Постанова

від 11.09.2023 по справі 903/296/23

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2023 року Справа № 903/296/23

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Бучинська Г.Б. , суддя Філіпова Т.Л.

секретар судового засідання Мельников О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Адвокатського об`єднання «Правова допомога №1» на ухвалу Господарського суду Волинської області від 20 червня 2023 року по справі №903/296/23 (суддя - Габрар І.О.)

за позовом ОСОБА_1

до Адвокатського об`єднання «Правова допомога №1»

Департаменту «Центр надання адміністративних послуг у місті Луцьку» Луцької міської ради

про визнання трудових відносин припиненими та зобов`язання вчинити дії

за участю представників сторін:

від Позивача - Колодяжна Н.В.;

від Відповідача 1 - Жегестовська К.Г.;

від Відповідача 2 - не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі Позивач) звернулася до Господарського суду Волинської області з позовом до Адвокатського об`єднання Правова допомога №1 (надалі Відповідач 1), Департаменту Центр надання адміністративних послуг у місті Луцьку Луцької міської ради (надалі Відповідач 2), в якій просить:

·визнати припиненими трудові відносини Позивача та Відповідача 1 з 20 березня 2023 року в зв`язку із звільненням за власним бажанням на підставі частини 1 статті 38 КЗпП України;

· зобов`язати державного реєстратора відділу реєстрації Відповідача 2 виключити відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про Позивача.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Позивач, користуючись своїм правом, у встановленому законом порядку попередив учасників про свій намір припинити трудові відносини та про проведення загальних зборів, натомість учасники Відповідача 1 на загальні збори не з`явились, що позбавило Позивача можливості бути звільненим з посади директора.

8 червня 2023 року представник Позивача подав клопотання про стягнення судових витрат, в якому просить суд стягнути з Відповідача 1 витрат за надання правової допомоги в розмірі 18000 грн.

Ухвалою Господарського суду Волинської області від 20 червня 2023 року в справі №903/296/23 закрито провадження у справі за пунктом 2 частиною 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України (а.с. 141-144).

Приймаючи дану ухвалу, суд першої інстанції виходив, зокрема, з того, що за результатами розгляду справи судом встановлено, що сторонами у справі було вжито заходів, спрямованих на добровільне врегулювання господарського спору, що, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України є підставою для закриття провадження у справі у зв`язку із відсутністю предмету спору.

Місцевий господарський суд вказав, що в даному випадку, оскільки спір до суду доведено з вини Відповідача 1, однак після звернення Позивача до суду з відповідним позовом та після відкриття судом провадження у справі, Відповідач 1 визнала позов до початку розгляду справи по суті, суд вважає, що витрати, пов`язані з поданням позовної заяви до суду та розглядом справи в суді (сплата судового збору), котрі поніс Позивач, слід відшкодувати останньому у відповідності до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України за рахунок Відповідача 1 - 50%, що становить 2864 грн, а інші 50% в розмірі 2684 грн повернути Позивачу з державного бюджету у відповідності до пункту 1 статті 130 Господарського процесуального кодексу України. Щодо клопотання представника Позивача про стягнення судових витрат, то місцевий господарський суд в оскаржуваній ухвалі зазначив, згідно детального опису виконаних робіт від 30 травня 2023 року та акту здачі прийняття виконаних робіт (наданих послуг) № 24 від 30 травня 2023 року Позивачу надано наступні послуги: ознайомлення з документами, наданими Клієнтом та здійснення їх правового аналізу, вивчення документів - 1 год; консультування Клієнта з приводу спору та узгодження правової позиції для підготовки позову по справі - 30 хв; написання позовної заяви - 5 год; опрацювання законодавчої бази, що регулює спірні відносини, та вивчення судової практики - 1 год; ознайомлення з відзивом, його вивчення, консультування Клієнта з приводу спору та узгодження правової позиції для підготовки відповіді на відзив по справі - 1 год 30 хв; підготовка письмових пояснень щодо наданих Відповідачем доказів у справі - 2 год; участь адвоката у судових засіданнях - 4 год. З огляду на складність справи, визнання позову Відповідачем 1, наданий адвокатом обсяг послуг, місцевий господарський суд прийшов до висновку, що розмір заявлених Позивачем витрат на правову (правничу) допомогу у сумі 18000 грн, не відповідає критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, такі витрати не мають характеру необхідних і неспіврозмірні з виконаною роботою у суді, отже їх розмір є необґрунтованими у зазначеному вище розмірі, а їх стягнення з Відповідача становитиме надмірний тягар для останнього, що не узгоджується із принципом розподілу таких витрат, тому витрати Позивача на професійну правничу допомогу, які пов`язані з розглядом цієї справи у суді, підлягають розподілу частково в сумі 9000 грн.

Не погоджуючись з прийнятою судом першої інстанції ухвалою, Відповідач 1 звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (а.с. 150-152) в якій з підстав, висвітлених в ній, просив ухвалу місцевого господарського суду скасувати в частині стягнення 2684 грн витрат по сплаті судового збору та 9000 грн понесених витрат на правову допомогу.

Мотивуючи дану апеляційну скаргу Відповідач 1, зокрема, виходив з того, що суду необхідно було встановити, які саме необґрунтовані дії іншої сторони були нею вчинені в ході розгляду справи та в чому вони полягали, зокрема, але не виключно: чи діяла ця сторона недобросовісно; чи недобросовісна сторона мала на меті протиправну мету - ущемлення прав та інтересів іншої сторони; чи були дії недобросовісної сторони умисні та який ступінь її вини й чим це підтверджується. Відповідач 1 в апеляційній скарзі зауважує, що Позивачкою в позовній заяві лише зазначено, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, котрі понесла Позивачка становить судовий збір в сумі 2684 грн. Разом із тим, жодних попередніх розрахунків сум судових витрат, які вона понесла та які очікує понести до першої заяви по суті спору (позовної заяви) стороною Позивачки додано не було, всупереч вимогам статті 124 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 4 серпня 2023 року поновлено Відповідачу 1 строк на оскарження ухвали, відкрито апеляційне провадження в справі №903/296/23 за апеляційною скаргою Відповідача 1. Запропоновано сторонам надати відзив на апеляційну скаргу Відповідача 1.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 4 серпня 2023 року проведення підготовчих дій закінчено; призначено розгляд апеляційної скарги на 11 вересня 2023 року об 14:00 год..

На виконання вимог ухвали від 4 серпня 2023 року Позивач подав до Північно-західного апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу в якому просив залишити ухвалу місцевого суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Позивач вказав, що докази Відповідача 1 щодо недобросовісної поведінки Позивача не є допустимими, та ні в якому разі не підтверджують штучне створення підстав для звернення до суду із зазначеною позовною заявою, тому що учасники Відповідача 1 ніяким чином не реагували на письмові звернення Позивача про бажання звільнитися за власним бажанням. Позивач зазначає, що не мала іншого способу захистити свої права, як звернутися до суду з відповідним позовом, тому спір було доведено до суду з вини Відповідача 1, та усі належні докази містяться у матеріалах справи №903/296/23. Також Позивачем не було заявлено жодного клопотання про залишення позовних вимог без розгляду, оскільки Відповідач 1 в ході розгляду справи в суді першої інстанції виконав позовні вимоги, а саме 30 травня 2023 року представник Відповідача 1 подала до суду клопотання, яким приєднала до матеріалів справи копію протоколу № 1 Ради партнерів Відповідача 1 від 26 травня 2023 року, копію довіреності від 20 квітня 2023 року, яким Відповідач 1 визнав позов до початку розгляду справи по суті спору.

В судове засідання від 11 вересня 2023 року представник Відповідача 2 не з`явився.

Відповідно до частини першої статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

В силу дії частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Згідно частин 1-4 статті 120 Господарського процесуального України: суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов`язковою; суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою; виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень; ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п`ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи.

Зі змісту ухвали від 4 серпня 2023 року вбачається, що суд в пункті 3 повідомив сторін про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги.

Разом з тим, суд констатує, що відкладення розгляду апеляційної скарги, визначене статтею 273 Господарського процесуального кодексу України, що по суті є неприпустимим з огляду на те, що це суперечить одному із завдань господарського судочинства, визначених частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України (своєчасне вирішення судом спорів). При цьому апеляційний господарський суд наголошує на тому, що в силу дії частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншим міркуваннями в судовому процесі.

З огляду на що, колегія апеляційного господарського суду вбачає за можливим розглядати дану апеляційну скаргу без участі представника Відповідача 2 за наявними в матеріалах справи доказами (зважаючи в тому числі на закінчення тридцятиденного строку розгляду даної апеляційної скарги).

В судовому засіданні від 11 вересня 2023 року, яке проведено в режимі відеоконференції представник Відповідач 1 підтримав доводи, наведені в апеляційній скарзі, та з підстав, висвітлених в ній, просив суд її задоволити, оскаржувану ухвалу скасувати в частині стягнення 2684 грн витрат по сплаті судового збору та 9000 грн понесених витрат на правову допомогу. Представник Відповідача 1 вказав, що суду необхідно було встановити, які саме необґрунтовані дії іншої сторони були нею вчинені в ході розгляду справи та в чому вони полягали, зокрема, але не виключно: чи діяла ця сторона недобросовісно; чи недобросовісна сторона мала на меті протиправну мету - ущемлення прав та інтересів іншої сторони; чи були дії недобросовісної сторони умисні та який ступінь її вини й чим це підтверджується. Представник Відповідача 1 наголосив, що Позивачем в позовній заяві лише зазначено, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, котрі поніс Позивач і котрі становить судовий збір в сумі 2684 грн. Разом із тим, як вказав представник, жодних попередніх розрахунків сум судових витрат, які Позивач поніс та які очікує понести до першої заяви по суті спору (позовної заяви) стороною Позивача додано не було, всупереч вимогам статті 124 Господарського процесуального кодексу України.

В судовому засіданні від 11 вересня 2023 року, представник Позивача заперечив проти доводів, наведених в апеляційній скарзі, та просив залишити ухвалу місцевого господарського суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Представник Позивача вказав, що докази Відповідача 1 щодо недобросовісної поведінки Позивача не є допустимими, та ні в якому разі не підтверджують штучне створення підстав для звернення до суду із зазначеною позовною заявою, тому що учасники Відповідача 1 ніяким чином не реагували на письмові звернення Позивача про бажання звільнитися за власним бажанням. Представник Позивача зазначає, що не мав іншого способу захистити свої права, як звернутися до суду з відповідним позовом, тому спір було доведено до суду з вини Відповідача 1, та усі належні докази містяться у матеріалах справи №903/296/23. Також представник вказав, що Позивачем не було заявлено жодного клопотання про залишення позовних вимог без розгляду, оскільки Відповідач 1 в ході розгляду справи в суді першої інстанції виконав позовні вимоги (а саме 30 травня 2023 року), і представник Відповідача 1 подав до суду клопотання, яким приєднав до матеріалів справи копію протоколу № 1 Ради партнерів Відповідача 1 від 26 травня 2023 року, копію довіреності від 20 квітня 2023 року, яким Відповідач 1 визнав позов до початку розгляду справи по суті спору.

Заслухавши пояснення представників Позивача та Відповідача 1, дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги та пояснення стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, відзив на апеляційну скаргу, Північно західний апеляційний господарський суд прийшов до висновку, що апеляційну скаргу Відповідача 1 слід задоволити частково, ухвалу Господарського суду Волинської області від 20 червня 2023 року в справі №903/296/23 змінити в частині покладення судового збору в розмірі 50 % на Відповідача 1, а в решті ухвалу залишити без змін.

При цьому, апеляційний господарський суд виходив з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, Позивач звернулася до Господарського суду Волинської області з позовом до Відповідача 1, Відповідача 2, в якій просить: визнати припиненими трудові відносини Позивача та Відповідача 1 з 20 березня 2023 року в зв`язку із звільненням за власним бажанням на підставі частини 1 статті 38 КЗпП України; зобов`язати державного реєстратора відділу реєстрації Відповідача 2 виключити відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про Позивача.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Позивач, користуючись своїм правом, у встановленому законом порядку попередив учасників про свій намір припинити трудові відносини та про проведення загальних зборів, натомість учасники Відповідача 1 на загальні збори не з`явились, що позбавило Позивача можливості бути звільненим з посади директора.

8 червня 2023 року представник Позивача подав клопотання про стягнення судових витрат, в якому просив суд першої інстанції стягнути з Відповідача 1 витрати за надання правової допомоги в розмірі 18000 грн.

Ухвалою Господарського суду Волинської області від 20 червня 2023 року в справі №903/296/23 закрито провадження у справі за пунктом 2 частиною 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України (а.с. 141-144).

Колегія суддів констатує, що статтею 269 Господарського процесуального кодексу України визначено, що: суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї; суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права; у суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

З урахуванням меж розгляду справи судом апеляційної інстанції, визначених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд здійснює перегляд справи за наявними у ній доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

В процесі розгляду справи, в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Предметом апеляційного оскарження та, відповідно, апеляційного розгляду, зважаючи на доводи та зміст апеляційної скарги у даній справі є саме рішення місцевого господарського суду в частині стягнення 2684 грн витрат по сплаті судового збору та 9000 грн понесених витрат на правову допомогу.

Тож досліджуючи доводи апеляційної скарги суд апеляційної інстанції констатує, що місцевим господарським судом закрито провадження по справі на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України (відсутній предмет спору).

Відповідно до частини 2 статті 232 Господарського процесуального кодексу України процедурні питання, пов`язані з рухом справи в суді першої інстанції, клопотання та заяви осіб, які беруть участь у справі, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення або закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом, вирішуються судом шляхом постановлення ухвал.

У частині 4 статті 231 Господарського процесуального кодексу України також передбачено, що про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.

З даного вбачається, що закриття провадження у справі є формою закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення по суті, у зв`язку з чим і результат вирішення спору відсутній. У такому разі (виявлення після відкриття провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи) суд постановляє ухвалу.

Відповідно до частини 3 статті 232, пункту 1 частини 5 статті 238 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті судом першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду. У резолютивній частині рішення зазначаються висновок суду про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної із заявлених вимог.

Отже, Господарський процесуальний кодекс України не передбачає можливість включення до резолютивної частини рішення висновків з питань, не пов`язаних з вирішенням справи по суті. Як вже зазначалось вище у цій постанові, висновки з такого питання викладаються у формі ухвали (частина 4 статті 231, частини 2 статті 232 ГПК України), яка приймається у вигляді окремого процесуального документа і можуть постановлюватися одночасно з рішенням суду.

Підсумовуючи все вищезазначене, суд апеляційної інстанції зауважує, що лише висновок суду першої інстанції про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково свідчить про вирішення спору по суті розглянутих вимог. Натомість, у тому випадку, коли в резолютивній частині судового рішення зазначається про закриття провадження у справі щодо частини із заявлених вимог або повністю у зв`язку з відсутністю предмету спору, спір по суті у відповідній частині не вирішується, навіть якщо розгляд справи по суті закінчується ухваленням рішення суду, без постановлення відповідної ухвали, як окремого процесуального документа.

Відповідно, у такому разі (закриття провадження у справі щодо частини із заявлених вимог у резолютивній частині рішення) норма частини 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, яка передбачає, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору, не застосовуються і не може бути підставою для стягнення з відповідача на користь позивача судового збору у повному обсязі, в тому числі і щодо частини із заявлених вимог, за якою провадження було закрито.

При цьому, у зазначеній нормі Господарського процесуального кодексу України йдеться про здійснення розподілу судових витрат між сторонами у справі у разі вирішення спору по суті. Водночас, така норма не застосовується, якщо Закон України "Про судовий збір" у такому випадку передбачає повернення судового збору з Державного бюджету України.

Зокрема, у пункті 5 частини 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір» прямо встановлено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

З огляду на зазначене, колегія суду приходить до висновку, що суд першої інстанції, закривши провадження у справі безпідставно стягнув сплачену суму судового збору в розмірі 50 % з Відповідача 1.

Відповідно Північно-західний апеляційний господарський суд не покладає витрати по сплаті судового збору в розмірі 50 % на Відповідача 1 та залишає їх за Позивачем.

Приймаючи таке рішення, колегія суду змінює ухвалу місцевого господарського суду в частині розподілу судових витрат по сплаті судового збору.

Що ж до заяви Відповідача 1 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, то колегія суду вказує наступне.

Статтею 16 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

· попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);

· визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): подання заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

· розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

У частині 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частин 1-3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частиною 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який водночас повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

Подібну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 21 травня 2019 року в справі № 903/390/18, від 21 січня 2020 року в справі №916/2982/16, від 7 липня 2020 року в справі № 914/1002/19).

У разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Отже, загальне правило розподілу судових витрат передбачене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Проте у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу, та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29 вересня 2022 року в справі № 911/1512/13.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку (дії чи бездіяльність) обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат. Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони щодо розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Подібна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 3 жовтня 2019 року в справі № 922/445/19.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої прийнято рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

За змістом частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Колегія суду констатує, що Позивач просить у місцевого господарського суду стягнути з Відповідача 1, витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 18000 грн.

В підтвердження надання адвокатом Колодяжною Н.В. послуг з професійної правничої допомоги в суді під час розгляду справи № 903/296/23 стороною надано наступні копії: ордер серія АМ №1049613 від 23 березня 2023 року, додаток до договору №23-03/23-1 від 30 травня 2023 року, детальний опис виконаних робіт (наданих послуг) від 30 травня 2023 року, квитанцію №8 від 30 травня 2023 року, акт здачі-прийняття виконаних робіт (наданих послуг) №24 від 30 травня 2023 року.

Дослідивши надані Позивачем докази, колегія суду приймає до уваги, що у додатку до Договору про надання правові допомоги сторони узгодили, що у відповідності до пункту 5.1 Договору за надання Адвокатом правової допомоги Клієнт сплачує Адвокату гонорар в такому розмірі, порядку і строки: 1 200 грн за кожну годину такої роботи, які сплачує готівкою чи по перерахунку не пізніше трьох днів після підписання акту здачі-прийняття виконаних робіт (наданих послуг). Клієнт погоджується, що розмір гонорару є розумним враховує витрачений адвокатом час, складність справи, кваліфікацію і досвід адвоката, фінансовий стан Клієнта та інші істотні обставини.

Згідно детального опису виконаних робіт від 30 травня 2023 року та акту здачі прийняття виконаних робіт (наданих послуг) № 24 від 30 травня 2023 року Позивачу надано наступні послуги: ознайомлення з документами, наданими Позивачем та здійснення їх правового аналізу, вивчення документів - 1 год; консультування Позивача з приводу спору та узгодження правової позиції для підготовки позову по справі - 30 хв; написання позовної заяви - 5 год; опрацювання законодавчої бази, що регулює спірні відносини, та вивчення судової практики - 1 год; ознайомлення з відзивом, його вивчення, консультування Позивача з приводу спору та узгодження правової позиції для підготовки відповіді на відзив по справі - 1 год 30 хв; підготовка письмових пояснень щодо наданих Відповідачем доказів у справі - 2 год;. участь адвоката у судових засіданнях - 4 год.

Позивач оплатила адвокату 18000 грн, що підтверджується платіжним квитанцією від 30 травня 2023 року №8.

Разом з тим апеляційний господарський суд констатує, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Тобто, нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.

Аналогічна правова позиція наведена в пунктах 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 липня 2021 року в справі № 910/12876/19.

Не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність.

Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року в справі № 904/4507/18, у постанові Верховного Суду від 15 червня 2021 року в справі №912/1025/20.

За умови підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, не надання іншою стороною доказів невідповідності заявлених до відшкодування витрат критеріям співмірності, у тому числі спростування правильності відповідних розрахунків, витрати на надану професійну правничу допомогу підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено, чи тільки має бути сплачено.

Аналогічна правова позиція наведена в постанові об`єднаної палати КГС ВС від 22 січня 2021 року по справі №925/1137/19.

Дана правова позиція по суті повністю спростовує доводи апелянта щодо подачі доказу оплати таких послуг, оскільки їх оплата і подача за вищевказаної позиції не є обов`язковою для вирішення питання щодо покладення таких витрат на іншу сторону.

Водночас, втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору визначеному нормами статті 627 Цивільного кодексу України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.

Аналогічна правова позиція наведена і в постанові Об`єднаної палати КГС ВС від 20 листопада 2020 року в справі №910/13071/19.

При цьому, колегія суду зауважує, що суд має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони» та «суд має право зменшити суму судових витрат, встановивши їх неспіврозмірність, незалежно від того, чи подавалося відповідачами відповідне клопотання» не є тотожними за своєю суттю.

Дана позиція наведена в пункті 6.1 постанови Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 3 жовтня 2019 у справі № 922/445/19.

Колегія суду зауважує, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правничу допомогу. Суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

З огляду на складність справи, визнання позову Відповідачем 1, наданий адвокатом обсяг послуг, колегія суду приходить до висновку, що розмір заявлених Позивачем витрат на правову (правничу) допомогу у сумі 18000 грн, не відповідає критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, такі витрати не мають характеру необхідних і неспіврозмірні з виконаною роботою у суді, отже їх розмір є необґрунтованими у зазначеному вище розмірі, а їх стягнення з відповідача становитиме надмірний тягар для останнього, що не узгоджується із принципом розподілу таких витрат.

Водночас, з огляду на межі оскарження та перевіривши види проведених робіт, оцінивши подані Позивачем докази на підтвердження понесених ним витрат та аргументи, клопотання Відповідача 1 про зменшення розміру витрат на правничу допомогу та доводи апеляційної скарги, виходячи з вищенаведених критеріїв та обставин справи. Суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги про безпідставність покдадення на нього 9000 грн витрат на послуги адвоката є надуманими та безпідставними.

Відповідно до положень частини 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правовничу допомогу.

Дана правова позиція наведена в додатковій постанові Верховного Суду від 6 липня 2022 року по справі №905/681/19.

Суд апеляційної інстанції вважає, що у випадку виконання належним чином своїх обов`язків щодо вчасного розгляду поданої Позивачем заяви, Позивач apriopi не звертався б до суду за захистом свого порушеного права, а відтак суд апеляційної інстанції вважає, що спір виник з огляду на неправомірні дії Відповідача, що в силу вищевказаної норми Господарського процесуального кодексу України дає право Позивача на стягнення 9000 грн витрат з такої сторони.

З огляду на вказане та керуючись статтями 126, 129 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що витрати Позивача на професійну правничу допомогу, які пов`язані з розглядом цієї справи у суді першої інстанції підлягають стягненню з відповідача в розмірі 9000 грн.

При цьому апеляційний господарський суд констатує, що для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат і вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність.

Аналогічна правова позиція наведена і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15 червня 2021 року в справі № 912/1025/20.

Враховуючи все вищеописане колегія суду задоволює заяву Позивача про покладення на Відповідача витрат на оплату послуг адвоката в розмірі 9000 грн.

Дане рішення прийнято місцевим господарським судом, а тому колегія суду залишає рішення місцевого господарського суду в цій частині без змін.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних в справі доказів.

В силу приписів статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Зважаючи на вказане, судова колегія зазначає, що доводи Позивача, викладені в апеляційній скарзі знайшли своє відображення в частині покладення на Відповідача 1 витрат по сплаті судового збору в розмірі 50%, та відхиляються судом в частині покладення витрат на правничу допомогу на Відповідача 1, і не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги.

В силу пункту 2 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право змінити рішення.

За приписами статті 277 Господарського процесуального кодексу України, підставою для зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Враховуючи вищевстановлене, апеляційну скаргу Відповідача 1 суд апеляційної інстанції задовільняє частково та змінює ухвалу Господарського суду Волинської області від 20 червня 2023 року в справі № 903/296/23 в частині покладення судового збору в розмірі 50 % на Відповідача 1, в решті залишаючи ухвалу місцевого господарського суду без змін.

Згідно із статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги апеляційний господарський суд залишає за Відповідачем 1.

Керуючись статтями 129, 269-276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Адвокатського об`єднання «Правова допомога №1» на ухвалу Господарського суду Волинської області від 20 червня 2023 року в справі №903/296/23 - задоволити частково.

2. Ухвалу Господарського суду Волинської області від 20 червня 2023 року в справі №903/296/23 - змінити в частині розподілу витрат по сплаті судового збору, шляхом викладення пункту 2 резолютивної частини ухвали в редакції наступного змісту:

"2. Стягнути з Адвокатського об`єднання Правова допомога №1 (вул.Шопена,22, офіс 169, м.Луцьк, 43005, код ЄДРПОУ 44156138) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) - 9000 грн понесених витрат на правову допомогу."

3. В решті ухвалу Господарського суду Волинської області від 20 червня 2023 року в справі №903/296/23 залишити без змін.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

5. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

6. Справу № 903/296/23 повернути Господарському суду Волинської області.

Повний текст постанови виготовлено 18 вересня 2023 року.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Філіпова Т.Л.