Постанова

від 07.09.2023 по справі 522/7103/13-ц

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/1232/23

Справа № 522/7103/13-ц

Головуючий у першій інстанції Абухін Р. Д.

Доповідач Драгомерецький М. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.09.2023 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого судді: Драгомерецького М.М.,

суддів: Громіка Р.Д., Дришлюка А.І.,

За участю секретаря судового засідання: Узун Н.Д.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 11 березня 2021 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Одеса-Банк», третя особа ОСОБА_2 про визнання кредитного договору недійсним,-

ВСТАНОВИВ:

25 березня 2013 року ОСОБА_1 звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з позовом про визнання кредитного договору з додатками недійсним.

Позивач обґрунтовував позов тим, що 07 квітня 2008 року між ним та відповідачем, ЗАТ "АКБ "Одеса-Банк" було укладено Договір про надання довгострокового кредиту на придбання автотранспортного засобу №78/08-Ф, відповідно до умов якого відповідач зобов`язався надавати позивачу грошові кошти у тимчасове користування зі свого позичкового рахунку у відповідності до цільового призначення кредиту в сумі 73 500,00 (сімдесят три тисячі п`ятсот) доларів США, а позивач зобов`язався здійснювати повернення наданого йому кредиту щомісячно, починаючи з 07 квітня 2008 року у сумі не менше 612 доларів США згідно додатку.

Згідно із п. 1.2 вказаного вище Кредитного договору, позивач повинен здійснювати повернення наданого йому кредиту у сумі не менше 612,00 Доларів США, при цьому для повернення вказана іноземна валюта - долар США.

В якості забезпечення виконання Позичальником своїх зобов`язань щодо погашення кредиту, сплати відсотків та інших платежів, передбачених Кредитним договором, можливих штрафних санкцій Позичальник (майновий поручитель) уклав з Банком договір застави транспортного засобу від 07.04.2008, зареєстрований в реєстрі за №1429, згідно якого в заставу передано рухоме майно - транспортний засіб автомобіль марки ACURA, модель MDX, 2008 року випуску, легковий універсал.

Посилаючись на безпідставне використання іноземної валюти, позивач просив суд визнати кредитний договір з додатками недійсним.

29 квітня 2013 року заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси позов задоволено.

Визнано недійсними умови пункту 2 в частині 1 та пункту 1.2 в частині 2 Договору про надання довгострокового кредиту на придбання автотранспортного засобу №78/08-Ф від 07.04.2008, укладеного між ОСОБА_1 , ІПН: НОМЕР_1 , та відповідачем, Закритим акціонерним товариством "Акціонерний комерційний банк "Одеса-Банк", код ЄДРПОУ - 19361350.

Визнано Договір про надання довгострокового кредиту на придбання автотранспортного засобу №78/08-Ф від 07.04.2008, укладеного між ОСОБА_1 , ІПН: НОМЕР_1 , та відповідачем, Закритим акціонерним товариством "Акціонерний комерційний банк "Одеса-Банк", код ЄДРПОУ - 19361350, включаючи всі додатки та додаткові угоди - недійсним.

Припинено взаємні права та зобов`язання сторін за Договором про надання довгострокового кредиту на придбання автотранспортного засобу №78/08-Ф від 07.04.2008, укладеного між ОСОБА_1 , ІПН: НОМЕР_1 , та відповідачем, Закритим акціонерним товариством "Акціонерний комерційний банк "Одеса-Банк", код ЄДРПОУ - 19361350, в тому числі по всім додаткам та додатковим угодам до нього.

Визнано Договір про кредитування поточного рахунку (овердрафт) №78/08-Ф/О від 07.04.2008, укладений між ОСОБА_1 , ІПН: НОМЕР_1 , та відповідачем, Закритим акціонерним товариством "Акціонерний комерційний банк "Одеса-Банк", код ЄДРПОУ - 19361350, включаючи всі додатки, - недійсним.

Визнано недійсним Договір застави від 07.04.2008, зареєстрований в реєстрі за №1429, укладений між ОСОБА_1 , ІПН: НОМЕР_1 , та відповідачем, Закритим акціонерним товариством "Акціонерний комерційний банк "Одеса-Банк", код ЄДРПОУ - 19361350, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Тиквенко М.О., включаючи всі додатки та додаткові угоди до нього.

Припинено взаємні права та зобов`язання сторін за Договором застави від 07.04.2008, зареєстрований в реєстрі за №1429, укладений між ОСОБА_1 , ІПН: НОМЕР_1 , та відповідачем, Закритим акціонерним товариством "Акціонерний комерційний банк "Одеса-Банк", код ЄДРПОУ - 19361350, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Тиквенко М.О., в тому числі по всім додаткам та додатковим угодам до нього.

Скасовано обтяження рухомого майна - заставу рухомого майна, накладену Закритим акціонерним товариством "Акціонерний комерційний банк "Одеса-Банк", код ЄДРПОУ - 19361350 на підставі Договору застави від 07.04.2008, зареєстрований в реєстрі за №1429, укладеного між ОСОБА_1 , ІПН: НОМЕР_1 , та відповідачем, Закритим акціонерним товариством "Акціонерний комерційний банк "Одеса-Банк", код ЄДРПОУ - 19361350, на автомобіль марки АСURА модель МDХ, 2008 року випуску, легковий універсал, шасі (кузов, рама) № НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_3 , який належить ОСОБА_1 , на підставі свідоцтва про реєстрацію серії НОМЕР_4 , виданого УДАІ ГУ МВС України в м. Києві 03.04.2008.

Зобов`язано органи ДАІ МВС України зняти з державної реєстрації автомобіль марки ACURA модель MDX, 2008 року випуску, легковий універсал, шасі (кузов, рама) № НОМЕР_5 , реєстраційний номер НОМЕР_3 , який зареєстрований на ім`я ОСОБА_1 , на підставі свідоцтва про реєстрацію серії НОМЕР_4 , виданого УДАІ ГУ МВС України в м. Києві 03.04.2008, у випадку звернення ОСОБА_1 щодо зняття з реєстраційного обліку вказаного автомобіля.

Зазначене заочне рішення ухвалою від 18 жовтня 2019 року скасовано, справа призначена до розгляду в загальному порядку (т. 1, а.с. 43-48).

04 березня 2020 року позивачем подано до Приморського районного суду м. Одеси заяву про зміну підстав позову, в якому вимоги доповнені (т. 1, а.с. 105-115), в якій позивач просить:

- визнати недійсними умови пункту 2 в частині 1 та пункту 1.2 в частині 2 Договору про надання довгострокового кредиту на придбання автотранспортного засобу №78/08-Ф від 07.04.2008, укладеного між ОСОБА_1 та ЗАТ «АКБ «Одеса-банк»;

- визнати договір про надання довгострокового кредиту на придбання автотранспортного засобу № 78/08-Ф від 07.04.2008, укладений між ОСОБА_3 та ЗАТ «АКБ «Одеса-банк», включаючи всі додатки та додаткові угоди- недійсними.

- припинити взаємні права та зобов`язання сторін за договором про надання довгострокового кредиту на придбання автотранспортного засобу №78/08-Ф від 07.04.2008, укладеного між ОСОБА_1 та ЗАТ « АКБ « Одеса-банк» в тому числі по всім додаткам та додатковим угодам до нього.

- визнати договір про кредитування поточного рахунку (овердрафт) №78/08-Ф/О від 07.04.2008, укладений між ОСОБА_1 та ЗАТ «АКБ «Одеса-банк», включаючи всі додатки - недійсним.

- визнати недійсним договір застави від 07.04.2008, зареєстрований в реєстрі за №1429, укладений між ОСОБА_1 та ЗАТ «АКБ «Одеса-банк», посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Тиквенко М.О., включаючи всі додатки та додаткові угоди до нього.

- припинити взаємні права та обов`язки сторін за договором застави від 07.04.2008, зареєстрований в реєстрі за №1429, укладений між ОСОБА_1 та ЗАТ «АКБ «Одеса-Банк», посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Тиквенко М.О., в тому числі по всім додаткам та додатковим угодам до нього.

- скасувати обтяження рухомого майна- заставу рухомого майна, накладену ЗАТ «АКБ «Одеса-Банк» на підставі договору застави від 07.04.2008, зареєстрований в реєстрі за №1429, укладеного між ОСОБА_1 та ЗАТ «АКБ «Одеса-банк» на автомобіль марки ACURA марки MDX, 2008 року випуску, легковий універсал, шасі (кузов, рама) № НОМЕР_5 , реєстраційний номер НОМЕР_3 , який належить ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про реєстрацію серії НОМЕР_4 , виданого УДАІ ГУ МВС України в м. Києві 03.04.2008.

- зобов`язати органи ДАІ МВС України зняти з державної реєстрації автомобіль марки ACURA марки MDX, 2008 року випуску, легковий універсал, шасі (кузов, рама) № НОМЕР_5 , реєстраційний номер НОМЕР_3 , який належить ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про реєстрацію серії НОМЕР_4 , виданого УДАІ ГУ МВС України в м. Києві 03.04.2008, у випадку звернення ОСОБА_1 щодо зняття з реєстраційного обліку вказаного автомобіля.

Позивач мотивує вимоги тим, що Договір включає цілий ряд інших вимог, які не відповідають вимогам ст. ст. 203, 215 ЦК України, п.22 ч. 1 ст. 1, ст. ст. 11 - 18 Закону України «Про захист прав споживачів» та ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», а саме п. 3.5 частини 2 Договору «Застереження», п. 4.10 у разі порушення кінцевого терміну погашення «Кредиту», зазначеного в п. 1.2 статті 1 частини №2 цього договору, Кредитор переносить заборгованість за «Кредитом» на рахунок прострочених кредитів та починаючи з першого дня прострочки встановлюються винагорода за користування кредиту у розмірі 35% річних; пункт 4.12 у разі порушення графіку повернення кредиту, зазначеного в п. 1.2 статті №1 частини №2 цього «Договору», «Кредитор» має право збільшити винагороду за використання кредиту на 5%; пункту 6.6. Договору про надання овердрафту по поточному рахунку «Позичальника», відкритому у «Кредитора» для сплати страхових внесків за Договором страхування предмету застави за договором забезпечення цього «Договору», повинен бути підписаний «Позичальником не пізніше наступного робочого дня після підписання Договору страхування; п. 10.1 Позичальник зобов`язаний: 10.1.3 якщо «Позичальник» на момент укладення цього «Договору» є зареєстрованим суб`єктом підприємницької діяльності, засновником та/або керівником будь-якої юридичної особи, крім державних підприємств, він зобов`язаний протягом 3-х місяців від дати укладання цього «договору» перевести 90 процентів обсягу оборотів грошових коштів по рахункам, відкритим в інших банках, на рахунки відкриті у «Кредитора»; 10.1.4 якщо «Позичальник протягом строку дії цього «Договору» буде зареєстрованим як суб`єкт підприємницької діяльності, стане засновником та/або керівником будь-якої юридичної особи, крім державних підприємств, він зобов`язаній протягом місяця від дня настання зазначених вище обставин, відкрити поточний рахунок а АКБ «Одеса-Банк» та провести 90 процентів обсягу оборотів грошових коштів по рахункам, відкритим у інших банках, на рахунки, відкриті у «Кредитора»; 10.1.12. протягом дії цього «Договору» не відкривати поточні рахунки в інших банках; 10.1.13 без попередньої згоди «Кредитора не отримувати кредити та позики в інших банках або закладах; 10.1.14. укласти «Договір застави» та «договір овердрафту поточного рахунку» на умовах, запропонованих «Кредитом» чи Договору про надання банківських послуг (договір поточного рахунку фізичних осіб); 10.1.23. не укладати угоди, за умови яких він повинен поділити свої прибутки з будь-якою третьою особою; 10.1.24 підтримувати своє фінансове становище на рівні, який задовольняє «Кредитора»; 10.1.26 за вимогою «Кредитора» укладати інші договори (правочини) чи вчинення інших юридичних дій; 8.1. «Кредитор» припиняє надання «Кредиту» у разі: 8.1.6. Відкриття «Позичальником» без погодження з «Кредитором» під час дії цього «Договору» рахунків в інших банках; 8.1.7. інші обставини за визначенням «Кредитора» (т. 1, а.с. 105-115).

11 березня 2021 року рішенням Приморського районного суду м. Одеси у задоволенні позову ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Одеса-Банк», третя особа ОСОБА_2 про визнання кредитного договору недійсним відмовлено (т. 1, а.с.197-203).

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій просить суд рішення Приморського районного суду м. Одеси від 11 березня 2021 року скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити, судові витрати покласти на відповідача, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

На адресу апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу не надходив, однак відповідно до положень ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Справи розглядаються без участі учасників провадження за наявності повідомлення про дату, час та місце розгляду справи та за відсутності заяви (заяв) про відкладення розгляду справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Частинами 1-4 ст. 12 ЦПК України встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Частиною 3 ст. 13 ЦПК України встановлено, що учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Учасники справи мають права, встановлені ст. ст. 43, 49 ЦПК України, в тому числі, ознайомлюватися з матеріалами справи, робити з них витяги, копії, одержувати копії судових рішень; подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам; подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб; ознайомлюватися з протоколом судового засідання, записом фіксування судового засідання технічними засобами, робити з них копії, подавати письмові зауваження з приводу їх неправильності чи неповноти; оскаржувати судові рішення у визначених законом випадках; користуватися іншими визначеними законом процесуальними правами.

Сторони про розгляд справи сповіщались належним чином та завчасно.

При цьому, явка сторін не визнавалась апеляційним судом обов`язковою.

Якщо учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі №361/8331/18.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи строки розгляду справи, баланс інтересів сторін, освідомленість її учасників про розгляд справи, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи наведені у апеляційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.

У частинах 1 та 2 статті 367 ЦПК України зазначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

У статті 11 ЦПК України зазначено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

За загальними правилами статей 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або іншим способом, що встановлений договором або законом.

Стаття 204 ЦК України регламентує принцип презумпції правомірності правочину, за змістом якого правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Правомірний правочин є підставою виникнення та підтвердженням наявності цивільних прав та обов`язків (частини 2 статті 11 ЦК України).

За правилами статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

За положеннями статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох

або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).

За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

За статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У силу статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які

виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.

Статтею 19 Закону №1023-XII встановлено, що нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає: 1) вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; 2) будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року

№15-рп/2011 у справі щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1,

статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону №1023-XII у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) підтверджено, що положення пунктів 22, 23

статті 1, статті 11 Закону №1023-XII з подальшими змінами у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

У абзаці 8 пункту 3.2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 липня 2013 року №7-рп/2013 у справі №1-12/2013, за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_4 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», зазначено, що «умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності».

Судом першої інстанції встановлено, що 07 квітня 2008 року між Закритим акціонерним товариством «Акціонерний комерційний банк «Одеса-Банк», правонаступник Відкрите акціонерне товариство «Акціонерний комерційний банк «Одеса-Банк» (Кредитор) та ОСОБА_1 (Позичальник) укладено Договір №78/08-Ф про надання довгострокового кредиту на придбання автотранспортного засобу, відповідно до умов якого Банк надав ОСОБА_1 на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання кредит (грошові кошти) в іноземній валюті у сумі 73 500 доларів США 00 центів, зі сплатою 40,00% річних з порядком погашення суми основної заборгованості, а ОСОБА_1 зобов`язався повернути наданий кредит у повному обсязі до 07 квітня 2018 року, згідно із Графіком щомісячних платежів.

В забезпечені виконання зобов`язань за кредитним договором між АТ «Акціонерний КБ «Одеса-Банк», правонаступник Відкрите акціонерне товариство «Акціонерний комерційний банк «Одеса-Банк» та ОСОБА_1 укладено договір застави, відповідно до якого Заставодавець передає в заставу автомобіль марки ACURA марки MDX, 2008 року випуску, легковий універсал, шасі (кузов, рама) № НОМЕР_5 , реєстраційний номер НОМЕР_3 .

Банк свої зобов`язання перед Позичальником відповідно до договору виконав у повному обсязі, надавши грошові кошти, обумовлені договором про надання довгострокового кредиту на придбання автотранспортного засобу.

Відкрите акціонерне товариство Акціонерний комерційний банк «Одеса-Банк» є правонаступником майнових прав та обов`язків Закритого акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Одеса - Банк» (п. 2 Статуту, затвердженого установчими зборами ВАТ «АКБ «Одеса-Банк», протокол №1 від 28 квітня 2009 року).

23 червня 2009 року видано свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи Відкритого акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Одеса - Банк».

Відповідно до умов, а саме п.2 Частини першої кредитного договору від 07 квітня 2008 року, Кредитор надає Позичальнику грошові кошти у тимчасове користування у готівковій формі на умовах забезпеченості, строковості, платності та цільового характеру використання на придбання автотранспортного засобу - Acura MDX new 2008р.в. у ОСОБА_5 , код НОМЕР_6 .

Згідно із вказаним пунктом договору, максимальна сума заборгованості за кредитом складає 73 500 (сімдесят три тисячі п`ятсот) доларів США. Визначено порядок сплати процентів, а саме - у валюті Кредиту щомісячно 15 числа місяця, наступного за місяцем, за яким нараховані відсотки, а також в день повернення заборгованості за Кредитом у повній сумі.

Визначено термін дії договору - 120 місяців, дата остаточного повернення кредиту - 07 квітня 2018 року.

Також, визначено вид заставного майна та його вартість - застава автотранспортного засобу. Предмет договору застави - автомобіль Acura MDX new 2008 року випуску. Заставна вартість 371 175,00 (триста сімдесят одна тисяча сто сімдесят п`ять) гривень. Вказано, що договір застави автотранспортного засобу повинен бути укладений в день видачі кредиту.

Відповідно до п. 3 Частини першої Кредитного договору, за користування кредитом при умові виконання Позичальником умов цього договору своєчасно та в повному обсязі, Позичальник зобов`язаний сплатити Кредитору відповідну плату в порядку та на умовах, передбачених даним пунктом, а саме: за користування кредитом процентна ставка складає 9,17 відсотків річних, за відкриття позичкового рахунку - 50, 00 грн одноразово, за розрахункове обслуговування договору Кредиту - 870,00 грн без ПДВ щомісячно, за видачу готівки з позичкового рахунку - 2 969,00 грн без ПДВ одноразово в день отримання кредиту, розмір плати за дострокове погашення Кредиту - 5 відсотків від суми достроково погашеного кредиту, розмір плати за внесення змін до договорів за ініціативою позичальника в договір кредиту - 1,0 відсоток від суми Кредиту, в договір застави, поруки, тощо - 0,2 відсотка від суми кредиту, за несвоєчасне погашення відсотків за кредитом - пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період прострочення виконання зобов`язання, у разі порушення графіку повернення кредиту - винагорода за використання кредиту збільшується на 5%, у разі порушення кінцевого терміну погашення кредиту - винагорода за використання кредиту становить 35%, у разі ненадання кожного року поновлювальної інформації про доходи Позичальника - винагорода за використання кредиту збільшується на 1%, за внесення застави до Державного реєстру обтяжень рухомого майна - 34 грн одноразово в момент укладання договору застави, 17 гривень за кожний витяг, по факту, за нотаріальне посвідчення застави - відповідно рахунку нотаріуса.

З наданої позивачем копії кредитного договору вбачається, що сторони поставили підпис на примірнику договору, що свідчить про усвідомлення позичальником - ОСОБА_1 умов договору, які запропоновані Позичальником та погодження з ними.

Із частини №2 Кредитного договору, а саме з п. 1.2 вбачається, що на протязі всього періоду дії Договору максимальна заборгованість Позичальника за кредитом не може перевищувати суми 73500,00 доларів США. Позичальник здійснює повернення наданому йому Кредиту щомісячн, починаючи з травня 2008 року у сумі не менше 612, 00 доларів США згідно додатку. Кінцевий термін до якого здійснюється надання та має бути повністю погашена заборгованість за Кредитом - 07 квітня 2008 року.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що позивачем як в позовній заяві так і в апеляційній скарзі не заперечується, а навпаки, підтверджується факт користування наданими кредитними коштами та внесення відповідних платежів в рахунок погашення заборгованості до каси банку.

У поданій апеляційній скарзі апелянт вказує, що спірним кредитним договором було порушено його права як споживача, тобто було допущено порушення законодавства про захист прав споживачів. Зокрема, апелянт наголошує на порушенні його прав п. 3 Кредитного договору згідно якого банком визначені, обумовлені сторонами, платежі, які необхідно сплатити ОСОБА_1 ..

Апеляційний суд наголошує, що на момент укладення договору, ОСОБА_1 (Позичальнику) було повідомлено про дані умови, вказано їх в Кредитному договорі і Позичальник з ними погодився, про що свідчить його підпис на спірному Кредитному договорі. Слід наголосити, що ОСОБА_1 не відмовився від одержання кредиту та не відкликав свою згоду на укладення кредитного договору, а навпаки кредитні кошти отримав та користується ними.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до п. 14 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року N5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», при вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним суди мають враховувати вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема ЦК (ст. ст. 215, 1048- 1052, 1054- 1055) ,ст. ст. 18-19 Закону України «Про захист прав споживачів».

Зокрема, кредитний договір обов`язково має укладатись у письмовій формі; недодержання письмової форми тягне його нікчемність та не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його нікчемністю (ст. 1055 ЦК).

При вирішенні справ про визнання кредитного договору недійсним суди повинні враховувати роз`яснення, наведені у постанові Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними». Суди повинні розмежовувати кредитний договір, який є недійсним у силу закону (нікчемний), або може бути визнаний таким у судовому порядку (оспорюваний) з підстав, встановлених частиною першою статті 215 ЦК, та кредитний договір, який є неукладеним (не відбувся), що не може бути визнаний недійсним, зокрема, у випадку, коли сторони в належній формі не досягли згоди щодо хоча б з однієї його істотної умови або зміст яких неможливо встановити, виходячи з норм чинного законодавства

(ст. ст. 536, 638,1056-1 ЦК).

Згідно абзацу третього частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції станом на день укладення кредитного договору) кредитодавцю забороняється встановлювати в договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Відповідно до цього Закону послуга це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб; споживчий кредит це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції (пункти 17 і 23 статті 1).

Отже, послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.

Разом з тим, суд вважає, що пунктом 2.5 кредитного договору визначена плата за надання споживчих коштів, а такі дії кредитної спілки є фінансовою послугою, тому визначення плати є законним.

Колегія суддів також звертає увагу на положення ст. 230 ЦК України, відповідно до якої якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Відповідно до п. 20 постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Згідно із ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст. ст. 77-80 ЦПК України.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи, як передбачено ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Таким чином, належними вважатимуться докази, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення сторін або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Вони мають належати до складу підстав позову або підстав заперечень проти нього і характеризуватися значущістю для визначення спірних правовідносин та зумовленістю цих фактів нормами матеріального права.

Відповідно до положень ч. ч. 1, 3 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судом першої інстанції вірно зазначено, що оскільки позивачем не надано доказів умисного введення відповідачем його в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину та доказів самого факту обману, а тому позов з підстав недотримання та невиконання відповідачем вимог ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» задоволенню не підлягає, з врахуванням того, що спірний правочин вчинений у формі, встановленій законом, укладений у письмовій формі, як передбачено ч. 1 ст. 1055 ЦК України, підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; позичальник, в свою чергу, на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору та у подальшому виконував його умови, а тому, підстав вважати, що позивачу при укладенні договору не було надано інформацію відповідно до закону немає.

Щодо доводів апеляційної скарги про порушення, пов`язані із наданням кредиту в валюті слід зазначити наступне.

Так, апелянт вважає, що підставою для визнання кредитного договору недійсним є те, що у відповідача ЗАТ «АКБ «Одеса-Банк» при укладенні спірного договору кредиту була відсутня індивідуальна ліцензія Національного банку України, яка б дозволяла використовувати іноземну валюту як засіб платежу при виконанні кредитного договору.

Відхиляючи вказані доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що статтею 524 ЦК України визначено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Згідно зі ст. 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Заборони на виконання грошового зобов`язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі №373/2054/16-ц (провадження №14-446цс18) зазначено, що «із аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству».

Крім того, висновки про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року в справі №14-134цс18.

Отже, позивач не довів, що спірний кредитний договір від 07.04.2008, укладений між ЗАТ «АКБ «Одеса-Банк» та ОСОБА_1 порушує його права та інтереси.

Твердження про незаконність умов про нарахування плати за надання кредиту, передбаченої п. 3 кредитного договору, також є необґрунтованим. Суд дійшов висновку, що встановлення такої плати не суперечить Закону України «Про захист прав споживачів».

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний) правочин. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

А згідно зі ст. 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, крім того позивач не довів факт недодержання сторонами /стороною/ в момент вчинення відповідного правочину вимог, які встановлені частинами третьою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України.

На час розгляду справи судом не встановлено порушення прав позивача, умови договору узгоджено було сторонами, договір є дійсним, тому позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими, недоведеними та є такими, що не підлягають задоволенню.

Згідно із частинами 1-4 статті 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Необхідність визнання обов`язковості практики Європейського Суду з прав людини, що законодавчо ґрунтується на нормах пункту першого Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 до Конвенції від 17 липня 1997 року», згідно якого Україна повністю визнає на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосується тлумачення і застосування Конвенції, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3477-IV, у якій зазначено, що суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, вирішуючи питання стосовно застосування частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд бере до уваги, що в рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Чуйкіна проти України» від 13 січня 2011 року (остаточне 13 квітня 2011 року) за заявою №28924/04 у параграфі 50 зазначено, наступне «…суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), пп. 28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).

У пункті 23 Рішення Європейського суду з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України» (заява №63566/00 від 25 жовтня 2000 року, «Суд нагадує, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.94, Серія A, N 303-A, параграф 29).

Аналогічний висновок, висловлений Європейським судом з прав людини у п. 18 Рішення від 07 жовтня 2010 року (остаточне 21.02.2011) у справі «Богатова проти України» (заява №5232/04 від 27 січня 2004 року).

Частиною 1 статті 2 ЦПК України визначено, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

За змістом статей 12 та 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Вирішуючи питання правомірності правочину Верховний Суд у постанові від 20 березня 2019 року у справі №521/19976/16 (провадження №61-39392св18 виходив з наступного: «при вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 15 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист порушеного цивільного права. За наслідками розгляду такого спору судом має бути з`ясовано питання про спростування презумпції правомірності правочину і встановлено не лише наявність підстав, визначених законом, для визнання правочину недійсним, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому саме полягає вказане порушення, що має істотне значення для вирішення питання про наявність чи відсутність порушеного права особи, за захистом якого вона звернулася до суду».

Таким чином, відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є:

пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою;

наявність підстав для оспорення правочину;

встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.

З позовних вимог не вбачається яким чином порушені права позивача, не було встановлено таких обставин і під час розгляду справи.

Колегія суддів вважає, що позивачем не доведено належним чином обґрунтованість підстав позову, а саме, наявність законних підстав для визнання кредитного договору недійсним у зв`язку з укладенням його під впливом обману зі сторони відповідача, посилаючись на те, що позивач не отримав усієї інформації про умови кредитування, вартість його кредиту не відповідає умовам договору та тим, що у договір включено проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги, вважає умови договору несправедливими та такими, що суперечать нормам Закону України «Про захист прав споживачів».

Отже, суд першої інстанції вирішуючи питання про визнання недійсним Кредитного договору від 07.04.2008, укладений між ЗАТ «АКБ «Одеса-Банк» та ОСОБА_1 недійсним, дійшов правильного висновку про відмову в їх задоволенні.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права.

Згідно із усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04).

Європейський суд з прав людини зауважив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

За встановлених обставин, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи та порушення прав скаржника.

Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не впливають на правильність ухваленого у справі рішення.

Оскільки рішення суду першої інстанції постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів не вбачає підстав для його скасування.

Статтею 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 11 березня 2021 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення до суду касаційної інстанції.

Повний текст судового рішення складено: 14.09.2023.

Судді Одеського апеляційного суду: М.М. Драгомерецький

А.І. Дришлюк

Р.Д. Громік