Постанова

від 14.09.2023 по справі 638/14998/21

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний номер 638/14998/21

Номер провадження 22-ц/818/1618/23

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 вересня 2023 року м. Харків

Харківський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Мальованого Ю.М.,

суддів: Бурлака І.В, Яцини В.Б.,

за участю:

секретаря судового засідання Супрун Я.С.,

відповідач ОСОБА_1 ,

представник відповідачки адвоката Якімова Л. М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 12 червня 2023 року в складі судді Штих Т.В. у справі № 638/14998/21 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування витрат на ремонт житлового будинку,-

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування витрат на ремонт житлового будинку.

Позов мотивовано тим, що його батьку ОСОБА_3 належав будинок з надвірними будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_1 .

У вказаному будинку разом з батьком проживав позивач зі своєю родиною.

З липня 2014 року по травень 2015 рік позивачем за власні кошти був зроблений ремонт у вказаному будинку загальною вартістю 5 597 798,83 грн.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер. Після смерті батька відкрилася спадщина на житловий будинок з надвірними будівлями та земельну ділянку, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Однак, при зверненні до нотаріуса йому стало відомо про існування заповіту, за яким батько заповів вказаний житловий будинок своїй доньці ОСОБА_1 .

Відповідачка є єдиним спадкоємцем за заповітом житлового будинку та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , та у разі прийняття нею спадщини та отримання свідоцтва про право на спадщину за заповітом вона набуде його у власність у значно кращому стані, ніж він був до ремонту у 2014-2015 роках, та з врахуванням того, що ним буде втрачено право користування будинком, а відповідачкою буде вжито заходів щодо виселення його з родиною з будинку, вважає, що він маю право на відшкодування здійснених витрат на ремонтні роботи спірного жилого будинку.

Посилаючись на вказані обставин, ОСОБА_2 просив стягнути з ОСОБА_1 витрати на поліпшення домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 у розмірі 5 597 798,83 грн.

08 червня 2023 року представником позивача адвокатом Шматько Тетяною Миколаївною подано заяву про забезпечення позову, в якій просила накласти арешт на житловий будинок з надвірними будівлями за адресою: в АДРЕСА_1 , та заборонити ОСОБА_4 або будь-яким третім особам, які діють від її імені та в її інтересах, укладати угоди стосовно цього майна, його реєстрацію та перереєстрацію, здійснювати його відчуження.

Заява мотивована тим, що у разі невжиття заходів забезпечення, відповідачка може відчужити майно та уникнути розрахунків з позивачем у разі ухвалення судового рішення на його користь.

Під час останньої особистої розмови відповідачка зазначала, що після вступу у спадщину має намір продати спірне майно третім особам, наміру розрахуватися з позивачем вона не має.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 12 червня 2023 року заяву ОСОБА_5 - представника позивача ОСОБА_2 про забезпечення позову задоволено.

Накладено арешт на житловий будинок з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 , що належав на праві власності ОСОБА_3 , та заборонено ОСОБА_4 або будь-яким третім особам, що діють від її імені та в її інтересах укладати угоди стосовно цього майна, проводити його реєстрацію та перереєстрацію, здійснювати його відчуження.

Задовольняючи заяву, суд першої інстанції виходив із співмірності виду забезпечення позову із заявленими позовними вимогами та вважав обґрунтованими вимоги щодо накладення арешту на нерухоме майно відповідачки, оскільки за викладених заявником обставин, невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.

17 липня 2023 року ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм процесуального права, просила ухвалу суду першої інстанції скасувати та постановити нову, якою заяву про забезпечення позову залишити без задоволення.

Апеляційна скарга мотивована тим, що посилання позивача щодо її наміру відчуження будинку та виселення його з родиною не відповідає дійсності. Вона неодноразово зазначала про готовість віддати житловий будинок і половину земельної ділянки позивачу, а також, що не має намірів виселяти його з родиною із будинку.

Крім того, ОСОБА_2 на протязі тривалого часу проживає з родиною на Західній Україні та наразі ніхто не займає будинок за адресою: АДРЕСА_2 і не має намірів це робити.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 12 червня 2023 року про забезпечення позову вона була позбавлена права оформлювати документи на спадщину з подальшим переоформленням чистини спадщини на позивача з метою задоволення його позовних вимог.

У судове засідання позивач ОСОБА_2 та його представник адвокат Шматько Т.М. не з`явилися.

Судові повістки-повідомлення про розгляд справи 14 вересня 2023 року доставлено на електронну пошту позивача ОСОБА_2 (т.2, а.с. 145). Поштові повідомлення вручені представнику позивача адвокату Шматько Т.М. (т.2, а.с. 147).

Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу у відсутність учасника справи, явка якого у судове засідання обов`язковою не визнавалась, оскільки відповідно до частини 2 статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, відповідача ОСОБА_6 та її представника адвоката Якімова Л.М., які підтримали апеляційну скаргу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно з частинами 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду першої інстанції не відповідає зазначеним вище вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно зі статтею 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Частинами 1, 2 статті 149 ЦПК України передбачено, що суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Згідно з частиною 3 статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Частиною 10 статті 150 ЦПК України передбачено, що не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначила, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Обґрунтованою підставою для забезпечення позову має бути існування очевидної загрози порушення законних прав та інтересів позивача у справі у разі невжиття заходів забезпечення позову. Відповідно, звертаючись із заявою про забезпечення позову, особа має довести належність їй таких прав та що невжиття заходів забезпечення позову призведе до утруднення чи неможливості виконання майбутнього рішення суду, при цьому існування загрози порушення прав позивача повинно мати очевидний та об`єктивний характер.

Цивільний процесуальний закон не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначено, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Необхідність застосування заходів забезпечення позову випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цих заходів призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду у разі задоволення позову.

Забезпечення позову не повинно порушувати принципи змагальності і процесуального рівноправ`я сторін. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів.

Мета забезпечення позову - це хоча і негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акту, а також перешкоджання спричинення значної шкоди позивачу.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 523/11320/19 (провадження № 61-6385св21).

При розгляді заяви про забезпечення позову вирішується лише питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову і не вирішуються матеріально-правові вимоги та наперед результат розгляду справи по суті позову.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

Відповідно до п 4.18. Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року,якщо на спадкове майно накладено арешт судовим чи слідчими органами, видача свідоцтва про право на спадщину затримується до зняття арешту.

Отже, як неодноразово зазначав Верховний Суд, застосування такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту, унеможливлює вчинення будь-яких дій щодо відчуження майна, вчинення нотаріальних та реєстраційних дій щодо спірної нерухомості.

Арешт є крайнім заходом забезпечення позову та полягає у проведенні його опису, оголошенні заборони розпоряджатися ним, а в разі потреби - обмеженні права користування майном або його вилученні у власника.

Отже, виходячи з наведеного, судова колегія вважає, що накладення арешту на квартиру, що успадкована відповідачкою, за відсутності доказів реальної загрози відчужити майно, є неспівнмірним з заявленими позовними вимогами, оскільки унеможливлює оформлення спадкових прав та використання вказаного майна за призначенням.

Також, судова колегія враховує, що справа перебуває в провадженні суду першої інстанції з вересня 2021 року, проте з відповідною заявою про забезпечення позову позивач звернувся у червні 2023 року, більше ніж за півтора року та за цей час відповідачкою не вчинено дій щодо його продажу з метою ухилення від виконання можливого судового рішення.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішення суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (частина 1 статті 376 ЦПК України).

За таких обставин ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню з постановленням нової про залишення заяви про забезпечення позову без задоволення.

За правилами частини 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, ухвалює нове судове рішення, він відповідно, змінює розподіл судових витрат.

Однак, оскільки постанова Харківського апеляційного суду не стосується вирішення справи по суті, підстави для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції відсутні, а тому розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись ст. ст. 367, 376, 382, 384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 12 червня 2023 року скасувати.

У задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_2 адвоката Шматько Тетяни Миколаївни про забезпечення позову шляхом накладення арешту на житловий будинок з надвірними будівлями за адресою АДРЕСА_1 , відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повне судове рішення складено 18 вересня 2023 року.

Головуючий Ю.М. Мальований

Судді І.В. Бурлака

В.Б. Яцина