перелічені в акті від 15.09.2023 окремими пунктами такі види послуг, а саме: консультація клієнта, ознайомлення з тестом рішення суду першої інстанції та визначення правової позиції, обговорення її з клієнтом 2,5 год, написання, формування та подання відзиву на апеляційну скаргу - 6 год є фактично складовими однієї послуги адвоката - підготовка та обґрунтування відзиву на позовну заяву.

Апеляційний господарський суд також урахував, що представник відповідача - адвокат Приміч Д. В. достатньо тривалий час представляє інтереси відповідача, приймав участь у справі № 916/2609/18 судді Лічмана Л. В., на яку посилався сам відповідач, а тому цілком обізнаний з обставинами у справі та особливостями правовідносин, які виникли між сторонами у даній справі.

Крім того звернув увагу, що відзив на апеляційну скаргу складає всього 3 аркуши тексту з описом обставин справи, без посилання на норми матеріального права або правові позиції суду касаційної інстанції.

Щодо пункту про участь адвоката Приміча Д. В. у судовому засіданні Південно-західного апеляційного господарського суду (14.09.2023) із розгляду апеляційних скарг, апеляційний господарський суд зазначив, що як убачається з протоколу судового засідання 14.09.2023, тривалість останнього становила 40 хв, а заявлена сума не відповідає середньоринковій сумі оплати за таку ж саму послугу іншими адвокатами, а отже є дещо завищеною.

Щодо пункту про компенсацію витрат пов`язаних з прибуттям до суду 03.08.2023, суд апеляційної інстанції звернув увагу на те, що згідно наказу голови Південно-західного апеляційного господарського суду Богацької Н. С. від 20.06.2023 № 113-в суддя Савицький Я. Ф. у період з 03.07.2023 по 04.08.2023 перебував у відпустці, у зв`язку із чим судове засідання призначене на 03.08.2023 не відбулося, що підтверджується відповідною довідкою в матеріалах справи. Разом з тим, доказів які б підтверджували, що адвокат Приміч Д. В. прибув до суду 03.08.2023 матеріали справи не містять (розписка з відміткою в канцелярії про відрядження). Також матеріали справи не місять доказів про витрати на паливно-мастильні матеріали та вартість часу на дорогу (чеки, квитанції та ін.).

Таким чином, беручи до уваги відсутність особливої складності справи, яка переглядалася судом апеляційної інстанції, кількість і тривалість засідання у даній справі, в якій брав участь представник відповідача в суді апеляційної інстанції (1 судове засідання), а також те, що підготовка до судового засідання, робота в судовому засіданні у даній справі фактично є складовими підготовки відзиву на апеляційну скаргу, недоведеність заявником обґрунтованості та пропорційності розміру витрат до предмета спору, з урахуванням значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес, негативну поведінку сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справи, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що заявлений відповідачем розмір відшкодування витрат на правничу допомогу у сумі 23 437,50 грн є значно завищеним, а достатнім, співмірним та обґрунтованим є розмір призначення до відшкодування витрат на правничу допомогу у сумі 10 000,00 грн.

Твердження скаржника про те, що зменшивши розмірі витрат на правничу допомогу, суди першої та апеляційної інстанцій фактично втрутилися у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом, не можуть слугувати підставою для скасування оскаржуваних додаткового рішення, постанови та додаткової постанови, оскільки у цій справі суди при прийнятті рішень про часткове задоволення заяви відповідача встановили, що заявлені до стягнення витрати на правничу допомогу є неспівмірними зі складністю справи, наданими адвокатом обсягом послуг, не відповідають критерію розумності їх розміру та їх стягнення становить надмірний тягар для іншої сторони, що суперечить принципу розподілу таких витрат, та скористалися правом суду, з урахуванням клопотанням іншої сторони, не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Крім цього, варто звернути увагу на те, що Верховний Суд неодноразово вказував, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони допускається, однак за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. Тільки в іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.

Верховний Суд у постанові від 30.03.2021 у справі № 906/432/19 відмітив, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок іншої сторони має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати відповідача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Оскільки судами попередніх інстанцій у цій справі встановлено, що заявлена до стягнення сума судових витрат на правничу допомогу є необґрунтованою та завищеною, посилання відповідача на втручання суду у договірні відносини між ним і адвокатом є безпідставними. Більше того, відповідно до правового висновку, який наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Крім цього, при прийнятті даної постанови суд керується, зокрема, принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 у справі «Науменко проти України», від 19.02.2009 у справі «Христов проти України», від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України», в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватися лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі відповідачем не зазначено й не обґрунтовано.

Твердження СК «КАТЮША» щодо порушення судами норм частини 6 статті 129 ГПК України, яка визначає, що якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат у частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку, Верховний Суд відхиляє, оскільки поняття істотно перевищення суми, заявленої в попередньому (орієнтовному) розрахунку, є оціночним і залежить від конкретних обставин справи, оцінка яких є повноваженням перш за все судів першої та апеляційної інстанції.

Верховний Суд при касаційному перегляді додаткового рішення, постанови та додаткової постанови, не виявив у діях судів попередніх інстанцій порушень приписів статей 126, 129 ГПК України, неправильного застосування норм матеріального права або інших порушень норм матеріального та процесуального права, які б призвели до ухвалення судами незаконних рішень.

Верховний Суд також зауважує, що аналіз, наведених скаржниками у касаційній скарзі, постанов не дає підстав для висновку, що ухвалені у справі № 916/1629/22 судові рішення щодо розподілу судових витрат не відповідають викладеним у них висновкам.

Питання співмірності витрат на оплату послуг адвоката, що підлягає розподілу, є оціночним і вирішується судом залежно від конкретних обставин справи та поданих сторонами доказів, переоцінка яких відповідно до статті 300 ГПК України перебуває поза компетенцією суду касаційної інстанції.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

6.2. Згідно з положеннями статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

6.3. Взявши до уваги викладене, касаційні скарги слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

7. Розподіл судових витрат

7.1. З огляду на висновок Верховного Суду про залишення касаційних скарг без задоволення судові витрати, понесені у зв`язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на скаржників.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Споживчого кооперативу «КАТЮША» та Обслуговуючого кооперативу «Гаражний кооператив «ДЮК» залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Одеської області від 10.04.2023 та додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 24.04.2023, постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.09.2023 та додаткову постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.09.2023 у справі № 916/1629/22 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді С. К. Могил

О. В. Случ