Рішення

від 18.09.2023 по справі 910/8283/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

18.09.2023Справа № 910/8283/23Суддя Господарського суду міста Києва Морозов С.М. розглянувши без повідомлення сторін у спрощеному позовному провадженні справу

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна група "Архі-Буд", м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Проектно-екологічний консалтинг", м. Київ

про стягнення 98 156,46 грн -

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

26.05.2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна група "Архі-Буд" (позивач) звернулось до суду з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Проектно-екологічний консалтинг" (відповідач) суми коштів в розмірі 46 800,00 грн, суми штрафу в розмірі 11 960,00 грн, суми 36% річних в розмірі 37 204,08 грн та суми інфляційних втрат в розмірі 2 192,38 грн, у зв`язку з невиконанням відповідачем умов Договору на екологічні послуги №ПЕК04/2021-А від 03.03.2021 року в частині надання оплачених позивачем послуг.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.05.2023 року матеріали справи №910/8283/23 було передано на розгляд судді Морозову С.М.

Ухвалою від 06.06.2023 року позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна група "Архі-Буд" було залишено без руху та надано позивачу строк на усунення недоліків позовної заяви.

23.06.2023 року від позивача до суду надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Згідно з п. 2 ч. 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.

Відповідно до ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються що малозначні справи.

Частиною 1 ст. 250 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.07.2023 відкрито провадження у справі №910/8283/23 та прийнято позовну заяву до розгляду, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

З метою повідомлення відповідача про розгляд даної справи та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, судом рекомендованим листом з повідомленнями про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань направлялась ухвала суду від 19.07.2023 року.

23.08.2023 року від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому ним зазначено, що всі зобов`язання за договором передано ТОВ «Промекопроект» і тому саме це товариство є відповідальним за порушення умов Договору. Відповідачем також зазначено, що оскільки проммайданчик розташований в м Сєвєродонецьк, який окуповано російськими військами, тому виконання Договору є неможливим. Окрім того, Департамент комунальної власності знаходився в м. Сєвєродонецьк і в період дії воєнного стану не видає ніяких дозволів. Підсумовуючи відповідач вказав, що вторгнення росії в Україну завадило закінчити зобов`язання за Договором.

Позивач правом на подачу до суду відповіді на відзив не скористався.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

03 березня 2021 року між позивачем (замовник) та відповідачем (виконавець) укладено Договір на екологічні послуги №ПЕК04/2021-А (надалі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов`язання надати екологічні послуги, а саме: провести інвентаризацію джерел викидів забруднюючих речовин (протоколи лабораторних вимірювань надає замовник), скласти та погодити звіт з інвентаризації; опублікувати заяву про наміри отримання дозволу в ЗМІ; отримати листа РДА про відсутність зауважень; розробити документи, в яких обґрунтовуються обсяги викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря; отримати рішення (висновок) держпродспоживслужби щодо можливості отримання дозволу на викиди; супровід та погодження розробленої документації; отримати Дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами для замовника (далі - екологічні послуги).

Відповідно до п. 2.1. Договору результатом виконання роботи є паперовий звіт, що обґрунтовує обсяги викидів забруднень, електронний носій із інформацією для видачі Дозволу на викиди та Дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, виданий уповноваженим державним органом для ТОВ «ІГ «Архі-Буд».

Згідно з п. 2.2. Договору після отримання Дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, виданий уповноваженим державним органом для ТОВ «ІГ «Архі-Буд», сторони складають акт надання послуг, що підписується представниками сторін, що свідчить про відсутність у сторін претензій одна до одної.

Пунктом 2.4. Договору (в редакції Додаткової угоди №4 від20.10.2021 року) сторони погодили, що виконавець має право покласти виконання всіх чи частини зобов`язань за цим Договором на іншу особу, а саме: Товариство з обмеженою відповідальністю «Промекопроект», залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення умов цього Договору. Реалізація виконавцем вказаного права не є підставою для збільшення розміру плати за послуги, передбаченого цим Договором, продовження строку надання послуг, звільнення виконавця від відповідальності за неналежне виконання умов цього Договору та/або будь-якої іншої зміни погоджених сторонами умов Договору.

Ціна Договору складає 119 600,00 грн (п. 3.1. Договору в редакції Додаткової угоди №1 від 22.06.2021 року).

Протягом 10 банківських днів після підписання даного Договору, замовник згідно рахунку перераховує на поточний рахунок виконавця попередню оплату в сумі 46 800,00 грн. (п. 3.2. Договору в редакції Додаткової угоди №1 від 22.06.2021 року).

Після підписання сторонами акту надання послуг, замовник протягом 10 банківських днів проводить остаточний розрахунок шляхом перерахування на поточний рахунок виконавця грошових коштів в сумі 72 800,00 грн. (п. 3.4. Договору в редакції Додаткової угоди №1 від 22.06.2021 року).

Відповідно до п. 7.1. Договору, в редакції Додаткової угоди №5 від 10.11.2021 року, виконавець зобов`язується надати екологічні послуги (отримати дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря для ТОВ «ІГ «Архі-Буд») до 31.03.2022 року включно.

Договір набирає чинності з дати його двостороннього підписання і діє протягом року, але не менш, ніж до повного виконання сторонами прийнятих на себе зобов`язань у період дії Договору. (п. 7.3. Договору).

Як зазначено позивачем, на виконання умов Договору, ним було здійснено оплату послуг згідно платіжної інструкції №845 від 04.03.2021 року на суму 46 800,00 грн.

Як зазначає позивач, у зв`язку з тим, що відповідачем послуги обумовлені Договором надані позивачу не були, він звернувся до відповідача з вимогою №192 від 19.10.2022 року про повернення, в строк не більше 5 днів з моменту пред`явлення віимоги, грошових коштів в розмірі 46 800,00 грн.

Не отримавши від відповідача вказаної суми позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення з відповідача суми коштів в розмірі 46 800,00 грн, суми штрафу в розмірі 11 960,00 грн та суми 36% річних в розмірі 37 204,08 грн та суми інфляційних втрат в розмірі 2 192,38 грн.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. (ст. 526 Цивільного кодексу України).

Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

За своєю правовою природою укладений між сторонами Договір є договором послуг.

Статтею 901 ЦК України закріплено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії, або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Відповідно до ст. 905 ЦК України строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.

Як встановлено судом позивачем, на виконання умов Договору, було здійснено оплату попередньої вартості послуг в розмірі 46 800,00 грн згідно платіжної інструкції №845 від 04.03.2021 року.

Проте, в подальшому, відповідачем послуги, обумовлені п. 7.1. Договору, позивачу надані не були.

Відповідно до статті 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як встановлено судом вище, у відповідності до п. 7.1. Договору, з урахуванням змін до Договору, відповідач повинен був отримати дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря до 31.03.2022 року.

При цьому, заперечення відповідача щодо отого, що зобов`язаною за Договором особою є ТОВ «Промекопроект» спростовуються самим змістом Договору, оскільки пунктом 2.4. Договору (в редакції Додаткової угоди №4 від 20.10.2021 року) сторонами визначено, що покладення виконання зобов`язань на ТОВ «Промекопроект» не знімає відповідальність із виконавця, тобто із відповідача.

Отже, згідно умов вказаного пункту, відповідальною перед позивачем особою, за виконання умов Договору, є саме відповідач.

Згідно із ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 188 Господарського кодексу України передбачено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Згідно з п. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, за змістом наведених норм, розірвання господарського договору може бути вчинено як за згодою сторін, так і у разі односторонньої відмови від нього. За загальним правилом розірвання договору в односторонньому порядку не допускається, однак окремі договірні відносини допускають можливість одностороннього розірвання договору. Повноваження сторони на одностороннє розірвання договору можуть бути встановлені законом або безпосередньо в договорі.

Одностороння відмова від договору не потребує узгодження та як самостійний юридичний факт зумовлює його розірвання.

Розірванням договору є припинення договірного зобов`язання на підставах, встановлених у законі або договорі, та припинення прав та обов`язків сторін договірних зобов`язань.

Як зазначає позивач у позовній заяві він вимогою від 19.10.2022 року повідомив про невиконання відповідачем свого зобов`язання та необхідність повернення авансових коштів.

Договір може бути розірваний в результаті односторонньої відмови від нього у повному обсязі, тобто в результаті вчинення замовником одностороннього правочину, який тягне припинення зобов`язань його сторін.

Пунктом 5.4. Договору (в редакції Додаткової угоди №3 від 19.10.2021 року) сторони передбачили, що у разі порушення виконавцем строку надання послуг замовник має право вимагати повернення сплачених на підставі цього Договору грошових коштів в повному обсязі, а виконавець зобов`язаний повернути отримані у якості попередньої оплати за послуги грошові кошти у строк не більше п`яти днів з дати пред`явлення вимоги замовником.

Таким чином, станом на момент розгляду справи суд визнає Договір є припиненим.

Відповідно до частини 2 статті 570 ЦК України, якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона є авансом. Однак, з припиненням дії договору підряду така грошова сума втрачає ознаки авансу та стає майном (грошовими коштами), набутими підрядником без достатньої правової підстави. Відповідно до частини 1 статті 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відтак, зазначена норма застосовується за наявності сукупності таких умов: набуття (збереження) майна (майном також є грошові кошти) однією особою за рахунок іншої; відсутність для цього підстав; або коли така підстава згодом відпала. Випадок, коли зобов`язання було припинено на вимогу однієї із сторін відповідно до закону чи умов договору належить до таких підстав.

Про можливість виникнення позадоговірного грошового зобов`язання на підставі статті 1212 ЦК України зазначала також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.04.2018 у справі №910/10156/17.

З огляду на зазначене, суд вважає за можливе застосувати до спірних правовідносин положення статті 1212 ЦК України, а тому, до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає 46 800,00 грн отриманих коштів.

Аналогічних правових висновків щодо застосування положень частини 4 статті 849 ЦК України та можливість стягнення з відповідача на користь позивача коштів внесеної передоплати після припинення дії договору підряду дійшов Верховний Суд у постановах від 10.05.2018 у справі №916/1591/17, від 11.11.2018 у справі №910/13332/17 та від 14.06.2018 у справі №912/2709/17.

При цьому, посилання відповідача на те, що затримка з виконання умов Договору відбулася не з його вини, а у зв`язку з тим, що існували обставини непереборної сили є необґрунтованими та безпідставними з огляду на наступне.

Відповідно до листа Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 року №2024/02.0-7.1 визнано форс-мажорною обставиною військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану 24.02.2022 року. Торгово-промислова палата України підтверджує, що зазначені обставини з 24.02.2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків, згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт та ситуації, що з ним пов`язані (включаючи, але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, ембарго, діями іноземного ворога): загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибухи, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані положеннями відповідних рішень або актами державних органів влади, закриття морських проток, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також обставини, викликані винятковими погодними умовами чи стихійним лихом - епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха, тощо (ч. 2 ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України").

Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Таким чином, в той час як форс-мажорні обставини унеможливлюють виконання договірного зобов`язання в цілому, істотна зміна обставин змінює рівновагу стосунків за договором, суттєво обтяжуючи виконання зобов`язання лише для однієї із сторін.

У постанові Верховного Суду від 30.11.2021 року у справі № 913/785/17 визначено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них, як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

Листом від 28.02.2022 Торгово-Промислова палата України засвідчила форс-мажорні обставини, зокрема, військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 год. 30 хв. 24.02.2022.

Проте, доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Так, пунктом 6.2. Договору сторони погодили, що сторона, яка потрапила у форс-мажорні обставини, повинна у п`ятиденний термін оповістити іншу сторону про настання та припинення вищезазначених обставин.

У даному випадку відповідачем не надано до суду доказів на підтвердження виконанням ним п. 6.2. Договору, у зв`язку з чим дія форс-мажорних обставин, в межах даної справи, не застосовується.

Позивачем також заявлено до стягнення з відповідача суму штрафу в розмірі 11 960,00 грн.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений строк свого обов`язку по перерахуванню коштів в повному обсязі не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов`язання, тому дії відповідача є порушенням зобов`язання (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

За змістом ст. ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За приписами ст. 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (частини перша, друга статті 217 Господарського кодексу України). Штрафними санкціями відповідно до частини першої статті 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Виконання господарських зобов`язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими Господарським кодексом України та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов`язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов`язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (частина перша статті 199 Господарського кодексу України),

Видами забезпечення виконання зобов`язання за змістом положень частини першої статті 546 Цивільного кодексу України є неустойка, порука, гарантія, застава, притримання, завдаток, а частиною другою цієї норми визначено, що договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік забезпечувальних заходів для належного виконання зобов`язання не є вичерпним і сторони, використовуючи принцип свободи договору, передбачений статтею 627 Цивільного кодексу України, мають право встановити й інші, окрім тих, що передбачені частиною першою статті 546 Цивільного кодексу України, засоби, які забезпечують належне виконання зобов`язання, за умови, що такий вид забезпечення не суперечить закону.

Згідно з п. 5.5. Договору (в редакції Додаткової угоди №3 від 19.10.2021 року) у разі порушення виконавцем строку надання послуг, передбаченого п. 7.1. цього Договору, виконавець, на вимогу замовника, сплачує замовнику штраф в розмірі 10% від вартості послуг за цим Договором.

Перевіривши розрахунок штрафних санкцій Судом встановлено, що позовні вимоги відповідають вимогам чинного законодавства, розрахунок штрафу у заявленому розмірі здійснений позивачем належним чином, відтак позовні вимоги про стягнення з відповідача 11 960,00 грн штрафу підлягають задоволенню.

Щодо заявленої позовної вимоги про стягнення з відповідача 37 204,08 грн суми 36% річних та 2 192,38 грн суми інфляційних втрат, то суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Разом із тим, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Індекси споживчих цін (індекси інфляції), які є показниками загального рівня інфляції в економіці, розраховуються в цілому за місяць, а не на конкретні дати. Встановлено, що вони розраховуються Державним комітетом статистики України щомісячно та публікуються в наступному за звітним місяці.

Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.

Згідно з Листом Державного комітету статистики України № 11/1-5/73 від 13.02.2009 також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов`язань.

Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997, відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Таким чином, інфляційні втрати мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.

Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату №265 від 27.07.2007 "Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін", відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться "ланцюговим" методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.

При цьому, коли відносно кожного грошового зобов`язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов`язання, за період з моменту виникнення обов`язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов`язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.

Крім того, необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у справі № 910/21564/16 від 10.07.2019.

Базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.

При цьому, п. 5.4. Договору (в редакції Додаткової угоди №3 від 19.10.2021 року) передбачено, що виконавець сплачує замовнику проценти за користування його грошовими коштами у розмірі 36% річних від суми отриманої попередньої оплати за період з дня перерахування замовником до дня повернення.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок сум 36% річних та інфляційних втрат, на предмет арифметичної правильності та відповідності вимогам закону, судом встановлено, що він здійснений вірно, а тому до стягнення з відповідача підлягає сума 36% річних в розмірі 37 204,08 грн та сума інфляційних втрат в розмірі 2 192,38 грн.

Згідно із ч. 2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За таких обставин, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено обґрунтованість заявленого позову, відтак до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає сума коштів в розмірі 46 800,00 грн, сума штрафу в розмірі 11 960,00 грн та сума 36% річних в розмірі 37 204,08 грн та сума інфляційних втрат в розмірі 2 192,38 грн.

Судовий збір, у розмірі 2 684,00 грн, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку із задоволенням позовних вимог, покладається на відповідача.

Керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Проектно-екологічний консалтинг» (ідентифікаційний код 4066483, адреса місцезнаходження: 03065, м. Київ, вул. Каблукова, буд. 5, кв. 22) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна група «Архі-Буд» (ідентифікаційний код 42628532, адреса місцезнаходження: 04112, м. Київ, вул. Ризька, буд. 12) суму коштів у розмірі 46 800,00 грн (сорок шість тисяч вісімсот гривень 00 копійок), суму штрафу в розмірі 11 960,00 грн (одинадцять тисяч дев`ятсот шістдесят гривень 00 копійок), суму 36% річних в розмірі 37 204,08 грн (тридцять сім тисяч двісті чотири гривни 08 копійок), суму інфляційних втрат в розмірі 2 192,38 грн (дві тисячі сто дев`яносто дві гривни 38 копійок) та суму судового збору в розмірі 2 684,00 грн (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири гривни 00 копійок).

3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

4. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

5. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя С. МОРОЗОВ