Рішення

від 18.09.2023 по справі 922/3127/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" вересня 2023 р.м. ХарківСправа № 922/3127/23

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Калініченко Н.В.

без повідомлення (виклику) учасників справи

розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерго Х», місто Харків, доПриватного акціонерного товариства «МЕТАЛІСТ-БУДМЕТАЛКОНСТРУКЦІЯ», місто Харків, про стягнення коштів, -ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Енерго Х», звернувся до Господарського суду Харківської області із позовною заявою до відповідача, Приватного акціонерного товариства «МЕТАЛІСТ-БУДМЕТАЛКОНСТРУКЦІЯ», про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу електричної енергії № 141 від 06 грудня 2013 року у загальному розмірі 77 241,29 грн., з них: 40 125,25 грн. основна сума боргу, 1 648,98 грн. 3% річних, 11 084,10 грн. інфляційні втрати, 24 382,96 грн. пеня. Також, позивач прохає про розподіл судових витрат, зокрема, судового збору та витрат на професійну правничу допомогу в орієнтовному розмірі 13 000,00 грн.

1. РУХ СПРАВИ У ГОСПОДАРСЬКОМУ СУДІ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ.

17 липня 2023 року, ухвалою Господарського суду Харківської області, залишено позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерго Х» без руху. Надано позивачеві строк для усунення недоліків позовної заяви - три дні, з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху, шляхом надання до суду: документів (опис вкладення із відміткою поштової установи), які підтверджують відправлення відповідачу копії позовної заяви від 13 липня 2023 року, що сформована за допомогою системи «Електронний суд», і доданих до неї документів за адресою відповідача відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. 20 липня 2023 року, ухвалою Господарського суду Харківської області, прийнято позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерго Х» до розгляду та відкрито позовне провадження у справі № 922/3127/23. Розгляд справи № 922/3127/23 вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами. Відповідачеві, згідно статті 251 Господарського процесуального кодексу України, встановлено строк п`ятнадцять днів з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на позов.

Відповідач своїм правом на подання відзиву у справі не скористався. Як вбачається з трекінгу відправлення за трек номером 6102272427479, ухвала суду від 20 липня 2023 року є врученою за датою 27.07.2023 року. Відповідно до п. 3 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення. Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений ухвалою про відкриття провадження у справі від 20 липня 2023 року, а саме до 11.08.2023 не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно статті 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. Відповідно до частини 1 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Згідно частини 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Суд констатує про те, що ним було дотримано строки розгляду справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка ратифікована Україною 17 липня 1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі "Смірнова проти України"). Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлено наступне.

2. ОПИС ПОЗИЦІЇ ПОЗИВАЧА, ЩО ВИКЛАДЕНА У ПОЗОВНІЙ ЗАЯВІ.

Як зазначено у позовній заяві, 06.12.2013 року між позивачем та відповідачем укладено договір купівлі-продажу електричної енергії № 141 (надалі «Договір»). Згідно із Договором постачальник здійснює продаж електричної енергії споживачу в межах встановленої (дозволеної) потужності в необхідному об`ємі. Згідно п. 4 Додаткової угоди № 1 до Договору фактичний обсяг спожитої електроенергії відображається у Акті здачі-прийняття робіт (наданих послуг), який формується не пізніше 10-го числа місяця, наступного за місяцем поставки. У відповідності до п. 2.3.2. Договору споживач зобов`язується щомісяця, на підставі даних приладів обліку, не пізніше встановленої дати оформлювати та надавати постачальнику відомості про фактичні обсяги споживання електричної енергії. Згідно п. 2.3.4 Споживач зобов`язується проводити оплату за електричну енергію відповідно до Додаткової угоди № 2 до даного Договору. Згідно п. 3 Додаткової угоди № 2 до Договору споживач сплачує 100% обсягу електроенергії до 30 числа місяця поставки. Позивач зазначає, що за Договором на даний час існує заборгованість відповідача перед позивачем в розмірі 40 125,25 грн., що підтверджується актом здачі-прийняття робіт (наданих послуг) за лютий 2022 року та платіжними документами про оплату спожитої електроенергії, а також Довідкою АТ «Харківобленерго» про фактичні обсяги купівлі електричної енергії позивачем по споживачу за лютий, березень, квітень 2022 року. Підсумовуючи, позивач прохає про стягнення 40 125,25 грн. основного боргу та похідних вимог, а саме: 1 648,98 грн. 3% річних, 11 084,10 грн. інфляційних втрат, 24 382,96 грн. пені.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.

3. ВІДНОСНО СТЯГНЕННЯ ОСНОВНОЇ СУМИ БОРГУ.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини. В статті 174 Господарського кодексу України визначено, що господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. При цьому, ст. 12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд. Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК з урахуванням особливостей, передбачених ГК України. Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. У відповідності до ст. 173 ГК України, зі змістом якої кореспондуються і приписи ст. 509 ЦК України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Відповідно до статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості. Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

06 грудня 2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Енерго Х» (постачальник за Договором, позивач) та Приватним акціонерним товариством «МЕТАЛІСТ-БУДМЕТАЛКОНСТРУКЦІЯ» (споживач за Договором, відповідач) укладено договір купівлі-продажу електроенергії № 141 (надалі «Договір»). Відповідно до п. 1.1. Договору постачальник здійснює продаж споживачу електричної енергії в межах встановленої (дозволеної) потужності в необхідному обсязі. У п. 2.3.2 Договору встановлено, що споживач зобов`язаний щомісячно, на підставі приладів обліку, не пізніше встановленої дати оформлювати та надавати постачальнику дані о витратах електроенергії. Споживач здійснює оплату електроенергії шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника в порядку, обумовленому у додаткові угоді № 2 до Договору (п. 3.1. Договору). До матеріалів справи представлено додаткову угоду № 2 від 06 грудня 2013 року до Договору згідно п. 3 якої споживач сплачує 100% обсягу електроенергії до 30 числа місяця поставки.

Згідно із частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За приписом ст. 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України). Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

До позову долучена довідка АТ «Харківобленерго» про фактичні обсяги електричної енергії за лютий, березень, квітень 2022 року, з якої вбачається споживання у розмірі: «33413» за лютий 2022. Також, позивачем долучено акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 28 лютого 2022 року за лютий 2022 до Договору за обсягом споживання: « 33413», що відповідає відомостям АТ «Харківобленерго». З цього акта вбачається, що станом на 01 лютого 2022 року заборгованість відповідача складала 71 198,09 грн., вартість поставки за лютий 2022 (з ПДВ) 143 927,16 грн., тобто загальна заборгованість відповідача, з урахуванням наявного боргу на 01 лютого 2022 року, складала 215 125,25 грн., відповідачем сплачено у лютому 2022 року 175 000,00 грн., що визнається позивачем. За таких обставин, заборгованість відповідача перед позивачем складає 40 125,25 грн.

03 липня 2023 року позивачем була складена вимога відповідачу про сплату заборгованості за вих. № 87, що направлена на адресу відповідача. Із наявних матеріалів справи вбачається, що заборгованість не була погашена відповідачем.

Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення основної суми боргу в розмірі 40 125,25 грн. за Договором підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до частини 2 статті 614 Цивільного кодексу України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання. Відповідно до частини 3 та 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належних доказів на підтвердження здійснення повної оплати.

3. ВІДНОСНО СТЯГНЕННЯ 3% РІЧНИХ ТА ІНФЛЯЦІЙНИХ ВТРАТ.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Згідно із висновком Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19) зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови). Також, Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

Позивачем заявлено до стягнення 3% річних у розмірі 1 648,98 грн. та інфляційні втрати у розмірі 11 084,10 грн.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26 січня 2022 року по справі №910/18557/20 зазначено наступне: «Визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази (зроблений позивачем розрахунок заборгованості, інфляційних втрат та трьох процентів річних), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю бо частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду».

Здійснивши перевірку суми нарахованих позивачем 3% річних та інфляційних втрат, суд прийшов до висновку, що вони здійснено арифметично вірно, а отже підлягають задоволенню в повному обсязі, а саме 1 648,98 грн. 3% річних, 11 084,10 грн. інфляційні втрати.

4. ВІДНОСНО СТЯГНЕННЯ ПЕНІ.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором (частина 2 статті 193, частина 1 статті 216 та частина 1 статті 218 Господарського кодексу України).

Одним із видів господарських санкцій, згідно з частиною 2 статті 217 Господарського кодексу України, є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина 1 статті 230 Господарського кодексу України). Так, відповідно до статей 230, 231 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. Відповідно до частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частиною 3 статті 549 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п. 3.3. Договору, у випадку затримки строку оплати, споживач зобов`язується сплатити постачальнику суму боргу та пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення.

У п. 5 постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг № 332 від 25.02.2022 (в редакції від 27.02.2022) рекомендовано учасникам ринку електричної енергії на період дії особливого періоду зупинити нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії». В подальшому, відповідно до п. 16 постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг № 332 від 25.02.2022 (в редакції від 26.04.2022) вирішено на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування надати такі настанови: зупинити нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії», між учасниками ринку електричної енергії.

Оскільки Договір № 141 від 06 грудня 2013 року укладений на підставі Закону України «Про електроенергетику» від 16 жовтня 1997 року, до нього не застосовуються обмеження за постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг, № 332 від 25.02.2022 через її застосовування до правовідносин (договорів), укладених відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії».

Однак, суд звертає увагу на ч. 6 ст. 232 ГК України у якій встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Сторонами не встановлено у Договорі іншого, тобто нарахування відбувається до ч. 6 даної статті. При цьому, сам позивач нараховує пеню за період з 01.03.2022 по 13.07.2023, тобто за 1 рік і 4 місяці. У зв`язку з цим, з урахування обмеження, встановлено ч. 6 ст. 232 ГК України, правильна сума пені складає 7 013,68 грн., що і підлягає стягненню з відповідача. Таким чином, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

5. ВІДНОСНО РОЗПОДІЛУ СУДОВИХ ВИТРАТ.

Здійснюючи розподіл судових витрат за наслідками розгляду справи, враховуючи вимоги статті 129 ГПК України, а також висновки суду про часткове задоволення позову, судові витрати, понесені позивачем, покладаються на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

У відповідності до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Рішення суду як найважливіший акт правосуддя має ґрунтуватись на повному з`ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин. У пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2010 року "Справа "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04) Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, пункт 36, від 01 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, пункт 30, від 27 вересня 2001 року). Суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

З огляду на вищевикладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 1-5, 8, 10-12, 20, 41-46, 73-80, 86, 123, п. 2 ч. 1 ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Харківської області, -

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерго Х» задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «МЕТАЛІСТ-БУДМЕТАЛКОНСТРУКЦІЯ» (61007, місто Харків, вулиця Свистуна, будинок 11; код ЄДРПОУ: 30653953) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерго Х» (61023, місто Харків, вулиця Мироносицька, будинок 95; код ЄДРПОУ: 38000735) суму боргу у розмірі 40 125,25 грн., 3% річних у розмірі 1 648,98 грн., інфляційні втрати у розмірі 11 084,10 грн., пеню у розмірі 7 013,68 грн., а також судові витрати (сплачений судовий збір) у розмірі 2 080,45 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено "18" вересня 2023 р.

СуддяН.В. Калініченко