Постанова

від 07.06.2023 по справі 372/1686/17-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

7 червня 2023 року

м. Київ

справа № 372/1686/16-ц

провадження № 61-16056св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства і Державного підприємства «Київське лісове господарство»,

відповідачі: Обухівська районна державна адміністрація Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду

від 13 травня 2021 року, прийняту колегією у складі суддів: Коцюрби О. П.,

Білич І. М., Слюсар Т. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2017 року перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства і Державного підприємства «Київське лісове господарство» (далі - ДП «Київське лісове господарство») звернувся з позовом до Обухівської районної державної адміністрації Київської області

(далі - Обухівська РДА), ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсними розпорядження, державних актів та витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння.

В обґрунтування позову вказував, що відповідно до розпорядження Обухівської РДА від 31 жовтня 2007 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 отримали у власність земельні ділянки. Це розпорядження видане всупереч вимог земельного та лісового законодавства, оскільки спірні земельні ділянки відносяться до земель лісогосподарського призначення та використовувалися для ведення лісового господарства. Київське обласне та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства і ДП «Київське лісове господарство» не надавали третім особам згоди на вилучення земельної ділянки загальною площею 0,8000 га у 13 кварталі Козинського лісництва, передача земельних ділянок у власність відбулася з порушенням порядку зміни цільового призначення земельних ділянок.

За таких обставин просив суд:

- визнати недійсними: розпорядження Обухівської РДА від 31 жовтня 2007 року № 1543 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Старобезрадичівської сільської ради Обухівського району Київської області»; державний акт на право власності від 30 січня 2008 року серії ЯЕ № 968935 на земельну ділянку

площею 0,4000 га з кадастровим номером 3223187700:04:027:0159, виданий ОСОБА_1 , та державний акт на право власності від 30 січня 2008 року серії ЯЕ № 968936 на земельну ділянку площею 0,4000 га з кадастровим номером 3223187700:04:027:0160, виданий ОСОБА_2 ;

- витребувати на користь держави в особі ДП «Київське лісове господарства» з незаконного володіння ОСОБА_1 - земельну ділянку площею 0,4000 га з кадастровим номером 3223187700:04:027:0159; ОСОБА_2 - земельну ділянку площею 0,4000 га з кадастровим номером 3223187700:04:027:0160, розташовані в адміністративних межах Старобезрадичівської сільської ради Обухівського району Київської області.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 11 грудня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції зазначив про відсутність підстав для задоволення позову у зв`язку зі спливом позовної давності.

Постановою Київського апеляційного суду від 13 травня 2021 року апеляційну скаргу першого заступника прокурора Київської області задоволено, рішення Обухівського районного суду Київської області від 11 грудня 2017 року скасовано і ухвалено нове рішення про задоволення позову.

Визнано недійсним розпорядження Обухівської РДА від 31 жовтня 2007 року № 1543 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність ОСОБА_1 і ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарствам в адміністративних межах Старобезрадичівської сільської ради Обухівського району Київської області».

Визнано недійсними державний акт на право власності від 30 січня

2008 року серії ЯЕ № 968935 на земельну ділянку площею 0,4000 га з кадастровим номером 3223187700:04:027:0160, виданий ОСОБА_1 , та державний акт на право власності від 30 січня 2008 року серії ЯЕ № 968936 на земельну ділянку площею 0,4000 га з кадастровим номером 3223187700:04:027:0159, виданий ОСОБА_2 .

Витребувано на користь держави в особі ДП «Київське лісове господарство» з незаконного володіння ОСОБА_1 - земельну ділянку площею 0,4000 га з кадастровим номером 3223187700:04:027:0160, ОСОБА_2 - земельну ділянку площею 0,4000 га з кадастровим номером 3223187700:04:027:0159, розташовані в адміністративних межах Старобезрадичівської сільської ради Обухівського району Київської області.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Приймаючи постанову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що

Обухівська РДА, надаючи ОСОБА_2 та ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства земельні ділянки лісогосподарського призначення площею 0,800 га в адміністративних межах Старобезрадичівської сільської ради Обухівського району Київської області, вийшла за межі своїх повноважень, тому оспорюване розпорядження від 31 жовтня 2007 року № 1543 і видані на його підставі державні акти на право власності на земельні ділянки є незаконними і підлягають визнанню недійсними.

Суд апеляційної інстанції не погодився з висновком місцевого суду про те, що позовна давність за вимогами прокурора починає перебіг з моменту вибуття земельних ділянок з державної власності (видачі відповідачам державних актів

30 січня 2008 року), оскільки про наявність порушення вимог закону, інтересів держави та необхідність їх захисту в судовому порядку прокурору стало відомо

у 2016 році під час здійснення представницької діяльності за результатами аналізу інформацій різних органів державної влади, установ та організацій, в тому числі Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства і ДП «Київське лісове господарство», моніторингу даних публічної кадастрової карти України. Апеляційний суд зазначив, що звернення прокурора з цим позовом у 2017 року відбулося у межах позовної давності.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У вересні 2021 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 13 травня 2021 року і залишити в силі рішення Обухівського районного суду Київської області

від 11 грудня 2017 року.

Касаційна скарга мотивована неврахуванням судом апеляційної інстанції того, що прокурор не обґрунтував підстав звернення до суду в інтересах держави в особі Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства і ДП «Київське лісове господарство», не зазначив, у чому полягає нездійснення уповноваженим державним органом і державним підприємством покладених на них обов`язків щодо захисту державних інтересів у сфері земельних правовідносин. Вказане суперечить висновкам Верховного Суду України, викладеним у постанові від 13 червня 2017 року

у справі № п/800/490/15 (провадження № 21-1393а17), та висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 26 травня 2020 року

у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19).

Крім того, звертаючись до суду в інтересах держави в особі ДП, що не є органом державної влади або іншим суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого належить захист інтересів держави, зокрема, в галузі реалізації принципів регулювання земельних відносин або захисту природних ресурсів, прокурор порушив норми частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру», згідно з якою здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній не допускається. Такий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 15 вересня 2020 року у справі № 911/551/19.

Суд апеляційної інстанції не врахував висновок Верховного Суду, викладений

у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 906/853/17, про те, що порушення прокурором встановленої спеціальним законодавством прямої заборони та звернення до суду в інтересах державної компанії виключає необхідність з`ясування судами питання невиконання або неналежного виконання таким позивачем дій, спрямованих на захист власних прав та інтересів або інтересів держави.

На думку заявника, апеляційний суд не врахував висновки щодо позовної давності, викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах

від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17 (провадження № 12-104гс19), від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16 (провадження № 12-128гс19), від 30 травня 2019 року у справі № 359/2012/15-ц (провадження № 14-101цс18) та від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 (провадження № 14-183цс18).

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 7 жовтня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі і витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Підставою відкриття касаційного провадження у цій справі були доводи

заявника про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року

у справі № 362/44/17 (провадження № № 14-183цс18), від 30 травня 2018 року у справі № 359/2012/15-ц (провадження № 14-101цс18), від 26 листопада

2019 року у справі № 914/3224/16 (провадження № 12-128гс19), від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17 (провадження № 12-104гс19), від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19), у постановах Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 911/551/19, від 10 квітня 2019 року у справі № 906/853/17, у постанові Верховного Суду України

від 13 червня 2017 року у справі № п/800/490/15 (провадження № 21-1393а17) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 31 травня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи

Судом апеляційної інстанції встановлено, що розпорядженням Обухівської РДА від 31 жовтня 2007 року № 1543 «Про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 та

ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель державної власності в адміністративних межах Старобезрадичівської сільської ради Обухівського району Київської області» затверджено проект землеустрою щодо відведення у власність для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель державної власності в адміністративних межах Старобезрадичівської сільської ради Обухівського району земельної ділянки площею 0,4000 га ОСОБА_2 та земельної ділянки площею 0,4000 га ОСОБА_1

30 січня 2008 року на підставі цього розпорядження ОСОБА_1 видано державний акт серії ЯЕ № 968935 на право власності на земельну ділянку площею 0,4000 га з кадастровим номером 3223187700:04:027:0159, який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010833100067; ОСОБА_2 - державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 968936 на земельну ділянку площею 0,4000 га з кадастровим номером 3223187700:04:027:0160, який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010833100066.

З планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування ДП «Київський лісгосп» суди встановили, що спірні земельні ділянки, які перебувають у власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , знаходяться у виділах 8, 9, 10 кварталу 13 Козинського лісництва, є земельними ділянками лісового фонду, покриті лісовою рослинністю та мають відповідні таксаційні характеристики.

Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши додержання судом апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права в межах вимог та доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд дійшов таких висновків.

Щодо позовних вимог прокурора в інтересах ДП «Київське лісове господарство»

Згідно з частиною третьою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі

і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

На відміну від прокурора та органів, через які діє держава, юридичні особи, які не є такими органами, діють як самостійні суб`єкти права - учасники правовідносин. Конституцією України та законом не передбачена можливість прокурора здійснювати процесуальні та інші дії, спрямовані на захист інтересів юридичних осіб. Зокрема, до повноважень прокурора не належить здійснення представництва в суді державних підприємств. При цьому інтереси юридичної особи можуть не збігатися з інтересами її учасників (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19, пункт 62)). Тому інтереси державного підприємства можуть не збігатися з інтересами держави, яка має статус засновника (вищого органу) такого підприємства (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 71)).

Відповідно до статті 170 ЦК України держава у цивільних відносинах діє через органи державної влади, а не через державні підприємства.

У постанові від 6 липня 2021 року у справі № 911/2169/20

(провадження № 12-20гс21) Велика Палата Верховного Суду виклала висновок, що «заборона на здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, передбачена абзацом третім

частини третьої статті 23 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон), має застосовуватись з урахуванням положень абзацу першого частини третьої цієї статті, який передбачає, що суб`єкт, в особі якого прокурор може звертатись із позовом в інтересах держави, має бути суб`єктом владних повноважень, незалежно від наявності статусу юридичної особи. У контексті положення частини другої статті 19 Конституції України відсутність у Законі інших окремо визначених заборон на здійснення представництва прокурором, окрім спеціальної заборони на представництво державних компаній, не слід розуміти як таку, що розширює встановлені в абзаці першому частини третьої статті 23 Закону межі для здійснення представництва прокурором законних інтересів держави».

Тому прокурор не має повноважень на ведення справ в інтересах державного підприємства, а відповідні вимоги не підлягають розгляду по суті.

У постанові Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справа № 911/551/19, на яку заявник посилається як на підставу касаційного оскарження, зазначено «звертаючись до суду в інтересах держави в особі ДП, яке не є органом державної влади або іншим суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого належить захист інтересів держави, зокрема, в галузі реалізації принципів регулювання земельних відносин або захисту природних ресурсів, прокурор порушив норми частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру», згідно з якою здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній не допускається».

За таких обставин, доводи касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постанові

від 15 вересня 2020 року у справі № 911/551/19, підтвердилися під час касаційного перегляду справи.

Відповідно до частини другої статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених у статті 257 цього Кодексу.

За таких обставин пред`явлений прокурором позов в інтересах держави в особі ДП «Київське лісове господарство» до Обухівської РДА та ОСОБА_2 про визнання недійсними розпорядження, державних актів та витребування земельної ділянкм із чужого незаконного володінняпідлягає залишенню без розгляду в порядку пункту 2 частини першої статті 257 ЦПК України як такий, що поданий особою, що не має повноважень на його подання в інтересах державного підприємства.

Щодо позовних вимог прокурора в інтересах держави в особі Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства до Обухівської РДА та ОСОБА_2 про визнання недійсними розпорядження та державного акта

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які

ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем

і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частина перша та друга статті 5 ЦПК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються

у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити

у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір, у свою чергу, не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року

у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) вказано, що «в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок (якщо такі ознаки наявні) особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що земельна ділянка є лісовою земельною ділянкою. Це може свідчити про недобросовісність такої особи і впливати на вирішення спору, зокрема про витребування лісової земельної ділянки, але не може свідчити про неможливість володіння (законного чи незаконного) приватною особою такою земельною ділянкою. Тому Велика Палата Верховного Суду підтверджує свій висновок про те, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку статті 387 ЦК України є ефективним способом захисту права власності. Такий висновок випливає з постанови Великої Палати

Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 368/1158/16-ц

(провадження № 14-140цс18), на яку посилається Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, постанов Великої

Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц (провадження № 14-96цс18), від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, розділ 1.5.4).

… рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня

2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 39),

від 15 жовтня 2019 року у справі № 911/3749/17 (провадження № 12-95гс19,

пункт 6.27), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18

(провадження № 12-148гс19, пункт 35), від 1 лютого 2020 року

у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19, пункт 52)). Тому під час розгляду справи, в якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного (наприклад, у спорі за віндикаційним позовом), не допускається відмова у позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане судом недійсним, або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред`явлена. Під час розгляду такого спору слід виходитиз принципу jura novit curia - «суд знає закони»

(див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року

у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19, пункт 50), від 4 грудня

2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19, пункт 84),

від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 101) та інші). Тому суд незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її у мотивувальній частині судового рішення.

… власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило

у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 85, 86), від 21 серпня 2019 року

у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 38), від 22 січня

2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19, пункт 34),

від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 74) та інших.

Так, для витребування нерухомого майна оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування не є ефективним способом захисту права власника (див. постанову Великої Палати Верховного Суду

від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 86)). Вимога про визнання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування недійсними (незаконними) та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 39), від 11 лютого 2020 року

у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19)).

З огляду на викладене, під час розгляду справи за позовною вимогою про застосування належного способу захисту (зокрема у спорі за віндикаційним позовом) відмова в позові з тих мотивів, що державний акт, рішення про державну реєстрацію, відомості чи запис про державну реєстрацію права на майно не визнані недійсними, або що вони не оскаржені, відповідні позовні вимоги не пред`явлені, не допускається. Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові».

Враховуючи вказані висновки Великої Палати Верховного Суду, для витребування спірної земельної ділянки оспорювання рішень органів місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Задовольняючи позов прокурора в інтересах держави в особі Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства до Обухівської РДА і ОСОБА_2 про визнання недійсними розпорядження та державного акта, суд апеляційної інстанції не врахував, що пред`явлення таких вимог не є ефективним способом захисту права власника земельної ділянки, тому дійшов помилкового висновку про їх задоволення.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову прокурора в інтересах держави в особі Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства до Обухівської РДА і ОСОБА_2 про визнання недійсними розпорядження та державного акта, але помилився з підставами такого рішення.

Колегія суддів вважає за необхідне врахувати висновки, викладені після подання касаційної скарги у постанові Великої Палати Верховного Суду

від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) та постановах Верховного Суду від 19 січня 2022 року

у справі № 372/2969/18 (провадження № 61-20118св19) та від 15 червня

2022 року у справі № 372/1141/19 (провадження № 61-4335св21), що узгоджується з частиною третьою статті 400 ЦПК України.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Враховуючи викладене оскаржувана постанова апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства до Обухівської РДА і ОСОБА_2 про визнання недійсним розпорядження від 31 жовтня 2007 року № 1543 (в частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 ), а також про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ №968936, виданого ОСОБА_2 , та в частині стягнення з нього судового збору підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції в його мотивувальній частині щодо правових підстав для відмови в задоволенні зазначених позовних вимог необхідно змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови, а в резолютивній частині (щодо відмови в задоволенні вказаних позовних вимог) - залишити без змін.

Щодо меж касаційного перегляду оскаржуваної постанови апеляційного суду

У пункті 5 частини третьої статті 2 ЦПК України вказано, що основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

У справі, що переглядається, оскаржуваною постановою апеляційного суду позов прокурора задоволено повністю, визнано розпорядження Обухівської РДА щодо виділення земельних ділянок у власність ОСОБА_1 і

ОСОБА_2 недійсним, визнано недійсними державні акти на право власності на земельні ділянки, видані вказаним особам окремо, та витребувано на користь позивачів дві земельні ділянки.

Не погодившись з судовим рішенням апеляційного суду, ОСОБА_2 оскаржив його в касаційному порядку. ОСОБА_1 не реалізувала своє право на подання касаційної скарги, приєднання до касаційної скарги. Така процесуальна поведінка ОСОБА_1 свідчить про її повну згоду з оскаржуваним судовим рішенням апеляційного суду у частині вирішення пред`явлених до неї позовних вимог.

Аналіз аргументів касаційної скарги свідчить, що ОСОБА_2 не навів переконливих доводів того, яким чином оскаржене судове рішення, яким задоволено позовні вимоги прокурора до ОСОБА_1 , порушує його права та інтереси, за умови, що остання не оскаржила постанову апеляційного суду в касаційному порядку.

Враховуючи викладене, постанова апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог прокурора в інтересах держави в особі Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства і

ДП «Київське лісове господарство» до Обухівської РДА і ОСОБА_1 про визнання недійсними розпорядження від 31 жовтня 2007 року № 1543

(в частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 ), визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 968935, виданого

ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,4000 га з кадастровим номером 3223187700:04:027:0159, та витребування цієї земельної ділянки з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 касаційним судом не переглядається.

Керуючись статтями 400, 412, 414, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 13 травня 2021 рокущодо вирішення позову першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства господарство» до Обухівської районної державної адміністрації Київської області та ОСОБА_2 про визнання недійсним розпорядження від 31 жовтня 2007 року № 1543 (в частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 ) та визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ №968936, виданого ОСОБА_2 , скасувати; рішення Обухівського районного суду Київської області від 11 грудня 2017 року в цій частині змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. Рішення Обухівського районного суду Київської області від 11 грудня 2017 року щодо вирішення цієї позовної вимоги в іншій частині залишити без змін.

Постанову Київського апеляційного суду від 13 травня 2021 року в частині стягнення з ОСОБА_2 9 066 грн на відшкодування судового збору скасувати.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 11 грудня 2017 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 травня 2021 року в частині вирішення позовних вимог першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Державного підприємства «Київське лісове господарство» до Обухівської районної державної адміністрації Київської області та ОСОБА_2 про визнання недійсними розпорядження, державного акта та витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння скасувати, позов в цій частині залишити без розгляду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: І. М. Фаловська В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. В. Сердюк В. А. Стрільчук